ТРАНСФОРМАЦІЯ КУЛЬТУРИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ВИМІР



Название:
ТРАНСФОРМАЦІЯ КУЛЬТУРИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ВИМІР
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито ступінь наукової розробленості проблеми в зарубіжній і вітчизняній літературі; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами; сформульовано мету й основні завдання, об’єкт, предмет і теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження; розкрито наукову новизну положень, які виносяться на захист; викладено практичне значення одержаних результатів; наведено дані про апробацію результатів дослідження, структуру і обсяг дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження трансформації культури» проаналізовано основні теоретико-методологічні напрями дослідження трансформації культури.

У підрозділі 1.1 «Трансформація культури у філософсько-культурологічній інтерпретації» подано парадигми наукового осмислення концепту трансформації культури. Оскільки трансформація торкається всіх аспектів культурного розвитку, відбувається на всіх рівнях культури, тому осмислення трансформації культури постає однією з найбільш значимих теоретичних проблем сучасної філософії культури. Розглянуто доцільність використання міждисциплінарного підходу, що дозволяє дослідити трансформацію культури в різноманітних соціокультурних контекстах. Базовим в дослідженні є визначення трансформації культури як одного з напрямків культурної динаміки, що долає уявлення про лінійний/циклічний розвиток культури. Зазначено, що відбулася певна трансформація культурної парадигми від моністичної до плюралістичної. Ця ситуація пов’язана з тим, що культура не є жорсткою і замкненою системою, а розуміється як динамічна система, елементи якої активно взаємодіють як між собою, так і з зовнішнім середовищем, виступаючи множинністю культурних форм. Це дозволяє розглядати трансформацію культури як суттєву зміну стереотипів, цінностей, інтересів, принципів, тенденцій у культурі і є відповіддю сучасній варіативності, що унеможливлює абсолютизацію певного методологічного підходу. Наголошується, що новою методологічною тенденцією є парадигмальний плюралізм, який виявляється в тому, що парадигми не заперечують, а взаємодіють, взаємообумовлюють одна одну. Парадигмальний плюралізм усуває дихотомії лінійності – циклічності, континуальності (неперервності) – дискретності, єдності – множинності, закономірності – випадковості, поступовості – раптовості. Зазначається, що філософсько‑культурологічна інтерпретація трансформації сучасної культури відбувається за такими новими критеріями як інформаційність, мобільність, мінливість, глобальність, комунікативність, криза, адаптивність, технологія, інновації.

У підрозділі 1.2 «Культурні трансформації в контексті глобалізації» розглянуто специфіку процесів культурних трансформацій в умовах глобалізації, і, насамперед, на тлі інформаційного суспільства. Виникає проблема осмислення особливості становлення культури нового рівня взаємодій в єдиному глобальному інформаційному просторі, на що звертають увагу сучасні дослідники, як зарубіжні, так і вітчизняні (С. Гантінгтон, Л. Бергер, З. Бауман, У. Бек, В. Миронов, В. Федотова, П. Саракун, В. Межуєв, В. Павленко). Культура постає багатомірним і поліваріантним феноменом, що втілює множинність культурних практик в умовах глобалізації, яка виступає не лише підґрунтям трансформації культурної реальності, але і сама є різновидом трансформації. Трансформація культури і глобалізація розглядаються як сторони складної людиномірної системи (В. Стьопін). Підкреслено, що глобалізація – це не лише розвиток суспільства за «моделлю ринку», яка існує до цього часу, а, насамперед, це розвиток за «моделлю культури». Вона призвела до трансмежових процесів, до «розмивання» національно-державних і культурних меж. На підставі цього локальні культури отримали нові можливості виходу за власні межі. Доведено, що транскультурні та наднаціональні тенденції трансформації сучасної культури виступають своєрідними універсаліями культури. Ці тенденції пов’язані зі становленням єдиного інформаційного простору й інтенсивним створенням транснаціональних зв’язків. Сучасна культура аналізується не тільки за національною, стратифікаційною, державною чи територіальною ознаками, а на підставі цінностей, інтересів, схильностей тощо. На зміну національно‑державній організації людства приходить наднаціональна (Євроатлантичні структури, Європейський Союз, Тихоокеанські наднаціональні структури), що трансформує як культуру, так і соціальне життя в цілому. Визначено, що транскультурні та наднаціональні тенденції – це вияв трансформації культури в умовах глобалізації, що свідчить про неможливість встановлення єдиного знаменника буття сучасної культури.

У підрозділі 1.3 «Cучасна культура в медійному просторі» зазначено появу нових некласичних парадигм «людина – медіа», «медіа – культура», внаслідок утворення глобального інформаційного простору, що зумовлює нові напрямки і стратегії дослідження. Ця ситуація пов’язана із заміною класичних медіа (картини, прозові твори і вірші, музика, живопис тощо) новими (газети, телебачення, Інтернет тощо), у результаті чого культура зазнає значних трансформацій. З’являється нова конфігурація культури. Відбулася медійна революція, іконічний/медіальний поворот. Зазначено, що медіа виступають однією з важливих констант інформаційного суспільства, що трансформують складові сфери суспільства, але, насамперед, духовну сферу. Поява мультимедійних засобів створює ілюзію присутності в заздалегідь ілюзорних культурних світах. Виникає медійна культура на підставі медійної інтерактивності об’єкта/суб’єкта. Цифровий та електронний формат культури змінив способи фіксації, сприйняття і переживання культурних феноменів за допомогою медіатехнологій, на підставі чого відбувається міксування різних типів культури. Медіакультура будується на принципах колажу, де всі елементи культури стають рівноцінними, що особливо яскраво втілюється індустрією розваг з її ефектом симулякрів споживання. Максимою культурних інновацій стає метафора: «Дайте мені образ, і я переверну світ». Це підстава появи візуальної культури. Людина більше довіряє саме тому, що вона безпосередньо бачить, візуальному образу.

У другому розділі «Основні форми прояву трансформації культури» розглянуто характеристики інноваційних тенденцій трансформації культури в нових історичних умовах – в умовах глобалізації і розвитку медіареальності, які не були відомі раніше. До основних форм прояву трансформації культури віднесено інформаційну, мережеву, віртуальну, технологічну та масову культури.

У підрозділі 2.1 «Комп’ютер та Інтернет як чинники інформаційної культури» визначено, що під впливом інформаційних технологій майже всі феномени культури зазнають значних трансформацій. Базовим в дослідженні є розуміння інформаційної культури як рівня практичного розвитку інформаційної взаємодії й усіх інформаційних відносин у суспільстві. При визначенні сутності інформаційної культури беруться до уваги Інтернет і комп’ютер як її підґрунтя. Останні виступають символами сучасності, надаючи людству принципово нові рішення і можливості в усіх сферах, у тому числі і в культурі безпосередньо. Інтернет і комп’ютер втрачають статус феноменів, що належать виключно технічній сфері, вони все більше аналізуються дослідниками як соціокультурні феномени. Інформаційна культура виявляється культурою «емігрованих» в Інтернет-простір: відбувається віртуалізація знання, мистецтва, кохання, влади, вартості, реальності. З’являється віртуальна культура як модус інформаційної культури, яка, на думку Ж. Бодрійяра, є симуляційною, що знімає різницю між реальним та уявним (ілюзорним). Також модусом інформаційної культури є мережева культура, що надає міжособистісному контакту вигляду постійного полілогу як обміну культурними смислами, значеннями. І в такому вияві інформаційну культуру можна метафорично означити як «павутиння». Зазначено, що інформаційна культура призводить до наслідків, які не були відомі раніше, наприклад, «сидіння» за комп’ютером як новий латентний тип насилля, «Інтернет‑аддикція» тощо.

У підрозділі 2.2 «Інновації як джерело технологічної культури» визначено, що поняття технологічної культури поки ще не має чіткого визначення як у теорії культури, так і у філософії культури. При обґрунтуванні технологічної культури як нового феномену в дисертації обрані концепти технології та інновації. Підкреслено невідповідність визначення інновації виключно як винаходу, як можливості виникнення нової технологічної процедури чи вдосконалення старої. Інновація як радикальна зміна в продуктах, процесах і стратегіях постає цінністю, втілюючи творчу ідею і діяльність людини, її фантазії, які за допомогою новітніх технологій мають надзвичайні можливості реалізації. Технологія (в її широкому розумінні) стає найважливішим фактором, що визначає розвиток усіх сфер культури і суспільства в цілому від мистецтва і масових комунікацій до бізнесу та політики. Технологічна культура є одним із проявів інноваційного характеру трансформації, виступає її важливою евристичною характеристикою. Вона виникає в умовах нового феномену – техносфери, яка стає тотальним простором культури, оскільки все більшого значення набувають техніка і наука, а не мистецтво і філософія (П. Козловські). Підкреслюється, що технологічна культура обумовлює нові шляхи вирішення складних питань сучасної соціокультурної реальності. Вона пов’язана з раціоналізацією та інформатизацією буття. Її характеристиками є інноваційність, дистанційність, можливості безмежного вдосконалення тощо. Технологічна культура спрямована на вирішення проблеми не що зробити, а як зробити, яку технологію обрати для досягнення мети. Вона генерує нові культурні образи, ідеї та концепції.

У підрозділі 2.3 «Особливості динаміки масової культури» підкреслено, що в контексті глобального інформаційного простору масова культура зазнає значних перетворень. Встановлено, що на відміну від масової культури індустріального суспільства, в інформаційному суспільстві вона набуває символічного характеру. Надання світові товарної форми в умовах глобального комунікаційного простору визначило розважальний і товарний характер масової культури, де домінантною формою є шоу. З’явилася величезна кількість індивідуальних культурних стилів і життєвих стратегій, що означає появу її нових характеристик – цікавість, переживання, тотальне захоплення. Масова культура стає культурою «індустрії бажань», адже її продуктам стають притаманними деякі унікальні, неповторні властивості. Виникає культурна мімікрія. У масовій культурі індивід орієнтується на «готові ідеї», кліше, серійність і спецефекти. Останні швидко розповсюджуються завдяки засобам масової комунікації. Масова культура стає поп-культурою, яка транслює певний образ життя людини і суспільства, є візуальним символом причетності до глобальної сучасності.

У третьому розділі «Антропологічний вимір трансформації сучасної культури» доводиться, що взаємозв’язок трансформації людини і культури, або антропологічний вимір трансформації сучасної культури стосується, по-перше, з’ясування стану людини в процесі трансформацій культури, її багатомірності, що виявляється в різних модусах. По-друге, з’ясування кризи її ідентичності. Ці напрямки становлять предмет аналізу, хоча існують також інші аспекти антропологічного виміру трансформації сучасної культури.

У підрозділі 3.1 «Людина в ситуації трансформації культури» підкреслено, що трансформація культури в умовах глобалізації стає підґрунтям нового антропологічного погляду на людину. Її вже не можна розглядати в межах класичної/традиційної культури, монокультури. Зазначено, що трансформація людини пов’язана з поліваріантністю сучасної культури. Множинність образів культури породжує нові форми, символіки, тексти, смисли, в результаті чого людина переживає зміни на особистісно‑екзистенційному, соціальному, аксіологічному, а також праксіологічному рівнях. Сучасна людина виявляє себе в різних культурних образах. Ця ситуація спричиняє «розщеплення» індивіда, котрий вимушено проживає у декількох культурах, здійснює вибір власного культурного життя. Виникає культурний тип людини, який визначається як біфуркаційний (В. Шалаєв). Для нього домінантного значення набуває не звернення до минулого, майбутнього чи навіть вічного, особливого значення набуває саме теперішнє і можливості його конструювання. Людина не є вкоріненою в культурне життя, вона живе без минулого і майбутнього, втілюючи культурний поліцентризм і еклектизм у всіх їх проявах. Підкреслено, що свідомість такої особистості стає мозаїчною. Ця ситуація може супроводжуватися як утратою критерію істинності, так і ціннісною, смисловою та екзистенційною фрустраціями.

 

У підрозділі 3.2 «Криза монокультурної ідентичності особистості» зазначено, що трансформація культури актуалізувала, по-перше, питання кризи монокультурної ідентичності, по-друге, можливості реалізації ідентичності в умовах поліваріантності культури, динамічності соціального оточення, фрагментованості побудови життя. Зазначено, що трансформація культури вимагає від людини швидких темпів адаптації. Унаслідок трансформації класична культура змінюється новою некласичною культурою, яка вже не спрямована на підтримання незмінного порядку. Відбувається криза культурної ідентичності особистості в координатах монокультури. Підкреслено, що культурна ідентичність стає фрагментованою і багатомірною. Тому виникає необхідність пошуку ідентичності, реконструювання ідентичності в умовах нових форм комунікації, нових стандартів, критеріїв і цілей життя. Показано, що сучасній людині не вистачає часу на їх усвідомлення, внаслідок чого зміст цих змін не завжди для неї зрозумілий. Сама культура виступає множинністю символічних світів і пов’язаних із ними способів людської діяльності, множинністю образів світу і культурних практик. Виникає ідентичність, що має еклектичний характер, коли людина не визнає жодної з існуючих культур  як домінантної, а намагається балансувати між ними.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины