ФІЛОСОФСЬКА КУЛЬТУРА В ОСВІТНЬОМУ ДИСКУРСІ: СВІТОГЛЯДНО-КОГНІТИВНИЙ АСПЕКТ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі окреслено сутність та значення головної проблеми дослідження. Обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено ступінь наукової розробки, сформульовано мету та завдання дослідження, його предмет та об’єкт, методологічну й теоретичну базу, охарактеризовано наукову новизну та значення теоретичних і практичних результатів роботи.

Розділ 1. «Філософська культура в освітньому дискурсі» обґрунтовує мету роботи та визначає її концептуальну спрямованість. Йдеться про дослідження феномену збільшення філософської насиченості сучасної картини світу як взагалі, так і її компонентів, що відповідають галузям знань та людської діяльності, зокрема, освіті. Аналіз цих проблем здійснюється на прикладі освітньої галузі, яка є системоутворюючим соціальним інститутом, і, зокрема, вищої освіти.

Диспозицію проблематики, що розглядається у розділі, описано у підрозділі 1. 1. «Філософська рефлексія сучасних відносин «людина-світ» і освітній простір: стислий огляд міждисциплінарних проблем». Зокрема, на основі аналізу рівнів рефлексивної єдності філософії та освіти, обґрунтовано особливості проблем, які мають спільне коріння для філософії та освіти. При цьому термін «рефлексивна єдність» означає таку взаємну співвіднесеність процесів, що їх функціонування одній галузі з необхідністю знаходять відповідність в іншій.

Проведено аналіз впливу на сучасний освітній простір антропологічних складових сучасної картини світу та її текстуальності. Підкреслено екзистенціальне значення освіти, яка є, використовуючи дефініцію Ф. Болльнова, „завданням окремої людини у відношенні до історії, що визначається як «перейняття» цієї спадщини, як «засвоєння» («das Aneignen») даного в ній духовного змісту”. В результаті знайдено зручний спосіб структурувати рівні рефлексивної єдності філософії та освіти у вигляді наступної класифікаційної матриці за двома таксономічними лініями. Використовуючи термінологію В. Віндельбанда та Г. Ріккерта, яку неокантіанці вдало застосували для опису поділу наук (особливо гуманітарних), ми визначимо першу пару рівнів як генералізуючі (номотетичні), другу – як індивідуалізуючи (ідіографічні).