ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об’єкт, предмет та методологічні засади, сформульовано мету і основні задачі роботи, визначено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість дослідження, зазначено форми апробації його результатів, описано структуру дисертаційної роботи.

У першому розділі «Теоретичні основи індивідуально-типологічних особливостей наркозалежної особистості» здійснено теоретичний аналіз індивідуально – типологічних особливостей як детермінант поведінки і діяльності особистості, що вживає психоактивні речовини, та в нормі. Показано, що найбільш значущими індивідуально – типологічними особливостями виступають: властивості нервової системи, темперамент, міжпівкульна функціональна асиметрія мозку. Констатовано, що індивідуально-типологічні особливості найповніше розкриваються в роботах Г. Айзенка, М.К. Акімової, Б.Г. Ананьєва, Є.П. Ільїна, М.С. Лейтеса, Н.О. Менчинської, В.С. Мерліна, В.Д. Небиліцина, В.М. Русалова, В.В. Рибалкі, Б.М. Теплова, Б.Й. Цуканова, R. Domar, L. Livingstone. Аналіз структури індивідуальності (Б.Г. Ананьєв, В.С. Мерлін, В.М. Русалов) та різних моделей особистості в рамках системно-структурного підходу (Б.Г. Ананьєв, А.Г. Ковальов,

B.C. Мерлін, К.К. Платонов, С.Л. Рубінштейн) дозволив констатувати, що темперамент, як індивідуально-типологічна особливість є формально - динамічним утворенням психіки, що складає самостійну інтраіндивідну підсистему в ієрархічній структурі індивідуальності і особистості.

Представлений короткий огляд дослідження індивідуально-типологічних особливостей в рамках одеської наукової школи «Психологія часу», в якому показав, що виділений Б.Й. Цукановим «τ - тип» індивіда (власна одиниця часу) є параметром, що визначає тип темпераменту і психологічні особливості індивіда і особистості. Вказано, що ця психодинамічна типологія осіб важлива для проведення адекватного

психологічного аналізу конкретної особистості, її поведінки і діяльності, і власне професійний психологічний аналіз людини повинен починатися саме з визначення і інтерпретації типу темпераменту і пов'язаних з ним психодинамічних проявів інших властивостей особистості (В.В. Рибалка).

Розглянуто феномен наркотичної залежності, процес її формування, психологічні підходи до проблеми наркоманії і особливості наркозалежної особистості. Здійснено критичний аналіз основних психологічних підходів до проблеми наркоманії: біхевіорального, психоаналітичного, когнітивного, системного, гуманістичного, екзистенціального, теорії трансактного аналізу, онтосуб’єктного підходу. Їх змістовний аналіз надав можливість побачити багатоаспектність проблеми і припустити, що в рамках напрямів, які існують сьогодні в психології, жодна з теорій або концепцій повністю не пояснюють феномени, пов'язані з виникненням наркотичної залежності, а наявність численних несистематизованих фактів перешкоджає розробці методів діагностики, лікування і профілактики наркозалежної особистості. Продемонстровано особливості кожної підструктури наркозалежної особистості (за К.К. Платоновим).

На підставі онтосуб’єктного підходу (В.С. Березін, К.С. Лисецький) розроблено структурну психодіагностичну модель особистості з наркотичною залежністю. Відповідно до представленої моделі індивідуально-типологічні особливості особистості розглядаються як тілесно-часова основа суб’єктності, що детермінує персональну основу і спрямованість особистості на минуле, теперішнє, майбутнє.

У другому розділі «Загальні положення емпіричного дослідження індивідуально-типологічних особливостей особистостей з наркотичною залежністю» обґрунтовано психодіагностичну модель дослідження, представлені етапи, процедура, методичний інструментарій дослідження, описана вибірка. Загальна вибірка дослідження склала 259 осіб. З них 214 наркозалежних з діагнозом

«опійна наркоманія» I - II стадії у віці від 19 до 44 років, із стажем вживання наркотичних речовин від 1 року до 17 років і 45 осіб контрольної групи, які не мали досвіду вживання наркотичних речовин. Діагноз наркозалежності та її стадії встановлювався лікарем-наркологом відповідно до МКХ-10. За даними моніторингу з загальної групи наркозалежних були виділені: група зі стійкою ремісією більш 1 року, яка склала 38 осіб (17,8%), група з ремісією більше 3 років – 12 осіб (5,6%), група, де ремісія не спостерігалася – 78 осіб (36,4%), група з нестійкою ремісією тривалістю від 1-го до 6-ти місяців – 74 особи (34,6%), група «зниклих» склала 24 особи (11,2%).

Вікові характеристики вибірки: у віці від 19 до 22 років обстежувалися 24

особи (11%), у віці від 23 до 26 років - 58 осіб (27%), у віці від 27 до 30 років - 62

особи, у віці від 31 до 34 років - 46 осіб (22%), у віці від 35 до 44 років - 23 особи (11%). За сімейним станом у групі переважали досліджувані, які ніколи не були одружені - 113 осіб (52,7%), розлучених - 64 особи (30%), таких, що перебувають

у шлюбі - 31 особа (14,5%), вдівцями були 6 осіб (2,7%). За рівнем освіти значну частину вибірки склали досліджувані з середньо-спеціальною освітою - 83 особи (39%), 41 особа (19%) мала загальну середню освіту, 18 осіб (8,2%) мали неповну середню освіту (9 класів загальноосвітньої школи). Незавершену вищу освіту мали 29 осіб (13,6%), вищу освіту - 43 особи (20%).

Дослідження проводилося на базі центру ресоціалізації наркозалежних

«Відродження» Овідіопольського району Одеської області методом «подовжнього зрізу» або лонгітюдом. За допомогою методу «подовжнього зрізу» простежувалася динаміка типологічних і особистісних особливостей наркозалежних протягом тривалого процесу ресоціалізаціі, який склав від 3-х до 5-ти років.

Обстеження групи наркозалежних проводилося за індивідуальною процедурою за допомогою методик відтворення тривалості, хронометричної проби за Б.Й. Цукановим (комп’ютерний варіант), опитувальника MMPI в модифікації

4.7 БМС-1988 (комп’ютерний варіант). З кожним учасником дослідження було проведено 4 зрізи: на 5-7 добу після зняття залежності (на момент дослідження досліджувані не мали гострого абстинентного синдрому), на 15–20 добу, через рік, через 3 роки після зняття залежності.

Отримані в ході дослідження дані піддавалися якісному психологічному аналізу, а також статистичній обробці з використанням персонального комп’ютера за допомогою комп’ютерної програми Microsoft Office Exel, 2003 та пакету SPSS

v.17.0 for Windows.

У третьому розділі «Емпіричне дослідження індивідуально-типологічних та індивідуально-особистісних особливостей суб’єктів з наркотичною залежністю» описано основні результати дослідження і проведено їх обговорення.

Аналіз результатів дослідження відтворення тривалості показав, що наркозалежні на початковому етапі процесу ресоціалізаціі, 5-7 добі позбавлення залежності і купування абстинентного синдрому, значно переоцінюють тривалість. Відносна помилка середньостатистичного суб'єкта склала 30%±1%. Переоцінка тривалості пов'язана: зі впливом наркотичних речовин опіатної групи на ЦНС і процеси метаболізму; з ситуацією фізичного і психічного дискомфорту; з раннім початком вживання психоактивних речовин. Значна переоцінка тривалості свідчить про уповільнення суб'єктивного плину часу у наркозалежних і відображає їх депресивний стан. Такий стан перешкоджає психологічній взаємодії, засвоєнню нової інформації, ускладнює вихід у ремісію. Одним з характерних проявів переживання уповільненої течії часу є спрямованість у минуле або розтягнуте теперішнє при відсутності спрямованості у майбутнє. За даними спостереження, за темпоральними особливостями поведінки уповільнене переживання течії часу охарактеризовано трьома психоемоційними станами – тужливістю, тривожністю, апатичністю.

Показано, що відтворення тривалості на 15-20 добі позбавлення залежності у наркозалежних є більш точним. У досліджуваних відновлюється адекватне

сприйняття часу. Відносна помилка середньостатистичного суб'єкта склала 8%±2%,

що дозволило виявити значення власної одиниці часу.

Аналіз розподілу значень власної одиниці часу (тау-типу) показав, що для експериментальної групи наркозалежних на 15-20 добу після позбавлення залежності значення тау-типів розташовуються в межах від 0,72 сек. до 1,15 сек. У групі зі стійкою ремісією понад 1 року значення розташовуються в діапазоні від 0,86 сек. до 1,11 сек, із стійкою ремісією понад 3-х років — в діапазоні від 0,87 сек. до 1,04 сек. Отримані розподіли не відповідають параметрам нормального розподілу, мають правосторонню асиметрію.

Розподіл власної одиниці часу у наркозалежних в порівнянні з нормою за даними Б.Й. Цуканова характеризується збільшенням значень на 0,02 сек: нижня межа розподілу — 0,72 у наркозалежних проти 0,70 у нормальному розподілі; верхня межа — 1,15 у наркозалежних проти 1,10 у нормальному розподілі. Отже, незважаючи на відносну точність сприймання тривалості, у наркозалежних зберігається уповільнене переживання течії часу. Зміщення меж тау-типів у бік збільшення тривалості дійсного теперішнього пояснюється впливом опіатів на ЦНС, нейрогуморальні та обмінні процеси.

Диференціація типологічних груп з суцільного спектру тау-типів наркозалежних проводилася за допомогою процедури кластерного аналізу. Диференціація показала, що холероїдна група склала 8,4% досліджуваних із значеннями тау-типів в діапазоні від 0,721 до 0,786; сангвіноїдна група — 48% зі значеннями тау-типів в діапазоні від 0,854 до 0,943; рівноважна група — 15% зі значеннями тау-типів від 0,95 до 0,994; меланхолоїдна група — 15,6% зі значеннями тау-типів від 1,01 до 1,043; флегматоїдна група — 13% зі значеннями від 1,054 до 1,147 (рис. 1).

Аналіз складу типологічних груп у групі осіб, які не вживають наркотичні речовини понад 1 рік (група II) показав відсутність представників холероїдної групи. Інші типологічні групи представлені наступним чином: сангвіноїди — 29%, рівноважні — 8%, меланхолоїди — 37%, флегматоїди — 26%.

Типологічні групи у осіб, які не вживають наркотичні речовини понад 3-х років, мають наступний склад: холероїдна група відсутня, сангвіноїдна — 25%, рівноважна — 8%, меланхолоїдна — 42%, флегматоїдна — 25%.

Проведений аналіз складу типологічних груп в процесі ресоціалізації показує, що у стійку ремісію не виходять індивіди зі значеннями тау-типів від 0,72 до 0,86 (14,4%). Цей факт можна пояснити сильним імпульсним потягом до вживання ПАР у індивідів з визначеними тау-типами, спрямованим на створення ілюзії

«наповненості життя», бо життя з уповільненим перебігом часу їх настільки фруструє, що стає нестерпним.

Найбільш численною групою на першому етапі ресоціаліаціі є типологічна група сангвіноїдів. Вона ж є найчисленнішою в людській популяції. Частка сангвініків на етапах ресоціалізації в досліджуваних групах помітно знижується

(з 48% до 25%). Знижується також і частка представників рівноважного типу — з 15% до 8,33%. У той же час частка представників меланхолоїдної і флегматоїдної типологічних груп підвищується. Частка меланхолоїдної групи зростає з 15,6% до 41,6%, частка флегматоїдної групи з 13% до 25%.