СТРУКТУРНІ ЧИННИКИ ВІДТВОРЕННЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ БЕЗДОМНОСТІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СТРУКТУРНІ ЧИННИКИ ВІДТВОРЕННЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ БЕЗДОМНОСТІ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сутність наукової проблемної ситуації, зазначено зв’язок роботи з науковими темами, сформульовано мету й завдання дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, надано інформацію про апробацію результатів і публікації.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  

         У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження бездомності» систематизовано методологічні принципи і теоретичні підходи до пояснення бездомності, визначено теоретико-методологічні засади нашого дослідження. Бездомність розглянуто в контексті досліджень соціальної стратифікації, бідності, депривації, стигматизації, маргіналізації та ексклюзії. Вказано на обмеженість результатів цих досліджень через переважання функціоналістського підходу до розгляду бездомності, згідно з яким суспільство у своєму звичному стані функціонує як добре злагоджений механізм, а соціальні проблеми постають як дисфункції, як збій цієї системи, який необхідно полагодити, тоді як самі механізми функціонування суспільства не проблематизуються. Тому в даній роботі прийнято рішення зосередитись не на ексклюзії бездомних, але на політекономії бездомності і на динаміці формування цієї категорії як внутрішньо виключеної, коли позбавлення повноти громадянських прав частини наших співгромадян постає ринковою необхідністю.

Особливу увагу приділено аналізу різних соціологічних підходів до визначення бездомності, який показав, що визначення не є вільними від оціночних суджень, але створюються для інструментальних цілей і відображають наявні в суспільстві стереотипи та ідеологічні конструкти. Вже на етапі визначень дослідницею зауважено коливання між структурними та індивідуальними поясненнями, оціночні судження бездомних індивідів і поділ їх на «достойних» і «недостойних» бідних: жертв обставин і соціальних девіантів.

Індивідуальні пояснення через оцінку певних психологічних рис і поведінки бездомних лежать поза межами мети даного дослідження, фокус якого – соціальні структури і соціальні відносини. Тож увагу зосереджено на структурних чинниках бездомності – тих соціальних відносинах, насамперед інституційних, що мають безпосередній вплив на формування і відтворення бездомності як соціальної проблеми. Йдеться передовсім про інститут економіки (ринок праці і ринок житла), інститут політики (соціальна політика щодо вразливих категорій населення), інститут мас-медіа (соціальні репрезентації бездомності в ЗМІ).

Водночас, акцент на соціальних структурах не означає ігнорування ролі соціальних агентів у активному конструюванні бездомності як соціальної проблеми. На противагу структурному детермінізму, в даному дослідженні ми опираємося на теоретико-методологічні засади структурного конструктивізму П.Бурдьє. В рамках цього підходу бездомність постає як явище варіативного характеру, що має свої кількісні і якісні особливості в різних суспільствах, а також має перспективу подолання (вислів П.Бурдьє «все, що соціальний світ створив, він може скасувати»).

В розділі також здійснено огляд інструментальних (підрахунок, класифікація, соціально-демографічні характеристики та послуги бездомним) і критичних рефлексивних досліджень (структурні чинники соціальної проблеми, такі як: брак доступного житла, бездомність як резервна армія праці, зміни в соціальній політиці, а також дискурсивне конструювання бездомності), послуговуючись аналітичною схемою типів соціологічного знання, запропонованою М.Буравим.  Наше власне дослідження позиційовано як критичне і рефлексивне щодо самих засад соціального устрою, згідно з бурдьєзіанською традицією. Зазначене свідчить, що в першому розділі вирішується перше і друге завдання дисертації. Теоретико-методологічні засади структурного конструктивізму П.Бурдьє зумовлюють логіку розкриття дослідницької проблеми у подальших розділах: соціальне конструювання бездомності розглядається в економічному, політичному, медійному та бюрократичному полях.

У другому розділі «Бездомність у ретроспективі і в сучасному українському суспільстві» описано процес формування двох полюсів соціальних уявлень про бездомних (уявлення про «достойних» і «недостойних» бідних, що заслуговують чи не заслуговують на допомогу), а також прослідковано походження сучасної соціальної і репресивної політики. В розділі показано, що саме у ХVI ст. з початком модерного періоду і зародженням капіталістичної економіки розвиваються цілеспрямовані державні програми боротьби з бездомністю. У другому розділі вирішено третє, четверте і п’яте завдання дослідження: виявлено структурні чинники бездомності в Україні, встановлені форми сприйняття бездомності громадськістю, а також описано процес формування державної політики щодо бездомних.

Враховано, що соціальне конструювання бездомності в сучасному українському суспільстві має свою специфіку, оскільки присутність бездомних на вулицях є новим явищем для пострадянських міст. Однак, аналіз показав, що репрезентації бездомності не є конструюванням цього явища з чистого аркуша, а продовжують практики милосердя і благодійної допомоги «достойним» бідним, а також практики контролю над девіантами і покарання за бездомність як «стилю життя», асоціальну поведінку і дармоїдство (практики, поширені зокрема в Радянському Союзі). Також доведено, що дихотомія «достойні-недостойні» бідні — це не дві протилежні позиції, а дві складові однієї і тієї ж позиції, а саме — що пояснення причин бездомності слід шукати у моральних якостях людей і відповідно до цих якостей організовувати соціальну допомогу. Саме на основі цієї оцінки моральних якостей бездомних індивідів соціальними працівниками і пересічними громадянами пропонуються репресивні або благодійні шляхи розв’язання проблеми, тоді як структурні чинники, попри визнання їхньої важливості, лишаються неартикульованими цими агентами.

Розглянуто основні структурні чинники відтворення бездомності в Україні за переходу до ринкової економіки: приватизація житлового фонду, зростання цін на нерухомість, кримінальні афери з позбавлення житла самотніх осіб літнього віку, інвалідів та маргінальних соціальних категорій, скорочення будівництва соціального житла і приватизація соціального житла замість збереження його в муніципальному житловому фонді для забезпечення потреб бідних, безробіття, неформальна і нестабільна зайнятість, низька оплата праці, що не дозволяє задовольнити базові потреби (зокрема, потребу в житлі), нерівномірний географічний розвиток і поява депресивних регіонів з низьким попитом на робочу силу, що спричиняє міграцію до великих міст у пошуках роботи і ризик бездомності, а також потреба капіталістичної економічної системи в резервній армії праці, яку можна періодично залучати до виробництва на некваліфіковані і найгірше оплачувані роботи (ніша, яку заповнюють зокрема бездомні), перехід від універсалістських до адресних державних програм допомоги вразливим соціальним категоріям, що веде до стигматизації бідних і маргіналізованих соціальних категорій, а також скорочення багатьох програм соціального захисту населення і зростання ролі міліції і тюремної системи, що веде до криміналізації соціальних проблем.

Проаналізовано причини неспівпадіння між об’єктивними структурними чинниками відтворення певної соціальної проблеми і її суб’єктивними репрезентаціями, що дослідники часто пояснюють, звертаючись до поняття ідеології, перераховуючи ті ідеологічні державні апарати (Альтюсер), що можуть відтворювати специфічні репрезентації в інтересах панівних груп (медійний, освітній, релігійний апарат тощо). Однак, оскільки такий підхід не враховує динамічних властивостей конструювання і відтворення тих чи інших уявлень, спротиву панівним уявленням «знизу», боротьби за панівні репрезентації в межах соціального простору, дослідницею надано перевагу поняттю «поля» П. Бурдьє і зосереджено увагу на полях журналістики, соціальної роботи і бюрократичному полі, як на основних полях, де відбувається соціальне конструювання і репрезентація бездомності.

У третьому розділі «Агенти і механізми соціального конструювання бездомності» розкрито специфіку розгляду соціальної проблеми бездомності у друкованих ЗМІ, а також ключовими інформантами з цієї проблематики (дослідниками, соціальними працівниками); виокремлено головні аспекти державної політики щодо бездомних. Окрім структурних чинників відтворення бездомності розглянуто також структурні чинники репрезентації бездомності у дискурсивному вимірі, конструювання цього явища у полях журналістики, соціальної роботи і в бюрократичному полі. Зазначене свідчить, що у третьому розділі вирішено шосте завдання дослідження.

Відображення соціальних явищ і процесів у засобах масової інформації впливають на формування програм допомоги і соціальних репрезентацій бездомності. В українській щоденній популярній пресі виокремлено чотири типи соціальних репрезентацій бездомності: як людей, відмінних від інших, у чомусь гірших, нижчих чи таких, які є невдахами; як злочинців чи девіантів, загрозу для суспільства; як жертв несприятливих обставин, що потребують допомоги; і нарешті — як  соціального агента, що прагне  повернутися до нормального життя, незважаючи на перешкоди.

Специфіка функціонування поля журналістики великою мірою визначає вибір тем і акцентів у пресових матеріалах про бездомність. У розділі встановлено і описано такі тенденції як: підтвердження і посилення наявних у суспільстві стереотипів; відсутність можливості для пригноблених надати своє бачення соціальної проблеми; творення нейтралізуючого дискурсу рівноцінних точок зору без критичного аналізу; відсутність уваги до структурного насилля; символічна влада над вибором тем, гідних того, щоб стати медіа-подіями; надмірна зосередженість на екстраординарному шляхом ігнорування буденних умов існування бідних.

На формування соціальних уявлень про бездомність впливають також експертні оцінки щодо цього явища з боку соціальних працівників і волонтерів. і працівники часто працюють за невисоку зарплатню чи на громадських засадах, основним джерелом для їхньої позитивної самоідентифікації є пояснення власної роботи як важливої, а самих бездомних як людей, яких спіткало нещастя і які заслуговують на допомогу. Категоріями бездомних, які найбільше заслуговують на допомогу, а отже для яких існує найбільше соціальних програм, соціальні працівники і волонтери визначають або безпомічних бідних, які не можуть допомогти собі самі (діти, багатодітні сім’ї, пенсіонери, інваліди, тяжко хворі); або короткострокових бідних, які лише нещодавно потрапили у скруту з причин поза межами їхнього контролю і докладають зусиль, щоб реінтегруватися в суспільство.

Доброчинність і меценатство проявляється таким чином у двох випадках: по-перше, коли людина є безпорадною і безпомічною, а допомога їй сприймається як моральний обов’язок і додає меценату чи благодійнику символічного капіталу, і по-друге, коли допомога бідним допомагає легітимізувати власне привілейоване становище та шлях досягнення цього становища і по суті є легітимацією панівної ідеології. У пізньо-капіталістичних суспільствах такою панівною ідеологією є неолібералізм: кожен, хто досягнув високого соціального статусу, досягнув його завдяки власним зусиллям, а бідні, які хочуть, щоб їм допомогли, повинні показати своє бажання вийти зі стану бідності. Як наслідок, між бездомними і соціальними працівниками, а також між тими бездомними, які заслуговують на допомогу і тими, які не заслуговують, проводиться межа не так за економічними показниками (наявність чи відсутність ресурсів для забезпечення базових потреб), адже з такою класифікацією й самі соціальні працівники опинилися би на найнижчих щаблях соціальної драбини. Ця межа проводиться самими соціальними працівниками і волонтерами на підставі моральних якостей, виправдання чи засудження певних вчинків, оцінки рівня адаптаційного потенціалу і прагнення пристосуватися до суспільних норм.

 

У державній політиці щодо бездомних встановлено переважання не програм соціальної політики, а програм репресивної політики і контролю за девіацією. Зокрема, зазначено, що саме МВС відіграє провідну роль у державних програмах щодо бездомності, витісняючи інші профільні міністерства на другий план і підпорядковуючи їх власній логіці.  Зростання контролю над бездомними як потенційними правопорушниками призводить до зростання рівнів ув’язнення і до непропорційно великої кількості маргінальних груп у в’язницях. Також зростають витрати на утримання в’язниць, що відбувається ціною зменшення державних витрат на соціальні програми. А труднощі з пошуком роботи і житла після відбуття покарання і виходу на волю призводить до повторної бездомності (серед українських бездомних принаймні третина – колишні ув’язнені) або повторних правопорушень.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины