ПРОГНОСТИЧНА МОДЕЛЬ КОМП’ЮТЕРНОЇ ДІАГНОСТИКИ ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ ЛЮДИНИ

Краткое содержание

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету й завдання роботи, розкрито методологічну основу і методи дослідження, висвітлено його наукову  новизну, теоретичне і практичне значення.

У першому розділі – «Методологічні підходи до здійснення діагностики  емоційної стійкості людини» – розглянуто підходи до визначення емоційної стійкості/емоційної вразливості людини як інтегративної динамічної властивості особистості і проаналізовано різні аспекти її опосередкованої діагностики, які застосовувались на різних етапах дослідження проблеми.

У даному розділі оцінено внесок у розкриття змісту феномену прихильників започаткованого О. Р. Лурія підходу до дослідження емоційної стійкості людини безпосередньо в екстремальних умовах професійної діяльності (Л. М. Аболін; Г. Т. Береговий, О. І. Жданов; Н. Д. Завалова, В. О. Пономаренко; Н. Б. Зільберман, В. І. Лєбедєв, В. Л. Марищук, Є. О. Мілерян та ін.).

Продемонстровано, що при такому підході емоційну стійкість можна визначити тільки у термінах ознак її поведінки у реальних (або максимально наближених до них) умовах, оскільки її операційним показником обирається  так звана «надійність» людини (Л. П. Гримак, Л. В. Куліков, С. І. Яковенко, В. К. Калін, К. В. Фірсов та ін.), яку можна визначити інтегративно за комплексом ознак, у тому числі таких, що оцінюються експертно. Спроби визначати емоційну стійкість через поняття «перешкодостійкість» (Ф. Д. Горбов та ін.), як, зрозуміло, звужують його зміст, тому в літературі з проблеми емоційної стійкості вживається його більш широкий корелят «стресостійкість» (Л. М. Аболін, Л. Г. Дика, М. І. Дьяченко, Н. Б. Зільберман, В. О. Пономаренко, М. С. Корольчук, В. М. Крайнюк, Б. Рашел та ін.). При останньому підході відкривається можливість трактування поняття «емоційна стійкість» як динамічного новоутворення, яке формується в умовах екстремальної діяльності (І. Ф. Аршава, Л. Г. Дика, Е. Л. Носенко, О. Я. Чебикін та ін.) і протиставляється за більшістю ознак її виявлення емоційній вразливості.

Обґрунтовано,  що особливої уваги у цьому контексті заслуговує аналіз поняття «операційна напруженість», завдяки якій можна забезпечити ефективність виконання діяльності, але на нетривалий термін, бо операційна напруженість призводить до емоційного вигорання і передчасної втрати працездатності людини (Г. Т. Береговий, О. І. Жданов).

Проаналізовано також підхід до діагностики емоційної стійкості за показниками змін психічного стану людини в емоціогенних ситуаціях. При такому підході емоційну стійкість можна описати як тенденцію до збереження гомеостазу при появі ускладнень або змін в оточуючому середовищі, а емоційну вразливість – як зміну оптимального функціонального стану і появу стану «емоційної напруженості». Якщо ознаками емоційної стійкості вважають асиміляційну і акомодаційну активність (Г. О. Балл), то ознаками емоційної вразливості можуть слугувати показники дезадаптації людини до змінюваних умов життєдіяльності. Дотримування такого підходу до вивчення емоційної стійкості/емоційної вразливості відкриває нові можливості для розробки моделей прогнозування даної властивості у лабораторних умовах, оскільки оригінальний підхід до ретроспективної експліцитної оцінки людиною досвіду переживання нею різних психічних станів, запропонований О. О. Прохоровим, має суттєвий недолік, притаманний більшості експліцитних методів самооцінювання особистості. Цей недолік пов'язаний або з недостатнім рівнем розвитку рефлексії, або з тим, що оцінюючи попередні стани, людина в момент оцінювання може перебувати в іншому стані (як справедливо підкреслює С. Д. Максименко, визначаючи важливу роль імпліцитних методів у дослідженні особистості).

Валідність подібних моделей можна вважати забезпеченою у світлі методологічних положень щодо того, що психічний стан відіграє провідну роль у міжфункціональній системі форм виявлення психічного (Є. П. Ільїн, С. Д. Максименко, Я. Рейковський, В. В. Суворова та ін.) і розглядається як концентроване відображення всіх психологічних особливостей особистості.

Обґрунтовано, що за результатами оцінки розбіжностей у станах, притаманних суб’єктам, яких можна вважати потенційно емоційно стійкими або емоційно вразливими, можна суттєво розширити коло діагностичних параметрів емоційної стійкості і більш чітко визначити її операційні критерії. Основою для вирішення подібної задачі можуть бути обрані, з одного боку, характеристики стану так званого оптимального функціонування, детально визначені Є. П. Ільїним, та, з іншого боку, характеристики стану емоційної напруженості, ідентифіковані у роботах І. Ф. Аршави, В. О. Бодрова, М. І. Дьяченка, Є. П. Ільїна, Е. Л. Носенко, В. В. Суворової та ін. Психічні стани оптимального функціонування та емоційної напруженості можна моделювати у лабораторних умовах, про що свідчить низка спроб моделювати штучні ситуації, функціонально еквівалентні реальним емоціогенним ситуаціям.

У останньому підрозділі першого розділу роботи наводиться описання декількох інноваційних розробок, у яких здійснювались спроби моделювати емоціогенні умови діяльності для прогнозування емоційної стійкості поза межами реальної професійної діяльності. Класичною серед цих розробок є емокоординометр – спеціальний прилад для діагностики в лабораторних умовах емоційної стійкості людини-оператора (Є. О. Мілерян). У даному приладі стресором обрана загроза больової стимуляції (у вигляді ураження слабким електричним струмом досліджуваного, який в процесі виконання спеціально змодельованої моторної діяльності – відслідковування траєкторії руху об’єкту – допускає помилки). Больова стимуляція як засіб впливу на емоційний стан досліджуваного при лабораторному прогнозуванні емоційної стійкості та інших тенденцій змін у поведінці людини використовувалась у роботах відомих дослідників психології емоцій (Ф. Д. Горбов, В. Л. Марищук, С. Мілгрем та ін.). Проте больова стимуляція є специфічним стресором, який може застосовуватися для прогнозування емоційної стійкості лише при дослідженні спеціальних прикладних проблем. У світлі того, що на сучасному етапі розвитку психологічної науки прогнозування емоційної стійкості стає аспектом діяльності практичних психологів для вирішення більш широкого спектра завдань, виникла необхідність пошуку інших засобів лабораторного моделювання стресогенних умов. Представлений у даному дослідженні огляд розробок лабораторних засобів прогнозування емоційної стійкості показав, що у якості стресорів широко використовуються, зокрема, показники відносно більшої чи меншої стійкості короткочасної пам’яті людини, ознаки якої, як відомо, є вразливими до емоціогенних впливів.  Іншими поширеними стресорами при визначенні емоційної стійкості людини у лабораторних умовах виступають: дефіцит часу при виконанні спеціально змодельованих когнітивних процесів; обмежені резерви уваги і природні труднощі, пов’язані із здатністю розподіляти увагу при виконанні взаємопов’язаних операторських задач.

Хоча дефіцит часу і обмеження уваги є широко відомими факторами, які спричиняють зміни функціонального стану людини, вони не можуть бути визнаними універсальними стресорами для дослідження емоційної стійкості особистості, яка потребує урахування мотиваційних, а не лише індивідних факторів.

Перший розділ закінчується обґрунтуванням необхідності визначення нового підходу до прогнозування емоційної стійкості людини із спиранням на дослідження змін у її психічних станах під впливом різноманітних факторів життєдіяльності.

У другому розділі – «Методологічне обґрунтування  підходів до розширення прогностичного потенціалу  комп’ютерної моделі діагностики емоційної стійкості людини» – розкрито переваги підходу до виокремлення різноманітних показників змін психічного стану людини при комп’ютерному моделюванні інформаційно-перероблюваної діяльності, започаткованому науковим керівником автора даної дисертації І. Ф. Аршавою (2002, 2006., 2007), та визначено аспекти подальшого розвитку даного підходу, перевірки його валідності на різноманітних вибірках досліджуваних і розширення набору критеріїв для прогнозування емоційної стійкості людини за змінами у психічних станах при їх комп’ютерному моделюванні.

В основу прогнозування емоційної стійкості людини у межах обраної у даному дослідженні моделі покладено стимулювання змін у її психічних станах із застосуванням одного з найбільш розповсюджених потенційних стресорів – стресору «неуспіху».

Неуспіх є одним із найбільш розповсюджених несприятливих факторів у життєдіяльності людини, який стимулює виникнення або стану активної мобілізації зусиль, спрямованих на його подолання, або стану емоційної напруженості, що негативно відбивається на подальшій активності людини як суб’єкта життєдіяльності. У застосованій у даному дисертаційному дослідженні моделі прогнозування емоційної стійкості обрано оригінальний спосіб стимулювання появи неуспіху – перевищення природнього обмеженого обсягу короткочасної пам’яті людини (7±2 дискретних одиниці) на одному з етапів виконання змодельованої перцептивно-мнемічної діяльності, яка імітує обмін інформацією між «авіадиспетчером» та «пілотом» літака – умовним абонентом. В процесі обміну інформацією, яка пред’являється для сприйняття на слух та зорово, реалізується два взаємопов’язаних компоненти перцептивно-мнемічної діяльності: локалізація місць розташування на карті-схемі (імітації зображення секторів льотного поля, що експонуються на екрані дисплея) геометричних фігур різної форми, кольору, розміру у відповідь на запитання умовного абонента та ідентифікація «позивних», привласнених досліджуваному та його умовному абонентові.

Із застосуванням «моделі агентів» сучасного німецького дослідника Б. Шмідта, розробленої для вивчення ставлення людини до соціальних об’єктів, у дисертації представлено результати детермінантного синтезу вірогідних змін у поведінці людини під впливом неуспіху, що дозволило розширити набір критеріїв оцінювання змін у психічному стані людини як джерела інформації про її емоційну стійкість/емоційну вразливість.

Визначено, що від емоційно стійких суб’єктів, на відміну від емоційно вразливих, можна очікувати на рівні макро- і мікродинаміки  процесу виконання завдань не тільки реалізації цілісно-інтуїтивного модусу переробки інформації, а не послідовно-аналітичного, що виявляється у емоційно нестійких суб’єктів, але й демонстрації інших ознак емоційної стійкості.

Йдеться, зокрема, про особливості поведінки, що відбивають:

1) характер реакції на новизну ситуації: після тимчасового збільшення латентних періодів реагування на перші 3-5 запитань – вихід на оптимальну для даного індивіда тривалість латентних періодів;

2) характер відбиття мотиваційних настанов людини: емоційно стійкі досліджувані характеризуються тривалим підтримуванням максимуму функції при виконанні завдань і виявляють високий рівень пошукової активності, нестійкі – задовольняються виконанням до 30% кількості завдань;

3) характер ставлення до стресору під час безпосередньої «зустрічі» з ним: емоційно стійкі досліджувані достатньо оперативно розуміють неможливість запобігти неуспіху, створеного об’єктивним фактором, і відмовляються від непродуктивної цілі, водночас як емоційно вразливим притаманне тривале збереження безперспективних спроб вирішення завдань як ознаки наявності внутрішньої мотивації самопокарання за неспроможність надати правильні відповіді;

 4) характер «післядії» стресору: у емоційно стійких цей ефект відсутній, в емоційно вразливих – виражений тим інтенсивніше, чим вищим є рівень емоційної вразливості.

 У даному розділі роботи продемонстровано також можливість розширення кількості характеристик комунікативної діяльності при комп’ютерному прогнозуванні емоційної стійкості. Оскільки розглянута у дисертаційному дослідженні прогностична модель комп’ютерної діагностики емоційної стійкості реалізована як з орієнтацією на показники сенсомоторної діяльності досліджуваних, так і у звуковому варіанті, ознаки змін психічного стану людини як вірогідні показники емоційної стійкості/емоційної вразливості оцінювались також за характеристиками комунікативної діяльності. Із спиранням на роботи вітчизняних і зарубіжних дослідників щодо інформативності характеристик усного мовлення для розпізнавання стану емоційної напруженості (Н. В. Вітт, О. В. Ніконов, Е. Л. Носенко, F. Goldman-Eisler та ін.) оцінювалась можливість встановлення розбіжностей між емоційно стійкими та емоційно вразливими суб’єктами у наступних характеристиках усного мовлення: тривалості латентних періодів реакцій, частотності пауз «невпевненості» у відповідях (від 250 мс і вище), середньої тривалості пауз, середньої тривалості відрізку мовлення, що артикулюється без пауз невпевненості, ефективності використання часу, відведеного на виконання комунікативних завдань (співвідношення кількості правильно ідентифікованих «позивних» та «фігур» при виконанні завдань до тривалості часу на відповідь) та ін.

У даному розділі обґрунтовано доцільність перевірки валідності прогностичної моделі комп’ютерної діагностики емоційної стійкості людини за допомогою порівняння успішності виконання змодельованої інформаційно-перероблюваної діяльності суб’єктами: а) з різними диспозиційними ознаками емоційної стійкості / емоційної вразливості (рівень нейротизму, відкритості новому досвіду, толерантності до невизначеності і т. ін.); б) з різними рівнями сформованості суб’єктної активності, мотиваційних характеристик, адаптаційних ресурсів особистості; в) з різними наслідковими результатами емоційної стійкості (психологічне благополуччя).

У третьому розділі – «Емпіричне дослідження інформативності прогностичної моделі комп’ютерної діагностики емоційної стійкості особистості» – представлено результати емпіричної перевірки валідності даної моделі на трьох різних вибірках досліджуваних (175 осіб).  Перша та друга вибірки включала 55 та 60 досліджуваних відповідно (студентів перших курсів Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара), третя вибірка складалась з 60 осіб (вчителів середніх шкіл м. Дніпропетровська).

У даному розділі роботи реалізовані такі задачі дослідження: 1) розширено набір діагностичних параметрів оцінки емоційної стійкості людини за рахунок вимірювань характеристик усного мовлення; 2) забезпечена перевірка валідності представленої у роботі прогностичної моделі комп’ютерної діагностики емоційної стійкості шляхом залучення досліджуваних з різними рівнями особистісних ознак суб’єктної активності,  мотиваційних характеристик та «специфічних адаптацій», розглянутих як інтегративна динамічна контекстуалізована особистісна властивість, що раніше не вивчалось у даному контексті; 3) забезпечена емпірична перевірка валідності прогностичної моделі діагностики емоційної стійкості з урахуванням показника «психологічне благополуччя», що, за даними новітніх досліджень зарубіжних та вітчизняних авторів (J. D. A. Parker, L. M. Wood, Е. Л. Носенко, І. Ф. Аршава), є важливим особистісним ресурсом стресоподолання.

У межах емпіричного дослідження диференціація вибірок досліджуваних за показниками ефективності виконання змодельованої інформаційно-перероблювальної діяльності здійснювалась за допомого методу кластерного аналізу (алгоритм  К-середніх).