МОДЕЛІ ІСЛАМСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ: РЕЛІГІЄЗНАВЧИЙ АСПЕКТ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються об’єкт, предмет, мета й завдання дисертації, методологія дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, наводяться дані щодо апробації результатів дослідження й структури дисертації.

У першому розділі “Аналітичний огляд літературних джерел та методологія дослідження проблеми” розглядаються різноманітні підходи до осмислення сутності ісламу, висвітлюється релігієзнавчий потенціал його економічної складової.

Вказується, що, оскільки дослідження виконувалося у міждисциплінарних межах, то розкриття його змісту зумовило проведення аналізу у декількох напрямах.

Перший напрямок складають дослідження праць з ісламознавства. Вони об’єднують наукові публікації, присвячені ісламу як релігії у цілому, в яких розкриваються питання виникнення, походження, історії ісламського віровчення, починаючи з етапу його зародження та до нашого часу. Серед них варто виділити роботи європейських ісламознавців І.Гольдцигера, А.фон Кремера, А.Массе, Р.Шарля, Ф.Шюона, та вітчизняних сходознавців В.Бартольда, А.Бєляєва, П.Грязневича, І.Крачковського, А.Шмідта та ін., в яких закладалися теоретико-методологічні основи аналізу ісламу.

Дослідження, що розкривають філософію ісламу, а особливо його етичну компоненту, складають наступний етап аналізу, оскільки іслам для його послідовників це не тільки віра, але й спосіб життя, який наскрізь пронизаний конкретними моральними настановами та приписами. Такі вчені, як А.Гусейнов, М.Іордан, М.Уотт досліджували взаємозв’язок між  духовно-моральними цінностями та концепцією особистості, її соціально-економічною поведінкою.  

У наступному напрямку дослідження проаналізовані основні роботи, присвячені ісламській економіці, написані богословами, правознавцями, економістами та мислителями епохи Середньовіччя. Такий детальний аналіз надав змогу дослідити ґенезу такого феномену, як модель ісламської економіки. Авторка зазначає, що першими, хто почав досліджувати економічні процеси, які відбувалися у мусульманському суспільстві, були середньовічні мислителі Абу Юсуф, Ібн Хазм, ал-Газалі, Ібн Таймія, Ібн Халдун та ін. Вони заклали підґрунтя класичної ісламської економічної доктрини як сукупності уявлень середньовічних мусульманських авторів і шаріатської регламентації господарської діяльності в цілому, що відповідала потребам практики економічних відносин у мусульманських країнах упродовж століть, хоча в цьому контексті нерідко виявлялися протиріччя між теорією і практикою. Причому економічні питання розглядалися в контексті інших проблем: відносин правителя та підданих, мусульман і немусульман, виконання віруючими релігійних обов'язків та ін.

Дисертантка, відстежуючи ґенезу поглядів мислителів, підкреслює, що починаючи із ХХ ст. науковці спробували сформулювати завдання та визначити пріоритети  ісламської економіки. Так, важливі дослідження щодо даного феномена містяться у працях М.Аріфа, Тадж ад-Діна, М.Маннана, С.Н.Х.Накві, Ф.Нієнгауза, Мухамада Ніджатула Сідікі, Мухаммада Бакіра ас-Садра, Аль-Азхар-Шауки аль Фанджарі, Мухамеда Умара Чапра. Автори визначали, що при вирішенні завдань, які ставить перед собою ісламська економіка, передусім стоїть реалізація ісламських духовних та моральних цінностей, що водночас  мають універсальний, загальнолюдський характер.

Філософсько-релігієзнавчий аналіз моделей ісламської економіки ускладнюється тим, що на даний момент в Україні комплексних наукових досліджень, які присвячені впливу ісламу на соціально-економічне життя мусульман, майже немає. Тому у дослідженні використовувалися в основному праці радянських  науковців, таких як А.Ахмедова, Н.Іванова, А.Іонової, Б.Капустіна, С.Левіна, А.Максімова, Т.Мілославської, та сучасних російських вчених – А.Агамова, Р.Беккіна, А.Журавльова, Н.Жданова, В.Малушкова, Р.Нуріахметової, Г.Нурулліної, В.Павлова та ін.

Також були проаналізовані праці сучасних політологів, які досліджували принципи ісламської економіки, Хасана аль-Бана, Р.Ердогана, Абу аль-Ала ал-Маудуді, Алляль ал-Фасі.

Наступний напрямок стосується досліджень праць з мусульманського права, оскільки принципи ісламської економіки будуються за його законами. Значний здобуток у дослідженні мусульманського права внесли такі мусульманські правознавці: Абд аль-Азіз Амір, Мухаммад Йусуф Муса, Субхі Махмасані, Мухаммад Фарук ан Набхан, Субхі ас Салі; іноземні вчені – Л.Ван ден Берг, І.Нофаль, Р.Шарль та російські вчені – Н.Торнау, Г.Керімов, О.Барковська, З.Місроков. Серед українських вчених, що займаються проблемами мусульманського права, варто виділити таких, як В.Борис, Т.Горбаченко, В.Лубський та М.Лубська.

Предметом особливої уваги були монографічні роботи та дисертаційні дослідження А.Агамова, Р.Беккіна, В.Лубського, М.Лубської, В.Машлукова, Р.Нуріахметової, Г.Нурулліної, Л.Сюкіяйнена. Роботи цих авторів допомогли дисертантці здійснити релігієзнавчий аналіз та виокремити сутнісні особливості сучасних моделей ісламської економіки, їх функціональні особливості в різних країнах.

Що ж стосується допоміжної літератури, то в українському релігієзнавстві до вивчення цієї проблеми зверталися такі науковці: Д.Білозор, Т.Горбаченко, В.Єленський, М.Закович, М.Кирюшко, С.Кияк, А.Колодний, В.Лубський, В.Сергійко, Н.Стужна, О.Титаренко, Л.Филипович, М.Чировський, Т.Шамсутдінова-Лебедюк, А.Юраш, П.Яроцький.

У наступному напрямку дослідження дисертантка аналізує джерельну базу. Оскільки україномовного видання Корану не існує, авторка використовувала російське видання “Коран” у перекладі з арабської мови І.Ю. Крачковського та “Хадиси Пророка”, переклад та коментарі до яких були здійснені В.Пороховою. Також були використані Булуг аль-Марам Ібн Хаджар аль-Аскалані у перекладі з арабської мови Е.Р.Кулієва, та російськомовне видання сунни -  це “Сахіх” аль Бухарі, яке включає повний текст “Мухтасара” (2134 хадиси). Була проаналізована збірка „Сорок хадисів імама ан-Нававі” у перекладі з арабської В.А.Нірші.

Проаналізувавши різноманітні підходи щодо з’ясування сутності ісламської економічної моделі, дисертантка робить висновок, що різноплановість аналізу спричинена, насамперед, певними світоглядними установками чи професійними уподобаннями дослідників. Проте поза увагою дослідників залишаються проблеми, пов’язані із з’ясуванням сутності моделі ісламської економіки. На думку авторки,  під терміном “модель ісламської економіки” мається на увазі етично орієнтована система господарювання, яка, ґрунтуючись на  принципах Корану та сунни, функціонує відповідно до норм та принципів мусульманського права.

У другому розділі  “Концептуалізація феномену ісламської моделі економіки” проводиться аналіз коранічних текстів та хадисів Пророка,  які стали підґрунтям для формування традиціоналістської моделі ісламської економіки.

У підрозділі 2.1. “Священні книги мусульман про особливості взаємозв’язку релігійного та економічного чинників в ісламі” авторка зазначає, що основи ісламської моделі економіки, які були закладені в Корані та сунні Пророка Мухаммада, як остаточних та повних джерелах морально-етичних норм, стали підґрунтям для вирішення проблем соціально-економічної діяльності не тільки громади (умми), а й загалом мусульманської держави (халіфату) вже з перших десятиліть існування ісламу.

Підкреслюється, що Коран і сунна  для мусульман є першоджерелами всіх положень ісламу, в тому числі всіх видів економічної діяльності. Відтак як і релігія, так і економіка водночас впорядковують сумісне життя та діяльність мусульман. Оскільки Аллах надав людині у розпорядження все суще, остільки всі її дії повинні виходити з його вищого, абсолютного авторитету. Також всі коранічні соціально-економічні приписи мають характер абсолютних, безапеляційних вимог та заборон. Причому в мусульманському віровченні етичний імператив домінує над економічними благами.

Принципово важливими, на думку дисертантки, є такі коранічні положення, як принцип таухід (Єдинобожжя), осуд лихварства,  покарання за замах на власність  тощо, які є основою ісламської моделі економіки.

У дисертаційній роботі зазначається, що ще одним важливим джерелом у дослідженні формування моделі ісламської економіки є сунна. Сунна Пророка конкретизує і доповнює економічні положення, які зазначені у Корані. Для кожного мусульманина обов’язковим є слідування сунні (у тому числі й в економічному житті). Одним із найавторитетніших є збірник хадисів Аль-Джамі ас-Сахіх, укладачем якого був Мухаммад аль-Бухарі. Він відібрав 7400 хадисів, які вважав найбільш достовірними. “Ас-Сахіх” визнаний мусульманами як видатний посібник з фікху (комплексу правил поведінки мусульманина). В інших збірниках хадисів інтерес укладачів був зосереджений навколо певних правил або норм, що стосувалися лише побуту мусульманина. “Сахіх” аль-Бухарі  докладно роз'яснював що дозволено (мандуб), і що заборонено (макрух), як ставитися до ритуалу, їжі, одягу, взаємин між людьми, процесу укладання договорів про купівлю-продаж товарів,  торгівлю рабами та ін.

Модель ісламської економіки, заснована на Корані та сунні, була конкретизована в рамках теорії мусульманського права. Кожна зі шкіл ханафітського, малікітського, шафіїтського, ханбалітського суннітського мазхабів, та  джафарітська школа шиїтського мазхаба в подальшому додавала їй свої специфічні риси, а існуючі між ними розходження мали в основному індивідуальний характер. Підкреслюється, що шаріат як сукупність приписів, закріплених в Корані та сунні, є вічним та незмінним. Натомість фікх (конкретизація норм шаріату щодо певних ситуацій) та мусульманське право вирізняються темпоральною змінюваністю та обставинами застосування.

У підрозділі 2.2. “Економічні складові у контексті ісламського віровчення” визначається, що суть економічних явищ є проекцією того безумовного факту, що все наявне у світі є власністю Аллаха, людина ж лише з Його волі користується дарованими їй благами. Виходячи із даного положення, мусульманські богослови та економісти дійшли висновку щодо етичної направленості економічної поведінки мусульманина, яка виражається у справедливості, чесності та милосерді. Дані етичні категорії висуваються у якості пріоритетних цілей для досягнення економічного благополуччя мусульманської громади.

Значна увага мусульманськими правознавцями приділяється праву приватної власності, оскільки у релігійно-філософському змісті дане право вважають похідним від влади Аллаха. Кожний мусульманин повинен передусім, поважно ставитися до приватної власності. Іслам розглядає будь-які дії індивідуума з точки зору загальнолюдського блага та накладає моральну відповідальність на власника, забороняючи безмірне збагачення. Виходячи з коранічних положень про божественне походження права власності, мусульманські правові школи з часом розвинули ідею недоторканості приватної власності.

З визнання того, що верховне право власності належить Аллахові, випливає ідея формування вакфа - майна, що за волевиявленням його засновника передається на благодійні цілі. Мусульманські правознавці вважають, що при переході у вакф майно повертається до Бога; людям же надається лише право користування  ним у релігійних цілях.

Зазначається, що відповідно до ісламського віровчення, Аллах створив багатство для розподілу його серед віруючих та використання ними. Разом з тим воно не підлягає рівномірному розподілові, але кожен мусульманин має право одержати частину матеріальних коштів, щоб досягти певного рівня життя – “нісаб”. До числа схвалених класичним мусульманським правом податків відносять: закят – податок, стягнутий з повнолітніх дієздатних мусульман на користь бідних; закят аль-фітр – милостиня з нагоди розговіння по закінченні посту; ушр – десятина, податок із продуктів землеробства; хумс – податкове обкладання власності (1/5 частина доходу); джизья – подушна подать з іновірців; харадж – поземельний податок; садака – пожертвування бідним.

Дисертантка підкреслює, що основним мусульманським податком є закят. Як один зі стовпів ісламу, прирівняний по догматичній значимості до молитви, закят має поліфункціональне значення – він є найважливішим елементом релігійної практики, а також відіграє важливу соціально-економічну роль у житті мусульманина і мусульманської громади.

У підрозділі 2.3. “Заборони (харам) в Священних мусульманських книгах та шаріаті” зазначається, що значна  частина економічних норм та настанов у мусульманських Священних книгах стосується сфери обміну товарами. Це пояснюється тим, що в епоху формування шаріату основною підприємницькою діяльністю населення була торгівля. Розширення у результаті арабських завоювань меж Халіфату та посилення торгівлі між Європою, Індією і Китаєм призвели до розробки законів, регулюючих дану сферу діяльності. До числа заборон увійшли демпінг і спекуляція, обмірювання та обважування, надання неповної або помилкової інформації. Деякі категорії в рамках цієї царини мусульманського права були розроблені достатньо детально, наприклад гарар. Під гараром мається на увазі надмірний ризик і невизначеність в операціях, які призводять до виграшу однієї сторони за рахунок неінформованості іншої.

В ісламській економічній моделі значне місце займає сфера кредитно-фінансової діяльності, яка була широко розвинена у країнах мусульманського світу ще у Середньовіччі. Специфіка кредитно-фінансових інститутів полягає у поширенні шаріатської заборони на виплату або одержання позичкового відсотка - ріба. У сурах Корану неодноразово підкреслюється гріховність ріба. Але вже у перші століття хіджри ця заборона увійшла в суперечність з економічною дійсністю. Прискорений розвиток товарно-грошових відносин, ріст попиту на гроші зумовили необхідність “творчого підходу” законодавців до питання про прибуток. Ґрунтуючись на положеннях Корана, правознавці розмежували власне лихварство (тобто одержання відсотка з капіталу) і прибуток, у процесі одержання якого була залучена людська праця. Таким чином, лихварський відсоток стає законним у тому випадку, якщо прибуток був отриманий у результаті виробництва; до нього також відноситься і торгівля.

У третьому розділі “Моделі ісламської економіки у контексті сучасного цивілізаційного процесу” досліджуються особливості функціонування моделей ісламської економіки у епоху глобалізації, зокрема, на прикладі країн мусульманського та немусульманського світу.

 У підрозділі 3.1. “Ісламські економічні моделі та перспективи їх втілення у мусульманському світі” зазначається, що теоретична основа ісламської економіки охоплює всі сфери суспільно-господарської діяльності мусульман, починаючи з приватних інтересів індивіда і закінчуючи проблемами держави. До початку ХХІ століття ісламська економічна модель розглядалася у світі, як така, що не має жодних відносин до існуючих економічних систем. Проте, вже починаючи з 1990-х років у країнах Південно-Східної Азії та Ближньому Сході функціонуючі ісламські банки та страхові компанії  викликали значний інтерес як зі сторони мусульманської громади, так і немусульман. При з’ясуванні сутності різних моделей ісламської економіки авторка послуговувалася дослідженнями Р.Беккіна про класифікацію країн в залежності від ролі ісламських фінансів у фінансовій системі: до першої відносяться країни з моністичною моделлю розвитку ісламських фінансів, в яких ісламізація проводилася в масштабах усієї економічної системи (Іран, Пакистан, Судан); до другої групи відносяться країни,  де переважала так звана дуалістична модель, при якій ісламські та традиційні інститути існують в одному правовому полі, однак діяльність ісламських фінансових інститутів регулюється спеціальним законодавством (Малайзія); до третьої відносять країни, які зберегли прихильність до традиційної економічної моделі. У таких державах діють окремі ісламські фінансові інститути, а спеціально прийнятого законодавства, регулюючого їх діяльність, немає (Великобританія, Росія, США, Туреччина та ін.). Відзначаючи роль фінансового чинника в структурі ісламської економічної моделі авторка уточнює наступне: в даному випадку варто розмежовувати  реалізацію даної моделі в мусульманських та її імплементацію в немусульманських країнах. В межах мусульманських країн доцільніше виокремлювати традиціоналістську модель ісламської економіки, яка, з одного боку, ґрунтується на принципах ісламської економічної традиції, а з іншого – її реалізація уможливлюється за умови ісламського правління; та  модернізаційну модель ісламської економіки, яка спрямована на пристосування ісламу до вимог сучасності. При цьому дисертантка підкреслює, що  віра в Аллаха та божественне провидіння залишаються недоторканими навіть при спробах «осучаснення» ісламу.

У підрозділі 3.2. “Специфіка функціонування ісламських фінансових структур та інститутів” зазначається, що після загального підйому ролі ісламу та його відродження у нових історичних умовах, мусульманські країни почали засновувати ісламські фінансові інститути, які відповідали настановам ісламу. Одними з перших були ісламські банки, страхові компанії та фонди, що обслуговували правовірних мусульман згідно їх релігійній догматиці.

У світлі заборони позичкового відсотка в ісламі передбачалося, що ісламські банки повинні були працювати винятково на безвідсотковій основі. Для вирішення даного питання були застосовані модернізовані механізми, що існували в діловому обороті мусульманського світу багато сторіч потому. Одними із найпоширеніших в інвестиційному фінансуванні ісламських банків є механізми мушарака (спільне пайове підприємство, до якого кожний інвестор вносить свій пай, в подальшому інвестори розподіляють між собою отримані прибутки або збитки відповідно до пайового розміру кожного учасника) та мудараба (спільне пайове підприємство, яке діє за такими ж принципами, як мушарака, але одним із інвесторів обов’язково повинен бути ісламський банк). Але будь-яка інвестиційна діяльність банку неможлива без залучення зовнішнього капіталу. Таким чином, як і традиційні банки, ісламський банк залучає кошти клієнтів на поточні, ощадні та інвестиційні рахунки за допомогою таких механізмів, як кард хасан (безпроцентна позика), амана (механізм, при якому банк не може використовувати надані йому для збереження кошти) та ваді'а (механізм, при якому ісламський банк використовує надані вкладником кошти, але прибуток власникам рахунків виплачується на розсуд банку. При цьому клієнт може в будь-який момент забрати свої гроші). 

Що стосується ісламських методів фінансування, то фахівці виділяють дві групи, а саме: методи, в основі яких лежить механізм розподілу прибутків та збитків, або інвестиційні методи фінансування (мудараба, мушарака), та методи, засновані на борговому фінансуванні (мурабаха, салам), а також істісна та іджара.

Одне із значних місць в сучасній моделі ісламської економіки займають так звані ісламські збори та податки. Під терміном ісламські збори та податки прийнято вважати такі поняття, як закят, його різновиди ушр і закят ал-фітр, а також джізйю і харадж, та  ганіму, хумс і фай.

Ще одним елементом модернізаційної моделі ісламської економіки є ісламське страхування. У Корані та сунні не дається прямих вказівок щодо страхування, але більшість мусульманських правознавців вважають його забороненим (харам), при цьому відокремлюючи такі елементи, як гарар (невизначеність), майсір (азарт) та рібу (лихварство). Але прихильники ісламського страхування зараховують даний договір до категорій дозволених фасід або сахіх.

Одним із важливих інститутів сучасної ісламської економічної моделі  є вакф. Вакф (аукаф та вукуф) являє собою невідчужуване майно, що передається на цілі, які визначаються його засновником. Інститут вакфа — це приклад розщеплення права власності, при якому право володіння та користування майном переходять до бенефіціаріїв, а розпорядження ним обмежується волевиявленням засновника вакфа. У Корані про вакф прямо не зазначається, але мусульманські богослови розглядають його у контексті віршів, присвячених благодійності.

 У підрозділі 3.3. “Перспективи реалізації  моделей ісламської економіки в немусульманському світі” зазначається, що для немусульманських країн із значною мусульманською громадою використання механізмів моделей ісламської економіки необхідно, у першу чергу, розглядати з точки зору відповідності норм шаріату її законодавчій системі.

Зазначається, що проблему реалізації механізмів моделей ісламської економіки в немусульманському світі можна розглядати в двох площинах, а саме: коли механізми моделей ісламської економіки можуть бути реалізовані шляхом внесення відповідних пунктів у законодавство (при умовах, коли норми шаріату і цивільного права прямо суперечать один одному або “дотримання норм шаріату” позбавлено правового характеру); та коли механізми моделей ісламської економіки можуть бути реалізовані і без внесення змін у законодавство, тобто на рівні норм, що регулюють відносини між членами однієї соціальної групи, у рамках малих економічних систем: 1) коли норми шаріату і цивільного права не перетинаються; 2) коли сфера перетинань не конфліктна; 3) коли можливе застосування диспозитивної норми.

Обидва варіанти цілком реалістичні. У першому випадку, при внесенні нових нормативно-правових актів, законодавцеві зовсім не обов'язково приймати спеціальні статті, присвячені регулюванню діяльності інститутів ісламської економіки, а достатньо просто розширити правові можливості для вже існуючих інститутів. В другому випадку мусульмани вже сьогодні можуть реалізовувати економічні настанови ісламу в досить широкому обсязі. Більш того, у випадку успіху даної економічної практики вона в подальшому може бути врахована у законодавстві.