ЛЮДИНОВИМІРНІСТЬ ОСВІТНЬОГО МЕНЕДЖМЕНТУ: ФІЛОСОФСЬКА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, аналізується стан наукової розробленості проблеми, визначаються мета та завдання, об’єкт та предмет дослідження, його методологічна основа і теоретичні джерела, формулюються основні положення, що відзначаються наукової новизною, розкривається науково-теоретичне й практичне значення дисертації, її логічна структура.

У першому розділі – «Методологічні засади дослідження освітньої управлінської діяльності» показано, що менеджмент набуває особливих креативних форм і є визначальним чинником розвитку багатьох сфер продуктивної людської діяльності.

У підрозділі 1.1 – «Сучасний соціокультурний контекст освітнього менеджменту»  – характеризується сучасна епоха зі своїм масштабним, фундаментальним та прискореним розвитком історичних процесів, що актуалізують проблеми перехідного періоду.

Важливим чинником, що визначає рух освітніх процесів є глобалізація, яка робить особливо актуальним завданням поширення національних культур, сприяє стандартизації навчання та змінює освітній менеджмент. Зміни, які відбуваються у характері сучасної освіти, все більш явно орієнтують її на «вільний розвиток людини», на творчу ініціативу, самостійність тих, хто навчається, конкурентоздатність, мобільність майбутніх фахівців. Ґрунтуючись на таких засадах, освітня система може сформувати життєздатну особистість, котра успішно існуватиме та діятиме в сучасному суспільстві, зберігаючи свою цілісність у вирі інформаційних потоків та спрямованість до духовних орієнтирів. Іншим важливим чинником реформування освіти є її інформатизація, суттю якої є використання інформаційних технологій у різних видах діяльності, в тому числі й в освітньому менеджменті.

Суспільство з новою формою комунікаційної структури, що виникає під впливом згаданих чинників, має в своїй основі вже не просто інформацію, а так звану мережну логіку побудови базисної структури, що надає поширюваній інформації особливих якостей та функцій, системно переорієнтовує основні сфери життєдіяльності людей. Інформаціональне суспільство, за М.Кастельсом, є динамічною і відкритою системою, яка допускає інновації без втрати балансу. Мережа може стати «зброєю», яка підходить для сучасної економіки, для праці, заснованої на мобільності та адаптивності, для культури з постійною деконструкцією та реконструкцією. Соціокультурні трансформації формують низку викликів до сучасної освіти, зумовлюють потребу її модернізації. Формування інформаціональної культури особистості менеджера освіти в таких умовах стає показником його/її готовності до здійснення ефективної професійної діяльності - своєрідною відповіддю сформованим суспільним і освітнім запитам.

У підрозділі 1.2 – «Поняття «освітній менеджмент» у дискурсі філософії освіти» розглядається динаміка змін суспільного розвитку та процесів соціальних перетворень, що продукують зміни концептуальних основ та варіативність розвитку системи освіти.

Порівнюючи розвиток освітнього менеджменту відповідно до філософських парадигм управління освітою, що формувалися в певному історичному часі, відзначається, що зміна парадигм рухається в напрямку вивільнення й акцентуації особистісного первня. В адміністративній та патерналістській моделях особистісний первінь присутній лише мінімально. Цементуючим моментом такої системи є зовнішній, як правило, трансцендентальний авторитет із його усталеними приписами.

Технократична модель устрою суспільства й освітнього менеджменту породжує принципово новий тип особистості – професіонала, знавця своєї справи. Він вже не є «служителем», як у попередніх моделях, а діє на свій розсуд, хоча й у межах корпоративності та загальної мети. Відповідно до цього більше особистісних рис проявляється і в студента. Із такою зміною ідентичності та самосвідомості студентів пов’язане піднесення ліберальних студентських соціальних та політичних рухів, які згодом стають досить потужною суспільною силою. Така модель є по суті ліберальною, хоча й не позбавленою елементів технократизму. Аналізуючи ліберальну парадигму, авторка стверджує, що вона стає успішною альтернативою технократичній системі управління освітою. Показано, що характерним для аксіологічної та синергетичної моделі освітнього менеджменту є остаточне перетворення людської особистості на центр, навколо якого обертаються всі процеси. Це – тріумф особистості й максимальна реалізація її потенціалу. Проте, досягнувши максимальної свободи у добу мережних технологій, людство змушене серйозно замислитись над новими шляхами відтворення колективності та новими моделями спілкування. Проаналізовано, що в саморегуляційній парадигмі відбувається перехід від функціонально-рольової до особистісно-орієнтованої системи керування освітнім процесом, колегіальності прийняття рішень, більшої демократизації. Взаємодія стає гармонійною, а система здатною до самовідтворення. При цьому активізуються процеси формування особистісної ідентичності суб’єктів навчального процесу, що, в свою чергу, позитивно впливає на процес навчання й слугує практичній реалізації принципів антропності в освітньому менеджменті.

У підрозділі 1.3 – «Принципи та методи вивчення освітнього менеджменту» визначаються методологічні позиції дослідження, які розкриваються через постулювання методів та принципів, адекватність котрих забезпечуватиме вирішення дослідницьких завдань.

Провідним методологічним орієнтиром дослідження став гуманістичний менеджмент як антропологічна парадигма управління у ХХІ ст., в основі якого лежить гуманізм як дієвий інструмент пізнання. Зміст гуманістичного менеджменту підпорядкований цінностям людського життя.

В дисертації застосовується системний підхід, який дозволяє розкрити систему прийняття рішень в закладі освіти як сукупність елементів, що знаходяться у взаємозв’язках і відносинах один з одним, які утворюють певну єдність і забезпечують цілісність функціонування управлінських рішень. Діяльнісний підхід в освітньому менеджменті акцентує увагу на послідовності дій для здійснення стратегічного управління в освітній сфері. Соціокультурний підхід, що використовується у дослідженні, допомагає проаналізувати культурні закономірності функціонування менеджменту освіти через уявлення про людину як культурну істоту. Такий підхід до розуміння суті освіти свідчить про становлення нової парадигми управління освітою, що орієнтується на формування людини в культурі, на розвиток її духовного первня. Необхідність реалізації антропологічного підходу в менеджменті освіти посилюється завданнями гуманізації освіти, яка має спиратися на методологічні й аксіологічні основи антропологізму. Зміна орієнтації управління освітою – з формування особистості на стратегію її розвитку й саморозвитку – вимагає зосередження уваги на переосмисленні природи людини, її внутрішнього світу, на створенні гуманних відносин в освітньому середовищі. Для дослідження природи владних відносин в системі освіти використовується гендерний підхід як методологічна позиція в сучасній філософії освіти, що ґрунтується на понятті соціальної статі та визначає рівні соціальні можливості кожної статі в освіті, професійній діяльності, доступі до влади, усіх сферах життєдіяльності. Запровадження принципів гендерної освіти дозволить, на думку авторки, зменшити прояви сексизму, пом’якшити гендерні стереотипи, формувати досвід взаємодії між статями на егалітарних засадах, створити рівні умови та можливості для розвитку, самовдосконалення і самореалізації кожної особистості, в тому числі менеджера освіти. Дисертаційне дослідження побудовано на принципах гуманізму, комплексності, психологічного детермінізму та розвитку. В дисертації для дослідження освітнього менеджменту використовувались методи аналізу і синтезу, взаємозв’язку конкретного і загального, екстраполяції, компаративного аналізу та моделювання.

Другий розділ – «Антропозберігаючі тенденції vs технократизм в управлінській діяльності в освіті» – присвячений з’ясуванню теоретико-методологічних засад прояву гуманістичних та технократичних тенденцій в управлінській діяльності, формуванню відповідного стилю мислення менеджера освіти.

У підрозділі 2.1 – «Технократизм як методологічний напрям освітнього менеджменту» – акцентується увага на тому, що в сучасному суспільстві наука і технологія стають соціальною силою, яка підпорядковує собі інші сфери суспільного життя.

У дисертації показано, що методологічне протистояння гуманістичної та технократичної позицій в освіті, й зокрема в управлінні освітою породжено двома різними цільовими настановами щодо освіти. Логіка технократії полягає в тому, що суспільству, промисловості та управлінській сфері потрібні спеціалісти. Освіта за такою логікою є прикладом «фабрики» з випуску спеціалістів за затвердженими стандартами. Але, з точки зору гуманізму, людина є специфічною «сировиною», складною для «обробки». Гуманізм, котрий часто протиставляється технократизму, є таким ставленням, котре уможливлює самореалізацію особистості, яка у своїй діяльності виходить далеко за межі своєї спеціальності, в свою чергу, також є «технологією», але принципово іншого рівня. Дисертантка зазначає, що протистояння технократії та гуманізму є типовим прикладом діалектичного протиріччя, що не може бути вирішене остаточно на користь однієї з сторін. Авторка наголошує, що однобічна позитивна або негативна оцінка техніки посилює технократичну тенденцію в освіті, формує технократичну парадигму, яка полягає у вірі в те, що прогрес природознавства та техніки зможе подолати соціальні проблеми через раціонально-технічне їх вирішення. У дослідженні стверджується, що логіка освітнього процесу повинна мати базові цінності, які не виключають раціонально-технічних, наприклад: структурованість, концептуальність, ієрархічність, заснованість, заданість джерел, предметність тощо. Без цього соціальний інститут освіти та процес соціалізації засобами освіти був би неможливим. Звертається увага на те, що захоплення технократичними ідеями призводить до збіднення духовного розвитку, труднощів у побудові ідентичності особистості, появи проблеми відчуження. Дисертантка зазначає, що вихід із ситуації полягає в наданні науково-технічному розвитку гуманістичного виміру, що, в свою чергу, ставить проблему нового типу наукової раціональності та включає в себе гуманістичні орієнтири і цінності.

У підрозділі 2.2 – «Сутність антропологізації освітнього менеджменту»  – звертається увага на гуманізацію освітнього менеджменту в інформаціональному суспільстві як особливу сферу, на яку впливають стан культури даної історичної епохи, її ціннісні орієнтації і світоглядні настанови. Людина є частиною цього соціального комплексу, що безпосередньо впливає на нього через свої дії, ціннісні настанови тощо.

Дисертантка зауважує, що антропологічна спрямованість сучасної освіти є одним із найважливіших завдань, які постали перед дослідниками освіти та науки.

Антропологізація освітнього менеджменту, на думку дисертантки, полягає у тому, що саме людина стає центральним об’єктом освітнього процесу, управлінської діяльності, а індивідуальні природні здібності та потенціал кожної особистості поступово перетворюються на найважливіший складник предмета освітнього менеджменту. Виходячи з антропологічного принципу, людина стає метою, а не засобом управлінської діяльності, яка здійснюється для неї й заради неї, забезпечуючи можливості для самореалізації суб’єктів освітнього процесу.

Зазначено, що людиновимірність суспільних та освітніх процесів передбачає формування особистості менеджера освіти, спрямованого на рефлексивну діяльність та мислення в мережному середовищі. Антропологічна орієнтація менеджера освіти націлює його на удосконалення та збереження природи навчального закладу, розуміння його призначення та ролі. Розвиток особистості менеджера має бути спрямований на відкритість, творчість, ініціативність, професійність. Важливим стає нове розуміння ефективності освітнього менеджменту, усвідомлення глобальних наслідків управлінського рішення, його самостійності та ініціативності.

У підрозділі 2.3 – «Етичний вимір управлінської діяльності: персоналізація і відповідальність в освіті» – показано, що новий соціокультурний контекст зумовлює необхідність переосмислення відповідальності менеджера освіти, місця поняття персоналізації у менеджменті освіти. Дисертантка пов’язує соціально відповідальну поведінку менеджера освіти насамперед із зрілістю особистості, відкритістю та високими професійними якостями. Вона зазначає, що персоналізація є сукупністю індивідуальних здібностей, інтересів, можливостей менеджера освіти, його бажання та уміння виділятися й бути відкритим. А, отже, на думку авторки, персоналізація менеджера освіти та його відповідальність у процесі професійної діяльності є взаємопов’язаними явищами й відокремити їх можна лише умовно. Їх формування відбувається у нерозривному взаємозв’язку, де персоналізація є внутрішнім, психологічним моментом, а відповідальність – моментом міжособистісним, зовнішньо-соціальним.

Таким чином, як показано в дисертації, менеджер освіти, здійснюючи управління, повинен підтримувати постійний позитивний зв’язок із своїм персоналом; створювати умови для самоорганізації всіх суб’єктів взаємодії, повинен володіти лідерськими якостями, бути носієм високих моральних якостей, розвивати трансгресивне мислення, володіти знаннями, культурою, мати рішучий характер та професійні здібності.

У третьому розділі – «Людиновимірність владних відносин в освітньому менеджменті» – аналізується природа владних стосунків та доводиться необхідність раціонально-критичної дестереотипізації управлінської діяльності в освіті.

У підрозділі 3.1 – «Природа владних відносин в освіті» – розглядається важлива складова освітнього процесу, а саме побудова суб’єкт-суб’єктних стосунків між його учасниками та з’ясування природи владних відносин, які виникають при такій взаємодії.

У дисертації за допомогою концепції М.Фуко та гендерного підходу показано, як через концептуальний апарат, знання, свідомість, ідеологічні конструкти, символи, ритуали, стереотипи тощо в освіті здійснюється опосередковане насилля, створюються умови для забезпечення владного дискурсу. Мікрофізичність влади виявляється в аналізі нового типу відносин: між сингулярними і тому нередукованими до загального силами. У такий спосіб М.Фуко заперечує розуміння влади як деякої центральної точки, а також спроби її персоніфікувати, оскільки влада не виявляється в модусі привласнення. Утворення влади відбувається в будь-якому місці реальності, де передбачається певний зв’язок чи відношення. В цьому розумінні будь-які взаємини сил є владними відносинами, в тому числі й освітні.

Слідом за М.Фуко, авторка вважає, що сучасна освітня система є їх потужним ретранслятором і дегуманізуючим фактором, що перешкоджає трансформації освітнього менеджменту на основі антропного принципу.

У підрозділі 3.2 – «Необхідність раціонально-критичної дестереотипізації управлінської діяльності в освіті» – актуалізується вимога стосовно демократизації та гуманізації управлінської діяльності в сфері освіти, яка спричинює формування нових поведінкових стратегій у менеджера освіти. Дисертантка, крім вище перелічених, визначає в якості причин, що перешкоджають реалізації людиновимірного потенціалу освітнього менеджменту, надзвичайну живучість бюрократично-авторитарної моделі управління, яка підкріплюється стереотипами управлінського мислення, що складають основу стилю діяльності багатьох керівників. Зокрема, це виявляється у несприйнятті інновацій, нерозумінні Іншого, консервативному стилю мислення, запереченні діалогу як форми взаємодії тощо.

Позитивні зрушення в освітньому менеджменті пов’язані з новим ставленням до формування і розвитку особистості, що не вкладається в традиційну ієрархізовану систему знань, а базується на принциповій мінливості ролей і функцій, що виконує людина в суспільстві, позиції, з яких вона реалізує і сприймає себе в світі. Такі зміни стали можливими завдяки врахуванню гендерних аспектів соціокультурного досвіду як суспільства, так і конкретної особистості.

У дисертації йдеться про необхідність раціонально-критичного підходу до подолання стереотипів авторитарної моделі управління і спрямування освітньої управлінської діяльності у демократично-гуманістичному напрямку, що передбачає необхідність володіння мистецтвом управління та дотримання принципу взаємної поваги. В дисертації проаналізовано основні засоби дестереотипізації управлінської діяльності в освіті, серед яких: розуміння необхідності гендерного балансу на рівні самого суспільства; протидія відтворенню непродуктивних традиційних стереотипів у свідомості працівників освіти; цілеспрямована організація діяльності менеджера освіти щодо формування рефлексивного мислення та діяльності як на соціокультурному, так і професійному рівнях; формування самоповаги, почуття гідності, значимості як базових у подальшій корекції управлінцем власної позиції і дій через оволодіння навичками особистісної презентації; розширення меж соціокультурної взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу, її трактування через забезпечення гармонійного поєднання особистісних та суспільних інтересів.