РОЗВИТОК СУБРЕГІОНАЛЬНОГО ТОРГОВЕЛЬНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА КРАЇН ОЧЕС

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та завдання, об’єкт та предмет роботи, окреслено методологічну базу дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 «Теоретичні основи дослідження субрегіонального торговельного співробітництва країн» розкрито системну сутність торговельного співробітництва країн субрегіону; комплексно проаналізовано та систематизовано типи та моделі його реалізації, фактори та індикатори розвитку.

Дисертантом показано, що поширеною формою міжнародного економічного співробітництва є міжнародна торгівля, яка здійснюється на глобальному, регіональному, субрегіональному і транскордонному рівнях. З урахуванням сучасних тенденції регіоналізації акцентовано увагу на дослідженні субрегіонального торговельного співробітництва. Обґрунтування ключових критеріїв субрегіональності, ідентифікація концептуальних особливостей субрегіону у міжнародній економіці та розгляд різних підходів до його визначення дали змогу дати авторське трактування сутності поняття «субрегіон», під яким слід розуміти юридично та/або публічно визнане угрупування з щонайменше двох сусідніх країн одного чи декількох регіонів, яке має відносно них меншу геоекономічну і геополітичну значимість.

На основі міждисциплінарного аналізу підходів до розкриття сутності міжнародного економічного співробітництва автором запропоновано визначення категорії «субрегіональне торговельне співробітництво» країн, що являє собою передінтеграційний рівень міжнародних економічних відносин та реалізується з приводу і у процесі обміну товарами, послугами і об’єктами інтелектуальної власності між контрагентами різних країн у межах субрегіону на довготривалій основі задля досягнення глобально орієнтованих узгоджених національних економічних інтересів. Ретроспективний аналіз теорій міжнародної і регіональної економічної інтеграції та підходів до трактування їх сутності уможливили пропозицію визначення субрегіональної торговельної інтеграції як процесу поглиблення торгових відносин між країнами субрегіону шляхом усунення традиційних бар’єрів у торгівлі та формування сприятливих умов для подальшої її лібералізації зі створенням над- або міжнаціональних органів регулювання.

Проаналізовано принципи міжнародного економічного і торговельного співробітництва, задекларовані у документах ООН і СОТ, ідентифіковано ті з них, що не входять у протиріччя з вимогами гармонійного розвитку субрегіонального торговельного співробітництва та об’єднано їх у три групи – економічні (недискримінації, лібералізації торгівлі тощо), правові (сумлінного виконання зобов’язань, невтручання у внутрішні справи один одного тощо) та статутні/ для субрегіонального об’єднання (для ОЧЕС - дружби, добросусідства і взаємоповаги, заохочення підприємницької діяльності тощо). Визначено функції субрегіонального торговельного об’єднання: інтегративну, еволюційну, конкурентну, структурну, регулюючу, інформаційну, розподільчу, ціноутворюючу.

У роботі на основі комплексного аналізу підходів до класифікації форм міжнародної торгівлі розроблено систематизацію форм торговельного співробітництва країн субрегіону за наступними критеріями: специфіка предмета (товарами, послугами, об’єктами інтелектуальної власності), спеціалізація (експортне, імпортне, реекспортне, реімпортне), специфіка взаємодії (традиційне, компенсаційне, коопераційне, лізингове), сфера діяльності (приватне, державне), рівень взаємодії (мікро-, макро, мета-, мезорівнів), кількість учасників (двостороннє, багатостороннє), організаційна форма (договірне, проектно-галузеве, програмно-цільове). Для визначення оптимальних для субрегіонального об’єднання форми юридичного закріплення домовленостей (міжнародний договір, декларація, статут,  програми або комплекс цих документів) та пріоритетного рівня координації та управління  торговельного співробітництва держав (національний, міжнаціональний, наднаціональний) запропоновано алгоритм вибору його типу – проектно-галузевий, традиційний, ринковий, інституційний або змішаний.

Автором розширено класифікацію регіональних торговельних угод СОТ, які є найбільш поширеною формою юридичного закріплення домовленостей про торговельно-економічну співпрацю, за рахунок застосування двох додаткових ознак (суб’єктність та рівень формалізації). Багатовимірність РТУ, поява та розвиток нетрадиційних форм і механізмів організації та реалізації торговельних відносин обумовлює виникнення нових моделей субрегіональної торговельної співпраці країн, які комплексно охарактеризовано та типізовано за ознаками: напрямок розповсюдження (поглиблена, розширена), рівень економічного розвитку країн (меридіональна, широтна), характер взаємодії суб’єктів (формальна, неформальна), ступінь участі країн (повна, селективна), специфіка реалізації (торговельно-економічна, проектно-гулузева). У дисертації узагальнено та систематизовано фактори розвитку субрегіонального торговельного співробітництва країн за такими критеріями: характер впливу, географічні межі, можливість контролю, стабільність, тривалість дії, форма впливу, джерело походження, сфера дії, ступінь взаємообумовленості і рівень охоплення. Надана систематизація спрощує виявлення дезінтеграційних чинників субрегіонального угрупування.

Сучасні зарубіжні і вітчизняні методичні підходи до оцінювання рівня розвитку регіональної економічної інтеграції, як показано у роботі, характеризуються охопленням багатьох сфер міждержавної взаємодії (інфраструктурної, макроекономічної, правової тощо). Для субрегіональних угруповань цей аспект, а також переважно різношвидкісний характер пристосування країн до умов взаємного співробітництва зумовило необхідність розробки системи індикаторів рівня розвиненості субрегіональної торговельної співпраці держав. Дослідження цієї системи запропоновано здійснювати у комплексному аналізі інтеграційної сумісності країн, яку в авторському баченні слід трактувати як здатність до взаємовигідного розвитку торговельних, інвестиційних, міграційних відносин на засадах гармонізації глобально орієнтованих національних економічних та загальноінтеграційних інтересів задля соціально-економічного прогресу країн-членів та переходу на вищий рівень інтеграції.