РОЛЬ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ У ФОРМУВАННІ СОЦІАЛЬНОГО СТАТУСУ ОСОБИ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі викладено актуальність і ступінь наукового опрацювання теми дисертації, сформульовано мету та завдання роботи, визначено об’єкт і предмет дисертаційного дослідження, його методологічну базу, розкрито наукову новизну та практичну значущість результатів, наведено дані про їх апробацію.

У першому розділі дисертації – «Теоретико-методологічні засади дослідження соціального капіталу» – розкрито основні теоретичні підходи до визначення поняття «соціальний каптал». Для цього в першому підрозділі «Соціологічні інтерпретації поняття «соціальний капітал»» проаналізовано концепції соціального капіталу П. Бурдьо, Дж. Коулмана, Р. Патнема, Ф. Фукуями, М. Вулкока, а також підхід, розвинутий дослідницьким колективом Світового банку, який проводить емпіричні дослідження соціального капіталу в багатьох країнах світу. Результатом здійсненого порівняльного аналізу інтерпретацій стало виокремлення специфічних характеристик поняття «соціальний капітал», розроблених в представлених підходах. Порівняння характеристик дозволило виокремити спільне та відмінне в існуючих концепціях соціального капіталу та уточнити розуміння поняття соціального капіталу як теоретичного конструкту, що описує мережу знайомств актора, яка дає йому доступ до ресурсів інших учасників соціальної мережі, відносини між якими засновані на взаємній довірі, цінностях і нормах, що в результаті функціонування даної мережі дає актору можливість отримання прибутку (в різних формах). Запропоноване визначання соціального капіталу відрізняється від множини інших тим, що відображає основні структурні та функціональні виміри соціального капіталу, які піддаються операціоналізації,
а це надає можливість використовувати дане поняття для емпіричного вимірювання.

Також проаналізовані розвиток і використання концепту соціального капіталу в працях соціологів країн СНД, зокрема в Україні, Росії та Білорусії, на основі чого зроблено висновок, що концепція соціального капіталу застосовується більше в галузях соціально-економічних досліджень і державного управління.
Як правило, дослідження проявів соціального капіталу в українському суспільстві ґрунтуються на макрорівневому розумінні соціального капіталу за визначенням
Р. Патнема.

У другому підрозділі першого розділу «Класифікація підходів до вивчення соціального капіталу» виокремлено та проаналізовано чотири спроби класифікації підходів до визначення соціального капіталу, представлені в сучасній науковій літературі. Один з поширених підходів до класифікації (П. С. Адлер, С. В. Квон) ґрунтується на таких комплексних ознаках соціального капіталу, як:
1) елементи соціального капіталу, ресурси, джерела формування, наслідки функціонування та 2) розрізнення соціального капіталу як такого, що «зв’язує» його носіїв родинними зв’язками, або як такого, що «сполучає» учасників взаємодій в процесах обміну капіталами, або виокремлення змішаного типу. Інша варіація підходу (А. Красілова) зорієнтована на класифікацію за критеріями зв’язку соціального капіталу з соціальними класами, державою або громадянським суспільством, згідно якому розрізняються три напрямки в інтерпретації соціального капіталу: 1) неомарксистський (або неокласовий) – соціальний капітал інтерпретується як власність індивіда; 2) неоліберальний, за яким увага приділяється активній участі індивідів у громадських організаціях; 3) статичний, в межах якого соціальний капітал інтерпретується як характеристика усього суспільства, що є індикатором якості роботи уряду. Існують також «одномірні» класифікації підходів до вивчення соціального капіталу, які базуються або на розрізненні того, що є продуктом функціонування соціального капіталу (соціальний капітал як індивідуальне чи колективне благо), або на виокремленні рівнів соціальної організації (мікро-, мезо- та макрорівневий підхід вивчення соціального капіталу; на кожному рівні на перший план виходять різні структурні компоненти та функції соціального капіталу). Результати аналізу існуючих теоретичних підходів до визначення соціального капіталу та теоретичні уявлення про багаторівневість соціального простору, здатність соціальних феноменів проявлятись специфічним чином на різних рівнях соціальних взаємодій (П. Бурдьо) дозволили здійснити перехресну класифікацію інтерпретацій та підкреслити пізнавальне значення виокремлення й врахування у дослідженні особливостей соціального капіталу в його функціонуванні на різних рівнях соціального простору з точки зору специфіки суб’єктів, способів конвертації ресурсів та отриманого блага, а саме: аналітичне розрізнення «індивідуального соціального капіталу» мікрорівня, «групового соціального капіталу» мезорівня та «групового соціального капіталу» макрорівня. Саме такий підхід до класифікації інтерпретацій здатний системно відобразити множину різних теоретичних уявлень про соціальний капітал, оскільки враховує в кожному із аналітично розрізнених видів соціального капіталу специфіку не тільки площини соціальної організації суспільства, в якій він функціонує, але й специфіку суб’єкта соціального капіталу та тих благ, які стають результатом його функціонування.

Третій підрозділ «Соціальний капітал як ресурс формування соціального статусу особи» присвячений визначенню теоретичних засад дослідження соціального статусу в системі власно-управлінської ієрархії. Аналіз концептуальних розробок М. Вебера, Р. Лінтона, П. Сорокіна, К. Девіса та У. Мура, Т. Парсонса,
Б. Тернера, Г. Гурвича, Т. Чена та Дж. Голдторпа, П. Бурдьє, Г. Ленського,
Л. Уорнера, Р. Мертона, В. Ільїна, В. Aнуріна, Н. Коваліско, Г. Дворецької та ін. забезпечив можливість врахування особливостей двох провідних теоретичних традицій в інтерпретації соціального статусу (об’єктивістська та суб’єктивістська). Ідеї концепції соціально-економічного статусу О. Данкена та П. Блау враховані в уявленні про двосторонній зв’язок між соціальним капіталом та соціальним статусом, що дало можливість розробити теоретичну модель взаємозв’язку соціального статусу і соціального капіталу особи, виділити механізми такої взаємодії та теоретично визначити роль соціального капіталу в досягненні статусної позиції в суспільстві з урахуванням типу стратифікаційної системи.

У другому розділі «Теоретична інтерпретація соціального капіталу як різновиду капіталу особи» проаналізовано прояви соціального капіталу у відносинах між соціальними акторами, що дало можливість уточнити структурні та функціональні властивості соціального капіталу. У першому підрозділі «Структура, риси та форми соціального капіталу» проаналізовано структурні компоненти соціального капіталу, його характерні риси та форми, що проявляються на різних рівнях соціальних взаємодій. Особливий акцент зроблено на соціальній мережі як ключовому структурному компоненті соціального капіталу. З орієнтацією на пізнавальну задачу операціоналізації поняття соціальної мережі останнє визначено як таке, яке позначає мережу знайомств конкретного актора (особи або групи), що ґрунтується на відносинах довіри та уможливлює взаємовигідні контакти (у тому числі опосередковані, без персонального знайомства) даного актора з іншими учасниками мережевих взаємодій. На відміну від дослідників, які працюють на методологічних засадах мережевого аналізу в соціології та звертають увагу у визначенні соціальних мереж на членство у формальній мережі (організації) як провідну ознаку функціонуючої мережі, дисертантом теоретично обґрунтовано пізнавальну плідність більш широкої аналітичної інтерпретації понять соціальної мережі та соціального капіталу, не обов’язково пов’язаних з ознакою формального членства актора в мережі. Результатами функціонування соціальної мережі стають:
1) розширення доступу акторів до специфічних обмежених ресурсів, що акумулюються в конкретній мережі, завдяки чому члени даної мережі отримують додаткові переваги-вигоди (економічні, інформаційні, культурні та інші) порівняно з не членами мережі й можливість збільшення своїх життєвих шансів та
2) сприяння співробітництва в мережі між соціальними акторами, що стимулює розвиток колективної дії, солідарності та соціальної інтеграції.

На основі уявлень про умови формування та особливості функціонування соціального капіталу виділені його відмінні риси (зазначено у новизні).

Також теоретично визначено різні форми існування соціального капіталу, які не є взаємовиключними, а доповнюють одна одну. Залежно від того, наскільки є формалізованою мережа, в якій концентрується соціальний капітал, можна розрізняти формальні та неформальні його прояви. Форми прояву соціального капіталу також можуть бути «тонкими» та «щільними» залежно від тісноти відносин в мережі, щільності знайомств соціального актора, який є носієм соціальних благ. Виокремлено також форму капіталу за ознакою спрямованості дії та походження соціальних зв’язків: соціальний капітал, що «зв’язує», і той, що «сполучає», один з яких функціонує в мережі родинних та дружніх зв’язків, інший – у функціональних мережах співпраці. За домінуванням компонентів соціального капіталу розрізняємо структурні форми (представлені переважно соціальною мережею та ресурсами знайомства) і когнітивні форми капіталу (норми, цінності, довіра, які з’єднують соціальних акторів та сприяють співпраці й соціальним обмінам).

У другому підрозділі другого розділу «Джерела формування соціального капіталу, його функції та взаємозв’язок з іншими різновидами капіталу» досліджено джерела і способи формування соціального капіталу, серед яких, на основі підходу А. Портеса, виділено: спільність ціннісних орієнтацій, обмежену солідарність, взаємні обміни, примусову довіру. З врахуванням розробок дослідницької групи Світового банку джерелами формування соціального капіталу виокремлено сім’ю, спільноти (у тому числі, статтєві, етно-національні), фірми, громадянське суспільство, державний сектор. Поставлено питання про позитивні та негативні соціальні наслідки функціонування соціального капіталу для соціуму; особливий акцент зроблений на дисфункціональних проявах соціального капіталу, які в спеціальній літературі недостатньо висвітлені. Обґрунтовано, що за різних контекстуальних умов такі функціональні прояви соціального капіталу, як соціальний контроль, сімейна підтримка, групові привілеї, можуть перетворюватись на дисфункціональні, як-то: обмеження доступу до ресурсів (досить щільні соціальні мережі є закритими для зовнішнього середовища), обмеження особистої свободи (надмірний суспільний контроль, особливо характерний для невеликих спільностей за географічною ознакою, як-то в маленькому місті, селищі тощо), надмірні вимоги до членів мережі (більшою мірою проявляються в щільних спільнотах, де із збільшенням такої щільності підвищуються вимоги до її членів слідувати нормам взаємних обмінів, допомоги тощо).

Аналіз взаємозв’язку соціального капіталу з іншими формами капіталу дає змогу аналітично відділити соціальний капітал від інших видів капіталу. Соціальний капітал визначено як невід’ємний елемент структури соціальних відносин. Розвиток соціального капіталу вимагає зваженого вкладення особою економічного та культурного капіталів у мережеві взаємодії. Конвертація соціального капіталу в інші види дає соціальному актору можливість отримувати прямий доступ до, зокрема, економічних та політичних ресурсів або збільшувати свій культурний капітал через контакти з експертами як представниками соціальної мережі.

У третьому підрозділі другого розділу «Функціональні особливості соціального капіталу в постсоціалістичному суспільстві» виокремлено особливості відтворення та розвитку соціального капіталу на постсоціалістичному просторі. Аналіз опублікованих праць дав змогу уточнити рамки функціонування соціального капіталу на всіх рівнях його прояву: від індивідуального до групового й соцієтального. Визначено, що за умов радикальних соціальних предтворень у суспільстві соціальний капітал стає основним ресурсом у стратегіях виживання індивідів; наявність цього ресурсу дозволяє конвертувати його в більш дифіцитні та цінні форми капіталу, зокрема економічний. Останнє дозволяє індивідам, окрім виживання та підтримки статусу, створювати та брати участь у нових для них видах соціальних практиках, які приносять прибуток, забезпечують вертикальну мобільність. У постсоціалістичних суспільствах більш розвинутим залишається соціальний капітал мікрорівня, який не сприяє розвитку громадянських зв’язків, стає одним з основних каналів поширення корупції та непотизму у владних ієрархіях, а також чинником гальмування розвитку громадянського суспільства.

У третьому розділі «Соціальний капітал як ресурс формування і збереження статусних позицій державних службовців в українському суспільстві» представлено результати емпіричної перевірки уточненого автором концептуального уявлення щодо феномену соціального капіталу та його зв’язку із соціальним статусом особи. В першому підрозділі третього розділу «Програма емпіричного дослідження «Роль соціального капіталу у формуванні та/або збереженні статусних позицій державними службовцями»» сформульовані основні гіпотези емпіричного дослідження, відображена теоретична, емпірична та операціональна інтерпретація основних понять, обґрунтована логіка перевірки гіпотез. Розроблено інструментарій та проведено емпіричне дослідження, основні висновки якого представлені у другому та третьому підрозділах даного розділу. Вибір групи державних службовців як емпіричного об’єкту дослідження ґрунтується на таких положеннях: державні службовці, які мають безпосереднє відношення до бюрократичних ресурсів державної влади та управління, володіють більшими мережевими можливостями та знанням «потрібних людей» у різних сферах суспільного життя, особисто причетних до системи прийняття та виконання рішень; крім того, за радянських часів домінування етакратичної системи стратифікації (термін О. Шкаратана) соціальний капітал в суспільстві був сконцентрований саме у державно-управлінській сфері, а отже, саме у цій сфері він мав шанси зберегти свою значущість більшою мірою.

У другому підрозділі «Структура соціального капіталу в групі державних службовців» представлені результати емпіричного дослідження структури соціального капіталу державних службовців, ресурсоємності їх соціальних мереж, що характеризує кількісний та якісний стан функціонування соціального капіталу. Встановлено, що основні структурні компоненти соціального капіталу державних службовців, через які капітал утворюється та функціонує, є суттєво розвинутими, що дозволяє представникам групи конвертувати свій соціальний капітал в інші форми капіталу і задовольняти потреби у різних сферах особистого життя. Визначено зв’язок між владно-управлінським статусом та соціальним капіталом, який виявився лінійним: зокрема, встановлено значущу відмінність обсягу та якості соціального капіталу акторів, які займають вищі та нижчі статуси (посади спеціаліста з/без підлеглих) у владно-управлінській ієрархії. Основні отримані емпіричні висновки представлені в положеннях новизни роботи.

У третьому підрозділі третього розділу «Застосування соціального капіталу в досягненні статусних позицій представниками групи державних службовців» за допомогою методу лінійної регресії перевірена наявність зв’язку односторонньої спрямованості: впливу соціального капіталу на соціальний статус особи в ієрархії системи державного управління. Ми припускаємо наявність і зворотного зв’язку, проте його перевірка не була реалізована в нашій роботі за умов обмеження вибіркової сукупності респондентів представниками 4-15 рангів державної служби; представники вищих статусних позицій виявились недоступними для опитування.

Соціальний статус опитаних вимірювався за формальною ознакою як ранг державного службовця в державно-посадовій ієрархії. Для визначення соціального капіталу був побудований індекс за результатами перевірки зв’язку між індикаторами різних (теоретично визначених) його структурних компонентів. Емпіричну структуру індексу склали індикатори, зв’язок між якими виявився найбільш потужним, а саме індикатори: 1) участі особи в мережевих взаємодіях (обмінах) в якості донора або реципієнта соціальних ресурсів, 2) отримання особою благ завдяки конвертації власного соціального капіталу в мережі знайомств. Дані індикатори позначають саме результат використання соціального капіталу; всі інші структурні компоненти соціального капіталу (ресурси соціальної мережі, довіра, норма взаємності, соціальна мережа та ін.) є латентно представленими в зазначених індикаторах. Також встановлена статистично значуща залежність між рангом і стажем державної служби. В результаті отримана кореляційна модель, R-квадрат для якої дорівнює 0,227 і є значущим на рівні 0,01. Дана регресійна модель пройшла перевірку на колініарність. Таким чином, обґрунтовано висновок, що соціальний каптал є фактором статусу, і як фактор він пояснює 23 % варіацій досягнення рангового статусу в системі державної служби в українському суспільстві. Це означає, що соціальний капітал, на відміну від доходу та освіти, які виявилися статистично непов’язаними із змінною «ранг», має значний вплив на формальний соціальний статус в системі державної служби в українському суспільстві.