ГЕНЕЗИС ПОЛІФУНКЦІОНАЛЬНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ ПСИХІЧНИХ СТАНІВ ОСОБИСТОСТІ ЕМОЦІОГЕННИМИ ЗАСОБАМИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету й основні завдання дослідження, визначено його об’єкт, предмет, теоретико-методологічні основи та загальнотеоретичні основи авторської концепції, визначено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість дослідження, вказано форми апробації його результатів, а також описано структуру дисертаційної роботи.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи дослідження регуляції станів у психологічній науці» – здійснено аналіз сучасних підходів до проблеми регуляції психічних станів особистості, розкрито основні напрями дослідження проблеми поліфункціональної регуляції психічних станів у зарубіжній та вітчизняній психологічній науці, проаналізовано методологічні підходи до вивчення генезису поліфункціональної регуляції психічних станів особистості.

Проведений аналіз показав, що проблема регуляції належить до фундаментальних проблем психології і як самостійна психологічна категорія являє собою сукупність процесів коригувального, координаційного й інтегрувального впливу на психіку, нервову систему й гуморальні чинники, що забезпечують динамічну рівновагу в конкретних умовах життєдіяльності й поведінки людини (Б. Г. Ананьєв, Л. С. Виготський, О. М. Леонтьєв, Б. Ф. Ломов, С. Л. Рубінштейн, П. К. Анохін, Г. Ш. Габдреєва, О. О. Конопкін). Саморегуляція проявляється як процес цілеспрямованої зміни психічних станів і психофізіологічних функцій, управління людиною своїми емоціями, відчуттями і переживаннями, свідомий вибір характеру і способу дій, «внутрішня» регуляція поведінкової активності людини (В. І. Моросанова, О. Я. Чебикін).

На підставі аналізу результатів досліджень механізмів регуляції (О. А. Будницька, Л. В. Вереїна, Л. Г. Дікая, Е. П. Ільїн, О. А. Конопкін, С. Д. Малик, О. О. Прохоров, І. С. Ревасевич, А. В. Фурман) зауважено, що організація цих механізмів відповідає ієрархії структури особистості, тобто функціональний стан залежить від властивостей нервової системи, типу темпераменту, загальної емоційної спрямованості (спектра улюблених переживань), здатності до нейтралізації негативних емоційних слідів і міри розвитку тих або інших вольових рис.

Проаналізовано роботи авторів щодо визначення психічних станів особистості (В. О. Ганзен, М. Д. Левітов, О. О. Прохоров, В. А. Семиченко), їх «багатовимірності» (Б. Ф. Ломов), ідей щодо взаємозв’язку станів із діяльністю (С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв), регуляції механізмів життєдіяльності людини (Г. Ш. Габдреєва, Г. Д. Горбунов, А. В. Запорожець), регуляції станів (Л. Г. Дікая, Л. П. Гримак, Е. І. Кіршбаум, В. А. Семиченко, Ю. Ю. Сосновикова), емоційних засобів (Л. В. Власенко, А. М. Виногородський, Г. Ш. Габдреєва, А. С. Кузнецова, Г. Б. Леонова), генетичного підходу до регуляції (Т. П. Вісковатова, Г. С. Костюк, С. Д. Максименко). Розглянуто теорію емоційного впливу (К. Ізард, О. А. Орищенко, Ю. Г. Чорножук, І. Г. Павлова, І. П. Сопрун, О. Я. Чебикін, П. М. Якобсон), питання про структуру поведінкового акту (П. К. Анохін), самоорганізацію особистості, саморегуляцію (П. К. Анохін, О. А. Будницька, Л. В. Вереїна, К. В. Злоказов, О. О. Конопкін, А. С. Кузнецова, Г. Б. Леонова, С. Д. Малик, І. Х. Мирзієв). Проаналізовані структурно-функціональна модель усвідомленої саморегуляції (О. О. Конопкін) та структурно-ієрархічна модель особистості як інтегральної індивідуальності (В. С. Мерлін).

Показано, що різноманітність використаних засобів психологічної регуляції та саморегуляції станів (Г. Ш. Габдреєва, Л. Г. Дікая, Л. П. Гримак, К. Ізард, Н. А. Мартинова, Ю. Н. Відюк, Т. Б. Кодлубовська, Л. М. Балабанова, А. С. Хромова та ін.) обумовила необхідність пошуків нетрадиційних можливостей для розуміння і змістового пояснення загальних закономірностей побудови і реалізації людиною своєї довільної активності (діяльності, поведінки, спілкування), визначення умов успішного психічного розвитку, розуміння феномену загального рівня суб’єктного розвитку людини.

Проведений аналіз зазначених концепцій дозволив висловити припущення про можливості використання інтегральних утворень психіки для поліфункціональної регуляції психічних станів особистості емоціогенними засобами (наприклад, шляхом поєднання музичної та колірної груп), з урахуванням диференціації, типів особистості, характеру станів, а також представити генезис поліфункціональної регуляції двояко: по-перше, генезис історичний – не тільки походження і виникнення поліфункціональної регуляції, а й процеси утворення та розвитку ідей і технологій, які привели до розуміння їх поліфункціональності, по-друге, генезис практичний – на рівні мікрозмін, які відбуваються під впливом запропонованих корекційних заходів.

Розробка не висвітлених у науковій літературі зазначених положень стосовно поліфункціональної регуляції необхідна не лише для поглиблення теоретичних аспектів загальної психології, а й для практичної допомоги психологам з метою регуляції психічних станів особистості, для продуктивності поточної діяльності, активної участі в розв’язанні широкого спектра практичних завдань, ефективності спілкування, особливостей індивідуальної поведінки, організації всієї життєдіяльності людини.

У другому розділі – «Концепція поліфункціональної регуляції психічних станів особистості емоціогенними засобами» – представлено авторський підхід до проблеми підвищення ефективності регуляції на основі комплексного полімодального підходу щодо можливостей поліфункціональної регуляції психічних станів особистості. Показано, що поліфункціональна регуляція – це потенційна можливість виконання декількох функцій одними і тими самими засобами, а також потенційна можливість по-різному впливати на процедуру регуляції. Розкрито сутність вихідної авторської концепції, подано модель поліфункціональної регуляції психічних станів особистості емоціогенними засобами.

Показано, що поліфункціональний емоційний вплив здійснюється на кількох рівнях: індивідному, особистісному, суб'єктному, кожен з яких розкриває специфіку і сутність психологічних особливостей регуляції.

Методологічною базою дослідження визначено принципи: інтегрального підходу до дослідження індивідуальності; диференціації та інтеграції; вікового, індивідуального й особистісного підходу; системної організації психіки людини; детермінізму; єдності свідомості та діяльності; розвитку (генетичний принцип): «аналізу за одиницями», історизму, системності, моделювання, проектування; системного підходу: багатоплановості (багатоаспектності), багатовимірності, багаторівневості, сукупності психічних властивостей людини, цілісності психічного явища, полісистемності.

  Сформульовано вихідні концептуальні положення дослідження поліфункціональної регуляції психічних станів особистості емоціогенними засобами, уточнено поняттєвий апарат. Подано класифікацію рівнів регуляції життєдіяльності людини, яка охоплює соціально-психологічний, психологічний і фізіологічний аспекти.

Для цілісного вивчення поліфункціонального емоційного впливу виділено емоційно-вольовий, фізіологічний, когнітивний і конативний рівні прояву станів.

Розглянуто безпосередні та опосередковані (активні і пасивні) методи регуляції психічних станів особистості, запропоновано класифікацію емоціогенних засобів регуляції психічних станів, яка охоплює перцептивну (аудіальну, візуальну, кінестетичну) та інтерактивну (статичну і динамічну) психотерапію.