КОНЦЕПТУАЛИЗАЦИЯ СЕКСУАЛЬНОСТИ В ФИЛОСОФСКОЙ АНТРОПОЛОГИИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються об'єкт і предмет дослідження, вказується методологічна база, формулюється мета і завдання, фіксуються положення наукової новизни, вказуються теоретичне і практичне значення отриманих результатів дисертації.

У першому розділі «Сексуальність як предмет філософської антропології» досліджено розвиток уявлень про сексуальність від стародавніх часів до сучасних актуальних антропологічних дискурсів. Були зафіксовані і вивчені ключові ідеї і періоди у формуванні концепту асексуальності.

У підрозділі 1.1. «Тематизація сексуальності в історії філософської антропології. Історико-культурна прото-сексуальність» розглянуто і проаналізовано норми статевих відносин у Древній Індії, учення про статеву любов Древньої Греції, уявлення про сексуальність у Древньому Китаї.

У пункті 1.1.1 «Норми статевих стосунків у Древній Індії» досліджено норми статевих відносин, відображених у міфах, а також у Камасутрі – тексті, що є коротким викладенням так званої «Науки про любов» - Камашастри. Статеве задоволення визначається як загальне для обох статей.  Статеве збудження диференціюється залежно від статі: чоловіче статеве збудження піддається самоконтролю, жіноче – ні. У даному пункті введено поняття історико-культурної прото-сексуальності.  Поняття узагальнює такі уявлення, що  близькі до сексуальності, проте історико-культурна обстановка, в якій дані уявлення зародилися, носить характер різно-статевого буття.

У пункті 1.1.2 «Учення про статеву любов у Древній Греції» досліджено наступні факти. Для традиції Древньої Греції є істотним питання про статевий статус, який може ґрунтуватися лише на одному з полюсів соціального розділення жінок (на дружин і блудниць). У діалозі «Пир» Платон піднімає питання, що не стосується статевого статусу. Яке статеве збудження можна вважати вірним? Залежно від прагнень людини, старогрецький філософ вирізнив два види статевого збудження: небесне і вульгарне. Небесний Ерос, що символізує вірне збудження, згідно з Платоном, заснований на прагненні до чесноти і на філософії. В цілому, в культурі Древньої Греції самоконтроль, збудження, оргазм, хоча й мають глибоке філософське осмислення, не сприймаються як спільно-статеві феномени.

У пункті 1.1.3 «Уявлення про сексуальність у Древньому Китаї» аналізується старокитайська даоська традиція уявлення про статеві стосунки. Мудреці не задаються питанням про природу збудження – основною метою є його наявність і постійна можливості для статевого акту. Проте, статева насолода диференціюється – чоловічий оргазм, яким він відомий сучасним європейським фізіологам і психоаналітикам,  сприймається як зло, в той час, як жіночий оргазм, згідно з даоським ученням, вище благо для представників обох статей. Більш того, даоські мудреці винайшли такі психофізичні методики, за допомогою яких чоловічий оргазм не збігається з виверженням сім'я. Загалом, уявлення про статеві стосунки в древніх культурах можна назвати «ґрунтом» для виникнення концепту сексуальності.

У підрозділі 1.2 «Формування концепту асексуальності» розглянуто основу для виникнення концепту сексуальності у культурі і визначено вплив на концепт сексуальності богословського спору про догмат «filioque», а також проаналізовано природу культурологічного сиволу «Прекрасної Пані».

У пункті 1.2.1 «Підстава для виникнення концепту сексуальності у культурі» досліджено історико-культурну можливість виникнення концепту сексуальності. Багатовікова історія древніх культур, умовно кажучи, завершилася введенням нового концепту – «подолання статі» (термін М. Бердяєва), або вольового скасування значущості статі.  Ідея про «подолання статі» була закладена у ранньохристиянському вченні. Християнство як релігія не увібрало в себе дану ідею, хоча у тексті канонічних Євангелій вона неодноразово прописана. Уявленням про сексуальність у древніх культурах бракувало концепту «подолання статі», який дозволив би позбавитись різно-статевих рис, що приписувалися спільно-статевим феноменам. Таким чином можна було б модифікувати стародавню історико-культурну прото-сексуальність у повноцінне учення про сексуальність як таку.

У пункті 1.2.2 «Проблема статі у контексті спору про догмат «filioque» визначено вплив богословських суперечок на концепт сексуальності. Виявлено, що у Символі Віри було передбачено за пересічним християнином право на свободу вибору. Принцип вільного буття символізує Бог-Дух, що сходить від Бога-Отця (символ Початку буття). Бог-Син у традиційній християнській символіці позначає закон, що теж сходить від Бога-Отця. У Символі Віри передбачено два способи проявлення і пізнання Божої Волі: через закон, і через благодать. Згідно з догматом «filioque», Бог-Дух сходить також від Бога-Сина, тобто свобода не існує за межами закону. «Filioque» передбачає як дійсне лише буття у законі, під страхом покарання. У  ХХ сторіччі психофізіолог Вільгельм Райх довів, що фізіологічному процесу сексуального збудження протистоїть саме фізіологія страху. Зважаючи на це, всяке сексуальне бажання визначається «filioque» як гріх.  З введенням нового догмату покладено початок розвитку асексуальної моделі людини.

У пункті 1.2.3 «Символ «Прекрасної Пані» досліджено розвиток концепту асексуальності. Символ «Прекрасної Пані» було модифіковано з католицького образу Богородиці, головна риса якої – непорочне народження. Західно-християнська Богородиця не має гріха, у той час, як східно-християнська Богородиця на протязі усього життя бореться з гріхом і перемагає його. Образ «Прекрасної Пані» також наділено безгрішністю і, як наслідок, відсутністю сексуальних поривів. Саме тому сильне статеве прагнення лицаря до «Прекрасної Пані» не може бути реалізоване сексуальним шляхом, що на практиці перетворюється у багатолітній застій сексуальної енергії, провокує появу перетворених форм сексуальної реалізації, агресивних статевих проявів, статевих збочень. Образ «Прекрасної Пані» укріпив позиції концепту асексуальності в схемі універсуму західноєвропейської культури.

У підрозділі 1.3 «Уявлення про сексуальність в актуальних дискурсах» досліджено найбільш затребувані у сучасності моделі людини і антропологічні  дискурси на наявність у них уявлень про сексуальність.

У пункті 1.3.1 «Людина перед псевдо-вибором: тіло чи дух» проаналізовані дві моделі людини, що були розроблені у ХХ столітті. Виявлено їх діаметральну протилежність, яка ставить сучасну людину у ситуацію псевдо-вибору.

Основна (або така, що претендує на це звання) модель людини в двадцятому столітті, надана Максом Шелером у роботі «Положення людини у космосі» (1927), змальовує людину як істоту головним чином духовну і мислячу. Уявлення про метафізику і культуру статі, а також про сексуальність у даній філософсько-антропологічній моделі відсутнє. З іншого боку, психоаналітичні дослідження Зігмунда Фрейда привели його до висновку, що в основі культури, моралі, і релігії знаходиться сукупність всіх статевих прагнень – лібідо. Таким чином, З.Фрейдом була зроблена спроба дати пояснення людської духовності через концепт сексуальності, який для європейської культури на той момент був тотожний поняттю гріха. Ідеї основоположника психоаналізу довгий час залишалися на периферії культури, моралі, богослов'я і навіть науки.

У пункті 1.3.2. «Контексти соціалізації статі» розглядались історико-культурні спроби усуспільнити статеві феномени спільно-статевого значення. На початку ХХ століття у 1918 році у Росії йшло повсюдне перевлаштування життя. Спокуса зробити революцію не лише в політичному аспекті життя, привела яру революціонерку Олександру Коллонтай  до висновку, що необхідна зміна статевих звичаїв. Вона наполегливо пропонувала звільнення жінок від домашніх обов'язків, і дарування жінці свободи любити і бути коханій стількома партнерами, скількома вона (жінка) сама побажає. Десять років потому – у 1928 році лікар Арон Залкінд, сформулював  «Дванадцять статевих заповідей революційного пролетаріату», які проголошували статеву стриманість заради будівництва здорового суспільства. Зокрема, Арон Залкінд зазначав, що допустимим є статеве життя лише в тому його змісті, який сприяє зростанню колективістичних відчуттів, класовій організованості тощо. По суті, дванадцять заповідей вводили концепт сублімації, як суспільне благо. Введення нової статевої культури  залишили першу статеву революцію ХХ століття в смутному революційному минулому високо моральної радянської країни.

У пункті 1.3.3 «Асексуальні контексти фемінізму» досліджено розвиток фемінізму, його ставлення до метафізики статі, а також вплив фемінізму на інтимні відносини чоловік-жінка. Розглянуто, як з політико-економічного руху фемінізм практично відразу перетворився на «статевий». Симоною де Бовуар зроблено спробу створити і розповсюдити нову метафізику одиночного жіночого страждання, позиціонуючи у своїй роботі «Друга стать» чоловіка як капризного, свавільного тирана. Ідейний фемінізм постмодерністського зразка спрямовано загалом проти метафізичної картини статі і, як наслідок,  на викорінювання сексуальності в інтимних стосунках між чоловіком і жінкою.

У другому розділі «Сексуальність як феномен» проаналізовано, як проявляється сексуальність на біологічному, метафізичному і екзистенціальному рівні. Прояснено роль, сенс і значення метафізики статі, а також сексуальність представлена у вигляді концептуальної системи з постійною взаємодією всіх елементів.

У підрозділі 2.1 «Базова дихотомія концептів статі» представлено авторську методологію дослідження теми статі. Запропоновано у філософсько-антропологічному дослідженні теми статі базовою вважати дихотомію різно-статеве – спільно-статеве.

У підрозділі 2.2 «Поняття «сексуального» в контексті біологічної трактовки «живого» проаналізовано співвідношення сексуального з біологічним контекстом. Досліджено можливість не відносити «сексуальне» до ряду біологічних феноменів, а також спосіб, у який «сексуальне» пересікається з феноменом «живого».

У пункті 2.2.1 «Самовідтворення як біологічний феномен» розглянуто статеве самовідтворення як привілей біологічних систем, що підвищує ступінь живучості організму. Статеве самовідтворення має  лише одну спільну рису з «сексуальним» - це стать. Різниця сексуальності та біологічного самовідтворення полягає у тому, що сексуальність не є сутнісною ознакою «живого». Цей факт дозволяє вивчати феномен сексуальності, не спираючись на біологічний контекст як основний.

У пункті 2.2.2 «Від статі до сексуальності»  проаналізовано співвідношення статі та сексуальності. Розглянуто концепцію Володимира Соловйова, викладену у роботі «Сенс любові», у якій автор робить спробу довести, що статева любов (сексуальність) не зводиться до статевого розмноження, і навіть протилежна йому. У даному пункті класифіковано самовідтворення, статеве розмноження і сексуальність у одному поняттєвому ряді. Стать, що народжує, названо «пре-сексуальністю», вона існує без сексуальних проявів. Статеві прояви високорозвинених тварин, що мають велику схожість із свідомими сексуальними проявами людини, названі «біологічною прото-сексуальністю». «Сексуальністю» названо свідоме, контрольоване прагнення до статевого зближення і задоволення, припустимо, властиве лише людині.

У пункті 2.2.3. «Поняття «людської сексуальності»  розглянуто особливості людського статевого життя, що можна зафіксувати біологічними та фізіологічними методами. У зв’язку з людською сексуальністю розглянуто такі поняття як «самоконтроль», «сексуальний вчинок», «оргастична потенція», «насолода». Висунуто гіпотезу, що високорозвинений організм, що володіє свідомістю, як наслідок, має не лише раціональність, але і сексуальність. Припустимо, що таким розвиненим організмом, якому належить свідомість, раціональність і сексуальність, є людина.

У підрозділі 2.3 «Прояснення метафізики статі»  розглянуто роль, сенс і значення метафізики статі, класифіковано метафізичні конструкції, проаналізовано так звані «пастки» метафізики статі. Метафізику статі розглянуто як етап розвитку, що призводить до появи сексуальності як постійного латентного акценту на спільно-статевих феноменах.

У пункті 2.3.1 «Буття людини як живої істоти» розглянуто принципову різницю між буттям людини і буттям тварини. У фундаментальній філософсько-антропологічній  роботі «Положення людини в космосі» (1927) Макс Шелер змальовує світовий простір у вигляді співіснування двох незалежних початків: «життя», органічного світу, і «Духу», світу, який є вмістом особового буття. Особливість людського буття полягає у можливості відмовитися від біологічних («життєвих») цілей і мотивів, і, як наслідок, керуватися категоріями «Духу». Здатність людського духу у питаннях статі відмовитись від біологічних мотивів і цілей у дослідженні названо сексуальністю.

У пункті 2.3.2 «Пастки» метафізики статі» досліджено особливості метафізики статі, виявлено наявність так званих «пасток» сенсів статі. «Пастка» виникає тоді, коли символіка статі починає працювати проти людини і статевих відносин, ставлячи людину в світоглядну безвихідь осмислення статевої різниці. «Пастки» розподіляються на два види: умовно кажучи, жіноча і чоловіча «образи». Обидва види «образ» властиві і жінкам і чоловікам. «Пастки» метафізики статі з’являються на етапах розвитку статевої символіки. З тієї причини, що статевим стражданням більше підпорядкована жіноча фізіологія, спершу виникають «образи» жіночого типу: жінка ображається на чоловіка, чоловік вважає себе винним у жіночих стражданнях, у зв’язку чим переживає психологічний конфлікт, ображаючись на свою природу і на себе. Вихід з першої «пастки» полягає у вирішенні питання на користь непричетності чоловіка до жіночих страждань, а також у виході на уявлення про чоловічі внутрішні страждання. Подальший розвиток метафізики статі можна назвати метафізикою обопільного статевого страждання. Він характеризується відсутністю «образ», врахуванням як жіночих, так і чоловічих форм страждання, є ефективним для ведення сімейного життя.

Спроба відійти від метафізики статевого страждання на користь статевої насолоди заводить людину у іншу «пастку». Відмовитися від концепції «статевого страждання» – означає втратити значну частину власної унікальності, великою мірою знеособити себе, а також втратити відчуття влади у сімейних стосунках. На цьому етапі можуть виникнути «образи» чоловічого типу: страждання, як обов’язок, надає людині певні права, у сімейній сфері вони виражаються у владі чоловіка над жінкою, жінки над чоловіком. Відмовитись від визнання того, що одна з половин подружжя страждає, значить втратити владу над цією людиною, і значить втратити з цією людиною попередній сімейний зв'язок. Таким чином, відходити від метафізики статевого страждання достатньо важко і не завжди виправдано. Якщо ж подружжя подолало «пастку» сімейної влади, виникає метафізика обопільної статевої насолоди. Наступний етап розвитку  цієї метафізики є сексуальність. Символіка набуває спільно-статевого характеру, символи перестають бути яскравими, наповненими культурним сенсом, кожен з таких символів набуває виключно інтимного характеру.

У пункті 2.3.3 «Метафізичні моделі статевих відносин» змодельовані метафізичні конструкції, що відображають два напрями, за якими розвиваються всі можливі культурні інтерпретації статевих стосунків. У першій моделі різниця між статями інтерпретується як буттєва умова для протистояння представників різних статей. У другій моделі відмінність статей розуміється як основа зближення і максимального об'єднання різностатевих людей. Ці моделі визначають механізм виникнення статевого збудження і статевого задоволення. 

Перша точка зору  розглядає возз'єднання статей як акт заборонений. Феномен статевого збудження в цьому випадку з'явиться перед людиною як помилковий позив. Оргазм буде можливий лише в разі порушення заборони. Другий вид метафізики визначає статевий акт як необхідний. З такої метафізичної позиції, порушення правил, встановлених у суспільстві по відношенню до статі, викликає зникнення статевого збудження.

У пункті 2.3.4 «Дискурс сексуальності метафізичного тіла» класифіковано статеві акти на такі, при яких виникає «метафізичне тіло», і на такі, в яких воно відсутнє. «Метафізичне тіло» виникає за наявності між двома ведучими статеву практику людьми екзистенціальної чуйності до загальних статевих стосунків, а також спільної для обох метафізики статевих відносин. Сексуальність «метафізичного тіла»  -  це негормональна основа для статевих актів, що перетворює статеву практику на спільний для двох людей дискурс сексуальності.

У підрозділі 2.4 «Концепт людської сексуальності» розглянуто зв'язок статі і сексуальності з філософськими категоріями, а також сексуальність розглянуто як систему із міцними зворотними зв’язками і постійною взаємодією всіх елементів.

У пункті 2.4.1 «Статеве і сексуальне у їх зв’язку з філософськими категоріями» проаналізовано зв'язок статевого (різно-статевого) і сексуального (спільно-статевого) з філософськими категоріями «творчість», «влада», «таємниця», «насолода», «страждання», «свобода», «священне», «ідеал», «самотність». Принципово не перетинаються з сферою різно-статевого лише «свобода» і «насолода». Таким чином, сфера сексуальності дає можливість відчувати сексуальну свободу і насолоду.

У пункті 2.4.2 «Елементи системи людської сексуальності» надано концептуальну модель сексуальності людини.  Модель сексуальності людини є системою з циклічним зворотним зв'язком, і складається з трьох елементів. Перший елемент – статеве відчуття; другий – оцінка статевого відчуття (емоційна і раціональна); третій елемент – сексуальне відчуття, властиве обом статям. Ключовим елементом даної системи є загально-статеве відчуття. Виникнення останнього свідчить про те, що у людини сформована повна система сексуальності. Існування двох взаємодіючих різно-статевих елементів – статевого відчуття і його оцінки – є системою психічної прото-сексуальності.