ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ МНС ДО НАДАННЯ ЕКСТРЕНОЇ ДОПОМОГИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовані вибір теми і її актуальність, визначені об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження, описані наукова новизна, теоретичне й практичне значення роботи, наведені дані з апробації результатів дослідження, публікаціям.

У першому розділі "Екстремальна ситуація як базова умова роботи психолога МНС" проведений теоретико-методологічний аналіз поняття й видів екстремальних ситуацій у психологічній теорії й практиці, описані теоретичні моделі переживання особистістю екстремальних ситуацій і виявлені наявні на сьогоднішній день  проблеми  професійної підготовки психолога-практика МНС.

Різке прискорення темпу життя й поява за останнє сторіччя принципово нових ризиків і погроз, пов'язаних з техногенними й антропогенними факторами привели до істотних змін у способі життя мільйонів людей, значна частина яких виявилася нездатною ефективно адаптуватися до мінливих умов існування. Це привело до масового поширення різних негативних соціальних і психологічних явищ, у тому числі порушенням психічного життя й важким переживанням особистісних травм. Не випадково саме в ХХ столітті виникли й одержали свій розвиток основні напрямки практичної психології, у тому числі, ті з них, які спрямовані на надання психологічної допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій.

Тривалий час теоретичною підставою такої психологічної практики виступала концепція стресу Г.Селье, однак в останні роки стає усе більш очевидною її недостатність. Висуваються нові теорії, засновані на ідеї переживання кризи як особистісного процесу змін, а також теорії, пов'язані з побудовою моделей способу життя. Широке поширення також одержали ідеї екстреного консультування як особливої психологічної технології допомоги людям, що потрапили у важку життєву ситуацію.

На сьогоднішній день існує досить добре розроблена класифікація надзвичайних ситуацій, яка служить підставою для розгортання рятувальних і відбудовних робіт, однак вона орієнтована, в основному, на матеріальні аспекти, що ускладнює роботу психологів з постраждалим населенням.

Будь-яка надзвичайна ситуація містить у собі вражаючий фактор, вплив якого завдає шкоди індивідові. У самому загальному виді поняття збитку можна представити як раптово виникаючу дію, що приводить до знищення якоїсь частини індивіда, причому, ця частина, по своєму предметному змісту, може бути чим завгодно, за умови, що індивід вважає цей предмет «своїм», тобто ідентифікує себе із цим предметом.  Залежно від того, яка частина індивіда піддалася руйнуванню, ми можемо виділяти види збитку: матеріальний, фізичний, психологічний, моральний і т.д. Втрата якоїсь частини, з якою ідентифікується індивід, означає для нього руйнування  функціональної цілісності й певне обмеження функціональних можливостей.  Залежно від характеру впливу вражаючого фактора можна класифікувати види збитку й, відповідно, виділити категорії потерпілих: а) прямий збиток від безпосереднього впливу екстремального фактора – категорія «потерпілий»; б) психологічний збиток від сприйняття руйнівних наслідків безпосереднього впливу екстремального фактора – категорія «свідок»; в) соціально-психологічний збиток від порушення функціональних можливостей потерпілого – категорія «родичі й близькі люди постраждалого»; г) соціальний збиток від прогнозування підвищення ймовірності ризику влучення під вплив екстремального фактора в аналогічних життєвих обставинах – категорія «соціальна група». Переживання наслідків збитку безпосередньо залежить від ступеня відновлюваності й/або компенсації втрати.

Специфіка об'єкта й предмета діяльності практичного психолога при наданні допомоги постраждалому населенню припускає формування в нього особливої професійної й особистісної готовності до даного виду діяльності. Формування такої готовності можливо тільки при відповідній зміні  теорії, яка склалася на сучасному етапі й технології підготовки  практичних психологів МНС. Модель підготовки психолога-практика повинна розвертатися за трьома векторами: вектор професійної освіти, вектор самопізнання й розвитку особистості психолога-практика, вектор взаємодії з носієм знань і досвіду в області психологічної практики.

У другому розділі "Оцінка рівня сформованості психологічної готовності студентів до надання екстреної психологічної допомоги" описані розроблена нами емпірична модель дослідження, організаційна схема й методики дослідження, основні результати дослідження їх аналіз і інтерпретація.

Психологічна готовність розуміється вченими як комплексне психологічне утворення, як сплав функціональних, операціональних і особистісних компонентів. Психологічну готовність до професійної діяльності ми розглядаємо як ступінь сформованості в особистості мотиваціонно-цільової структури, що дозволяє суб'єктові ефективно здійснювати практичну діяльність, між компонентами якої існують функціональні залежності.

Проведений аналіз структури надзвичайних ситуацій і особливостей діяльності психолога з надання допомоги постраждалому населенню, дозволяє стверджувати, що в ній, переважно, вирішується три типи завдань. По-перше, це інтелектуальні завдання, пов'язані з унікальністю кожної надзвичайної ситуації і високою швидкістю зміни ситуацій. По-друге, це мотиваційні завдання, пов'язані з необхідністю стимулювання або, навпаки, припинення активності різних суб'єктів, що потрапили в зону дії надзвичайної ситуації. По-третє, це емоційні завдання, пов'язані необхідністю корекції й регуляції емоційних і стресових реакцій учасників надзвичайної ситуації.

Таким чином, ця діяльність є, безумовно, інтелектуальною, її здійснення припускає наявність у суб'єкта високого рівня розвитку специфічної мотивації й, нарешті, вона є надзвичайно емоційно напруженою й витратною. Аналіз теоретичних підходів до проблеми психологічної готовності показав, що структуру готовності становлять саме ті компоненти, які є визначальними для самої практичної діяльності. Таким чином, у структурі психологічної готовності практичних психологів до надання допомоги населенню, що постраждало у результаті надзвичайної ситуації, ми виділяємо три основні компоненти: інтелектуальний, мотиваційний і емоційний.

У той же час, враховуючи той факт що мова йде про професійну підготовку, тобто про процес становлення готовності, ми вважаємо за можливе в моделі продемонструвати ці структурні компоненти як вектори професійного розвитку.

Блок інтелектуального вектора, представлений аналітичністю й рефлексивністю мислення. Аналітичність виступає в ролі базового інструмента, що дозволяє будувати точні когнітивні карти й, таким чином, адекватно оцінювати й типологізувати як поточну, так і прогнозовану ситуації. Крім того, аналітичність дозволяє психологові чітко й стійко визначати й фіксувати власну професійну позицію.

Необхідно підкреслити особливе значення рефлексії, включеної нами в інтелектуальний компонент. У рамках пропонованої моделі дане вміння розглядається не тільки як складова частина мислення, але і як елемент, що зв'язує в єдину систему всі три компоненти.

Суттєво, що рефлексія не заміняє (і не підмінює) емпатію, а доповнює її в процесах соціального пізнання й взаємодії з іншим суб'єктом. Якщо розглядати консультативну взаємодію, то функція емпатії полягає в спеціальному «настроюванні» консультанта на переживання й почуття клієнта, тобто на емоційному проникненні в простір клієнта. На противагу цьому, у ситуації надання екстреної психологічної допомоги функція рефлексії полягає в «відокремленні» від емоцій постраждалого й побудові усвідомлюваної інтелектуальної «картини» виниклої проблеми, тобто розуміння її причин, структури й наслідків.

Специфіка діяльності психолога в  системі МНС, пов'язана з тим, що він постійно зустрічається з переживанням проблем, які об'єктивно виникають на грані життя й смерті. У цих умовах емпатійність знаходить не тільки позитивні, але й негативні аспекти в діяльності психолога. Як показано в роботі Ж.П. Вірної, одним з наслідків високої емпатійності в діяльності практичного психолога є виникнення індукованих емоційних станів, які переживаються їм як свої власні, що, у свою чергу викликає спричиняєспричиняє виникнення  синдром «вигоряння».

Стресостійкість, включена нами в емоційний блок  моделі, має особливе значення при формуванні психологічної готовності психолога МНС, у першу чергу, саме в силу стресогенності самої діяльності. Стресостійкість також можна розглядати як можливий компенсаторний, стосовно емпатичним здібностям, механізм психічної стійкості й саморегуляції.

Мотиваційний компонент представлений певним співвідношенням різних типів мотивації до професійної діяльності. Конкретно ми виділяємо, як значимі фактори мотиваційного блоку, пропорційне співвідношення зовнішньої негативної, зовнішньої позитивної й внутрішньої мотивації. При цьому виділяються оптимальні й не оптимальні комбінаторні комбінації наведених параметрів. Загальним принципом оцінки ступені оптимальності є превалювання зовнішньої позитивної мотивації над зовнішньої негативною й збільшення частки внутрішньої мотивації над сумарною часткою зовнішніх типів мотивації.