«Европейский экзистенциальный анализ: сущность, генезис, трансформация» :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі розкривається актуальність теми, визначено мету та задачі, об’єкт, предмет та методологічну основу дослідження, окреслено наукову новизну отриманих результатів, вказано на теоретичне та практичне значення дисертаційної роботи, а також наведені дані про апробацію результатів дисертації та публікації.

Перший розділ «Огляд літератури за темою дисертації та методологія дисертаційного дослідження» висвітлює стан розробки проблеми дисертації у філософській літературі та використані методи дослідження.

У підрозділі 1.1. «Огляд літератури за темою дисертації» аналізуються роботи вітчизняних та зарубіжних вчених, присвячені дослідженню сутності, генезису та трансформації європейського екзистенційного аналізу.

Встановлено, що до теперішнього часу в Україні відсутні комплексні історико-філософські дослідження європейського екзистенційного аналізу як філософської теорії. Але окремі аспекти цієї теми аналізувались у наукових працях таких українських вчених, як І.І.Галецька, М.М.Міщенко, Г.Д.Омелаєнко та інших. Спроби здійснити аналіз досліджуваної теорії виконали російські вчені: А.М.Руткевич, чия робота написана ще у 1985 році в дусі вимог тогочасної ідеології з позицій марксистсько-ленінської критики буржуазних теорій, та В.В.Летуновський, чия дисертаційна робота виконана в межах досліджень зі спеціальності «психологія».

Тому при написанні цієї роботи дисертант спирався на оригінальні праці засновників європейського екзистенційного аналізу та на наукові історико-філософські дослідження, які присвячені аналізу концептуальних підстав цієї теорії, тобто окремим аспектам, що стали підґрунтям  європейського екзистенційного аналізу.

Дослідження генезису європейського екзистенційного аналізу зумовило необхідність звернення до праць таких фахівців у сфері фрейдизму як Н.С.Автономова, П.І.Гнатенко, В.М.Лейбін, А.Макінтайр, М.К.Мамардашвілі, А.М.Руткевич, А.Сосланд, Р.Соссюр, Л.Шерсток, А.Еткінд, М.Г.Ярошевський та інші; у сфері феноменології Гуссерля - С.О.Кошарний, Г.В.Куценко-Лада, Г.М.Кучинський, А.В.Лаврухін, В.І.Молчанов, О.В.Нікіфоров, В.Б.Окороков, А.Я.Слінін, А.М.Улановський та інші; у сфері фундаментальної онтології Гайдеггера - Н.Аббаньяно, А.В.Ахутін, Н.А.Бердяєв, П.П.Гайденко, А.Б.Демідов, И.А.Михайлов, В.Б.Окороков, В.А.Подорога, В.І.Пронякін, В.Н.Семенова, А.І.Сосланд, О.І.Ставцева та інші. Екзистенційний аналіз Ж.-П.Сартра як передтечу європейського екзистенційного аналізу досліджували такі вчені як І.В.Бичко, Т.В.Коміссарова, О.М.Корх, Т.А.Кузьміна, Г.Д.Омелаєнко, М.М.Міщенко.

Окремі положення езистенційного аналізу Л.Бінсвангера, М.Босса та В.Франкла досліджували такі вчені як В.Бланкенбург, Т.А.Богданова, І.І.Галецька, М.В.Кричалло, В.М.Лейбін, А.Ленгле, Д.А.Леонтьєв, В.В.Летуновський, Г.Ліндсей, Р.Мей, Я.Нідлман, Г.Д.Омелаєнко, С.Паттерсон, А.М.Руткевич, Ю.В.Тихонравов, Е.Уоткінс, К.Холл, Г.Елленберг, І.Ялом та інші.

У підрозділі 1.2. «Методологія дисертаційного дослідження» формулюються методологічні принципи дисертації, розкривається зміст та особливості застосування методів дослідження.

Використана у дисертації методологія спирається на загальнофілософські принципи об'єктивності, конкретності, діалектики, детермінізму. Специфіка дослідження зумовила звернення до методів історико-філософського аналізу: логічного, герменевтичного, компаративного, системного, історичного та інших методів.

Логічні методи та прийоми (аналіз, синтез, індукція, дедукція, абдукція, абстрагування, узагальнення, порівняння та інші) допомогли автору встановити внутрішні зв’язки між досліджуваною теорією європейського екзистенційного аналізу та її концептуальними підставами, а також розкрити взаємозалежність їх структурних елементів.

Герменевтичний метод забезпечив проникнення в сутність предмета дослідження завдяки тлумаченню та інтерпретації першоджерел об’єкта дослідження.

Компаративний метод дозволив автору порівняти між собою різні версії європейського екзистенційного аналізу; співвіднести ключові поняття фрейдизму, феноменології та фундаментальної онтології із їх подальшою трансформацією у досліджувану теорію.

У зв’язку із багатогранністю теорії європейського екзистенційного аналізу та її розгалуженою структурою був використаний метод системності, який забезпечив комплексний та цілісний підхід до досліджуваної проблеми.

Завдяки методу історичності європейський екзистенційний аналіз розглядався з урахуванням специфіки епохи, в якій виник та розвивався, а саме 30-60 роки ХХ століття. Цей період пов'язаний з першою та другою світовими війнами, що спричинили людські втрати та трагедії, кризою раціональних засад суспільної та політичної організації соціального життя, що проявилось у відчудженні ідеї ratio у надособові ідеології, де спільне (держава, нація, соціальний прошарок, партія, клас і т.п.) домінує, має пріоритет над окремим та особливим (конкретною людиною, індивідом). Цей період також характеризується переоцінкою цінностей та загальним занепадом духовної культури.

Другий розділ «Концептуальні підстави європейського екзистенційного аналізу» присвячений дослідженню генезису європейського екзистенційного аналізу, який базується на філософських концепціях З.Фрейда, феноменології Е.Гуссерля та фундаментальній онтології М.Гайдеггера; проаналізований досвід Ж.-П.Сартра у напрямку побудови ним теорії екзистенційного психоаналізу.

У підрозділі 2.1. «Концептуально-психоаналітична підстава: фрейдизм» розглядається філософський аспект психоаналізу З.Фрейда, окремі положення якого були критично переосмислені та набули нових значень і тлумачень у представників європейського екзистенційного аналізу.

В основі психоаналітичної теорії Фрейда лежить розроблена ним структура людської психіки, яка складається з трьох інстанцій: «Воно» (Id), «Я» (Ego) та «Над-Я» (Super-Ego). Під «Воно» розуміється сфера несвідомого, у якій містяться вроджені біологічні інстинкти, ваблення, бажання, пристрасті тощо. «Воно» підкорюється принципу задоволення. «Я» є сферою свідомого та являє собою розсудок людини, тому підкоряється принципу реальності. «Над-Я» є носієм ідеалу «Я»: «Я» співвідносить себе з цим ідеалом, орієнтуючись на соціальні норми, традиції та цінності культури. Тому «Над-Я» виконує роль совісті, цензора, арбітра у нагляді за діяльністю «Я». Розроблена Фрейдом концепція глибинних структур людської психіки зумовила другу назву психоаналізу – глибинна психологія.

Всупереч домінуючої у кінці ХІХ століття думки щодо тотожності свідомості та психіки Фрейд, таким чином, вводить поняття несвідомого як одного із елементів структури психіки, яке й стало об’єктом дослідження його теорії. Засновник психоаналізу робить акцент саме на несвідомому, визначаючи його головним регулятором людської діяльності та віддаючи йому перевагу у детермінації поведінки людини, поступаючись свідомості. Перебільшене значення несвідомого у житті людини стало одним із приводів для критики фрейдизму екзистенційними аналітиками.

Розроблені Фрейдом методи проникнення у глибинні шари людської психіки були визнані представниками екзистенційного аналізу досить ефективними у практичному значенні, але не задовольняли їх з точки зору теоретичних обґрунтувань. Тому вони намагались надати їм інші пояснення.

Такі положення фрейдизму як принцип задоволення, символізм у тлумаченні сновидінь, детермінізм поведінки дорослої людини проблемами з дитинства, спрямованість його теорії виключно у минуле, перебільшення значення сексуальності у житті людини тощо зазнали гострої критики у роботах європейських екзистенційних аналітиків.

Значення психоаналітичної теорії Фрейда у тому, що вона містить розгалужену систему понять, які задають і стимулюють напрямок подальших досліджень у різних сферах гуманітарного знання.

У підрозділі 2.2. «Концептуально-методологічна підстава: феноменологія Е.Гуссерля» розкривається суть та значення феноменологічного методу пізнання людської особистості, розробленого в концепції Е.Гуссерля.

Вчений вважав, що в науках про людину природничі методи наукового пізнання недопустимі. Свою думку він обґрунтовував тим, що такі складові людського буття як духовність, моральні цінності, ідеали та норми не можна прирівнювати до фізичних процесів. Якщо при вивченні людини застосовувати методи вивчення речей, то виникає ризик перетворити у речі і самих людей. Всупереч природничим методам наукового пізнання, філософ пропонує розроблену ним феноменологічну концепцію.

У феноменології Гуссерля розробляються шляхи переходу від «чистої свідомості» до структури буття за допомогою аналізу «чистих» інтенціональних структур свідомості, до вибудови світу без суб’єктивних гносеологічних привнесень, вводиться концепт «життєвого світу» як онтологічної передданності і редукування до повсякденного досвіту. Розроблена вченим концепція життєвого світу людини повернула духовне, смислове начало в сферу наукового пізнання.

У своїй феноменології Гуссерль наполягав на розрізненні понять «явище» та «феномен». Він переконував, що досліджувати потрібно саме феномени - переживання особи, які відбуваються у її свідомості, тобто те, що знаходиться у внутрішньому світі людини. Феноменологічний метод Гуссерля полягає у неупередженому та безоціночному описі феноменів, тобто так, як вони надані людині у досвіді.

Гуссерлем також була відкрита горизонтальна природа свідомості: свідомість не зводиться лише до того об’єкту, на який вона направлена в даний момент – вона значно ширше і включає в себе ще й асоційовану інформацію, спогади тощо.

Таким чином, Гуссерль, подолавши натуралізм та об’єктивізм тогочасних наук, у своїй феноменології розробив оригінальну філософську методологію аналізу живої, діяльної свідомості, яка суттєво вплинула на подальший розвиток не тільки філософії та методології, а й багатьох антропологічних наук, зокрема психології, психіатрії та психотерапії.

У підрозділі 2.3. «Концептуально-понятійна підстава: фундаментальна онтологія М.Гайдеггера» аналізуються основні поняття фундаментальної онтології Гайдеггера, які дістали подальшого розвитку в європейському екзистенційному аналізі. До таких понять слід віднести Dasein, екзистенціали, буття-в-світі, час, турбота, закинутість, проект, аутентичне і неаутентичне буття тощо.

Німецький філософ Мартін Гайдеггер здійснив переворот у філософському світогляді, яке з моменту свого зародження намагалося пояснити «що є людина?». Мислитель запропонував переформулювати традиційне філософське питання з «що є людина?» на «як є людина?», тобто як вона існує? Нова постановка питання дозволила йому та його послідовникам підійти до вивчення людини з онтологічних позицій, з позицій осмислення людини як форми буття, а не з онтичних позицій, як було прийнято до цього.

Для того, щоб перейти на новий рівень розуміння людини, Гайдеггер запроваджує спеціальний термін «Dasein», навмисно ігноруючи існуючі до цього такі філософські категорії як «людина», «суб’єкт», «персона», «Я» і тому подібне. Свою головну роботу «Буття та час», а також більшість інших робіт Гайдеггер присвячує аналітиці Dasein. У якості основного екзистенціалу Dasein (його невід’ємної властивості), вчений називає «буття-в-світі», чим підкреслює нерозривність людського буття зі світом. Буття у світі складається, згідно Гайдеггеру, з трьох елементів: «мирність», «спів-буття» та «буття-в». Простір та час – ще два важливих екзистенціала, поза якими немислиме людське буття. Три виміри часу (минуле, теперішнє, майбутнє) знайшли своє відображення у ще одному гайдеггеровському терміні – «турбота».

Всупереч сталим твердженням науково-природничого знання, німецький мислитель обґрунтував, що у людському бутті час повинен здійснюватись у зворотньому напрямку: із майбутнього через теперішнє у минуле. В залежності від того, який із вищезазначених часових параметрів є домінуючим, Гайдеггер виділяє два способи людського існування: аутентичне та неаутентичне буття людини. Так, аутентичне буття характеризується спрямованістю людини у майбутнє, з усвідомленням тимчасовості свого перебування на цій землі, тобто смертності, а неаутентичне – спрямованостю людської свідомості у минуле, з якого немає виходу у майбутнє. Неаутентичним є також спосіб буття людини, при якому вона зациклюється у теперішньому; Гайдеггер назвав його безликим, а таким людям присвоїв спеціальний термін – das Man, так як вони ігнорують свою унікальність та неповторність, живучи за принципом «Я – як всі».

У підрозділі 2.4. «Екзистенційний психоаналіз Ж.-П.Сартра як передтеча європейського екзистенційного аналізу» розглядається філософська концепція Ж.-П.Сартра, яка була першою спробою об’єднати такі різнопланові філософські течії як екзистенціалізм та фрейдизм.

Сартр, на відміну від Фрейда, категорично заперечував наявність несвідомого у психіці людини. Він наполягав на тому, що в основі будь-яких людських вчинків лежить не несвідома мотивація, а саме свідомий вільний вибір. Людина несе відповідальність за свій вибір, та вона не може зняти з себе цю відповідальність, апелюючи до спонтанності автономного несвідомого. Тому у несвідомому Сартр вбачав деяку вигадку Фрейда, на яку можна перекласти відповідальність за свої вчинки, посилаючись на те, що існує дещо (в даному випадку несвідоме), яке від людини не залежить. Крім того, філософ категорично заперечував постулати класичного психоаналізу про сексуальну детермінацію психічних процесів.

Відкидаючи ідею несвідомого, Сартр тим не менш з зацікавленістю ставився до методу тлумачення сновидінь. Але на відміну від Фрейда, він виступав проти універсальності їх тлумачення. Філософ вважав, що трактовка явлених у снах символів повинна змінюватись залежно від того, чиї сни тлумачаться.

У класичному психоаналізі Фрейда Сартра приваблювали ідеї прихованих смислів, розшифрувавши які можливо наблизитись до пізнання сутності людини. Сартр також був солідарним із Фрейдом у тому, що не існує ніяких вроджених даностей у людині (характер, схильності, задатки тощо). Згідно їх спільної точки зору, людина формується виключно під впливом ситуації, через які вона проходить протягом свого життя.

Зацікавившись ідеєю Гайдеггера про онтологічний підхід до розуміння людини, Сартр також виділяє аутентичне та неаутентичне буття. Під аутентичним буттям він розуміє вільне, свідоме та відповідальне існування. Неаутентично існуюча людина боїться брати на себе відповідальність за прийняті рішення та здійснені вчинки, тому перекладає її або на інших людей, або на обставини, які невдало склалися, зокрема соціального, історичного, політичного або природничого характеру.

Сартр, також як і Гайдеггер, наполягає на спрямованості буття особи у майбутнє. З цих позицій він критикує психоаналіз Фрейда, так як останній, на думку філософа, дуже багато часу приділяє минулому особи, зокрема її дитинству, майже не цікавившись його теперішнім та зовсім не розглядаючи її майбутнє. Філософ наполягає на тому, що осмислення майбутнього, не в меншій мірі, ніж минулого, обумовлює долю людини.

У зв’язку з цим, Сартр розвиває гайдеггеровську ідею «проекту» особистості, стверджуючи при цьому, що людина – це те, що вона сама вільно обирає. Людина – це завжди можливість бути іншим, постійний вибір між різними проектами майбутнього. Виходячи з цього положення, французький філософ також наголошує, що кожна людина повинна нести персональну відповідальність за те, яка в результаті особистість сформувалась, а також за свої дії та вчинки. Таким чином, екзистенційний психоаналіз Сартра – це метод, який призначений виявити у об’єктивній формі суб’єктивний вибір, за допомогою якого кожна людина, створюючи свій власний проект самої себе, своїми діями та вчинками заявляє, ким вона є насправді.

Третій розділ «Європейський екзистенційний аналіз і його модифікації» присвячений сутності європейського екзистенційного аналізу як філософської теорії, яка представлена у роботах таких авторів як Людвиг Бінсвангер, Медард Босс та Віктор Франкл. У третьому розділі також досліджено процес трансформації критично переосмислених положень психоаналізу Фрейда, феноменології Гуссерля та фундаментальної онтології Гайдеггера у філософську теорію європейського екзистенційного аналізу, а також трансформацію цієї концепції у теорію та практику психології, психіатрії та психотерапії.

У підрозділі 3.1. «Екзистенційний аналіз Людвига Бінсвангера» розкриваються особливості теорії екзистенційного аналізу, представленої у працях його засновника Людвига Бінсвангера.

Фундатором нової течії в філософії, психології, психіатрії та психотерапії ХХ століття - екзистенційного аналізу - є швейцарський психіатр та філософ Людвиг Бінсвангер. Екзистенційний аналіз являє собою синтез критичного переосмислення психоаналізу Фрейда, феноменології Гуссерля та фундаментальної онтології Гайдеггера.

Відповідаючи на гайдеггеровське запитання «як існує людина?», Бінсвангер дійшов до висновку, що вона існує у трьох світах: світі навколишнього середовища, соціальному світі й у власному внутрішньому світі. Людина, за Бінсвангером, живе у всіх трьох світах одночасно, тому домінування одного із перелічених світів у житті людини є дефектом її екзистенції та може негативно відобразитись на її психічному здоров’ї. Вчений також доводив, що у соціальному світі люди можуть існувати чотирма способами, які він називає модусами буття-в-світі: сингулярним, дуальним, плюральним та анонімним. Виділення вченим таких різноманітних модусів буття у якості філософсько-методологічної підстави допомогло психіатрії та психотерапії по новому подивитись на причини психічних хвороб, а також запропонувати шляхи їх подолання.

Виходячи із виділених Бінсвангером способів буття-в-світі, він відзначав, що психоаналіз Фрейда із його надмірною увагою до homo natura розглядає людину лише у світі біологічного існування, ігноруючи соціальний світ та світ відношення людини до себе самої. Тому автор екзистенційно-аналітичної концепції підходить до розуміння сутності існування людини з позицій її цілісності, визначаючи свій екзистенційний аналіз як феноменологічний аналіз актуального буття людини у всій повноті та унікальності її існування.

Швейцарський вчений наголошує на тому, що сучасний підхід екзистенційного аналітика до пацієнта повинен бути феноменологічним, тобто терапевт повинен входити у життєвий світ пацієнта і разом з ним переживати феномени цього світу. Феноменологічний метод дозволяє екзистенційному аналітику поринути в життєвий світ даної конкретної людини, щоб, зрозумівши та збагнувши його, допомогти їй. На відміну від Фрейда, Бінсвангер вважав, що аналізувати потрібно не лише несвідоме людини, але і її свідомість. Метою екзистенційного аналізу є повернення людини до аутентичного існування шляхом реконструкції її внутрішнього досвіду.

Розроблений Фрейдом метод тлумачення сновидінь в теорії Бінсвангера теж зазнав певних змін. Так, інтерпретації підлягає не «прихований», витиснутий у несвідоме зміст, а саме «явний» зміст сновидінь. Крім того, сни, на думку вченого, висвітлюють не тільки нереалізовані людиною бажання, а і все те, що з нею було, є та буде, тобто сни є продовженням реального життя, але в іншій формі.

Головна заслуга Бінсвангера полягає в тому, що він, застосувавши феноменологічний метод Гуссерля, перший, хто переклав гайдеггеровську онтологію абстрактного буття на проблеми буття індивідуального, розкривши таким чином прикладне значення Dasein-аналітики Гайдеггера для психології, психіатрії та психотерапії.

У підрозділі 3.2. «Екзистенційний аналіз (Dasein-аналіз) Медарда Босса» розглянуті особливості однієї з версій європейського екзистенційного аналізу, представленого у роботах М.Босса.

Медард Босс, як і його старший наставник Бінсвангер, є яскравим представником європейського екзистенційного аналізу. Обидва вчених використовували терміни «екзистенційний аналіз» та «Dasein-аналіз» як синоніми. Однак у роботах Босса частіше зустрічається друга назва, тому у науковій літературі - для запобігання плутанини - прийнято теорію Бінвангера називати «екзистенційним аналізом», а теорію Босса «Dasein-аналіз». Автор даного дослідження також дотримується усталеної наукової традиції.

Включивши поняття «Dasein» в свою екзистенційно-аналітичну теорію, Босс розвиває ідею Гайдеггера про те, що Dasein – це світло буття. Аналогія Dasein зі світлом була обрана обома вченими не випадково, так як саме світло допомагає вивести речі із темряви, для того, щоб краще їх побачити та відповідно – пізнати. Тому людина у Босса – це світло, яке висвітлює речі в світ, виводячи їх із темряви, переводячи їх із стану прихованості у стан явлення. Звідси випливає, що Dasein – це висвітлювання буття, що сприяє осягненню світу речей.

Босс виділяє такі властивості Dasein: відкритість світу, світ «буття-разом» і Dasein як ансамбль можливостей. Вчений стверджував, що шлях до пізнання людини лежить через дослідження світу людей та речей, з якими вона взаємодіє.

У своїй теорії Босс виділяє наступні екзистенціали (невід’ємні характеристики Dasein): просторовість, темпоральність, тілесність, екзистенціал буття-разом (спів-буття), екзистенціал настрою та настроєності, екзистенціал історичності й екзистенціал смертності (буття-до-смерті). Всі екзистенціали є рівноцінними, тому їх не можна розташувати за будь-якою ієрархією.

Методом пізнання Dasein, згідно переконанням Босса, повинна бути також феноменологія, завданням якої є не пояснення феноменів, а їх розуміння. Науки про людину, вважає Босс, повинні займатися тим, щоб більш ретельно описувати феномени, а не пояснювати та доводити причинні зв’язки як це притаманно природничим наукам, що знаходяться під впливом детермінізму. При цьому він підкреслює: той факт що одна подія може вплинути на іншу подію, ніхто не заперечує. Це лише підтверджує те, що між ними існує деякий зв'язок. Але цей зв'язок далеко не завжди є саме причинно-наслідковим зв’язком. Він наголошував, що у бутті людини в основному є лише послідовність подій поведінки, але неприпустимо з послідовності виводити причинність. Замість причинності у бутті людини він вводить нове поняття - мотивація. На відміну від Фрейда, Босс стверджує, що минуле не детермінує, а мотивує теперішнє. Більше того, все що відбувається з людиною, починається з позицій майбутнього. Тому майбутнє може претендувати на первинність по відношенню до минулого та теперішнього.

Заслуговує на увагу також перегляд Боссом традиційних підходів до психічних розладів та захворювань за допомогою онтології Гайдеггера. Їх причину Босс вбачає у зменшенні (звуженні) відкритості екзистенції і, як наслідок, - обмеженні взаємодії людини із світом речей та людей. Психічні розлади та захворювання сучасних людей, згідно Боссу, пов’язані з обмеженістю (звуженістю) сприйняття буття, а також із відсутністю розуміння сенсу цього буття. Тому, психічні розлади та хвороби в концепції Босса – це порушення буття-в-світі. Вилікувати їх можливо завдяки розширенню горизонту бачення буття. В результаті такої терапії пацієнта повертають до його початкової відкритості буттю (світу).

Поняття несвідомого Фрейда в концепції Босса також зазнало критики. Хоча сама процедура перенесення інформації з несвідомого у свідоме, як вважав Босс, є необхідною та ефективною частиною психоаналітичного процесу. Однак вчений стверджував, що у несвідомому потрібно шукати не приховані від свідомості бажання та ваблення, а неусвідомлювані відносини людини зі світом. Не усвідомлюються ж вони через звуження горизонту сприйняття, а також через не відкритість людини світу.

Босс не обійшов критикою і фрейдовський метод тлумачення сновидінь. На відміну від Фрейда та Юнга, Босс не вважає, що сон – це зашифрований у символах прихований смисл. Він вважав, що сон – це продовження нашої дійсності, того що відбувається з людиною у бадьорому стані, тому сон він назвав ще одним модусом буття людини.

Розроблена Боссом концепція Dasein-аналізу має не лише філософсько-теоретичне значення, але й успішно застосовується у практиці психології, психіатрії та психотерапії.

У підрозділі 3.3. «Екзистенційний аналіз (логотерапія) Віктора Франкла» здійснений аналіз досить впливової і популярної версії європейського екзистенційного аналізу - логотерапії, представленої у роботах В.Франкла.

Австрійський філософ Віктор Франкл для того, щоб відрізнити свою теорію від інших версій екзистенційного аналізу (Бінсвангера та Босса) та зробити акцент на її особливостях, згодом називає її логотерапією. Термін «йоготерапія» походить від двох грецьких слів «логос» - слово, сенс, думка, розум, закономірність, вчення, зв'язок та «терапія» - лікування, оздоровлення. Однак для Франкла «логос» - це не просто слово як вербальний акт; це – квінтесенція ідеї, сенсу та духу. Тому логотерапія – це особлива форма терапії, яка спрямована на віднайдення людиною сенсу, перш за все, сенсу життя.

Франкл акцентує увагу на тому, що головною мотивуючою силою людини є не прагнення до задоволення (як у Фрейда) і не воля до влади (як у Адлера), а прагнення знайти та реалізувати сенс свого життя. Слід наголосити, що під сенсом життя Франкл має на увазі не глобальний сенс життя для людства в цілому, а сенс життя для кожної окремої людини.

Свою версію екзистенційного аналізу Франкл будує на трьох принципах: свобода волі, воля до сенсу та сенс життя. У якості екзистенціалів буття людини Франкл визначає духовність, свободу та відповідальність.

Франкл стверджував, що людина являє собою єдине ціле із трьома вимірами: соматичний (фізичний), психічний (психологічний) та духовний (ноетичний). У кожному з цих вимірів діють особливі мотиваційні сили: у соматичному – фізичні потреби, у психічному – бажання, у духовному вимірі – ціннісно-смислові установки. Логотерапія робить акцент саме на третьому - духовному вимірі. У духовному вимірі людина долає ті проблеми, які виникають на попередніх двох рівнях – фізичному та психічному. Виходячи з такої потрійної структури вимірів людини, Франкл вважав, що для ефективної психологічної допомоги людині екзистенційному аналітику необхідно звертатися саме до його духовного виміру, а не до психофізичного, на що був націлений психоаналіз Фрейда.

Вслід за Гайдеггером, Франкл також використовує поняття аутентичного буття, під яким розуміє духовне та відповідальне буття людини. Такий підхід до інтерпретації буття людини повністю протилежен розумінню людини Фрейдом, де вона розглядається як сукупність біологічних інстинктів, ваблень та бажань. Таким чином, аутентичне буття людини, по Франклу, існує там, де «Я» здійснює свій вибір, а не «Воно» тягне за собою людину.

Обґрунтовуючи свої погляди на людину, Франкл вважав, що людині також властиві дві онтологічні характеристики: самотрансценденція (як вихід за свої межі до іншої людини або сенсу) та самодистанціювання (як можливість подивитися на себе ззовні).

Франкл зауважував, що на питання у чому полягає сенс життя немає ні правильної, ні неправильної відповіді. У кожного сенс життя свій: у чому одна людина вбачає сенс свого життя, для іншого – це може стати перепоною на шляху до власної реалізації. Виходячи з індивідуальності сенсу життя для кожної конкретної людини, філософ не дає універсальних рецептів для його віднайдення, але певним чином спрямовує цей пошук. Так, знайти і здійснити свій сенс життя, згідно концепції Франкла, можливо трьома способами: у діяльності, у переживанні цінностей та у стражданні. Але до третього способу можливо вдаватися лише у випадку неможливості з об’єктивних причин здійснити його першими двома способами.

У теорії логотерапії вчений обґрунтовує, що так званий «екзистенційний вакуум», який означає відсутність у людини розуміння сенсу свого життя, є причиною не тільки різноманітних розладів та хвороб, але й таких значущих соціальних проблем, як трудоголізм, ігроманія, алкоголізм, наркоманія та суїцид. Тому Франкл наголошує, що пошук сенсу життя та його реалізація є запорукою щасливого життя в цілому та психічного здоров’я зокрема. Адже сенс – це можливості, які дозволяють людині вийти на третій, духовий рівень життя, та прожити життя по-інше, більш яскраво, цікаво та якісно, а також уникнути цілого ряду психічних розладів та хвороб.