СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ ЗВОРОТНОГО ЗВ’ЯЗКУ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ КОНТЕКСТ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ ЗВОРОТНОГО ЗВ’ЯЗКУ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ КОНТЕКСТ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗмІСТ роботи

 

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкривається ступінь її розробки, характеризуються мета і завдання дослідження, його методологічна основа, формулюється новизна, практична значимість роботи.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи дослідження зворотного зв’язку соціальних систем» – подається головний концепт, специфіка його буття у соціальних системах та розкриваються ключові поняття дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.1. «„Зворотний зв'язок у парадигмі саморегуляції соціальних системˮ – як головний концепт дослідження» – проаналізовано «зворотний зв'язок», термін з теорії кібернетики, що пояснює взаємодію суб’єкта і об’єкта управління, відіграючи важливу роль у функціонуванні і розвитку систем управління: технічного, біологічного і соціального походження. Об’єкт і суб’єкт, пов’язані прямим і зворотним зв’язком, що обслуговується управлінською інформацією, яка є різновидом соціальної.

Прямий зв'язок виражається потоком директивної інформації, що направляється від керівного апарату до об’єкта управління; зворотний зв’язок представляє собою потік звітної інформації про виконання прийнятих рішень, що йдуть у зворотному напрямі, тобто від об’єкта до суб’єкта управління. Це, зворотна дія результатів процесу на його протікання або керованого процесу на орган, що управляє. Має сукупність значень: принципу, методу, виду діяльності, каналу т. ін.

Як принцип зворотного зв’язку відноситься до сукупності загальних принципів організації разом з такими як: принципи розвитку, змагальності, конкуренції, прямого зв'язку, додатковості, три принципи відповідності – відповідність цілей та ресурсів, відповідність розпорядництва та підпорядкування, відповідність ефективності діяльності та економічності; принцип оптимального поєднання централізації і децентралізації виробництва і управління; принципи ритмічності і синхронізації (системний принцип).

Морфологія зворотного зв’язку обумовлюється цілим, у якому він виникає. На його морфологію впливає конфігурація системи, що формується за трьома принципами: а) принципом розімкнутого управління; б) принципом управління з відхиленням; в) принципом управління за збудженням (принципом компенсації). Має два головних різновиди: а) позитивний, що стимулює збільшення рівня сигналу на виході та, відповідно, на вході; б) негативний – при збільшенні сигналу на виході викликає зменшення сигналу на вході і, таким чином, у принципі є стабілізуючим фактором комунікації (С. Бір). Як усяка система зворотний зв’язок володіє циклом життя: виникнення, становлення, функціонування і занепад, сутність якого аналізується за алгоритмом: вхід – процес перетворення – вихід. Він має циклічність, що обумовлює властивість реверсивності (повернення до повторення початкового стану) організації як процесу.

Системна складова «у парадигмі саморегуляції соціальних систем» означає сукупність стійких і загальнозначущих норм, теорій, методів, схем наукової діяльності, що вимагає досліджувати явище без спрощень на більш вищому рівні самоорганізації соціальних систем.

У підрозділі 1.2. – «Специфіка прояву принципу зворотного зв’язку у соціальних системах» – уточнюється специфіка прояву зворотного зв’язку в управлінні соціальними процесами на відміну від управління технічними і біологічними системами. Формалізується низка відмінностей, а саме: агентом є управлінська інформація, яка живиться змістом ноосфери і психосфери, має соціальну пам’ять, регуляція відбувається на основі ціннісно-смислового субстрату по двом каналам: психологічному і соціальному, використовує два різновиди засобів: на рівні підсвідомості спирається на архетипи, символи і використовує для цього такі засоби впливу на людину як звичаї, ритуали і традиції; на рівні свідомості – опирається на смисли та ідеї і застосовує для цього процеси смислопородження і смислотворчості.

Організаційна взаємодія відбувається на основі посередника/медіатора – культурологічного ядра системи і квантується моральними і правовими нормами. В організаційній взаємодії «знімається» різниця між «суб’єктом» і «об’єктом» управління, тому має сталу тенденцію переходу від «суб’єкт-об’єктних» відносин до «суб’єкт-суб’єктних», що відкриває перспективу прискорення демократичних перетворень в управлінні соціальними процесами, але значно підвищує чутливість до неправомірних дій апаратів управління і лідерів, порушення принципу соціальної справедливості, бюрократії, корупції і хабарництва.

У підрозділі 1.3 – «Принципи, методи та категоріальний апарат дослідження» обґрунтовується інструментально-методологічний комплекс когнітивного аналізу організаційної взаємодії, що лежить в основі відношень не тільки «входу – виходу» але й «виходу – входу», тобто зворотного зв’язку. Останнє має широкий і вузький сенс. Базовими інструментами є системний підхід, принцип діяльності та синергетичний метод, які цілісно охоплюють предметне поле дослідження і здатні забезпечити необхідну результативність пошукової роботи. Вибудовується схема пояснення предмету дослідження, під якою розуміється спосіб організації концептуального апарату, що задає загальну стратегію наукового дослідження. Усі інші методологічні підходи до вивчення зворотного зв’язку набувають статус методів дослідження і використовуються у дискурсі системного аналізу.

Поняття, що використовуються у якості засобів освоєння предмету дослідження поділені на три групи, яким мають відповідати системний або структурно-функціональний аналіз. Перша група – це поняття, що розкривають морфологію зворотного зв’язку у парадигмі саморегуляції соціальних систем: елемент, відношення, зв’язок, структура, система, середовище, організація, інформація та ін. Друга група – це поняття, що мають розкрити функціональні властивості явища у парадигмі саморегуляції соціальних систем, входи і виходи елементів і систем. Провідними серед них є: функція, рівновага систем, стабільність, регулювання, управління, самоорганізація, саморегуляція систем, гомеостаз та ін. Третю групу складають поняття, що подають процес розвитку системних об’єктів: генезис, еволюція, становлення, розвиток, гомеорез, гомеоклаз та ін. При наповненні сенсом поняття «зворотний зв’язок» набуває статусу методологічного засобу дослідження.

У другому розділі – «Теоретичний аналіз явища зворотного зв’язку в парадигмі саморегуляції соціальних систем» – вперше в українській філософській думці розкриваються властивості зворотного зв’язку у системі соціального управління, подається гомеостат системи саморегуляції і функції в ньому зворотного зв’язку.

У підрозділі 2.1. – «Філософська рефлексія зворотного зв’язку: природа, сутність, зміст та форми» – відтворюється основні філософські характеристики явища: доведено, що зворотний зв’язок має інформаційну природу (семантичну, духовну, інтелектуальну), оскільки він «працює» на звітній інформації, що інформує керівний орган соціальної системи про стан об’єкту управління. Управлінська інформація є невід’ємною складовою так званого Семантичного Всесвіту; сутністю зворотного зв’язку є інформаційний вплив об’єкта управління (тобто керованої підсистеми) на його суб’єкт (керуючу підсистему) внаслідок чого остання змінює власну організаційну діяльність (поведінку), а інколи й характер мислення. При цьому суб’єкт і об’єкт управління на певний час змінюються місцями і ролями, тобто суб’єкт управління стає об’єктом, і навпаки. Організаційна взаємодія у такому режимі є змістом «суб’єкт-суб’єктних» відносин в управлінні суспільством. Вона має діяльнісний характер і носіїв організаційної активності і продуцентів інформаційного наповнення каналів зворотного зв’язку; під змістом зворотного зв’язку, розуміється не самий по собі субстрат соціального явища, а його внутрішній стан, сукупність процесів, що характеризують взаємодію утворюючих його елементів, між собою і з середовищем і зумовлюють їхнє існування, розвиток і зміну.

У цьому сенсі природа зворотного зв’язку видається як процес організаційної взаємодії з іншим компонентом складової частини – прямим зв’язком (апаратом управління), що пов’язано з необхідністю прийняття і реалізації управлінських рішень. Простір, у якому циркулює цей зміст простирається у трьох площинах, а саме: а) вертикальній (або субординаційній), б) горизонтальній (або координаційній), в) діагональній (або консультаційній); посередником у взаємодії виступає управлінський цикл. Саме у ньому, управлінському циклі, «зустрічаються» і протистоять один одному інтереси носіїв прямого і зворотного зв’язку. Середній термін – опосередкування – «складає нерв доказу, є, тому лише щось таке, в чому цей зв’язок виявляє себе і де він стає зовнішнім» (Г. Гегель).

Доводиться, що об’єкт управління, поряд із суб’єктом управління, приймає безпосередню участь у: 1) визначенні цілей організації, 2) виявленні існуючих на шляху до неї проблем, 3) дослідженні проблем і постановці діагнозу, 4) пошуку рішення, 5) оцінці запропонованих апаратом управління рішень і виборі альтернатив, 6) узгодженні рішення в організації, 7) затвердженні рішення, 8) підготовці до введення рішення в дію, 9) управлінні застосуванням рішення, 10) перевірці ефективності рішення. Глибинна основа цього рішення полягає у тому, що співробітники вважають власну організацію інструментом реалізації своїх приватних інтересів.

Суб’єктами зворотного зв’язку, можна вважати три групи особистостей, що переймаються ним у будь-якій соціальній системі: перша група – її менеджери і підлеглі співробітники, що творять і відтворюють її внутрішнє середовище, оскільки зацікавлені у реалізації власних цілей; друга – це зацікавлені особи, що відстоюють екологічну чистоту і недоторканність зовнішнього середовища, до яких належать такі потужні суб’єкти, як ЗМІ і громадські організації; третя – експертне середовище, що є відносно нейтральним до стану її, як внутрішнього, так і зовнішнього середовища, але стоять на сторожі безпеки, технологічної довершеності і нормативно-правової чистоти – це органи судової гілки влади, міжнародні фахівці. Носії зв’язку мають забезпечити: 1) передачу інформації; 2) одержання інформації; 3) реакцію на отриману інформацію; 4) переробку інформації; 5) одержання переробленої інформації; 6) реакцію на перероблену інформацію. Форми прояву і реалізації змісту зворотного зв’язку класичні: об’єктивні і суб’єктивні, об’єктивовані і суб’єктивовані, планомірні і стихійні.

У підрозділі 2.2 – «Види зворотного зв’язку у системі соціального управління» – доводиться, що у залежності від критеріальної бази можна виділити: об’єктивні і суб’єктивні, свідомо і несвідомо дозовані, прямі і опосередковані, лінійний і нелінійний, інформаційно-повідомлюючий та аналітично-результативний, жорстокий і гнучкий, загальний і місцевий позитивний і негативний види зв’язків. Два останні отримали найбільше розповсюдження на практиці, оскільки саме вони найбільше впливають на стан структури систем.

Позитивний зворотний зв'язок – тип зворотного зв'язку, який призводить до того, що система у відповідь на збурення діє таким чином, що збільшує величину цього збурення і, навпаки, система, яка відповідає на збурення зменшенням амплітуди цих збурень демонструє негативний зворотний зв'язок. Отже, на нашу думку, їх генезис треба шукати у горизонті біологічних процесів. З появою розумної живої речовини – людини еволюція змінила русло свого плину. Планетарне людство піднялось на сходинку вище. Воно почало опановувати соціальність і будувати соціальний світ. Зворотні зв’язки виявилися на цьому етапі надто корисним інструментом.

Цей стрибок з тваринного царства у соціальне відбувається завдяки трьом новим моментам людського образу життя, а саме завдяки праці, свідомості і колективним формам життєдіяльності. Розподіл зворотних зв’язків на позитивні і негативні зроблено на основі оцінки характеру саморуху соціальних систем, що мають три типові стани: а) помітно розвиваються у гомеорезі; б) є сталими у гомеостазі; в) затухають у гомеоклазі.

Подано опис двох видів цього явища. При позитивному зворотному зв'язку відношення вихідного сигналу до вхідного є величина більша одиниці, а при негативному – менше одиниці. Дія механізму нелінійного позитивного зворотного зв’язку приводить до того, що система управління починає розвиватися у режимі управління з загостренням, а негативний стабілізує протікання процесів, одночасно сприяє збереженню сталості системи. Вчені виділяють механізми психологічного захисту свідомості людини: заперечення, витискання, раціоналізація, проекція, ідентифікація, заміщення, виключення й ізоляція.

У підрозділі 2.3 – «Система саморегуляції соціального організму країни як інтегративний процес організаційної взаємодії державної і недержавної влади» – обґрунтовується продукт наукової роботи евристична модель організаційної взаємодії прямого і зворотного зв’язку, у якій далі нами було визначено місце і роль зворотного зв’язку, з понять, що описують менеджмент соціальних систем, створена модель, певної стрункої конструкції, замкнута на конкретній генеральній функції – саморегуляції. Це можливо, тому що «кожне поняття займає в системі своє місце, для якого воно тільки і передвизначене і що визначає його значення і межі застосування» (Ф. Шеллінг). Тіло такої функціональної системи формується зі змісту смислів, закладених в управлінську інформацію, а його складовими є прямий і зворотний зв’язок, у якому перший відіграє роль системоутворюючого чинника.

На основі системи зв’язків запропонованих Е.Г. Юдіним: структурування, взаємодії, конфлікту, породження, перетворення, функціонування, розвитку, управління і корекції доведено морфологічну реальність і функціональну спроможність унікального органу – гомеостату – регулювати життєдіяльність соціальних систем, що мають такі унікальні риси, як відкритість, емержетність, дисипативність, нелінійність та ін. Його унікальність полягає у тому, що організаційна взаємодія апарата управління і підлеглих структур забезпечується двома посередниками: а) культурологічним ядром системи (цінностями і нормами, що утворює форму каналів) і б) управлінським циклом, що втілюється у зміст взаємодії. У соціальній системі може бути декілька видів гомеостатів і залежить це від елементної бази системи і кількості ієрархічних рівнів цілого. Каталізаторами взаємодії держави і громадянського суспільства є процеси «децентралізація влади», «деконцентрація влади» і «делегування влади».

У підрозділі 2.4 – «Структурно-функціональний аналіз недержавної влади у парадигмі саморегуляції соціального організму країни» на основі структурного аналізу вибудовується морфологія системи саморегуляції у варіанті, що склався в незалежній Україні. Доведено, що для результативної взаємодії цих двох інгредієнтів потрібна відповідність структури державної влади – структурі недержавної влади і подана їх елементна база: а) механізм державного управління б) апарат державного управління, в) орган державного управління, г) інститут державного управління, д) принципи організації та діяльності апарату державного управління. Крім цього, до них було додано ще важливу низку інших елементів: а) носіїв прямого і зворотного зв’язку, що здатні сформувати якісно нову систему кроскультурних цінностей для нового етапу розвитку; б) банки загальної інформації про стан соціальної системи; в) комунікативні канали, по яким циркулює управлінська інформація; г) матеріально-інформаційні носії, на яких закріплюється управлінське рішення: з боку державної влади – Закони, Укази, накази, постанови, а з боку недержавної влади – експертні оцінки і громадська думка, що тиражується ЗМІ; д) інноваційні технології прийняття управлінських рішень; є) механізми реалізації власних функцій як з боку державної влади, так і з боку недержавної – механізм лобіювання, механізм наукового консультування, механізм соціального контролю, механізм громадського контролю за реформами, механізм правозахисної діяльності або контроль за дотриманням прав людини, механізм громадських слухань та ін. Функції зворотного зв’язку встановлені у ході функціонального аналізу.

Системоутворюючим чинником для відтворення функцій є управлінський цикл. Відтворена сукупність функцій зворотного зв’язку: цілепокладаюча, аналітична, діагностична, прогнозування, інноваційна, аксіологічна, селекційна, комунікаційна, мотиваційна, проектування, роз’яснювальна, організаційна, корекційна, експертна. Критерієм, якому має відповідати така система функцій є соціальне партнерство. Для цього нами запропоновано створити Центри соціального партнерства на кожному з організаційних рівнів існування державної влади. Організаціям громадянського суспільства для врахування власних інтересів доведеться вступати у такі віртуалізовані структури. Хочеш бути почутим – вступай у спеціалізовані асоціації організацій громадянського суспільства, що розкидані по рівням державної влади. Цей тип зв’язку сприяє розвитку системи і розгортанню її перспектив, оскільки сенс еволюції живого полягає у нарощуванні потужності ноосфери.

У третьому розділі – «Типологізація стану соціальних систем у залежності від впливу різновидів зворотного зв’язку» – характеризуються типові стани, у яких перебувають соціальні системи у залежності від протистояння позитивних і негативних зв’язків.

У підрозділі 3.1 – «Гомеостаз соціальних систем як наслідок домінування негативного зворотного зв’язку» – вивчаються суперечності позитивного і негативного зворотного зв’язку у системі, наслідком яких є гомеостаз – гомеостизис (від грец. – homoios – подібний і stasis – стан) – рухлива рівновага стану будь-якої системи, яка зберігається шляхом її протидії зовнішнім і внутрішнім факторам, що порушують цю рівновагу. Гомеостаз вивчає гомеостатика, що є гілкою кібернетики (1990) і вивчає системи з внутрішніми суперечностями. Когнітивними підвалинами молодої науки є наступні принципи: 1) принцип полярності; 2) принцип подвійності; 3) принцип цілого; 4) принцип руху; 5) принцип рівноваги; 6) принцип аналогії; 7) принцип прогнозування. Стабільність виникає за рахунок такого регулювання суперечністю. При цьому гомеостаз розуміють у вузькому і широкому сенсі. Виділяють декілька його видів: сталі, що притаманні закритим суспільствам і динамічні, що діють у відкритих суспільствах; 1) «для себе», тобто з метою підтримки власної сталості і 2) «для вищих систем», тобто утворень більш високого рівня. Існує ієрархія гомеостазів у кожній системі.

Механізм дії гомеостазу – циклічний. Він функціонує у відповідності з принципом циклічного чергування режимів поведінки соціальної системи – структур породження порядку і структур збереження порядку. Система перебуває у режимі динамічної рівноваги. Це не дуже перспективний її стан, оскільки вона немає прагнення до розвитку. Отже, можна зробити висновок, що система у цей момент живе за загальними законами адаптаційної теорії і підкоряється принципам саморегуляції. Її глибинними виконавчими механізмами є принцип адаптації, що відомий як принцип управління за моделями і близький до цього принцип ситуаційного управління. Цей стан має «больові точки» і критичні зв’язки: розрив прямих зв’язків – параліч, зворотних зв’язків – шок, перехресних зв’язків – колапс. У більшості випадків односторонній параліч являється компенсуючим, і гомеостат продовжує виконувати свої функції. Виходити з кризи система може двома шляхами: а) за допомогою зовнішнього втручання і б) власними силами. Процес гомеостатування може здійснюватися як посиленням (збудженням), так і послабленням (гальмуванням) конкретних процесів. Вихід або результативність такої взаємодії полягає у балансі сил, що одночасно складаються у просторі соціальної системи. Система у такому випадку впадає у довготривалий дрейф в обраному напрямі і режимі соціального розвитку.

Негативний зворотний зв’язок, повертає дрейфуючу соціальну систему назад, як з прогресивної, так і з регресивної площини розвитку. Робить вона це завдяки двом механізмам: перший з них ґрунтується на закономірностях поділу суспільної праці, а другий – діє на основі закономірностей міжособистісного спілкування людей між собою. Засобами впливу на систему є ЗМІ, а також більш доступні до людей звичаї, ритуали і традиції. Культура будь-якого суспільства наповнює зміст цих комунікаційних каналів. Тому гомеорез і гомеоклаз ми подаємо як варіації від стану гомеостазу.

У підрозділі 3.2 – «Гомеорез як сталий розвиток соціальних систем детермінований позитивним зворотним зв’язком» – доводиться, що при певних обставинах система долає власні обмеження, виходить з дрейфу і має цілеспрямований прогресивний розвиток. Спрацював позитивний зворотний зв’язок. Гомеорез характеризується більш динамічним, функціональним характером ніж гомеостаз. Це – автономізований процес новоутворення або самоорганізації, тобто зміна стану навіть і гомеостазу, на основі чого досягаються не тільки новоутворення, але й стабілізація форм (І. Шмальгаузен).

На основі біологічної теорії Е.С. Бауера, який основну відмінність живого і неживого бачив в стійкій нерівноважності живих систем, які ніколи не бувають у стані рівноваги і виконують за рахунок своєї вільної енергії постійно роботу проти рівноваги, що вимагають закони фізики і хімії при існуючих зовнішніх умовах, отже логічно допустити як висновок, що глибинним механізмом гомеорезу є «принцип стійкої нерівноваги» живих систем. Сама система є джерелом вільної енергії і здатна робити роботу. Е.С. Бауер назвав цю енергію «структурною енергією».

У гомеорезі система черпає структурну енергію з власного джерела – завдяки подразливості і збудженню власного соціального тіла; особистість залучена до цього процесу завдяки психологічним механізмам: смислоутворювання, смислоусвідомлювання, смислобудівництва і соціальному – смислопородження. Система розподіляє накопичену потенційну енергію на «внутрішню» і «зовнішню» роботу, тобто витрачає на оновлення власного морфологічного остову і продуктивну діяльність по перебудові навколишнього середовища. Завдяки змісту зовнішньої роботи, що збільшується, як історична закономірність визначається вектор еволюції соціальних систем на всіх рівнях організації соціального життя світової спільноти.

Системи під тиском позитивного зв’язку конституюються і зберігаються шляхом створення і збереження відмінності з навколишнім світом і користуються своїми межами для його регулювання. Без відмінності з навколишнім світом не було б навіть самореференції, оскільки відмінність є функціональною передумовою самореферентних операцій. У цьому сенсі збереження меж є збереженням системи. Система, що керує власним навколишнім світом, у кінцевому підсумку володіє собою (Н. Луман).

Між принципом динамічної рівноваги і принципом стійкої нерівноваги – є зовнішня схожість, що полягає в тому, що обоє вони містять загальну вказівку, в якому напрямі відбуватиметься реакція, тобто зміна стану соціальної системи при якій-небудь зміні стану довкілля. Крім того, обидва принципи говорять, що зміна стану соціальної системи спрямована проти зміни стану довкілля. Фізичний сенс в обох випадках, проте, абсолютно різний і не має один до одного ніякого відношення. Згідно їх теорії, істотною особливістю живих систем є аутопоезис – самовиробництво системою компонентів, що реалізують її організацію (процесуальну конфігурацію), а живою системою вважається будь-яка система, яка здійснює аутопоезис у фізичному просторі. У. Матурана і Ф. Варела написали декілька робіт, присвячених теорії, названій «Autopoiesis and Cognition: The Realization of the Living». Практично у той же час Ф. Варела опублікував роботу «Principles of Biological Autonomy», яка розширила глибину останніх робіт. На протязі 1980 р. У. Матурана і Ф. Варела написали книгу «Древо познания», а в 1991 р. Ф. Варела, сумісно з Е. Томпсоном і Е. Рош – книгу «The Embodied Mind», у якій вони окреслили задачі когнітивної науки. Концепція аутопоезису розглядається з точки зору біології і розпочинається з визначення феномена пізнання, який зачіпає питання епістемології, комунікації і теорії систем. У. Матурана відмічає, що пізнання являється біологічним феноменом і може бути зрозумілим як біологічний феномен, невід’ємний від організму, поведінка якого і реалізує даний феномен. З цієї точки зору організми являються самовідтворюючими одиницями у фізичному просторі. Принципи і визначення, які відповідають цій системній схемі, називають формальними аспектами аутопоетичної теорії. На відміну від цих формальних визначень ряду операціональних характеристик (таких як саморегуляція, самореференція) У. Матурана і Ф. Варела розробили пояснення пізнання з точки зору теорії систем і дескриптивної феноменології. Аутопоетична система внутрішньо підтримує увагу на трьох проблемам: 1) системна перспектива; 2) аутодетермінація; 3) контекстуалізація, які представляють феноменологічні аспекти теорії. Теорія аутопоезису застосовується також до соціальних систем у творах німецького соціолога Пітера М. Хейла (Peter М. Heil) (1980; 1984). Свій аналіз П.М. Хейл розпочинає з визначення концепцій на рівні організмів (він уточнює термінологію кібернетики і теорії аутопоезису) для того, щоб розробляти основу для вивчення соціальних систем. У сучасній вітчизняній філософії концепція аутопоезису як складова системи пізнання зворотних зв’язків є ще мало дослідженою, до авторів слід віднести В.П. Беха, який створив свою наукову школу і разом зі своїми учнями розробив теорію аутопоезису; С. Дорогунцова і О. Ральчука, що досліджують сталий розвиток суспільства як інструментарій аутопоезису. Крім цього, в іноземні літературі відбуваються не затуханні дискусії відносно використання концепції аутопоезису, але відсутність основного концепту дії зворотних зв’язків не надає можливості комплексного аналізу адаптивних механізмів з вирішенням усіх протиріч та неузгодженостей у теорії складних соціальних систем.

У підрозділі 3.3 – «Гомеоклаз як мутація у системі саморегуляції соціального організму країни внаслідок суперечності між позитивним і негативним зворотним зв’язком» – розглядаються системи, що саморуйнуються під тиском боротьби суперечностей між позитивним і негативним зворотними зв’язками. Системи, не здатні до вирішення виникаючих протиріч є організаційно кінцевими, а процес їхньої наростаючої дестабілізації – має назву гомеоклазу (В.Т. Войтенко). Неможна сказати, що гомеоклаз не віддзеркалений у сучасній літературі зовсім, оскільки проблеми кризового суспільного розвитку постійно розглядаються дослідниками різних країн. Джерелами вивчення його є низка праць таких авторів, як: А.Дж. Тойнбі, С. Гантінгтон, У. Бек, О. Шпенглер, А. Печчеі, Е. Гіденс, А. Фульє, Н. Луман, К. Поппер, Ф. Фукояма, І. Валлерстайн, Н.Л. Полякова, А.І. Рудий, В.А. Медведев та ін.

На нашу думку, глибинним механізмом руйнації соціальних систем є принцип зростання ентропії (П. Флоренський), що ґрунтується на другому законі термодинаміки і пов’язаний із законом збільшення ентропії. Ентропія породжується усіма процесами і пов'язана з втратою системи здатності здійснювати роботу. Зростання ентропії – стихійний процес. Якщо об'єм і енергія соціальної системи постійні, то будь-які зміни у системі збільшують ентропію (міру хаосу або міру порядку). «Ентропія» (від грец. еntropia – перетворення) розвивається у дисипативних структурах і являє собою міру внутрішньої невпорядкованості системи, міру невизначеності, що вживається як синонім хаосу, дезорганізації і безладдя. Той факт, що живі системи поступово вироджуються і вмирають інколи пояснюють з позицій гомеокінезу. Ентропія у структурі соціальної системи може розвиватися у декількох випадках: а) як під тиском негативного зворотного зв’язку, так і під напором позитивного зворотного зв’язку; б) у результаті боротьби між позитивним і негативним зворотними зв’язками, і у випадку рівності енергетичних потенціалів обох сил наступає рівновага, що сприяє застою і деградації, згадаймо СРСР і інші закриті суспільства: Ірак, Північна Корея, Лівія, Туніс, Сирія і т.п.; в) за відсутності зворотного зв’язку система також скочується до патології, кризи і краху організації. Так запускається процес деградації, деформації, наростання дизфункціональності у структурі соціальної системи. Отже, продуктом цієї дефрагментації є сходження її з арени соціального розвитку. При цьому, важно зрозуміти, що у кінцевому пункті, старої системи вже немає, тобто вона на шляху регресу вже повністю втратила функціональну спроможність ставити мету і мобілізовувати засоби для її реалізації. Вона може паразитувати на ресурсах більшої системи, наприклад, соціалізму або на сусідах. Алгоритм сходження соціальних систем з історичної арени життя теоретично обґрунтував, як відомо, ще Л.М. Гумільов через принцип пасіонарності, тобто енергетичного виснаження етносу. З точки зору гомеостатики патологія органу чи фізіологічної системи є зміна у ланцюгах управління, що виникають або за рахунок морфологічної цілісності, або за причиною зсуву характеристик управляючих сигналів, які викликають запуск адаптаційних реакцій для компенсації порушених функцій за рахунок власного «гарячого резерву» чи роботи інших гомеостатів.

Виходячи з цього можна зробити логічний та доказовий висновок: системи понурюють у деструктивну фазу розвитку на основі суперпозиції суперечностей, що мають: а) внутрішнє походження, тобто саморозпадаються; б) зовнішнє походження, тобто структура зминається зовнішньою силою, як наприклад, це відбулось у Югославії; в) міжсистемне протистояння, наприклад, як це відбувається у протистоянні Ізраїлю і Палестина, двох Корей і двох Кіпрів, також веде до кризи.

У роботі ми намагаємось дуже обачно відноситися до визначення рушійних сил цього процесу, оскільки однозначно назвати конкретні дестабілізатори соціальних відносин, принципово не можна, оскільки існує презумпція невинності у національних і міжнародних правових кодексах законів. Але у залежності від обставин це можуть бути як політичні/ідеологічні системи, наприклад, комуністична/капіталістична, так і терористичні угрупування, наприклад, «Алькайди» або організацій на кшталт «Грінпіс», що не ведуть насильницьких дій, але відтворюють сам протестний клімат. У той же час, треба розуміти, що часто деструктивну функцію виконують протестні рухи. Отже «протест» як форма зворотного зв’язку дає їм (цим угрупованням) те, чого системи досягають своїм культурологічним кодом.

Управляти соціальною системою за допомогою позитивного чи негативного зворотного зв’язку означає слідкувати за балансом сил-процесів, що протікають у її структурі і кожного разу знаходити певну пропорцію між традиціями й інновацією. Підсумком оцінки впливу різновидів зворотного зв’язку на матрицю соціального світу є порівняльна характеристика атрибутивних властивостей трьох типових станів соціальних систем: гомеостазу, гомеорезу і гомеоклазу.

У четвертому розділі – «Праксіологічний аналіз зворотного зв’язку у дискурсі життєдіяльності соціального організму країни» – розглянуто місце і роль зворотного зв’язку у просторі соціального організму країни і у кожній його провідній підсистемі.

У підрозділі 4.1 – «Зворотний зв'язок у сфері сучасного матеріального виробництва» – проаналізовано матеріальне виробництво, що спирається на потенціал зворотного зв’язку, як інструмент впливу на соціальні системи. Підкреслюється, що стара індустріальна економіка керується ефектом масштабу виробництва, а нова інформаційна економіка – мережевим ефектом. Ключова, концептуальна ознака останньої – позитивний зворотний зв'язок. Показано як завдяки географічному чиннику, структурам соціальних систем і позитивному зворотному зв’язку відбулась диференціація країн світу на багаті і бідні. Останній чинник названо адміністративним ресурсом, що дозволяє зробити ринкову економіку інноваційною і соціально орієнтованою. Мається, що виходячи із закону убуваючої граничної прибутковості, стан рівноваги господарського розвитку зазвичай виникає в точці, де зростання витрат на одиницю (граничні витрати), що ще приносить прибуток, в точності відповідає додатковій вигоді від цієї одиниці (гранична прибутковість), завдяки чому максимізовувалася загальна вигода (прибуток). Тож, у даному разі «спрацьовує» негативний зворотний зв'язок. Але у системі, яка орієнтована на мережі інформаційних економік, домінує не закон убуваючої граничної прибутковості, а прямі мережеві ефекти, що тим самим «вмикає» механізми позитивного зворотного зв'язку.

Це реалізується в зростаючій граничній прибутковості, яка виникає у тому випадку, коли динаміка росту прибутку йде вгору по експоненті. Інша ілюстрація використання зворотного зв’язку в економічній політиці наводиться на прикладі моделі оцінки ефекту зміни податків на економіку, що враховує «швидкі» та «повільні» взаємодії. Висвітлюється діалектика культурологічного і економічного чинників і їх зв’язок з ментальністю Сходу і Заходу. Реалії сучасного західного світу говорять про те, що і там економічний чинник перестав бути визначальним в сумарному показнику ентропії, і вихід на її високе (у нашому розумінні самоорганізації) значення можливе навіть в найблагополучніших у фінансовому відношенні країнах.

Ілюструється процес наростання ентропії зростання відчуття невпевненості, незахищеності у громадян Америки, незважаючи на усі неймовірні зусилля поліції із забезпечення їх спокою. Події 11 вересня 2001 р. посилили зростання ентропії у США. Громадяни почали розкуповувати парашути, протигази, зброю. Люди ще менше стали спілкуватися і виходити з будинків. Стали прийматися закони, що явно порушують уявлення американців про права людини, – що дозволяють стеження, прослуховування розмов, екстрені судові рішення. У ході ринкової діяльності сформувались спеціальні науки, що вивчають зворотний зв’язок переважно у системі виробництва і продажу товару, наприклад, НОТ, реклама, рекламні адеквації (розширення свідомості), брендинг, імеджелогія, промоушин, маркетинг, мережевий маркетинг, логістика та ін. Отримали розвиток інститути корпоративізму і лобіювання. Ці процеси знаходяться в прямо пропорційній залежності від розвитку державності, зрілості громадянського суспільства; ускладнюються форми зворотного зв'язку; відбувається експліцитне оформлення зворотного зв'язку; механізм зворотного зв'язку стає найважливішим чинником стійкого розвитку макросистем. Проведено оцінку створення економічних моделей, що використовують внутрішню енергію для нерівноважного саморозвитку. Проектування таких структур вимагає досить тонкої взаємодії позитивних і негативних зворотних зв'язків.

Перші повинні зробити просторово-однорідний стан нестійким і забезпечити можливість народження структур. Другі потрібні, щоб стабілізувати процеси далеко від рівноваги і задати діапазон, в якому мінятимуться концентрації. Проаналізована спадщина «батька» організаційної кібернетики (Management Cybe
etics) С. Біра, який не лише детально розробив Модель Життєздатної Системи (Viable System Model – VSM), але впровадив її на практиці в проекті Кіберсин (Cybersyn) при уряді Ал’єнде в Чилі, де він був науковим керівником. Іншим позитивним прикладом є проект еволюційної економіки Б. Артура відомий нам як Кремнієва долина (США), що вважається інноваційним чудом ХХ ст. Вони показали, що наявність середовища, висококваліфікованого корпусу інженерів і дослідників здатне корегувати та змінювати економічні закономірності. Якщо в традиційній економіці має місце конкуренція і негативні зворотні зв'язки у фірм, що знаходяться одна поблизу одної і працюючими в одному секторі ринку, то сприятливий фон ідей, технологій, проектів, фахівців може забезпечити «тяжіння» між такими фірмами. Отже, робиться висновок, що світова економіка під впливом негативного зворотного зв’язку підійшла до порога своєї економічної ефективності і політичної результативності. Перспективу у ХХІ ст. має мережева економіка.

У підрозділі 4.2 – «Зворотний зв'язок у сфері вітчизняного духовного виробництва» – перевіряється ефективність авторської концепції зворотного зв’язку у царині духовного виробництва. Подається багатоманіття елементів духовної сфери й її головний процес – виробництво, розподіл, обмін, споживання та збереження духовних цінностей. Показано, що продуктом цього процесу у вимірі особистості є нові духовні, інтелектуальні та фізичні властивості людини, а у вимірі систем – інформаційна єдність планетарної світової спільноти, що йде на зміну матеріальної єдності. Відбувається зміна рушійної сили соціального прогресу. Позитивний зв’язок виходить на перший план, оскільки сприяє вивільненню додаткової енергії соціальних структур. Перехід світової спільноти від індустріальної до інформаційної епохи розвитку потребує докорінної зміни світогляду. Якщо за умов індустріального виробництва панував негативний зворотний зв’язок і гомеостаз був розповсюдженим типом функціонування суспільних відносин, то у глобалізованому суспільстві на перші ролі виходить позитивний зворотний зв’язок і гомеорез стає бажаним станом структур соціального призначення.

Глобалізований наступ на людину внутрішніх сил соціального світу примушує її відмовитися від сталого існування у дрейфуючих системах і взяти на озброєння принцип стійкої нерівноваги і навчитися жити в умовах гомеорезу, тобто їх постійної зміни. Підкреслено, що рух – до стійкої нерівноваги, – був започаткований на початку 90-х років ХХ ст. З часу саміту в Ріо-92 концепція стійкого розвитку підтримана у більше 160 країнах і стала широко поширюватися в Росії і в інших державах СНД. Проаналізовано інтелектуальне забезпечення ідеї стійкого розвитку у Російській Федерації і в Україні. Доведено, що гальмування цього процесу здійснюється технократизмом, що охопив керівні органи цих країн і має потужний вплив на стан систем, заганяючи їх негативним зворотним зв’язком, як батогом, у форми гомеостатичного життя.

Як засіб протистояння технократизму подається Постмодерн, що створює більш сприятливе середовище для еволюції систем. Отже за всіма ознаками можна дійти до висновку, що інформаційне суспільство не виникає з індустріального. Воно є породженням внутрішнього розвитку соціальних систем, що вимагають іншого режиму для пульсації зворотних зв’язків у системі своїх структур. У такій формі назовні виходить зміст та природа підґрунтя соціального світу. Прикладом цьому є значне зростання кількості користувачів та бурхливе розширення самих соціальних мереж Facebook (750 млн.), Twitter (200 млн.), MySpace (255 млн.), Windows Live Spaces (120 млн.), LinkedIn, Habbo Hotel (121 млн.), Tagged.com (70 млн.), XING, Skyrock, Public Broadcasting Service, Friendster (90 млн.), Multiply, Orkut, Xiaonei, Cyworld; російськомовних – В Контакте (155 млн.), Одноклассники.ru, Мой Мир@mail.ru, україномовних – Connect, exSlife та інших. Ці показники постійно збільшуються і на 2012-2014 роки можна прогнозувати, що загальна чисельність користувачів може сягнути до 3-4 мільярдів, приблизно половини усіх мешканців Землі. Попереднє покоління запустило механізм глобалізації й інформатизації соціального світу, а сучасному, щоб жити у новому світі належить сформувати синергетичний світогляд і нелінійне мислення. Відчуття кризи буде присутнє до того моменту, поки не сформується система знань, що дозволяє орієнтуватися в новому життєвому просторі. В основі моделі життєздатності систем у гомеорезі лежить закон необхідної різноманітності, який вимагає, щоб набір управлінських реакцій був не менш багатим, ніж набір можливих станів соціальних систем. Як закономірна реакція на вимогу систем забезпечити їх життєздатність у потоці становлення глобалізованого світу виникло декілька якісно нових підходів до соціального управління. Найбільш розвинутими на сьогодні є такі концепції як: м’якого управління, синергетичного менеджменту, нейроменеджменту, управління ризиками та ін. В основі їх лежить розуміння, що живі системи не можна комплектувати, збирати як цеглинки, їх потрібно вирощувати. Все починається з малого. Маленький організм зростає, формуючи себе і те, яким він стане, залежить від організаційних взаємодій, які закладаються всередині системи в період зростання. Отже, наведене вище дослідження  надає змогу підійти до головного висновку, що випливає з перехідного стану суспільства – проблема полягає у формуванні нового світосприйняття і становлення якісно нового світогляду особистості людини.

У підрозділі 4.3 – «Зворотний зв'язок в сфері міжнародних відносин» перевіряється наскільки запропонована концепція здатна прояснити процеси, що протікають у сфері міжнародних відносин. Робиться висновок, що на планетарній арені система саморегуляції відсутня і тому концепція перевіряється на окремих сегментах системи міжнародних відносин. Наводяться позиції «за» і «проти» появи світового суспільства і світового Уряду. Висвітлюється суспільна потреба у зворотному зв’язку на прикладі ООН, Ради Безпеки, Великої сімки, що трансформувалась після розпаду СРСР у Велику вісімку, Давоського економічного форуму, Антитерористичної коаліції, заявленого новітнього «Економічного Європейського Уряду» та ін. Наводяться приклади, як на потребу мати функцію зворотного зв’язку виникає орган (США), розширюються посадові обов’язки (США, Великобританія), встановлюються контакти між країнами, що були віднесені до ворогуючих (Китай, Іран). Подаються приклади лобіювання інтересів громадянського суспільства у державних органах США.

Підкреслюється, що зворотний зв’язок має стратегічне значення для забезпечення сталості соціального організму і національної безпеки. Подаються причини, місце і роль міжнародних неурядових організацій у відтворенні зворотного зв’язку. Підкреслюється, що відсутність зворотного зв’язку штовхає держави для вирішення проблем власного розвитку до застосування збройних сил і спецслужб. Так, наприклад, США під приводом захисту людей, запобіганню поширення агресії, встановленню диктатури здійснили збройні акції щодо Лівії, Панами, на Гаїті. Без санкції ООН були використані збройні сили НАТО в Югославії, хоч для цього й була об'єктивна необхідність. Силовий сценарій став реальністю в протистоянні Росії і Грузії (серпень 2008 р.). Ця ж технологія була застосування для просування «демократії» у країни Північної Африки протягом 2010-2011 рр. На стан міжнародних відносин нині більш потужно впливають слабкі країни, ніж сильні. Країни світу можна поділити на такі, що перебувають у гомеостазі, гомеорезі і гомеоклазі. Провідна тенденція цих процесів новітнього розвитку суспільства полягає у тому, що домінує стала нерівновага систем і тому вони є чутливими до малих флуктуацій, на які резонують потужними вибухами негативної енергії.

У п’ятому розділі – «Проблеми і перспективи використання ідеї зворотного зв’язку в управлінні соціальними системами» – йдеться про стан та перспективи розвитку державного управління і громадського самоуправління соціальним розвитком і трансформацією структури теорії соціального управління.

У підрозділі 5.1 – «Зворотний зв'язок у системі вітчизняного державного управління» – аналізується готовність системи державного управління України використати організаційний потенціал зворотного зв’язку і перспективи його розвитку на сучасному етапі у парадигмі саморегуляції соціальних систем. Доведено, що адміністративна реформа підкорена інтересам державних службовців і тому примарна. Це викликано відсутністю в Україні упродовж усього ХХ століття наукових шкіл, які займалися б питаннями управління і проектування, звідси – неконтрольована експансія в українську мову англійської управлінської термінології, яку судилося розшифрувати вже наступним поколінням. Відсутні рамки і простір реформування держуправління, оскільки реформи потребують 5-10 років, а уряди діють протягом 1-2 років. В Україні ще не склався контур організаційної взаємодії, тобто вона морфологічно не готова до інноваційного розвитку на засадах позитивного зворотного зв’язку: а) орган державного управління в Україні має гібридний характер – елементи радянської системи і деякі нові структури, що націлені на сектор приватної економіки. Він діє лінійно і тому дозволяє однозначно вирахувати того, хто приймає рішення – олігархи є суб'єктом соціальних змін; б) об’єкт управління змінився, а державна машина продовжує обслуговувати приватний капітал, 15-20 сімейних кланів, за рахунок 48 мільйонів платників податків. Західні фахівці своїми консультаціями по зміні об'єкту управління є єдиними суб'єктами, що розуміють глибину необхідних перетворень, оскільки жодна з вітчизняних політичних сил не робить ставку на реформу державного управління як свій основний політичний ресурс. Вітчизняні ж програми страждають відсутністю націленості на дії зі зміни об'єкту, режиму і типу управління – у кращому разі, вони торкаються зміни структури апарату державного управління. Проте зміни структури апарату управління без зміни об'єкту, режиму і типу управління нічого не змінять по суті; в) система цінностей суспільства, що виступає культурологічним посередником у процесі організаційної взаємодії відсутня і ця обставина заважає становленню морфології системи саморегуляції країни, а без посередника організаційна взаємодія принципово неможлива до того ж відсутня суспільна мораль, що виростає на ґрунті соціальної системи загальнолюдських цінностей. Посередником намагаються зробити мораль корпоративну, що не відповідає рівню саморегуляційного комплексу системи; г) нормативно-правова система суспільства ніби то в Україні є, але порушено корінний принцип у діяльності органів державного управління – принцип законності. Правовий нігілізм пронизав, як відомо, увесь соціальний організм України зверху до низу, тим самим він дестабілізував функціонування системи опосередковування у організаційній взаємодії держави і громадянського суспільства; д) відсутність інформаційного забезпечення організаційної взаємодії системи державного управління і громадянського суспільства.

Закони України «Про інформацію» не виконується державними чиновниками. Так не виконуються й інші документи, наприклад, міжнародні конвенції. Як наслідок морфологічної незрілості наступає функціональна невідповідність діяльності органу державного управління – об’єкту управління. Тобто має місце невідповідність мети управління і об'єкту управління. Наводиться низка індикаторів якості проведення реформи системи управління. Вивчаються пропозиції вчених, що лежать у руслі предмету дослідження. Окремо розглядаються проблеми зворотного зв’язку у політичній сфері суспільства і робиться неутішний висновок, що держава запровадила повноцінну політичну комунікацію, що торкається не тільки політичних переслідувань опозиції а й багатьох інших складників. Усі 20 років незалежності влада в Україні наголошує на демократизації суспільного життя, а головний інструмент процесу – зворотний зв’язок відсутній. Тож ствердливе вирішення даної проблеми, на нашу думку, пов’язано з реалізацією національної концепції «Електронний Уряд».

У підрозділі 5.2 – «Зворотний зв'язок у системі місцевого самоуправління та громадянському суспільстві» – з’ясовуються використання зворотного зв’язку у системі місцевого самоврядування, що ґрунтується на принципах, визначених Європейською Хартією місцевого самоврядування (1985). Для цього було використано три методологічні призми: генетичну, морфологічну та функціональну. Оцінка якості використання зворотного зв’язку з точки зору генетичного аналізу негативна. Вона випливає з Послання Президента України до Верховної Ради України, де сказано, про те, що залишається гострою проблема політичної відповідальності виборних осіб, стійкості політичної структуризації представницьких органів влади, відсутній системний діалог між більшістю та опозицією у Верховній Раді України, недосконалою залишається система зворотного зв'язку влади та суспільства.

Без зворотного зв’язку держава залишається глухою до інтересів і потреб громадянського суспільства. Як наслідок – в українському суспільстві недовіра населення до держави переткнула всі межі і швидкими темпами накопичує руйнівну енергію у власних структурах.

Друга призма – морфологічна. Не зважаючи на те, що структура системи місцевої влади вибудувана відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1970) вона має суттєві суперечності. Причина тут у тому, що не відбулась інституалізація громадянського суспільства в Україні і воно не має мережі Центрів соціального партнерства як з державною владою, так і з системою місцевого самоврядування.

У функціональному аналізі виявлено правову неврегульованість сфер компетенції та відповідальності цих органів. Впровадження принципів місцевого самоврядування унеможливлювалося існуючою моделлю державного управління. Як унітарна держава Україна тяжіє до централізованого типу управління з жорсткою державно-владною вертикаллю. Взаємовідносини між гілками влади досі мають ознаки деконцентрованого централізму. Воно базується на принципі субсидіарності, що передбачає передачу повноважень знизу вгору, тобто від громадянина до владних структур, врешті-решт – до держави в цілому. До того ж зворотній зв’язок у системі місцевого самоврядування діє в Україні вибірково, оскільки законодавством України у повному обсязі самоврядування забезпечується лише на базовому рівні (міста, селища, села), що визначається юридичним статусом їхніх виборних представницьких органів. На рівні ж районів та областей місцеве самоврядування має еклектичний вигляд. По усій країні визріли конфлікти між виконавчою владою і місцевим самоврядуванням, локально жевріє вогник так званого «позитивного сепаратизму». Це явище притаманне для реформаторського періоду. Але ж воно не повинно бути стихійним і мати дисоціативні ознаки. Це – проблема збалансування державного управління та політичного лідерства, яку партія регіонів намагається виправити за рахунок розстановки «донецьких» по усіх гілках влади по усій країні. Загострюється розв'язання проблеми взаємодії функціональних органів виконавчої влади, їхніх місцевих представництв з органами місцевого самоврядування. 2010-2011 роки продемонстрували ігнорування та переслідування владою опозиції, вияв непокори населення «податковим Майданом», виступами освітян, водіїв, студентів, «чорнобильців», «афганців», пенсіонерів проти влади.

Укорінення засад республіканізму потребує зміни філософії влади. Вона має першою, не очікуючи тиску знизу, на практиці перейти на засади відкритості та прозорості. У зв'язку з цим стратегічними цілями державної політики на наступний період розвитку країни влада пропонує низку заходів, виконання яких населення сприймає критично, оскільки влада ставить перед суспільством одні завдання, а сама в іншій площині реалізує інші цілі. Розрив між словом і дією влади посилюють накопичення руйнівної енергії у структурі соціальної системи. Вихід її назовні важко локалізувати у часі і позитивних формах.

У підрозділі 5.3 – «Диференціація структури теорії соціального управління під впливом зворотного зв’язку у парадигмі саморегуляції соціальних систем» – аналізується модифікація структури теорії управління під кутом авторської концепції зворотного зв’язку, оскільки типові стани соціальних систем, а саме: гомеостаз, гомеорез і гомеоклаз – потребують специфічних видів соціального менеджменту. Це можливо, оскільки кожний з трьох типових станів соціальних структур має чітку виражену специфіку і тому до них можна «прив’язати» певний організаційній інструмент і технологію управлінського впливу на нього з метою цілеспрямованого корегування його внутрішнього середовища. До того ж нам відомий їх генезис, їх вихідні системоутворюючі причини.

Методологічний прийом для класифікації тут простий: існуючі концепції менеджменту «накладаються» на емпіричний стан соціальних систем. З’ясовано, що: а) гомеостаз потребує стабільних впливів для відтворення динамічної рівноваги і спокійного дрейфу системи у достатньо спокійному навколишньому середовищі; б) гомеорез потребує використання внутрішньої енергії системи і тому потребує організаційного впливу, що вивільняє потенціал внутрішніх джерел в еволюційному русі у нестабільних ринкових відносинах; в) гомеоклаз знаходиться у стані наростання ентропії і тому потребує радикальних управлінських дій у обмеженому часі і просторі. Аналіз сукупності сучасних концепцій соціального управління дозволяє у першому випадку розглянути, як мінімум, п’ять видів: управління по моделям, ситуаційний менеджмент, управління по цілям, принцип самонавчання, управління за допомогою цілеутворення; у другому – чотири концепції, а саме: м’який менеджмент, інноваційний менеджмент, синергетичний менеджмент і нейроменеджмент; у третьому – дві теорії: кризовий менеджмент і ризик-менеджмент.

Послідовно аналізується адекватність даних концепцій до забезпечення гомеостазу, спонукання до гомеорезу і виходу системи з гомеоклазу. Виходячи з такого бачення проблеми можна  зробити висновок, що цей крок повинен привести до виникнення нової наукової дисципліни, що має отримати статус так званих спеціальних теорій, що розгорнуті у структурі соціології. Витоки інноваційного управління слід шукати, на нашу думку, у корпоративному управління, оскільки воно більш рухливе і легко піддається експериментуванню як з боку прямого впливу, так і з боку зворотного зв’язку. Соціальні системи на кшталт держави надто бюрократизовані і не дуже еластичні до нововведень. Корпоративи сьогодні витісняють державні структури навіть у подіях на світовій арені. Рух тут йде як би у зворотному напрямі: від раціональних – до аттрактивних структур, від організаційних – до самоорганізацій, що використовують природну привабливість останніх як основу успішного менеджменту. В єдиному світовому економічному просторі основними дійовими особами стають не держави, а транснаціональні корпорації.

У світовій політиці вражає сила НАТО і Євросоюзу, які у своїй діяльності все більше керуються корпоративними принципами. У цьому криється їх перевага перед ООН, ОБСЄ й іншими міжнародними організаціями, заснованими на дискусійних, консенсусних началах. Європа в останній балканській війні поступилася правовими і етичними принципами на користь застосування сили з корпоративної солідарності, а бойові дії покривалися колективною відповідальністю.

У підрозділі 5.4 – «Професійна освіта як чинник підготовки управлінських кадрів до використання потенціалу зворотного зв’язку в соціальному менеджменті» – вивчаються шляхи введення запропонованої концепції зворотного зв’язку у структуру: а) збагачення компетенцій політиків і менеджерів і б) організаційної культури соціальних суб’єктів. Оскільки теорії соціального реформування і відповідні програми підготовки фахівців в цій області доки не розроблені, то нами запропоновано елементи програми підготовки політиків і менеджерів до системного використання запропонованої концепції управління гомеостазом, гомеорезом і гомеоклазом (ризиками). Бажаним для сучасного періоду соціального розвитку є управління системами у алгоритмі стійкої нерівноваги, а гомеостаз і гомеоклаз соціальних систем на сьогодні можна вважати похідними від гомеорезу. Тому професійна освіта менеджерів має докорінно оновитися за усіма системоутворюючими чинниками, а саме: світоглядом, ідеологією, методологією, організаційною свідомістю, організаційною культурою, практичною діяльністю і оцінками якості управлінської праці.

Світогляд менеджера є найглибиннішим пластом цих перетворень. Уміння мислити глобально означає: а) мислити в термінах процесів, а не структур; б) мислити в термінах динамічного цілого, а не статичних частин; в) бачити не лише безпосереднє сьогодення, але і набути перспективи, причому добре б віддалену, довгострокову; г) вбудувати у свій образ мислення ідею коеволюції як «мистецтва жити разом». На основі нового світогляду менеджер має отримати якісно нову організаційну свідомість (В. Бех, Г. Козловська) для системного вирішення проблем креативного управління соціальними системами. Розробка більшості нових соціотехнічних прийомів і нових методів управління багато в чому пов'язана, на наш погляд, із розумінням та навичками використати приховану силу соціосамоорганізаційних процесів, умінням ініціювати ці явища у вигляді резонуючих із середовищем аттракторів. При цьому найбільш експлуатованою властивістю структури самоорганізації є її здатність до підтримки виникаючої соціальної спільності у високоінтегрованому і при цьому внутрішньо напруженому стані. Для того, щоб творчо вирішувати складні завдання потрібне особливе творче мислення. Синергійне сполучення у свідомості образів минулого, сьогодення і майбутнього формує образ процесу руху цілого до можливих для нього майбутнім станам. У цьому образі і визначаються можливі цілі соціального управління.

Ідеологія креативної поведінки менеджера є продуктом організаційної свідомості. Її носій здатний скорочувати тривалий і нелегкий напрям еволюції шляхом тонкого оптимізованого резонансного збудження бажаних складних структур. Визначивши параметри порядку нелінійних систем, він може змоделювати, розрахувати або якісно визначити можливі структурні чинники – аттрактори для цих систем і за допомогою малих, але типологічно правильно організованих резонансних дій – виводити процес розвитку на бажані структурі щаблі.

Як наслідок професійного навчання за новою ідеологією мінливого світу, що глобалізується і дефрагментується одночасно і потребує від менеджера нового світобачення і поведінки укладається у просту ідеологему: «Думай глобально, щоб локально ефективно діяти!». При цьому треба забезпечити екологічний підхід, що полягає у безконфліктному входженні його у систему і введенні системи у зовнішнє середовище. Підготовка політиків і менеджерів національного масштабу відстає від потреб практики, тому, що ці фахівці не володіють сучасною міждисциплінарною методологією. За цих умов менеджер не може вийти за межі своєї науки, тих засобів і уявлень, того образу мислення і дії, які є для них характерними. При цьому він може звертатися до досвіду інших наук, а також інших сфер людської діяльності, коротше, до усієї людської культури в тій мірі, в якій вона йому доступна. Діяльність менеджера має розкриватись як професійна активність і ґрунтуватись на інноваційних принципах соціального управління: а) вона (діяльність) сьогодні має бути світоглядно орієнтованою, тобто мати під собою вагому теоретичну базу, що включає і філософські концепції; б) має бути рефлексією, тобто заснованою на роздумах і здатною аналізувати власні дії, співвідносити їх до минулого і антиципірувати (передбачити) майбутнє, а також коригувати управлінські дії у зв'язку з ситуаціями, що складаються; в) крім того,  щоб бути ефективною, вона має бути синергетичною, тобто м'якою і розумною, нелінійною і резонансною; г) має бути конструктивною, точніше, конструктивістською, тобто, що виходить з розуміння того, що Я сам вибираю і конструюю своє майбутнє і переважне майбутнє для суспільства і тим самим конструюю і самого себе; д) має бути екологічною, тобто всякий раз релевантною ситуації, що склалася, такою, що враховує те, як вписуються управлінські дії в соціальне середовище; є) має бути глобально-орієнтованою. Щоб локально ефективно діяти, треба навчитися мислити глобально; ж) має бути креативною, максимально гнучкою і мобільною.

Новизна альтернативного менеджменту полягає в розумінні того ресурсу, який міститься в людях, їх ставленні до праці і компанії, в якій вони працюють. Говорячи мовою самоорганізації – в розумінні значущості збереження продуктивного рівня внутрішньокорпоративної соціальної ентропії. Низькі показники ентропії виражаються в почутті єднання людини і компанії, в тих ідентифікаційних налаштуваннях, які роблять людину не лише працівником, але і патріотом своєї організації (фірми). Досягається такий стан культивуванням корпоративної культури, корпоративного міфу. «Основна філософія чудових фірм – поділ цінностей усіма учасниками – може звучати дуже легковажно і абстрактно, але вона має набагато більше відношення до їх досягнень, чим економічні ресурси, технологічний розвиток, організаційна структура або система контролю» (С. Курдюмов). Із синергетики, що пояснює режим стійкої нерівноваги соціальних систем, народжується нова філософія прийняття рішень. Поблизу кризи, якщо вона здійснюється в режимі із загостренням, вдається знайти конкретну модель і побудувати для неї спектр таких структур, які відповідають нашому сьогоднішньому життю і сприяють коеволюції. Як організувати підготовку менеджерів нової генерації виникає з вивчення досвіду корпоративного управління.

Аналіз практики соціального управління свідчить про те, що національні системи освіти повільно, але все ж таки реагують на вимоги сьогодення і поступово вводить у сферу професійної підготовки менеджерів потрібні зміни. У першу чергу на них зреагували промислові підприємства. Наводиться низка прикладів із діяльності ВНЗ Німеччини, Російської Федерації, Швейцарії і України, що підтверджують цей висновок . Нарешті, аналізується організаційна культура менеджера, його команди і фірми, що розуміється як паттерн (схема, модель, рамки) колективних базових уявлень, необхідних для вирішення проблем адаптації, зміни зовнішнього середовища і внутрішньої інтеграції, ефективність якої є достатньою для того, щоб вважати її цінною і передавати новим членам групи в якості адекватної системи сприйняття і аналізу вказаних проблем.

Цілісний підхід до змісту організаційної культури включає 10 характеристик: 1) усвідомлення себе і свого місця в організації; 2) комунікаційна культура і мова спілкування; 3) зовнішній вигляд, одяг і уявлення себе на роботі; 4) звички і традиції людей; 5) усвідомлення часу, відношення до нього і його використання; 6) віра у щось і відношення до чогось; 7) цінності і норми; 8) процес розвитку працівника і навчання; 9) трудова етика і мотивування; 10) рівні організаційної культури: а) самим поверховим рівнем є рівень артефактів; б) архітектура її матеріального оточення, її мова; в) технологія і продукти діяльності, художні твори і стиль, втілений в поведінці, емоційній атмосфері, міфах і історіях, пов'язаних з організацією; г) опис цінностей, зовнішні ритуали і цінності.

Процес вираження культурних уявлень організації зводиться до наступного: а) культура представляє собою систему колективних уявлень, які повинні бути дійними і надійними; б) контекстуальне значення культурних уявлень може бути в повній мірі усвідомлено тільки людьми, що належать до певної культури; в) деякі культурні бачення можуть сприйматися в якості факторів, що сприяють досягненню стратегічних організаційних цілей; г) нова організаційна практика може бути похідною від існуючої культури; д) базова парадигма змінюється вкрай різко, процес таких організаційних змін відбувається через багато років.

 

Основна мета організаційної культури в забезпеченні можливості усвідомлення самими учасниками організації тих уявлень, які сприяють досягненню високих організаційних цілей. На цьому процесі формування нової когорти інноваційних менеджерів ми маємо отримати оригінальний продукт – ноократію, що має витіснити технократію. Технократія – це майстерність, професіоналізм, знання, досвід. Ноократія передбачає створення системи і механізмів, що забезпечують саме професіоналізм і відповідальність влади перед суспільством. На перше місце, як вищу цінність, ноократія ставить життя, розумне життя, людську цивілізацію як єдино достовірно відому нам форму такого життя, її збереження, і стійкий поступальний розвиток, необмежений, наскільки це взагалі можливо, у просторі та часі.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины