ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ МАЙБУТНІХ ЮРИСТІВ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, сформульовано мету та задачі дослідження, об’єкт, предмет, розкрито його методологічні й теоретичні засади, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення, подано відомості про апробацію і упровадження здобутих результатів.

У першому розділі «Теоретичні основи дослідження проблеми правової свідомості майбутніх юристів» здійснено психологічний аналіз проблеми становлення психологічних засад розвитку правової свідомості майбутніх юристів у психолого-педагогічній літературі,  уточнено поняттєвий апарат дослідження («правова свідомість», «правова деонтологія», «технологічні цінники правової свідомості»); розкрито особливості розвитку правової свідомості майбутніх юристів, визначено лінії процесу формування правової свідомості майбутніх юристів.

У розділі поняття «правосвідомість особистості» розглядається як форма відображення правових явищ, яка включає психічні, інтелектуальні, емоційні й вольові процеси та стани: знання чинного права і законодавства, правові вміння і навички, правове мислення, правові емоції й почуття, правові орієнтації, позиції, мотиви, правові переконання та установки, які синтезуються в прийнятих рішеннях і спрямовані на пізнання, спілкування і взаємодію в процесі правової діяльності й поведінки у сфері правовідносин.

Констатується, що правосвідомість майбутнього юриста ґрунтується на матеріальній формі одержання, використання, поширення та зберігання інформації майбутнім фахівцем, що становить певну систему, до якої належать ідеї, уявлення, емоції, почуття, інтелектуальна здатність майбутнього юриста. Координаційний та інтегративний характер системи дозволяє майбутньому юристові реалізувати своє ставлення до правової дійсності,  права взагалі.

Обґрунтовано, що деонтологічна правосвідомість конкретизує загальну правосвідомість, актуалізує її, сприяючи інтеріоризації ціннісних складників та особистісних новоутворень майбутніх юристів.     При цьому процес інтеріоризації стає ефективним лише у випадку, коли в накопиченому досвіді навчальної і фахово орієнтованої діяльності майбутніх юристів відбувається процес: 1) осмисленого, буквального або приблизного запам’ятовування формулювань, висновків, правил, текстів, законів шляхом кількаразових повторень; 2) запам’ятовування теоретичного матеріалу шляхом багаторазового застосування на практиці; 3) запам’ятовування теоретичного матеріалу через перекодування узагальнених й абстрактних форм (безпосередній процес інтеріоризації).

Психологічне розуміння змісту правової свідомості як складного структурованого утворення, що має специфічний предмет відображення, у якості якого виступають право і правопорядок, дозволяє стверджувати, що правова свідомість належить до розряду складних і системних об’єктів дослідження, яка, відтворюючи особливості функціонування правової надбудови суспільства, перебуває в тісному взаємозв’язку і зазнає впливу з боку інших феноменів, таких як: політика, мораль тощо, у свою чергу, здійснюючи,  і на них зі свого боку зворотний вплив.

З’ясовано, що правова свідомість відбиває реальну дійсність у формі почуттів, емоцій, настроїв, мотивів, ілюзій, установок, ціннісних орієнтацій, звичок тощо, тим самим оприявнюючи емоційно-ціннісне ставлення людей до різних правових явищ, подій і ситуацій.

Змістове наповнення суспільної й індивідуальної правової свідомості майбутніх юристів у правовій державі значною мірою зумовлюється основоположними ідеями прав людини, правовим статусом особистості, водночас вона стає її надбанням тільки за допомогою засвоєння норм групової і суспільної свідомості, але крізь призму і на підставі накопиченого особистістю суб’єктивного досвіду.

Розкрито специфіку професійної правової свідомості майбутніх юристів відповідно до: принципу політико-ідеологічної компоненти; принципу логічності (пов’язаний з інтелектом особи, з її умінням зорієнтуватися в розмаїтті суспільно-політичних явищ, поглядів; виявляти взаємозв’язок політико-ідеологічного становища сучасності з політико-ідеологічним становищем минулого, ступенем розвитку й вияву політико-ідеологічної складової правової свідомості майбутніх юристів із правовою свідомістю суспільства); принципу справедливості; принципу політичної оцінки (корелює з оцінно-рефлексивним механізмом політико-ідеологічного самовизначення).

Визначено особливості юридичної діяльності: законодавча регламентація процесу пізнання; ретроспективний характер процесу пізнання, об’єктом вивчення якого є не тільки сьогодення, але й події минулого; процесуальна самостійність; моделювання подій минулого, послідовність процесу пізнання; доказово-посвідчувальний характер процесу пізнання з фіксацією результатів пізнання з опорою на доказові факти; емоційно-вольове тло, що супроводжує процес пізнання, вплив стрес-факторів, що нерідко викликають надлишкову емоційно-психічну напруженість; суспільний резонанс із приводу пізнавальної діяльності працівників правоохоронних органів і її результатів.

Беручи до уваги психологічні особливості правоохоронної діяльності, постає необхідність володіння її суб’єктом такими якостями, як: розвинений інтелект, сформований світогляд, ерудиція; гнучке, творче мислення, розумова працездатність, кмітливість; аналітичний склад розуму, прогностичні здібності, уміння виділяти головне; розвинена уява, інтуїція, здатність до абстрагування, рефлексії.

Показано, що формування професійної правової свідомості майбутніх юристів передбачає розуміння останньої як: структурного утворення, що включає пізнавальні, афективні і вольові процеси й акти; особливий  механізм, що містить низку взаємозалежних між собою функцій з відображення особливостей і регуляції власної професійної діяльності; детермінує накладання виокремлених формально-динамічного, змістовно-особистісного й соціально-імперативного рівнів фахової свідомості на варіативну її реалізацію – формування правової свідомості майбутніх юристів.

Встановлено, що у літературі сутність правової свідомості визначається, здебільшого, своєрідністю об’єкта її відображення – сфери професійної праці і вимог юридичної професії, що втілює в собі єдність взаємодії об’єкта і суб’єкта, а також її предметного, індивідуально-мотиваційного і технологічного забезпечення у формі засобів і способів юридичної діяльності. Особливість вияву правової свідомості полягає у змістові цілепокладання, ставлення, пізнання, програмування й ідентифікації (рефлексії), інтерпретуючи її як регулятор професійної діяльності і поведінки фахівця, що ґрунтується на комплексі уявлень про себе як суб’єкта пізнання, спілкування і праці; своїх колег як партнерів по спільній справі; специфіку організації і сутність юридичної культури.

Наведені вище судження дозволили визначитися нам щодо розуміння змісту, структури і функцій правової свідомості майбутніх юристів: умов трансформації повсякденної свідомості майбутніх юристів у професійну правову свідомість шляхом оволодіння ними психологічною структурою майбутньої юридичної діяльності.

Отже, професійна правова свідомість, на наш погляд, складається із фахової й соціальної ідентифікацій і ставлення, а також пізнання, цілепокладання і програмування діяльності з надання юридичних послуг і гармонізації правових відносин, властивий конкретній людині як юристу-професіоналу, тобто суб’єкту юридичної діяльності.

У підсумку здійсненого аналізу робиться висновок про те, що розвиток правової свідомості майбутніх юристів передбачає: визначення правової свідомості як особистісного утворення майбутнього юриста, розробку діагностичного апарату, що створює необхідну передумову для наукової організації процесу експериментального навчання з урахуванням динаміки його суб’єктивних і об’єктивних чинників; виявлення необхідних і достатніх психолого-педагогічних умов становлення і розвитку змістових характеристик правової свідомості у майбутніх юристів.

У другому розділі «Детермінанти становлення й розвитку правової свідомості майбутніх юристів» розкрито взаємозв’язок особистісних і соціальних аспектів у структурі ідентичності майбутніх юристів; розкрито механізм здійснення правової соціалізації майбутніх юристів у процесі розвитку й формування правової свідомості; висвітлено підґрунтя становлення і розвитку громадянських цінностей як форми вияву вищих моральних почуттів майбутніх юристів у процесі формування правової свідомості; обґрунтовано подієво-біографічний метод вивчення категорії життєвого шляху майбутніх юристів.

 Особистісний і соціальний аспекти ідентичності майбутнього юриста в роботі розглядаються як підсистеми, що охоплюють актуальні й буденні, базисні та ситуаційні субідентичності. Отже, взаємодія особистісної й соціальної ідентичності майбутнього юриста уявляється як взаємодія їх складників (субідентичностей), не втрачаючи при цьому цілісності ідентичності.

Виокремлено такі характеристики ідентичності майбутнього юриста: 1) професійна ідентичність майбутнього юриста, що має теоретичне і практичне значення в плані особистісного зростання, самопізнання і духовності, в становленні професіоналізму; 2) політична ідентичність майбутнього юриста, що  корелює зі ступенем розвитку держави; 3) етнічна ідентичність майбутнього юриста, яка включає регіональну, соціально-економічну ідентичність; 4) національна ідентичність майбутнього юриста є поєднанням етнічної й політичної ідентичності; 5) цивілізаційна ідентичність майбутнього юриста; 6) загальнолюдська ідентичність майбутнього юриста.

З огляду те, що соціалізація  – це процес залучення індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення й розвиток як цілісної особистості на основі засвоєння нею елементів культури і соціальних цінностей, проблему соціалізації юриста як суб’єкта культури у роботі пов’язується з опануванням ним історичних традицій розвитку права як соціокультурного феномену.

Наведено характеристику форми вияву вищих моральних почуттів – громадянським цінностям, які розуміються як сукупність способів і критеріїв, на базі яких здійснюється оцінювання явищ суспільного життя, що закріплюються у суспільній свідомості майбутніх юристів у процесі фахової підготовки.

Розкрито специфіку розвитку форми вищих моральних почуттів –системи громадянських цінностей майбутніх юристів – як визначального чинника у розвитку правової свідомості, оскільки визначені утворення корелюють із рівнями сформованості вищих моральних почуттів майбутніх юристів, що передбачає: 1) визначення стратегічних цілей формування громадянських цінностей як форми вияву вищих моральних почуттів майбутніх юристів, з огляду необхідності врівноваження загальносоціального й індивідуально-особистісного аспектів громадянського процесу, тобто усвідомлення майбутнім юристом побудови демократичної, правової держави; 2) виокремлення завдання розвитку  громадянських цінностей майбутніх юристів як особливий напрям психолого-педагогічної та соціально-педагогічної діяльності (ідеться про структурний компонент правової соціалізації майбутніх юристів, що сприяє подальшій гармонізації взаємин громадян у соціокультурній дійсності); 3) визначення системи розвитку громадянських цінностей як форми вияву вищих моральних почуттів майбутніх юристів – багатофакторної системи впливу суспільства і держави; 4) виявлення і впорядкування системи впливу суспільства і держави, що є головною операційно-тактичною метою розвитку громадянських цінностей як форми вияву вищих моральних почуттів майбутніх юристів, яка має враховувати індивідуальний рівень соціальної активності особистості та її внутрішню свободу.

Розкрито почуттєву структуру громадянськості у змісті правової свідомості майбутніх юристів: 1) патріотичні почуття (патріотизм, любов до ближнього, повага й піклування про близьких); 2) правові почуття (повага до закону, почуття невідворотності покарання, почуття послуху, почуття справедливості покарання); 3) національні почуття (почуття поваги до національних традицій, прагнення до участі в обрядах та ритуалах).

Визначена система ціннісних орієнтацій дозволяє виокремити такі етапи процесу розвитку громадянських цінностей у структурі правової свідомості майбутніх юристів: 1) особистісний – особистість як носій комплексної системи цінностей (чи антицінностей); 2) соціальний – у межах якого відбувається соціалізація майбутніх юристів і, в результаті, формування соціальної компетентності; наявність чи відсутність системи громадянських цінностей як форма вияву вищих моральних почуттів при цьому служить індикатором соціальної компетентності; 3) державний – або соціально-політичний інститут глобального масштабу, який окреслює і зберігає суспільство, тобто є його формалізованим виявом.

Обґрунтовано, що подієво-біографічне вивчення життєвого шляху майбутніх юристів уможливлює: 1) спрямування основної уваги на проблему здатності майбутнього юриста бути особистістю, на її здатність до самоактуалізації, на можливість бути творцем власної біографії, що перебуває в тісному взаємозв’язку з фаховою спрямованістю; 2) максимальне врахування подій, що відбулися у минулому за часовими координатами, що сприяє формуванню ціннісних орієнтацій, переосмисленню термінальних цінностей, окресленню можливих негативних векторів подальшого розвитку життєвого шляху; 3) дослідження проблеми життєвого шляху дозволяє розширити уявлення про умови діяльності майбутнього юриста у ширшому культурно-історичному контексті, в умовах суспільно-історичних подій, ситуацій, звичаїв і ритуалів певного етносу, держави, поєднуючи біографічне з історичним.

Припускається, що адекватне дослідження життєвого шляху майбутніх юристів може бути досягнуто за умови використання психологічного змістовності: принципу детермінізму, принципу активності суб’єкта, принципу темпоральності.

У розділі докладно розкрито поняття психологічного часу як фактору інтеріоризації у структурі свідомості майбутніх фахівців набутих цінностей у рамках координати теперішній – минулий – майбутній час.

Подієво-біографічний підхід до проблеми життєвого шляху особистості (у нашому дослідженні – майбутніх юристів) описує події індивідуального життєпису з позиції взаємодії суб’єкта активності з обставинами, в яких ця активність здійснюється. З психологічної точки зору, подієво-біографічний підхід становить складний, багатовимірний процес, що передбачає розкриття індивідуальної історії особистості правника, сукупність подій та обставин його індивідуального розвитку.

У третьому розділі «Експериментальне дослідження процесу розвитку правової свідомості майбутніх юристів» описано поетапну реалізацію методики розвитку й формування правової свідомості майбутніх юристів, подано результати експерименту: показники ефективності упровадження психологічних засад розвитку правової свідомості майбутніх юристів в навчальний процес ВНЗ; здійснено порівняльний аналіз розробленої системи психологічних впливів.

Відповідно до визначеної вище структури правової свідомості майбутнього юриста було розроблено діагностувальний анкету вальний, що мав на меті діагностику рівня сформованості показників як складових процесу ідентифікації, соціалізації і проектування життєвого шляху майбутніми юристами, а саме – показник цілепокладання; мотивації (ставлення до фаху юриста); складник правового пізнання; складник проектування життєвого шляху юриста; правової ідентифікації.

Встановлено, що традиційний зміст і форми організації професійної підготовки майбутніх юристів в умовах ВНЗ, особливо на її початковому етапі, не повною мірою сприяють формуванню правової свідомості майбутніх юристів. Так, по завершенню V семестру навчання (до ознайомлювальної практики) у половини (52%) досліджуваних правова свідомість перебувала на початковому рівні становлення, у 28% і 20%, відповідно, на низькому і середньому рівнях. По завершенню навчання сформованість показників правової свідомості майбутніх юристів було зафіксовано на достатньому рівні – у 20% студентів, на середньому рівні – у 32%, на низькому – 34%, і лише 16% вона перебувала на початковому рівні.

Отримані результати констатувального експерименту дозволили зробити висновок про те, що в умовах традиційно організованого навчально-виховного процесу ВНЗ активна стадія розвитку професійної правової свідомості майбутніх юристів розпочинається на етапі проходження ними на старших курсах ознайомлювальної практики (кінець ІІІ курсу) і стажування на посаді (IV курс); процес розвитку правової свідомості майбутніх юристів відбувається переважно стихійно без врахування психологічних чинників, що дозволяють організації процесу цілеспрямованого впливу на перебіг розвитку правової свідомості впродовж усього етапу перебування майбутніх юристів в умовах ВНЗ.

Отже, дані констатувального експерименту підтвердили обґрунтованість  нашого припущення про те, що фахова складова правової свідомості майбутніх юристів досягається в процесі вузівської підготовки, а не лише у процесі набуття суб’єктом досвіду юридичної діяльності. Прикладом сказаного може слугувати представленість у когнітивній сфері фахової правової свідомості майбутніх юристів (передовсім старших курсів) істотних ознак майбутнього фаху, що вказує на усвідомлення досліджуваними правової системи суспільства загалом, юридичної діяльності – зокрема.

Отже, результати констатувального експерименту засвідчили, що традиційний зміст і форми організації професійної підготовки майбутніх юристів в умовах ВНЗ, особливо на її початковому етапі, не задовольняють вимогам повноцінного розвитку правової свідомості майбутніх юристів.

  З метою одержання результатів ефективності формувального експерименту необхідно було: зафіксувати вихідний стан майбутніх юристів кожної з трьох експериментальних груп за найбільш значимими параметрами їхньої навчально-пізнавальної діяльності (категорійно-понятійний) в умовах ВНЗ, здатних впливати на процес становлення і розвитку правової свідомості; простежити за динамікою формування в майбутніх юристів правової свідомості як базового показника ефективності реалізації правоохоронної діяльності.

Відповідно до цього, за методиками, що використовувалися на попередньому етапі, діагностувалися такі показники: рівень вияву у досліджуваних пізнавальної активності у сфері навчальної діяльності; мотивів вибору фаху майбутнім юристом; мірою задоволеності спеціалізацією.

По завершенню формувального експерименту із використанням спеціально розроблених прийомів навчання, величини отриманих коефіцієнтів за кожним з діагностованих показників правової свідомості засвідчили доволі високий рівень в них правової свідомості. Водночас, у різних моделях експериментального навчання, що застосовувалися у формувальній частині, спостерігалася різна динаміка і рівень сформованості правової свідомості. Найбільш високих результатів досягли студенти 2 групи, у яких показники правової свідомості виявилися на високому (у 15%), достатньому (у 33%), середньому (у 41%) і низькому (у 11%) рівнях.

Розвиток правової свідомості на достатньому рівні виявлявся у 35% досліджуваних 1 групи й у 30% – у студентів 3 групи. На середньому рівні він був зафіксований у 38% студентів 1 групи й у 35% студентів 3 групи. Відповідно, на низькому рівні показники правової свідомості були сформовані у 27% досліджуваних 1 групи й у 35% – 3 групи.

Порівняння величин коефіцієнтів, отриманих за кожним із показників правової свідомості, дозволило зафіксувати такі залежності: дані, отримані в кожній з експериментальних груп засвідчили, що деонтологічне спрямування під час викладання навчальних курсів у процесі фахової підготовки майбутніх юристів спричиняє більш інтенсивний розвиток таких показників правової свідомості, як цілепокладання, ставлення і правова ідентифікація. Слушність даного висновку підтверджують величини коефіцієнтів, отриманих досліджуваними за вказаними вище показниками. У 1 групі показник цілепокладання, ставлення й ідентифікації виявилася на рівні коефіцієнтів 1,72, 1,67 і 1,71, а у 2 групі – на рівні коефіцієнтів 1,95, 1,88 і 1,94. Водночас, досліджувані 1 групи виявили рівень правового пізнання і проектування життєвого шляху юриста в більш низьких значеннях – на рівні коефіцієнтів 1,63 і 1,46.

Навпаки, організація діалогізованого навчання майбутніх юристів у процесі фахової підготовки сприяла більш виразному вияву у майбутніх юристів 3 групи показника правового пізнання (коефіцієнт 1,75) і проектування життєвого шляху (коефіцієнт 1,69), водночас показники цілепокладання (коефіцієнт 1,51) і правової ідентифікації (коефіцієнт 1,66) вивилися менш інтенсивно.

  Забезпечення навчального супроводу, максимально наближеного до соціокультурної дійсності, як свідчать дані, отримані на основі результатів досягнень студентів 2 групи, сприяють активізації розвитку кожного з показників правової свідомості майбутніх юристів, чинить більш активний прояв показників проектування життєвого шляху (коефіцієнт 2,0) і правової ідентифікації (коефіцієнт 1,95).

Завдяки цьому, 15% студентів 2 групи виявили сформованість цілісної структури показників правової свідомості на високому рівні, чого не було зафіксовано у 1 і 3 групах. Це свідчить про те, що процес формування правової свідомості має охоплювати не тільки аудиторні форми занять з майбутніми юристами, але і макро- і мікро- соціокультурне середовище ВНЗ, у якому відбувається соціалізація і професіоналізація особистості майбутнього юриста.

Доведено, що розвиток і формування правової свідомості майбутніх юристів забезпечується насамперед завдяки реалізації психологічної умови, а саме – посилення деонтологічної спрямованості змісту навчальних дисциплін. Посилення деонтологічної спрямованості змісту кожної з навчальних дисциплін за допомогою розкриття їх значущості для майбутніх юристів, зокрема для виконання ними юридичної діяльності і нормативних вимог сприяє формуванню показників правової свідомості – професійного ставлення і цілепокладання.

Встановлено, що оптимальними способами навчального спілкування є такі, що побудовані на інформаційній і тезаурусно-цільовій концепціях спілкування, що сприятиме утворенню особистісних смислів – продуктів спілкування у процесі  формування складників правосвідомості майбутніх юристів.

З’ясовано також, що психологічна умова рефлексування навчальної позиції у процесі формування правової свідомості майбутніх юристів уможливлює народження новоутворень як неодмінної складової структурно організованого цілого. Динаміка взаємодії між цілим та його психічними утвореннями – активністю, свідомістю та іншими сферами психічної організації особистості – полягає у підпорядкованості цілому всіх його структурних елментів.

Результатом рефлексії є психічне новоутворення (показник свідомості) – нова схема діяльності, яке вимагає від особистості суттєвих психоенергетичних затрат, відповідно, остання має бути апробована, застосована, впроваджена у подальшій діяльності майбутнього фахівця, тому наявність декількох новооутворень за короткий проміжок часу не сприятиме успішному закріпленню та усвідомленню можливостей їх реалізації.

Діалогізація і проблематизація навчального спілкування, що передбачає розширення соціокультурного контексту навчального процесу, спонукає майбутніх юристів до здійснення своїх професійних проб як суб’єктів правової системи суспільства. Розширення соціокультурного контексту навчального середовища у процесі підготовки майбутніх юристів спонукає студентів до здійснення своїх перших професійних спроб як суб’єктів правової системи суспільства.

  Розширення соціокультурного контексту навчального середовища у процесі підготовки майбутніх юристів мотивує також студентів до здійснення своїх перших професійних спроб як суб’єктів правової системи суспільства.