ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ПРОФЕСІЙНОГО СТРЕСУ У ДЕРЖСЛУЖБОВЦІВ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження, зазначено методи, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення дослідження, подано дані щодо апробації і впровадження результатів.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження проблеми психологічних чинників професійного стресу в держслужбовців» висвітлено стан вивчення досліджуваної проблеми. Розкрито сутність державного управління та роль державної служби в його реалізації. Виділено основні організаційно-психологічні проблеми в діяльності держслужбовців, які обумовлюють виникнення професійного стресу. Особливу увагу приділено аналізу змісту професійного стресу та основним підходам до його вивчення. Представлено модель професійного стресу в держслужбовців.

Базуючись на працях зарубіжних (К. Мак-Вікар, Т. Монастирський, Г. Райт та ін.) та українських (Н. Нижник, О. Машков та ін.) учених, зроблено висновок про те, що державне управління (public administration) – це один із видів соціального управління, який являє собою організуючий, спрямовуючий, координуючий та контролюючий вплив, що здійснюється державою через систему її органів і який спрямований на організацію життя суспільства, створення умов для матеріального, культурного та духовного розвитку громадян.

На основі аналізу в літературі підходів (Г. Атаманчук, С. Дубенко, В. Князєв, В. Луговий,              О. Оболенський, А. Чемерис) констатовано, що державне управління реалізується завдяки діяльності державної служби. Поняття «державна служба» має два основні значення: а) соціально-правовий інститут суспільства, через який здійснюється процес державного управління; б) професійна діяльність працівників держслужби (держслужбовців) щодо здійснення цілей і функцій держави через виконання обов’язків і повноважень на посаді, що визначена в конкретному державному органі, яка має публічний характер.

На основі аналізу літератури (Н. Варакіна, М. Волянська, Н. Нижник, Т. Новаченко, Л. Пашко,        І. Сурай, В. Щегорцова та ін.) виділено низку організаційно-психологічних проблем у діяльності держслужби та держслужбовців, які обумовлюють виникнення напруженості в професійній діяльності держслужбовців і, відповідно, можливість виникнення професійного стресу, і стосуються: а) державного управління та державної служби (наявність у державному управлінні величезного ризику, оскільки помилка окремої людини, або наперед продумана протиправна дія, або бездіяльність можуть викликати великі ускладнення в безлічі підлеглих організацій; управління в органах державної влади має нормативно-посадовий характер, тобто достатньо «жорсткий» характер; державні органи є більш «закритими» стосовно сприйняття інноваційних змін; процеси кадрової ротації на державній службі є недостатньо активними та ін.); б) діяльності державних службовців (обираючи своєю професією державну службу, людина робить свідомий вибір, погоджуючись на суворі обмеження; на державних управлінців покладається велика суспільна довіра, що aпрioрi наділяє їх посадовим авторитетом; службовці здебільшого зазнають негативних впливів сучасного напруженого та трудомісткого ритму життя, подвійних моральних стандартів, необхідності діяти в умовах, наближених до екстремальних; нераціонально використовується праця держслужбовців та ін.); в) взаємодії державних службовців з населенням, пресою та громадськістю (спостерігається досить низький рівень довіри громадськості до різних гілок влади; сьогодні суспільство звинувачує державного службовця в безвідповідальності, бездіяльності, небажанні та інколи нездатності розв’язувати його проблеми, в корупції та хабарництві та ін.). Усе це дає підстави зробити висновок про те, що діяльність держслужбовців є достатньо складною і напруженою, а відтак обумовлює виникнення професійного стресу. Тому однією із проблем, розв’язання якої може сприяти підвищенню ефективності діяльності держслужбовців та забезпеченню їх психологічного здоров’я, є проблема попередження та подолання професійного стресу, яка, судячи з аналізу літератури, практично не є дослідженою.

На основі існуючих підходів у літературі (Дж. Грінберг, Л. Карамушка,
В. Паньковець та ін.) розкрито сутність професійного стресу держслужбовців, який визначено як специфічну форму порушення їх фізіологічної та психічної діяльності, яка виникає у відповідь на негативний вплив управлінсько-професійної ситуації в органах державної влади і обумовлена як характеристиками персоналу, так і соціально-психологічними особливостями підрозділу, де працюють держслужбовці.

Відповідно побудовано модель професійного стресу держслужбовців, яка включає такі основні складові: 1) блок зовнішніх чинників (стресорів), що пов’язані із впливом середовища, в якому працює персонал держадміністрацій; 2) блок внутрішніх чинників (пов’язаних з особистісними, організаційно-професійними та соціально-демографічними характеристиками держслужбовців); 3) блок фізіологічних і психологічних виявів та наслідків професійного стресу держслужбовців.

Блок зовнішніх чинників (стресорів) включає стресори, які стосуються соціального середовища (соціально-політична та соціально-економічна ситуація в державі; статус державної служби в суспільстві та ін.) та організаційно-професі­йного середовища (соціально-психологічний рівень розвитку групи в підрозділі, де працюють держслужбовці, та ін.).

Блок внутрішніх чинників передбачає вплив особистісних (індекс ресурсності, персональна компетентність у часі, копінг-стратегії поведінки в стресових ситуаціях; лояльність персоналу до організації), організаційно-професійних (посада в організації, рівень та напрям освіти, загальний стаж роботи і стаж роботи в держслужбі) та соціально-демографічних (вік, стать, сімейний стан та кількість дітей) характеристик держслужбовців на розвиток у них професійного стресу.

Блок фізіологічних та психологічних виявів і наслідків професійного стресу держслужбовців передбачає визначення рівня ускладнень, які виникають у процесі функціонування психічної та професійної сфери: а) на рівні фізіологічної сфери: наявність професійного стресу; симптоми певного рівня вираженості професійного стресу; б) на рівні психічної сфери: наявність та рівень вияву станів зниженої працездатності (монотонія; психічне перенасичення; напруження/стрес; втома).

Згідно із зазначеною моделлю розвиток професійного стресу в держслужбовців відбувається таким чином. Стресори блоку «Соціальне середовище» (суспільство), діючи через особливості «Організаційно-професійного середовища» (організації системи державної служби), створюють певне стресове середовище. Залежно від інтенсивності дії цих стресорів та характеристик особистості персоналу (блок «Особистісні, організаційно-професійні та соціально-демографічні характеристики персоналу») виникають прояви та наслідки професійного стресу в держслужбовців (рівень вияву професійного стресу та станів зниженої працездатності). Підкреслено, що профілактика й подолання професійного стресу (управління стресом) – це можливість використання держслужбовцями методів та прийомів управління стресом, зокрема, встановлення особистістю бар’єрів на всіх фазах розгортання стресу з метою протидії йому          (Дж. Грінберг).

Зазначені теоретико-методологічні підходи до розуміння психологічних особливостей діяльності держслужбовців та сутності професійного стресу стали основою для проведення подальших етапів дослідження.

У другому розділі «Емпіричне дослідження психологічних чинників професійного стресу в держслужбовців» проведено аналіз результатів дослідження рівня професійного стресу в держслужбовців та чинників, які впливають на нього. Сформульовано мету, завдання та загальні підходи до здійснення експериментального дослідження, вмотивовано застосування системи діагностичних методик. Проаналізовано рівень професійного стресу в держслужбовців. Виявлено зв’язок між рівнем професійного стресу та чинниками мікро- та мезорівня. Розкрито потребу в антистресових програмах у держслужбовців.

Емпіричне дослідження проводилось у п’ять етапів.

Перший етап констатувального експерименту полягав в оцінці рівня професійного стресу в держслужбовців.

Виявлено наявність професійного стресу в переважної більшості держслужбовців: високий та середній рівень стресу зафіксовано відповідно в 39,6% та 28,7% опитаних.

Зафіксовано заниження оцінки персоналом держадміністрацій наявного рівня професійного стресу. Тобто зафіксовано «розрив» між самооцінкою та об’єктивною оцінкою професійного стресу (23,4% опитаних проти 39,7%). При цьому «розрив» між самооцінкою та об’єктивною оцінкою стосовно особистого професійного стресу є більш вираженим, порівняно із професійним стресом стосовно організації в цілому.

Констатовано, що економічна криза, на думку держслужбовців, обумовила підвищення рівня професійного стресу, про що свідчить той факт, що дві третини опитаних зазначили негативний вплив економічної кризи на вияви професійного стресу як на рівні організації в цілому, так і на рівні окремої особистості. При цьому негативний вплив економічної кризи є дещо більш відчутним на рівні окремої особистості, ніж на рівні організації, що, скоріше за все, можна пояснити тим, що організація як соціальна структура є більш захищеною в екстремальних ситуаціях, ніж окрема особистість.

Другий етап констатувального експерименту був спрямований на вивчення взаємозв’язку між рівнем професійного стресу та чинниками мікрорівня (особистісними характеристиками персоналу держадміністрації). До них було віднесено: індекс персональних ресурсів; персональну компетентність у часі; копінг-стратегії; лояльність персоналу.

Стосовно індексу персональних ресурсів було встановлено такі закономірності: виявлено прямий кореляційний зв’язок між рівнем професійного стресу та індексом втрат (r_s=0,141, p<0,05) та зворотний кореляційний зв’язок між рівнем професійного стресу та індексом персональних ресурсів (r_s=-0,156, p<0,01). Це говорить про те, що зі збільшенням втрат персональних ресурсів у держслужбовців зростає рівень професійного стресу. В той же час, зі збільшенням індексу персональних ресурсів, тобто зменшенням дисбалансу між втратами та здобутками персональних ресурсів, рівень професійного стресу знижується.

Виявлено зворотний кореляційний зв’язок (r_s=-0,254, p<0,05) між рівнем професійного стресу в держслужбовців та персональною компетентністю в часі. Це свідчить про те, що зі збільшенням персональної компетентності в часі зменшується рівень професійного стресу.

Що стосується копінг-стратегій поведінки в ситуаціях стресу, то у процесі дослідження виявлено прямий кореляційний зв’язок між рівнем професійного стресу та емоційно-орієнтованою копінг-стратегією (r_s=0,347, p<0,01), копінг-стратегією уникнення (r_s=0,225, p<0,01) та копінг-стратегією відволікання (r_s=0,233, p<0,01). Це свідчить про те, що використання даних обхідних стратегій сприяє підвищенню професійного стресу, тобто, скоріше за все, не є ефективним. Разом із тим, у процесі дослідження виявлено зворотний кореляційний зв’язок (r_s=-0,148, p<0,05) між рівнем професійного стресу та проблемно-орієнтованою копінг-стратегією, яка є продуктивною. Це свідчить про те, що використання такої стратегії держслужбовцями сприяє зниженню рівня професійного стресу.

У дослідженні не виявлено статистично значущого зв’язку між рівнем професійного стресу та рівнем лояльності держслужбовців до організації.

Третій етап констатувального дослідження був спрямований на визначення взаємозв’язку між рівнем професійного стресу та чинниками макрорівня (професійно-організаційними і соціально-демографічними характеристиками держслужбовців).

Виявлено кореляційний зв’язок між рівнем професійного стресу держслужбовців та організаційно-професійними характеристиками персоналу.

Що стосується посади в організації, то встановлено зворотний статистично значущий зв’язок (r_s=-0,243, p<0,01) між рівнем професійного стресу в держслужбовців та посадою. Суть такого зв’язку проявляється в тому, що при переході від позиції «рядового» співробітника до заступника керівника відділу та керівника відділу рівень професійного стресу в персоналу зменшується.

Стосовно напряму освіти, то отримані дані говорять про існування статистично значущого зв’язку (p<0,01) між рівнем професійного стресу та напрямком освіти держслужбовців. Виражається такий зв’язок наступним чином: найнижчий рівень професійного стресу притаманний тим держслужбовцям, які мають юридичний напрям освіти – 54,8%, найвищий рівень професійного стресу характерний для працівників із гуманітарним напрямом освіти – 47,3%. Також близьким до персоналу із гуманітарною освітою є персонал із економічною та технічною освітою. Високий рівень професійного стресу виявлено відповідно у 42,7% та 38,9%. Скоріше за все, низький рівень професійного стресу в персоналу, який має юридичну освіту, обумовлений певним «елітним» статусом цієї категорії держслужбовців.

Також констатовано кореляційний зв’язок між рівнем професійного стресу держслужбовців та їх соціально-демографічними характеристиками.

Що стосується статі персоналу, то рівень професійного стресу є більш вираженим у чоловіків, ніж у жінок (r_s= 0,121, p<0,05).

Констатовано наявність статистично значущого зв’язку (r_s= 0,232, p<0,01) між рівнем професійного стресу та сімейним станом персоналу. Суть такого зв’язку полягає в тому, що рівень професійного стресу зростає для тих категорій персоналу, які не мають сім’ї.

Також виявлено статистично значущий зв’язок (р<0,001) між рівнем професійного стресу в персоналу та наявністю (відсутністю) дітей і їх кількістю. Суть закономірності проявляється в тому, що в осіб, які не мають дітей, констатовано вищий рівень професійного стресу, порівняно із тими категоріями персоналу, які мають дітей.

На четвертому етапі констатувального дослідження аналізувався взаємозв’язок між рівнем професійного стресу та чинниками мезорівня (чинниками організації), до яких було віднесено соціально-психологічний рівень розвитку групи в підрозділі, де працюють держслужбовці.

Виявлено зворотний кореляційний зв’язок (r_s=-0,130, p<0,05) між рівнем професійного стресу в держслужбовців та загальним показником соціально-психологічного рівня розвитку групи. Це говорить про те, що зі збільшенням загального показника соціально-психологічного рівня розвитку групи знижується рівень професійного стресу. Окрім того, виявлено зворотний кореляційний зв’язок між рівнем професійного стресу в держслужбовців та такими показниками соціально-психологічного рівня розвитку групи: «підготовленість до діяльності» (r_s=-0,118, p<0,05); «спрямованість» (r_s=-0,166,p<0,01); «організованість» (r_s=-0,137, p<0,05); «активність» (r_s=-0,117, p<0,05). Суть такого зв’язку проявляється в тому, що зі збільшенням рівня вираженості цих показників рівень професійного стресу в держслужбовців знижується.

П’ятий етап констатувального дослідження передбачав дослідження потреби держслужбовців в антистресових програмах та її взаємозв’язку з чинниками мікро- та мезорівня.

У процесі дослідження констатовано відсутність антистресових програм у більшості держадміністрацій (на що вказало 77,7% опитаних), що свідчить про недостатню увагу керівництва держадміністрацій до проблеми профілактики професійного стресу. Разом із тим, приблизно третина держслужбовців (30,7%) мають потребу в антистресових програмах, що говорить про наявність протиріччя між цією потребою персоналу та реальною можливістю задоволення цієї потреби в реальних умовах функціонування держадміністрацій.

В цілому в результаті проведення констатувального експерименту зроблено висновок про наявність високого та середнього рівня професійного стресу в достатньої кількості опитаних і його взаємозв’язок із низкою психологічних чинників мікро- та мезорівня.

У третьому розділі «Психологічні умови підготовки держслужбовців до профілактики та подолання професійного стресу» охарактеризовано особливості проведення тренінгу, спрямованого на профілактику та подолання професійного стресу в держслужбовців. Описано основні інтерактивні техніки, що застосовувалися упродовж здійснення тренінгу. Представлено результати формувального експерименту.

Апробація тренінгу здійснювалася під час психологічної підготовки держслужбовців у закладі післядипломної освіти «Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій при Київській облдержадміністрації».

Одна з груп була експериментальною у кількості 19 осіб, друга – контрольною, також кількістю 19 осіб. Усі держслужбовці, що входили до цих груп, мали однакові соціально-професійні характеристики: а) працювали в районних (міських) держадміністраціях; б) мали однаковий стаж роботи в цій сфері (5–10 років); в) мали однаковий вік (від 31 до 40 років); г) серед держслужбовців була однакова кількість чоловіків і жінок.

В експериментальній групі підготовка мала системний, цілісний характер відповідно до розробленого автором тренінгу, спрямованого на підготовку держслужбовців до профілактики та подолання професійного стресу.

Для держслужбовців, які увійшли до контрольної групи, не проводилась спеціальна психологічна підготовка до профілактики та подолання професійного стресу.

Обсяг тренінгу складав 38 академічних годин: а) основна частина (аудиторна) – 30 академічних годин (5 розділів по 6 акад. год. на кожен розділ; 1 акад. год. – вступ до тренінгу; 2 акад. год. – завершення тренінгу); б) додаткова частина (самостійна робота) – 5 акад. год. (по 1 акад. год. для виконання домашніх завдань після кожного розділу тренінгу).

Заняття проводились 1 раз в тиждень протягом листопада-грудня 2011 р. (на основі спеціального розпорядження «Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій при Київській облдержадміністрації», підбору групи слухачів та затвердженої спеціальної програми для проведення цільових, поглиблених тренінгів з найбільш актуальних психолого-професійних проблем діяльності держслужбовців.

Тож можна говорити про те, що основна форма апробації тренінгу була не «типовою», а інноваційною формою проведення тренінгу, як за змістом, так і за обсягом, оскільки «типове» заняття на курсах підвищення кваліфікації держслужбовців складає 4 (6) акад. год.

Разом із тим, можемо сказати, що залежно від потреб організаторів і учасників навчання, «розширений» варіант тренінгу міг трансформуватися у «типовий», тобто з обсягом 4(6) акад. год., і тоді такий варіант може включати 1-й, 2-й і частково 3-й розділи тренінгу або ж мати інший формат. Саме в такій додатковій формі здійснювалася апробація тренінгу на «типових» курсах підвищення кваліфікації держслужбовців.

В основу тренінгу покладено технологічний підхід Л. Карамушки, спрямований на розробку й використання спеціальних психолого-організаційних технологій. Згідно з технологічним підходом у кожному модулі навчальної програми наявні три компоненти: а) змістовно-смисловий компонент – використання методів і форм роботи, які сприяють розумінню учасниками підготовки сутності явища та його істотних характеристик: сутність стресу; основні характеристики професійного стресу; особливості професійного стресу в держслужбовців; модель професійного стресу; психологічні чинники професійного стресу в держслужбовців; б) діагностичний компонент – використання методів та форм роботи, що забезпечують діагностику персоналом держадміністрацій професійного стресу та чинників, які на нього впливають (мезо-, мікрорівня); в) корекційно-розвивальний компонент – використання методів та форм роботи, необхідних для оволодіння учасниками тренінгу вміннями та навичками ведення профілактики та подолання професійного стресу (індивідуальна та групова розробка «антистресових кошиків»). Важлива роль у реалізації компонентів технології відводилась спеціальним інтерактивним технікам.

Тренінг включав п’ять розділів: «Поняття про професійний стрес та його структуру»; «Особливості професійного стресу в держслужбовців»; «Особистісні чинники професійного стресу в держслужбовців»; «Організаційно-професійні та соціально-демографічні чинники професійного стресу в держслужбовців»; «Чинники організаційного середовища та проблеми професійного стресу в держслужбовців».

Аналіз результатів, отриманих за першою групою критеріїв вивчення ефективності тренінгу, показав ефективність тренінгу підготовки держслужбовців до профілактики та подолання професійного стресу.

Це проявилось, зокрема, в тому, що в експериментальній групі держслужбовців зафіксовано позитивну динаміку за всіма критеріями ефективності тренінгу, в той час як у контрольній групі такої динаміки щодо зазначених показників не спостерігалось.

Так, в експериментальній групі в результаті формувального експерименту зафіксована статистично значуща тенденція (р<0,1 між результатами першого та другого зрізів, які відображають зниження рівня професійного стресу (табл. 1). Як видно із табл. 1, якщо до початку експерименту в експериментальній групі 21,1% досліджуваних виявили високий рівень розвитку професійного стресу, то після експерименту таких держслужбовців стало 5,3%, в той час як кількість держслужбовців з низьким рівнем вияву професійного стресу збільшилася з 26,3% до 57,9%.