СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ Д. ДОНЦОВА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, виявляється ступінь наукової розробки, визначається предмет, об’єкт дослідження, з’ясовується мета й висуваються завдання дослідження, характеризуються методологічні засади дисертації, розкривається її наукова новизна, з’ясовуються питання теоретичної та практичної значущості роботи, відображається апробація результатів дослідження.

У першому розділі – «Огляд літератури та методологія дослідження» розглядається стан вивчення теми в науковій літературі, головні методологічні підходи й теоретичні проблеми соціально-філософських поглядів Д. Донцова, надається характеристика джерелам та проводиться критичний аналіз літератури, окреслено предметне поле їх комплексного соціально-філософського дослідження.

В «Огляді літератури з теми дисертації» - здійснено дослідження літератури, в якій в різних методологічних аспектах осмислюються соціально-філософські погляди Д. Донцова. Визначено, що різноманітність їх оцінки зумовлена тим, що соціально-філософські погляди Д. Донцова знаходяться в епіцентрі різних підходів сучасної соціальної філософії.

Показується, що теоретичне осмислення соціально-філософських поглядів Д. Донцова ґрунтувалось на експлікації світоглядних засад його діяльності. динаміка розгортання дослідницького матеріалу засвідчує, що соціально-філософські погляди Д. Донцова трансформувалися, видозмінювались і саме тому поставали у різних формах в окремі періоди своєї ґенези.

Проведений системний аналіз всієї сукупності джерел дозволяє відтворити складний процес формування і розвитку соціально-філософських поглядів Дм. Донцова, його ірраціоналізм, романтизм.

Велике методологічне значення для розуміння соціально-філософських поглядів Д. Донцова має монографія Шабанової Ю.О., в якій сучасна українська дослідниця відкриває всі грані ірраціональності А. Шопенгауера, послідовником якого був Д. Донцов.

Вдало методологічний аспект розкриває в своїй монографії «Індивідуалістична традиція у західній та вітчизняній філософській думці» Корх О.М., що допомагає плідніше розібратися в соціально-філософських поглядах Д.Донцова стосовно індивідуального, національного та націоналістичного.

Неоцінений вклад в розуміння соціально-філософського світогляду Д. Донцова зробила А.К. Бичко в своїй монографії «Леся Українка: Світоглядно-філософський погляд».

На перший план в розумінні соціально-філософських поглядів Д. Донцова виходять праці відомого в Україні і поза її межами сучасного українського дослідника П.І. Гнатенка. Особливо його дослідження в галузі проблем національного характеру українців.

І сьогодні є необхідність вивчення суспільствознавцями державотворчої концепції Д. Донцова як і в 20-ті роки ХХ ст.. Наявна література з цієї проблематики виділена в такі групи як: марксистська, зарубіжна, діаспорна й сучасна вітчизняна історіографія.

Вивчення наукової літератури засвідчує, що у 20-ті – 30-ті роки радянські вчені ще мали право на особисту оцінку праць Д. Донцова, у 40-ві і подальші роки радянські вчені вже все оцінювали з точки зору ідеології ВКП(б) і КПРС. Умовно дослідження радянських авторів поділяються на два періоди: 1) 20-ті – початок 30-х; 2) від кінця 30-х до 1991 р. Безумовно переважають праці 2-го періоду, і їх характерними  рисами є конфліктна спрямованість, заполітизованість й однозначно негативне сприйняття соціально-філософських поглядів Д. Донцова. Публікації другого періоду однозначно можна визначити як ідеологічні шаблони.

Визначено, що соціально-філософські погляди Д. Донцова є своєрідною і складовою становлення та розвитку української соціальної філософії.

Теоретичним підґрунтям визначення специфіки соціально-філософських поглядів Д. Донцова постали роботи таких провідних науковців: А,К, Бичко, В.Г. Вікторова, П.І. Гнатенка, О.М. Корха, В.Б. Окорокова, В.І. Пронякіна, Ю.О. Шабанової та ін..

Різноманітні аспекти, пов’язані з розкриттям сутності соціально-філософських поглядів Д. Донцова відображено в працях І. Мазепи, О. Мотиля, Дж. Амстронга, М. Чугуєнка, С. Ленкавського, О. Бабія, В. Мартинця, О. Бойка, Л. Винара, О. Бочковського, Г. Васьковича, Ю. Пундика, А. Бедрія, С. Квіта, Я. Дашкевича і ін..

В «Методології дослідження» розкриваються методологічні підходи до дослідження такого феномену як соціально-філософські погляди Д. Донцова. Характеризується сутність застосування загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, що дають можливість комплексно підійти до предмету дисертаційної роботи.

Увагу акцентовано на тому, що дослідження соціально-філософських поглядів Д. Донцова не припускає використання методології монізму. Виділення соціально-філософських поглядів Д. Донцова стало можливим завдяки зверненню до різноманітних соціально-філософських підходів вітчизняних вчених.

При розбудові методологічної основи дисертаційного дослідження особливе значення має розгляд світоглядної та національно-ментальної специфіки. Д. Донцова і українства. Особливості української психіки сконцентровані в її екзистенційно-ірраціональній сутності. Фундамент для даного підходу заклали Т.Г. Шевченко, Л. Українка, П. Куліш, І. Нечуй-Левицький, Д. Чижевський, М. Шлемкевич. Сучасний погляд на український менталітет розроблений у дослідженнях А. Бичко, І. Бичка, П. Гнатенка, О. Корха, В. Горського. М. Русина.

Одним з найбільш значущих методологічних підходів даного дослідження є філософсько-компаративістський, що дозволяє проводити найширші рівні порівнянь соціально-філософських поглядів Д. Донцова з поглядами В. Липинського, М. Міхновського, С. Єфремова та ін..

Сутнісні принципи саме української екзистенційної методології чітко формулюють А. Бичко та І. Бичко, П. Гнатенко, О. Корх, відзначаючи особливу її ефективність для пізнання особливостей духовності і світоглядності. Варто підкреслити значущість системного підходу, який дозволив поєднати велику кількість окремих елементів аналізу і спираючись на це, відкрити наявність нових якостей соціально-філософських поглядів Д. Донцова, його інтегрального націоналізму, які були не властиві окремим частинам і компонентам. Також, серед різноманіття методологічних концептів, заслуговують на увагу герменевтичний та соціологічний підходи, використання яких забезпечило об’єктивність та всебічність дослідження.

Проведений методологічний аналіз переконує, що соціально-філософські погляди Д. Донцова як світоглядна парадигма в українській філософській думці передбачає особливе ставлення до світу. Цей досвід спрямований на визначення місця українського інтегрального націоналізму.

У другому розділі «Формування і становлення соціально-філософських поглядів Д. Донцова» аналізуються складові, що вплинули на формування феномену світогляду Д. Донцова. фокусуємо увагу на тому, що на початку ХХ ст.. в Україні відбувалось великомасштабне національно-культурне відродження, яке привело до зростання популярності ідеологій авторитаризму та месіанства. В цей час спостерігаємо певні спроби реанімації ідеології українського месіанізму.

Практичне значення має той факт, що діяльність Д. Донцова значною мірою вплинула на подальший розвиток української соціально-філософської думки. Він розкрився як талановитий теоретик української державності, філософ, соціолог і політик.

Обґрунтовується положення про те, що не зважаючи на часом суперечливі погляди Д. Донцова можна констатувати той факт, що він – впливова постать української ментальності кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Особливу увагу приділено формуванню його менталітету в дуже складній ситуації кінця ХІХ – початку ХХ ст.. і особливо в період 20-х – 30 років ХХ століття, коли в світі відбувались соціальні революції, йшов перелом вікових філософських і ментальних традицій, силою насаджувалась нова марксистська ідеологія, все старе змінювалось на нове і т.д.

Заслуга Д. Донцова в соціальній філософії полягає в тому, що він синтезував філософський напрям Європи («воля до життя» А. Шопенгауера; ідею «надлюдини» Ф. Ніцше; «ненависть» Шпенглера і т.д.). Д. Донцов став одним із творців ідеї месіанства українців. Він обрав головним фактором об’єднання і подальшого соціально-філософського прогресу нації – принцип волі.

Обґрунтовується положення про те, що ідеалістично-міфологічна воля ніби перебувала над світом і розумілась як сила, що споріднена з вольовим поривом Всесвіту, тобто «Воля» перетворювалась в певний абсолют. На місце розуму Д. Донцов як і інші виразники «філософії життя» ставили волю, а сам розум розглядали як просту функцію.

Вивчення критичної літератури засвідчило, що якнайкраще висвітлити «волю до влади» можна було б використавши ніцшеанський ідеал «надлюдини».

Сучасна наука фіксує, що модель «сильної людини» переплітається з ірраціональним моментом, і тому жодних раціональних пояснень своїх вчинків вона не шукає. Людина прагне панувати над юрбою і вона «наповнена» «жагою влади». Тому «сильна людина» спирається на ідеал і примат сили та агресії. Можна зазначити, що соціально-філософські погляди Д. Донцова – це суспільний «бунт» проти розуму із апеляцією до несвідомого.

Логіка викладу матеріалу базується на розкритті ментальних особливостей, які саме утворюють основу українського екзистенційного мислення. Для цього проводиться аналіз детермінантних рис національного характеру, які теоретично обґрунтував П.І. Гнатенко.

Встановлено, що ментальність відображається в характері певного народу, його психологічних особливостях і настановах, у віруваннях, традиціях і звичках людей. Це пояснюється настановами українських дослідників, які пов’язують менталітет саме з «внутрішньою» сутністю народу. Українців не приваблюють теоретичні міркування, їх вчинки обумовлюють не загальні категорії розуму, а воля та почуття.

Доведено, що домінування в національній психічній структурі таких рис як волелюбність, екзистенційність, демократизм, гуманність відносно зменшують роль раціонального компоненту в характері та виступають основою для домінування в соціально-філософських поглядах Д. Донцова саме цих вище перелічених компонентів та інтенцій.

У третьому розділі «Минуле та сучасне світоглядної соціально-філософської теорії Д. Донцова» визначено, що Європа для Д. Донцова є чимось більш вагомим ніж Росія. Доведено, що в розумінні Д. Донцова Європа уособлює собою більш відповідальний погляд на життя, коли не існує нічого статичного та завмерлого, все сприймається у своєму розвитку й динаміці. Підкреслено, що саме незалежна українська держава стала вирішальними соціально-філософським фактором стабілізації Середньої та Східної Європи. Зроблено акцент на тому, що Д. Донцов перший з точки зору європейського аналітика, поставив питання про самостійну українську державу і її соціально-філософської ролі в європейській цивілізації. В загальному контексті геополітичний трансформацій Середньої і Східної Європи ця ідея і в 20-ті – 30-ті роки ХХ ст., і сьогодні, була і є найактуальнішою.

Доведено, що глобальну соціально-філософську та ідеологічну дилему - Європа чи Росія – може вирішити тільки держава Україна, якій належить роль великого духовного мосту між Європою та Росією.

Зазначено, що боротьбу за українську державу Д. Донцов поставив у контексті зіткнення різних цивілізацій: європейської та російської, тобто переніс український націоналізм в кардинально інші виміри, ніж це було до нього.

Вказано на соціально-філософську ідею Д. Донцова про порозуміння між народами України, Польщі, Литви та Білорусії, що стане запорукою геополітичної стабілізації усієї Східної та Центральної Європи. Саме такий соціально-філософський процес змінить не тільки ментально-ідейні тенденції цих народів, але в цілому всю соціально-філософську ситуацію в Європі.

Акцентовано увагу на тому, що Д. Донцов належав до людей правої світоглядної орієнтації і для нього найважливішими були дві магістральні ідеї: 1) ідея елітарності державного устрою; 2) ідея сильної влади. Д. Донцов закликав наслідувати приклад Муссоліні і опертися на сили нації й виступити з ідеєю.

Наголосимо, що інтегральний націоналізм Д. Донцова ототожнював себе з молодим поколінням і великим успіхом націоналізму можна вважати, що він зумів опанувати молодь, зокрема студентство. Підкреслимо, що націоналізм Д. Донцова поширював ідею месіанізму молодого покоління.

Робиться висновок, що в соціально-філософських поглядах  Д. Донцова червоною ниткою проходить положення про те, що життя окремої людини є ніщо в порівнянні з життям нації. Ідеологія Донцова заперечує раціоналізм як форму мислення та індивідуалізм як форму людського існування.

Показується, що український інтегральний націоналізм характеризується як ідеологія, політичний, вождівського типу рух, що не терпить нічого іншого крім самого себе: ніякої демократії, ніякої свободи слова чи совісті, тільки постулати інтегрального націоналізму. Він ставить собі за кінцеву мету використовувати всі моральні і аморальні методи. Навіть проти українців, які виступають проти націократії, використовуючи індивідуальний та масовий терор, злочині, аморальні методи боротьби.

Сутнісні принципи бачимо в твердженні Д. Донцова про те, щоб не стати суб’єктом, а об’єктом історії, провінцію треба перемогти в собі. Для всього цього треба чітко визначитись в питанні: «Європа чи Росія?»

Аналізуючи українську історію та соціологію Д. Донцов зазначає, що головна помилка українства в тому, що воно не вміє добачати силу натури героя, її пристрасть та індивідуалізм. Герой творить дійсність, долає перешкоди та перемагає, а не стає рабом обставин. Правда у пристрасті, у прагненні свободи, у вірі в перемогу. Проведено розгляд основних рис світогляду Д. Донцова. Увагу звернено на внутрішню складність світогляду та менталітету Д. Донцова. Формується складне розуміння людського буття по Д. Донцову, що визначається проблемою свободи волі.

У четвертому розділі «Концепція нації та еліти в соціально-філософській доктрині Д. Донцова» показується, що свої уявлення про феномен нації Д. Донцов формує під впливом ідей А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, Й. Фіхте та соціал-дарвінізму. Філософська доктрина Д. Донцова ясно висвітлює прагматизм його доктрини.

Окреслюється, що світорозуміння націоналістів ХХ ст.. була позиція афекту, а вихідною точкою уявлень націоналістів ХІХ ст.. була ідеалізація розуму. Можна припустити, що Д. Донцов усвідомлював близькість своєї ідеології з якобінським націоналізмом.

Дисертантом зазначено, що деякі дослідники вважають фальшивим інтерпретуванням твердження про те, що «чинний націоналізм» Д. Донцова вживається як синонім таких слів як «активний», «дійовий», а не «інтегральний» («всюди проникаючий», «єдино допустимий»). На їх погляд неправильним є і твердження про «тоталітарну спрямованість» творів Д. Донцова, бо сам Д. Донцов не знав про таку спрямованість своїх поглядів.

Виокремлюється, що українські дослідники ототожнювали інтегральний та «Чинний націоналізм» і тлумачили його як різновид консерватизму. Обґрунтовується, що єдиною рисою, яка принципово відрізняє інтегральний націоналізм від попередніх його форм є накладання фактору сили. Дисертантом зроблено висновок що інтегральні націоналісти, на відміну від інших націоналістів, проголосили націю ціллю в собі.

Аналіз специфіки дискусу дозволяє погодитись з типологією Б. Стефанеску, який відносить інтегральний націоналізм Д. Донцова до категорії радикальних націоналізмів. Головним в якому є антитеза – встановлення ідентичності через відмінність і контраст.

Досліджується еволюція Д. Донцова від українського соціалізму до українського націоналізму, а не навпаки. Еволюція від революційного соціалізму до революційного націоналізму була для Д. Донцова закономірною. Виділяються положення про те, що погляди людини можуть мінятись і заслуговують поваги, аби лише не мінялось її сумління. А моральність – це справа сумлінь, а не переконань.

Дисертантом зазначено, що все своє життя Д. Донцов ніколи не торгував своїм сумлінням. На думку багатьох прихильників Донцова його соціально-філософські погляди пройшли значну еволюцію.

Установлюється, що Д. Донцов витворив свою власну соціально-філософську концепцію, засвоївши ідейний та історичний європейський досвід. Донцов вибрав свою соціально-філософську концепцію, пристосовану до українських умов, хоча його світогляд і соціально-філософська доктрина, справді, позначені певним еклектизмом.

Обґрунтовується, що перелічені в творчості Д. Донцова ідеї повністю співпадають з ідеями ідеалістичної європейської соціальної філософії, яка розвилась від античності до початку ХХ ст.. Д. Донцов фокусує увагу на тому, що не індивід, а нація має бути об’єктом турботи держави і суспільства. Нагадаємо, що у взаєминах між націями діє універсальний закон боротьби за існування. Як показує аналіз, Донцов робить висновок, що в боротьбі за існування перемагають сильніші нації, які мають право панувати над слабкішими. Робиться умовивід, що Донцов фактично визнав право сили законом у житті націй, що привело його до визнання боротьби проти інших націй. Звідси випливало виправдання політики національного гноблення. Показується, що Донцов був проти закономірностей у взаєминах між націями, був прибічником свавілля, що визначає ці взаємини. При чому під волюнтаризмом Донцов розуміє антиінтелектуалізм.

Дисертантом зазначено, що концепція націоналізму Д. Донцов включає ідею панівної нації, нації, що покликана панувати над іншими націями, расами і народами. Виділяється, ще ця ідея цілком узгоджується з світоглядом Д. Донцова, вона іманентно притаманна доктрині Донцова, є її невід’ємною складовою частиною.

Фактично Донцов обґрунтовує ідею націократичної диктатури, що відома в літературі під назвою інтегрального націоналізму.

Автором послідовно досліджена донцовська концепція еліти – «каста ліпших людей», яка була ідеалом Донцова. Саме еліта спроможна вселити в націю розуміння власної державності, спроможна згуртувати її до дії. Обґрунтовуються такі риси еліти Д. Донцова як: героїзм, жертовність, певна войовничість у досягненні мети, віра у власне покликання, мудрість, шляхетність, проникнення духом нації. окреслюється, що воля – є силою в собі і , відповідно, без неї ні розум еліти чи людини, ні інтелект еліти чи людини не могла б існувати повною мірою. Звідси витікає, що інтелект є другорядним, підпорядкованим чинником. Визначається, що інтелект є утворенням пізнішого порядку. Дисертантом зроблено висновок, що Д. Донцов перебільшує значення сцієнтизму та позитивізму, і саме цей хибний шлях дозволяє йому утверджувати постулати ірраціонально-волюнтаристичної філософії.

Дисертантом зазначено, що Д. Донцов неодноразово висловлює презирливе ставлення до юрби, черні, плебсу, владу яких він розглядає як трагедію для суспільства. Розкривається, що вихід із ситуації Д. Донцов бачить у створені нової еліти. Як показує аналіз, еліта покликана перетворити народ «дроворубів» і «водоносів» у спільноту, сильну організаційно.

Як показує аналіз, Донцов робить спеціальний акцент на тому, що всі соціально-філософські явища: інтелектуалізм, космополітизм – породили спеціальні соціально-філософські доктрини. Всі вони були в різній опозиції до ідеї державності як цінності в собі. Аналіз специфіки цього дискусу приводить до висновку, що соціально-філософська доктрина Д. Донцова знаходиться в «різкій опозиції» до всіх вище згаданих доктрин. Його інтегральний націоналізм базується зовсім на інших ідеологічних і філософських засадах.

Показується, що Д. Донцов в своїй соціально-філософській доктрині української нації наголошує, що кожна велика національна ідея є непримирима, безкомпромісна, фанатична, аморальна і саме це, а ніщо інше, дає їй таку вибухову силу в історії. Простежена динаміка згідно з якою до касти «лучних людей» можуть війти тільки ті, що чують за плечима крила й покликання вести із неволі до блискучого завтра. Суть нашої проблеми лежить у питанні формотворчої, будівничої правлячої касти (еліти).