ТЕОРИИ ПОСТСОВЕТСКОЙ ТРАНСФОРМАЦИИ ОБЩЕСТВА В СОЦИОЛОГИИ: СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ КОНЦЕПЦИЙ Т. И. ЗАСЛАВСКОЙ И Н. В. ПАНИНОЙ

Краткое содержание

основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами. темами, сформульовано мету і завдання дослідження, розкрито методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача, наведено дані щодо апробації результатів дослідження та публікації.

Перший розділ «Трансформаційний підхід до розробки теорії сучасних соціальних змін». містить обґрунтування того, що розробка теорій суспільних трансформацій є ключовим напрямом загальної теорії соціальних змін у сучасній соціології. Криза модернізаційного і транзитологічного підходів для пояснення та прогнозування характеру й спрямованості соціальних змін визначила пріоритетний розвиток напрямів соціологічного дослідження пострадянських суспільств, пов'язаних з розробкою спеціальних теорій, що дозволяють вивчати соціальну трансформацію як процес глибинних інституційних, структурних і особистісних змін, що не мають аналогів у світовій практиці.

Одним з основних завдань, що постають перед світовим соціологічним співтовариством на сучасному етапі розвитку глобалізованого світу є вивчення, обґрунтування і розвиток теорій соціальних змін. Соціальна динаміка була в центрі уваги найбільш видатних соціальних мислителів минулого. В їхніх працях соціальні зміни розглядалися в контексті еволюції людської цивілізації. Поняття прогресу було провідним для найбільш видатних соціологів аж до початку XX століття.

Модернізаційні та транзитологічні підходи були відповіддю західної соціальної думки на два основних виклики післявоєнного часу: економічна відсталість постколоніальних держав і традиційних суспільств та загроза демократії з боку тоталітарних і автократичних режимів. Впливовість модернізаційного і транзитивного дискурсів ґрунтується на ідеологічних передумовах, які орієнтують держави, що знаходяться в процесі кардинальних суспільних перетворень, на певну систему цінностей та політичних цілей, тоді як в теорії трансформації акцент ставиться на самому процесі змін, коли предметом пізнання стає не ідеальна модель перетворень, а реалії, які можуть різною мірою відповідати (або суперечити) декларованим цілям модернізації і транзиту.

Розробка теорій трансформації стала магістральним напрямом соціальної думки. Проблеми застосування модернізаційних теорій до вивчення сучасних соціальних змін стали виявлятися при спробах пояснення того, що відбувається в сучасному посткомуністичному світі. Провідні фахівці постсоціалістичних країн Східної і Центральної Європи, що брали участь в оцінці модернізаційного проекту, мають достатньо підстав розглядати процес соціальних змін в їх країнах у термінах класичних теорій модернізації та демократичного транзиту тому, що ці країни досягли певних успіхів у реалізації декларованих цілей побудови суспільства з ефективною ринковою економікою і політичною демократією. Але в останні роки в цих країнах фахівці все частіше використовують категорію «соціальні трансформації» стосовно до нинішнього етапу посткомуністичних змін.

Соціальну трансформацію можна визначити як процес глибинних інституційних, структурних і особистісних змін, в результаті якого соціум набуває нові системні властивості та характеристики. Т. І. Заславська,
Н. В. Паніна зосередили увагу на трансформаційному процесі, який в кожній з посткомуністичних держав здійснювався по-різному і мав різні соціальні наслідки, незалежно від спільності декларованих цілей посткомуністичного транзиту. Концепції Т. І. Заславської та Н. В. Паніної з самого початку ґрунтувалися на розумінні пострадянських соціальних змін як процесів суспільних трансформацій, їх автори прагнули уникнути головної загрози — ідеологізації дослідницького підходу, яка неминуче супроводжує вченого коли він вибирає цілеоріентовані підходи, якими є різноманітні підходи до розуміння модернізації і транзиту. В роботах Т. І. Заславської та Н. В. Паніної представлені цілісні теоретично і емпірично обґрунтовані концепції трансформації пострадянських суспільств.

У другому розділі «Концепція соцієтальної трансформації російського суспільства Т. І. Заславської»         доведено, що створення концепції соцієтальної трансформації суспільства Т. І. Заславської є класичним прикладом руху наукової думки від часткового до загального. Сфера її наукового інтересу розширювалася від окремих економічних проблем радянського села до соціально-економічних проблем аграрного сектора. Потім були сформульовані положення про взаємозв'язок соціально-групової структури суспільства з функціонуванням його соціальних інститутів і якістю людського потенціалу, а також нею було дано визначення соціального механізму розвитку соціалістичної економіки. Під керівництвом Т. І. Заславської була побудована надійна методологічна та емпірична база для дослідження соціальних трендів в російському суспільстві, що послужило основою для створення концепції його соцієтальної трансформації.

 Проаналізовано базові поняття діяльнісно-структурної концепції
Т. І. Заславської: соціальна трансформація, типологічний простір трансформаційного процесу, соціальний механізм трансформації суспільства, соціально-трансформаційна структура суспільства, трансформаційна активність, рівні та актори трансформаційного процесу. Її підхід до проблеми спирається на широкі міждисциплінарні дослідження, носить комплексний характер, в ньому використовується багаторівневий аналіз і досліджується безліч соціальних суб'єктів, що по-різному впливають на перебіг трансформаційних процесів.

У ракурсі концепції Т. І. Заславської проведено порівняльний аналіз рівня людського потенціалу Росії та України Низький рівень розвитку людського потенціалу України і Росії є наслідком непродуманої соціально-економічної політики, несформованої соціально-групової структури і слабкості соціальних інститутів українського та російського суспільства. Т. І. Заславська провела дослідження успішних мезоакторов трансформаційного процесу, які підтвердили основоположне значення зростання людського потенціалу для позитивного розвитку соціальних змін. Вирішальне значення при цьому мають особистісні якості акторів трансформаційного процесу, їх прихильність загальнолюдським цінностям на побутовому і демократичним на громадському рівні. В ході дослідження нею було зафіксовано наявність економічних мезоакторов, які володіють даними якостями, що створює умови для успішного розвитку процесів модернізації та демократизації Росії.

У третьому розділі «Особливості теоретико-методологічного підходу
Н. В. Паніної до вивчення трансформаційних процесів в українському суспільстві» означено, що Н. В. Паніна однією з перших в Україні почала працювати над розвитком теорії пострадянської трансформації суспільства. Сфера її наукових інтересів розширювалася від дослідження соціальної адаптації індивідів у стабільному суспільстві до обґрунтування механізму подолання пострадянської аномії. Вона розробила оригінальну нормативно-особистісну концепцію пострадянської трансформації українського суспільства. ЇЇ сутність полягає в тому, що інституціональні зміни в перехідному суспільстві обумовлені сукупністю ціннісних орієнтацій суб'єктів соціальної інтеграції та їх індивідуально-особистісних ресурсів, які визначають спосіб адаптації до мінливих умов, що, в свою чергу, тягне за собою зміну стилю поведінки і змісту діяльності. Наслідком рутинізації нових соціальних практик і формування нової нормативно-ціннісної системи в історичній перспективі є виникнення соціальних інститутів, відповідних декларованим цілям демократичного розвитку українського суспільства.

 Н. В. Паніна розробила методику і методологію соціологічного дослідження трансформаційних процесів, що відображені в унікальному проекті — українському моніторингу соціальних змін. При створенні методології і методів моніторингу вона спиралася на сукупність наукових підходів: системного, структурно-функціонального та соціокультурного. Нею була доведена правомірність застосування тестів у соціологічних дослідженнях соціальних змін та розроблені авторські методики, здатні визначати відповідні кількісні показники характеру та спрямованості соціальних змін.

Наведений аналіз змін соціально-психологічного стану населення України за двадцять років спостережень підтверджує тезу Н. В. Паніної про те, що під час невизначеності в процесі соціальної адаптації на перший план виходять особисті якості людини. В українському суспільстві спостерігається тенденція до зміни базисного типу особистості. Здійснений аналіз показав, що трансформаційний шлях України можна умовно розділити на два етапи: до 1998 року спостерігався розпад нормативно-ціннісної системи. В кінці 1990-х років стала з'являтися тенденція до стабілізації громадського життя і поступової соціальної адаптації значної частини населення. Можна розглядати 1990-і роки як період масової дезадаптації. А 2000-ті — як період поступової, багато в чому непослідовною і суперечливою адаптації. Дослідження показало, що на соціально-психологічний стан населення, а значить і на процес адаптації в суспільстві, що трансформується, прояви економічної кризи роблять менший вплив, ніж зміни нормативної складової суспільного життя.

У четвертому розділі «Роль і місце концепцій Т. І. Заславської та
Н. В. Паніної у вивченні пострадянської трансформації російського і українського суспільства» з’ясовано, що проблеми розвитку соціології, роль соціологів у перетворенні російського і українського суспільства, соціологічна культура завжди були в центрі уваги Т. І. Заславской і Н. В. Паніної, хоча слід зауважити, що вони починали свою наукову діяльність не як професійні соціологи. Загальним в науковій біографії Т. І. Заславської та Н. В. Паніної було те, що теоретична незалежність і емпірична оснащеність дослідників доповнювалися їх особистісними якостями — послідовністю в реалізації обраних напрямів концептуалізації досліджуваних соціальних феноменів.  Обидві концепції зароджувалися під час вивчення авторами стабільного радянського суспільства, що в подальшому дозволило здійснювати порівняльний аналіз стану суспільства на різних етапах його трансформації. Збігаються і часові рамки роботи авторів над аналізованим концепціями.
Т. І. Заславська і Н. В. Паніна були ініціаторами моніторингових досліджень в Росії та Україні, у межах яких велике значення надавалося принципам розробки програми соціологічного дослідження та обґрунтуванню критеріїв побудови вибірки моніторингового соціологічного дослідження.

Процес соціальних змін, що відбувається в Росії і Україні обидві дослідниці визначали як пострадянську трансформацію суспільств. Концепція
Т. І. Заславской розроблена в рамках діяльнісної-структурної парадигми в поєднанні з соціально-психологічним підходом, а в концепції Н. В. Паніної структурно-функціональної підхід поєднується з соціально-психологічним і соціокультурним. Обидві концепції являються антропоцентричними. У той же час, в концепції Т. І. Заславської можна виявити і ознаки соціоцентричного підходу.

У сучасній соціології спостерігається тенденція до інтеграції макро- і мікросоціологічних підходів вивчення суспільства. У цьому контексті концепція соцієтальної трансформації суспільства Т. І. Заславської відноситься насамперед до розряду макроконцепцій. У той же час нею була здійснена мікроконцептуалізація розвитку людського потенціалу. Концепція
Н. В. Паніної спочатку базувалася на мікросоціологічному підході, але в останніх роботах вона зосередила увагу на інституціональних та макроструктурних змінах і почала працювати над створенням загальної концепції трансформації українського суспільства, яка не була завершена. Обидві концепції відносяться одночасно до теоретичного і емпіричного рівня соціологічного знання. Концепцію Т. І. Заславської, за класифікацією
П. Штомпки, можна розглядати як пояснювальну, а концепцію Н. В. Паніної можна віднести до аналітичних. Обидві концепції дозволяють дати оцінку актуального стану та прогноз розвитку трансформаційних процесів у посткомуністичних суспільствах і можуть розглядатися як важливий етап розвитку загальної теорії трансформації пострадянських суспільств.