| Краткое содержание: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність наукової проблеми, визначено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету й наукові завдання, розкрито методологічну основу дисертаційної роботи, наукову новизну та практичне значення отриманих в ході дослідження результатів.
Перший розділ «Джерельна база та історіографія проблеми» присвячено огляду історіографії та джерельної бази проблеми.
У підрозділі 1.1 «Аналіз джерельного комплексу» розглянуто комплекс опублікованих і неопублікованих документів, використаних при написанні дисертації.
Мета та завдання дисертаційного дослідження визначили необхідність використання відповідного кола джерел. Серед них виділяємо такі групи: а) міжнародно-правові акти міждержавного та міжурядового характеру; б) інформація з офіційних видань і сайтів відповідних органів законодавчої та виконавчої влади; в) матеріали посольств і генеральних консульств України в Польщі та Польщі в Україні; г) виступи, заяви, публікації тощо польських і українських політиків, які справляли або продовжують справляти безпосередній вплив на характер українсько-польських відносин, у тому числі, у сфері культурної співпраці; д) матеріали архіву подій з офіційного сайту Польського Інституту в Києві; е) преса, статутні та програмні документи, інформаційні повідомлення та звіти про культурні заходи національних меншин – української в Польщі та польської в Україні; є) різнопланові матеріали офіційного характеру і громадянських ініціатив, які відносяться до спільного проведення Україною та Польщею фінальної частини УЄФА Євро-2012; ж) документи про заснування та діяльність єврорегіонів і здійснення прикордонної співпраці за участі України і Польщі; з) матеріали преси обох країн досліджуваного періоду.
Загалом, треба констатувати, що наявна джерельна база дає можливість здійснити комплексне дослідження українсько-польського співробітництва в культурно-гуманітарній сфері на початку ХХІ ст. Підкреслимо також значимість новітніх інформаційних технологій і використання ресурсів мережі Інтернет в зборі й обробці інформації з українознавчої проблематики.
У підрозділі 1.2 «Стан наукової розробки проблеми» дається аналіз літератури, присвяченої як українсько-польським відносинам узагалі, так і окремим аспектам співробітництва між Україною та Республікою Польща у сфері культурно-гуманітарної взаємодії в 2001 – 2010 рр. Усю наявну літературу, яка, в основному, належить українським і польським ученим, політикам і публіцистам можна поділити на кілька груп: а) монографії, колективні праці, наукові статті загального характеру, в яких присутні тільки окремі сюжети з історії сучасних українсько-польських відносин. Прикладами таких досліджень можуть служити роботи українських авторів: В.Литвина, С.Вдовенка, С.Трохимчука, О.Брусиловської, Б.Гудя, Л.Зашкільняка, А.Киридон, Є.Кіш, І.Мельникової, Л.Кононенко, Ю.Лагутова, В.Малімона, Л.Чекаленко, російського дослідника А.Беспалова, а також польських учених Я.Вейденталя, А.Дибковської, Г.Лябуди; б) фахові дослідження становлення, еволюції, етапів співробітництва між Україною та Республікою Польща, зокрема, і в галузі культурної взаємодії. Виокремимо наукові доробки українських істориків – В.Литвина, О.Бабак, В.Гевко, Д.Горуна, І.Жовкви, О.Знахоренко, О.Калакури, А.Киридон, В.Кирилича, Є.Кіш, Ю.Макара, В.Моцока, А.Октисюка, С.Стоєцького та їх польських колег – Б.Сурмач, К.Єндращик, В.Гізіцького, В.Балюка, Є.Ольховського, А.Середніцького; в) монографії та статті, автори яких зосередилися головним чином на питаннях історичної спадщини, колективної пам’яті й історичної політики в контексті тематики дисертаційного дослідження. Відзначимо з українського боку дослідження Л.Баженова, М.Геника, Б.Гудя, Я.Дашкевича, Я.Ісаєвича, Б.Костюка, І.Попової, О.Федоренка, О.Федорука, а з польського – Р.Стобецького, С.Стемпєня, Т.Ольшанського, С.Костецького, В.Войцеховського, Р.Траби; г) спеціальні наукові праці, в тому числі дисертаційні, безпосередньо, присвячені різним аспектам українсько-польського культурного співробітництва. В цьому контексті привертають увагу роботи вітчизняних дослідників Д.Горуна, О.Калакури, В.Лишко, Н.Медведчук. Автори детально розглянули різні аспекти культурної взаємодії між Україною та Республікою Польща, проаналізували їх здобутки, визначили проблеми і окреслили загальні перспективи подальшого розвитку. Однак, хронологічно їхні монографії, дисертації, статті практично не виходять за рамки 2001 року. Разом з тим, необхідно виділити присвячені окремим аспектам новітньої культурної міждержавної українсько-польської взаємодії праці вітчизняних дослідників Л.Вахніної, О.Гетьманчука, О.Коваленко, О.Сачок, С.Солодкого, Ю.Щегельської. Серед польських авторів звернемо увагу на статті А.Гаврот, М.Мазуркєвіч, Я.Мокляка тощо. Але й вони лише фрагментарно досліджували окремі складові новітньої українсько-польської культурної спадщини; д) наукові праці з проблем українознавства, які дозволяють здійснити теоретичне осмислення й узагальнення порушеної в дисертаційному дослідженні проблематики. Вони дають змогу осмислити та проаналізувати характер і стан українсько-польських відносин у сфері культурного життя з позиції сучасних українознавчих студій. Насамперед, мова йде про праці Я.Калакури, П.Кононенка, О.Мостяєва, Л.Токаря, В.Шевченка, В.Баранівського, О.Гомотюк, В.Даренської та ін.
Підсумуємо, що аналіз використаних наукових і публіцистичних праць дозволяє зробити висновок про відсутність всебічного дослідження порушеної проблеми. Автор представленого дисертаційного дослідження вперше дослідив цілісний комплекс українсько-польських культурних відносин упродовж першого десятиліття ХХІ століття. Водночас, подальша комплексна наукова розробка питань українсько-польських відносин у галузі культури, освіти, науки, історичної політики, гуманітарної сфери тощо в 2001 – 2010 рр. залишається актуальною, у тому числі й з огляду на вагоме значення культурно-гуманітарної складової в системі сучасних двосторонніх відносин як на міждержавному, так і на суспільному рівнях.
Розділ 2 „Договірно-правова база українсько-польських відносин” присвячено аналізу суті базових документів міждержавного характеру, які були покладені в основу становлення та розбудови двосторонніх відносин.
У підрозділі 2.1 «Базові документи міждержавного характеру» розглянуто договірно-правову базу українсько-польського культурного співробітництва та відзначено, що вона розвивалася у відповідності з етапами міждержавних відносин.
Перший етап – 1990 р. – 1 грудня 1991 р. – підтримка польською стороною демократичних прагнень України. В Декларації про принципи й основні напрямки розвитку українсько-польських відносин, підписаної між Республікою Польща та УРСР 13 жовтня 1990 р., наголошувалося на необхідності поліпшення становища відповідних національних меншин в обох країнах. Збереження їх самобутності мало стати запорукою зближення українського та польського народів.
Другий етап – 1 грудня 1991 р. – 1993 р. – становлення основ дипломатії нашої держави на засадах гуманізму, відкритості, дотримання норм міжнародного права і загальнолюдських цінностей. Першим документом, у якому були закладені основи культурного співробітництва між державами, став базовий Договір між Україною і Республікою Польщею про добросусідство, дружні відносини і співробітництво від 18 травня 1992 р. Зокрема, у статті 13 зазначено, що «Сторони сприятимуть співробітництву в галузі культури, науки і освіти, дотримуючись світових та європейських стандартів».
Третій етап – 1993 – 1999 рр. – вихід на перший план у культурній галузі двосторонніх взаємин розв’язання проблем національних меншин. На офіційному рівні у травні 1993 р. утворився Консультаційний Комітет Президентів України та Республіки Польща, що мав у своєму складі відповідну комісію. Було прийнято рішення про відкриття українського культурно-інформаційного центру у Варшаві та польського – у Києві. Із 1996 р. особливої актуальності в українсько-польських відносинах набуло питання повернення культурних цінностей.
Четвертий етап – 1999 – 2004 рр. – відзначився першими кроками історичного примирення. Про це свідчить відкриття пам’ятного знаку в Явожно 24 травня 1998 р. Промови глав держав – А. Кваснєвського та Л.Кучми – зводилися до того, що минуле треба пам’ятати, але не «виставляти рахунки», необхідно працювати задля майбутнього.
У галузі освіти було підписано Угоду про співробітництво між відповідними міністерствами від 2 липня 2001 р. У тому ж році вісім вищих навчальних закладів створили Європейський колегіум українських і польських університетів.
П’ятий етап розпочався з успішного проведення у 2004 р. програм Року Польщі в Україні, а у 2005 – Року України в Польщі. Це сприяло зростанню і поглибленню культурних і гуманітарних контактів між нашими країнами. Актуальним у форматі українсько-польського культурного співробітництва стало питання спорту, зокрема, в контексті підготовки до спільного проведення фінальної частини Євро-2012 року (урядова Угода про співробітництво під час організації фінального турніру чемпіонату Європи з футболу УЄФА Євро-2012 від 28 березня 2008 р.).
У підрозділі 2.2 «Угоди і домовленості у сфері українсько-польського культурного співробітництва» дається характеристика угод і домовленостей у сфері українсько-польського культурного співробітництва. Доведено, що українсько-польські відносини у сфері культурного співробітництва регулюються базовими міждержавними, а також галузевими договорами, які стосуються культури, науки, освіти, спорту, прав національних меншин, збереження історичних пам’яток. Культурно-гуманітарна галузь має статус основоположної у міждержавних відносинах, адже саме співпраця у даній сфері дозволяє будувати тісні міждержавні зв’язки.
У розділі 3 „Українсько-польська співпраця в сфері мистецтва” досліджено значення мистецьких акцій, виставок, ярмарків, музичних концертів, кінофестивалів в розбудові культурного співробітництва між Україною та Республікою Польща.
У підрозділі 3.1 «Українсько-польські мистецькі заходи: виставки, театр, кіно» відзначено, що проведення мистецьких заходів є важливим аспектом співпраці в сфері культури. За останнє десятиріччя в Україні презентували свої виставки Фрацішек Старовєйский, Яна Леніц, Роман Калярус, Стасис Ейдрігєвічус, Пьотр Кунце та його учні, краківський галерист К.Дидо надавав для виставки плакати зі своєї колекції. Також, проводилася велика збірна виставка польського театрального плакату та Краківської Майстерні Проектування Плакату. Визначною мистецькою акцією у 2005 р. стала презентація польського стенду «День Європи». Досить актуальною після «Помаранчевої» революції в Україні була виставка під назвою «Помаранчева альтернатива». З нагоди відзначення Року Єжи Ґедройця 15 листопада 2007 р. в Прикарпатському національному університеті ім. В.Стефаника пройшла виставка під назвою «Нема вільної Польщі без вільної України».
Показано вагому роль кіномистецтва в українсько-польській культурній співпраці. У 2005 р. пройшли покази документального фільму «Візит Яна Павла ІІ на Україну» та фільму режисера Л.Маєвского «Воячек». Головною подією «Днів польського кіно-2008», стала українська прем'єра нового фільму режисера А.Вайди «Катинь» – номінанта на премію «Оскар-2008» у категорії «Найкращий фільм іноземною мовою». Картину особисто представив відомий польський режисер Анджей Вайда. 2009-2010 рр. були щедрими на польські ретроспективні фільми. У 2009 р. відбулася ретроспектива фільмів Кшиштофа Кесльовського у Львові та Києві. Наступного – 2010 року – ретроспектива фільму «Анджей Вайда – відомий і невідомий».
У підрозділі 3.2 «Музика: концерти, фестивалі, транскордонні урочистості» відстежено, що за активної участі державних органів і громадських організацій, національних груп українців і поляків на початку ХХІ ст. відбулося чимало заходів музичного характеру. Польським Інститутом в столиці України було організовано багато концертів класичної музики за участю польських композиторів і диригентів. Прикладами можуть слугувати Концерт польського композитора М.Холонєвського та українського ансамблю нової музики «Кластер», Камерний концерт творів М.Стаховського та З.Буярського у виконанні Д.Імєловскої (віолончель) та камерного оркестру «ARCHI», Камерний концерт з творів польських композиторів, Симфонічний концерт у виконанні Заслуженого симфонічного оркестру Національної філармонії України під диригуванням В.Рунчака, Концерт камерної музики «Оксамитова завіса» тощо.
28 серпня 2010 р. Польський Інститут в Києві організував Фестиваль «Кінець літа – початок сезону», який відбувся у Національній філармонії України. Цей Фестиваль – підсумок діяльності Інституту в 2005-2010 рр. Він займався й організацією святкування Року Шопена в Україні: відбувалися концерт ТРІО А.Яґодзінського у Києві з програмою «Шопен і джаз», концертний тур «Шопен-2010», Фортепіанний концерт Т.Камєняка, «Шопен. Транскрипції нашого часу». Фестивалі української культури пройшли у Вроцлаві, Познані, Любліні, Сопоті, Гданську. Знакове місце посіли шість фестивалів на українсько-польському прикордонні в 2004 – 2010 рр.
У підрозділі 3.3 «Відзначення Років Польщі та України: культурний аспект» відводилася вагома роль проведенню в 2004 – 2006 рр. Років Польщі та України. Організовані впродовж 2004 – 2006 рр. заходи мали культурно-гуманітарну скерованість. Вони були покликані поглиблювати і далі розвивати культурну співпрацю як на міждержавному, так і на міжособистісному рівнях.
Підрозділ 3.4 «Українська і польська національні групи в галузі культурної взаємодії» присвячено налагодженню тісніших зв’язків у сфері культури та освіти між державами, чому сприяє існування української та польської діаспор. Українська полонія є одним із компонентів етнонаціональної структури України, зберігаючи свої національні й етнічно-культурні особливості. Поляки об’єднані в Україні в близько 100 організацій і товариств, які зареєстровані при консульських округах Києва, Харкова, Одеси, Львова. Провідну роль у культурній взаємодії відіграють Федерація польських організацій і Союз поляків України.
Натомість українці є третьою національною меншиною у Польщі. В основному, вони проживають в західній і північній частині Польщі. Нині центрами українського життя є міста Щецин, Ґданськ, Перемишль. Українці в Польщі належать до двох церков: Української Греко-католицької Церкви і Польської Автокефальної Православної Церкви. Основними організаційними осередками українців є Об’єднання українців у Польщі під керівництвом Петра Тими (видає тижневик «Наше слово») і громадська організація Товариство «Український народний дім». Попри всі проблеми життєдіяльності, українська національна група в Польщі продовжує розвивати культурно-духовну самобутність, брати участь у широкому спектрі українсько-польських відносин, особливо, впливаючи на розвиток її культурної складової.
У розділі 4 „Літературне, освітнє, наукове і спортивне співробітництво України і Польщі” відзначено, що культурна взаємодія між Україною та Республікою Польща, українським і польським суспільствами на початку ХХІ ст. знайшла дуже активне вираження у співробітництві літературного, освітнього, наукового і спортивного характеру.
У підрозділі 4.1 «Література в сфері культурної співпраці» підкреслено, що одним із важливих аспектів українсько-польської культурної співпраці виступає література. Велике значення для налагодження українсько-польських відносин мають презентовані в Україні книги польських авторів: «Quo vadis» Г.Сенкевича, «Поховання Різуна» П.Смоленського, «Ланцюг смерті. Чистка в Червоній Армії 1937-1939 рр.» П.Вєчоркєвіча, «Родинна Європа» Ч.Мілоша, «Зустрічі з Іншим» А.Ф’юта та ін. Натомість, у Варшаві, Ґданську, Любліні відбулися зустрічі з Ю.Андруховичем, Ю.Іздриком, Т.Прохаськом, М.Матіос. Визначною подією для українсько-польської співпраці було проведення у 2006 р. Року Єжи Ґєдройця в Польщі та Україні з нагоди 100-річчя редактора «Культури». Він невтомно пояснював полякам, що «без незалежної України немає незалежної Польщі». Загалом, українсько-польська літературна співпраця, як складова культурного співробітництва засвідчує, що інтеграція української літератури у європейський процес – це свого роду діалог культур, живе і взаємне спілкування.
У підрозділі 4.2 «Співпраця в галузі освітньої діяльності» визначено, що українсько-польська співпраця в галузі освіти спрямована на налагодження плідного співробітництва між навчальними закладами, сприяння дослідженням історії українсько-польських відносин, забезпечення представникам національних меншин належних умов для вивчення рідної мови. Таке співробітництво є важливою складовою як міждержавних, так і безпосередніх міжособистісних культурних контактів. Близько 100 вищих навчальних закладів України плідно співпрацюють з понад 200 вишами Польщі. Однією з форм такого співробітництва є створення й функціонування з 2001 р. Європейського Колегіуму польських і українських університетів (ЄКПіУУ). На часі заснування Українсько-польського університету, згідно з підписаною 11 січня 2010 р. Угодою між урядами Польщі та України. З бюджетів обох країн на його потреби має виділятися по 2 млн. євро щорічно, а також 44 мільйони євро з бюджету ЄС.
У підрозділі 4.3 «Міждержавне наукове співробітництво» розглядаються форми співпраці академічних установ України та Польщі з метою розробки спільних дослідницьких проектів та обміну досвідом. В Україні та Польщі реалізуються програми досліджень Міжнародного семінару істориків «Українсько-польські відносини під час Другої світової війни», Міжнародної дослідницької групи «Історія – ментальність – ідентичність. Місце і роль історії та істориків в житті українського і польського народів в ХІХ і ХХ століттях», Міжнародного проекту «Українсько-польські відносини сьогодні: потреба «перезавантаження» чи продовження?» тощо.
Протягом останнього десятиліття опубліковані збірники матеріалів численних наукових конференцій, симпозіумів, круглих столів, в яких вміщено статті істориків України та Польщі. Вони склали справжню сучасну енциклопедію українсько-польських відносин та є свідченням пошуків консенсусу при вирішенні важких питань у стосунках обох народів.
У підрозділі 4.4 «Українсько-польська співпраця в рамках підготовки до Євро-2012» встановлено, що важливою подією культурної взаємодії між Україною та Республікою Польща стало співробітництво у сфері підготовки до фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Попри всі інші виміри саме культурний чинник спортивної співпраці здатний найефективніше вплинути не лише на розбудову українсько-польського стратегічного партнерства в нових умовах після розширення Європейського Союзу на Схід, а й на посилення позицій українства в загальноєвропейському просторі. Успішна організація та проведення УЄФА Євро-2012 є об’єктивним чинником прискорення соціально-економічного розвитку держави та її євроінтеграції. З огляду на це, культурна складова футбольної першості Європи в українознавчому вимірі набуває особливого звучання. При належному підході ця подія може стати ефективним засобом розбудови позитивного міжнародного іміджу України, посилення української культурної складової в цивілізаційному європейському полі. |
