ХРИСТИЯНСЬКІ ВІРОПОВЧАЛЬНІ ТЕКСТИ У КОНТЕКСТІ ПИСЕМНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ XVI-XVIII СТ.

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ХРИСТИЯНСЬКІ ВІРОПОВЧАЛЬНІ ТЕКСТИ У КОНТЕКСТІ ПИСЕМНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ XVI-XVIII СТ.
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

 

          У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються об’єкт, предмет, мета та завдання дисертації, методологія дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення дослідження, з’ясовується зв’язок роботи з науковими програмами, наводяться дані про публікації та апробацію результатів дисертаційного дослідження.

          У першому розділі «Методологія дослідження віроповчальних текстів християнства» здійснено аналіз загального стану розробки обраної теми, обґрунтовано методологію та визначено категоріальний апарат дослідження.

          Аналіз опрацьованих джерел потребує всебічного розгляду віроповчальних текстів християнства як складової писемної культури України XVIXVIIІ cт. Це зумовило доцільність згрупування літератури та використаних джерел з проблеми дисертаційного дослідження у декілька блоків за чотирма концептуальними напрямами.

          Перший блок складають публікації методологічного характеру, наукові праці, присвячені релігійному розумінню культури, ролі релігії у становленні духовної культури та їх співвідношенню у контексті християнської писемної культури. Філософські, релігієзнавчі, історичні й культурологічні джерела з цих питань відкривають загальні тенденції розвитку релігійної системи Русі, сприяють їх глибшому розумінню.

          Другий блок проаналізованих наукових праць склали роботи, присвячені таким поняттям як «писемна культура», «християнська писемна культура». Дослідження ґрунтується на концепції писемної культури, представленою у наукових працях Т.Горбаченко, в яких досконало проаналізовано вплив християнства на становлення й поширення християнської писемної культури Русі-України у XVI–XVIIІ ст., розглянуто з філософсько-релігієзнавчих позицій питання християнської писемності в контексті церковно-релігійного життя. Писемна культура повязується автором із процесами формування національної культури, для неї властива здатність зіставляти, співвідносити себе з іншими культурами, жити з усвідомленням того, що національна культура не є поодинокою, а є однією з багатьох культур й побутує лише з ними й завдяки їм. Винайдення писемності в цьому контексті – визначальна, революційна подія, що обумовила перехід до національної культури. Остання й формується, власне, в річищі писемної культурної традиції. Світові релігії, можуть говорити з людьми, незалежно від їх етнічної приналежності, лише завдяки писемному слову, яке має значення священного писання, і така ситуація суттєво відрізняється від практики спілкування етносів зі своїми місцевими божествами за допомогою усного мовлення.

            Третій блок складають монографії, наукові статті, присвячені проблемі поширення текстів християнської писемної культури в Україні XVI–XVIII ст. й, відповідно, історії українського друкарства. Так, важливі матеріали щодо питань розгляду містяться у статтях дослідників християнської писемної культури     XIX ст. М.Максимовича, П.Лебедінцева. Діяльність типографії Києво-Печерської лаври від початку її заснування і до кінця ХVIII ст. висвітлюється у фундаментальних працях С.Голубєва, Ф.Титова, П.Троцького. Друкованим текстам християнської писемності присвячені бібліографічні роботи С.Сопікова, П.Строєва, В.Ундольского, І.Каратаєва. Дослідження з історії української друкованої книги XVI–XVIII ст. знайшли відображення у працях І.Огієнка. У публікаціях дослідників радянського періоду С.Маслова, Я.Запаска, А.Зьорнової, Я.Ісаєвича, С.Клепікова, Є.Немировського, О.Мишанича, В.Смолія, В.Микитася розкриваються відомості щодо виникнення видавничих осередків, шляхів та форм поширення книг християнської писемної культури. Сучасні науковці та дослідники українського книговидання В.Ульяновський, С.Кагамлик, В.Овчінніков присвятили свої праці дослідженню становлення книгодрукування на теренах України.

            Четвертий блок складають священні та віроповчальні тексти християнської писемної культури, джерельно-текстологічна база, концептуальний напрям якої становлять джерела, що надають об’єктивну і обґрунтовану оцінку ролі видавничих центрів та їх взаємодії у поширенні християнських віроповчальних текстів на теренах України XVI–XVIII ст. Праці Ф.Максименка, Г.Глотової, Т.Каменєвої, І.Мицька, В.Фрис, опубліковані й виявлені архівні матеріали, збірки, каталоги та описи стародруків відображають не тільки історію видань друкарських осередків та використання текстів християнської писемності у богослужбовій, освітній та релігійній діяльності християнської церкви, а й демонструють єдність та цілісність культурного життя всіх українських земель.

            У методологічному плані інтерпретацію текстів християнської писемності ми пов’язуємо: з всебічним аналізом об’єкту дослідження, який містить знання - філософське, релігійне, теологічне, лінгвістичне та ін., в його динаміці; з репрезентацією конкретного етапу розвитку писемної культури в ретроспективі минулих і перспективі майбутніх теоретичних побудов; з накладанням на досліджувані тексти не готових гіпотез, а таких, що конструюються в процесі інтерпретації.

          У другому розділі «Друковані тексти християнської писемної культури та їх поширення у східноукраїнських землях XVI–XVIІІ ст.» аналізуються видання біблійних текстів, що функціонували на території Київської митрополії у XVIXVIII ст. та шляхи поширення друкованих текстів християнської писемності у східноукраїнських регіонах.

          У підрозділі 2.1. «Використання біблійних текстів у межах Київської митрополії» зазначається, що біблійні тексти Київської митрополії XVIXVIII ст. репрезентують, у тих чи інших їх характерних проявах, рецепцію й асиміляцію трьох біблійних традицій: візантійської, єврейської та латинської.

          В історичному плані, культурна ситуація Московської держави кінця XVI ст. була такою, що друковані латинські джерела російської перекладної літератури почали виштовхувати попередні рукописні грецькі джерела, однак на території Київської митрополії, де створювався перший друкований слов’янський біблійний кодекс Острозька Біблія (15801581 рр.) – ситуація виявилася дещо іншою. Ситуація міжконфесійної полеміки у зв’язку з політикою унії польського уряду в умовах Речі Посполитої спонукала соціальний прошарок прихильників історичного православ’я не тільки орієнтуватися на Константинополь, як на загальноправославний канонічний центр, але й звернутися до грецьких джерел, які стали доступні завдяки книгодрукуванню церковної традиції.

Поширення друкованого тексту Святого Письма як культурного феномену християнської писемності відображало прагнення до загальнослов’янської єдності. Саме видання Біблії та біблійних текстів Київською митрополією стало фундаментом для наступної друкованої продукції християнської писемності, опорою для віруючих та сприяло зміцненню православної церкви. На східнослов’янських землях при складанні традиційного репертуару видань використовувалися не лише власне християнські тексти, але й іудейська літературна спадщина та богослужбова традиція.

          У підрозділі 2.2. «Поширення видань християнської писемної культури

у східноукраїнських регіонах» аналізується поширення християнських віроповчальних текстів на східноукраїнських землях у XVIXVIII ст., висвітлюється історія створення та функціонування друкарських осередків регіону – київських приватних друкарень, новгород-сіверської та чернігівської типографій.

          З’ясовано специфіку поширення друкованих видань в окремих регіонах східної України – Київщині, Лівобережжі та Слобожанщині. Ситуація на Київщині визначалася тим, що на тривалий період цей регіон став кордоном між Росією та Річчю Посполитою з відповідними складнощами для розповсюдження видань православних друкарень по території останньої. З’ясовано також окремі внески певних видавничих центрів у поширенні християнської літератури: перше місце тут посідають печерські видання, далі з великим відривом ідуть львівські, чернігівські та московські друки.

Третій розділ «Функціонування християнських віроповчальних текстів у західному регіоні українських земель XVIXVIІІ ст.» присвячено розгляду поширення друкованих видань християнської писемної традиції на західноукраїнських землях.

          У підрозділі 3.1. «Вплив на духовну культуру друкарських центрів західного регіону» висвітлюється роль діяльності західноукраїнських видавничих й наукових центрів у культурних процесах, та розкривається типологія перших українських друкарських осередків за шляхом їх утворення, приналежністю й підпорядкуванням.

          Зазначається, що за цими критеріями їх можна поділити на друкарні приватних осіб, видавництва православних міських братств, єпископські, монастирські друкарні тощо. Серед них окрему увагу приділено діяльності Острозького гуртка, підкреслено значення головного «проекту», здійсненого цим осередком – Острозької Біблії. На основі порівняльного аналізу досліджується діяльність друкарні Дерманського монастиря, тісно пов’язаної з острозьким осередком, важливим видавничим центром західноукраїнських земель – друкарнею Львівського братства. Здійснюється оцінка ролі братств – особливих церковно-громадських організацій, які виникають в Україні у другій половині XVI ст., маючи на меті моральне й духовне очищення життя церкви й суспільства в умовах небезпеки насадження католицизму. Вказується на суто релігійний характер братств, які зрештою, стали головним оплотом православ’я й української духовної культури та їх наполегливу діяльність у тиражуванні віроповчальних текстів та богослужбових книг.

          У підрозділі 3.2. «Взаємодія східних та західних українських видавничих осередків у поширенні християнських віроповчальних текстів» аналізується роль професійних зв’язків друкарень, що виникли на теренах України у XVIXVIІІ ст. як важливої складової видавничого процесу.

          Розгляд цього питання дозволяє визначити вагомість контактів, які були наслідком обміну спеціалістами з видавничої справи та спільними зусиллями у підготовці до друку певного обсягу видань християнської писемності. Виявлено, що друкарня Києво-Печерської лаври підтримувала жваві зв’язки з видавничими центрами Західної України, зокрема з друкарнею Львівського братства. Київські друки слугували зразками також приватним видавництвам, зокрема друкарні Михайла Сльозки. Встановлено, що саме з лаври він одержав дошки для титульної сторінки та ілюстрацій, які використав у своїй Тріоді цвітній (1642 р.). Активний книгообмін Києва з Унівом підтверджує колекція стародруків монастирської бібліотеки Унівського монастиря, в якій зберігалося чимало видань Києво-Печерської лаври. Взаємообмін Києво-Печерської лаври і Почаївського Свято-Успенського монастиря також мав величезний позитивний вплив на поширення текстів християнської писемності. Слід зазначити, що співробітництво наведених видавничих центрів у XVIII ст. проходило одночасно із черговим загостренням міжконфесійних конфліктів на території українських земель. На початку 30-х рр. XVIII ст. в унію перейшли майже всі монастирі та парафії Західної України, а також більшість віруючих Правобережної України. Навіть за таких складних умов, Київський православний і Почаївський уніатський друкарські центри продовжують проводити єдину політику із співробітництва та забезпечення населення всіма необхідними виданнями. Особлива важливість взаємодії полягала й в тому, що в період середини – другої половини ХVІІІ ст. це були два найпотужніші видавничі центри, які до того ж перебували у складі двох різних держав – Росії й Польщі – і репрезентували два різні конфесійні напрями, яких дотримувалися українці. Така стійка позиція видавничих центрів підтверджує факт територіальної й етнічної цілісності українських земель, незважаючи на політичні події та релігійні протиріччя.

          Виникнення видавничих осередків на східноукраїнських і західноукраїнських землях відігравало вирішальну роль у становленні не тільки християнської писемної культури, але й виступало ґрунтом культуротворчого процесу й української культури у цілому. Поширення видань християнської писемності на території Україні у другій половині XVIІ–XVIII ст. відбувалося у складних історичних та економічних умовах, а відсутність державної підтримки, низький (у порівнянні з країнами Західної та Центральної Європи) рівень освіти та науки зумовили відносну вузькість репертуару видань. Основним споживачем української книжкової продукції у цей період була Церква й віруючі, які таким чином, задовольняли свої релігійні потреби. З цих існуючих причин більш рентабельним було видання переважно богослужбових книг й малоформатних псалтирів та молитовників для приватного вжитку.

У четвертому розділі «Християнські віроповчальні тексти у виданнях Києво-Печерської лаври як явище писемної культури XVII–XVIІІ ст.» висвітлюється діяльність друкарні Києво-Печерської лаври з поширення видань християнської писемності.

          У підрозділі 4.1. «Києво-Печерська друкарня як головний центр християнського книговидання» аналізується у загальних рисах історія створення цього друкарського осередку та періодизація діяльності друкарні.

Зазначається, що потужність друкарні Києво-Печерської лаври як провідного центру українського друкарства у поширенні видань християнських віроповчальних текстів була вагомою навіть у порівнянні з іншими видавничими осередками на території українських земель. Видавнича діяльність лаври, основною орієнтацією якої було поширення релігійної літератури, позначалася великим обсягом (тільки у другій половині XVII ст. надруковані книги 120 найменувань). Підкреслюється значення діяльності Києво-Печерської друкарні за часів митрополита Київського, Петра Могили, який залишаючись вірним православ’ю, сприяв піднесенню освіти українського духовенства та віри, вбачаючи в цьому важливу передумову відродження православної церкви в Україні та Білорусії. Цей напрям діяльності митрополита мав безпосередній вплив на особливості лаврського видавництва. Зазначається, що на діяльності Печерської друкарні негативно позначився процес підпорядкування Української церкви Московському патріархату: з 1686 р. починаються постійні утиски на лаврське книговидання, проте Лавра вживала заходи з метою полегшення контролю над книговиданням. Печерська друкарня послідовно намагалася відстоювати свою традиційну незалежність у видавничій діяльності. При цьому завдяки високому технічному й матеріальному забезпеченню друкарня Києво-Печерської лаври залишалася найпотужнішим видавничим осередком в Україні.

          У підрозділі 4.2. «Типологія лаврських видань християнської писемності» досліджується класифікація видань за узагальненою моделлю сукупності найсуттєвіших ознак: змістом друкованої продукції, зовнішніми ознаками.

          Зазначається, що розподіл видань за жанрами в цілому віддзеркалював загальні напрями розвитку духовних процесів й культури України у ХVII–      ХVIII ст. та, разом із тим, він залежав від багатьох факторів: попиту на окремі видання, меценатської підтримки, розповсюдженості закордонних видань тощо. Абсолютна більшість книг належала до релігійної та релігійно-дидактичної тематики, друкувалася церковнослов’янською мовою, кириличним шрифтом. Акцентується увага на соціально-функціональному призначенні лаврських видань та розподілі за наступною систематизацією: віроповчальні, богослужбові (в тому числі орієнтовані для навчання грамоті, на виховання дітей), полемічні (релігійно-публістичні), агіографічні та повчально-проповідницькі. Важливим напрямом книговидавничої діяльності Лаври зазначеного періоду було видання агіографічних творів – згідно з цілеспрямованою популяризацією керівництвом Лаври православних святинь Києва і, насамперед, Печерської лаври. У XVIII ст. на тематику видань друкарні дедалі більше впливала державна цензура. Лаврські видання були покликані зміцнювати основи православ’я в умовах, коли українська шляхта масово переходила в католицтво. Лаврські стародруки зберігали яскравий та самобутній національний характер і свій особливий друк, що відзначалися не за місцем видання, а за назвою друкарні – «книги печерской печати».

          У підрозділі 4.3. «Використання кириличних видань у богослужбовій, освітній та релігійній діяльності християнської церкви» зазначається, що видання Києво-Печерської друкарні відігравали велику роль у релігійному та духовному розвитку українського народу. Про використання книг лаврського друку в богослужбовій практиці свідчить наявність їх у каталогах церковних і монастирських бібліотек, передусім лаврських вотчин. Окрім стандартних молитовників та катехізисів у друкарні Печерського монастиря виходили книги, які виховували спільноту в національних традиціях українського православ’я. Лаврськими богослужбовими виданнями також часто користувалися інші українські обителі. Разом з віроповчальними текстами християнства, друкарня Києво-Печерської лаври видавала також богослужбові книги, видання проповідницького характеру. Цьому сприяла наявність при монастирі талановитих православних проповідників, чиї твори по всій Україні тиражувала печерська типографія. Твори Іоанникія Ґалятовського, Антонія Радивіловського, Лазаря Барановича користувалися великою популярністю на всіх українських землях, особливо на віддалених від Києва Галичині та Закарпатті («Ключ разумънія», «Вънец Христов» та «Огородок Маріи Богородицы», «Меч духовный» та «Трубы словес проповъдных»).

 

          Протягом ХVI–ХVIII ст. типографія Києво-Печерської лаври постійно видавала учбову літературу, також Псалтирі та Часослови виконували подвійну функцію – богослужбову та навчальну, саме за ними отримували початкову освіту діти. Видання чималої кількості шкільних книг і підручників, що мали велике поширення, спостерігається з другої половини XVII ст. Видання наукових та навчальних видань для вищої школи в типографії Києво-Печерської лаври пожвавилося у середині другої половини XVII ст., коли у Києві спостерігався підйом наукової діяльності, центром якої постала Києво-Могилянська академія. Києво-Печерський монастир мав безпосереднє відношення до цього процесу, а його типографія долучилася до друку нових наукових досліджень у галузі гуманітарних наук.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины