ДОВІРА ЯК СКЛАДОВА СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито актуальність теми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету та завдання дослідження, вказано методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробації та публікації результатів дослідження.

У першому розділі — “Наукові підвалини дослідження довіри в соціології” наведено аналіз теоретико-соціологічних поглядів щодо феномена довіри, розглянуто основні соціологічні напрями дослідження та запропоновано власну інтерпретацію довіри та недовіри.

В результаті аналізу довіри у соціологічному та міждисциплінарному дискурсах розкрито традицію вивчення довіри в соціології та встановлено, що інтенсивність розвитку даної теми є нерівномірною та уривчастою. Витоки концептуалізації довіри в соціології виходять з філософії, етики, теології та ін. суспільствознавчих наук. Перші опосередковані питання щодо довіри розглядалися в соціології в ХІХ ст., однак вибух наукового інтересу до проблеми довіри в соціології, та в інших суспільствознавчих науках прийшовся на 70-90-ті роки ХХ ст. Сьогодні феномен довіри вивчається як основний предмет наукового аналізу, а не як другорядний щодо основної теми. Визначено, що сучасні ключові питання щодо теми довіри в соціології торкаються теоретичної інтерпретації довіри; пошуку її емпіричних показників; встановленню взаємозв’язків з іншими феноменами, виявленню ролі у функціонуванні суспільства загалом, та окремих його сфер, зокрема.

         Обґрунтовано, що науковий базис теорії довіри має полідисциплінарний характер, а сама довіра є складним, багаторівневим, соціальним феноменом. В основі наукового базису соціологічної теорії довіри лежать: концепція аномії Е. Дюркгейма та Р. Мертона, теорія соціальної дії Т. Парсонса і теорія раціоналізації М. Вебера. Становлення соціологічної теорії довіри в її сучасному вигляді відбулося завдяки працям таких соціологів, як Б. Барбер, Д. Гамбетта, Е. Гідденс, Ш. Ейзенштадт, Д. Коулмен, Н. Луман, Л. Роніджер, А. Селігмен, Р. Хардін, Ф. Фукуяма, П. Штомпка та ін. На основі аналізу доробку цих вчених запропоновано нове концептуальне бачення довіри як багатовимірного феномену. Здійснено інтерпретацію довіри як соціологічної категорії, яка охоплює низку понять, що розкривають її сутність відповідно до форм вираження (почуття, настанова, орієнтація на дію, дія, позиція відносно інших об’єктів/суб’єктів); соціального виміру (мікро-, мезо-, макро-); типів об’єктів, до яких суб’єкт виражає довіру (персоніфіковані/неперсоніфіковані); сфер суспільного життя (економіка, політика та ін.). Запропоновано власне визначення довіри згідно якого довіра є позитивною морально-етичною, емоційною і водночас прагматичною оцінкою соціальним суб’єктом деякого об’єкта щодо його надійності і відповідності очікуванням суб’єкта, яка орієнтує на дію, є імпульсом до взаємодії та характеризує готовність суб’єкта до кооперації. Розкрито феномен недовіри та обґрунтовано доцільність розгляду недовіри не лише як стану відсутності довіри, а як окремого феномену, що потребує спеціального понятійного оформлення. Виходячи з цього, здійснено теоретико-соціологічну інтерпретацію недовіри як негативної морально-етичної, емоційної та прагматичної оцінки соціальним суб’єктом деякого об’єкта щодо його надійності і відповідності очікуванням суб’єкта, яка виступає стійкою настановою на обмеження або припинення взаємодії з даним об’єктом, та водночас формує подібне ставлення до схожих соціальних об’єктів, і як наслідок, стимулює пошук нових більш надійних контактів/об’єктів.

Розглянуто основні напрями дослідження довіри в соціології, серед яких найбільш сучасним є довіра як складова соціального капіталу. Встановлено, що дослідження довіри в рамках цього напряму сприяє розумінню ролі довіри у формуванні, функціонуванні та руйнуванні соціального капіталу у суспільстві, а також виявленню внутрішнього змісту самого феномена довіри. Усвідомлення важливості раціонального підходу до соціальної взаємодії, в основі якої лежить довіра, є ключем до вирішення проблеми соціальної довіри як чинника успішного розвитку всіх сфер суспільного життя і соціального суб’єкта, зокрема.

У другому розділі — “Довіра в системі структурно-функціональних зв’язків соціального капіталу” розглянуто основні концепції соціального капіталу; побудовано структурно-функціональну модель соціального капіталу та визначено місце довіри у ній; розкрито функції довіри та недовіри, а також інших складових соціального капіталу; визначено можливості довіри у конвертації соціального капіталу у інші форми капіталу.

В результаті розгляду основних концепцій соціального капіталу в соціології, констатовано, що в рамках дискусії про соціальний капітал довіра постає як необхідна умова для кооперації індивідів у стійкі відносини, що формують соціальну мережу, яка є структурною основою соціального капіталу. Соціальний капітал, організований довірою, дозволяє: відкрити соціальному суб’єктові доступ до тих нематеріальних та матеріальних ресурсів, які він не в змозі досягнути самостійно; консолідувати різні соціальні групи між собою; забезпечити соціальний діалог між соціальними інститутами і громадськістю. Суб’єктами соціального капіталу можуть виступати актори різних рівнів організації суспільства — індивід, соціальна група, суспільство.

На основі наукового доробку У. Бейкера,  Г. Беккера, А. Бови, П. Бурдьє, Б. Веллмана, Д. Гамбетти, О. Демківа, М. Емірбайєра, Ю. Золотаревої М. Кессіді, Дж. Коулмена, Н. Лін, Д. Нереян, Р. Патнема, М. Пелдема, А. Портеса, В. Радаєва, Дж. Сенсенбреннера, Л. Стрельнікової, Ф. Фукуями, М. Шиффа, В. Ядова, та ін. розроблено авторську структурно-функціональну модель соціального капіталу. В рамках цієї моделі структурними елементами виступають: а) соціальні актори; б) кола спілкування суб’єкта соціального капіталу, організовані відповідно до соціальної дистанції між ним та його контактами; в) власне соціальна мережа контактів суб’єкта соціального капіталу. До функціональних елементів належать: 1) інтегруючі: довіра, солідарність, толерантність, взаємність; 2) регулюючі: соціальні норми, соціальні та культурні цінності, зобов’язання, соціальні очікування; 3) захисні: ризик, контроль, недовіра; 4) ціледосягаючі: взаємодопомога, соціальна підтримка, громадська активність, соціальна активність, соціальна ініціатива. Згідно даної моделі соціальний капітал пропонується розуміти як нематеріальний ресурс, що є продуктом відносин між суб’єктом та контактами його егомережі, зумовлених довірою, солідарністю, толерантністю й взаємністю, регульованих нормами, цінностями, зобов’язаннями та очікуваннями, детермінованих ризиком, контролем та недовірою, які, функціонуючи у формах взаємодопомоги, соціальної підтримки, громадської та соціальної активності й ініціативи, конвертують його в інші форми капіталу, відповідно до цілей та потреб соціального суб’єкта.

Обґрунтовано, що в системі структурно-функціональних елементів соціального капіталу довіра відіграє основоположну роль, оскільки, з одного боку формує відносини, що утворюють соціальні мережі, з іншого — підтримує у них взаємозв’язок. Визначено форми довірчих відносин та типи довіри на мікро-, мезо- та макрорівнях організації суспільства. Розкрито роль довіри у конвертації соціального капіталу в інші форми капіталу, яка зводиться до того, що суб’єкт (індивід, соціальна група, держава) за рахунок довіри з боку оточення, а також власної здатності довіряти своєму оточенню, може залучати до співпраці контакти, що входять як до його власної соціальної мережі, так і до мереж інших суб’єктів, пов’язаних з ним, що дозволяє йому досягати цілей з меншими моральними, матеріальними та часовими витратами, полегшувати собі доступ до тих чи інших ресурсів.

         У третьому розділі — “Проблеми емпіричного дослідження довіри в рамках концепції соціального капіталу” проаналізовано та узагальнено досвід емпіричного вимірювання довіри та соціального капіталу, виокремлено основні методологічні та методичні проблеми емпіричного дослідження довіри та соціального капіталу, запропоновано систему індикаторів для емпіричного вимірювання довіри як складової соціального капіталу.

         Констатовано, що взаємозв’язок довіри та соціального капіталу потребує системного вимірювання, однак цілеспрямованих емпіричних досліджень довіри як складової соціального капіталу поки що не проводилося. Існуючий досвід вимірювання довіри та соціального капіталу складають: 1) соціологічні моніторинги, в рамках яких довіра вивчається здебільшого побічно; 2) дослідження окремих аспектів довіри та визначення її рівня; 3) поодинокі емпіричні дослідження соціального капіталу. Значно частіше предметом емпіричного дослідження та вимірювання виступає довіра, аніж соціальний капітал. Аналіз емпіричних спроб вимірювання довіри свідчить, що сьогодні вони здебільшого зведені до визначення рівня довіри індивідів до тих чи інших об’єктів, а основними індикаторами вимірювання соціального капіталу і далі вважаються рівень довіри та членство у групах, запропоновані Р. Патнемом ще у 70-х рр. ХХ ст. Дослідники Світового банку розширили цей перелік, долучивши сюди норми, взаємодопомогу та інші характеристики, що визначають ті чи інші параметри соціального капіталу, однак й досі існуючі підходи не вичерпують проблеми системного вимірювання останнього.

         Обґрунтовано доцільність використання авторської моделі як основи для побудови системи індикаторів довіри та соціального капіталу, що є спробою відгукнутися на нагальну потребу рефлексії й коригування існуючих індикаторів довіри та інших складових соціального капіталу і пошуку нових, що вже давно назріла в соціології і яку було вирішено шляхом розробки системи відповідних індикаторів та запитань анкети з урахуванням методологічних та методичних проблем попередніх дослідницьких спроб.

         Розроблену систему індикаторів структурних та функціональних елементів соціального капіталу пропонується використовувати в подальших емпіричних дослідженнях. Структурні елементи фіксуються крізь оцінки суб’єктів соціального капіталу щодо кількості акторів, включених у їх соціальну его-мережу, розмежовану на кола спілкування, функціональні елементи шляхом визначення міри їхнього вираження у повсякденному житті. Проблему абстрактності у виявленні міри довіри до інших об’єктів, запропоновано вирішити шляхом заміни традиційної порядкової шкали на змістовнішу номінальну шкалу, що дозволяє визначати рівень довіри більш предметно. Для вимірювання функціональних елементів запропоновано застосувати принцип обопільної оцінки, що дозволяє одночасно отримати  ту оцінку, яку суб’єкт надає іншим і ту, яку він очікує отримати від інших, відповідно до його суб’єктивних припущень. Застосування запропонованих нововведень надасть можливість точніше вимірювати довіру та соціальний капітал, що у перспективі дозволить вийти на новий рівень дослідження проблематики довіри як складової соціального капіталу.