НАЦІОНАЛЬНЕ В КОНТЕКСТІ СУСПІЛЬНОГО БУТТЯ ПРАВОСЛАВ’Я (на прикладі РПЦ)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
НАЦІОНАЛЬНЕ В КОНТЕКСТІ СУСПІЛЬНОГО БУТТЯ ПРАВОСЛАВ’Я (на прикладі РПЦ)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

 

У вступі обґрунтовується актуальність досліджуваної проблематики, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дисертації, методика дослідження, його наукова новизна, теоретичне і практичне значення, наводяться дані про характер апробації роботи, а також вмотивовано її структуру.

Перший розділ "НАЦІОНАЛЬНЕ В КОНТЕКСТІ СУСПІЛЬНОГО БУТТЯ ПРАВОСЛАВ’Я ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 "Сучасний стан дослідження проблеми вияву національної специфіки православ’я" аналізується ступінь вивчення проблематики в працях вітчизняних та зарубіжних дослідників. Відзначається, що взаємодія та взаємовплив національного та релігійного повстали об’єктом всебічного дослідження багатьох вчених.

В дисертації представлена вітчизняна традиція осмислення взаємодії релігії і нації, починаючи з радянських часів, коли ця проблема вивчалася переважно під кутом ідеологічної доцільності. Аналізуються праці В. Бондаренка, М. Гордієнка, Ю. Калініна, М. Копаниці, М. Краснікова, В. Кувакіна, П. Курочкіна, М. Новікова, О. Шишкіна, М. Філоненка та ін.

Основна увага приділена науковим досягненням у незалежній Україні, зокрема академічних релігієзнавців, які вперше актуалізували національне питання у вимірах церковно-релігійних. Пряме відношення до теми дослідження мають праці Б. Андрусишина, В. Бондаренка, І. Богачевської, А. Герасимчука, Б. Глотова, С. Головащенка, С. Здіорука, А. Зінченка, В. Єленського, М. Козловця, А. Колодного, П. Кралюка, О. Крижановського, Г. Кулагіної, А. Марцишака, І. Мозгового, Г. Надтоки, П. Панченка, В. Пащенка, І. Преловської, М. Рибачука, О. Сагана, П. Сауха, М. Стадника, Н. Стоколос, В. Ульяновського, Л. Филипович, Є. Чальцевої, Н. Шип, О. Шуби, Л. Шугаєвої, чиї праці зорієнтували у предметному полі дослідження, дали багатий фактичний матеріал.

Теоретико-методологічну базу дисертації складають праці А. Арістової, М. Бабія, І. Богачевської, В. Бондаренка, О. Бучми, В. Єленського, С. Здіорука, В. Климова, А. Колодного, О. Недавньої, М. Новиченка, О. Сагана, П. Сауха, Л. Филипович, А. Юраша та інших, де розробляються і практичні аспекти етнізації релігійного життя.

Конфесійні підходи до визначення ролі національного питання у житті християнина та релігійної громади проаналізовані у дослідженнях багатьох релігієзнавців, етнологів і богословів. У розділі докладно висвітлені їх праці та наукова позиція.

Проте зазначається, що деякі проблеми підлягають переосмисленню в зв’язку із новими політичними обставинами, деякі залишилися поза науковим інтересом вчених, експертів.

Неабияка увага в дисертації приділена зарубіжним дослідженням, як оригінальним, так і перекладним, які присвячені розгляду взаємовідносин національного і релігійного чинника в суспільному бутті православної церкви. Тим більше, що очільники РПЦ дають багатий фактичний матеріал для осмислення їхнього бачення сучасного стану церкви та перспектив її розвитку.

Достеменне вивчення цього джерельного матеріалу виявилися надзвичайно корисним під час порівняння українського і російського православ’я, адже відбувся певний синтез двох гілок сучасного православ’я. Одночасно робиться спроба з’ясування умов та історії постання різних православних церков.

Опрацьовуючи тему, автор зіштовхнувся з політизацією проблеми, а відтак із недостатністю теоретичного осягнення явища російського православ’я і не тільки як ідеологічної доктрини, але й як духовного явища.

Сутність самого процесу етнізації релігійного життя є маловивченою, хоча багато дослідників у своїх працях торкаються різних аспектів цього явища. Дослідниками набраний великий фактаж, описано багато ситуацій, випадків, але бракує їх узагальнень, генералізації, концептуалізації.

Відбувається активний пошук власне академічного підходу до проблеми, зняття політичного фокусування, що потребує своєчасного осмислення.

У підрозділі 1.2 "Методологічні засади вивчення взаємозв’язку національного та релігійного: православний дискурс" визначено спільні та відмінні ознаки етносу та релігії, розглянуто їхню взаємодію на структурному та функціональному рівнях.

Системно аналізується природа і сутність російського православ’я, об’єктивно та історично розглядається його еволюція, розкриті тенденції змін в конкретному явищі – російському православ’ї, порівнюючи його з іншими помісними церквами і шляхом аналогій виокремити специфічні риси.

Крім того, з’ясовуються такі ключові поняття для дослідження, як "нація", "національний", "російське православ’я", "Русский мир" тощо. Підсумовано, що релігія та етнос є невіддільними сферами суспільного буття, розділити які можна лише теоретично. У реальному житті можна говорити лише про ступінь їхнього переплетіння або ступінь їхньої взаємозалежності.

Другий розділ "ПРАВОСЛАВ’Я В ЙОГО РЕЛІГІЙНО-НАЦІОНАЛЬНИХ ФОРМАХ" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 "Взаємозв’язок релігійного і національного в бутті православних народів" розглянуті особливості інтерпретацій щодо співвідношення національного та релігійного під час становлення різних православних помісних церков.

Показано, що в долі різних православних народів їх релігія відігравала велику роль, оскільки виступала основним цивілізаційним ідентифікатором, визначальним показником належності до східно- або західнохристиянської культури.

Православ’я сформувало ментальність цих народів, особливий тип світогляду і релігійності, відмінне від католицького ставлення до світу, специфічну обрядову систему, естетичні символи вираження віри.

Врешті православ’я перетворилося на чинник етнічного самовизначення тих народів, які прийняли християнство в його східній формі. Фактично для всіх народів, які вивільнялися від іноетнічного підпорядкування шляхом здобуття національної і політичної незалежності, релігія стала або рушієм, або ідейним супроводжувачем визвольних рухів.

Процес набуття політичної, державної та духовної свободи для православних народів виявився досить складним і суперечливим, а точніше кажучи, для окремих націй досить болючим та не приємним процесом творення національної ідентичності.

Відповідна роль православ’я – стримуюча чи провідна в національних рухах – залежить від політичного статусу тієї нації, інтереси якої представляє та чи інша православна церква. Тоді відбувається гра між двома великими чинниками, політикою та релігією, які досить часто в сучасному житті стають рушійною силою у прийнятті кардинальних рішень, що мимоволі впливають на стан національного та релігійного буття.

 

Якщо православна церква відстоює прагнення імперських, панівних націй, то вона виступає проти автокефалізаційних тенденцій; якщо ж церква та її лідери виражають визвольні мрії гнобленого народу, то вони всяк підтримують самостійницькі та націоналізаційні процеси.

У підрозділі 2.2 "Етнофілітизм і кафолічність як концепти східнохристиянського вчення про співвідношення національного і релігійного" аналізуються принципові ознаки православних церков. Доведено, що поняття кафолічності та етнофілітизму не мають однозначного тлумачення в сучасному православ’ї.

Незважаючи на відсутність єдиного визначення цих понять, їх тлумачення є дуже важливим для розуміння релігійної ситуації в пострадянських країнах, статусу православних церков, а також усвідомлення Російської православної церкви як церкви російського етносу. Адже, саме спекулювання на богословському розумінні цих понять призводить до внутріправославної напруги всередині православ’я – і вселенського, і національного.

Третій розділ "СУЧАСНЕ РОСІЙСЬКЕ ПРАВОСЛАВ’Я В ПОШУКАХ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ" є базовим в дисертації і складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 "Російська православна церква на межі тисячоліть: внутрішні і зовнішні проблеми статусу крізь призму національного" актуалізується проблема статусу церкви взагалі, а російської церкви зокрема. Так, наголошується, що в сучасних умовах системної кризи, в якій перебуває весь світ, в т.ч. і Росія, перед релігіями, зокрема православ’ям постають складні проблеми збереження себе як духовного явища, як інституції, як віросповідності російського народу. Успішно подолати виклики епохи можна адекватною відповіддю на проблеми, які постають як реакція на незадовільний статус РПЦ як у внутрішньому, так і зовнішньому вимірі суспільного буття.

Істотно змінивши свій суспільний статус в самій Росії, ставши впливовим чинником національного і державного життя росіян, розширивши свої функціональні покликання, Церква усвідомлює, що вона має високий потенціал у згуртуванні народу, об’єднанні його навколо загальнонаціональних цінностей.

Виходячи з того, що Церква, незважаючи на всю її активність, займає не так багато місця в бутті кожного громадянина Росії, як могла б, РПЦ таки має перспективи історично, культурно, ментально бути тією силою в суспільстві, яка б консолідувала країну для успішного позитивного розвитку.

 

 

Але внутрішні протиріччя в РПЦ, непрописані відносини із державою гальмують досягнення цієї мети. Тому переконливі заклики до єдності, реальна боротьба РПЦ з будь-якими розколами, інодуманням всередині церкви, вивірена кадрова церковна політика, підняття загальнокультурного і освітнього рівня своїх прихожан – ось стратегія розвитку РПЦ.

Подолати недовіру суспільства, громадян до церкви як соціального інституту РПЦ зможе шляхом дієвої участі церкви у суспільних (але не політичних) процесах, яка може здійснюватися в рамках благочинних, культурних, просвітницьких програм, соціального піклування про незахищені верстви населення.

Пропонується механізм соціального партнерства держави і церкви, який вже реалізований в підписаних документах з різними відомствами і органами влади, але його виконання потребує мобілізації всіх сил суспільства.

Прагнення Церкви брати участь в житті суспільства і держави як незалежної громадської організації, а не як придатка до політичної системи, потребує реалізації і розвитку. Будь-які втручання з боку держави у діяльність церкви викликають відторгнення в суспільстві. Злиття Церкви і держави завжди мало негативні наслідки, оскільки церква втрачала притаманні їй особливі функції, перебираючи на себе  невластиві для неї функції державної легітимізації та регулювання. Основне покликання Церкви бути духовним осередком життя суспільства та моральним авторитетом в ньому.

Церква має демонструвати приклади саме такого, праведного життя для всіх росіян. Тільки так вона зможе нарощувати свій авторитет як незалежної від держави сили, яка не грішми і багатством, а вірою і духовністю здатна впливати на життя країни.

Церква має збільшувати свою роль в житті суспільства, закликаючи його членів до духовного преображення і самовдосконалення, до плекання в собі гідності християнина і громадянина Росії.

Ідентичність РПЦ утверджується не тільки в кордонах її помісності, тобто в Росії, але виходить далеко за її межі. Вона присутня всюди, де є російськомовні співвітчизники. Зовнішній авторитет церкви досить активно підтримує останніх за кордоном, у діаспорі, своєю присутністю в західних парафіях РПЦ дає зрозуміти, що їх підтримка є важливим фактором для утримання єдності та над могутності Церкви.

Активним релігійним життям вони демонструють привабливість своєї традиції, відстоюють її авторитет в очах неправославних народів, працюють на підняття ролі Росії в міжнародній політиці.

У підрозділі 3.2 "Роль РПЦ у формуванні православної ідентичності росіян в контексті національного відродження Росії" аналізується діяльність церкви у процесі самоідентифікації російського народу, який багато в чому залежить від відносин РПЦ і Російської держави. З одного боку, релігія формує національну ідеологію держави, впливаючи на її культурно-світоглядні орієнтири. В цьому часто виявляється прихильність державної влади до Церкви.

З іншого боку, держава використовує Церкву в свої цілях – для підтримки своєї політичної ваги, що часто діє на шкоду православ’ю, адже доступ релігії до суспільного життя обмежується лише тими сферами, які вигідні правлячому політичному режиму, яке виявляється в певних утисках Церкви.

Попри її прагнення тотального контролю, Церкві "на відкуп" даються лише окремі рівні буття суспільства. Це призводить до "номінальності" серед віруючих, для яких гасло "росіянин значить православний" є лише умовним політкоректним прикриттям своїх реальних релігійних поглядів чи їхньої відсутності.

 

Таким чином, незважаючи на те, що православні богослови наголошують на кафолічності православ’я, кожна помісна церква має свої специфічні риси, визначені етно-національним тлом існування. Історичні умови формування Російської православної церкви, її невіддільність від соціально-політичного життя Росії, призвели до витворення специфічної церковної організації з певними традиціями, світоглядними засадами, які, поправу, можна назвати церквою російського народу. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины