ФОРМУВАННЯ CИСТЕМИ ЗАХИСТУ БАНКІВСЬКИХ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ТА СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, сформульовано наукову новизну, практичне значення результатів, одержаних автором, наведено дані про їх апробацію, окреслено особистий внесок здобувача.

У першому розділі “Теоретичні основи побудови системи захисту банківських вкладів фізичних осіб та суб’єктів господарювання” визначено сутність і роль банківських вкладів у розвитку національної економіки, проведено систематизацію банківських вкладів та розглянуто базові засади функціонування системи захисту банківських вкладів.

Аналіз сутності “банківського вкладу” виявив відмінності у його трактуванні різними науковцями. На думку автора, визначення єдиного змісту даного терміну необхідно проводити системно, що передбачає з’ясування його економічної суті, мотивів і строків внесення, форми і валюти внесення, платності, вкладників і суб’єктів внесення коштів, законодавчих основ розміщення банківського вкладу.

На основі дослідження встановлено, що за економічною суттю “банківський вклад” – це грошові кошти та дорогоцінні метали; мотивом передачі коштів фізичними особами та суб’єктами господарювання до банківських установ є не лише зберігання, a інші рівноцінні причини (отримання додаткового прибутку чи зменшення витрат, ведення ними підприємницької діяльності, проведення розрахунків фізичними особами, отримання кредиту в банку на стандартних чи пільгових умовах); внесення до банку фізичними та юридичними особами грошових коштів та дорогоцінних металів проводиться в процесі управління останніми, оскільки для даного процесу властиві всі функції менеджменту (мотивація, планування, організація і контроль); платність для банківського вкладу не завжди є характерною.

У результаті проведеного аналізу здобувачем запропоновано трактувати банківський вклад як економічні відносини між банківськими установами і фізичними та юридичними особами з приводу розміщення грошових коштів у національній чи іноземній валюті та дорогоцінних металів в процесі управління ними на договірній основі згідно з чинним законодавством на визначений термін або без зазначення такого терміну на умовах платності або без неї.

Вклад є основою для розвитку банківських установ, їх інвестиційно-кредитної діяльності, а, отже, економіки країни загалом, що визначає важливість його ролі в соціально-економічному розвитку будь-якої країни. Роль вкладу для економіки країни загалом полягає в такому: відбувається мобілізація коштів, що дозволяє активно використовувати їх в економічних процесах; мобілізовані банківські вклади є найбільш економічно вигідним джерелом формування інвестиційно-кредитних ресурсів для економіки держави; відбувається перерозподіл коштів між суб’єктами економіки для ефективнішого (найбільш прибуткового) їх використання. Стимулювання розміщення коштів на вклади у банківських установах є першочерговим завданням для ефективного розвитку вітчизняної економіки.

У процесі дослідження існуючих класифікацій банківських вкладів виявлено, що серед дослідників досі не існує єдиних підходів до їх систематизації та повністю не враховується діяльність систем їх захисту.

На основі узагальнення поглядів науковців автором запропоновано загальну класифікацію банківських вкладів з виокремленням таких класифікаційних ознак: спосіб оформлення вкладу, категорія вкладника, статус вкладника, форма вкладу, платність вкладу, термін залучення вкладів, умови розміщення вкладу, можливість дострокового розірвання, порядок сплати процентів, термін нарахування процентів, валюта вкладу, метод нарахування процентів, процентна ставка, захищеність вкладів, можливість вкладників оцінювати фінансові ризики, повнота захисту.

Дослідження базових основ побудови системи захисту вкладів виявило, що під системою захисту банківських вкладів фізичних осіб та суб’єктів господарювання слід розуміти сукупність економічних відносин між банківськими установами та їх вкладниками (фізичні особи, приватні підприємці та юридичні особи, що займаються господарською діяльністю), що опосередковуються окремою установою, з метою захисту інтересів вкладників, підвищення їх довіри до банків, забезпечення стійкості банківського сектора і національної економіки загалом. Ці відносини можуть описуватись термінами “страхування”, “гарантування” та “захист”. Здобувачем встановлено, що термін “захист” дозволяє об’єднати сукупність функцій, які виконують сучасні керівні органи системи захисту вкладів. Термін “страхування” описує відносини, пов’язані з поверненням коштів їх власникам у разі настання страхового випадку (неплатоспроможності банківської установи) з попередньо накопиченого її учасниками грошового фонду. Термін “гарантування” описує ті самі відносини, що й термін “страхування”, але передбачає ще й участь держави, надання нею додаткових гарантій з повернення коштів. Проте, в багатьох країнах системи захисту вкладів забезпечують не лише повернення коштів, тобто не функціонують як каси з виплат, а виконують низку інших функцій. Вони можуть проводити ліквідацію учасника системи, продаж його активів і пасивів, що відповідає змісту терміна “захист”.

Аналіз поглядів науковців стосовно цілей системи захисту вкладів дозволив згрупувати їх в дві групи: цілі по захисту інтересів вкладників та цілі по захисту інтересів фінансової системи зокрема і економіки країни загалом. До першої групи віднесено мету з захисту основної кількості вкладників від ризиків, які вони не можуть оцінити і врахувати. До другої групи віднесено наступні цілі: посилення довіри населення до економіки загалом та банківського і страхового ринків, кредитних спілок і інвестиційних компаній; накопичення заощаджень і стимулювання економічного зростання; забезпечення конкуренції на банківському і страховому ринках, між кредитними спілками, інвестиційними компаніями; забезпечення стійкості банківського і страхового ринків, кредитних спілок та інвестиційних компаній і захист економіки загалом; встановлення межі ризику держави зазнати втрат при банкрутстві фінансового посередника чи групи фінансових посередників; залучення фінансових посередників до реструктуризації збанкрутілих колег та формування серед них взаємної відповідальності при веденні бізнесу.

У другому розділі “Практичні основи захисту банківських вкладів в Україні та країнах світу” розглянуто міжнародний та вітчизняний досвід побудови системи захисту вкладів і проаналізовано процес повернення банківських вкладів їх власникам в Україні.

На основі аналізу поглядів науковців дисертантом запропоновано класифікацію систем захисту вкладів за такими класифікаційними ознаками: право регулювання, метод управління, обов’язковість участі, джерела фінансування, розмір повернення, розмір відрахувань у фонд, вид об’єкта захисту, функції системи захисту.

Аналіз міжнародного і вітчизняного досвіду створення та функціонування систем захисту вкладів засвідчив, що вона визнана дієвим стабілізаційним елементом фінансової системи у багатьох країнах світу. Дослідження показало, що для економіки країни, яка розвивається, а такою є Україна, більш ефективною буде система захисту вкладів, побудована на основі: експліцитного правового регулювання; державного управління; обов’язкової участі всіх учасників; спільного фінансування; обмеженого розміру відшкодувань; диференційованої ставки відрахувань; захисту вкладів у національній та іноземній валютах, банківських і небанківських фінансових установ, фізичних та юридичних осіб.

У процесі аналізу діяльності діючого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в Україні автором встановлено, що він побудований на згаданих основах, окрім: єдиної ставки відрахувань; включення до об’єкта захисту лише вкладів фізичних осіб у національній та іноземній валютах в банківських установах.

Визначивши базові основи діяльності системи захисту вкладів та розглянувши організаційно-правові та практичні аспекти діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в Україні, дисертант вважає, що до введення ЗУ “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” він не був системою захисту вкладів, оскільки: забезпечував лише часткове гарантування вкладів в банківських установах фізичних осіб, не надаючи повноцінного захисту всіх вкладів фізичних та юридичних осіб; суб’єкти Фонду не мали конкретно визначених цілей свого існування як єдиного взаємопов’язаного цілого; Фонд не виконував всі функції системи захисту вкладів, тобто не лише накопичення і повернення коштів у разі настання неплатоспроможності банку із попередньо сформованого грошового фонду його учасниками, а й регулювання і контролю за учасниками та управління ними у випадку визнання їх неплатоспроможними.

На сьогодні Фонд у функціональному плані є системою, а у покритті вкладів – ні.

Діяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в Україні протягом 2000–2011 років характеризувалась такими, в тому числі проблемними, моментами: гарантуванню підлягали лише вклади фізичних осіб у національній та іноземній валютах, що не використовуються для проведення підприємницької діяльності; розмір грошового фонду у 2000–2008 роках та у 2010 році був недостатнім згідно з рекомендаціями спеціалістів ФКСД у США та середнім цільовим коефіцієнтом формування грошового фонду, розрахованого за 14 країнами світу (США, Канада, Індія, Бразилія, Аргентина, Індонезія та ін.); у 2009 році в умовах фінансової кризи розмір грошового фонду знаходився на рівні мінімальних рекомендацій, коли він мав бути на вищому рівні, що посилювало недовіру населення до Фонду та підвищувало ймовірність банківської паніки; розмір гарантованої суми відшкодування вкладу постійно зростав і у 2011 році значно перевищив вимоги, визначені європейською практикою; відносини з гарантування вкладів в Україні не були системою захисту вкладів; наповнення грошового фонду проводилось за єдиною для всіх учасників та незміною протягом даного періоду (при коливанні величини ризиків в банківському секторі та економіки країни) ставкою відрахування в розмірі 0,25 % піврічних.

Визначено необхідність захисту коштів суб’єктів господарювання, що полягає в такому: вклади суб’єктів господарювання є другим за важливістю джерелом наповнення ресурсної бази банківських установ; існує ризик банкрутств суб’єктів господарювання при проблемах у діяльності банків; в більшості країн світу захищеними є вклади фізичних і юридичних осіб та приватних підприємців.

Встановлено, що відшкодування гарантованих вкладів фізичним особам в Україні за нормативно-правовими актами триватиме мінімально 1 місяць і 7 днів та максимально – 3 місяці і 7 днів. Для системоутворюючого банку максимальний строк становитиме 6 місяців і 7 днів. Строк отримання коштів фізичними особами, що не підпали під відшкодування Фондом (кошти для підприємницької діяльності, кошти більші гарантованої суми вкладу), та юридичними особами може тривати до трьох років (нормативний строк на ліквідацію банківської установи – від 1 до 3 років). Дані строки повернення коштів при розширені об’єкта системи захисту банківських вкладів вкладами суб’єктів господарювання є неприйнятними, оскільки негативно вплинуть на їх діяльність і можуть привести до банкрутства.

До факторів, які визначають важливість швидкості повернення коштів їх власникам, автор відносить: знецінення грошей в часі; втрату процентів; задоволення певних потреб власника коштів, на які він їх накопичував; екстрені випадки; погіршення підприємницької діяльності юридичних і фізичних осіб. До фактора знецінення грошей в часі відноситься вплив інфляційних (зростання рівня цін) та девальваційних (знецінення грошової одиниці відносно іноземних валют) коливань. Під фактором втрата процентів розуміється їх неотримання за період, який розпочався з офіційного визнання банку неплатоспроможним, оскільки з даного моменту нарахування процентів за вкладами припиняється. До фактора задоволення певних потреб власника дисертант відносить розміщення коштів на вкладах для їх накопичення з певною метою (медична операція, одруження, повернення заборгованості, купівля нерухомості, автомобіля, побутової техніки тощо). Під фактором екстрені випадки розглядається виникнення незапланованих, неочікуваних та непередбачуваних ситуацій (стихійні явища, хвороби, епідемії, аварії, кризи тощо), для вирішення яких фізичній чи юридичній особі необхідно використати додаткові кошти, що є в наявності, але перебувають в збанкрутілому банку. До фактора погіршення підприємницької діяльності віднесено: неможливість придбати основні засоби (нерухомість, авто, обладнання тощо) для розширення діяльності; неможливість розрахунку за діючими контрактами та закупки сировини, матеріалів, товарів для продовження діяльності та розрахунку з працівниками по виплаті заробітної плати; неможливість розрахунку за оренду основних засобів (нерухомості, авто, обладнання тощо) та можлива відмова від їх оренди; неможливість виконання своїх зобов’язань загалом та зокрема в частині сплати податків, зборів, платежів і погашення позичок інших банків, юридичних осіб; скорочення обсягів продаж, прибутку, штату, виробництва, а в подальшому і його призупинення; можливі позови в судові органи щодо невиконання юридичною особою своїх зобов’язань, неплатоспроможності та подальшого визнання її банкрутом.

У третьому розділі “Напрями формування системи захисту вкладів фізичних осіб та суб’єктів господарювання в банківських установах України” запропоновано механізм забезпечення захисту банківських вкладів суб’єктів господарювання, методичні підходи до визначення розміру грошового фонду для захисту вкладів фізичних осіб та суб’єктів господарювання і напрями формування системи захисту банківських вкладів.

Здобувачем визначено, що першочерговим кроком формування системи захисту вкладів фізичних осіб та суб’єктів господарювання в Україні має бути запровадження захисту вкладів суб’єктів господарювання.

Створення нового незалежного від ФГВФО Фонду для захисту вкладів суб’єктів господарювання є недоцільним, оскільки вимагатиме більших затрат ресурсів (грошових коштів) та буде додатковим навантаженням для банків у роботі з новим контролюючим органом. Прийнятним є розширення повноважень діючого ФГВФО на захист вкладів суб’єктів господарювання.

Формування грошових фондів для захисту вкладів фізичних осіб та суб’єктів господарювання потрібно проводити роздільно, оскільки, в іншому випадку, це зменшить розмір гарантованого вкладу, підвищить ймовірність неспроможності проведення виплат і ослабить довіру вкладників та стабільність банківського сектора. Поєднання грошових фондів можливе при досягненні однакової захищеності одиниці вкладу, тобто співвідношення між розміром грошового фонду та сумою захищених вкладів за обома видами вкладів.

Дослідженням встановлено, що джерела наповнення грошового фонду, ставки відрахування та розмір фонду є взаємопов’язаними показниками. Тому їх розміри будуть залежати від обраного підходу до наповнення грошового фонду (швидкого чи поступового, за єдиною ставкою чи при конкретному розмірі фонду) системи захисту банківських вкладів. На думку автора, формування грошового фонду необхідно проводити поступово при використані на початковому етапі єдиної ставки відрахування та в подальшому – визначення оптимального розміру фонду.

Встановлено, що до об’єкта захисту мають відноситись вклади суб’єктів економіки, які не можуть самостійно виміряти і оцінити ризик неплатоспроможності банку. Тому автором до об’єкта системи захисту вкладів фізичних осіб та суб’єктів господарювання віднесено вклади фізичних осіб, вклади фізичних осіб-підприємців та вклади юридичних осіб, що займаються господарською діяльністю. Вклади суб’єктів економіки (інших банків та небанківських фінансових посередників, державних установ та організацій, юридичних осіб із 100 % державним капіталом), які можуть оцінити ризик неплатоспроможності банку, до об’єкта захисту не підпадають.

Впровадження захисту вкладів суб’єктів господарювання у банківських установах України видозмінить структуру взаємовідносин між суб’єктами системи захисту банківських вкладів