ПСИХОЛОГІЯ КОПІНГ-ПОВЕДІНКИ: СИСТЕМНЕ МОДЕЛЮВАННЯ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його проблему, об’єкт, предмет та методологічні засади, сформульовано мету, гіпотезу й основні завдання роботи, визначено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість дослідження, вказано форми апробації його результатів, а також описано структуру дисертаційної роботи.

У першому розділі «Явище копінг-поведінки як науково-психологічна проблема та аналіз існуючих теоретичних підходів» розглянуто основні сучасні підходи до поведінки подолання, здійснено їх порівняння, розкрито основні напрямки дослідження проблеми подолання у психологічній науці.

Зазначено, що проблема копінгу виникла в психології у другій половині ХХ ст. Вивчення праць Р.С. Лазаруса, С. Фолкман, С.Е. Гобфолла, К.С. Карвера, М.Ф. Шеєра, А. Бандури, Р. Шварцера, Л.Дж. Еспінволл, Ш.Е. Тейлор, С.К. Нартової-Бочавер, Т.Л. Крюкової та ін. дозволило стверджувати, що під поняттями «подолання стресу» і «копінг-поведінка» розуміються різні форми активності людини, що охоплюють усі види взаємодії суб’єкта із завданнями і проблемами зовнішнього або внутрішнього плану. У дослідженні вслід за Л.І. Анциферовою копінг визначено як індивідуальний спосіб взаємодії із ситуацією відповідно до її власної логіки, значущості в житті людини та її психологічних можливостей.

Аналіз літературних джерел, пов’язаних з темою дослідження, показав, що в сучасній психологічній науці дослідження взаємодії особистості із кризовими ситуаціями дедалі частіше здійснюється в контексті поведінки подолання, і термін «копінг-поведінка» поряд з термінами «психологічний стрес», «життєва криза», «важка життєва ситуація» став одним з ключових понять загальної психології (Р.С. Лазарус, Ф.Б. Березін, В.О. Бодров, Т.М. Титаренко). Аргументовано, що на сьогодні у психологічній науці не існує загальновизнаного розуміння процесів подолання й універсальних класифікацій типів копінгу, натомість інтенсивне вивчення феномену стикається з більшою кількістю невирішених питань.

Розглядаючи поведінку подолання в системі інших видів поведінки, слід зазначити, що біполярний конструкт «неподолання – подолання» за змістом та спрямованістю є близьким до таких конструктів: «залежна поведінка – асертивна поведінка» (Ц.П. Короленко, В.Д. Менделевич, Дж. Вольпе), «внутрішнє відреагування – зовнішнє відреагування» (З. Фрейд), «автопластична поведінка – алопластична поведінка» (Ш. Ференці).

Подано основні концептуальні моменти найвідоміших теорій копінг-поведінки та порівняння їх ключових аспектів. Так, вказано, що в трансакційній теорії Р.С. Лазаруса копінг визначається як «постійно змінювані когнітивні й поведінкові зусилля, докладені людиною для того, щоб подолати специфічні зовнішні і/або внутрішні вимоги, які оцінюються як надмірні (такі, що напружують) або такі, що перевищують ресурси людини». Зазначено, що когнітивно-мотиваційно-міжособистісна теорія Р.С. Лазаруса робить наголос на емоційних станах особистості, що долає, а теорія атрибуції мотивації й емоцій Б. Вайнера припускає, що каузальна атрибуція відіграє ключову роль в емоційних і мотиваційних процесах у людини.

Проаналізовано провідні ресурсні теорії копінгу, згідно з якими існує комплекс стрижневих ресурсів, які скеровують загальний фонд ресурсів, цебто ключовий ресурс – це головний засіб, що контролює й організовує розподіл інших ресурсів. Зазначено, що в рамках ресурсних теорій розглядається широкий спектр різних ресурсів, як середовищних (доступність інструментальної, моральної та емоційної допомоги з боку соціального середовища), так і особистісних (навички й здібності індивіда). Представлені теорії наголошують на важливості особистісних ресурсів, таких як почуття когерентності (А. Антоновський), самоефективність (А. Бандура), життєстійкість (С. Мадді) у детермінації успішного копінгу. Вказується, що володіння та управління ресурсами і застосовані копінг-стратегії можуть впливати одне на одного. Доведено, що залишається відкритим питання про взаємовплив внутрішніх ресурсів і копінг-стратегій, їх ієрархію.

Як свідчить аналіз наукової літератури, присвяченої подоланню, копінг здебільшого розглядається як реакція на середовищні й інтрапсихічні вимоги, що сприймаються як потенційна загроза, а наслідки – як збиток, шкода або втрата. Цим концепціям протиставлені теорії проактивного копінгу (Л.Дж. Еспінволл, Ш.Е. Тейлор, Г.С. Шмітц, Р. Шварцер), в яких пропонується нова концепція поведінки подолання, де копінгу надається більш активна роль у поведінці людини. Цей копінг не випереджається негативним оцінюванням, пов’язаним зі збитком, втратою або загрозою: індивід має більш позитивний погляд на вимоги життя і розглядає складні ситуації як особисті виклики. Засвідчено, що за допомогою цього психологічного конструкта можна пояснити позитивні зміни (особистісне зростання, переоцінювання досвіду, здатність дотримуватись довгострокових цілей).

Підтверджено доцільність концептуалізації копінг-поведінки через процеси розуміння, осмислення, пояснення, які можуть опосередкувати перебіг реакцій, зумовлених стресом. Вказується, що численні дослідження (Р.А. Німейєр, Ш.Е. Тейлор, С. Фолкман, Дж.Т. Московітц) засвідчили активізацію розуміння і осмислення у важких життєвих ситуаціях.

Спираючись на тезу Р.С. Лазаруса, обґрунтовано створення такого підходу до поведінки подолання, що буде враховувати не тільки усвідомлювані процеси, а й несвідоме особистості. Проаналізовано роботи класиків психодинамічного підходу (З. Фрейд, Л. Беллак, К. Хорні), де вони концептуалізують подолання, та сучасних дослідників ролі несвідомого в копінгу (К. Олдвін, Б.Е. Джейкобс). Теоретично доводиться, що поведінкові реакції на проблемні та кризові ситуації визначаються властивостями особистості, що не виявляються у звичайних умовах, а саме – несвідомими тенденціями.

Зазначено, що вирішення проблеми розмежування механізмів психологічного захисту і подолання становить значні теоретичні й методологічні труднощі. Проаналізовано літературу з цієї проблеми (З. Фрейд, А. Фрейд, Н. Хаан, Дж. Вайллант, Р. Уайт, Ф. Крамер, М.Х. Едер’ї, Л. Ньюмен, М. Мічелі, К. Кастельфранкі, Б. Сахдра, П. Тагард) та вказано на розбіжність позицій при зіставленні понять «процеси подолання» і «захисні механізми». Доведено, що критерій «норма-патологія» втратив своє значення в сучасному уявленні про копінг. Тому, на сучасному етапі розвитку психологічної науки, щоб здійснити поділ між захисними механізмами і копінг-процесами, необхідно враховувати такі основні критерії, як «свідомість», «інтенціональність» і «маніпулювання-перегляд». Визначено, що, виходячи з цих критеріїв, захисні феномени можуть розглядатися як несвідоме і ненавмисне маніпулювання індивідом психічними репрезентаціями, тоді як копінг-процеси – як свідомий і навмисний їх перегляд. Якщо ж, з огляду на критику М.Х.  Едер’ї і Л. Ньюмена, вважати перші два критерії недостатніми, то захист і подолання можна розмежувати на підставі критеріїв «ієрархічності» та «диспозиції-ситуації». Згідно із цими критеріями захисти є ієрархічно організованими диспозиціями, а копінг-процеси, у свою чергу, є ситуаційно-зумовленими й не утворюють якогось істотного ієрархічного патерну. Автором запропоновано онтогенетичний критерій «первинності-вторинності».

У другому розділі «Методологія і концепція дослідження копінг-поведінки» здійснено аналіз сучасних методологічних підходів до вивчення поведінки подолання і теоретично обґрунтовано концепцію емпіричного дослідження системних характеристик подолання в умовах кризових ситуацій загрози самоактуалізації та загрози життю.

Зауважено, що значний внесок у розробку концептуальних засад дослідження проблеми подолання здійснено в рамках таких парадигм, як: психоаналіз (З. Фрейд, А. Фрейд), де затвердилася концепція про пріоритет неусвідомлюваних процесів у подоланні тривоги, викликаної загрозою або небезпекою; аналітична психологія (К.Г. Юнг), у якій адаптація до важких життєвих ситуацій розуміється крізь призму колективного несвідомого; екзистенціальна психологія (В. Франкл), де особистість аналізується здебільшого в граничних ситуаціях; когнітивна психологія (Л. Мерфі, Р.С. Лазарус), яка в більшості підходів наголошує на свідомій стороні копінг-поведінки (але в когнітивно-експериментальній теорії С. Епштейна більшу роль у переживанні людиною життєвих ситуацій відіграють передсвідомі процеси); суб’єктно-діяльнісний підхід, де постулюється, що поведінка особистості реалізується за допомогою діяльнісних механізмів, що здійснюють взаємопереходи між полюсами «суб’єкт – об’єкт» (О.М. Леонтьєв), а подолання, яке вважається усвідомленим, розглядається з погляду особистісного розвитку, благополуччя, ресурсів, адаптації (Т.Л. Крюкова); генетичний підхід (С.Д. Максименко), де подолання негативних подій розглядається у руслі концепції взаємозв’язку психічних станів і переживань.

У підсумку проведеного методологічного аналізу засвідчено, що при вивченні копінг-поведінки необхідно розглядати як свідомі, так і несвідомі механізми. Саме тому психодинамічну парадигму, де визначається роль цих рівнів психіки (топографічна модель), і було покладено в основу концептуальної моделі дослідження.

Аргументовано, що на сучасному етапі розвитку психологічної науки системний підхід стає загальновизнаною методологічною платформою, на основі якої здійснюється значна кількість різнопланових досліджень різних феноменів. Зазначено, що у психологічній науці не існує комплексних досліджень, присвячених проблемам закономірностей взаємовідношень свідомого і несвідомого у подоланні життєвих криз. Визначено, що цілісне системне трактування копінгу розроблялось Р.С. Лазарусом, М.Р. Зомерфільдом, М. Маковським, Р. Нево, які спиралися на положення різних теорій особистості, проте серед яких немає психоаналітично орієнтованих теорій.

Запропоновано системну модель копінг-поведінки (рис. 1). Виходячи з теоретичних засад психодинамічної парадигми, постулюється, що підсвідоме життя онтогенетично передує свідомому життю, виникнення якого пов’язане із впливом зовнішнього середовища і відбувається поступово. Отже, кризова ситуація апелює, передусім, до неусвідомлюваного рівня особистості. Далі вплив несвідомого на свідомий рівень психіки модерується різними вимогами соціального середовища. Свідомість, у свою чергу, слугує фільтром, що селективно пропускає крізь себе актуальні несвідомі потреби, які створюють різноманітні варіанти подолання стресу. Здійснювана копінг-поведінка може більш-менш успішно сприяти вирішенню кризової ситуації, тим самим приводячи суб’єкта подолання до необхідного результату. Отже, особистість, що долає, за допомогою копінг-стратегій, які складаються з окремих поведінкових актів, намагається опанувати наслідки стресора після його дії, під час його дії або завчасно – до того, як розпочалася дія стресора. Цю особистість характеризує специфічний вид поведінки – поведінка подолання, або копінг. Будь-яка відповідь на пережитий, сьогочасний або потенційний у майбутньому стресор або відсутність такої відповіді в умовах взаємодії між зазначеними підсистемами є копінг-поведінкою. Зазначається, що на верифікацію цієї концептуальної системної моделі і буде спрямований основний фокус емпіричного дослідження.