ДИАЛЕКТИКА ГЛОБАЛЬНО-ИНТЕГРАЦИОННЫХ ПРОЦЕССОВ В КОНТЕКСТЕ ИНФОРМАЦИОННОЙ ЦИВИЛИЗАЦИИ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, висвітлюється ступінь її розробленості, сформульовані мета і завдання роботи, визначені об’єкт, предмет і методологія дослідження, окреслені наукова новизна, теоретична й практична значимість дисертації, відображено апробацію результатів роботи та її структуру.

У першому розділі "Сучасне людство як синергетична система" крізь призму синергетичного методу аналізуються сучасні якісні зміни у світовій цілісності. У рамках методології дослідження глобальних інтеграційних процесів показано й доведено їх основний вектор – ускладнення рівня організації людського суспільства в цілому. В цьому автор бачить об’єктивну історичну закономірність сучасного людства.

У підрозділі 1.1. "Глобальна інтеграція: етимологія поняття" розгля­даються об’єм, зміст, види й історична функціональність феномена інтеграції.

Соціальні інтеграція й дезінтеграція розглядаються як процеси об’єднання соціальних явищ в єдине ціле та розпад цілого на елементи. Інтеграція – гармо­нізація й об’єднання різних соціальних груп (класова інтеграція), асиміляція різних культурних елементів у єдиній гомогенній культурі (культурна інтеграція), примирення та збіг різних моральних норм (моральна інтеграція) тощо. Дезінтеграція – процеси розкладання й розпаду суспільства на ворогуючі групи та угрупування, групи – на індивідів, які переслідують особисті, а не громадські цілі й так далі.

Також увагу приділено економічній та соціальній сферам інтеграції. Еко­номічна інтеграція – це зближення та взаємосплетіння національних економік низки держав, що відбувається, як правило, на підставі їхньої регіональної близькості, обумовлене їх взаємними інтересами і спрямоване на створення єдиного господарського організму. Соціальна інтеграція – сукупність процесів, завдяки яким відбувається поєднання різнорідних елементів, що взаємодіють, в соціальну спільність, ціле, систему; форми додержання соціальними групами певної стійкості та рівноваги суспільних відносин.

Дисертант приймає наступне визначення глобальної інтеграції. Глобальна інтеграція – це процес взаємного пристосування, розширення меж економічного та виробничого простору, об’єднання національних господарств багатьох держав, спричинений розвитком явищ глобалізації.

У підрозділі 1.2. "Світова інтеграція: історико-філософський і гносео­логічний аспекти дослідження" йдеться про те, що сам процес інтеграції людства носить природний закономірний характер, але в різні історичні епохи він іменувався по-різному: "космополітизм", "інтернаціоналізація" і тому подібне. В історії світової думки ідея інтеграційного розвитку людства із самого початку виступала як космополітична ідея майбутнього. Космополітична ідея нині виступає як інтеграційна парадигма світового розвитку й можливого реального виходу людства з глобальних криз і політичних протистоянь.

          Об’єктивними чинниками сучасної глобальної інтеграційної динаміки виступають наука та нові технології (К. Поппер). Підкреслюється, що глобальна техносферна система – це світова інтеграційна освіта та результат тисячолітньої синергії технологічного розвитку людства.

Сучасне людство ставить питання відносно ще одного інтеграційного феномена – феномена ситуації коеволюції біосфери та соціосфери. Проте, швид­кість техноеволюції на три порядки вища, ніж швидкість біоеволюції (В. Данилов-Данільян). Стосовно соціальних систем коеволюція стає в умовах глобалізації найважливішим засобом досягнення стійкого розвитку окремих соціосистем і світової спільноти в цілому (О. Чумаков). Людство – це глобальна культурно-цивілізаційна цілісність, що складається з культурно-цивілізаційних ойкумен і систем, які повинні увійти в стан коеволюції.

В цілому, зростає роль суб’єктивного чинника в глобальних інтеграційних процесах, що виражається, передусім, в культурній та цивілізаційній самосві­домості основної маси людства.

У підрозділі 1.3. "Синергетична картина світу й об’єктивний характер інтеграційних процесів" обґрунтовується, що інтеграційні процеси – це іма­нентні механізми кібернетичних систем. Вони цілком можуть бути розглянуті з позиції синергетики. Це теоретичний опис систем самоорганізації, що розвиваються, у тому числі й громадських, на будь-якому їх рівні – від локальних до глобальних.

          Застосування синергетичного підходу дозволило дисертантові розглянути глобальну інтеграцію з точки зору нелінійного феномена розвитку. Будь-яка система прагне до своєї цілісності. Але цей процес нелінійний і йде через нерів­номірність та ентропію. Подібну хаотичну різноманітність забезпечує утво­рюване людиною штучне середовище, інформаційна ноосфера.

Показано, що синергетичний світовий процес в різних його формах – це умова виживання людства, особливо у рамках техногенезу, що розвивається.

Загалом зроблено висновок про те, що одна з парадигм прогресу – це  гло­бальний синергізм, а інформаційно-комп’ютерна революція – це науково-тех­нічний механізм природного процесу синергізму та інтеграції усього сущого в глобальних масштабах.

          У другому розділі "Сучасний стан інтеграційного розвитку людства" концептуалізовано оформлення сучасного глобально-інтеграційного простору, розглянуто регіональний досвід інтеграційного розвитку світу й основні форми міжнародних інтеграційних об’єднань. Увага зосереджена на місці СНД та України у світових інтеграційних процесах.

          У підрозділі 2.1. "Концептуальне оформлення сучасного глобально-ін­теграційного простору" зроблено спробу концептуалізувати світові інтеграційні процеси. Називаються суб’єктивні передумови цих процесів – це готовність про­відних країн до компромісу, новий погляд на світ і співвідношення сил у ньому.

Якщо говорити про сучасні концепції та образи глобального світу, то вчені вказують на парадигму економцентризму з трьома основними концепціями, які сформовані на її основі, та стали класичними: 1) теорію імперіалізму; 2) теорію залежності; 3) теорію світової системи.

Російські вчені пропонують розглядати глобально-інтеграційний вектор розвитку цивілізації, виходячи з позицій: філософії російського космізму, натур­філософського органіцизму й філософії всеєдності.

Дисертант спирається на думку вітчизняного дослідника глобалистики Д. Музи, котрий виділяє концепції, які активно застосовуються в сучасній глобалістиці. Це, по-перше, концепції індустріального та постіндустріального суспільства (Р. Арон, Д. Белл, Дж. Гелбрейт, О. Тоффлер); по-друге, теорія "суспільства ризику" (У. Бек, Е. Гіденс, Н. Луман); по-третє, соціосинергетика (І. Пригожин, Г. Малінецький, Л. Лєсков) та по-четверте, "Світ-системна пара­дигма" (А. Франк, Ф. Бродель, І. Валерстайн, С. Амін); по п’яте, структурно-функціональний підхід (Т. Парсонс); по-шосте, екологічна антропологія (Дж. Стюард і Л. Уайт); по-сьоме, універсальний еволюціонізм (Н. Моїсеєв, С. Капіца); по-восьме, ноосферологічна концепція В. Вернадського.

Зроблено висновок про те, що перехід до постіндустріального суспільства – це найбільша соціокультурна трансформація людства за останні століття його існування. Глобалізація – це участь більшої частини людства в єдиній відкритій системі фінансово-економічних, соціально-політичних і соціокультурних зв’язків на основі інноваційних технологій, інформатики й телекомунікацій.

У підрозділі 2.2. "Регіональний досвід інтеграційного розвитку світу й основні форми міжнародних інтеграційних об’єднань" аналізуються такі форми міжнародних інтеграційних об’єднань як Зона вільної торгівлі в Центральній Європі, Північноамериканська асоціація вільної торгівлі, Співпраця в Азіатсько-тихоокеанському регіоні, інтеграційні процеси в Південній Америці, інтеграційна співпраця в Африці і арабських країнах, особливості розвитку західноєвропейської економічної інтеграції, Європейський союз.

Аналізуються основні причини інтеграційних об’єднань по всьому світу. Країни Центральної Європи (Угорщина, Польща, Словаччина, Чехія) органі­зували так звану ЦЕІ – Центральноєвропейську ініціативу, що давала їм вихід на європейську зону вільної торгівлі, подальшого включення їх в Європейський Союз (ЄС) і рішення цілого комплексу соціально-економічних проблем своїх держав. В 1992 році Угорщина, Польща, Словаччина та Чехія підписали Центрально-європейську угоду про вільну торгівлю (СЕГТА або ЦЕІ), до якої в 1996 році приєдналася Словенія.

Іншим практичним прикладом міжнародної інтеграції є НАФТА – Пів­нічноамериканська асоціація вільної торгівлі.

В останні роки набирають силу інтеграційні процеси в Східній Азії. Упродовж багатьох десятиліть успішно діє АСЕАН – Асоціація країн Південно-Східної Азії, яка сприяє миру на Корейському півострові.

Що стосується інтеграційних процесів у Південній Америці, то автор нази­ває Південно-американський спільний ринок (МЕРКОСУР), в який входять: Аргентина, Бразилія, Парагвай та Уругвай. Серед інших інтеграційних блоків Південної Америки називаються наступні: 1) Андське співтовариство, що вклю­чає такі країни як Болівія, Колумбія, Перу, Еквадор і Венесуелу; 2) Карибське співтовариство (КАРИКОМ), в яке нині входять 15 країн Карибського басейну.

Інтеграційні процеси інтенсивно розвиваються й на африканському конти­ненті. На сьогодні тут існує більше двохсот інтеграційних об’єднань. Серед них можна виділити Співтовариство розвитку Півдня Африки – САДК; Економічну спільноту Центральної Африки – ЕКОЦАС; Економічну спільноту країн Західної Африки – ЕКОВАС; Африканську економічну спільноту – АФЕС.

Відзначається, що прагнення до інтеграції та взаємовигідної співпраці спостерігається й серед арабських держав Персидської затоки.

Автором підкреслюється, що особливим інтересом для України є західно-європейська економічна інтеграція. З точки зору торгівельних стосунків Західна Європа – це "кільцева структура" з чітко вираженим центром – Європейським Союзом (ЄС).

Отже, сучасні світові інтеграційні процеси характеризуються глобальною взаємодією країн і регіонів в різних галузях світового господарства. Причому, глобальна за масштабом співпраця реалізується все більш на регіональному рівні. Загальною тенденцією залишається створення глобально-інтеграційних союзів, що прагнуть до формування єдиних центрів з самостійною й незалежною структурою. Подібні глобальні інтеграційні процеси – одна з характерних рис існування цивілізації сьогодення.

У підрозділі 2.3. "Місце СНД і України у світових інтеграційних процесах" розглянуті основні вектори та проблеми на шляху СНД і України у світових інтеграційних процесах.

          Початкова базова проблема усього пострадянського простору в питаннях його подальших інтеграційних перспектив світового рівня полягала в економічній моделі СРСР. Тому, навіть після розпаду цього союзу, інтеграційна складова колишніх радянських республік була абсолютно природною в цілях самовиживання.

          Автором показані економічні умови, в яких формувалася об’єктивна необ­хідність внутрішньої інтеграції колишніх союзних республік між собою. Відпо­відно до Статуту СНД виникла розгалужена структура органів співдружності.

Інтеграційні процеси в Співдружності Незалежних Держав (СНД) су­перечливі та неоднозначні. З одного боку, багато угод так і не було реалізовано, а з іншого боку – країни налагодили взаємовигідну співпрацю в галузі науки, техніки, соціальній  сфері, економіці, політиці й так далі.

Говорячи про світові інтеграційні процеси, розглядається питання про національну геостратегію взагалі та національну геостратегію України, зокрема. При достатньому геополітичному потенціалі української держави в неї спосте­рігається нестабільність сьогоднішньої геополітичної ситуації.

Серед пріоритетних напрямів співпраці України з країнами ЄС виді­ляються: підтримка політичних і економічних реформ; розвиток процесу еконо­мічного співробітництва з провідними державами континенту; розширення регіо­нальної співпраці в межах системи європейської інтеграції та інші. Ствер­джується, що розширення ЄС для України матиме як позитивні, так і негативні наслідки.

Таким чином, Україна має в розпорядженні достатній геополітичний потен­ціал, щоб зайняти гідне місце у світовій спільноті, що інтегрується. Інтеграція України з країнами Європейського Союзу – це не лише основний політичний вектор країни, але й стимул для проведення серйозних економічних і струк­турних реформ.

          У третьому розділі "Глобальна інтеграція: проблеми та альтернативи" автор виходить на проблемний характер глобальної інтеграції в умовах інфор­маційно-технічної революції, у загальних рисах торкається перспектив світової інтеграції відносно можливих альтернатив історичного розвитку людства на початку XXI століття.

            У підрозділі 3.1. "Інтеграційний характер науково-технічної революції" розглядається науково-технічний прогрес як один з найбільш потужних інтеграційних чинників суспільного розвитку.

          Характерні для сучасного історичного етапу розвиток й активізація різно­манітніших науково-технічних зв’язків як у рамках окремих країн, так і на між­народному рівні – це прояв та форма інтеграційного характеру світового науково-технічного прогресу.

          Акцентується увага на такому явищі, як інтернаціоналізація виробництва. Суть і зміст процесу інтернаціоналізації можна розглядати в різних планах: у економічному аспекті – інтернаціоналізація є міжнародним розподілом праці; в соціально-економічному – розвиток спілкування, зв’язків між народами та держа­вами; в духовному – обмін культурними цінностями. Саме це стало матеріальною основою інтеграційного характеру сучасної НТР. Отже, інтеграційний характер НТР не є випадковим.

          Таким чином, на сучасному етапі виникла потужна індустрія інфор­маційних технологій, що веде до створення інформаційного суспільства. Вона призначена задовольняти потреби як суспільства в цілому, так і окремої особистості.

У підрозділі 3.2. "Проблемний характер сучасних глобально-інтегра­ційних процесів" окреслена суть проблемного характеру глобальної інтеграції в умовах інформаційно-комп’ютерної революції.

Проблеми сучасної глобалістики та проблеми сучасної світової інтеграції йдуть паралельно та взаємодоповнюють одна одну. Завдяки цим всесвітнім тенденціям повинні вирішуватися наступні завдання: глобальна інтеграція для вирішення проблем міжнародної безпеки; світова інтеграція у сфері економічної, політичної, соціальної, інформаційної, екологічної глобалістики.

          Сьогодні відбувається кардинальне перевлаштування світу, розширюється структура глобального співтовариства. У зв’язку з цим перед людством відкри­ваються дві перспективи: або адаптуватися до нестійких, нестабільних тенденцій розвитку соціоприродної цілісності, або спробувати нав’язати навколишньому світу нові правила ззовні (Д. Муза).

Отже, сучасна інтеграція відбувається в умовах глобальної кризи, що зростає. Більше того, глобальні проблеми виступають показником, детермінантою, специ­фічною умовою існування людства, що інтегрується. На тлі глобальної кризи існує також об’єктивно-історична тенденція світової інтеграції, яка породжує новий комплекс проблем нового – інтеграційного походження: проблеми соціокультурної трансформації регіонів і світу, проблеми національних традицій, зростання конфліктогенності від локального до регіонального й глобального рівнів.

          У підрозділі 3.3. "Глобальна інтеграція й альтернативи суспільного прогресу людства" обґрунтовується альтернативний підхід до розуміння закономірностей суспільного розвитку людства, який надає світу більше можливостей.

Говорячи про альтернативи майбутнього громадського розвитку людства, можливо висунути такі версії розвитку людства як: а) формування на планеті єдиної цивілізації на основі цінностей Модерну (Західна або Північноатлантична цивілізація), основними постулатами якої є: свобода особистості, демократія, гуманізм, науковий та культурний прогрес; б) демодернізація окремих частин людського суспільства й процвітання меншості на основі ринкового фунда­менталізму, культурної та озброєної агресії.

На зміну механізмам антагонізму повинен прийти механізм взаємодії, глобальної інтеграції, що будується на принципах співтворчості, кооперації. Такий механізм повинен переслідувати мету взаємозбагачення досвідом один одного. Необхідною умовою створення цього механізму є орієнтація на нена­сильство, причому, не лише у світовій політиці, але й у сфері взаємодії сус­пільства та природи, суспільства та особистості.

Таким чином, стався якісний стрибок в самому характері та прояві альтер­нативності громадського прогресу людства у кінці XX – початку XXI століття.