ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ САМОКОНСТИТУИРОВАНИЯ СУБЪЕКТА В ВИРТУАЛЬНОЙ РЕАЛЬНОСТИ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, сформульовано гіпотези та вказано відповідні методи їх перевірки; розкрито наукову новизну та практичну значущість результатів дослідження; наведено дані про апробацію результатів дослідження та публікації.

У першому розділі «Психологічний аналіз реальності нового типу як принципово нової форми екзистенціальної присутності суб'єкта у світі» здійснено аналіз наявної літератури й досліджень з проблем взаємодії суб'єкта з віртуальною реальністю. Проаналізовані роботи умовно можна об’єднати у кілька основних груп: психологічні і педагогічні аспекти комунікативних та когнітивних процесів у мережі (О. Н. Арестова, Д. В. Куликов, К. Е. Кузьміна, С.М.Симоненко), дослідження формування соціальної свідомості з урахуванням нових можливостей, ідентифікації та самопрезентації (М. Кастельс, О. С. Коробовський, С. Д. Политько, Дж. Суллер), а також специфіки мережевого спілкування, вивчення особливостей входження дітей і дорослих в комп'ютерну культуру і у світ мережевих технологій (Г. Гуссейнов, К. Ю. Єфимов, А. Н. Жичкіна, А.А.Фурман); дослідження соціально-психологічних особливостей спілкування за допомогою Інтернету; проблема Інтернет-залежності (К. С. Янг, Д. Гринфилд, К. Суррат, А. Є. Войскунський, Ю. Д. Бабаева та ін.). Проте жоден з підходів не аналізує глибинно-психологічні аспекти особистості і не розглядає вплив неусвідомлюваних поведінкових компонентів на активність особистості в Мережі.

Віртуальна реальність, що з'явилася спочатку як науковий експеримент, в останнє десятиліття набула статусу соціокультурного феномену, перейшовши з «елітарної культури» до масової. Започатковане У. Гібсоном визначення віртуальної реальності як «єдиної, узгодженої галюцинації мільярдів людей» з часом було переглянуто та доповнено. Д. Ланьєр, Г. Рейнольд та Ф. Заї спільно виводять більш наукове та відповідне часу визначення: «Віртуальна реальність – це імерсивна та інтерактивна імітація реалістичного та вигаданого довкілля, тобто деякий ілюзорний світ, в який занурюється та з яким взаємодіє людина, при цьому створюється світ імітаційною системою, яка здатна формувати відповідні стимули у сенсорному полі людини та сприймати його відповідні реакції у моторному полі у реальному часі».        

Таким чином, введений Джароном Ланьєром термін «віртуальна реальність» у його сьогоденному тлумаченні є винятково технічним та означає і сукупність сайтів та контенту в мережі Інтернет, до яких можна отримати доступ лише он-лайн, і офф-лайн сервіси, такі як комп'ютерні ігри, мультимедіа та ін. Проте, завдяки можливості не лише споживати цифровий контент, але й створювати його самостійно та презентувати оточенню, суб’єкт ініціює соціальну активність, змінюючи відносини з віртуальною реальністю. З інструменту для моделювання довкілля віртуальна реальність завдяки суб’єктній компоненті трансформується у окремий випадок психічної реальності – реальність нового типу.

Реальність нового типу – особливий вид психічної реальності, змодельований її учасниками за допомогою новітніх мультимедійних засобів комунікацій з метою пошуку інформації, обміну даними, реалізації групової активності й отримання задоволення. Прикладами можуть служити багатокористувацькі комп'ютерні он-лайн ігри, чати, форуми, соціальні мережі, блоги та інше. У кожному з таких віртуальних просторів зазвичай існує формальний чи неформальний лідер, який ініціює дії в групі, задає тему обговорення та ін.

Суб'єкт реальності нового типу фізично не присутній в ній, а обмежується маніпуляціями зі створеним згідно із правилами цифровим конструктом. Такий спосіб присутності ніяк не обмежує можливості суб'єкта, тому що у середовищі вказаної реальності конструкт має максимальну ефективність та функціональність.

Оскільки реальність нового типу номінально вільна від впливу інстанції Супер-его, її учасники, користуючись цією видимою свободою, реалізують не тільки соціально прийнятні, але й репресовані і табуйовані бажання. Крім цього, реальність нового типу породжує особливий вид бажання – бажання симулякрів (віртуальний статус на форумі, магічні речі в он-лайн іграх та інше). Що стосується вітальних бажань і потреб, то вони представлені символічно, функціональними рудиментами або не представлені взагалі.

Динамічна і семіотична за власною природою, реальність нового типу має всі властивості психічної реальності, і відтак впливає на особливості користувачів, об'єднаних спільним семантичним полем. Процес самоконституювання для користувача почнеться після того, як буде сформований цифровий конструкт (сукупність віртуальних засобів репрезентації, таких як: ім’я або прізвисько, фотографія, пояснюючий текст, набір груп тощо), який презентуватиме суб’єкта у віртуальній реальності. З цього часу користувач доходить третього рівня конституювання, який Е. Гуссерль описував як «конституювання інтерсуб’єктивності, тобто рівень появи спільноти трансцендентальних суб’єктів у загальнозначущому світі». Однак функціонуючий у віртуальному просторі користувач зазнає також і впливу об'єктивної реальності, що визначає його активність і встановлює межі допустимих бажань. Компромісом для інтрапсихічних процесів суб'єкта стає фантазматична активність, що реалізується на межі об'єктивної і віртуальної реальності, в просторі, який ми називаємо «реальність нового типу». Реальність нового типу об'єднує фантазми користувачів і формує єдиний колективний фантазм мережі, який виступає надалі нормативною точкою відліку для мережевих комунікацій.

За своєю внутрішньою логікою реальність нового типу ініціює у суб'єкта-користувача процес фантазматичного конституювання. Внаслідок того, що віртуальна реальність побудована завдяки безперервному відтворенню механізму «віднаходження себе через відчуження від себе» (Ж. Лакан), даний процес буде копіювати особистісне конституювання суб'єкта в об'єктивній реальності. Однак істотною відмінністю є той факт, що віртуальна особистість надбудовується над сформованою реальною особистістю, а перехід від Реального через Стадію дзеркала до Уявного і Символічного продублює події, які вже відбулися з дитиною у віці від 6 до 18 місяців. Результатом такого конституювання стане віртуальний суб'єкт, від імені якого реалізується будь-яка активність у полі віртуальної реальності.

Цифровий конструкт і текст, що створені у рамках віртуального суб’єкта, виступають в якості метафори, що приховує справжні бажання суб'єкта. Така метафорична реалізація робить можливим досягнення «об'єкта а» (Ж. Лакан) у формі фантазму, створеного в рамках реальності нового типу.

Подальше вивчення фантазматичного конституювання пов’язано з дослідженням його способів та механізмів, уточненням стадій і стратегій цього процесу, а також виявленням відмінностей між якостями, презентованими у Я-віртуальному та Я-реальному.

У другому розділі «Емпіричне дослідження механізмів індивідуального та групового фантазматичного конституювання в реальності нового типу» викладено організацію і зміст етапів емпіричного дослідження; наведено основні результати емпіричного вивчення способів та механізмів віртуального конституювання, їхньої гендерної специфіки; представлено дані, що розкривають особливості міжособистісного спілкування у кіберпросторі, зокрема, визначено найбільш популярні якості, які використовуються для створення віртуального суб’єкта, та проаналізовано на цій основі змістові характеристики фантазматичного самоконституювання; інтерпретовано значення віртуального соціального оточення як потенційного поля для вибору цифрових інтроектів.

Дослідження механізмів фантазматичного конституювання складалося з організаційного, діагностичного етапу і обробки та інтерпретації отриманих даних. На організаційному етапі відбулося планування змістової сторони програми дослідження, визначення репрезентативної вибірки, пошук і апробація відповідного методичного апарату. Для розробки і реалізації програми емпіричного дослідження були поставлені такі завдання:

1) експлікувати і систематизувати основні механізми, що дозволяють користувачам мережі Інтернет конституювати цілісний і невідчужуваний віртуальний образ;

2) дослідити найбільш істотні відмінні якості, властиві віртуальним образам користувачів мережі Інтернет;

3) виявити якості, іманентно властиві віртуальним образам і описати механізми формування колективного мережевого фантазму.

Важливою вимогою для всіх респондентів була наявність мінімальної компетентності у роботи з ПК та досвіду користування послугами мережі Інтернет не менше півроку. Ця умова є ключовою, оскільки процеси віртуального конституювання можливі за наявності сформованого соціального оточення у віртуальній реальності, що вимагає певного часу.

В процесі дослідження з'ясовувались домінантні патерни віртуальної поведінки і способи, завдяки яким користувачі створюють і модифікують свої віртуальні особистості; аналізувались загальні відмінності між суб'єктним конституюванням в об'єктивній реальності та реальності нового типу і вивчався ступінь впливу колективної фантазматичної активності на особистість користувача. Також були визначені межі реальності нового типу, що поєднує несвідому роботу фантазму в об'єктивній реальності та у реальності нового типу.

Аналіз результатів анкетування дозволив описати способи, які використовуються для конституювання віртуального суб’єкта. Ці способи об’єднуються у наступні групи: 1) способи статичного конституювання; 2) способи динамічного конституювання; 3) способи суміжного конституювання.

Група статичного конституювання об’єднує відносно стабільні засоби представлення віртуального суб’єкта іншим користувачам (відмова від реального імені, приписування особистісних рис, музичних та відео переваг, інтеграція та власне створювання груп за інтересами). Вони рідко підлягають змінам, що дозволяє підкреслити їхню базисну функцію. Фіксовані характеристики віртуального суб’єкта, які сприймаються мережевим соціумом, стають основою майбутніх комунікацій. Порожнечі у образі віртуального суб’єкта, сформовані нестачею інформації, будуть заповнюватися проекціями кожного конкретного співрозмовника, що у свою чергу активує ряд феноменів викривлення особистісної перцепції, ідентичний такому у об’єктивні реальності. У групі статичного конституювання переважають такі засоби: зміна наявної ідентичності (65% респондентів), присвоювання музичних та відео переваг (63% респондентів) і зберігання власної ідентичності, сформованої у об’єктивній реальності (61% респондентів).

Група динамічного конституювання об’єднує засоби візуальної репрезентації цифрового конструкту та позиціювання себе у віртуальному суспільстві за допомогою тексту. У групі засобів динамічного конституювання спостерігаються такі показники: 63% респондентів використовують власні зображення з метою візуалізації віртуального конструкту та лише 35% респондентів регулярно змінюють обраний візуальний образ. Збагачення віртуального образу за допомогою різноманітних зображень, але не фотографій, притаманно 42% респондентів, у той час як конституювання за допомогою статусу притаманно 39% активних користувачів соціальних мереж. Третя група засобів віртуального конституювання сформована за принципом взаємного впливу віртуальної реальності та об’єктивної реальності, тобто тих факторів, що утворюють простір реальності нового типу.

Таким чином, процес статичного конституювання відповідає за функціонування механізмів дереалізуючої інтенції та проекції, створюючи невідчужуваний віртуальний образ, спираючись на несвідомі переваги суб’єкта користувача, а процес динамічного конституювання відповідає за функціонування механізмів динамічності та примусової ідеалізації, постійно модифікуючи та удосконалюючи існуючий конструкт з метою усунення реального образу «Я» з зони свідомого та заміни його образом, створеним у просторі віртуальної реальності.

Дослідження гендерного аспекту поставленої проблеми показало наявність значних відмінностей. Чоловіки-користувачі створюють віртуальні цінності за допомогою мови і образів. Так, крім текстових повідомлень як пріоритетного способу віртуального конституювання, хлопці-користувачі активніше використовують інтернет-сленг (на 22% частіше жінок) і частіше доповнюють власні висловлювання візуальною складовою (на 13% частіше жінок-користувачів). З іншого боку, чоловіки-користувачі менш активні при формуванні та модифікуванні віртуального образу, що, на наш погляд, пов'язано з відсутністю у віртуальній реальності типових для об'єктивної реальності маркерів маскулінності. Тому чоловіки-користувачі віддають перевагу багатокористувацьким он-лайн іграм, які надають невідчужуваний завершений образ з гранично вираженою маскулінною складовою. Жінки-користувачі більш активні при створенні віртуального образу, використовуючи всі можливі для цього механізми, і регулярно модифікують його, щоб зберігати статус нарцисцичної невідчуженості. Таким чином, жінки-користувачі інтегрують цінності віртуальної реальності, намагаючись при цьому привнести вказані інтроекти у простір об'єктивної реальності. Тому жінки-користувачі віддають перевагу соціальним мережам, де присутня можливість необмеженої візуальної і текстової самопрезентації.

Під час аналізу гендерних відмінностей рівня розпізнавання стимулів при невербальному спілкуванні було виявлено, що всі респонденти, і в групі активних користувачів соціальних мереж, і в групі норми, вдало інтерпретують сигнали таких чотирьох емоцій: радість (91,8% розпізнавання), подив (40,8% розпізнавання), гнів (74,75% розпізнавання) і чоловічий варіант емоції страждання (48,35% розпізнавання). У той час як жіночий варіант емоції страждання, зневаги і страху як у групі активних користувачів, так і в групі норми розпізнавались на середньому і низькому рівні (39%, 11% і 5% відповідно). Порівнюючи загальний рівень інтерпретації невербальних сигналів у двох групах за допомогою Т-критерію  Стьюдента, не отримано статистично достовірних відмінностей (t_емп = 0,4, де t_кр від 2,23 до 3,17, таким чином отримане емпіричне значення t знаходиться у зоні незначущості), отже гіпотеза про те, що здатність користувачів соціальних мереж до інтерпретації невербальних стимулів під час спілкування в об'єктивній реальності зменшиться через недоцільність не підтвердилася.

Для вивчення відмінностей у процесі конституювання в об’єктивній реальності та реальності нового типу проаналізовано якості інтерперсональної поведінки, що представляють відповідні профілі Я-реального та Я-віртуального.

У профілі Я-віртуального комплекс максимально виражених якостей, які презентують більшість суб’єктів-користувачів під час спілкування у просторі мережі, утворюють такі: «Може бути відвертим» (85,5%), «Здатен визнати власну неправоту» (83,6%), «Може бути критичним до себе» (81,9%), «Може проявити байдужість» (80%), «Здатний до співробітництва» (80%), «Дружелюбний та доброзичливий» (74,5%), «Здатний виявити недовіру» (69%), «Відкритий та прямолінійний» (69%). Саме цей комплекс психологічних характеристик є типовим для створюваного віртуального суб’єкта. Мінімально вираженими якостями, які майже відсутні у просторі реальності нового типу, є: «Образливий та дріб’язковий» (5,4%), «Владний» (5,4%), «Дорожить думкою оточуючих» (5,4%), «Злопам’ятний» (5,4%), «Озлоблений» (3,6%), «Залежний та несамостійний» (3,6%), «Деспотичний» (3,6%), «Любить підкорюватися» (1,8%), «Згодний з усіма» (1,8%), «Часто гнівливий» (0%), «М’якотілий» (0%). Комплекс якостей, що середньою мірою відмічаються в процесі самоконституювання, містить: «Вміє настояти на своєму» (54,5%), «Шанобливий» (54,5%), «Безкорисливий» (54,5%), «Користується повагою в інших» (54,5%), «Справляє враження на інших» (52,7%), «Полюбляє давати поради» (50,9%), «Інші думають про нього прихильно» (49%), «Той, що шукає схвалення» (49%), «Добрий, такий, що вселяє впевненість» (49%), «Прагне ужитися з іншими» (47,2%), «Здатний бути суворим» (45,5%), «Чуйний до закликів про допомогу» (45,5%), «Прагне до успіху» (45,5%). За допомогою Т-критерію Стьюдента встановлено, що статистично достовірно відрізняється співвідношення між Я-віртуальним та Я-Реальним лише у групі з середньо вираженими якостями (t=5,53784, k=12+12-2=22, P=0).