ОПТИМIЗAЦIЯ СИСТЕМИ ТЕРИТОРIAЛЬНОЇ ОРГAНIЗAЦIЇ ЛIСОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРAЇНИ (регiонaльний aспект)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретичні засади розвитку регіональної економіки України» узагальнено теоретичні засади регіональної політики в сфері регулювання економічних процесів, проаналізовано особливості функціонування та управління системи територіальної організації міжгалузевих комплексів, виокремлено напрями її оптимізації на регіональному рівні.

Визначено, що сучасні умови розвитку економіки акцентують увагу на регіональному розвитку як складової національної економіки, що обумовлює важливість дослідження чинників регіонального розвитку. Ґрунтовне дослідження різних підходів до визначення поняття «регіон» та основних теорій регіонального розвитку показало, що в залежності від предмету дослідження та поставленого завдання вітчизняні науковці виокремлюють на території України різну кількість регіонів. При цьому наукові дослідження поділу території сучасної України в основному ґрунтуються на географічному та економічному підходах районування. Отже, виникає необхідність поділу країни на окремі регіони з урахуванням особливостей розміщення виробництв та їх конгломерації, враховуючи теорії розміщення продуктивних сил та наявне ресурсне забезпечення їх діяльності.

Визначено, що в сучасних умовах глобалізації та інтеграції все більших масштабів набувають тенденції до формування різних територіальних та промислових угруповань, які передбачають певну територіальну організацію, в основі якої лежить система принципів та закономірностей, що забезпечують оптимальне розміщення, організацію та розвиток продуктивних сил. Обґрунтовано, що умовно методи оптимізації системи територіальної організації міжгалузевих комплексів можна поділити на математичні та організаційно-адміністративні, поєднання яких дозволить досягти оптимального розміщення підприємств міжгалузевих комплексів, передусім на регіональних рівнях.

Досліджено особливості системи управління розвитком міжгалузевих комплексів на регіональних рівнях, проаналізовано підходи вітчизняних та зарубіжних авторів до визначення поняття «управління». Провідну роль в управлінні розвитком міжгалузевих комплексів відіграє держава, проте дії державних органів повинні враховувати не тільки інтереси держави, а й господарюючих об’єктів. Обґрунтовано важливість використання програмно-цільового методу при плануванні розвитку міжгалузевих комплексів. Особливу роль в процесах  управління розвитком міжгалузевих комплексів відіграє інвестиційно-інноваційна політика держави. Саме сприяння з боку держави залученню інвестицій передусім в інноваційні технології дозволить підвищити рівень конкурентоспроможності продукції міжгалузевих комплексів, що в кінцевому результаті позитивно вплине на рівень соціально-економічного розвитку регіонів.

Аналіз закордонного регіонального розвитку дозволив окреслити напрями ефективного регіонального розвитку з урахуванням досвіду країн Європи, США, Канади, Японії та ін. Створення позабюджетних фондів та територіальних утворень з метою стимулювання розвитку промисловості на регіональних рівнях є одним із пріоритетних завдань реалізації регіональної політики в європейських країнах. Застосування успішного світового досвіду з урахуванням особливостей розвитку регіонів України в процесі реалізації регіональної політики в Україні має стати одним з факторів сталого розвитку регіонів.

У другому розділі «Практичні аспекти ефективного використання потенціалу лісопромислового комплексу України» проаналізовано та визначено тенденції розвитку ЛПК України; виконано оцінку регіонального розвитку ЛПК та його особливостей; визначено специфіку інвестиційно-інноваційного розвитку ЛПК.

Встановлено, що ЛПК України являє собою сукупність підприємств, що пов'язані з вирощуванням та подальшою переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини. До складу ЛПК відносять: лісове господарство; деревообробну промисловість, целюлозно-паперове виробництво, меблеву промисловість.

Обґрунтовано, що значний вплив на темпи та обсяги виробництва ЛПК України має територіальний чинник. В першу чергу це пов’язано з оптимальним забезпеченням підприємств сировиною, водними ресурсами, підвищеним попитом та можливістю реалізації продукції тощо. Найважливішими принципами, які покладені в основу сучасного розміщення ЛПК, є наближення підприємств до ресурсів деревної сировини та основних районів споживання готової продукції; розташування підприємства поряд з енергетичними та водними ресурсами; комплексний розвиток регіонів, наявність необхідних кваліфікованих трудових ресурсів.

Основою ЛПК України є лісове господарство, основним завданням якого є вивчення, облік та проведення заходів щодо збереження лісових ресурсів та збільшення відсотка їх відтворення. Важливою складовою діяльності лісового господарства є сприяння раціональному та невиснажливому користуванню лісовим фондом для забезпечення потреб у деревині та іншій лісовій продукції. Встановлено, що запаси наявних лісових ресурсів становлять 10,4 млн га і цього недостатньо для сталого розвитку ЛПК України.