ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ДОЗВОЛІВ НА ВИКИДИ ПАРНИКОВИХ ГАЗІВ

Краткое содержание

i)                  ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі «Теоретичні засади інституційного забезпечення функціонування ринку дозволів на викиди парникових газів» з’ясовано причини, передумови та закономірності виникнення і утвердження ринкових засад зменшення викидів парникових газів; проаналізовано сутнісні характеристики вуглецевого ринку; досліджено інституційні засади державного регулювання ринку дозволів на викиди парникових газів.

У результаті дослідження теоретичних засад становлення ринку дозволів на викиди парникових газів виявлено нераціональність визначення концепції негативних екстерналій в якості теоретичного підґрунтя цього процесу. Обґрунтовано, що для з’ясування економічної сутності проблеми зміни клімату та пошуку оптимальних механізмів її вирішення доцільніше застосувати концепцію спільних благ. Здатність кліматичної системи підтримувати стійку рівновагу є рідкісним (обмеженим), спільним для усього людства благом, де емісія парникових газів виступає споживанням цього обмеженого блага. Саме тому процес врегулювання доступу економічних суб’єктів до спільного блага генерує ринкові принципи і механізми розв’язання проблеми.

З’ясування глибинної сутності ринку дозволів на викиди парникових газів дозволило встановити, що товар на цьому ринку має складну природу. По-перше, його внутрішньою характеристикою, яка визначає цінність для споживача, є спільне глобальне благо. По-друге, товар має форму дозволу (деякі вчені використовують терміни «право на викиди» та «квота на викиди») здійснювати викиди парникових газів, тобто права на певний обсяг споживання блага. По-третє, зовнішнім проявом товару, його юридичною формою виступає вуглецева одиниця, тобто юридичний документ, форма і особливості якого закріплені на міжнародному чи національному рівні і визнаються усіма учасниками ринку.

На основі аналізу економічної природи вуглецевого ринку встановлено, що в короткостроковому періоді для покупця гранична корисність кожної наступної одиниці товару буде однаковою до того моменту, коли загальна кількість дозволів на викиди стане рівною чи більшою від фактичних викидів парникових газів. Наступна одиниця товару матиме вже нульову граничну корисність. Обґрунтування логіки раціональної поведінки учасників ринку в довгостроковому періоді дозволило виділити низку чинників, які можуть бути згрупованими і поділеними на ті, що визначають баланс між викидами парникових газів окремого суб’єкта та його квотою (І група), а також ті, що впливають на вибір суб’єкта між самостійним зменшенням викидів парникових газів і здійсненням трансакцій на ринку (ІІ група) (табл. 1).