СТЕРЕОТИП КАК ПРЕДМЕТ СОЦИАЛЬНО – ФИЛОСОФСКОГО АНАЛИЗА :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження стереотипу як соціального феномена, показано ступінь розробки проблеми, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, особистий внесок автора, подано інформацію про апробацію й публікацію основних результатів дослідження та його структуру.

Перший розділ «Загальнометодологічні передумови дослідження стереотипу» присвячений розгляду ступеня розробки стереотипу в контексті соціального буття людини, а також у структурі свідомості. Здійснюється аналіз методологічного інструментарію, показано еволюцію «смислового» змісту поняття стереотипу, дається авторське визначення стереотипу.

У підрозділі 1.1. «Поняття стереотипу» визначається, що феномен стереотипності властивий будь-якій діяльності, тому є об'єктом розгляду різних гуманітарних наук: соціології, політології, філософії, культурології, етнографії, різних галузей психології т. д.

Автором виділено ознаки соціальних стереотипів, проаналізовані рівні формування стереотипних утворень.

Робиться висновок, що соціальна поведінка базується на стереотипах і зберігає свою стійкість незалежно від зміни соціальної ситуації, соціальної дійсності.

Обґрунтовується теза, згідно з якою стереотипи доцільно розділити на дві групи відповідно до тих рівнів, де вони починають діяти: особистому і соціальному. Особистий рівень виражає психологічний підхід до вивчення стереотипів, оскільки тут вивчається формування та дія індивідуальних стереотипів та їхній вплив на окремо взяту особу. Соціальний рівень містить соціальний підхід, де акцент робиться на груповому мисленні та поведінці. Стереотип автором розуміється як стандартизований образ, уявлення про соціальне явище, суб'єкт і об'єкт, емоційно забарвлений і високоригідний, такий, що формується з особистого досвіду або отримується з досвіду соціального оточення.

    У підрозділі 1.2. «Стереотип в історико-філософському дискурсі» представлено аналіз уявлень про стереотип в історичній ретроспективі. Увага концентрується на ідеї існування стереотипних поглядів у міфологічній свідомості. Дослідники вважають, що способи закріплення стереотипів у суспільній та індивідуальній свідомості зумовлені ритуалізацією і міфологізацією (Б. Маліновський і Е. Дюркгейм). У контексті ритуалів і символів, на прикладах тотемів і магії, простежується функціонування стереотипів сприйняття ритуальних практик (Л. Нікітін).

              Античні філософи обґрунтовували ідею стереотипного сприйняття дійсності (Платон) і визначали існування стереотипічних висновків (Аристотель). У середні віки увага зосереджувалася на стереотипному закріпленні усіх істин, виходячи з пріоритету віри над розумом.

              Автора однієї із перших спроб виділити такі види стереотипів, як феномени, що існують, знаходимо у філософській традиції епохи Нового часу (Ф. Бекон, концепція «ідолів»). Думку про те, що певні ідеї як поняття розуму не мають відповідного предмета в чуттєвому досвіді й переходять далі в уявлення, а згодом в установки і стереотипи, знаходимо у представника німецької класичної філософії І. Канта.

    З виникненням необхідності вивчення і пояснення законів функціонування масової свідомості, наукове соціально-теоретичне обґрунтування цього феномена бере початок у 20-ті роки ХХ століття у США. В дослідженні розглянуто ідеї засновника концепції стереотипного мислення і поведінки У. Ліпмана, проаналізовано методику дослідження національних стереотипів Д. Каца і К. Брейлі. Аналізується також теорія «динамічної стереотипії» І. Павлова, де стереотип розуміється як здатність нейронів мозку фіксувати однотипні зміни довкілля та відповідним чином реагувати на ці зміни.

              Наведено аналіз робіт дослідників радянського періоду з вивчення стереотипів: П. Шихірєва, Ю. Шерковіна, А. Агєєва, В. Петренка, В. Панфьорова, І. Кона, В. Ядова, Г. Кондратенка, В. Куніциної, Г. Кцоєвої та інших, де висуваються на перший план психо-соціальні функції стереотипу. Здебільшого йому надаються негативні характеристики, критикується за тенденційність і неправдиву узагальненість, бо сталі стереотипи не піддаються змінам, і тим самим, перешкоджають комунікації.

              Показано, що в сучасній західній науці інтерес до вивчення стереотипів і їхньої ролі у формуванні суспільної свідомості реалізується в різних наукових напрямах. Ідентичні процеси у сфері вивчення стереотипу спостерігаються в українській і російській науці. В американській науковій традиції питання стереотипу розглядається саме у практичному контексті, що вирізняє її з-поміж інших підходів.

              У підрозділі 1.3. «Методологія дослідження стереотипу» дисертант стверджує, що сучасне дослідження соціального стереотипу вимагає не тільки розгляду аксіологічного, емоційно-оцінного компонента, а й апріорності (слабка включеність або невключенність у сферу особистого досвіду) та підвищеної варіативності (одна і та ж ідея може бути включеною до складу різних стереотипів). На наш погляд, стереотип необхідно розглядати як феномен, що об’єктивно існує.

              Феномен соціального стереотипу передбачає, крім пояснення його природи, визначення його суті, виявлення умов можливостей його функціонування в суспільстві. Для осмислення соціального стереотипу є необхідним методологічний плюралізм, який передбачає можливість виправданого використання різноманітних методів, які об'єднуються між собою на основі доповнюваності.

              Для дослідження стереотипу в дисертації були використані загальнологічні й інтелектуальні процедури, такі як індукція, ідеалізація тощо. Теоретичний рівень пізнання стереотипу полягає в аксіоматичному методі: автором були виділені початкові співвідношення стереотипу та встановлені зміст і зв'язки в цій сфері. Засадничою стала ідея соціального стереотипу як певної спрямованості сучасного розуміння стереотипу взагалі, яка виявляється в різноманітності його форм, функцій, суб'єктів, носіїв, а також груп, що транслюють стереотип.

              Метод сходження від абстрактного до конкретного передбачає виділення елементарних фактів і характеристик, зведення їх в єдину систему стереотипних понять. За допомогою структурно-системного методу реалізовано вивчення соціального стереотипу як у його змістовій цілісності, так і його складових. Виділення стереотипу із загального комплексу знань і його категоріальної суті було реалізоване за допомогою методу категоріального аналізу.

              Другий розділ «Стереотипи і взаємозв'язок з масовою свідомістю» розкриває процес взаємозв'язку стереотипу з масовою свідомістю і масовою культурою, для цього характеризується специфіка механізмів поширення стереотипів засобами мас-медіа в соціумі.

              У підрозділі 2.1. «Стереотип як феномен масової культури» розглядається не лише як явище, що веде до втрати духовності й творчості, але як специфіка сучасного світу, його уніфікація, пов'язана з «техногенною» культурою, культурою потоку, конвеєра, штампу.

З одного боку, стереотип є явищем негативним, але якщо розглядати його як адекватну реакцію на світ, що ускладнюється і стає цілісністю, то він виступає закономірним і позитивним феноменом. Культуру мас та її стереотипні символи-знаки аналізує Г. Лебон («Психологія народів і мас»), З. Фройд («Масова психологія і аналіз людського я»), Х. Ортега-і-Гассет («Повстання мас»), Е. Канеті («Маса і влада»), С. Московічі («Століття натовпів»), Г. Блумер («Колективна поведінка») та інші.

У цьому підрозділі виділяється алгоритм утворення маси (з неорганізованого натовпу людей), що виявляється у загальному стереотипному погляді на один об'єкт або об'єкти, і внаслідок цього − відому здатність впливати один на одного. Внаслідок розгляду закономірностей і особливостей становлення масової культури можна стверджувати, що масовою вона стає, якщо стереотип відтворюється в перманентному режимі і цілком доступно подається широкій аудиторії засобами масової інформації. Масовість культури виявляється тоді, коли її стереотипи стандартизуються і безперешкодно поширюються серед великої аудиторії.

Автором обґрунтовується думка, що масова культура існує у вигляді знакової системи, яка є однаково доступною всім членам суспільства незалежно від соціального статусу і рівня знань. Вона здійснює циркуляцію стереотипів, що становить основу суспільної єдності та стабільності. Визначається, що в сучасному суспільстві, яке динамічно розвивається, масова культура стає не тільки механізмом соціалізації, котра виконує ціннісно-орієнтаційні функції, реалізовані через соціально марковане споживання, але й механізмом формування та дії стереотипів.

Наголошується, що представлена критика масової культури як культури стандартизованої породжує конформістську поведінку індивіда – «людини локатора» (Д. Рісмен), «одновимірної людини» (Г. Маркузе), «самовідчуженої особистості» (Е. Фром). Людина засвоює тип особистості, запропонований їй загальноприйнятим стереотипом, перестає бути собою та стає одним із багатьох уніфікованих особистісних зразків. Розкривається сутність споживацтва як стереотипної форми засвоєння реальності. На прикладі соціальної детермінації споживання Т. Веблена обґрунтовується сутність утилітарних процесів, що відбуваються у соціумі.

Стереотип виступає сполучною ланкою між поколіннями людства, транслюючи суспільні цінності та потреби. Його субстанціальна природа обумовлює формування тих чи інших явищ і процесів масової культури.

У підрозділі 2.2. «Феномен стереотипу в умовах формування масової свідомості» показано, що засвоєння стереотипів як соціальних явищ відбувається в процесі формування масової свідомості. Стверджується, що під час становлення та стабілізації суспільних процесів на «зламі» історії формуються найбільш стійкі стереотипи свідомості, які поширюються на все суспільство, набуваючи масового характеру.

Встановлено, що стереотип як явище конформізму притаманний масовій свідомості (Х. Арендт, Г. Маркузе, Ч. Міллс, В. Райх, Д. Рісмен, М. Уайд, Х. Ортега-і-Гассет, З. Фройд, Е. Фром та ін), яка носить нестійкий, аморфний характер, що і виступає основою формування стереотипів. У структурі масової свідомості виділено компоненти двох пізнавальних процесів, що виникають «зсередини» і засвоюються «ззовні» – ексгрупові компоненти (Г. Вайнштейн).

Автор виділяє три проблеми соціального зламу стереотипів у свідомості: 1) специфіка зламу соціальних стереотипів (що є конкретною формою «зламу соціального консенсусу»); 2) зміна шкали цінностей (що прямо вписується у характеристику соціальних чинників процесу соціального пізнання); 3) криза ідентичності. Аргументується думка, що певні події масової свідомості стереотипізуються в індивідуальній поведінці у стійкі й упорядковані залежності, певні усталені стереотипи комплексної системи, які обумовлюють масову поведінку в цілому.

Особлива увага приділяється специфіці формування стереотипу в масовій свідомості українського суспільства. Встановлено її обумовленість транзитивністю соціуму з одного якісного стану в інший (перехід від тоталітарного суспільного розвитку свідомості з єдиним домінуючим соціально-колективним стереотипом до сучасної світоглядної плюралістичності). Визначено, що природа стереотипів ґрунтується на сукупності змін, викликаних біфуркацією у суспільному житті. Вона впливає на ключові компоненти культури (цінності, вірування, норми) в масовій свідомості суспільства.

Загалом, існують протиріччя між стереотипами на когнітивному і афективному рівні, на рівні свідомого і несвідомого, що ще раз підтверджує існування в сучасній масовій свідомості взаємовиключних, протилежних один одному соціальних стереотипів.

У підрозділі 2.3. «Механізми поширення стереотипів у суспільстві» встановлено, що процеси стереотипізації отримують нові канали для впливу в суспільстві, якими виступають засоби масової комунікації та інформації (ЗМК та ЗМІ), беручи участь у побудові образу соціального світу. Стереотип формується і передається ЗМІ, які сприяють його закріпленню і поширенню.

Автором дисертаційної роботи виділяються два основних напрями у вивченні стереотипу в масових комунікаціях. Перший – прагматичний (У. Олбріг, Р. О'Хара), вивчає стереотип як спосіб збільшення ефекту для масового та ідеологічного впливу, це може бути пропаганда, реклама і так далі. Другий напрямок склався як соціально-критичний, де стереотип досліджується як продукція засобів масової комунікації у розрізі проблем культури (М. Хоркхаймер і Т. Адорно).

Відзначається, що феномен стереотипу як елемент комунікації є результатом процесу редукції, тобто спрощення, схематизації повідомлення. Гетерогенність аудиторії (за природою і складом) зумовлює редукційне розуміння тієї інформації, яка подається індивіду. Це спрощення необхідне комунікатору в силу обмеження у часі та просторі в процесі передачі інформації адресату.

У процесі категоризації явищ і подій у соціальному житті людини ЗМІ здійснюють упровадження соціальних стереотипів як феноменів у комунікативне поле суспільства, що отримало назву каналізування (операція переорієнтації будь-якого стереотипу з одного об'єкта на інший).

Проведений аналіз стереотипу дозволив стверджувати, що під час комунікації відбувається взаємодія трьох світів: світу, відображеного свідомістю аудиторії; світу, відображеного змістом масової інформації; та самого соціального світу, власне соціальної дійсності. Така взаємодія втілює систему, яка здатна відображати окремі факти як у суспільній, так і в індивідуальній свідомості. І представляє систему стереотипів, трансльованих ЗМІ в суспільстві.

Третій розділ «Роль стереотипів у глобалізованому світі» присвячений проблемам впливу стереотипів на групову і регіональну ідентичність та процесам становлення нових стереотипів в умовах глобалізації. Розглянуто також механізми функціонування стереотипів у контексті культури.

У підрозділі 3.1. «Феномен стереотипу в контексті групової ідентичності» констатується, що реальним транслятором стереотипів є група, стверджується положення про неможливість існування стереотипів поза групою і суспільством. Встановлюється початкове формування стереотипу в контексті первинної групи.

Здійснений аналіз структури соціальної групи показав наявність у ній чотирьох основних складових: по-перше, соціальна інтеракція, тобто комунікативна взаємодія, здійснювана за допомогою знакових систем («кодів»). По-друге, «наклеювання ярликів» – ідентифікує членство в групі, за допомогою формування образів у масовій свідомості. По-третє, ідентифікація – ототожнення індивідом себе з даною групою через протиставлення «ми – інші» шляхом встановлення соціальних кордонів. По-четверте, хабітуалізація – засвоєння індивідом даної соціальної позиції та формування у нього установок, стереотипів, притаманних групі (П. Бурдьє).

Констатується, що процес осмислення та узагальнення подібності людей, що належать до однієї групи, обґрунтовує їхнє емоційно забарвлене позитивними і негативними образами сприйняття «своїх» і «чужих». Це відбувається в процесі формування соціальної ідентичності, яка ґрунтується на обмеженні потреб індивіда. Але це веде до прояву агресивності щодо інших груп, які становлять реальну або уявну небезпеку для даної групи. Зазначається, що в спілкуванні з іншими людьми особа користується стереотипами, тобто уявленнями і парадигмами, які сформувалися у вигляді результату узагальнення раніше накопиченого досвіду.

Визначено прояв категоризації груп людей у формуванні специфічних стереотипів. Тому, сприйняття стереотипним чином іншої групи людей приводить до формування або позитивних авто стереотипів, або негативних гетеростереотипів. У груповій ідентичності стереотип є одним з чинників структурування, що впливає на самовизначення особистості та групи. Відзначається, що стереотипізація як універсальний інструмент адаптації використовується для сприйняття суспільного середовища. Вона визначає поведінкові норми для групи, що відрізняються від наказової й очікуваної індивідуальної поведінки. Соціальна ідентичність, як усвідомлення і переживання своєї приналежності спільнотам, таким чином, є необхідністю, а наявність соціальних стереотипів – потребою для кращої адаптації.

Проведене дослідження сучасних українських реалій свідчить про утворення «нових» стереотипів на тлі функціонування «старих». Колишні стереотипи сприймаються нормативно як для минулого, так і для сьогодення. Це обумовлює розуміння матричної природи стереотипу, яка полягає в його соціотворчій сутності, що формує поведінку людини і впливає на неї. Стереотип виступає проявом групової свідомості, яка перетворюється на соціальні установки, що безпосередньо впливають на сприйняття та оцінку реальності. Соціальна установка є первинною інформацією про суб'єкт, яка детермінує соціальні уявлення й експлікує їх у соціальні стереотипи, виступаючи підставою сенсоутворення.

Автором аналізується здатність особистості здійснювати самоідентифікацію з тими соціальними стереотипами, які «вмонтовані» й існують у груповій культурі. Дана особливість застосовується у міжкультурних взаємодіях. Водночас, вказується на існування як кризи ідентичності, так і кризи процесу формування позитивних стереотипів. Також припускається можливість вирішення даного протиріччя завдяки застосуванню проектної ідентичності в межах групи, яка спрямовуватиметься на руйнування колишніх стереотипів і виникнення нових стереотипних форм ідентичностей.

У підрозділі 3.2. «Функціонування стереотипу в умовах регіональної ідентичності» автором зроблена спроба аналізу процесу становлення та дії стереотипів як соціальних феноменів у регіональному контексті. Встановлено, що носії специфічних стереотипів у регіонах серед населення поширені нерівномірно, доведено їх здатність розподілятися на територіях, що характеризуються незамкнутістю і дисперсною присутністю в межах адміністративних одиниць.

Стереотип розглядається як феномен, культурна домінанта, що детермінує формування та становлення ідентичності взагалі, регіональної зокрема. Він виступає як явище культури, яке дозволяє індивіду ідентифікувати себе з регіоном проживання. Сам регіон розуміється не як адміністративна одиниця, а як спільнота, з’єднана загальним міфом, де стереотипи виступають домінантами, які і закріплюють міф. Історична пам'ять і ідентичність в історичному процесі постійно конструюються або реконструюються стереотипами в залежності від політичних і ідеологічних цілей. При взаємодії з іншими регіонами на перший план виходять такі стереотипи, які мають автономну природу (відповідають соціально-економічному розвитку, потребам регіону в певний період часу). При міжрегіональній взаємодії в процесі суспільного життя констатуємо існування протиріч, в умовах яких і формується стереотип, пов’язаний з історичною символікою й аксіологічною сферою буття регіону.

Стереотип, розглянутий нами в регіональному аспекті, має позитивну і негативну природу, є джерелом явних або латентних зіткнень, що не завжди ведуть до утворення конфліктної ситуації. Аналіз соціокультурної сфери функціонування стереотипів дозволяє констатувати існування заборони на перегляд їх сенсу та змісту. Тому стереотип може бути перешкодою для взаємного сприйняття і визнання представників певної субкультури. Концептуалізується поняття інерції в прийнятті таких стереотипів, як підтримка своєї «іншості», дистанціювання й інтерпретації світу, тим самим утворюється певний механізм сприйняття соціо-культурної своєрідності локалізованих суспільств у регіональному контексті.

У підпункті 3.3. «Трансформація стереотипів в умовах глобалізації» висувається положення про актуальну проблему сучасності, що полягає у явищі уніфікації і стандартизації цінностей, унаслідок чого глобальне комунікативне поле передбачає стереотипізацію основних сфер життєдіяльності людини. Проаналізований процес дає можливість усвідомлювати і вивчати стереотип не лише в контексті національної держави або національної культури, але і як глобальний феномен.

У підрозділі роботи акцентується увага на змінах стереотипів у соціокультурній площині, що супроводжуються конфліктами між консервативними і модерними настроями певних верств населення, між поколіннями (оскільки носії трансформаційних і традиційних форм стереотипів зазвичай відрізняються за віком), між столицею, великими містами та провінцією (тому що носії нових стереотипів зосереджені переважно в мегаполісах).

Представники традиційних і глобальних стереотипів живуть ніби в різних світах, тому по-різному бачать одну і ту ж соціальну дійсність, у двох вимірах, обумовлених різними соціальними стереотипами.

Дослідження показало, що в епоху глобалізації процеси стереотипізації є одним з механізмів перетворювальної діяльності нарівні з процесами організації та самоорганізації. Це пов'язано з тим, що такі процеси в період змін піддаються стереотипізації й їхні функції співпадають з функцією стереотипів, а саме: вони зберігають існуючі системи і тим самим заважають виконувати реформування засад.

Вважаємо, що в період глобальних трансформацій стереотипи проявляються як засади здійснення самоорганізаційних процесів і виступають тим чинником, який впливає на вибір шляхів розвитку, базується на стереотипізованих соціальних уявленнях, підвалинах даної соціальної системи.

Дається авторське розуміння механізму поширення стереотипів у процесі глобалізації, що розкриває суть універсалізації та закріплення глобальних стереотипів у контексті сучасних реалій. Обґрунтовується ідея тиражування та засвоєння глобальних стереотипів, що полягає в поширенні вестернізаційних ідеалів і цінностей. Різні в культурному відношенні люди починають засвоювати однакові, привнесені ззовні ідеї, погляди і виробляють на цій підставі відповідні стереотипи.