МЕДІАПРОСТІР ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ПРОСТІР МЕДІАФІЛОСОФІЇ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначається мета, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, сформульовані положення, які становлять наукову новизну роботи, розкривається значення дисертаційної роботи, вказується апробація дослідження, структура і обсяг дисертації.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади дослідження медіапростору» - визначається сутність медіапростору як складової соціального простору, методологія та напрями його філософського дослідження.

У першому підрозділі - «Соціальний простір та медіапростір» - визначаються особливості указаних понять та дається узагальнений аналіз наукових підходів до їх дослідження.

Соціальний простір – один з видів простору (нарівні з фізичним, економічним, політичним, освітнім, екологічним, символічним і іншими); сукупність процесів, відносин і взаємозалежностей у соціальній сфері, ієрархічно пов'язаних між собою. Соціальний простір стає тією категорією, яка цементує уявлення  про простір у суспільстві. Сучасну концепцію соціального простору обґрунтував французький учений П. Бурдьє.

Розвиваючи погляди П.Бурдьє на символічний простір, можна стверджувати, що саме цей простір, стає основою медіапростору, оскільки у процесі освоєння соціальної реальності суспільство виробляє систему знаків, кодів, символів і міфів, яка є основою комунікації. Соціальний простір отримує значеннєву розмітку, що проектується у медіапростір.

Результатом дослідження даної проблеми стала поява медіадискурсу, де у центрі досліджень знаходиться філософська рефлексія медіа, оскільки у сучасному світі засоби масової комунікації є активним актором формування соціального простору. Цей феномен, який виникає в результаті взаємодії засобів масової комунікації і аудиторії, звичайно і визначають як «медіапростір». Останній може бути визначений як особлива реальність, що є частиною соціального простору й забезпечує організацію соціальних практик та уявлень суб’єктів, включених у систему виробництва й споживання масової інформації.

Соціальний простір як родове поняття стосовно медіапростору має достатньо широку наукову базу досліджень. Р.Аллен, П.Бергер, П.Бурдьє, Є.Н.Григор’єва, Є.А.Зайцева, І.Н.Мартинюк, І.В.Колінько, В.В.Коромислов, О.О.Мусієздатов, М.О.Ричков, Т.А.Татаренко, В.М. Хачатурян, І.В.Цвика, О.С.Чернявська у своїх роботах розкрили зміст соціального простору як системної категорії та його конкретну наповненість у сучасних соціокультурних реаліях.

Медіапростір як аспект медіафілософії досліджується у роботах А.Асманна, Л.Візінга, Л.Енгеля, А.І.Іваненка, Ф.Кіттлера, Д.А.Колесникової, А.Н.Леонтьєва, Р.Маргрейтер, С.Мюнкера, А.Рослера, В.В.Савчука, М.Сендбота, М.А.Степанова, В.В.Панфьорова, К.Піаса, Дж.Толена, Н.С.Фатихова, Р.Фітца, С.І.Шелонаєв. Наукові розвідки вказаних авторів присвячені переважно формуванню категоріального інструментарію дослідження медіа простору у вигляді розробки конкретних методологій, які формують ті чи інші напрями розвитку медіафілософії.

Глобалізуючий ефект засобів масової комунікації, процес формування та розвитку глобального медіапростору, що включає численні засоби передачі інформації, породила важливі соціальні проблеми, пов’язані із впливом на людство подібного феномену. Цей аспект проблеми досліджували Д. Белл, М. Маклюен, П. Бергер, Т. Лукман,  Н. Луман, Е. Тоффлер, Р. Харіс, а також вітчизняні вчені Н.Б. Кирилова, А.М. Кисельов, І.С. Мелюхін, М.Г.Тур та інші. Інформаційно-комунікативні аспекти  медіапростору досліджуються у роботах А.В.Соловйова, О.А.Судоргіна, А.Н.Фортунатова, Н.А.Хлопаєвої, С.Н.Хуторного, І.В.Юдіна.

Медіапростір у контексті медіакультури досліджують такі автори, як  Е.Л.Вознесенська, О.В.Запєваліна, О.Т.Баришполець, Л.А.Найдьонова, Л.П.Саєнкова, І.В.Челишева, Є.Н.Юдіна. Вони розкривають взаємозалежність соціокультурних особливостей суспільства постмодерна у контексті формування медіапростору, що характеризується стимуляційними відносинами, нелінійним розвитком ціннісним та світоглядним плюралізмом.

Взаємозв’язок медіапростору та медіаосвіти проаналізовано у роботах В.А.Возчикова, І.В.Григор’євої, І.В.Жилавської, Л.А.Іванової, Н.Б.Кириллової, М.І.Романенка, М.К.Слюсаревського, А.В. Федорова. При цьому обґрунтовується розвиток освітнього простору як складової медіапростору, досліджуються напрями формування медіакомпетенцій та освітні функції медіа.

У другому підрозділі – «Особливості дослідження соціального простору у медіафілософії» - розкривається методологія дослідження соціального простору у медіа філософії.

Медіафілософія мислиться як особливий підхід до медіа, вона намагається не пояснити медіа, а знайти медіа у соціальному просторі. Це положення артикулює основну, медіафілософськи обумовлену  особливість аналізу соціального простору - відмінність між „медіумом“ і „медіальністю“, при цьому у центрі аналізу соціального простору знаходиться не аналіз власне медіа, а сутність медіальності як його атрибуту. Медіатеорія аналізує медіальність соціального простору з погляду матеріальності, процесів, що відбуваються, функціонування конкретних складових медіапростору, комунікативного процесу тощо. Медіафілософія аналізує понятійно-смисловий аспект медіа як інтегральної характеристики медіапростору.

Медіафілософське дослідження соціального простору орієнтоване передусім на аналіз значеннєвого виміру функціонування медіа та їх уплетеність в особистісний світ людини. Реальність медіа є та дійсність, яку даний засіб допускає до буття, є його здатність модифікувати реальність. Зі змістовного погляду медіапростір вивчається медіафілософією перш за все як текст, що має особистісне для кожної людини значення. Текст - це структурований та опредмечений простір, оскільки він визначає місце й час подій. Усяке текстове повідомлення у межах медіапростору несе конкретний зміст, яким воно укорінене у певному бутті, і це є його конкретна онтологія. Таким чином, медіальний вимір соціального простору забезпечує входження людини у ту сферу досвіду, який породжує можливість певного висловлення чи повідомлення,  що є посередником між людьми.

Суттєва особливість медіафілософського аналізу соціального простору – це орієнтація на взаємозв’язок з культурним простором. Наявність символічної мови в культурі створює можливість змістовного наповнення медіапростору. Реальність медіа вкорінена в онтологічних властивостях самої культурної здатності людини, яка, потребуючи свого власного закріплення у бутті, породжує простір розуміння, організацією якого й займається медіапростір.

У третьому підрозділі – «Основні напрями та проблематика досліджень медіапростору в медіафілософії» - здійснено узагальнений аналіз напрямів досліджень медіапростору у контексті проблематики медіафілософії.

До основних напрямів дослідження медіапростору у межах медіафілософського знання доцільно віднести: аналіз медіапростору як інтегрованого поняття з визначеннямйого специфіки як різновидності соціального простору в епоху масових електронних засобів комунікації; розгляд медіапростору поза контекстом сучасного інформаційного суспільства та мас-медіа як атрибуту соціального простору будь-якого суспільства з домінуванням проблематики медіальності як його характеристики; аналіз мови та текстів як структурних компонентів медіапростору та медіапростору як значеннєвого поля; встановлення конкретних репрезентацій та соціокультурного контексту медіа простору з орієнтацією на конкретні дослідницькі проекти його трансформацій; встановлення значеннєвого змісту медіапростору у контексті різноманіття «мов» тих чи інших медіа.

Найбільш актуальною проблемою досліджень медіапростору є створення його інтегрованого визначення. Медіапростір визначається як електронні умови, у яких групи людей можуть працювати разом, навіть якщо вони не перебувають у тому самому місці у той же час, сукупність джерел, з яких люди одержують інформацію, і значеннєве поле, яке ці джерела формують» медіа та система цінностей і репрезентацій інших соціальних інститутів тощо. Найбільш поширеною є інтерпретація медіапростору як частини соціального простору, що має три форми репрезентації: фізичний простір, простір соціальних відносин і символічний простір. Цим репрезентаціям відповідають три складові медіапростору: мас-медіа, відносини між соціальними суб’єктами у процесі виробництва і споживання інформації, символічні значення (поля) месиджів. При цьому медіапростір — це не просте відображення реальності, це соціально конструйоване розуміння світу, що відображає й конституює соціальний простір.

Поняття медіапростору у порівнянні з поняттям інформаційного простору знаменувало собою  феноменологічне зрушення у розумінні соціального простору з акцентуванням на власне життя свідомості в кінцевій області її моделюючих реалізацій. При цьому медіапростір для конкретних людей існує не як певна система, а як особистісна подія. Медіапростір у такій системі координат збігається з життєвим світом людини. Відповідно вирішення проблем відчуження людини у медіапросторі дослідники вважають однією з найбільш важливих і з погляду методології його дослідження, і з погляду його практичного проектування.

У другому розділі – «Особливості медіапростору як соціокультурного феномену» - дається характеристика медіапростору як складової інформаційного суспільства та його соціокультурногопростору.

У першому підрозділі - «Медіапростір як атрибут інформаційного суспільства» - визначаються особливості медіапростору як соціальної реальності інформаційного суспільства.

Хоча інформаційне суспільство у теоретично спроектованих варіантах ніде не відбулося, проте реально існує специфічна особливість його початкового етапу - стрімке посилення значення медіасфери, що охоплює своїм впливом всі сфери життєдіяльності суспільства. Потенціал соціотворення інформаційних медіа зростає в міру зростання їх технологічних можливостей, оскільки постійно зростаючі потоки інформації змінюють як модуси існування людини, так і соціальні відносини, що склалися. Розвиток медіапростору поєднаний із процесами глобалізації й інформатизації, змінює свідомість людини і загальнокультурну картину світу. Загальна медіалізація суспільства, що ґрунтується на розвитку інформаційних технологій, принципово змінила характер виробництва й споживання, а також систему управління суспільством.

Медіапростір як віртуальний простір є однією з характерних особливостей інформаційного суспільства. При цьому медіалізація соціального простору в інформаційному суспільстві має чимало негативу, вона породжує «владу симулякрів»,  гомогенізацію символів, ідей, моделей поведінки, а одночасно із цим і фрагментарність, індивідуалізованість, локальність зразків і ідентифікацій. Серед основних негативних впливів медіапростору також слід згадати процеси стандартизації життя людей, у яких «розмиваються» засади самоідентифікації. Інша загроза - звикання до віртуального світу, втрата критеріїв просторово-часової адекватності.

Медіапростір інформаційного суспільства  має оцінюватися у першу чергу з погляду впливу на реальне буття людини. Значна увага до самих мас-медіа витісняє на периферію проблеми культури. Технологічний простір мас-медіа, які б найсучасніші форми вони не отримували, виявляється внутрішньо змістовно порожнім. Звідси постає проблема культурного виміру медіапростору, вирішення якої є принципово важливим для узгодження розвитку медіа, загалом інформаційних інфраструктур, з буттям людини. Проблема гуманоцентричної трансформації медіапростору інформаційного суспільства полягає у тому, що здійснюване у його межах виробництво має бути перш за все духовним, і саме це забезпечує перетворення медіапростору з медійно-інформаційного в медійно-екзистенційне.

У другому підрозділі – «Трансляція соціальних цінностей у медіапросторі» - здійснено аналіз медіпростору як середовища продукування та трансляції соціальних цінностей.

У ціннісному відношені сучасний медіапростір у певному сенсі слід вважати сферою реалізації основних принципів постмодерну: верховенство принципу деконструкції, ігрової й іронічної еклектики, гіпертекстуальності в спілкуванні з текстом культури і його суб'єктами тощо. Віртуально-мережна медіакультура, що змістовно наповнює медіапростір, дає можливість реалізувати концепти нових ціннісних стратегій практично не випробовуючи на собі тиск минулих традицій.

Медіапростір є одночасно культурною і соціальною системою і відіграє усе більш значиму роль у динаміці сучасних соціокультурних процесів. Серед них найбільше значення мають процеси глобалізації. Відповідно, у медіапросторі виробляється та транслюється система цінностей, що орієнтує масову свідомість на прийняття універсальних норм. Сворений електронними медіа медіапростір стає основним каналом трансляції такої транснаціональної культури та її цінностей, тому вона найбільше наближається до такого явища, як медіакультура. У той же час мережний медіапростір сприяє взаємодії по мережному принципу безлічі різних культур, їх полілогу, а відтак розглядається як додатковий канал для збереження цінностей етнокультур й поширення культурної спадщини. Процеси глобальної ціннісної гомогенізації на особистісному рівні відображаються у формуванні специфічної мережної культури, єдиної для всіх суб'єктів медіа простору, проте не завжди адекватною культурним традиціям і особистим потребам.

У реальному вимірі ціннісні проблеми медіапростору ускладнюються низкою амбівалентних процесів. Один з них - наявність корпоративних соціальних інтересів, з якими пов'язані мас-медіа і які обумовлюють домінуючий вплив ідеологій та систем цінностей окремих соціальних груп. Інший пов’язаний з активацією мас-медіа, особливо електронно-візуальними, у людській свідомості властивостей, які необхідні для міфотворчості, і трансляцією цінностей міфів через численних медіагероїв та медіанарративи, які значно краще сприймаються людьми, ніж раціонально обґрунтовані цінності. Ще один полягає у зростанні мас-медіа з розвагами, що породжує культивують ставлення до життя як до гри й «артизує» реальність, позбавляючи суб'єктів медіапростору реальних ціннісних та смисложиттєвих орієнтирів у соціумі і ціннісно-етичних вимірів буття.

У третьому розділі – «Медіапростір як простір життя людини» - досліджується антропологічна екзистенція медіапростору у інформаційному, культурному та освітньому вимірах.

У першому підрозділі – «Комунікативно-інформаційний вимір медіапростору» - визначаються характеристики медіапростору як інформаційно-комунікативного середовища буття людини.

Спілкування між людьми у межах медіапростору створює комунікативне  середовище. Складається багате можливостями інтерактивне комунікативне поле, яке стає областю самореалізації людини. Найважливішою інформаційно-комунікативною проблемою буття людини у медіапросторі є забезпечення її статусу як активного суб'єкта, а не пасивного споживача інформації в умовах односпрямованості комунікації мас-медіа. На особистісному рівні медіапростір є цілком адекватним комунікативно-інформаційним середовищем розвитку, оскільки кожна людина має здатність наповнювати інформацію індивідуальним змістом. Участь людини як суб'єкта у мережному медіапросторі формує у неї якості критичного мислення та цілеспрямованого відбору інформації.

Інтернет суттєво змінює характеристики медіапростору, перетворюючи обмін інформацією із суб'єкт-об'єктного у суб'єкт-суб'єктний процес. У новому медіа-просторі інформація стає дуже особистісною й життєвою. Інтернет і соціальні мережі дозволяють людям співорганізовуватися у нові співтовариства. З розвитком мережного медіапростору на перший план виходять не стільки проблеми корпоративно-ідеологічного контролю над інформацією, скільки проблеми забезпечення її смислової адекватності з погляду суб'єктів комунікації. Це передусім проблема збігу тезаурусу та проблема вибору способу передачі повідомлення.

Традиційний аналіз підпорядкований дослідженню впливу на людину тих чи інших різновидностей медіа. Методологічний підхід медіафілософії підводить до осмислення медіа як інтегрованої цілісності усіх різновидностей медіа, або їх конфігурацію. Використовуючи медіа, зрісшись із ними, людина  стає комунікантом, тобто просто інстанцією як передачі інформації, так і її середовища, формується гомогенне тіло маси учасників комунікації, або медіапростір. Проте саме комунікація, а не повідомлення веде до створення стійких міжособистісних відносин і особистісних структур. Комунікація стає не тільки реальністю існування, але всепоглинаючою, а тому і єдиною реальністю. З погляду нової форми суб'єктивності - свідомості користувачів-комунікантів - нові медіа є єдиний шлях знаходження свободи разом із засобами комунікації, а не ігноруючи їх.

У другому підрозділі – «Культурно-соціалізуючий вимір медіапростору» - медіапростір розглядається через призму медіакультури як його змісту.

Змістовним аспектом медіапростору є медіакультура, саме у межах цього концепту найбільш повно описується вся сукупність культурних впливів на особистість сучасних медіа та медіатехнологій. Її аналіз здійснюється передусім як рефлексія культурних процесів, що розвиваються в контексті й під впливом електронно-комунікаційних технологій і одночасно як визначення культурної значимості самих нових технологій, що трансформують культуру і ускладнюють соціокультурну практику буття людини. При цьому людина отримала можливість самостійно моделювати цілком нові конструкти медіареальності, у якій у кожного є право бачити й конструювати її власний варіант. Тому твори медійної культури стають соціокультурним середовищем, життєвим простором людини.

Відмітною соціалізуючою рисою сучасних медіатехнологій є їхня здатність не тільки створювати призначений для вживання продукт, але й впливати на людину,  змінюючи її уявлення про саму себе й навколишній світ. Макросвіт медіакультури являє собою повсякденний буттєвий контекст самовизначення особистості, направляючи процес індивідуально-особистісного становлення у простір проблемної спряженості медіакультурних змістів і людської суб'єктивності. Входження в медіакультуру виступає і практикою, і умовою адекватного освоєння проблемного поля людського існування. Разом з тим вона почасти руйнує існуючу в голові кожної людини системну картину світу, побудовану по традиційних канонах. 

Інтегрований характер впливу на людину сучасного медіапростору відображено в концепті комплексного медіакультурного феномена. Він представляє собою явище у медіапросторі, яке одночасно презентовано різними медіапродуктами та різними каналами поширення. Вказаний феномен має цілісну, внутрішньо погоджену концепцію, яка включає картину світу, світогляд, соціальні й психологічні закони й закономірності облаштування суспільства, організації й розвитку особистості, конкретні моделі поведінки. Комплексні медіафеномени визначають специфіку взаємодії індивіда з медіапростором, що являє собою одночасне споживання, продукування й творчість, але відрізняється неаддитивністю. Сукупність таких феноменів у вирішальній мірі визначають субкультурну диверсифікацію медіапростору, а відтак – і соціального простору інформаційного суспільства.

У третьому підрозділі – «Освітній вимір медіапростору» - аналізуєтьсяя медіаосвітній простір як поєднання медіапростору та освітнього простору.

Медіаосвітній простір є феноменом, що створюється на основі інтеграції освіти й інформаційно-комунікаційних технологій. Головною проблемою освітнього розвитку є створення умов для інтеграції медіапростору та освітнього простору у якості єдиного освітньо-соціалізуючого середовища, сприятливого для розвитку особистості. Наріжним каменем медіаосвіти на сучасному етапі розвитку є навчання підростаючого покоління здатності до самостійного аргументованого критичного осмислення медіа, розвиток їх «критичної автономії» у розумінні медіатекстів, підвищення їх інформаційної компетентності у сучасному медіапросторі.

Культурологічна інтерпретація медіаосвіти вимагає вирішення передусім проблеми взаємозв'язку медіакультури та медіаосвіти у медіапросторі. Медіаосвіта при цьому виступає як можливість прояснення траєкторій входження в медіакультуру, вироблення індивідуальних маршрутів розуміння останньої та ставлення до неї. Враховуючи особистісно-розвивальний характер медіаосвіти, важливою проблемою для неї є забезпечення результативності освітньої діяльності у вигляді формування комплексу медіакомпетенцій як сукупності знань і умінь, що дозволяють людині осягати цілісність сучасної медіакультури.

Важливою проблемою, яку вирішує медіаосвіта, є адаптація освітньої діяльності до нових вимірів медіапростору. Медіаосвіта та мультимедійні технології в освіті виступають основним провідником постмодерного дискурсу філософії освітньої діяльності. Медіаосвіта не доповнює традиційний навчальний процес, який склався, вона з допомогою медіа та нових інформаційних технологій створює інший гіпермедійний навчальний процес із іншою цільовою орієнтацією, іншими рольовими функціями учасників, іншим середовищем навчання. У зв’язку з цим особливості філософії освіти, обумовлені становленням інформаційного суспільства, визначаються передусім як медіакультурний вектор її розширення.