МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ ДЕЗАДАПТИВНИХ РОЗЛАДІВ В ОСІБ З ІНВАЛІДИЗАЦІЄЮ, ЯКІ НАВЧАЮТЬСЯ В ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано наукову основу дослідження: об’єкт, предмет дослідження, мету, основні завдання, методи, наукову новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі «Сучасні підходи до  медико-психологічної допомоги  студентам з особливими потребами» проведено теоретичний аналіз проблеми медико-психологічних чинників виникнення та розвитку порушення психологічної адаптації у студентів, які навчаються в вищих навчальних закладах.

В останні роки спостерігається тенденція збільшення хронічної тяжкої соматичної патології у осіб молодого віку.

В даний час спостерігається зростання числа молоді, схильних до пограничних нервово-психічних і психосоматичних розладів і станів психічної дезадаптації. Виникнення цих розладів, як правило, пов'язано з хронічним психоемоційним перенапруженням і дістресом. Актуальність дослідження психологічних механізмів профілактики дезадаптації студентів обумовлена тим, що перші роки навчання вважаються особливо напруженими, процес навчання відбувається в умовах інформаційного та емоційного стресу, значного психічного і фізичного навантаження. Погіршення фізичного та психічного здоров'я студентів, констатується зниженням стрессостійкості студентської молоді, що стало предметом спеціальної уваги дослідників (В. Л. Гавенко, 2011; Ю. А. Александровський, 2000; Є. П. Ільїн, 2001; І. Ф. Аршава, 2006; Б. В. Михайлов, 2012; С. Д. Максименко, 2007).

Спираючись на концепцію біопсихосоціальної єдності людини, що вимагає урахування ролі біологічних, психічних і соціальних факторів у розвитку особистості, наявна неузгодженість між програмними вимогами, психофізіологічними й індивідуально-психологічними особливостями студентів, спричиняє певні порушення процесу адаптації, зокрема через виникнення дисбалансу функціональних підсистем на всіх рівнях цілісної системи психофізіологічної організації індивіду (С. Д. Максименко, 2007; В. І. Коростій, 2011; Є. П. Ільїн, 2001).

Дослідження механізму дезадаптації є однією з найменш висвітлених у психологічній літературі проблем, що потребує з’ясування внутрішнього змісту, сутнісних ознак дезадаптивних станів, визначення психофізіологічних, психічних і соціально-психологічних проявів дезадаптації (В. І. Коростій, 2011; А. М. Кожина, Л. М. Гайчук, Е. А. Зеленская, 2011 ).

Проблеми корекції та профілактики дезадаптивних станів у студентів-інвалідів, які навчаються у вищих навчальних закладах, завжди привертали увагу вчених, але вони були присвячені методам збереження їх здоров’я, які відносяться до сфери компетенції медицини. Найбільше значення має пошук нових ефективних методів психосоціальної реабілітації хворих студентів-інвалідів у зв’язку з можливістю більш позитивного впливу на якість життя, учбову діяльність та полегшення подальшого перебігу захворювань (С. И. Табачников, С. И. Рыткис, А. Ю. Васильева, 2012; И. А. Марценковский, 2010; Б. В. Михайлов, 2012; Е. А. Михайлова, Т. Ю. Проскурина, Д. А. Мителев, Т. Н. Матковская, 2011; В. Л. Гавенко, 2011; А. М. Кожина, Л. М. Гайчук, Е. А. Зеленская, 2011).

Своєчасне виявлення у студентів з особливими потребами розладів психологічної адаптації та проведення психологічної корекції може запобігти погіршенню перебігу основного соматичного захворювання, яке призвело до інвалідизації.

У другому розділі «Дизайн дослідження та характеристика обстежених» пропонується дизайн емпіричного дослідження, надається загальна характеристика вибірки.

Було обстежено 300 осіб з інвалідизацією, які навчаються в вищих навчальних закладах. За допомогою методу експертних оцінок у 203 студентів-інвалідів (СІ) були виявлені ознаки дезадаптації, з них 80 СІ з ознаками психологічної дезадаптації погодилися прийняти участь у медико-психологічній корекції, 40 СІ дали згоду лише на діагностичне дослідження протягом 8 місяців. 40 СІ без ознак дезадаптації склали групу порівняння.

Серед включених у дослідження було 88 жінок (55,00±3,93%) та 72 чоловіка (45,00±3,93%), у віці 18-19 років було 84 студента (52,50±3,95%), 20-21 років – 52 студента (32,50±3,70%), 22-23 років – 24 студента (15,00±2,82%), тобто переважали особи перших років навчання у вищих навчальних закладах. Переважна більшість досліджених мали ІІІ групу інвалідності – 73 особи (45,62±3,94%), ІІ групу – 35 осіб (21,88±3,27%), І групу – 2 особи (1,25±0,88%), інвалідами дитинства було 37 осіб (23,12±3,33%), студентів з первинним виходом на інвалідизацію – 13 осіб (8,12±2,16%). 71 обстежений (44,38±3,93%) мали видимий фізичний дефект, у 89 студентів (55,62±3,93%) він був відсутнім.

Дослідження проводилося за відповідною програмою в декілька етапів (рис. 1). На першому етапі було проведено скринінгове дослідження 300 студентів-інвалідів за спеціально розробленою анкетою. В результаті скринінгу стану студентів з інвалідизацією були виявлені наступні скарги: наявність погіршення самопочуття за період навчання, знижений настрій, порушення сну, погіршення загального соматичного і емоційного стану, незадоволеність навчальним процесом, взаєминами в колективі, а також незадоволеність соціально-побутовими умовами (харчування, розпорядок дня). Результати скринінгу дозволили встановити, що у 203 студентів-інвалідів (67,67±2,70%) були присутні скарги на погіршення самопочуття, незадоволеність навчальним процесом і взаємодією в колективі. Отримані дані зумовили необхідність вивчення індивідуально-психологічних особливостей, емоційної сфери та подальшої розробки системи медико-психологічної корекції студентів-інвалідів.