ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ПРОЯВУ СИНДРОМУ «ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ» У ПРЕДСТАВНИКІВ РІЗНИХ ТИПІВ ПРОФЕСІЙ І БЕЗРОБІТНИХ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність дослідження, визначені його об’єкт, предмет, мета і задачі; вказана методологічно-теоретична основа; сформульована наукова новизна; висвітлені теоретичне і практичне значення дисертаційної роботи; наведена інформація про апробації результатів дослідження, публікації та структуру роботи.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження синдрому «емоційного вигорання» та його детермінант» проаналізовано основні підходи до концептуалізації синдрому «емоційного вигорання», розглянуто психологічні кореляти синдрому «емоційного вигорання» в контексті багаторівневого підходу до психологічного здоров'я людини.

Проведений аналіз засвідчив, що існує кілька близьких за змістом понять у досліджуваній сфері. Найбільш універсальним із них можна вважати «синдром «емоційного вигорання», що узагальнює поняття «професійного вигорання» та «психічного вигорання». У сучасних дослідженнях (В. В. Бойко, Д. Г. Трунов, Н. В. Гришина, Т. В. Форманюк, В. Е. Орел тощо) диференціюють «емоційне вигорання» і такі близькі за змістом явища, як хронічна втома, депресія, професійна деформація, стрес тощо. Обґрунтовано, що «емоційне вигорання» має свої причини, механізми й закономірності виникнення та розвитку, умови протікання, методи профілактики та лікування. На сьогодні в Міжнародній класифікації хвороб десятого перегляду (МКБ-10) синдрому «емоційне вигорання» надано діагностичний статус (Глава ХХІ, рубрика «Проблеми, пов’язані з труднощами подолання життєвих проблем», номер Z73.0).

Наразі в науці співіснують різні моделі синдрому «емоційного вигорання», що звертаються до структурних чи процесуальних аспектів цього феномену. Виокремлюють від одного до чотирьох складових «емоційного вигорання». Поширеними й операціоналізованими є трикомпонентні моделі К. Маслач і С. Джексона, В. В. Бойка. Перша модель охоплює такі чинники, як емоційне виснаження, деперсоналізація і редукція особистих досягнень. Модель В. В. Бойка передбачає такі компоненти синдрому «емоційного вигорання», що відповідають фазам розвитку загального адаптаційного синдрому (стресу), а саме: «напруження», «резистенція», «виснаження», – кожна з яких має по чотири симптоми.

За багаторівневим підходом Б. С. Братуся до психологічного здоров'я людини було розглянуто психологічні кореляти синдрому «емоційного вигорання» як специфічного розладу психологічного здоров'я та систематизовано їх у систему психологічних характеристик особистості, що включає:

1. Особистісно-смисловий рівень, до якого належать сенс життя, смисложиттєві орієнтації, особистісні цінності, самоактуалізація особистості тощо.

2. Рівень індивідуально-психологічного здоров'я, що включає захисні механізми та копінг-стратегії, емоційний інтелект, стильові характеристики міжособистісних стосунків тощо.

3. Рівень психофізіологічного здоров’я, до якого належать нейротизм, конструкт екстраверсія-інтроверсія, характерні особливості типу темпераменту тощо.

У психологічних дослідженнях «емоційного вигорання» (Н. Є. Водоп’янова, Ю. П. Жогно, Р. З. Сабанчиєва, Н. В. Назарук, М. А. Гавриленко, О. Р. Ісаєва, І. Л. Гурєєва, Н. Л. Калайтан, Т. В. Зайчикова, Ф. І. Валієва, М. В. Потапова, Н. М. Булатевич, Л. В. Золотухіна та ін.) розглядалися складові усіх трьох рівнів психологічного здоров’я. Проте, вивчення синдрому «емоційного вигорання» проводилося насамперед у так званій «групі ризику» розвитку цього синдрому без цілісного дослідження релевантних індикаторів усіх рівнів психологічного здоров’я одночасно, що ще не ставало предметом спеціального дослідження. Також потребують вивчення особливості прояву синдрому «емоційного вигорання» у представників різних типів професій і безробітних, до чого ми і звернулись в емпіричній частині дисертаційної роботи.

У другому розділі «Методичні основи дослідження психологічних чинників прояву синдрому «емоційного вигорання» охарактеризовано вибірку, обґрунтовано й описано методи дослідження.

Вибірку склали 250 респондентів (із них 66% жінок та 34% чоловіків, середній вік –40 років, середній стаж роботи – 9 років), а саме: 78 – представники професії системи «людина-людина» (лікарі, медсестри) (52 жінки, 26 чоловіків), 70 – представники професій системи «людина-знак» (економісти, фінансисти, бухгалтери) (42 жінки, 28 чоловіків), 29 – представники професії системи «людина-природа» (співробітники зоопарку) (19 жінок, 10 чоловіків), 73 – безробітні (52 жінки, 21 чоловік).

Для окремих задач дослідження представники усіх типів професій, що вивчалися, поєднувалися в одну групу – «працюючі». Важливо відзначити, що представники професії системи «людина-природа» через пілотажний характер їх дослідження були повноцінно включені зовсім не до всіх процедур аналізу.

У роботі було використано такий психодіагностичний комплекс: 1) методика діагностики рівня емоційного вигорання В. В. Бойка; 2) опитувальник емоційного інтелекту «ЕмІн» (Д. В. Люсин); 3) копінг-тест Р. С. Лазаруса; 4) тест смисложиттєвих орієнтацій Д. О. Леонтьєва; 5) опитувальник Р. Плутчика, Х. Келлермана і Х. Р. Конте «Індекс життєвого стилю»; 6) методика діагностики самоактуалізації особистості А. В. Лазукіна в адаптації Н. Ф. Каліної (САМОАЛ); 7) особистісний опитувальник Г. Айзенка (ЕРI); 8) метод діагностики міжособистісних стосунків ДМО Л. М. Собчик; 9) анкета «Задоволеність різними сферами життя» (авторська). Вказані методики дозволяють визначити рівень «емоційного вигорання» й особливості його протікання у досліджуваних, а також звернутися до вивчення психологічних корелятів синдрому, що репрезентують усі рівні психологічного здоров’я.

Для математико-статистичної обробки отриманих результатів застосовувалися описова статистика, кореляційний аналіз методом Пірсона та Спірмена, багатомірний дисперсійний аналіз (із множинними порівняннями і критерієм контрасту), критерій Хі-квадрат, дискримінантний аналіз, факторний аналіз. Обчислення проводилися за допомогою пакету статистичних програм IBM SPSS Statistics 18.

У третьому розділі «Емпіричне дослідження психологічних чинників прояву синдрому «емоційного вигорання» був проведений аналіз отриманих даних, що дозволив вирішити емпіричні задачі дослідження.

Встановлено, що синдром «емоційного вигорання» зустрічається в більшості досліджуваних (51,2%). Друга фаза синдрому, фаза «резистенції», є найбільш вираженою та знаходиться у стадії формування, в той час як інші фази несформовані. Середні показники першої, другої і третьої фаз становлять 32,60, 52,24 і 35,39 відповідно. Найбільший внесок у «емоційне вигорання» роблять такі симптоми, як «неадекватне емоційне реагування» та «редукція професійних обов’язків» (у 45,6% та 43,6% вибірки відповідно ці симптоми склалися).

Порівнюючи групи досліджуваних за фазами «напруження» й «виснаження», бачимо, що у «безробітних» і «робітників зоопарку» ці фази знаходяться у стадії формування, тоді як у «медичних працівників» і «економістів» вони не сформовані. Аналізуючи співвідношення фаз у межах кожної групи, можна відзначити, що після фази «резистенція» в групі «безробітних» більш вираженою є фаза «напруження» (найвірогідніша причина – нещодавнє звільнення), а в трьох інших групах – фаза «виснаження». Не виявлено значущих гендерних розбіжностей за рівнем «емоційного вигорання», а також у його фазах і симптомах (p за t-критерієм варіює у діапазоні 0,069 – 0,941).

Синдром «емоційного вигорання» (і низка його складових) у «безробітних» виявляється значуще інтенсивно, ніж у «працюючих» (зокрема, р=0,006 за критерієм контрасту для синдрому в цілому). Найбільше «безробітні» відрізняються від «працюючих» більш високим рівнем симптому «загнаність у клітку» (р < 0,001) і вираженістю фази «напруження» (р < 0,001). Це підтверджує і той факт, що серед «безробітних» більша кількість людей зі сформованими синдромом «емоційного вигорання» (р=0,008 за критерієм Хі-квадрат) та його фазами «напруження» (р=0,001) й «виснаження» (р=0,031).

Наявність «емоційного вигорання» у «безробітних» свідчить про те, що цей синдром не зумовлюють лише особливості професійної діяльності. Більш потужним чинником його вираженості серед випробуваних є відсутність працевлаштування, що викликає потужний конфлікт у професійній сфері. Отже, синдром «емоційного вигорання» може бути детермінований не стільки особливостями реального працевлаштування, скільки вираженістю пов’язаних із професійною сферою конфліктів і проблем.

Проведений аналіз показав, що представники професій системи «людина-людина» (які постійно спілкуються з пацієнтами, клієнтами) не є більш схильними до формування «емоційного вигорання». Так, за результатами порівняння представників професій систем «людина-людина», «людина-знак» і «людина-природа» середні значення синдрому склали 108,56, 110,90 і 126,24 у відповідних групах. Це свідчить про те, що робота з людьми й інтенсивність спілкування не є необхідними та однозначними чинниками виникнення синдрому «емоційного вигорання».

Під час аналізу даних виявлено понад 50 значущих кореляцій «емоційного вигорання» із низкою показників різних методик у загальній групі. При цьому усі ці зв’язки не сильніші за помірні. Синдром «емоційного вигорання» пов’язаний із емоційним інтелектом, копінг-стратегіями та захисними механізмами, смисложиттєвими орієнтаціями, показниками самоактуалізації, нейротизмом і задоволеністю у різних сферах власного життя. Найтісніше пов’язаними зі зниженням синдрому «емоційного вигорання» можна вважати задоволеність роботою (кореляція із синдромом r Пірсона = -0,484), самоактуалізацію (r = -0,455), внутрішньоособистісний емоційний інтелект (r = ‑0,379) та усвідомленість життя (r = -0,372), а з його підвищенням – захисні механізми «заміщення» (r = 0,453) та «регресія» (r= 0,425), нейротизм (r = 0,453) і такі копінг-стратегії, як втеча-уникнення (r = 0,410) і конфронтаційний копінг (r = 0,349). p < 0,001 для всіх вказаних вище кореляцій.

Кожна розглянута група (різні типи професій і безробітні) має власну специфіку взаємозв’язків синдрому «емоційного вигорання». В «економістів» порівняно з «медичними працівниками» зменшується сила кореляцій синдрому з емоційним інтелектом і осмисленістю життя на фоні зростання ролі задоволеності роботою і соціально-нормативних аспектів, тоді як у «медичних працівників» простежується тісніший зв’язок «емоційного вигорання» з іншими, крім роботи, сферами життя. Порівняно із «працюючими» у «безробітних» спостерігається  підвищення сили кореляцій розглядуваних показників із синдромом «емоційного вигорання», зокрема це підсилення ролі самоактуалізації, задоволеності роботою для уникнення «емоційного вигорання».

Аналіз отриманих результатів свідчить про значний вплив «емоційного вигорання» на поведінку й особистісне функціонування, а також про зумовленість цього синдрому розглянутими психологічними якостями та характеристиками, його взаємозв’язок з усією системою психологічного здоров’я.

Для виявлення особливостей респондентів із різним рівнем «емоційного вигорання» було розглянуто розбіжності між групами. Розбивання на групи проводилося згідно з нормами В. В. Бойка: першу групу склали випробувані без синдрому «емоційного вигорання», другу – респонденти із середнім рівнем прояву синдрому, а третю – з високим і критичним рівнями «емоційного вигорання».

Результати багатомірного дисперсійного аналізу розбіжностей між групами з різним рівнем синдрому «емоційного вигорання» свідчать, що за великою кількістю шкал усіх методик, що застосовувалися, присутні значущі розбіжності (p <=0,002). При цьому за більшою кількістю з них не спостерігається значущих розбіжностей між трьома групами одночасно. Найчастіше відрізняється група з відсутністю «емоційного вигорання» від однієї чи обох інших груп (із середнім і високим рівнями прояву синдрому), тоді як останні дві групи мають статистично значущі розбіжності за суттєво меншою кількістю шкал, тобто зниження або підвищення показників низки шкал пов’язане не стільки з абсолютним рівнем «емоційного вигорання», скільки із проходження певного «порогу», переходом від відсутності до наявності цього синдрому.

Шкалами, за якими найбільше різняться групи з відмінними рівнями «емоційного вигорання», є: «міра задоволеності роботою», «потяг до самоактуалізації», «внутрішньоособистісний емоційний інтелект», «розуміння своїх емоцій», «нейротизм», «заміщення», «регресія» та «втеча-уникнення» (F у дисперсійному аналізі знижується для цих показників від 23,622 до 14,197 відповідно, p<0,001 в усіх випадках). Приналежність до груп може пояснювати 20,1 – 12,8% дисперсії цих шкал. Отже, групи з різним рівнем розвитку синдрому «емоційного вигорання» відрізняються насамперед за рівнем задоволеності роботою; схильністю до переносу агресії на інші, більш слабкі, об’єкти; ступенем само актуалізації, емоційної зрілості-незрілості (чи рівнем нейротизму) і схильності до регресії; емоційним інтелектом (насамперед внутрішньоособистісним), а також схильністю уникати існуючих проблем, дистанціюватись від них. При цьому «позитивні» (чи «негативні») якості лінійно знижуються (зростають) за всіма цими показниками при переході від першої групи (з відсутністю вигорання) до другої (із середнім рівнем розвитку синдрому), а також від другої до третьої групи (з високим і критичним рівнями синдрому «емоційного вигорання»). Група з відсутністю синдрому «емоційного вигорання» більш задоволена роботою й самоактуалізується, має більш високий емоційний інтелект та низький нейротизм, більш зріла й менше уникає власних проблем, тоді як група з високим і критичним рівнем синдрому характеризується протилежними характеристиками, а середня група – проміжними. Тобто, перша група є найбільш психологічно здоровою, а третя – найменш здоровою за індикаторами усіх рівнів психологічного здоров’я.

Для більш цілісного розгляду розбіжностей між групами з різним рівнем «емоційного вигорання» був проведений дискримінантний аналіз, який продемонстрував роль різних сукупностей характеристик під час протікання синдрому «емоційного вигорання». Отримані дані щодо дискримінатної потужності функцій (які складаються лише з трьох-семи змінних) свідчать, що запропоновані значущі канонічні дискримінантні функції здатні пояснити до 49,56% дисперсії «емоційного вигорання» при врахуванні двох функцій в аналізі усіх трьох груп та до 51,27% при аналізі двох окремих рівнів синдрому. Це дозволяє значно підвищити частку поясненої дисперсії порівняно з використанням лише однієї змінної (коли ця частка складала не більше 20,1%), а не їх сукупності. Вірна класифікація досягає 70,5% при розгляді трьох груп та 92,6% при аналізі окремих пар груп (максимальна точність стосується розрізнення крайніх груп за проявом синдрому «емоційного вигорання»). Для розрізнення груп (усіх чи окремих двох рівнів прояву синдрому) важлива задоволеність роботою, складові емоційного інтелекту, що пов’язані з розумінням емоцій, самоактуалізація (зокрема й орієнтація на високі гуманістичні цінності, синергічна контактність), нейротизм, рівень соціальної нормативності, система захисних механізмів, копінг-стратегії, локус контролю з тією чи іншою питомою вагою у різних рівняннях. Зокрема, рівняння канонічних дискримінантних функцій першого, найбільш потужного, варіанту аналізу усіх трьох груп є такими: 1) -0,343*«пошук соціальної підтримки»+0,368*шкала «цінностей» +0,290 * шкала «контактності» +0,832 *«міра задоволеності роботою» + 0,416*«розуміння своїх емоцій»-0,293*показник нейротизму +0,016.

2) -0,711 * «пошук соціальної підтримки» + 0,408 * шкала «цінностей» + 0,265 * шкала «контактності» + 0,043 * «міра задоволеності роботою» - 0,372 * «розуміння своїх емоцій» + 0,664 * показник нейротизму + 0,006.

Отже, зріла, самодостатня, задоволена власною роботою, синергічно контактна людина з високими цінностями й розумінням власних потреб та емоцій характеризується відсутністю синдрому «емоційного вигорання», тоді як незрілість, емоційна нестійкість, незадоволеність самоактуалізацією, працею, втеча від проблем тощо пов’язані з розвитком відповідного синдрому. Дуже мало представлена у рівняннях сфера спілкування (що підтверджує отримані іншими методами аналізу дані), і це свідчить про те, що синдром «емоційного вигорання» треба пов’язувати не стільки з комунікативною сферою, скільки із більш широкою системою взаємовідносин людина – світ і процесом самоактуалізації особистості.

Залучені в дискримінантні функції показники відбивають деформацію усіх рівнів психологічного здоров’я (особистісно-смислового, індивідуально-психологічного та психофізіологічного) при розвитку «емоційного вигорання». При цьому порушення особистісно-смислового рівня є найбільш показовими для етапу переходу від відсутності до середнього рівня вираженості синдрому, тоді як подальший розвиток «емоційного вигорання» від середнього до високого і критичного рівнів вираженості більше пов’язаний з індивідуально-психологічною та психофізіологічною складовими психологічного здоров’я.

Для поглиблення аналізу взаємозв’язків синдрому «емоційного вигорання» з системою психологічних змінних, виявлення чинників, що детермінують синдром «емоційного вигорання», та специфіки цих факторів у досліджуваних груп був проведений факторний аналіз. Перший (ширший) варіант аналізу (що пояснює 69,96 % загальної дисперсії) дозволив виокремити п’ять факторів. Чинникові навантаження компонент подані у табл. 1 (Значення за модулем менше за 0,2 в таблиці не вказано).