ФОРМУВАННЯ КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ В АСПЕКТІ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ЕКОНОМІКИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретико-методичні засади формування кадрового потенціалу в аспекті інноваційного розвитку аграрного сектору економіки» розглянуто  економічну сутність категорії кадровий потенціал аграрного сектору економіки, конкурентоспроможність кадрового потенціалу,   досліджено фактори та умови формування кадрового потенціалу аграрного сектору економіки, розкрито методичні аспекти дослідження системи формування кадрового потенціалу аграрного сектору економіки країни.

В інноваційних умовах розвитку аграрного сектору економіки конкурентоспроможність кадрового потенціалу необхідно розглядати як комплекс потенційних або реалізованих можливостей, вмінь та навичок персоналу, що проявляється у генерації корисних ідей для галузі, які можуть бути реалізовані та приносити певну користь. Інакше кажучи, конкурентоспроможність кадрового потенціалу являється головною складовою конкурентних переваг підприємства, що дозволяють йому реалізовувати весь свій потенціал на ринку. 

Встановлено, що значення кадрового потенціалу має декілька аспектів: кількісний аспект: прямі й непрямі витрати, які охоплюють заробітну плату, кошти на підготовку й маркетинг персоналу, облаштованість робочих місць та їх постійне вдосконалювання тощо.

Визначено, що кадровий потенціал інноваційного розвитку агаррного сектору економіки – це сукупність штатних працівників аграрних підприємств, кількісні та якісні характеристики яких з врахуванням особливостей інноваційного розвитку аграрного сектору забезпечують можливість і здатність в умовах інноваційного середовища здійснювати виробничо-господарську діяльність з максимальною результативністю.

Проблема формування кадрового потенціалу інноваційного розвитку аграрного сектору економіки, як однієї з головних умов його розвитку включає два взаємозалежні й взаємообумовлені завдання: підвищення рівня кадрового потенціалу аграрних підприємств й готовності до його реалізації; переорієнтація діяльності трудового колективу в напрямку підвищення ефективності управління своїм потенціалом з погляду формованих і реалізованих ринкових стратегій. У цьому зв'язку повинні змінитися зміст і форми реалізації системи формування кадрового потенціалу аграрного сектору економіки, її структури та роль у системі державного управління аграрним сектором.

Дослідження показують, багатоплановість цілей, різноманітність об'єктів і суб'єктів регулювання формування кадрового потенціалу не дозволяє обмежитися якимось певним набором систем регулювання. В залежності від важливості і характеру розв'язуваних проблем, в одному випадку за систему регулювання можна прийняти державне регулювання. При цьому його різновидами (підсистемами) будуть територіальне, галузеве та функціональне регулювання. В іншому випадку в якості системи можна прийняти територіальне регулювання, тоді його підсистемами стануть державне, господарське регулювання і місцеве саморегулювання