ПРАВОВА ОСВІТА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ КОНТЕКСТ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ПРАВОВА ОСВІТА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ КОНТЕКСТ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗмІСТ роботи

 

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкривається ступінь її розробки, характеризуються мета і завдання дослідження, його методологічна основа, формулюється новизна, практична значимість роботи, зазначається апробація результатів дослідження.

У першому розділі – «МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СВІДОМОСТІ ЗАСОБАМИ ПРАВОВОЇ ОСВІТИ» – подається головний концепт, специфіка його буття у соціальних системах та розкриваються ключові поняття дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.1. «Вплив правової освіти на формування організаційної свідомості, як головний концепт дослідження» – проаналізовано правову освіту – як комплекс суб’єктивних відносин між викладачем і студентом/учнем, результатом яких повинно стати формування організаційної свідомості з тим чи іншим нахилом на професійну діяльність, та місце людини в суспільстві та суспільства в цивілізації. Незалежно від форми правління, і тих ідеологічних установок, які та, чи інша форма правління за собою несе, на наш погляд, важливо інше, а саме, рівень розвитку організаційної свідомості, її відношення до держави, в якій вона реалізує себе та до народу – громадянського суспільства. Виділено серед контингенту правової підготовки чотири специфічні групи: а) учнів; б) юристів, в) менеджерів, г) фахівців інших напрямів фахової підготовки.

На основі вивчення інструментальної функції правової освіти подано її зміст як процес передачі учням/студентам спеціальних знань, формування в них вмінь та навичок, які служать засвоєнню ними позитивного соціального досвіду і розвитку базових соціальних компетентностей. Це є комплексна система організації різних видів педагогічної діяльності, стрижнем якої є правова, політична та моральна освіта і виховання, що реалізуються як в рамках навчально-виховного процесу, так і за допомогою організації демократичного правового шкільного/студентського середовища. Її кінцевим продуктом є правосвідомість особистості, що містить у собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та компетенцій, а також уявлень і настанов, які характеризують відношення особи, соціальної групи і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, а також до всього, що охоплюється правовим регулюванням. Виділено три види правосвідомості: а) буденна, б) професійна, в) наукова.

Для розгляду сутності та змісту предмету дослідження уточнено сутність поняття «формувати», що за словником Даля пов’язується з чимось таким, що має власну онтологію і означає «набирати, будувати, складати, доповнювати до повного складу» або за словником В. Льохіна та Ф. Петрова як: а) утворювати та б) надавати форму. Тож, термін «формування» у даному дослідженні вживається як такий, що має процесуальний характер, враховує природні й штучні впливи у ході саморозгортання організаційної свідомості особистості. Тобто він містить у собі природні й соціальні імпульси, має своє наявне буття у формі певної системи відносин, у якій і треба визначити місце та роль правової освіти.

Далі формулюється авторське відношення до явища організаційна свідомість, що перебуває у єдності індивідуальної і колективної форм і полягає у наступному: 1. В тому, що обидва явища володіють здатністю відображати відносини, які складаються між людьми, крізь призму впорядкованості; 2. Вони формуються та розвиваються в процесі діяльності і впливають на цю діяльність, визначають та регулюють її; 3. Суспільна та індивідуальна свідомість пов’язані з мовою, за допомогою якої від покоління до покоління передається організаційний досвід людей; 4. Їх об’єднують належні їм функції: самоорганізації, управління; 5. Суспільна та індивідуальна організаційна свідомість містять у собі раціональну (знання, поняття, судження) та емоційну (почуття, схильності, мотиви) сфери тощо. Відмінності між суспільною та індивідуальною організаційною свідомістю полягають в об’ємі, формах, засобах і часі існування, в закономірностях формування та в інших характеристиках. Незрілість і бідність організаційної свідомості веде до стихійності, непослідовності, нелогічності, повільності, консерватизму та авторитарності у повсякденній поведінці і систематизації накопиченого організаційного досвіду.

За наявності ефективної правової освіти з націленістю на формування організаційної свідомості у громадян країни складається унормований існуючим законодавством (правом) і активний за характером прояву і реалізації, спосіб життя. Причина цього явища полягає у тому, що активність громадян країни обумовлена організаційною свідомістю, що робить їх не тільки організованими у плані налаштування власного буття, але й здатними до організаційної дії в одноосібному вимірі і організаційної взаємодії з іншими громадянами у колективному контексті, які також наділені атрибутивними рисами самоорганізації і саморегуляції. Далі подаються головні характеристики прояву організаційної свідомості особистості, що спрямовуються і утримуються у правовій площині її правосвідомістю: а) організаційну дію; б) організаційний зв’язок; в) організаційні відносини; г )нарешті, організаційна взаємодія, що тлумачиться у широкому і вузькому сенсі. За М.Туленковим, у широкому сенсі організаційна взаємодія в управлінні – це різновид соціальної взаємодії, що забезпечує комплексний і взаємоузгоджений зв’язок елементів соціального утворення (соціальної системи) та його організаційної структури управління при взаємоузгоджених відносинах із зовнішнім середовищем. У вузькому сенсі організаційна взаємодія в управлінні – це взаємовигідні та узгоджені за цілями, часом, місцем і ресурсами дії членів організаційного формування (контрагентів, партнерів, виконавців), якими можуть бути суб’єкти господарської та управлінської діяльності – фізичні, юридичні і посадові особи.

Отже, правова освіта розглядається як інструментальний засіб розмежування моральної і правової регуляції поведінки суб’єктів соціального процесу, держави і громадянського суспільства, що створює унормований простір і правові відносини у процесі формування організаційної свідомості особистості, культури і поведінки, завдяки яким вона здатна ефективно організовувати власні організаційні дії, формувати плідні організаційні відносини з іншими учасниками глобалізаційного руху, вступати в організаційну взаємодію за алгоритмом «суб’єкт-суб’єктних» відносин, породжувати стійкий ефект правослухняності громадян у відносинах з державою, суттєво зменшувати ентропію громадянського суспільства, забезпечувати верховенство права у соціальному організмі країни і бути передбачуваними партнерами у відносинах з іншими країнами світу.

У підрозділі 1.2. – «Семантичні фільтри правової освіти як засіб вивчення формування організаційної свідомості особистості» – уточнюється специфіка прояву окремих атрибутивних властивостей предмету дослідження при вивченні його різними науками через різні семантичні фільтри. На нашу думку, суттєвими методологічними фільтрами у даному випадку є: по-перше, через дослідження формування громадянської позиції особистості, що розвивається під впливом правової освіти, є важливою складовою організаційної свідомості особистості. В Загальній декларації прав людини вказується, що кожна людина не тільки повинна вимагати та розраховувати на допомогу з боку держави, а й має належні обов’язки перед державою, в якій тільки й можливий вільний і повний розвиток особистості. Під громадянською позицією, як проявом організаційної свідомості особистості, в роботі розуміється виконання низки організаційних завдань.

По-друге, розглянути ефективність формування організаційної свідомості засобами правової освіти можна через поняття та елементи правового статусу особи. Саме поняття «статус» означає положення, становище. Правовий статус передбачає, що таке положення закріплене правовими нормами. Статус особи залежить від того, які вона має права та обов’язки, характеризує становище особи у взаємовідносинах із суспільством та державою. Він характеризується такими ознаками: а) універсальний характер, оскільки поширюється на всіх суб’єктів; б) системність прав, свобод та обов’язків; в) відображає індивідуальні особливості людини та її реальне становище у системі суспільних відносин; г) права та свободи, що складають основу статусу, не можуть реалізуватись без інших елементів. Конституція України закріплює основи правового статусу особи, а саме: а) визначає принципи правового статусу особи; б) закріплює перелік основних прав, свобод і обов’язків людини і громадянина: особисті, політичні, економічні, соціальні, культурні; в) встановлює гарантії реалізації та захисту прав і свобод.

По-третє, розглядати організаційну свідомість особистості можна через дослідження поняття правотворчість. Правотворчість – це форма організаційно-владної діяльності уповноважених суб’єктів, що спрямована на утворення нормативно-правових актів та встановлення, зміну чи скасування правових норм. Зміна та скасування застарілих правових норм сприяє затвердженню нових і, відтак, вони входять до його складу як допоміжні прояви правотворчості. Правотворчість не можна зводити до законотворчості, тому що законотворчість є виключною монополією представницьких вищих органів держави (наприклад, в Україні це простір дії Верховної Ради) або народу (громадянського суспільства) у передбачених законом випадках. Правотворчість є особливою функцією держави і характеризується такими ознаками: а) це діяльність, переважно, держави в особі органів державної влади, народу в цілому чи територіальних громад, об’єднань громадян або трудових колективів; б) полягає у створенні нормативно-правових актів, що містять норми права, скасовують чи змінюють їх; в) регламентується правовими нормами і здійснюється за встановленою процедурою.

По-четверте, розгляд організаційної свідомості особистості можливий і через такі важливі категорії юридичної науки як праворозуміння і законність. Праворозуміння і законність є категоріями юридичної науки, що тісно пов’язані між собою. Тип праворозуміння визначає вимоги законності, а при їх задоволенні й її справжній рівень у суспільстві. Праворозуміння як вихідна фундаментальна категорія правознавства є науковою основою дослідження законності. Однак існує ще й зворотній зв’язок даних категорій: вимоги законності і їх виконання визначають реально існуючий тип праворозуміння.

По-п’яте, організаційна свідомість особистості може розглядатись через правові відносини. Правові відносини – це специфічні суспільні відносини, що виникають на основі норм права, учасники яких є носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Далі подаються характерні ознаки правовідносин. Учасники правовідносин можуть на основі організаційної свідомості і доцільності самостійно визначати зміст взаємних прав і обов’язків, якщо їх відносини регламентуються диспозитивними нормами. Розрізняють такі види об’єктів правовідносин: а) матеріальні цінності; б) нематеріальні особисті цінності; в) поведінка, дії суб’єктів, різного роду послуги і їх результати; г) продукти духовної творчості; д) цінні папери, офіційні документи: облігації, акції, векселі, лотерейні білети, гроші, приватизаційні чеки, паспорти, дипломи, атестати.

По-шосте, організаційна свідомість особистості може розглядатись через правову поведінку, якій притаманні такі ознаки: а) соціальна значущість, б) психологізм, суб’єктивність. Виділено наступні види правової поведінки: а) правомірна – соціально корисна поведінка, яка відповідає правовим приписам; б) правопорушення – соціально шкідлива поведінка, яка порушує норми права; в) зловживання правом – соціально шкідлива поведінка, яка здійснюється в рамках правових норм; г) об’єктивно протиправна поведінка – здійснюється з порушенням правових приписів (наприклад, протиправна поведінка недієздатної особи). У залежності від ступеня відповідальності, ставлення суб’єкта до своєї поведінки, її мотивацій розрізняють декілька видів правомірної поведінки: а) соціально активна поведінка; б) пасивна (її різновидом є конформістська) поведінка; в) маргінальна поведінка; г) звичайна поведінка.

По-сьоме, організаційна свідомість особистості може розглядатись і через поняття «правопорушення». Правопорушення є соціальним і юридичним антиподом правомірної поведінки, їх соціальні і юридичні ознаки протилежні. Це різновид антисоціальної поведінки. Проаналізовано основні ознаки правопорушення. По-перше, це протиправний акт поведінки. По-друге, правопорушення як зовнішній акт поведінки є діянням, яке може проявлятися у формі дії або бездіяльності (не визнаються правопорушенням думки, почуття тощо). По-третє, правопорушення – свідомий і вольовий акт поведінки, тобто скоєний особою, яка розуміє характер і значення свого діяння і може управляти своїми вчинками. По-четверте, правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто скоєне умисно або з необережності. По-п’яте, характер наявності причинного зв’язку між діянням і суспільно небезпечними наслідками, що настали, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами. По-шосте, правопорушення завжди завдає суспільству певної шкоди, а тому завжди є небажаним, суспільно небезпечним. Його суспільна небезпека визначається сукупністю ознак правопорушення: а) цінністю того блага, на яке посягає правопорушення; б) шкідливістю наслідків, що наступають як результат правопорушення; в) способом діяння; мотивами діяння, формою та ступенем вини.

По-восьме, нарешті, організаційна свідомість особистості розглядається через поняття правосвідомість. Людина є носієм і основним споживачем норм права, а її інтереси і потреби – джерелом змісту правил поведінки людей в суспільстві. Норми права створюються людьми, в них люди вкладають свої знання, розум і свідомість, тобто уявлення про мету і завдання права, наслідки його регулятивної діяльності та про способи і методи регулювання правом відносин між людьми в суспільстві. Отже, свідомість у галузі права – правосвідомість – обов’язковий елемент його виникнення, розвитку, функціонування. Саме виходячи з цих засад, визначено, що правосвідомість – це вид (форма) суспільної свідомості, що містить сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та уявлень, які характеризують ставлення людини, соціальних груп і суспільства до чинного чи бажаного права. Наводяться чинники її формування. Акцентується увага на тому, що формування та вдосконалення організаційної свідомості особистості в Україні призводить до якісних змін як в організації держави, так і в діяльності державного апарату. Правосвідомість має свій особливий предмет відображення і об’єкт впливу – право як систему правових норм, правовідносини, законодавство, правову поведінку, правову систему в цілому і цим вона відрізняється від організаційної свідомості. Правосвідомість не тільки відображає у правових категоріях, концепціях, теоріях, почуттях, поглядах людей правову дійсність, але й спрямовує суб’єктів права на певні зміни у правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.

У підрозділі 1.3 – «Принципи, методи та категоріальний апарат дослідження» обґрунтовується інструментально-методологічний комплекс когнітивного аналізу взаємодії процесу правової освіти і процесу формування організаційної свідомості людини.

Формування організаційної свідомості особистості засобами правової освіти ґрунтується на принципах: цілеспрямованості (початком будь-якої діяльності), поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів (студентів) (діяльність – трудова, пізнавальна, художньо-творча – розвиває соціальну активність, ініціативу організаційної свідомості особистості), поваги до особистості світосприйняття, урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів, систематичності і послідовності виховання, єдності педагогічних вимог школи, сім’ї та громадськості, єдності свідомості й підсвідомості – гармонії психіки, єдності загальнолюдського і національного, природовідповідності, культуровідповідності, гуманізації, демократизації, етнізації.

На нашу думку, правова освіта як чинник формування організаційної свідомості особистості ґрунтується на чотирьох базових принципах: 1. Гуманізації правової освіти; 2. Демократизації правової освіти; 3. Випередженні правової освіти; 4. Безперервності правової освіти.

У дисертаційному дослідженні були використані наступні групи методів:

-    загальнонаукові (формально-логічний, соціологічний, системний, структурно-функціональний, конкретно-історичний, статистичний тощо);

-    загально-логічні (конкретно-наукові) – аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, аналогія, моделювання;

-    приватно-наукові – порівняльного правознавства, техніко-юридичного аналізу, конкретизації, тлумачення тощо.

Також методи, які використані у дисертаційному дослідженні можна поділити на:

-    емпіричні, спрямовані на виявлення, фіксування, збирання, систематизацію інформації про факти та явища;

-    теоретичні, функціональне призначення яких – тлумачення, пояснення зібраних даних, побудова понять, концепцій, прогнозів.

Методологічну основу аналізу організаційної свідомості її структури, форм тощо складає комплексний підхід, який формується з морфологічного та функціонального аналізу. Морфологічний аналіз забезпечує вивчення загальних характеристик організаційної свідомості, взаємодію індивідуальної та суспільної форм організаційної свідомості на основі діалектики; структуру цього поняття, внутрішню організацію, взаємозв’язок компонентів та функцій організаційної свідомості, механізмів, що забезпечують цілісність системи, досліджено на основі принципів системності, цілісності та структурності, а також системного та структурного підходів; з позицій діяльнісного підходу досліджено зв’язок свідомості і правової діяльності; а на основі принципів синергетики вивчено специфіку природи досліджуваного явища, самоорганізаційний характер процесу самовідтворення організаційної свідомості. Функціональний аналіз організаційної свідомості забезпечив дослідження її функціональних властивостей та функціонування. Загальна структура роботи побудована як реалізація методу сходження від абстрактного до конкретного.

У другому розділі – «ТИПОЛОГІЯ ОСНОВНИХ ІДЕЙ І ПРИНЦИПІВ РОЗВИТКУ ПРАВОВОЇ ОСВІТИ ТА УМОВИ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ» – розкриваються значення для реалізації правової освіти і формування правової свідомості особистості чотирьох фундаментальних ідей сучасного соціального розвитку, а саме: а) гуманізації; б) демократизації; в) випереджального розвитку; г) безперервності освіти. Критерієм їх виділення є когнітивні потреби суб’єктів, що споживають продукти освітянської діяльності («споживачі» освіти): особистість (ідея гуманізації), суспільство (ідея демократизації), виробництво (ідея випереджаючої освіти), сама сфера правової освіти – рефлексія (ідея безперервної освіти).

У підрозділі 2.1. – «Ідея гуманізації правової освіти в Україні та умови її реалізації» – відтворюються і аналізуються основні детермінанти формування сучасної правової культури особистості: а) залишені від часів радянської системи освіти стереотипні погляди на правову освіту; б) європейські підходи до правової освіти та виховання, які створюють складний і важко втілюваний контекст для використання у вітчизняній педагогічній діяльності; в) новітні тенденції становлення інформаційної цивілізації, що вимагає докорінного оновлення міжнародного права, національних правових систем і організації якісно нових навчально-виховних практик. У підрозділі систематизовано ідеї гуманізації правової освіти, що запропоновані для практичного використання у педагогічній діяльності в навчальних закладах України. Підкреслено, що гуманістичний світогляд вбачає кінцеву мету суспільства у формуванні добробуту людиною, створенні безпосередніх рівностей у відносинах, справедливості та людяності, як принципів відносин між людьми, її права на свободу, щастя, розвиток та прояв своїх здібностей. В основу гуманізації освіти покладені: а) любов до людини; б) милосердя, як співчутливе ставлення до ближнього і поблажливість до нього, вибачення за його недоліки; в) визнання за навчанням права на всебічний розвиток; г) ідеали добра, краси, істини, справедливості, рівноправних відносин між людьми; д) віра, бо віра є не що інше, як головне та стимулююче прагнення людини, яке визначається у її житті, переконаннях, прагненнях і вчинках; є) надія, що є (за В.Шинкаруком) єдність протилежностей знання і віри; ж) любов, оскільки «там, де починається любов (за І.Ільїним), там закінчується байдужість, сірість, екстенсивність: людина збирається і зосереджується»; з) свобода і творчість; і) створення для осіб, які навчаються, відповідно, суто людських умов та багато іншого. Запропоновано наступні принципи розвитку гуманізації правової освіти в Україні: а) гуманітаризація правової освіти; б) фундаменталізація правової освіти; в) діяльнісна спрямованість правової освіти.

При аналізі наявних поглядів на гуманітаризацію правової освіти зроблено акцент на покращення: а) естетичного, етичного, економічного, екологічного навчання та виховання учнів, студентів та інших представників макро- та мікросоціальних груп. Таким чином, в основу класифікації умов розвитку принципу гуманітаризації правової освіти покладені започатковані наступні психічні відношення особистості: до себе (естетичне), до інших людей та суспільства (етичне), до виробництва (економічне), до природи (екологічне), до держави (правове). Фундаменталізацію правової освіти забезпечують, на нашу думку, наступні кроки: а) збереження політехнічного ядра загальної, середньої та середньо-спеціальної правової освіти; б) навчання базовим кваліфікаціям; в) зміцнення загальноосвітніх компонентів у професійних освітніх програмах; г) модульне будування змісту правової освіти (інтегративний варіант як один із можливих); д) посилення наукового потенціалу школи; є) перехід до методологічної парадигми навчання і виховання. Посиленню діяльнісної спрямованості правової освіти сприяє: а) зв’язок формування теоретичних знань з їх практичними потребами, ціннісними орієнтаціями; б) вдосконалення системи знань, що визначають самоактуалізацію і самореалізацію особистості на практиці; в) формування вмінь на рівні практики та стратегій інтегративної діяльності. Зроблено висновок про те, що ідеї гуманізації у педагогічних впливах на учнів та студентів, приводять до наступного: а) досконалості світоглядних позицій студентів; б) укріплення духовної складової їх внутрішнього світу; в) підвищення професійних якостей, а саме – поваги до права; г) розширення власних уявлень та настанов, котрі базуються на сучасних правових цінностях суспільства; д) компетенції, достатньої для захисту прав та законних інтересів особистості й правомірної реалізації громадянської позиції.

У підрозділі 2.2 – «Ідея демократизації правової освіти та реалізація її в умовах українського освітянського простору» – доводиться, що саме ця ідея є провідним параметром управління соціальним розвитком України. Проаналізовано сім основних принципів розвитку демократизації правової освіти, що детермінують формування організаційної свідомості особистості: 1) самоорганізація навчальної діяльності учнів та студентів; 2) умови співробітництва педагогів та учнів; 3) відкритість освітніх закладів для правової освіти; 4) різноманітність освітянських систем; 5) регіоналізація правової освіти; 6) рівні умови доступу до правової освіти; 7) суспільно-державне управління правовою освітою. У першому випадку підкреслено значення двох умов: а) перехід з позиції «педагог веде учня (студента) за собою» у позицію «учень (студент) йде вперед»; б) скорочення аудиторного навантаження учнів та студентів. У другому випадку, тобто в умовах співробітництва педагогів і учнів/студентів акцент робиться на зміні позиції педагога із позиції «над студентом» до позиції «разом зі студентом». У третьому випадку відкритість освітніх закладів для правової освіти реалізується за умов: а) розвитку ринкових відносин у системі правової освіти (розвиток ринку освітніх послуг); б) розвитку відкритих відносин на внутрішньому ринку та з зарубіжними партнерами. У четвертому випадку мова йде про різноманітність освітянських систем умовами реалізації якого є: а) диференціація освітянських систем; б) індивідуалізація навчальних програм. Регіоналізація правової освіти може реалізуватись за умов: а) переходу навчальних закладів від галузевої до регіональної орієнтації; б) розширення культуроутворюючих функцій навчальних закладів у своїх регіонах; в) входження навчальних закладів в регіональний освітянський простір; г) розробки і впровадження довготермінових регіональних програм розвитку правової освіти. Умови реалізації принципу рівних можливостей полягають у: а) посиленні ролі держави в регулюванні освітніх можливостей, наданих кожній людині; б) «посильності» освітніх стандартів; в) розвитку елітарної освіти; г) соціальний захист нужденних; д) навчання інвалідів. Сьомий випадок торкається умов реалізації суспільно-державного управління освітою: а) розвиток демократичних механізмів фінансування навчання; б) введення демократичних механізмів керівництва; введення демократичних механізмів контролю якості освіти.

У підрозділі 2.3 – «Випереджаюча правова освіта та особливості її впровадження в освітянський простір України» – аналізується низка правових документів за програмою «Освіта для сталого розвитку». Вказано, що головними цілями реалізації цих програм є: а) підвищення рівня освіченості учнів та педагогів у питаннях сталого розвитку; б) виховання соціально-адаптованої, відповідальної та стратегічно мислячої особистості; в) створення та реалізація моделі школи випереджаючої освіти для сталого розвитку. Серед основних шляхів реалізації концепції випереджаючої освіти сталого розвитку є (за І.Водянською): а) розвиток і вдосконалення базової системи освіти; б) переорієнтація наявної освіти на всіх рівнях для вирішення питань сталого розвитку; в) формування досвіду і цінностей, необхідних для сталого розвитку; г) поглиблення розуміння й усвідомлення важливості сталого розвитку громадськістю; д) навчання населення з метою сприяння переходу до сталих моделей виробництва і споживання. Випереджаюча освіта передбачає: а) оновлення змісту шкільної освіти на засадах прогнозування розвитку сучасного суспільства; б) орієнтація на виховання ключових компетентностей, які дадуть змогу учням успішно самореалізуватися у життєвому просторі; в) перехід на технології ІКТ, запровадження «електронного навчання» і «електронного оцінювання»; г) підтримка індивідуалізованого та самостійного навчання; д) партнерство та співробітництво у характері навчальної діяльності; є) орієнтація змісту освіти на інтегративність подання матеріалу. Серед найбільш ефективних методів випереджаючої освіти є: 1) проблемні методи навчання; 2) розвиваюче навчання (розвивальна освіта); 3) інтерактивне навчання; 4) проектне навчання. Спираючись на дослідження О.Новікова, запропоновано три основних принципи розвитку випереджаючої правової освіти в Україні: 1) правове просвітництво населення потребує випереджаючого виробництва; 2) випереджаюча підготовка кадрів для регіонів; 3) самостійний розвиток особистості: учня, студента, слухача, курсанта. І послідовно подано характеристику кожного з вищеназваних принципів.

У підрозділі 2.4 – «Безперервна правова освіта та її можливості у вдосконаленні суспільства» на основі когнітивного аналізу проаналізовано сім принципів безперервної правової освіти і умови їх реалізації у вітчизняній системі професійної підготовки юристів. До вищеназваних принципів віднесено: 1) значення базової правової освіти для перманентного розвитку суспільства; 2) багаторівневість освітянських програм; 3) додатковість базової та післядипломної освіти; 4) кореляція освітянських програм; 5) послідовність освітянських програм по праву; 6) інтеграція освітянських структур з метою вдосконалення правової освіти; 7) гнучкість організації форм освіти. Далі послідовно проаналізовано можливість їх реалізації у вітчизняному просторі освіти. По-перше, підкреслено особливе значення базової правової освіти для перманентного розвитку суспільства, оскільки закладається фундамент правосвідомості і організаційної свідомості. По-друге, одобрюється багаторівневість освітніх програм. По-третє, визначається особлива роль додаткової базової та післядипломної освіти для організаційно-правового супроводу соціального розвитку. По-четверте, відмічається важливість періодичної кореляції освітніх програм як у рамках країни, так і європейської і світової співдружності. Пояснюється значення тренінгової діяльності у сфері управління і його правового забезпечення. По-п’яте, підкреслюється важливість забезпечення умов реалізації принципу послідовності освітніх програм, що веде до створення «наскрізних» стандартів освіти всіх рівнів та ступенів, «наскрізного» змісту освітніх програм. По-шосте, відмічена необхідність інтеграції освітянських структур з метою вдосконалення правової освіти. Послідовними кроками тут є: а) переведення нормативно-правової бази освіти з освітніх закладів на освітні програми; б) розвиток інтегративних освітянських установ: багаторівневих, багатопрофільних та багатофункціональних; в) створення єдиного регіонального освітнього простору; г) створення єдиного державного освітнього простору. По-сьоме, умовою реалізації принципу гнучкості організаційних форм освіти є розвиток очної, заочної, вечірньої форм навчання, відкритої освіти (навчання), екстернату і т. ін. У Проекті Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки гнучкість організації форм освіти пов’язують у тому числі і з модернізацією змісту освіти.

У третьому розділі – «ПРАВОВА ОСВІТА ТА ФОРМИ ЇЇ ВПЛИВУ НА ДИНАМІКУ ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ» – характеризуються вплив правової освіти на процес формування організаційної свідомості особистості та її колективних утворень у розрізі структури національної системи вищої професійної і середньої загальноосвітньої системи України.

У підрозділі 3.1 – «Вплив правової освіти в закладах загальної середньої та середньої спеціальної освіти на формування організаційної свідомості» – вивчаються закономірності, тенденції і суперечності правової освіти учнів. Відмічена результативність проведення з 1995 по 2005 роки в світі десятиріччя просвітництва в галузі прав людини, що було оголошене ООН. Разом із тим, відзначено факт недостатньої уваги чинного українського законодавства до питань виховання підростаючого покоління, погану взаємодію та координацію різних міністерств, служб та відомств, а також освітньої сфери через відсутність цілісної концепції правового виховання, яка б відповідала сучасним вимогам. Зроблено висновок про те, що практика організації правового виховання дітей та молоді з позиції нових підходів сьогодні знаходиться в процесі становлення. Розглянуті особливості формування організаційної свідомості в процесі правового виховання у середніх загальноосвітніх школах І-ІІІ ступенів (перший – початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, другий – основна школа, яка забезпечує базову загальну середню освіту, третій – старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту) відповідно до Закону України №651-XIV від 13.05.1999 р. «Про загальну середню освіту» (зі змінами). Також розглянута специфіка формування організаційної свідомості в закладах професійно-технічної освіти, до яких відносяться професійно-технічні училища відповідних профілів, вищі професійні училища, професійні ліцеї, професійно-художні училища тощо відповідно до Закону України №103/98-ВР від 10.02.1998 р. «Про професійно-технічну освіту» (зі змінами). Визначені основні проблеми сучасного українського суспільства, які негативним чином впливають на освітні процеси: в сучасних умовах похитнулися традиційні для українського суспільства норми моралі (зменшення авторитету батьків, школи, держави; нестійкість суспільства в цілому тощо); хибні уявлення стосовно правових норм і законів (подвійна мораль; корумпованість як норма існування правоохоронної системи; романтизація злочинного світу тощо); кадрова проблема з забезпечення складу педагогів (кваліфіковані фахівці віддають перевагу роботі у сфері бізнесу, а не викладанню у школах); критична ситуація із вдосконаленням та реформою правової освіти. Акцентовано увагу на тому, що правове виховання в школі та закладах професійно-технічної освіти повинно враховувати наявність шести основних психологічних рівнів онтогенетичного становлення правосвідомості у неповнолітніх, виходячи з уявлень про вікову періодизацію формування соціально-правових уявлень та навичок у дітей: нормативність у власній поведінці (2-13 років); соціальна нормативність у власній поведінці (10-15 років); наявність навичок соціально-правового самоуправління (12-18 років); наявність стійких навичок взаємодії з публічними інститутами (15 років та доросліше); наявність уявлень про відносність соціальних норм у інструментах їх реалізації в суспільстві (15 років та доросліше); наявність глибоких уявлень про об’єктивне право, його призначення та роль в житті кожної особистості (15 років та доросліше). Також зазначено, що одне із завдань закладів професійно-технічної освіти полягає в тому, щоб допомогти учневі, а в подальшому спеціалістові, досягти такого рівня правової свідомості, що дозволить йому брати участь у правовідносинах без порушень, а також надасть можливість включитись у конструктивну організаційну і професійну діяльність, проявляючи себе як вільну свідому особистість із системою сформованих правових поглядів. Аналіз правового виховання учнів в контексті формування організаційної свідомості, який проводиться в цьому підрозділі, з необхідністю повинен звернутися до розкриття одного із завдань правового виховання, а саме до формування в учнів так званих «правових почуттів», які регулюють їхню повсякденну поведінку. Мова йде про почуття відповідальності за свої вчинки, нетерпимості до порушників норм та правил, почуття правомірності обраних шляхів до мети тощо. У процесі формування правових почуттів передусім важливо розкривати їх зміст. Так, школярі мають знати, що почуття відповідальності виявляється в: а) усвідомленому ставленні до своєї громадської діяльності і оцінці її з погляду власної вимогливості; б) здатності до самоаналізу, самооцінки; в) умінні своєчасно і точно виконувати доручення, доводити справу до кінця; г) прояві ініціативи і самостійності у виконанні будь-якої діяльності; д) здатності передбачати наслідки своїх дій і вчинків, готовності визнати свою вину; є) емоційному переживанні виконаного завдання; ж) умінні дати оцінку власної поведінки, зайняти принципову позицію в конкретній ситуації, непримиренності до порушників дисципліни. Звернення до питання впливу правової освіти в закладах середньої та спеціальної освіти на формування організаційної свідомості, ґрунтується на аналізі правової культури педагога в цих закладах. Неможливо не визнати вирішальну роль особистості викладача у процесі правового виховання учнів. Педагогічна роль в сучасних умовах може бути реалізована тільки за умов спорідненості інтересів викладача і учнів, багатство і розмаїття взаємовідносин між ними, неформальне спілкування. Кваліфікація та комунікативні навички викладача повинні створювати умови, щоб учні прагнули спілкування на уроках та після уроків, ділилися думками та сумнівами, успіхами та невдачами, оскільки компетентність вчителя в сфері правової освіти школяра безпосередньо впливає на продуктивність формування його організаційної свідомості. Негативно впливає на формування організаційної свідомості низка чинників, а саме: а) перекіс у бік кримінальної тематики; б) захоплення окремими правовими питаннями замість розкриття всієї системи принципів права, їх місця у житті суспільства, обґрунтування їх справедливості; в) перенесення центру ваги на пояснення того, що закон володіє «обмеженнями», «заборонами», замість того, щоб показати моральну суть правових норм, формування досвіду належної поведінки; г) розрив між розкриттям загальних положень права і форм конкретної поведінки, внаслідок чого використовуються приклади, що викликають тільки пізнавальний або розважальний інтерес, а не ефективне включення; д) недостатнє наголошування на особистій відповідальності особистості за скоєне. Процеси формування організаційної свідомості, на нашу думку, базуються на змістовному правовому усвідомленні специфіки майбутньої професійної діяльності, правові знання в конкретній предметній галузі сприяють гармонійному становленню спеціаліста та якісній організації його повсякденної професійної діяльності, наприклад, у галузі промисловості, сільськогосподарського виробництва, сфери обслуговування, транспорту та ін. Проводячи аналіз зв’язку між правовою освітою та феноменом організаційної свідомості, актуальності набуває необхідність проведення наукової розвідки процесів сприйняття правового матеріалу, а також адекватного їх відтворення у правовій поведінці. В сучасній психології набула популярності концепція вербального біхевіоризму, за допомогою якої чіткішої форми набувають знання щодо процесів сприйняття та інтерпретації права. Досліджуючи зв’язок між шкільним правовим вихованням та організаційною свідомістю, продуктивним вважається спрямувати нашу рефлексію на таке поняття, як «громадянська спрямованість». Підкреслено, що здатність особистості до рефлексії, спрямованість волі та саморегуляції власної активності є важливими факторами, що зумовлюють розвиток громадянської активності.

У підрозділі 3.2 – «Вища професійна освіта у дискурсі формування організаційної свідомості майбутніх фахівців (гуманітарний і технічний профіль, менеджери, юристи)» – доводиться, що фахівцям усіх без виключення профілів, рівнів і напрямів підготовки потрібна правова освіта, що унормовує організаційну активність особистості, спрямовує її у русло планомірності і передбачуваності, високої власної відповідальності за організаційні процеси та їх кінцеві продукти. Подані результати аналізу процесу формування організаційної свідомості під впливом правової освіти, яку отримують студенти вищих навчальних закладів. З метою підвищення евристичного потенціалу наших наукових розвідок та дотримання методології проведення наукових досліджень, вирішено дослідити вищезгаданий процес при отриманні низки спеціальностей, а саме: для студентів педагогічних навчальних закладів, студентів гуманітарного напрямку, для студентів технічних спеціальностей, для майбутніх медичних працівників, а також для студентів-юристів. Дана систематизація, як вважають деякі критики, є не повною, бо не включає велику низку інших спеціальностей. Проте, на нашу думку, виділені у дослідженні ключові напрямки спеціальностей можуть претендувати на те, що нами буде досягнута майже повна дескрипція проблематики, а процес формування організаційної свідомості під впливом правової освіти у вищих навчальних закладах як цілісне явище буде проаналізований на достатньому рівні. Тут також розглянуті особливості формування організаційної свідомості при отриманні освіти у вищих навчальних закладах, до яких, у відповідності до Закону України №2984-ІІІ від 17.01.2001 р. «Про вищу освіту» (зі змінами), віднесені технікуми (училища), коледжі, інститути, університети, академії, консерваторії тощо. Детально подається специфіка формування організаційної свідомості для студентів: а) гуманітарного профілю; б) студентів-педагогів, що мають власною поведінкою демонструвати високу правову і організаційну культуру у якості зразка для молоді, а по-друге, бути здатними викладати правові дисципліни або розтлумачувати організаційно-правові колізії і правила у навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації; в) студентів технічних вищих навчальних закладів; г) студентів-менеджерів, що претендують на посади державних службовців і тому повинні передбачати: 1) виховання у посадової особи державного органу управління загальногромадської правової культури; 2) виховання професійної правової культури; д) студентів-юристів, головне завдання яких полягає не стільки в отриманні знань щодо конкретних норм права, скільки в усвідомленні його принципів та змісту правового регулювання будь-якої сфери суспільного життя. Окрім цього, знання юристом принципів правозастосування необхідно для кваліфікованого вирішення питань, не врегульованих чинним законодавством, при виникненні правових колізій та прогалин в праві тощо. Наводяться позитивні і негативні результати порівняльного аналізу професійної підготовки фахівців-юристів в Україні, Німеччині та США. Окремо аналізується вплив правової освіти на динаміку формування організаційної свідомості працівників правоохоронних органів, з’ясовується зв’язок між поняттями «організаційна свідомість» та «фахова правосвідомість». Розглядаючи вплив правої освіти на формування організаційної свідомості студента-медика, автор зауважує, що ефективність діяльності медичних закладів не тільки залежить від професійного рівня медичних і фармацевтичних працівників, матеріальної оснащеності, а й від рівня їх правових знань, організаційної свідомості та культури. По-перше, відзначено, що чим вище рівень правової свідомості медичного працівника, тим реальніше забезпечується конституційне право громадян на охорону здоров’я. По-друге, в своїй повсякденній діяльності медичний працівник повинен керуватися сприйнятим та глибоко усвідомленим правовим змістом низки таких понять як «біоетика», «евтаназія», «лікарська таємниця» тощо, а підвищення рівня правової свідомості медичного працівника дозволяє збільшити ефективність і якість надання лікувально-діагностичної допомоги, а також слугує профілактикою попередження лікарських помилок, професійної халатності та злочинності.

У підрозділі 3.3 – «Освіта протягом життя у дискурсі організаційно-правового зростання фахівця (перепідготовка, підвищення кваліфікації, курсове навчання)» – розглядаються системи післядипломної правової освіти. Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що якісне перетворення норм права у звичку суворого дотримання закону ґрунтується на свідомому прагненні людини до самовдосконалення. Якісним доповненням до академічного вивчення права без сумніву є правова самоосвіта як засіб задоволення потягу до вдосконалення своїх знань у правовій сфері і формуванні на їх основі здорових алгоритмів поведінки у суспільстві. Добровільне вивчення джерел юридичної літератури, засвоєння механізмів впливу норм права на поведінку та діяльність особистості, розуміння необхідності правового регулювання суспільних відносин (трудових, сімейних, господарських тощо) сприяє самовдосконаленню особистості, підвищенню його потенціалу як активного члена сучасного українського суспільства. Ідея безперервності освіти намагається врахувати дві суспільні тенденції, які набули великої актуальності в сучасних умовах розвитку суспільства, а саме: мінливий характер оточуючої нас реальності (від технічної до соціальної), а також фундаментальну рису людства у постійному прагненні людини до самовизначення в суспільстві, пошуку істини, слідування за зростаючими потребами тощо. У даному дослідженні організаційна свідомість розуміється як певний стан зрілості особистості, коли її знання та навички дозволяють їй свідомо контролювати процеси діяльності, що відбуваються у її повсякденному житті. Для такої роботи існує низка методів самовиховання: а) самопізнання; б) самооцінка; в) самопорівняння; г) самообовя’зковість; д) самовправа; є) вольове зусилля; ж) самоконтроль; і) самозвіт; к) самозаохочування та ін. Зазначено, що формування самоосвітньої компетенції є необхідною передумовою розвитку організаційної свідомості. Звернено увагу на класифікацію позанавчальних правовиховних заходів, участь у яких є ознакою прагнення людини вийти в своєму професійному та особистісному зростанні за межі мінімального необхідного рівня правових знань та навичок, актуалізувати свої творчі організаційні здібності. Система виглядає таким чином: за метою (поглиблення рівня знань зі спеціальності, історії та культури народу; виявлення рівня сформованості правової культури, громадських якостей тощо); за формою (навчальні, ігрові, змагальні тощо); за місцем проведення (аудиторія, плац, приміщення суду тощо); за методом проведення (роз’яснювально-ілюстративні, дослідно-пошукові тощо). Суспільству потрібні люди з творчою ініціативою та високим адаптаційним потенціалом, які спираються на актуальні знання, гнучкість та критичність мислення у поєднанні з налаштованістю на досягнення мети, високою моральністю та відповідальністю. Відповідно до цієї меті, система безперервної освіти, яка впроваджується в нашій державі, однією із складових із необхідністю має систему дистанційної освіти, що має своє відображення у положеннях державної політики як в галузі освіти, так і в галузі інформатизації суспільних відносин (Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті, Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття), Закон України «Про Національну програму інформатизації» тощо. Дистанційна юридична освіта несе в собі великий потенціал, пов’язаний з використанням найновіших педагогічних технологій, які стимулюють розкриття внутрішніх резервів індивіда, які не завжди можуть проявитись при навчанні на стаціонарі юридичного ВНЗ. При дистанційному навчанні актуалізуються здібності індивідуума до самоорганізації та самоконтролю. При цьому, дистанційна освіта базується на принципі інтенсивного самостійного навчання студента, але вона є цілеспрямованим та контрольованим освітніми закладами процесом.

У четвертому розділі – «ПРАКСЕОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРАВОВОЇ ОСВІТИ ЯК ЧИННИКА ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ РОЗБУДОВИ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА» – розглянуто місце і роль практики використання правової освіти як чинника формування організаційної свідомості особистості і організаційного потенціалу народу – головного творця державотворення.

У підрозділі 4.1 – «Правова держава як результат функціонування організаційної свідомості особистості і організаційного потенціалу народу» – проаналізовано рух країни під впливом боротьби суперечностей між правовою і організаційною культурою до правової держави, що свідчить про домінування права над організаційними спокусами досягнути приватного збагачення, скороспішного задоволення індивідуальних потреб і примх. Правовою державою не є просто держава, яка дотримується законів. Насправді, вона визнає право як явище, яке історично розвивається у суспільній свідомості, воно є мірою справедливості та свободи, що виражені в законах та реалізуються на практиці, а сила правової держави ґрунтується не стільки на примусі, скільки на переконанні. При цьому, основною з ознак правової держави вважається забезпечення реалізації прав і свобод громадянина, що точніше можна назвати принципом суверенітету особистості як сфери самовизначення людини, яку держава не тільки не має права регулювати, але й взагалі не має права в неї втручатися. Розкрито зв’язок між функціонуванням організаційної свідомості та процесами розбудови правової держави. Досліджено зв’язок між поняттями «організаційна культура» та «організаційна свідомість». Підкреслюється, що прогресивність і розвиток будь-якого державного устрою і його правової системи визначається фактом визнання і затвердження того, чи є людина, особистість найвищою цінністю для держави і суспільства, а її непорушні, недоторкані і не відчужувані права і свободи основою для будь-якого суспільства, світу і справедливості на землі. Для цього вивчається, яким чином функціонування організаційної свідомості громадян впливає на розбудову в Україні правової держави, виявляються актуальні проблеми сучасної правової освіти як чинника формування організаційної свідомості та визначаються шляхи їх розв’язання. Одним з головних завдань на шляху розбудови в Україні громадянського суспільства і правової держави є подолання деформації правової свідомості, правового нігілізму зокрема, та створення умов для підвищення рівня правової культури населення, активної та свідомої участі наших співвітчизників у здійсненні реформ.

Звернуто увагу на те, що становлення громадянського суспільства багато в чому залежить від внутрішньої активності та організованості кожної особистості у розвитку її громадянської позиції, бо становлення громадянського суспільства неможливе без утвердження високого рівня правосвідомості кожного українця, підтверджуючи тезу, що автономна особистість з розвиненою правосвідомістю є суб’єктивною умовою формування правового суспільства, і виступає альтернативою до стану як жорсткої упорядкованості, домінування політичного панування, так і дезорганізації та вседозволеності. Правова держава як механізм свободи, захисту честі та гідності особистості та боротьби з негативними суспільними явищами не буде «діяти», якщо цей механізм погано відрегульований. В центрі цієї проблеми лежить недостатній рівень загальної, політичної, правової і організаційної культури особистості, що має побутовий, професійний і теоретичний рівні. Доведено, що правова культура в концентрованому вигляді повинна поєднувати в собі правові знання, погляди і спрямованість індивіда, його правову активність, вміння оцінювати свої і чужі вчинки враховуючи вимоги чинного законодавства, обираючи для досягнення намічених цілей виключно законні шляхи та засоби, що дозволяє стверджувати факт існування зв’язку між поступовим системним розгортанням процесів становлення правової держави через прагнення до високого рівня усвідомлення свого змісту та цілей своєї повсякденної діяльності, який вона ототожнює із поняттям організаційної свідомості.

У підрозділі 4.2 – «Актуальні проблеми модернізації правової освіти у перехідному суспільстві» – перевіряється ефективність зусиль вітчизняних освітян на протязі двох десятиліть у сфері модернізації національної системи правової освіти як чинника формування організаційної свідомості особистості. На користь необхідності поглиблення євроінтеграційного виміру під час здійснення модернізації правової освіти може слугувати думка про невідповідність організації та змісту вітчизняної правової освіти сучасним європейським стандартам. Як наслідок, недостатнє розуміння випускниками юридичних ВНЗ правової природи соціальних явищ, недостатнє володіння технікою аргументації рішень, юридичною технікою створення та здійснення правових і процесуальних актів, нездатність до практичного застосування отриманих знань, неможливість професійної адаптації вітчизняного правника до зарубіжних правничих реалій тощо. Для дослідження актуальних проблем, які склалися в сфері вищої юридичної освіти України, та шляхів їх вирішення, звернута увага на низку проблем, які стоять на заваді модернізації правової освіти, зокрема: а) недосконалість системи, що заважає забезпечувати її високу якість через підготовку фахівців-юристів у непрофільних ВНЗ та у великій кількості нових ВНЗ різних форм власності; б) відсутність галузевих стандартів підготовки бакалаврів, спеціалістів та магістрів права; в) недосконалість навчального та навчально-методичного забезпечення через наявність значної частки неюридичних дисциплін, неефективність організації практик і змісту їх професійного наповнення; г) неузгодженість нормативно-правових актів, що регламентують підготовку серед іншого й фахівців-юристів та ін. Основними завданнями для подолання перелічених вище проблем, дослідниця (вслід за Н.Христинченко) вважає за доцільне: а) розробити та впровадити галузеві стандарти юридичної освіти; удосконалити організаційно-правові основи діяльності вищих юридичних навчальних закладів, включаючи засади їх автономності, самоврядності, питання впорядкування діяльності філій юридичних ВНЗ, кафедрального структурування, статусу викладачів (доцентів, професорів) тощо; б) забезпечити інтеграцію вищої юридичної освіти, науки і практики; в) наблизити зміст загальнотеоретичних і гуманітарних курсів до сфери професійної підготовки фахівців-юристів; г) здійснити розробку курсів і викладання правових дисциплін з обов’язковим урахуванням національної історії виникнення та розвитку правових норм, інститутів і принципів права, сучасного європейського права та тенденцій його розвитку; д) синхронізувати правову підготовку фахівців з менеджерською; є) удосконалити вітчизняну мережу фахової підготовки правників. Детально аналізуються окремі складові професійної підготовки і перепідготовки юристів і менеджерів. Звертається увага на сучасні засоби правової освіти після завершення вищого навчального закладу, а саме на: дистанційні форми, мовну підготовку, інформаційну грамотність, комунікабельність і здатність до організаційної взаємодії.

У підрозділі 4.3 – «Практика використання правової освіти при формуванні організаційної культури українців» перевіряється наскільки запропонована авторська концепція здатна прояснити процеси, що протікають у сфері формування організаційної свідомості і нарощуванні організаційного потенціалу держави. Для дослідження ролі правової освіти при формуванні організаційної культури, уточнено термінологічну визначеність відносно того, що сучасна наука розуміє під терміном «організаційна культура». Деталізується розробка того, що являє собою правова освіта у формуванні організаційної свідомості, яка здійснена у попередніх підрозділах. Організаційна культура трактується як одна з субкультур, у якій знаходять своє специфічне відображення основні елементи культури суспільства: уявлення, символи, цінності, ідеали, зразки поведінки тощо. Це дає йому підстави стверджувати, що організаційна культура перебуває у прямій залежності від фундаментальних ідей, цінностей, символів та зразків поведінки всього суспільства, а на їх основі інтегруються індивіди й групи, через них здійснюється ціннісний та нормативний (правовий) контроль за їх поведінкою. Організаційна культура, на нашу думку, активно сприяє структуризації мотивацій, досягненню їх сумісності, і, відповідно, координації рішень і діяльності членів організації. Синтез стимулюючих механізмів, структуризації мотивів, внутрішньої структури забезпечує єдність будь-якої організації. Висувається теза, що ефективна організаційна культура може існувати як мета-об’єднання організаційних свідомостей членів організації. І відстоюється позиція того, що основою успішної діяльності організації як складного соціального утворення є особистість із високим рівнем організаційної свідомості, чия особиста ціннісна картина співпадає із декларованими та сповідуваними в реальності цінностями організації. Наголошується на тому, що організаційна культура хоча й характеризується відносною стабільністю, проте може виявляти гнучкість та здатність до саморегуляції, які можуть бути пов’язані необхідністю встановлення певного типу відносин між членами організації для успішного вирішення проблем внутрішньої інтеграції або адаптації до зовнішніх чинників (погіршення стану ринку, поява конкурентів, зміна стадій життєвого циклу організацій тощо). На даному етапі розвитку суспільства відбувається повсякденне переосмислення основ функціонування сучасних організацій, концептуальний пошук нових типів організацій, які здатні гнучко та постійно адаптуватися до мінливих умов, створювати нові типи організаційних активів, серед яких найбільш значущим є інтелектуальний капітал. Саме організаційна культура виступає як найважливіший компонент трансформації всієї організації. У той час як правова культура, в силу своєї консервативності, може суттєво відставати від потреб соціального розвитку.

 

Детально аналізуються недоліки у правосвідомості і організаційній культурі працівників правоохоронної системи України, з свого боку, ми виділяємо групу негативних духовних цінностей, які носять поширений характер: закритість від колег, особиста відданість, слухняність, конформізм, нерівність чоловіків та жінок, національні переваги, робота за стандартом, пріоритет цифрових показників, на користь справі можна відступати від норм закону, несправедлива система винагороджень, управління – це справа обраних, не прийнято ділитися з колегами інформацією, в тому числі особистого характеру тощо. Пояснюється їх наявність тим, що органи внутрішніх справ багато в чому зберегли свою попередню радянську сутність – як «силових структур», що служать інтересам держави, а не суспільства. До контексту даного дослідження правомірно включено аналіз організаційної культури державних службовців, адже їх професійна діяльність висуває високі вимоги щодо рівня правової свідомості через те, що на них покладено наступні обов’язки: дотримуватися Конституції України та інших нормативно-правових актів України; забезпечувати ефективну роботу й виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; не допускати порушень прав і свобод людини й громадянина; зберігати державну таємницю тощо, а успіх її здійснення визначається знанням правових наук, менеджменту, психології, логіки тощо. Робиться правомірний висновок про те, що агресивна організаційна поведінка співробітників державного апарату не ґрунтується на засадах виконання вимог права і тому є середовищем для розквіту лобізму, корупції, нехтуванню правами людини, професійній недбалості та проявам інших негативних явищ у суспільстві. У той же час наголошено на тому, що організаційна культура, формуючи стійкі духовні зв’язки і комунікації всередині організації, створює її внутрішній потенціал нематеріальних активів, за рахунок якого соціально-економічна система зможе вижити в умовах кризи (наприклад, за допомогою командного духу персоналу, його відданості організації) і розвиватися (за рахунок високої кваліфікації працівників, власних розробок тощо). Закономірністю за цих умов є те, що сьогодні більшість організацій та підприємств переживають процеси формування нових правил, процедур, стандартів поведінки, тобто всього того, що відноситься до організаційної культури, віддаючи перевагу тенденції децентралізації, спрощення організаційно-управлінських структур, зміни розмірів та масштабів підприємств на основі комп’ютерних та телекомунікаційних технологій. Організаційна культура дає можливість переорганізовувати, самоорганізовувати процеси, структури організації відповідно до ситуації, що змінилася і тому на практиці підштовхує правову освіту до подальшого розвитку і вдосконалення.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины