СВІТОГЛЯДНІ НАСТАНОВИ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ СХІДНО-АЗІАТСЬКОЇ СОЦІАЛЬНОСТІ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі подано обґрунтування теми дисертації, сформульовано мету й завдання, визначено об’єкт і предмет дослідження, викладено методологічну основу роботи, розкрито її наукову новизну, висвітлено можливості теоретичного й практичного використання одержаних результатів.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження світоглядних настанов Східно-азіатської соціальності в суспільнознавчій думці” – розкрито вихідні теоретико-методологічні принципи соціально-філософського аналізу світоглядних настанов східно-азіатської соціальності. Він складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Відображення проблеми східно-азіатської соціальності та її світоглядних засад у соціально-гуманітарних розвідках” проаналізовано стан наукової розробки досліджуваної теми, виокремлено основні підходи до розуміння світоглядних засад та східно-азіатської соціальності, з’ясовано основний доробок попередників у розробці зазначеної проблематики. Відзначено, що дослідження питання світоглядних засад східно-азіатської соціальності виступає важливим завданням наукових пошуків у сфері соціальної філософії. Підкреслено, що сучасний східно-азіатський простір, логіка його функціонування, атрибути й модуси світоглядного комплексу потребують системного вивчення й з’ясування тенденцій розвитку.

Автор акцентує увагу на тому, що в гуманітарних науках на сучасному етапі відбуваються процеси, пов’язані з новими підходами до вирішення дослідних завдань, зокрема, з глибоким осмисленням Сходу, з’ясуванням специфіки його духовної сфери, світоглядної свідомості людини і суспільства як чинника перетворень. Розподіл світу на Схід і Захід який завжди спостерігається в осмисленні логіки розвитку суспільства, є досить стійкою конструкцією світової та вітчизняної світоглядної філософської думки. У науковій літературі Сходом традиційно називають країни Азії, а сам регіон поділяють на Близький Схід, Середній Схід та Далекий Схід. В останньому виокремлюють такі групи країн, як південно-азіатські та східно-азіатські, або Східна Азія. Саме світоглядні настанови в розвитку основних країн останньої групи (Китай, Японія, Південна Корея) виступають предметом цього дослідження.

Традиція філософського осмислення соціокультурного здобутку Сходу існує в європейській філософській думці протягом багатьох сторіч. Значний внесок у розробку сходознавства зробили російські (Ф. Щербатський, Є. Примаков, М. Конрад та ін.) й українські (А. Кримський, О. Пріцак та ін.) сходознавці. Щодо вивчення Далекого Сходу, то продовжувачами і послідовниками більше ніж двохсотлітніх демократичних традицій російського й українського сходознавства, біля витоків яких стояли такі видатні вчені, як Н. Бічурін, В. Васильєв, В. Алексєєв та ін., виступають такі організації: Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України, Інститут Дальнього Сходу РАН, Інститут країн Азії та Африки – факультет Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова, Інститут сходознавства РАН, Інститут східних рукописів РАН у Санкт-Петербурзі тощо. Дотичними до зазначеної теми є наукові розвідки таких сучасних сходознавців, як російські синологи Ю. Галенович, О. Меліксетов, японісти В. Кістанов, Є. Молодякова, Є. Катасонова (Росія), С. Капранов (Україна), кореїсти – Кім Єн Ун, О. Жебін, С. Сусліна, А. Торкунов (Росія) та ін. Для дослідників характерно вивчення Далекого Сходу, переважно в політико-економічному, історичному, мистецтвознавчому та філологічному аспектах.

Серед фахівців саме філософії східно-азіатських країн треба відзначити російських дослідників, зокрема М. Степанянц, М. Титаренка, А. Чанишева та ін. Зазначимо, що вивчення та наукове опрацювання корейського суспільства проводилося ще радянськими вченими кореїстами, серед  яких: О. Холодович, М. Пак, Лі Син Ук, М. Нікітіна, Б. Пак, Г. Рачков, О. Троцевіч, А. Тен, B. Мокляк та багато ін. Використання комплементарного підходу у вивченні Китаю, Південної Кореї та Японії обговорювалося вченими Інституту сходознавства НАН України В. Кіктенко та С. Капрановим. Розгляд проблематики східної соціальності, світогляду ми знаходимо також у наукових розвідках вчених Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, зокрема Г. Семенюка, О. Пахльовської, І. Бондаренко, Л. Грицик, Т. Меленької та ін. Досить великий внесок у вивчення східно-азійського суспільства було зроблено такими вченими Російського інституту сходознавства, як О. Кобзєв, Є. Молодякова, В. Алпатов, С. Блюмхен, О. Бокщанин, С. Дмітрієв, З. Каткова, О. Воронцов, A. Ланьков.

Аналізуючи опрацювання світоглядної проблематики, дисертант зазначає, що значний внесок у розробку проблеми світогляду зробила Київська філософська школа, до якої належать В. Андрущенко, Є. Бистрицький, С. Кримський, В. Крисаченко, В. Рижко, Н. Хамітов, М. Попович, В. Шинкарук та ін. Досить змістовно в літературі розроблено такі аспекти світоглядної проблематики: сутність, структура світогляду (П. Алексєєв, Р. Арцишевський, І. Іванов, Є. Ільєнков, В. Черноволенко та ін.); екологічна спрямованість світогляду (М. Марфенін, Л. Троніна та ін.), ноосферна концепція світогляду (Ю. Кувшинов, О. Куракіна, Ю. Субетто, Н. Цициліна, Ф. Яншина та ін.); етнографічні основи формування світогляду (Ю. Бромлей, Л. Гумільов, К. Ель Гуессаб та ін).

В останніх працях українських дослідників, присвячених проблемам світогляду, можна виділити такі змістовні лінії: з’ясування логіки еволюції світогляду (О. Буканова) та принципів світоглядної космологічної концепції (О. Базалук, Т. Горбатюк); висвітлення проблеми формування світогляду особистості та розуміння його як соціокультурного феномену (В. Цвіркун, О. Дмитренко; особливості українського національного світогляду (А. Рубан, М. Хилько та ін.). Дотичними до аналізованої проблеми є наукові розвідки М. Марчука щодо специфіки гуманітарно-наукового знання.

Різноманітні аспекти дослідження проблеми світогляду і шляхів його формування висвітлені також у працях українських філософів – В. Воронкової, Р. Додонова, П. Гнатенка, В. Жадька, В. Ларцева, В. Тарана, М. Цюрупи та ін. Безпосередньо світоглядні орієнтації людини в рамках східної соціальності вивчались такими вченими, як Л. Кривега, М. Альфакі, К. Ель Гуессаб, Є. Кирсанов, Є. Примаков, В. Юрченко, В. Шваніц, В. Зубов, Я. Бергер, О. Ігнатенко, Е. Фролова, О. Смирнова, М. Степанянц, Ю. Петраш.

Дотичними до аналізованої проблеми є наукові розвідки щодо сутності соціуму та чинників його розвитку в цілому та окремих сфер зокрема таких дослідників, як Т. Глушко, В. Огаренко, С. Катаєв, Я. Зоська, Т. Серга. Такими, що торкаються проблематики соціальності, є наукові розвідки проблеми постіндустріального розвитку суспільства та світових тенденцій соціогуманітарного процесу українських вчених: В. Гейця, І. Пенькової, В. Скалацького та ін.; їх зарубіжних колег – В. Іноземцева, Е. Масуди, К. Поппера та ін. Бачення східно-азіатського суспільства, порівняння його із західним подано також у працях вчених з Китаю, Кореї та Японії: Тадаші Ідзава, Лі Куан Ю, Махатхір Мохамад, Кішор Махбуані, Пак Чун Хун, Сін Іль Джай, Кім Донг Сун, Кім Ду Хан та ін.

Відзначається, що наукові розвідки Далекого Сходу в соціально-гуманітарній думці переважно базуються на філософських та соціологічних парадигмах західної суспільствознавчої думки. Їх основою виступає раціоналізм, тоді як східно-азіатська соціальність базується на релігійній етиці, світогляді, адаптованому під реалії чинних соціальних практик у Китаї, Кореї та Японії. Для людини Сходу важливим є момент незацікавленого духовного самозаглиблення, прагнення шукати найцінніше в глибинах людського духу. Важливим для східно-азіатської людини є навколишня конкретика, усе точне, визначене. У світогляді людини Сходу несуттєвим є пізнання світу, але акцентується важливість процесу насолодження гармонією, прагнення до споглядального комфорту і самозаглибленості та незмінності цього. Західна думка завжди вважала східне знання непрактичним, але Захід і не мав стільки тих духовних вершин інтелектуальних прозрінь, як Схід. Тому в східно-азіатської соціальності більше розвинута практична сторона світосприйняття, ніж абстрактно-теоретична.

Аналіз вищесказаного свідчить, що філософами і сходознавцями проблематика світоглядних засад східно-азіатських країн вивчена недостатньо. На сьогодні вкрай нечисленними є фундаментальні філософські дослідження духовної сфери східно-азіатських країн, а тим більше впливу світоглядних настанов на розвиток східно-азіатської соціальності. Емпіричні дослідження соціальності Китаю, Кореї та Японії показують лише мозаїчну та фрагментарну картину культурної множини, яка потребує філософської концептуалізації.

У підрозділі 1.2. “Специфіка соціально-філософського аналізу світоглядних засад східно-азіатської соціальності” обґрунтовано думку про те, що аналіз світоглядного комплексу східно-азіатської соціальності потребує адекватної методології і відповідного понятійного апарату. Складний, суперечливий характер функціонування сучасного соціуму вимагає, щоб світоглядний аспект східно-азіатської соціальності був всебічно проаналізований, оскільки основні соціальні зміни у всіх сферах суспільного життя значною мірою зумовлені саме енергією світоглядної активності соціальних суб’єктів.

Підкреслюється, що соціально-філософський аналіз світоглядних засад як чинника розвитку східно-азіатської соціальності передбачає: визначення понять, що характеризують сутність світоглядних засад східно-азіатської соціальності та процес її генези; з’ясування основних понять, що характеризують феномен східно-азіатської соціальності, східно-азіатської людини та її світоглядних настанов; визначення об’єктивних та суб’єктивних чинників розвитку східно-азіатської соціальності; визначення основних джерел, ідей, цінностей, об’єктів поклоніння, життєвих стратегій східно-азіатського світоглядного комплексу та його вплив на розвиток східно-азіатської соціальності; з’ясування місця та ролі східних соціокультурних систем у становленні “нового світового порядку”; визначення загального та відмінного у світоглядних орієнтаціях сучасного українця та східно-азіатської людини. На думку автора, найбільш слушним для дослідження світоглядних засад східно-азіатської соціальності є використання елементів таких підходів, як системний, діалектичний, компаративний, аксіологічний, феноменологічний, соціокультурний.

Зазначається, що світогляд є інтегральним утворенням суспільної та індивідуальної свідомості. З погляду носія світогляд поділяється на світогляд особи, спільноти, суспільства в цілому. В останніх двох випадках частіше використовується поняття “ідеологія”, яке має за змістом як спільне, так і відмінне з поняттям “світогляд”. Ідеологія є структурованою соціально-символічною сферою значень, що репрезентує певну картину навколишнього світу під кутом зору інтересів та цінностей певної спільноти. Ідеологія надає соціальним суб’єктам можливість символічної імпровізації, що виявляється у формуванні індивідуальних символічних світоглядних орієнтацій. На сучасному етапі ідеологію слід розуміти не стільки в класичних термінах “хибної свідомості”, скільки в плані “технологічних” можливостей панівних інститутів суспільства відтворювати систему культурних практик, цінностей, понять і символів, що легітимізують існуючий соціальний порядок і створюють умови для подальшого розвитку суспільства. Ідеологія, як і світогляд, є результатом взаємодії природних антропологічних чинників, індивідуальних потреб і суспільно-політичних запитів. За допомогою ідеології люди сприймають, оцінюють, “переживають” уявлення, що склалися у них, відносно реальних умов їх існування. Ідеологія як система уяавлень може складатися з концепцій, ідей, міфів і образів. Найважливішими ідеологічними апаратами є сама держава, політичні партії, церква, сім’я, система освіти, засоби масової комунікації тощо. Ідеологія існує остільки, оскільки її підтримують окремі індивідууми, тому для того, щоб індивідууми сповідували ідеологію, вона намагається стати визначальним вектором їх світоглядних орієнтацій, світовідношення.

Зазначається, що вивчення проблематики східно-азіатської соціальності необхідно проводити комплексно, з використанням наукових досягнень у сфері філософії, соціології, культурології, історії, соціальної психології тощо. Відповідно до системного підходу автором розглянуто світоглядні засади східно-азіатської соціальності як складну, цілісну, ієрархічну, структуровану систему. Подано визначення понять “світоглядні засади” та “східно-азіатська соціальність”. Зазначено, що поняття “соціальність” може розумітися і як синонім поняття “суспільство”, коли акцентується увага саме на аналізові особливостей суспільних відносин і принципів, що визначають світосприйняття і спрямованність соціальних практик індивідів певної соціокультурної системи, якою може виступати і східно-азіатське суспільство. Сучасне суспільство стає “суспільством невизначеності” і ризиків. У світі немає більше жорсткої детермінації процесів і явищ, властивих суспільству на більш ранніх етапах розвитку: суспільство ускладнилося настільки, що його неможливо пояснити за допомогою детерміністських моделей і схем. Глобалізація, невизначеність і ризики пов’язані з феноменом мультикультуралізму, який передбачає визнання багатофакторності і багатоаспектності соціального розвитку. У деяких типах східного суспільства наявні явища, які можна зрозуміти лише в контексті даної цивілізації, вони співіснують у суспільстві, утворюючи особливий регіональний менталітет, тому і процеси, на думку автора, краще описується за допомогою категорії “соціальність”.

У розділі другому – “Східно-азіатська соціальність як соціокультурна система: світоглядний аспект” – проаналізовано світоглядний комплекс східно-азіатської соціальності.

У підрозділі 2.1. “Ідейно-теоретичне підґрунтя світоглядних настанов східно-азіатської соціальності” розглянуто міфологічні, релігійні, філософські змістовні лінії та ідеї, які виступають підґрунтям світоглядних настанов східно-азіатської соціальності. Доведено, що світоглядний комплекс є невід’ємним елементом процесу перетворень соціокультурного буття східно-азіатського суспільства, у якому знайшли своє відображення основні тенденції, суперечності як загальноцивілізаційних, так і національно-локальних процесів. Різні парадигмальні ідейні системи відрізнялися розумінням ролі і призначення східно-азіатської людини, механізму її входження та взаємодії із соціумом та природою. Проаналізовано основні давні міфологічні образи, релігійні погляди та філософські системи, що визначають специфіку світоглядних уявлень східно-азіатської людини. Зазначено, що міфологічний етап генези східно-азійської соціальності притаманний усім трьом країнам цього співтовариства.

Стверджується, що вектором світоглядних настанов азіатського Сходу є прагнення людини розуміти свій світ та захоплюватися ним, вслухатися в буття, збагнути та усвідомити його зміст на нераціональному рівні. На думку дисертанта, східно-азіатська соціальність базується, перш за все, на світоглядній настанові, згідно з якою індивідуальність (“Я”) поглинається універсумом, а буття людини азіатського Сходу орієнтується на підпорядкування її інтересам цілого – громади, об’єднання, держави та макрокосмосу. Стверджується, що світоглядні настанови східно-азіатської соціальності є узагальненою системою поглядів східної людини на світ, на своє місце в ньому, а також на сенс власного життя та діяльності, яка зумовлює певний напрям та темп соціальних змін. Міф, релігія, філософія створили як загальні, так і відмінні якості у функціонуванні східно-азіатського суспільства, підкресливши їх унікальність та вишуканість.

Наголошується, що, маючи свої витоки ще з міфічних часів та долаючи на своєму шляху вплив негативних чинників, світогляд китайців, корейців та японців пройшов досить не простий історичний шлях свого формування. Тоді, як західна раціоналістична наука нарощувала потенціал знання, східна світоглядна культура вчилася розуміти світ та захоплюватися ним. Коли західне суспільство здійснювало перехід до “постіндустріального суспільства”, все змітаючи на своєму шляху, азіатський Схід уважно і досить терпляче вслухався в буття, намагаючись збагнути та усвідомити його.

У підрозділі проаналізовано складові ідейно-теоретичного підґрунтя світоглядних настанов, якими для східно-азіатської соціальності виступають конфуціанство, буддизм, даосизм, дзен-буддизм, синтоїзм, християнство) та їх вплив на соціальний розвиток. Наголошується, що традиційні суспільства Китаю, Кореї та Японії характеризуються впродовж усієї своєї історії тотальністю світогляду, який споконвіку як невід’ємний елемент мав емоційний та містичний зміст. Стверджується, що завдяки своєму оригінальному світогляду Китай, Корея та Японія зуміли домогтися значущих результатів у культурному, політичному, соціальному й економічному зростанні. На думку дисертанта, світоглядний комплекс східно-азіатської соціальності сприяв створенню конкурентоспроможного симбіозу, завдяки якому у ХХІ ст. Японія, Південна Корея та Китай закріпилися на високих соціально-економічних і політичних позиціях.

У підрозділі 2.2. “Об’єктивні та суб’єктивні чинники функціонування та розвитку східно-азіатської соціальності” зазначається, що об’єктивні чинники – це незалежні від волі і свідомості людей феномени і обставини, а суб’єктивні чинники – це свідома діяльність різних соціальних суб’єктів, спрямована на зміну, розвиток чи збереження цілісності соціуму. Зазначається, що у філософській традиції за основу буття суспільства і людської діяльності беруть такі різнорідні чинники, як ідея справедливості Платона, божественний задум Августина Блаженного, абсолютний розум Гегеля, економічний чинник К. Маркса, боротьба “інстинкту життя” й “інстинкту смерті” Ероса і Танатоса, “між собою і з цивілізацією” З. Фрейда, “соціальний характер” Е. Фромма, “народний дух” X. Штейнталя, географічне середовище Ш. Монтескьє та ін. Стверджується, що об’єктивними факторами розвитку східно-азіатської соціальності виступають природні – географічні, фізіологічні, кліматичні та соціальні – форма держави, організація суспільного життя, норми повсякденності.

Суб’єктивними факторами розвитку та функціонування східно-азіатської соціальності є світоглядні орієнтації, стиль мислення, соціальна активність, інтереси, потреби професійне оточення, стратегія життя, сім’я, етичні настанови, естетичні уподобання, життєвий досвід, господарський менталітет; вмотивованість працівника. Проаналізовано трудову поведінку та етику східно-азіатської людини, яка в країнах Далекого Сходу відіграла значну роль у стрімкому соціально-економічному зростанні країн цього регіону за останній період. Підкреслюється, що головною рисою характеру їх трудової діяльності виступає раціоналізм і користь. 

Подано характеристику світоглядного аспекту побуту та повсякденних умов життєдіяльності східно-азіатської людини та їх впливу на функціонування східно-азіатської соціальності. Зазначається, що східно-азіатська соціальність неоднорідна за етнічним складом, економічним становищем, релігійною ознакою, однак має спільні риси соціального життя. До них можна віднести традиційний тип організації суспільного життя; інноваційно-інвестиційну модель економіки; домінування общинної власності; підпорядкування громадянського суспільства державі, особистості – громаді (із суворою соціальною ієрархією); авторитарну державу; регуляцію соціального життя значною мірою звичаями і традиціями; домінування культурних цінностей над економічними. Зазначається, що концепт “світоглядні настанови” відображає основні ідеї, принципи, які виступають несучими конструкціями світогляду, визначають вектор соціальної активності індивіда, спільноти, характеризують специфіку світоглядних орієнтацій, їх неповторність, регіональний колорит. Змістовні лінії світоглядних орієнтацій мають прояв як на повсякденному рівні, так і на теоретичному рівні світоглядних настанов східно-азіатської соціальності.

У підрозділі 2.3. “Світоглядні орієнтації східно-азіатської людини: цінності та об’єкти поклоніння” досліджено ціннісні орієнтири східно-азіатської людини. Автор зазначає, що для східно-азіатського світогляду характерно виокремлення таких принципових моментів, як ставлення до людської особистості; можливостей розуму; соціуму та життя; до походження свого етносу та культури. Підкреслено, що для східно-азіатської людини цінності – це духовні (ідеальні) та матеріальні явища, артефакти, які мають надто важливе значення для неї. Заради цього східно-азіатська людина діє, витрачає сили, живе. Цінності допомагають їй в утвердженні власного буття та реалізації її творчих і життєвих можливостей. Східно-азіатські цінності – це соціально схвалювані уявлення більшості людей східно-азіатських суспільств про те, що таке добро, справедливість, патріотизм, любов, дружба, мирна гармонія тощо. Автор стверджує, що для східно-азіатської соціальності важливими світоглядними орієнтирами є такі цінності: сім’я, гармонія, порядок, досконалість, любов до держави, робота, життя, безсмертя, культурна етика, патріотизм. Виділено та проаналізовано такі важливі об’єкти поклоніння, як Цин Мін та Японські сади.

У дослідженні підкреслено, що східно-азіатська людина в різних регіонах має різні політичні, культурні, релігійні й економічні цілі, але їй притаманні прихильність до ґрунту, сім’ї та традиційності, розуміння необхідності будувати сильну, стабільну державу, бажання спасіння і звільнення після смерті, прагнення до свободи і довголіття в земному житті, бажання досягти того, що вище від повсякденного світу людини.

У розділі третьому – “Східно-азіатська соціальність у світових координатах розвитку” – акцентується увага на з’ясуванні специфіки функціонування та розвитку східно-азіатської спільноти на світовій арені.

У підрозділі 3.1. “Місце та роль східно-азіатських суспільств у становленні нового світового порядку” проаналізовано глобалізаційні процеси, їх зміст та вплив на переформатування сучасного світу.

Схід останнім часом пропонує все більше прикладів діаголізму, перш за все, у сфері культури, економіки, політики, наукових контактів, зв’язків у сфері освіти, масових комунікацій, потужної індустрії, туризму тощо. Автором опрацьовано поняття основних соціокультурних систем, зокрема Сходу Азії: “норми”, “цінності”, “ціннісні орієнтації”, “зразки поведінки”, “зразки діяльності”, “менталітет”, “інтереси”, “соціально-культурне середовище”, “інститути культури”, “економічні чинники”. Зазначається, що суспільство Східної Азії, на відміну від західних держав, досить чітко і послідовно дотримується таких світоглядних настанов: пріоритет групових інтересів над індивідуальними; розуміння суспільства, у якому держава виступає як головний гарант його основних інтересів; пріоритет служіння загальним інтересам перед політичною конкуренцією; взаємна відповідальність один перед одним, вищих і нижчих, принцип ієрархічності. Соціально-економічне зростання породжує в східно-азіатських країнах почуття могутності та впевненості у своїй здатності бути серед лідерів світової спільноти, у можливості формування багатополюсного світу. Дисертант аналізує поняття “новий світовий порядок”, розглядає такі підходи його тлумачення в східно-азіатському контексті, як: політичний, економічний, неоколоніальний, мондіалістський, конспірологічний.

Проаналізовано можливості подальшого розвитку східно-азіатського регіону в умовах посилення напруження та конкуренції між Сходом і Заходом, “зіткнення цивілізацій” та зростання залежності від енергетичних ресурсів. Обґрунтовано думку, що сучасний процес глобалізації є неврівноваженим і спрямованим на задоволення та реалізацію інтересів лише певної частини людства. Стверджується, що сучасні соціальні реалії дають підстави говорити про початок зміни полюсів та входження східно-азіатського співтовариства до основних соціальних суб’єктів нового світового порядку.

У підрозділі 3.2. “Українська та східно-азіатська “світоглядна карта”: спільне та відмінне” проаналізовано “світоглядну карту” українця та східно-азіатської людини через призму таких чинників, як: світоглядні орієнтації, життєві цінності, стратегії життя, розуміння понять “Я” та “Ми”, “Моє” та “Наше”, відношення до життя та смерті та ін. Зазначено, що основною рисою українців є перевага особистісного над загальним (індивідуалізм), а для східно-азіатської ментальності – загального над особистим (колективізм). Обґрунтовано думку, що для світоглядних настанов східно-азіатської людини характерне прагнення до певного відсторонення від зовнішнього світу та зосередженості у внутрішньому духовному житті. Істинне знання в східно-азіатській традиції осмислюється як глибокодумне занурення людини в себе або навіть її мовчання. Для східно-азіатського суспільства властиве акцентування цінності традиції, тому прогрес сам по собі не є основною метою. Його цінність не розглядається як само собою зрозуміле. Підкреслено суворість, непорушність традиційних соціальних регуляторів, що робить східне-азіатське суспільство більш стійким до багатьох економічних, техногенних, природних чи культурних проблем. Зазначено, що для людини Азіатського Сходу властива перевага почуттів над розумом і волею в міжсуб’єктних відносинах.

Обґрунтовано думку про домінування у світоглядних орієнтаціях східно-азіатської людини таких настанов, як ідеалізм, релігійна етика, пізнавальна та трудова активність, колективізм, прагнення до гармонії, духовного самозаглиблення, духовність, ритуальність, раціоналізм і прагматизм у господарській діяльності. Подано авторське розуміння спільного та відмінного у світоглядних орієнтаціях українця та представника східно-азіатської спільноти. Так, спільним автор вважає історичні обставини становлення державності та громадянського суспільства, кордоцентризм, романтизм, мрійливість, естетична вишуканість, одухотворення та поклоніння природі, толерантність тощо, а відмінним, зокрема, різні позиції: “індивідуалізм – колективізм”, “соціальна ієрархія – соціальна мобільність”, “громадянське суспільство – держава”, “культ предків і керівників держави”, “переоцінка цінностей” тощо.