СИНҐУЛЯРНІСТЬ СВІДОМОСТІ У СТРУКТУРІ ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОГО САМООБҐРУНТУВАННЯ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СИНҐУЛЯРНІСТЬ СВІДОМОСТІ У СТРУКТУРІ ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОГО САМООБҐРУНТУВАННЯ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

 

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету і головні завдання дослідження, окреслено об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито ступінь наукової розробленості теми та наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наведено дані про апробацію результатів дослідження, його зв’язок із науковими темами і програмами, подано структуру роботи.

У першому розділі «Генетична дедукція самосвідомості та її самообґрунтувальна дія» розглянуто апорії трансцендентальної теорії самосвідомості. Завдяки розглядові структури доказу у Кантовій трансцендентальній дедукції увиразнено вихідні положення трансцендентальної теорії самосвідомості, які описують самосвідомість як умову можливості предметного знання, втім, не містять опису самосвідомості як знання про себе. Висвітлено структуру арґументації «Учення про науку 18042» Й.Ґ. Фіхте, на підставі чого прояснено можливість розглядати самосвідомість як умову можливості предметного знання, але водночас як нерефлексійне знання про себе.

У підрозділі 1.1. «Методологічні засади дослідження самосвідомості у трансцендентальній філософії» висвітлено панівні стратегії дослідження самосвідомості у трансцендентальній філософії. Увагу передовсім приділено трансцендентальній дедукції самосвідомості та діалектиці самосвідомості, а також оглядові дослідницької літератури з цієї проблематики. Серед українських філософів, які прямо чи непрямо досліджували проблематику трансцендентального самообґрунтування слід передусім згадати А.О. Баумейстера, А.Л. Богачова, В.І. Кебуладзе, С.О. Кошарного, Ю.В. Кушакова, А.М. Лоя, М.А. Мінакова, К.М. Покотила, В.В. Приходька, Ю.В. Федорченка, В.І. Шинкарука. Проте аналіз української дослідницької літератури засвідчив, що більшість праць присвячено або класичним проблемам трансцендентального самообґрунтування (роль самосвідомості у конституюванні предметного знання) або критиці трансцендентального самообґрунтування (феноменологічна, герменевтична альтернативи класичним теоріям самосвідомості). Поза увагою дослідників залишився критичний перегляд класичних теорій самосвідомості у другій половині ХХ ст. В Україні відсутні систематичні дослідження, присвячені пізній теорії самосвідомості Фіхте, зокрема, його «Ученню про науку 18042». Майже немає праць, які заторкували б теоретичні розробки представників Гайдельберзької школи (кілька статей К.М. Покотила та В.В. Приходька про філософію Д. Генриха). Існує лише одне дослідження з Кантової трансцендентальної дедукції, в якому, зосібна, висвітлено дискусію з дедукції у другій половині ХХ ст. – це кандидатська дисертація Ю.В. Федорченка «Поняття предмета в контексті єдності дедукції категорій та ідей розуму» та низка статей того ж дослідника.

З уваги на це більшість використаних у дисертації джерел – це дослідження здебільшого німецькомовних філософів, які можна упорядкувати за такими тематичними напрямками: критичний перегляд класичних теорій самосвідомості (Д. Генрих, К. Крамер, У. Потаст, Е. Туґендгат, М. Франк); дослідження Фіхтевого «Учення про науку 18042» (К. Асмут, П. Бауманс, Й. Відман, К. Данц, Л. Зип, М. Івальдо, В. Лютерфельдс, К. Ридель, У. Шльосер, В. Янке); дослідження «Вступу» до «Феноменології духу» Ґ.В.Ф. Геґеля (К. В’ювеґ, М. Гайдеґер, А. Ґрезер, У. Клесґес, А.Ф. Кох, К. Крамер, В. Маркс, Г. Маркузе,  О. Фінк, У. Шльосер); ориґінальні теорії самосвідомості представників Гайдельберзької школи (Д. Генрих, У. Потаст, М. Франк).

У підрозділі 1.2. «Апорії трансцендентальної теорії самосвідомості» виявлено причини виникнення апорій трансцендентальної теорії самосвідомості, що пов’язані зі спробою застосовувати суб’єкт-об’єктну модель верифікації предметного знання до експлікації знання про себе. У підрозділі здійснено критичний аналіз першого піддоказу трансцендентальної дедукції, в якому обґрунтовується самосвідомість як умова можливості предметного знання. Виявлено, що перший піддоказ містить два вихідних положення трансцендентальної теорії самосвідомості, в яких самосвідомість описана неґативно: (1) невисновуваність самосвідомості з емпіричної предметності та (2) самосвідомість – синґулярна, тобто передбачає одночасність диференціювання (споглядання) та інтеґрування (мислення). З’ясовано, що самі вихідні положення не містять апорій, а отже, недолік Кантової теорії полягає у структурі доказу. На підставі реконструкції цього піддоказу припускається існування такого вихідного положення трансцендентальної теорії самосвідомості, в якому самосвідомість тематизується як безпредметне знання, тобто знання про себе, а не лише як умова можливості предметного знання, що Кант обґрунтовує у першому піддоказі.

У підрозділі 1.3. «Самосвідомість у структурі доказу трансцендентального самообґрунтування» розглядається другий піддоказ трансцендентальної дедукції. Виявлено, що Кантова синтетична модель верифікації знання застосовна лише до предметного знання і виявляється безпорадною перед описом самосвідомості як знання про себе, позаяк Кантова модель верифікації вимагає предметного корелята для категорії, а отже, і для самосвідомості, яку він схильний тлумачити саме як первинну категорію. Втім, Кант усвідомлює цю обмеженість, описуюючи самосвідомість неґативно, тобто як безпредметне знання, що становить лише форму предметності.

Отож Кант не формулює третього вихідного положення, в якому самосвідомість була б описана як синґулярний стан справ, що не імплікував би предметності, а поняття сили виображувати (Einbildungskraft), в якому він фактично схопив самосвідомість як безпредметну синґулярність, підлягає обмеженню з боку його моделі верифікації. Отже, недолік структури доказу в дедукції полягає у моделі верифікації, завдяки якій неможливо описати знання про себе, не збочуючи заразом до нерозв’язних у рамцях цієї моделі парадоксів.

Підрозділ 1.4. «Самосвідомість як нерефлексійна синґулярність» присвячено виявленню засновків Фіхтевої теорії самосвідомості, а також розглядові структури арґументації Фіхтевого «Учення про науку 18042». У підрозділі обґрунтовано, що хоча Фіхте й відштовхувався від Кантової трансцендентальної дедукції, проте зміг розробити нерефлексійну теорію самосвідомості, в якій самосвідомість розглядається як нерефлексійна синґулярність, тобто як безпосереднє життя знання, а не лише як формальна умова можливості такої безпосередності.

Виявлено, що одна з головних рис Фіхтевої дедукції полягає у перетлумаченні Кантового поняття розмаїття (das Mannigfaltige), яке Фіхте ототожнює з будь-якою диференціацією, а тому предметна свідомість також становить елемент розмаїття. З цього випливає нове завдання дедукції: увиразнення самосвідомості як генетичної єдності елементів розмаїття (предметності і свідомості), яка можлива винятково як синґулярний стан справ, який існує як єдність, а не становить суто логічного оператора взаємодії мислення та споглядання. У такий спосіб Фіхте намагається подолати основний структурний недолік Кантової дедукції, який завадив Кантові узгодити нерефлексійність самосвідомості з її конституювальною діяльністю.

Як наслідок, Фіхтева модель верифікації передбачає генетичну, а не синтетичну дедукцію самосвідомості, в якій обґрунтування предметного знання та самообґрунтування роглядаються як елементи єдиної знаннєвої процедури: самозамикання (Sichschließen) свідомості. Хоча пізня теорія Фіхте залишається еґоцентровою, що в його ранній теорії заважало розглядати самосвідомість як комплексний стан справ, проте він істотно обмежує область значення «Я», яке становить синґулярне ядро предметного знання та уможливлює знаннєву певність (Gewißheit). Проте не лише «Я» утворює самосвідомість, а й анонімне, несинґулярне та неіндивідуалізоване буття, яке є простором взаємодії знання та предметності.

Другий розділ «Діалектика самосвідомості як шлях до безпредметного знання» присвячено Геґелевій теорії самосвідомості, викладеній у «Феноменології духу», як другій теоретичній стратегії розв’язку проблеми, з якою стикнувся Кант у трансцендентальній дедукції, тобто безпредметністю та нерефлексійністю знання про себе. На підставі реконструкції структури доказу у «Вступі» до «Феноменології духу» виявлено відправний пункт Геґелевої теорії суб’єктивності: розрізнення предметної свідомості та самосвідомості. Прояснено, що діалектика самосвідомості, тобто розпредметнення предметної свідомості, має на меті опис самосвідомості як безпредметного (абсолютного) знання.

У підрозділі 2.1. «Свідомість предмета і самосвідомість» реконструйовано відправний пункт Геґелевої теорії самосвідомості, який полягає у розрізненні предметної свідомості та самосвідомості. Це розрізнення дозволяє Геґелеві несуперечливо узгоджувати обґрунтування предметності із самообґрунтуванням, позаяк він увиразнює нерефлексійну присутність знання про себе у знанні про предмет, тобто самообґрунтування не становить додаткової знаннєвої процедури, яка втілюється в актах другого, непредметного рівня. Про це, зокрема, свідчить Геґелева теза про зміну предмета знання під час самообґрунтування. Отож головна мета Геґелевого розрізнення предметної (природної) свідомості та самосвідомості полягає в спростуванні наївної знаннєвої настанови, згідно з якою умову можливості верифікації знання, а отже, і його об’єктивну значущість містить трансцендентний цьому знанню предмет.  

У підрозділі 2.2. «Самосвідомість як стосування» проаналізовано основні інтерпретації «Вступу» до «Феноменології духу»: М. Гайдеґера, К. Крамера, У. Шльосера та критичну інтерпретацію Е. Туґендгата. Досліджено три наріжних для Геґелевої арґументації описи свідомості у десятому, тринадцятому та чотирнадцятому абзацах «Вступу», в яких обґрунтовано нетематичну присутність знання про себе у кожному акті предметного знання. Завдяки аналізові цих описів увиразнено Геґелеву модель верифікації знання. Згідно із цією моделлю сутність знання – це рух, а приналежність до нього предмета засвідчує, що цей рух посутньо становить саморух знання, тобто є самосвідомістю. Але цей саморух знання водночас увиразнює його нерефлексійну сутність, у згоді з якою знання не тематизує себе у предметі, що й призводить до рівнобіжної зміни знання і предмета. Якби ж самосвідомість була саморефлексією, тобто знанням про знання, а не знанням про предмет, тоді самообґрунтування не призводило б до зміни предмета.

У підрозділі 2.3. «Самосвідомість як самодосвід» висвітлено, що спробам рефлексійного пояснення досвіду Геґель протиставляє тезу про обертання (Umkehrung) самої свідомості. Під час випробування свого предмета свідомість знає про нього, але не знає про себе у ньому, тому зміна її предмета призводить і до її власної зміни. Якби предмет посутньо не належав свідомості, тоді годі було б казати про її власну зміну. Рівнобіжна зміна знання і предмета перешкоджає самотематизації свідомості у предметі, а отже, саморух знання є істотно безпредметним. З цього випливає те, що самодосвід є досвідом зміни предмета, що належить свідомості, а тому обертається разом із нею. Отже, досвід предмета – це нетематичний досвід себе, рухливість якого зумовлена усуненням (Aufheben) трансцендентності предмета стосовно знання. А тому досвід предмета – це також діалектичний рух самознання, в якому місце фальсифікованої (усунутої) предметності заступає новий, верифікований предмет, присутність в якому знання про себе залишається нетематичною.

У підрозділі 2.4. «Самосвідомість як жива синґулярність» проаналізовано останній розділ «Феноменології духу» – «Абсолютне знання». Основне завдання, яке має розв’язати інтерпретація завершальної частини Геґелевої арґументації, полягає у з’ясуванні теоретичного статусу знання про себе. Чи передбачає саморефлексію Геґелеве поняття абсолютного, тобто безпредметного та безстосункового знання, що означало б упредметнення самодосвіду (що закидає Геґелевій теорії самосвідомості Г.-Ґ. Ґадамер)? З огляду на здійснену реконструкцію структури доказу в «Абсолютному знанні» та зіставлення її результату із структурою доказу в усій «Феноменології духу», ми дійшли до висновку, що Геґель відкидав саму можливість розглядати саморефлексію як знання про певний предмет, натомість  вбачав у ній оприявнення нетематичної присутності самосвідомості у знанні про певний предмет. З цієї тези послідовно випливає те, що самосвідомість становить не лише безпредметний саморух знання, а й те, що цей саморух можливий винятково у рамцях синґулярного стану справ – чуттєвої (безпосередньої) свідомості.

Третій розділ «Перспектива нерефлексійної теорії самосвідомості» зосереджено на сучасній дискусії у рамках трансцендентальної теорії самосвідомості. Висвітлено, що представники Гайдельберзької школи у теорії самосвідомості (Д. Генрих, У. Потаст, К. Крамер, М. Франк) виявили парадокси у класичних теоріях самосвідомості (Канта, Фіхте, неокантіанців, Ф. Брентано) і запропонували їхній розв’язок. Унаочнено зв’язок нерефлексійних теорій самосвідомості представників Гайдельберзької школи із пізньою нерефлексійною теорією самосвідомості Фіхте. На підставі залучення результатів цієї дискусії окреслено переспективу подальшого розвитку трансцендентальної теорії самосвідомості та прояснено один з можливих шляхів розв’язку парадоксів самообґрунтування.

У підрозділі 3.1. «Парадокси самообґрунтування» висвітлені парадокси, що виникають під час спроби описати самосвідомість за допомоги уявлень про саморефлексію та самоідентифікацію. Запропоновано класифікацію теоретичних моделей опису самосвідомості, які містять ці парадокси. Виявлено, що саморефлексія як основний спосіб доступу до знання про себе (самосвідомості) передбачає знання про щось, чому можна зарахувати чи приписати якісь властивості, а передусім властивість бути мною. Як наслідок, у саморефлексії як доступові до самосвідомості стоплюються два незалежних горизонти – самостосунку та самоідентифікації. Головне ж домагання саморефлексії – це остаточний збіг цих двох горизонтів. Така тенденція унаочнена на прикладі теоретичних підходів Ф. Брентано (модель привілейованого самодоступу), П. Наторпа (модель прихованої рефлексії) та Й. Відмана (модель надлишкового знання).

У підрозділі 3.2. «Спроба розв’язку парадоксів самообґрунтування у рамках Гайдельберзької школи» проаналізовано причини критичного перегляду класичних теорій самосвідомості у другій половині ХХ ст., серед яких, зокрема, слід згадати Гайдеґерову деструкцію поняття самосвідомості у § 64 «Буття і часу». Досліджено парадокси теорії самосвідомості, виявлені Д. Генрихом та У. Потастом, та запропоновані ними шляхи розв’язку цих парадоксів. Також висвітлена критика Генриха та Потаста Е. Туґендгатом, що дозволяє унаочнити внутрішні суперечності у межах самої Гайдельберзької школи.

Завдяки аналізу Генрихової статті «Початкове вбачення Фіхте» (1966), в якій були викладені програмові вимоги до несуперечливої теорії самосвідомості, розвинуті ним у наступній статті «Самосвідомість. Критичний вступ до теорії» (1970), виявлено вплив нерефлексійної теорії самосвідомості Фіхте на постановку питання представниками Гайдельберзької школи, зосібна, на перший етап її становлення, який завершився увиразненням основної вимоги до несуперечливої теорії самосвідомості – обґрунтування нерефлексійності самосвідомості. Утім, з’ясовано, що усі представники Гайдельберзької школи послідовно відкидали еґоцентровість теорії самосвідомості, розглядаючи її як принципово комплексний стан справ, аж до цілковитої відмови від цього поняття (У. Потаст).

Розглянуто другий етап розвитку Гайдельберзької школи: нерефлексійні теорії самосвідомості Д. Генриха та М. Франка. Генрих розуміє самосвідомість як комплексний, диференційований стан справ, який одночасно утворюють три засадових виміри: 1) непредметне джерело (Ursprung) свідомості про себе; 2) світ, в якому справджується предметне знання; 3) синґулярне знання про себе, втілене у світі, тобто самосвідомість завжди конкретна, одинична. Франк, попри своє основне припущення про непредметність, нерефлексійність знання про себе, не згоден з Генриховим ототожненням самосвідомості зі знанням про себе. Він пропонує концепцію різновидів суб’єктивності, в якій самосвідомість, поряд із самознанням, виступає лише видовим поняттям, якому властива цілковита анонімність. Основна ж теза Франка полягає у тому, що ці різновиди суб’єктивності цілковито незалежні, між ними немає причиново-наслідкового зв’язку.

 

У підрозділі 3.3. «Самосвідомість як нерефлексійна єдність» здійснено спробу розв’язку парадоксів самообґрунтування з огляду на досягнення класичних теорій самосвідомості та сучасного стану дискусії, а також окреслено перспективу подальшого розвитку досліджуваної теорії. Зокрема, обґрунтовано, що теорія самосвідомості має відмовитися від «Я» як принципу своєї організації, отже, така теорія має бути нееґологічною. У цьому полягала основна вада класичних теорій самосвідомості, яку намагався подолати у своїй пізній теорії Фіхте, хоча Геґелевій теорії самосвідомості така виразна доцентрова тенденція не властива. Беручи під увагу ці тенденції класичних теорій самосвідомості, а також досягнення представників Гайдельберзької школи, увиразнено основну вимогу до несуперечливої теорії самосвідомості: розглядати самосвідомість як нерефлексійну єдність двох незалежних вимірів – анонімної самовідомості та синґулярного самознання.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины