ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКИ НА ПОДІЛЛІ (КІНЕЦЬ ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ) :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, його методи; розкрито наукову новизну, практичне значення роботи, наведено дані про апробацію, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі "Природничо-наукові засади дослідження людської психіки на Поділлі наприкінці ХІХ століття" здійснено аналіз стану висвітлення даної проблеми вітчизняними психологами. Спираючись на архівні джерела, історико-наукову та експериментально-методологічну літературу з’ясовано історико-культурні передумови зародження та розвитку психологічної науки на Поділлі наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, виявлено, що її увиразненню слід завдячувати інтенсифікації прикладних та експериментальних досліджень з природничих наук.

Аналізуючи розвиток психологічної науки та практики встановлено, що з другої половини ХІХ століття спостерігається протиріччя між потребами у психологічній, психіатричній, психотерапевтичній допомозі населенню і рівнем задоволення цієї потреби, актуалізуються проблеми всебічного  вивчення психіки людини та впливу на особливості її функціонування соціальних умов тогочасного життя.

На основі аналізу архівних та наукознавчих джерел визначено, що розвиток теорії і практики психологічної науки на Поділлі втілює традиційні етапи розвитку психології – від складової частини медичних учень та філософсько-теологічних практик до увиразнення в якості науково-практичної дисципліни з власним предметом та методологічним апаратом.

Соціально-культурна ситуація на Поділлі в ХІХ столітті характеризувалась значними труднощами, пов’язаними з наслідками тяжких тривалих війн. Надання медичних послуг жителям подільського краю, тогочасної російської колонії, здійснювалось на загал безсистемно, епізодично, без врахування національних особливостей. Дана ситуація не могла не позначитися на рівні здоров’я і призводила  до зростання негативних явищ, таких як алкоголізм, ранні смерті, народження кволого, у фізичному, моральному і психологічному плані, покоління. Таким чином, закономірним був запит суспільства на практику вирішення нагальних кризових явищ, що актуалізувало потребу в упорядкуванні нагляду за фізичним та психічним здоров’ям населення Поділля, сприяло розвитку лікувальних закладів, введення нових, та прийнятих у світовій практиці принципів, методів, засобів лікувально-оздоровчого, санітарно-профілактичного, психологічно-реабілітаційного характеру.

Інституційною передумовою становлення психологічних знань на Поділлі було влаштування на початку ХІХ століття відділення для душевнохворих при Кам’янець-Подільській міській лікарні, а в другій половині – відкриття Вінницької окружної психіатричної лікарні, яка обслуговувала душевнохворих трьох губерній – Київської, Волинської та Подільської. Започатковану А. Ротте практику гуманного поводження з душевнохворими було підтримано і психіатрами нової лікарні В. П. Кузнецовим, М. В. Країнським, С. Д. Колотинським, Г. Г. Бойно-Родзевичем, Л. Л. Дорошкевичем, Й. Й. Роллє, Д. І. Поляковим, О. І. Ющенком, І. А. Костецьким та ін., діяльність яких характеризувалась як щоденною медичною практикою, так і широким науковим дослідницько-екпериментальним вивченням матеріального субстрату психіки – головного мозку людини. Створення діагностичних схем та програм дослідження психіки душевнохворих (О. І. Ющенко, М. В. Країнський, Л. Ф. Якубович, Л. Л. Дорошкевич, Г. Г. Бойно-Родзевич) інтенсифікувало процес накопичення клінічних матеріалів і статистичних даних, допомагало класифікувати психічні захворювання, удосконалити організаційну структуру психологічної та психіатричної допомоги. В рамках експериментальних досліджень приділялась увага фізичним проявам негативних масовидних явищ, відшуковувались психологічні та соціальні механізми патологічних поведінкових реакцій, – такі як масові психологічні зараження, спадковість, негативні зовнішні умови, моральні потрясіння та алкоголізм (М. В. Країнський, В. П. Кузнецов). З психікою, психологією людини, все частіше пов’язували особливості діяльності нервової системи і органів чуттів, відчуттів (Г. Г. Бойно-Родзевич), наголошувалась важливість дотримання при постановці діагнозу співвідношення між психічним та фізичним самопочуттям. Завдання коректного діагнозу, на думку М. В. Країнського полягало у тому, щоб прийти до розуміння суті явища за яким спостерігають, зрозуміти – це виявити всі деталі й особливості, пов’язати між собою окремі явища в єдине ціле, прослідкувати шлях протікання і виникнення розладів, а також встановити їх причини. Така концепція "коректного діагнозу" є актуальною і нині, оскільки передбачає цілісне розуміння досліджуваного психологічного процесу чи явища.

Від початку свого функціонування Вінницька окружна психіатрична лікарня орієнтувалась на природничо-науковий підхід до вивчення людської психіки, в рамках якого було створено  комплекс медико-психологічних, соціальних заходів, спрямованих на відновлення особистісного й соціально-трудового статусу душевнохворих – осіб, які перенесли захворювання, зазнали психічної травми в результаті різкої зміни соціальних відносин, умов життя. Корекція або компенсація порушень психічних функцій, станів здійснювалась шляхом індивідуального підходу, з залученням активних відновлювальних методів психологічного розвантаження: театру та сценічного мистецтва, арт-терапії та малювання, кінотерапії, навчання письменності, фізкультури з ритмічними рухами, танців, сімейних та рольових ігор, музичних гуртків та хорового співу, бібліотерапії, прогулянок на свіжому повітрі з спортивними вправами, вечорів самодіяльності.

Особливо варто відзначити цілеспрямовану роботу задля упорядкування підготовки молодшого і середнього персоналу лікарні, використання наукових методів психодіагностики їхньої профвідповідності  та постійного професійного навчання з лекторіями (В. П. Кузнецов, М. М. Країнський, С. Д. Колотинський, Л. Л. Дорошкевич, Л. Ф. Якубовський та О. І. Ющенко). Навчання персоналу стосувалось також оптимізації методів працетерапії душевнохворих, для введення якої застосовувався системний підхід. Даний підхід включав вивчення психологічних закономірностей, психічних процесів й властивостей душевнохворих у взаємозв’язку з предметами, знаряддями праці та з особливостями їх культурно-інтелектуального рівня. Введений Г. Г. Бойно-Родзевичем метод Т. Симона був на той час не лише новітнім методом психічної реабілітації, але і сприяв саморозвитку особистості душевнохворого, укріпленню його фізичного та психічного здоров’я. Трудова психотерапія використовувалась і як засіб психодіагностики, розвитку індивідуальної мотивації до саморозуміння, саморегуляції легко збуджуваної нервової конституції, розвитку життєвих прагнень, а також для покращення стосунків між душевнохворим та його родиною.

Постільний режим, що став ще одним методом позитивного впливу на психіку душевнохворого, був запроваджений І. А. Костицьким та Г. Г. Бойно-Родзевичем, і, на думку О. І. Ющенка, змінив "зовнішній вид лікарні" і поведінку душевнохворих. Проте навіть його апологети вбачали в даному методі як позитив (душевнохворі виглядали бадьорішими, більш свіжими), так і негатив (розбещення неробством, шкідливими звичками чи насильне утримання неупокорених), що призводив до нівелювання його користі.

Важливим здобутком наукової та експериментальної діяльності, які проводились на базі Вінницької окружної психіатричної лікарні, стало запровадження позалікарняної допомоги, як передумови мережі спеціалізованих диспансерів. Як зазначав Г. Г. Бойно-Родзевич у своїй науковій роботі "Позалікарняне піклування про душевнохворих в Україні", диспансерам належить майбутнє не тільки в наданні позалікарняної психіатричної допомоги, а й в профілактиці психічних захворювань. 

Аналіз історико-культурних передумов зародження та розвитку психологічної науки на Поділлі наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття дав змогу виділити внески у цей процес таких природничих наук, як психіатрія, фізіологія, анатомія головного мозку, біологія, неврологія. Відокремлення психології з окремим предметом увиразнює розуміння психічних явищ при з’ясуванні нормального чи патологічного функціонування людської психіки; зумовлює використання у психологічних дослідженнях експериментальних методик, використання досягнень суміжних наукових дисциплін для інтерпретації отриманих даних. Все це позитивно вплинуло на формування психологічної науки, сприяло підвищенню об’єктивності психологічних досліджень та інтенсифікувало розвиток природничо-наукових основ психології як наукової та прикладної дисципліни.

У другому розділі "Дослідження детермінант розвитку людської психіки у наукових поглядах Й. Й. Роллє та інших подільських учених" висвітлено наукові погляди Й. Й. Роллє, з’ясовано авторські підходи до дослідження психіки людини з урахуванням біологічних та соціальних факторів її життя; дається систематизуюча інтерпретація засад і принципів соціально-культурної детермінації розвитку людської психіки, яких дотримувались учені Поділля кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Аналізуючи коло джерел, які так чи інакше тлумачать багатогранну творчість Й. Й. Роллє, виявлено, що ступінь її вивчення не можна вважати задовільним. Розгляд та аналіз творчого спадку науковця дав змогу виділити три напрямки розвитку його професійної та суспільної активності: досягнення у психіатричній науці та медичній практиці; розвиток і популяризація на Поділлі соціально-гігієнічних (психогігієнічних) знань; літературні здобутки у вивченні історії та культури Поділля.

У фундаментальній праці Й. Й. Роллє "Психічні захворювання" (1863), яка була схвально оцінена в наукових колах Європи, автором проаналізовано стан допомоги душевнохворим, включені статистичні дані, описані заклади та методи лікування, які на той час застосовувались у світі, і на Поділлі зокрема. Узагальнюючи причини захворювань, Й. Й. Роллє показує їхню соціальну детермінованість, наголошує, що часто причина душевної хвороби лежить у колі родини, допомогти подолати її можна через емоції, жваві та короткі розмови, які б торкалися інтересів душевнохворого. Детальний  аналіз видів, причин, симптомів та лікування душевних хвороб дає змогу вченому підтвердити фундаментальну закономірність єдності чинників природного розвитку і соціальної зумовленості психіки людини. Моральне, розумове, соціальне та фізичне здоров’я населення Й. Й. Роллє розглядає цілісно, не розмежовуючи, чим підкреслює їхню взаємопов’язаність і взаємозумовленість, наголошуючи на тому, що формування здорової, активної та цілеспрямованої особистості зумовлюється як біологічними властивостями особистості, так і соціальними факторами, гармонійне поєднання яких складає основу науки про людину – психологію. Дещо інший акцент зроблено у роботі вченого – "Про спадковість психічних захворювань" (1889), у якій автор показує роль спадковості, яка повинна бути покладена в основу вивчення причин психічних захворювань, шукає шляхи й засоби проникнення в сутність виникнення та перебігу психічних хвороб; з’ясовує співвідношення свідомого і несвідомого у психіці, виявляє вплив несвідомих мотивів на вчинки людей, їх взаємини. Ґрунтовними були і праці Й. Й. Роллє стосовно соціальної гігієни ("психогігієни"), які стали предметом його уваги з середини ХІХ століття. Загальний внесок автора полягав у з’ясуванні стану санітарії та гігієни на Поділлі, вивченні їх позитивного і негативного впливу на зростання рівня захворюваності, смертності, на демографічні процеси, на соціально-економічне життя населення краю. Дані дослідження сприяли розробці дієвих заходів, рекомендацій і методів пропаганди для формування і підвищення загальної медично-психологічної культури тогочасного населення Поділля. І хоча сам термін "психогігієна" автором не застосовується, однак основні положення щодо психологічних засад гігієни та її ролі в розвитку психіки людини знайшли своє відображення в курсі просвітницьких лекцій для робітників та семінаристів місцевої Подільської православної духовної семінарії.

У другій половині ХІХ століття місто Кам’янець-Подільський набуло визнання в Україні та поза її межами як науковий центр медичних та гігієнічних знань. З ініціативи лікарів О. Б. Кремера, О. П. Наркевича, К. М. Пшиборовського, А. Ф. Баранецького, Л. О. Ковальського, Е. Ф. Фаренгольца, Й. Й. Роллє було створено Товариство подільських лікарів, діяльність якого зосереджувалась на фіксації позитивного і негативного впливу на стан санітарії та гігієни на Поділлі; розробці заходів, рекомендацій і методів пропаганди загальної й медично-психологічної культури усіх верств населення регіону.

Окрім вивчення ролі соціальних чинників на стан здоров’я подолян, Товариство лікарів видавало наукові й популярні книги та статті, виступало з публічними лекціями перед жителями Кам’янця-Подільського й інших міст, формувало звіти, рапорти і донесення чиновникам, критикувало існуючі порядки та винуватців важкого життя трудових верств населення. Особливо варто відзначити просвітницьку діяльність Й. Й. Роллє, що мала форму "народних лекцій" – публічних виступів з питань санітарії, гігієни та організації здорового способу сімейного і громадського життя.

Творча діяльністю Й. Й. Роллє не обмежувалась медициною та просвітництвом. До онтологічних проблем особистості автор звертався у роботах, спрямованих на розвиток її духовності, вважав, що через вивчення народної творчості можна пізнати психологію "народного духу польської землі". Він проводить історико-психологічне дослідження і художньо відтворює умови побуту і життя населення минулих поколінь у "Історичних оповідях", описує енергійних жінок-власниць помість на Волині Г. Борзобагата-Красенську, Ф. Хмелецьку, С. Хоткевич, а в "Доля красуні" не шкодує власного мистецького хисту, викладаючи сімейну історію Софії Потоцької. В образах жінок Й. Й. Роллє психологічно обґрунтовано створює образ людини, яка, зазнаючи болючих розчарувань, страждаючи від несприятливих обставин, не занепадає духом, а вірить у високе своє призначення.

У літературних творах Й. Й. Роллє, керуючись соціально-психологічним підходом, відтворює життєвий розвиток людини, фіксує її досягнення та показує глибоке розуміння душі українського, й зокрема, подільського народу, поглиблюючи розуміння сутності й здатності особистості активно скеровувати свої зусилля на духовність; пропонує громаді розглядати цей розвиток через освіченість, бо саме через неї людина відкриває і перетворює світ, реалізує власний духовний потенціал.

У третьому розділі "Розвиток особистості як предмет наукових досліджень психологів Поділля на початку ХХ століття" на основі аналізу історико-наукової, методологічної літератури, виявлено наукові погляди психологів Поділля на особливості морального самовдосконалення та соціально-ціннісного розвитку особистості, прослідковано залежність між провідними психологічними концепціями того часу і світоглядною позицією їх авторів, охарактеризовано внесок психологів Поділля у розвиток різних галузей психології.

Дослідження історії становлення психологічної науки так чи інакше зустрічається з питанням активності її творців, педагогів, дослідників, науковців, які її творили власним життєвим шляхом. Подібний фокус аналізу дає змогу осмислити, яким був цей розвиток, і яких труднощів зазнавала  психологічна думка того часу. Наукова психологія Поділля наприкінці ХІХ розпочала свій розвиток із дослідів, експериментів, клінічних спостережень фактів впливу соціуму на самопочуття та психіку людини, і на початку ХХ століття втілилась у ряд науково-прикладних підходів до розвитку особистості, духового самовдосконалення.

Аналіз архівних джерел, вивчення суспільно-історичних та культурологічних факторів, що розкривають розвиток психологічної науки на Поділлі, показав важливе значення у її становленні  як окремої прикладної та наукової дисципліни Кам’янець-Подільського державного українського університету (1918), який був одним з перших національних вищих навчальних закладів, що діяв безперервно в період державного суверенітету України. Ця культурно-освітня установа та науковий доробок її педагогів І. І. Огієнка, В. В. Зеньковського, Л. Т. Білецького, С. В. Балея слугує важливим джерелом для пізнання духовного життя подільського населення і є цінним матеріалом для розуміння процесу становлення та розвитку психології на Поділлі.

Результатом роботи ректора Кам’янець-Подільського державного українського університету І. І. Огієнка, стала ідея духовності, що віддзеркалює сутність стосунків людини зі світом, Богом, навколишнім світом та власною природою. Головним завданням його науково-педагогічної творчості стало з’ясування суті та особливостей формування "цілісної, соціально зрілої особистості", здатної впливати на соціум, яка займає активну суб’єкт-суб’єктну позицію щодо власного вдосконалення та розвитку. Педагог розглядає духовність і самосвідомість як основу самоактуалізації, саморозвитку особистості. І. І. Огієнко стверджує, що потреба в самовдосконаленні (це поняття близьке до самоактуалізації за А. Маслоу та К. Роджерсом) є визначальною і зумовлюється функцією своєрідного логічного завершення процесу задоволення потреб нижчого, матеріального рівня (потреба в їжі, воді, одязі, житлі), задовольнивши які, особистість починає в своїх діях керуватися вищими, духовними критеріями, такими, як гідність, повага, співчуття, відповідальність, честь тощо. Наявність яскраво вираженої потреби у самовдосконаленні, за І. І. Огієнком, є показником цілісної, соціально зрілої особистості. Основними факторами, які на думку І. І. Огієнка мають вирішальне значення у процесі формування особистості, є: природні задатки; звички, набуті в ранньому дитинстві; система виховних впливів під час навчання в школі; виховні засоби навколишнього середовища. І. І. Огієнко вважає, що основним у розвитку особистості є правильне визначення її соціальної спрямованості, яка передбачає навчання дітей тому, як слід поводитись у своїй родині, поєднуючи особисті потреби з суспільними інтересами, кращі загальнолюдські якості з національними.

Спрямовуючи свої освітянсько-виховні зусилля на духовний розвиток особистості, І. І. Огієнко пропонує педагогам і науковцям розглядати цей розвиток як процес індивідуально-особистісного приєднання до духовної спадщини й національної свідомості народу через оволодіння загальнолюдськими цінностями і суспільно-культурним досвідом покоління. Головним джерелом духовного формування та розвитку нації І. І. Огієнко вважав духовні та родинні цінності, які є складною багатомірною системою ціннісних орієнтацій, світогляду предків, що тісно пов’язані з головними життєвими цілями та мораллю.

Тема особистості була стрижньовою у творчості іншого педагога, уродженця Поділля, В. В. Зеньковського, суб’єктно-особистісна проблематика якого  збагатила дитячу, соціальну та педагогічну психологію. Засадничим принципом вивчення особистості у В. В. Зеньковського є розуміння її поза-емпіричної глибини, що є більшою, ніж сума зовнішніх психічних процесів. Без метафізичного виміру, без метафізичної глибини, підкреслював В. В. Зеньковський, життя особистості тьмяніє і втрачає сенс. Аналізуючи межі психології як наукової дисципліни, автор застерігає від підміни психологічного причинного ряду фізіологічним, наголошує, на "потрібності" усвідомити необхідність "метафізичних припущень" для психології.

Психологія дитинства, на думку вченого, має вивчати душевне життя дитини, з’ясовувати психічну своєрідність дитинства, висновки та принципи психології дитинства повинні впливати на інші науки про дитину. У своїй праці "Соціальне виховання, його задачі й шляхи" (1918) В. В. Зеньковський формулює завдання соціального виховання, показує його соціальні сили і рушії в душі дитини і тим самим визначає можливості, шляхи й засоби соціального розвитку й виховання особистості.

У науковій теорії особистості С. В. Балея акцент робився на дослідженні механізму функціонування чуттєвого рівня свідомості людини. С. В. Балей у своїй творчості стверджує гуманістичні ідеали, повагу до людини, особистості, толерантність у суспільних відносинах. Відстоюючи прогресивне, що підносить людське в людині і суспільстві, С. В. Балей формулює та розвиває думку про психофізичну цілісність особистості. На ґрунті цих поглядів С. В. Балей закладає основи та напрями вивчення психології розвитку та психології дитини. Виховуючи дитину, зазначає С. В. Балей, педагоги повинні враховувати її фізичні й духовні потреби, її зацікавлення і здібності в індивідуальному прояві, що характеризують цілісність особистості. Емоційно-вольова сторона, на думку С. В. Балея, відіграє таку ж важливу роль, як й інтелектуальна. При цьому до уваги повинні братись не лише актуальні прояви психіки, а й приховані несвідомі потенційні можливості.

Курс лекцій з педагогіки та психології, які були прочитані Л. Т. Білецьким у Кам’янець-Подільському державному українському університеті (зберігаються у Державному архіві Хмельницької області), був важливою подією психологічної науки Поділля, а сьогодні до того ж дає змогу простежити стан та розвиток психолого-педагогічних поглядів початку ХХ століття. Головною вимогою психолого-педагогічного елементу шкільної діяльності за Л. Т. Білецьким є сприяння розвитку творчого потенціалу дитини. Він стверджує, що педагогіка має базуватися на природничо-науковій базі психології, а також намагається теоретично обґрунтувати педагогіку, вважаючи, що філософія вказує мету виховання, а психологія – шляхи до цієї мети.

Головними принципами, шляхами та засобами оптимізації впливу суспільства на духовний розвиток особистості подільські науковці (педагоги та психологи)  вважали: рідномовне навчання й виховання, національний самоаналіз та самоспостереження, самовдосконалення, самовиховання, самоосвіту, залучення до мистецтва, художньої літератури, науково-педагогічної і методичної літератури, філософських джерел, релігію, особистісно-духовне спілкування, дослідницьку і культурно-просвітницьку діяльність.

Вивчення наукової спадщини Г. Г. Бойно-Родзевича, М. В. Країнського, В. П. Кузнецова, О. І. Ющенка, Л. Ф. Якубовича І. І. Огієнка, С. В. Балея, В. В. Зеньковського, та Л. Т. Білецького є важливим внеском у становлення загальної, педагогічної, вікової, соціальної, дитячої, психології особистості, психології творчості та інших галузей науки, дають змогу встановити умови зародження та рівень розвитку психологічної думки на Поділлі наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття.