МІФІЧНЕ ТА ФАНТАСТИЧНЕ У МОДЕЛЮВАННІ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАЛЬНОСТІ (НА ПРИКЛАДІ СОЦІАЛЬНОЇ ФАНТАСТИКИ) :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, ступінь розробленості проблеми, мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну і практичну значущість отриманих результатів, вказані апробація, публікації, структура та обсяг роботи.

У першому розділі – «Філософсько-методологічні засади дослідження соціальної фантастики» – аналізуються сучасний стан та перспективи дослідження соціальної фантастики та фантастичної літератури в цілому, обґрунтовуються підстави використання творів соціальної фантастики в якості альтернативного інструмента соціально-філософських досліджень, визначається її статус у жанрово-видовій системі художньої літератури, підкреслюється соціокультурне значення соціальної фантастики.

У підрозділі 1.1 – «Фантастика в предметному полі соціальної філософії» – здійснюється огляд сучасного стану вивчення фантастики у вітчизняних та закордонних дослідженнях, в тому числі й філософських. Виявлено, що активне вивчення феномену наукової фантастики, яке призвело до зародження цілого напряму досліджень – фантастознавство, проводилося переважно в межах філологічних досліджень.

На Заході дослідження фантастики як метажанру літератури та соціокультурного явища веде свій початок ще з 40-х років ХХ століття. «Science Fiction Studies» або фантастознавство (термін, що періодично з'являється в українському науковому дискурсі і по суті є калькою вже усталеного російського «фантастоведение») найбільш повно презентоване працями американських, британських та австралійських дослідників (Дж. Кемпбелл, Х. Гернзбек, Б. Олдісс, Л. Мак-Каффері, Дж. Клют, П. Нікколз), що пояснюється бурхливим розвитком фантастики в англомовних країнах у другій половині ХХ століття та має дослідницькі школи у країнах Східної Європи (С. Лем) та Росії (російське фантастознавство продовжує радянські традиції та розвивається особливим шляхом, з огляду на політичні умови). Сучасне фантастознавство виходить за межі суто літературознавчих досліджень і перетворюється на міждисциплінарну галузь, що вивчає фантастику, в тому числі й з філософських позицій.

Ми вважаємо найбільш актуальним соціально-філософське вивчення соціальної фантастики – напряму, який, поєднавши традиції класичної утопії та сучасної раціональної фантастики, торкається проблемного поля футурології, соціальної філософії, філософської антропології та філософії міфу. Особливо ефективним є залучення соціальної фантастики у дослідження феномену міфологічної свідомості, її зв'язку із утопічною свідомістю. Аналіз розглянутих робіт свідчить про те, що, хоча соціально-філософська розробка категорії фантастичного і соціальної фантастики зокрема, у вітчизняному науковому дискурсі майже не проводилася, проте їх вивчення у кореляції з генетично спорідненою і водночас відмінною формою віртуальної реальності – міфом – є можливим та перспективним з огляду на достатньо потужну вітчизняну та закордонну традицію дослідження феноменів міфу та міфологічної свідомості.

Підрозділ 1.2 – «Статус соціальної фантастики як жанру» – присвячено проблемам дефініції понять «фантастичне», «фантастика» та детермінування статусу соціальної фантастики у жанровій системі наукової фантастики. Фантастичне – це форма зображення фактів і подій, що не існували в реальній дійсності, відхилення від умовно заданої реальності. Характерною рисою фантастичного є наявність фантастичного припущення – припущення про існування сутності, не підкріпленої теоретичним або емпіричним обґрунтуванням. Фантастика як соціокультурний феномен – це вид мистецтва, певний тип художньої образності, специфічний спосіб створення і передачі значень, тобто певний тип мови культури, характерним для якого є вихід у віртуальну дійсність, сформовану абстрактно за допомогою фантастичних припущень. В якості критерію відношення того чи іншого твору до науково-фантастичного жанру було обрано категорії хронотопу та автологічності. Відповідно творами наукової фантастики ми вважаємо ті, у яких реальність моделюється в умовах нереального топосу і/або часу, однак форма розповіді передбачає можливість буквальної інтерпретації тексту, аналогічно до безпосереднього тлумачення міфу, коли фантастичне явище не є алегоричною конструкцією і не несе підтексту, а сприймається як реально існуюче.

Сучасна соціальна фантастика – це піджанр наукової фантастики, сформований у третій чверті ХХ століття, що увібрав у себе літературний досвід класичних утопій та всієї художньої літератури соціально-філософської проблематики, характеризується раціональністю та автологічністю нереалістичного припущення та торкається проблемного поля футурології, соціальної філософії, філософської антропології та філософії міфу.

У підрозділі 1.3 – «Філософсько-світоглядний потенціал соціальної фантастики» – обґрунтовуються необхідність та перспективи залучення соціальної фантастики до соціально-філософського дискурсу. Функції соціальної фантастики значно ширші, ніж просте дослідження соціальних наслідків технічного прогресу. У соціально-фантастичних творах піддаються аналізу найважливіші закони розвитку людської цивілізації, ставляться питання про сутність людини і її відносини з іншими живими істотами, іншими типами розуму, світом природи в цілому. Фантастика виступає як метод розширення свідомості, а її вплив на ціннісні орієнтації діяльності людини здійснює культурно-перетворюючу установку – реконструкцію світогляду.

Соціальна фантастика є унікальною формою мистецтва, що цілеспрямовано займається аналізом глобальних загальнолюдських проблем – існуючих і потенційних. Її мета – розірвати коло традиційності, вийти на рівень рефлексії. Науково-фантастична інтерпретація наукових проблем припускає не простий розгляд і опис, але й, що дуже важливо, варіанти розв'язання проблеми. Творчо-каталітичні можливості фантастики реалізуються при застосуванні її як засобу для тематизації та проблематизації різноманітних предметностей, для переосмислення філософського проблемного поля. Водночас фантастика може розглядатися не лише як інструмент, а й як позиція сприйняття філософських текстів.

Соціально-філософський потенціал категорії фантастичного полягає у можливості осмислення фантастики як відносно автономного і достатньо цілісного феномену, як певного універсального методу, що дозволяє застосувати характерний ракурс розгляду до будь-якої предметності. При цьому прийоми, сформовані на основі фантастики, можуть отримати вже власне філософське застосування, посилюючи концептуальний інструментарій соціальної філософії.

У другому розділі – «Міф як соціокультурний феномен в контексті соціальної фантастики» – аналізується соціокультурна природа міфу, виявляються онтологічні засади спорідненості фантастичної літератури та міфу як унікальних форм віртуальності, з’ясовується роль міфу у моделюванні реальності соціальної фантастики.

Зв'язок міфічного та фантастичного, якому присвячено підрозділ 2.1 – «Онтологічна взаємозумовленість міфу та соціальної фантастики», – було простежено через співставлення міфу як багатовимірної форми суспільного буття з віртуальною реальністю соціально-фантастичного тексту. Соціальна фантастика, як і весь фантастичний метажанр, генетично пов’язується з міфом як із першоформою зафіксованого в оповіді нереального припущення. Виходячи з того факту, що фантастику не можна розглядати поза контекстом зв'язку міфу із літературою як видом мистецтва та у відриві з предтечею соціальної фантастики – утопією, вважаємо справедливим співставлення міфологічної свідомості із утопічною свідомістю. Якщо міфи формуються для зміцнення й підтвердження традицій, утопії презентують спосіб бачення і проектування майбутнього. Міфологічна свідомість – породження масової, колективної творчості, тоді як утопія – продукт творчості індивідуального; якщо у міфі знаходить прояв масова свідомість, то в утопії – свідомість групова або ж індивідуальна. Міф – ірраціональний, утопія, як і подальші форми її розвитку, втілені у соціальній фантастиці – продукт раціональної діяльності. Будь-яка утопія, в першу чергу, підпорядкована законам конструкції. Міф пояснює світ, не перетворюючи його, він «горизонтальний», «паралельний» буттю. Мета утопії – трансформація світу або застереження про майбутні перетворення. Не маючи історичних і реальних підстав, утопія спрямована вгору (антиутопія – вниз), у вертикаль і служить проективним засобом найбільш значних загальнолюдських проектів. Водночас, наявність в утопії архетипів, що сформувалися спершу в річищі міфу, дають підстави стверджувати, що міф знаходить в утопії нове, перетворене існування. Утопічна свідомість може переходити у міфологічні форми, тобто зазнати таких модифікацій, які руйнують її раціональну основу і внутрішню логіку, роблять об'єктом сліпої, нерефлектованої віри.

Проведення паралелей між міфологічною свідомістю і свідомістю утопічною та розуміння утопій як першоформ сучасної соціальної фантастики дозволяє констатувати наявність чітко вираженого онтологічного зв'язку між соціальною фантастикою та міфом, який виявляється у спільній природі відображення світу через нереалістичні конструкти свідомості. Фантастичне закладене у самій природі міфічного, однак в міфах відхилення від реальності не усвідомлюється, а постає у вигляді об’єктивної даності. Образи фантастики ведуть своє походження від міфічного сприйняття, однак безпосереднє перетворення міфічного на фантастичне відбувається лише у процесі осмислення фантастичних образів як нереальних. Більш того, фантастика сама по собі може вважатися однією з форм новітньої міфології, задовольняючи аналогічні потреби сучасної людини.

У підрозділі 2.2 – «Віртуальна природа міфу та соціальної фантастики» – досліджується гносеологічний аспект співвідношення міфічного та фантастичного – аналіз їх ролі у процесах пізнання, осмислення реальності.

Віртуальна реальність – це унікальний спосіб створення нової, вторинної реальності шляхом перетворення первинної реальності у людській свідомості.

Віртуальна реальність виявляла себе протягом усієї історії розвитку людського суспільства, під час якого лише відбувався генезис об’єктивацій, матеріальних та культурних носіїв і засобів її існування. На рівні культури феномен віртуальної реальності об’єктивується у міфі, образотворчому мистецтві, театрі, літературі, фотографії, кінематографі, комп’ютерній віртуальній реальності.

Найдавніша форма віртуальності – світ, що конструюється міфом – синкретичний образ, що сприймається як об’єктивна реальність. Міф є синкретичною єдністю художньої, науково-пізнавальної, активно перетворюючої та релігійної сторін. Одна з важливих функцій міфу як культурної форми віртуальної реальності – допомога людині у пошуку свого місця в світі, формування його шляхом моментального схоплення, розуміння себе в світі. Функція міфу в побудові реальності через процес ототожнення людини зі світом дає змогу приписати міфу статус структури глибинного механізму створення уявного образу реальності. Унікальність моделювання віртуальної реальності у фантастиці полягає в тому, що нерідко остання може породити явище «віртуальності у віртуальності», тобто введення у твір художньої літератури, який сам по собі є різновидом віртуального середовища, опису різноманітних форм віртуальної реальності, в які потрапляють персонажі.

У підрозділі 2.3 – «Роль міфу у моделюванні реальності соціальної фантастики» – досліджується проблема реалізації міфічного у побудові віртуального середовища презентованого соціально-фантастичним текстом. Роль традиційного міфу та таких форм сучасного міфу, що виникли в межах художньої літератури, у моделюванні реальності соціальної фантастики виявляється через пояснення механізму мислення людини, її соціального буття у змодельованому письменниками суспільстві (людських спільнотах майбутнього, альтернативних світах, інопланетних цивілізаціях тощо).

Інтертекстуальність та симулятивність визначаються нами як головні лінгвофілософські принципи моделювання реальності соціальної фантастики засобами міфу. Інтертекстуальність уможливлює інтегрування міфу у створені літературою віртуальні світи та обумовлює зменшення когнітивного «розриву» між текстуальним та життєвим досвідом людини. Об’єктивація традиційного міфу у фантастиці відбувається двома шляхами: його архетипи або вводяться повторно на засадах інтертекстуальності, або раціоналізуються, породжуючи «неоміф» як феномен соціальної фантастики. Принцип симулятивності відображає тенденцію зменшення дистанції між дійсністю та вигадкою у модельованих соціальних реальностях – якщо класичні, утопічні моделі репрезентували максимальну відмінність між дійсністю та ідеальним вигаданим світом, то соціально-фантастичні моделі є раціональною проекцією вже існуючої соціальної реальності на вигадані (симульовані) умови. В перспективі реальна дійсність максимально наблизиться до дійсності фантастичної, що остаточно відобразить прихід епохи «гіперреальності».

У третьому розділі – «Міф і соціальна фантастика як засоби моделювання реальності» – аналізуються гносеологічні засади конструювання дійсності засобами міфу, відстежуються спільні та відмінні аспекти реалізації антиципативної функції міфу та соціальної фантастики, шляхи взаємовпливу первинної та вторинної (віртуальної) реальності через міфологічну свідомість.

У підрозділі 3.1 – «Гносеологічні засади конструювання дійсності у соціальній фантастиці» – розглядається психологічна віртуальна реальність, породжена міфом, як важливий елемент гносеологічної діяльності людини. Трансцендентальна реальність проекується на екран свідомості і породжує уявлюваний світ людини, що включає в себе цілий комплекс первинних понять, які слугують відправними точками і водночас способами розгортання всього обширу культурного буття. Захисний екран, на якому відображується уявлюваний людиною світ є міфом у широкому значенні слова. Найяскравіше це проявляється в архаїчних культурах, де світ людини поставав розгорнутим у безперервному ланцюжку мовних символічних дій та міфоритуальної єдності. Спільні функції образу «Я» (стадії дзеркала) і міфу у вибудовуванні суб’єктивної реальності людини дозволяють приписати міфу як способу конструювання людської реальності статус структури глибинного механізму моделювання уявного образу реальності. Міф є фундаментальною антропологічною структурою, яка відіграє вирішальну роль у процесі антропогенезу.

Дослідження механізмів конструювання дійсності у міфі та фантастиці вимагає врахування специфіки функціонування творчої уяви з точки зору віртуалістики. Існує два типи уяви – продуктивний і репродуктивний. Продуктивна уява синтезує/згортає зміст у єдиний продукт свідомості. Репродуктивна – відтворює/розгортає зміст із цього продукту. Міфічне і фантастичне являють собою результат зміни цього змісту – відхилення від реальної дійсності, фантастичне припущення. Таке відхилення уможливлюється поєднанням репродуктивної уяви і фантазії. Сутність фантазії – це створення нового змісту константної та віртуальної реальностей, у межах яких уже сформувався матеріал цього змісту. Роль творчої уяви, таким чином полягає у створенні нових реальностей в межах людського буття, на основі яких можуть розгортатися віртуальні реальності вищого і нижчого рівнів. Завдяки механізму поєднання фантазії та репродуктивної уяви у соціальній фантастиці можуть реалізуватися нереальні моделі. Створення нереальних моделей дійсності, у свою чергу, дозволяє залучити нові способи пошуку розв'язків мисленнєвих завдань, переоцінити можливості і межі самого процесу пізнання.

Проблемі унікального потенціалу продукування нової реальності, що виявляється у реалізації прогностичної функції, присвячено підрозділ 3.2 – «Антиципативна спрямованість міфу та соціальної фантастики». Міф та фантастика вирізняються з-поміж інших форм вторинної, віртуальної реальності тим, що вони розгортаються в площині нереального хронотопу. Якщо хронотоп традиційного міфу відходить від дійсних координат місця-часу охоплюючи усі напрями і об’єднуючи минуле, теперішнє і майбутнє у синкретичний абсолют часу, то сучасні міфологічні конструкти, як і фантастика, як правило, репрезентують зміщення хронотопу у майбутнє.

Оскільки міфічне виступає як джерелом, так і вмістилищем колективної пам'яті, циклічність часовідчуття, абсолютний хронотопу міфу, визначає інтуїтивний характер антиципації, здатність до якої збігається зі здатністю до світовідчуття у мистецтві. Соціальна наукова фантастика, будучи специфічною спадкоємицею міфу та частиною мистецтва, зберігає в собі вищезгаданий механізм передбачення, однак додає до нього й суто наукові методи моделювання світів майбутнього: фантастичне припущення вибудовується на раціональній основі, із залученням методу екстраполяції. На сучасному етапі розвитку фантастики спостерігається перехід від традиційної лінійної екстраполяції до системної. Реалізація прогностичної функції соціальної фантастики здійснюється шляхом створення віртуальних моделей матеріального та ідеального світу – фантастичних технологій, наукових явищ, середовищ існування або гіпотетичних соціальних явищ, варіантів розвитку суспільства, нерідко в комплексі з альтернативною моделлю культури та історії.

У підрозділі 3.3 – «Трансформація міфологічної свідомості: віртуальність vs дійсність» – досліджується проблема багаторівневого взаємозв’язку породженої міфологічною свідомістю та відображеної у соціальній фантастиці віртуальної реальності із первинним об’єктивним соціальним середовищем. У сучасну епоху міфологічна свідомість трансформується у активний фактор сучасного суспільного буття. Вплив вторинної реальності міфу на первинну соціальну реальність реалізується у специфічних функціях, що здійснюють вплив на емоції, поведінку, інтелект людини: афективній, регулятивній та когнітивній. Цей вплив не можна тлумачити лише негативно або позитивно. Міфологічна свідомість сприяє соціалізації індивіда, стаючи об’єднавчим фактором в межах спільного етноміфологічного середовища. Одним з неодмінних атрибутів нації вважається наявність міфу про спільних предків, колективної історичної пам’яті, що в свою чергу закріплюється у свідомості нації як її ментальна особливість. В той же час, міфологічна свідомість стимулює закріплення в суспільстві низки стереотипів, що стають на заваді міжнаціонального спілкування і виступає стримуючим чинником в інтеграційних процесах, оскільки, об'єднуючи певні соціуми на підґрунті спільного міфологічного поля, вона, водночас, створює перешкоду в ширших інтеграційних процесах, ускладнюючи розуміння між представниками різних груп (народів, націй).

Об'єктивна дійсність не лише породжує віртуальність у формах міфу та літератури. Вона сама може зазнати змін під впливом вторинної реальності породженої міфологічною свідомістю. Сучасний міф має надзвичайні можливості для поширення серед мас, впливає на свідомість великої кількості людей, стає одним із найпотужніших засобів маніпуляції масовою свідомістю. Письменники-фантасти постійно попереджають про загрозу зловживання таким засобом. На прикладі розвитку фантастики можна простежити, як соціальні зміни знаходять висвітлення у світі фантастики, надаючи їй ідеологічне навантаження; більше того, можна виявити здатність вторинної реальності фантастичного впливати на первинну, підкріплюючи ідеологічний міф. Соціальна наукова фантастика, поряд з іншими формами культури, може слугувати своєрідним індикатором загальнокультурного рівня розвитку суспільства.