ОСВІТА ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ТА ДОСВІД УПРОВАДЖЕННЯ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, сформульовані положення, які становлять наукову новизну результатів дослідження, розкрито їх практичне значення, вказано апробацію результатів дослідження, структуру і обсяг дисертації.

У першому розділі – «Теоретичні та методологічні засади філософсько-освітнього дослідження проблеми сталого розвитку» – визначено сутність освіти для сталого розвитку у контексті існуючих наукових розвідок, методологія та напрями її філософського дослідження.

У першому підрозділі – «Стан дослідження проблеми сталого розвитку у філософії освіти» – визначено особливості досліджуваного концепту та зроблено узагальнений аналіз наукових підходів до його дослідження.

 «Суспільство для сталого розвитку» є чи не найбільш узагальненим та одночасно практично орієнтованим концептом, який визначає сутність та напрям соціальних трансформацій сучасності. Нині такий аналіз вже традиційно здійснюється у межах філософської рефлексії трансформаційних процесів. Дослідження концепції сталого розвитку у контексті становлення освіти постіндустріального зразка вимагає, передусім, аналізу взаємозв’язку між генезисом ідей сталого розвитку та загальнотеоретичними підвалинами освітніх трансформацій. Теоретичні витоки ідеї сталого розвитку виходять з класичної теорії суспільного розвитку, вчення про біосферу на ноосферному етапі її розвитку та теорій постіндустріального суспільства. При цьому простежується інтерпретація освіти як формування «природної» людини, що забезпечує коеволюційний розвиток та стабільність відносин по лінії суспільство–природа.

Педагогічні та філософсько-освітні розвідки у царині освіти для сталого розвитку здійснюють як українські та російські автори (С. Алексєєв, М. Аргунова, Б. Большаков, Н. Дагбаєва, Д. Єрмаков,. Н. Захлєбний, Д. Кавтарадзе, В. Калінін, Н. Корякіна, Н. Касимов, О. Кузнецов, Н. Марфенін, Т. Потапова, Н. Тарасова, А. Урсул,), так і їх західні колеги (М. Боннет, В. Філхо, Х. Голдмен, Т. Райт та інші).

Важливі теоретичні аспекти основ сталого розвитку суспільства як філософсько-освітньої проблеми висвітлені у працях українських дослідників В. Андрущенка, І. Бичка, М. Горлача, В. Горлинського, В. Горського, Ф. Канаха, К. Карпенко, М. Кисельова, С. Кримського, В. Крисаченка, І. Надольного, М. Русина, А. Толстоухова, Ю. Федіна, Д. Чижевського та ін. Різноманітні аспекти філософії освіти та особливості співвіднесення освіти з цінностями суспільства у контексті сталого розвитку проаналізовані у роботах сучасних українських дослідників В. Андрущенка, І. Беха, І. Єршової-Бабенко, М. Коноха, М. Романенка, І. Степаненко та інших. Вітчизняні філософи М. Култаєва, К. Корсак, І. Радіонова аналізують проблему на основі узагальнення зарубіжних філософсько-освітніх концепцій. Філософські засади стратегії розвитку української освіти з урахуванням проблематики сталого розвитку розглядаються у працях В. Андрущенка, Ю. Бойчука, І. Бушман, Л. Горбунової, І. Зязюна, В. Кременя, В. Кушерця, С. Клепка, О. Микитюка, М. Михальченка, І. Степаненко, Г. Темка, С. Черепанової, В. Шевченка. При аналізі філософсько-освітніх аспектів концепту сталого розвитку особлива увага приділяється теоретико-методологічним засадам освіти (В. Бех, В. Лутай, І. Предборська, М. Романенко, Ю. Ротенфельд, В. Ярошовець), сучасним парадигмам освіти, її суперечностям (І. Добронравова, В. Лутай, В. Пазенок та ін.), психолого-педагогічним аспектам модернізації вищої школи (В. Галузинський, М. Євтух).

Самостійним напрямом аналізу філософсько-освітніх аспектів концепту сталого розвитку є виділення основних складових теоретико-методологічного обґрунтування освіти для сталого розвитку. Ноосферизм задає інтегративний вектор розвитку освіти у межах стратегії сталого розвитку, дає можливість суттєво розширити зміст та ціннісні орієнтири освітньої діяльності за рахунок її загальнопланетарного виміру та поєднання екоцентричних та гуманоцентричних пріоритетів. Синергетику можна вважати ядром методології освіти для сталого розвитку, оскільки вона формує розуміння характеру розвитку суспільства, адекватне реальним тенденціям та потребам розвитку соціуму у постіндустріальну епоху, а відтак – і забезпечує максимальний реалізм у формулюванні цілей та пріоритетів освіти, зорієнтованої на забезпечення потреб сталого розвитку. Теорія систем дає можливість розглядати людину як складну, відкриту систему, котра саморозвивається, і внести до проблематики освіти для сталого розвитку тему самоактуалізації особистості як центральної для освіти ХХІ ст. Застосування методології глобальної освіти відкриває можливості синтезу освіти для сталого розвитку з такими фундаментальними процесами, як формування відкритої освіти, світового та регіонального освітніх просторів, медіа-простору та освітнього медіа-простору. Теорія ризиків в освітньому вимірі стосується формування здатності людей жити без конфліктів у світі різноманіття – різних культур, принципів розвитку, уявлень про добро та зло тощо. При цьому саме освіта розглядається як механізм узгодження різноманіття через гомогенізацію цінностей та цілей розвитку.  

У другому підрозділі – «Концепт «сталого розвитку» та його освітня складова у контексті філософської проблематики» – розкрито місце освіти в концепції сталого розвитку у контексті філософської проблематики.

У філософському плані концепція сталого розвитку розкривається як теорія загального благоустрою, заснована на феноменології  розвитку. Сталий розвиток  людства як певна  загальна вимога стійкості, застосовна до  всякого феномену розвитку, здійснюється як гуманітарний розвиток. Освіта є змістом універсального феномену розвитку, у  якості змісту  феномена  гуманітарного  розвитку  освіта  є насамперед інституціоналізована форма діяльності, що забезпечує проектування, моделювання суспільства на засадах сталого розвитку через зміни його гуманітарної складової, тобто людини, її цінностей, здібностей, прагнень. 

Доведено, що в сучасних умовах теорія сталого розвитку виступає безальтернативною методологічною основою розробки проблем розвитку суспільства як на загальноцивілізаційному, так і на національному та місцевому рівнях. Концепція по своїй суті є інтегральною і має глибокий філософський зміст. Освіта є найважливішим інструментом сталого розвитку, передусім щодо забезпечення ціннісної переорієнтації діяльності людства та конкретних людей. Освітня складова сталого розвитку інтерпретується як освоєння нових сенсів спільного розвитку людини, суспільства й природи і генерує перебудову всієї освітньої діяльності, виходячи з нових цінностей розвитку людства на всіх рівнях – від цілепокладання у контексті тенденцій та потреб соціального розвитку до конкретних технологій навчання. І це характеризує освіту для сталого розвитку не просто як один з напрямів освітньої діяльності, а як змістовний механізм становлення постнекласичної освіти і у цьому сенсі як важливий об’єкт філософсько-освітнього аналізу.

Обґрунтовано необхідність розрізняти соціокультурне, педагогічне та філософсько-освітнє розуміння освіти для сталого розвитку. У першому випадку її доцільно інтерпретувати атрибутивно, як складову частину загального процесу становлення суспільства сталого розвитку у тій частині, що стосується трансформації освітньої сфери. У другому випадку мова йде про окремий напрям розвитку освітньої діяльності як сукупність змісту, принципів, форм навчально-виховного процесу, які з одного боку переорієнтовують його на засади сталого розвитку, а з іншого – формують міждисциплінарний зміст сталого розвитку як предмета.  У філософсько-освітньому плані освіту для сталого розвитку доцільно розуміти як характеристику постнекласичної освіти, яка переорієнтовує її на засади та потреби сталого розвитку у ціннісному, цілепокладальному та змістовному аспекті. Відповідно інтерпретація її філософсько-освітнього змісту має здійснюватися як обґрунтування характерних рис, що сприяють становленню постнекласичної освіти як освіти суспільства сталого розвитку.

У третьому підрозділі – «Вплив проблематики філософсько-освітніх досліджень сталого розвитку на формування міжнародних освітніх стандартів» - здійснено узагальнений аналіз філософсько-освітніх проблем, які випливають зі змісту міжнародних документів у царині освіти для сталого розвитку.

Необхідність розробки численних міжнародних документів, що регламентують стандарти освіти для сталого розвитку для міжнародної спільноти, стимулюють теоретичні дослідження та їх філософські узагальнення. Разом з тим, аналіз наявних концептуальних та нормативних документів у царині освіти для сталого розвитку дає уявлення про актуальну для світової спільноти проблематику, яка має визначати і напрям філософсько-освітніх досліджень. Встановлено, що загалом практичне поле досліджень у царині освіти для сталого розвитку вже склалося і потребує серйозного філософсько-освітнього аналізу. У ньому виділено дві складові частини. По-перше, це аналіз процесу становлення основних засад ОСР та його відображення в основних міжнародних документах в історичній ретроспективі. По-друге, це змістовно-узагальнюючий аналіз основних проблем ОСР як безпосередня основа формулювання філософсько-освітньої проблематики у даній царині.

Встановлено, що на сьогодні загальна проблематика ОСР уже цілком явно групується навколо кількох складових, які можна виділити відповідно до документів ЮНЕСКО та низки міжнародних нарад і котрі як практичні орієнтири визначають і напрями філософсько-освітніх досліджень. По-перше, це визначення сутності ОСР  як самостійного напряму реалізації стратегії переходу суспільства до сталого розвитку. По-друге, структура ОСР та основні напрями діяльності. По-третє, визначення стратегії реалізації планів щодо сталого розвитку з використанням ОСР. По-четверте, визначення основних суб’єктів ОСР та їх функцій. По-п’яте, обґрунтування принципів та основних засад розвитку ОСР, а на їх основі – факторів її   ефективності. По-шосте, зв’язок ОСР з основними трансформаціями у освітній сфері, пов’язаними з упровадженням засад сталого розвитку.

 Обґрунтовано, що найбільша увага у філософсько-освітніх дослідженнях проблематики ОСР як міжнародного інституту має бути приділена формулюванню загального визначення ОСР як освітнього та соціального феномену, який відіграє важливу роль як у формуванні нових соціальних відносин, так і у системних освітніх трансформаціях, у методологічній розробці проблематики цілепокладання та орієнтовних результатів роботи, обґрунтуванні змістовного цілепокладання стратегії у вигляді характеристик ОСР, що за своєю природою ведуть до формування постнекласичної системи освіти, адаптації методологічних засад трансформації освітніх систем (особливо по лінії некласична освіта – постнекласична освіта) до проблеми діяльності щодо становлення ОСР, обґрунтування системи принципів ОСР, виходячи із загальних засад трансформації освітніх систем постіндустріального суспільства, виокремлення тих чи інших напрямів становлення постнекласичної освіти на основі аналізу ОСР як його інституціоналізованої форми.

У другому розділі – «Становлення освіти для сталого розвитку як складової процесу розвитку постіндустріального суспільства та постнекласичної освіти» – надається характеристика освіти для сталого розвитку у галузевому та загальносоціальному контексті.

У першому підрозділі – «Освіта для сталого розвитку у «суспільстві знань»: ціннісно-світоглядні та методологічні інтенції» – визначено особливості становлення освіти для сталого розвитку як реальності «суспільства знань».

Обґрунтовано, що у межах суспільства знань імператив виживання людства має означати імператив переходу до нової сталості соціоприродної еволюції, в механізмах якої провідна роль в процесах гармонізації переходить до суспільного інтелекту. Механізмом формування і відтворення суспільного інтелекту, субстанція якого – знання, є освіта як соціальний і цивілізаційний інститут. В основі цього процесу лежить імператив глобально-цивілізаційного виховання людини, поєднаний із морально-ноосферним імперативом, що спирається на нову некласичну моральність, у системі цінностей і пріоритетів якої здійснюється глибинний синтез моральності, духовності й інтелекту, а також ноосферно-екологічний імператив як основа нового світогляду.

Синергетична рефлексія системи освіти надзвичайно важлива, оскільки освіта знаходиться в зоні біфуркації, випробовуючи одночасно різноспрямовані впливи соціуму. Найбільше значення для становлення сучасної освіти для сталого розвитку у контексті синергетичної методології має формування відкритої освітньої системи. Оскільки сучасна наукова картина світу ґрунтується на теорії відкритості світу, цілком виправдано говорити про відкритість системи освіти. Відкритість людини визначається відкритістю світу, людина сама постає як відкрита, складна система, що самоорганізується і сама виступає у якості світорозуміння. Застосування синергетичного підходу дозволяє розширити рамки освіти, наповнити її моральним змістом; освіта постає як нескінчений процес осягнення людиною себе і навколишнього світу.

У другому підрозділі – «Освіта для сталого розвитку як механізм екоцентристської переорієнтації освітньої діяльності» – визначено зміст та роль екологічної складової досліджуваного феномену.

Сучасна екологічна освіта як основний засіб гармонізації взаємодії людини і природи не обмежується засадами охорони природи, а являє собою міждисциплінарну основу освіти сталого розвитку. Під її впливом у системі освіти змінюються методи пізнання та ціннісні орієнтації. В основі екологічної освіти знаходиться розробка, у тому числі і філософсько-освітня, понять «екосистема», «екологічна взаємодія», «екологічна суперечність», «екологічний розвиток», «екологічна стійкість». З філософського погляду найбільше значення має  онтологічна схема побудови екологічного знання в єдності з проблемно-орієнтованим підходом. У процесі екологічної освіти повинна здійснюватися інтеграція наукових знань щодо взаємодії людства і природи та відповідних соціокультурних кодів, що призведе до гуманізації освіти.

Кумулятивним результатом екологічної освіти є формування екологічної культури, в рамках якої взаємовідносини людини і природи постають як духовно-моральна проблема. Екологічна культура є такою сукупністю матеріальних і духовних цінностей, а також способів і результатів людської діяльності та життєдіяльності, яка обумовлює відповідності соціокультурного процесу збереженню природного середовища, тобто екологічну культуру можна розглядати як інтелектуально-духовну основу цивілізації сталого типу. Відтак екологічні освіту та культуру доцільно розглядати як механізм формування духовності суспільства сталого розвитку.

В її основі лежать принципи екологічної етики, тобто моральних взаємовідносин між людиною і природою, заснованих на сприйнятті природи як морального партнера, рівноправності і рівноцінності всього живого, а також на обмеженні прав і потреб людини на засадах принципу відповідальності за можливість продовження життя прийдешніх поколінь людей. Екологічна етика ґрунтується на знанні законів розвитку біосфери, узгодженні взаємодії людини з біосферою з ними, встановленні на цій основі загальних правил відносин людини і природи, інституціоналізації коеволюції біосфери і суспільства, врахуванні інтересів майбутніх поколінь, обмеженні витрачання ресурсів та впливу на природні цикли кругообігу речовин.

У третьому розділі – «Концептуалізація філософських засад освіти для сталого розвитку в освітній практиці» – розкрито потенціал освіти для сталого розвитку як методології реформування освітньої сфери.

У першому підрозділі – «Становлення освіти для сталого розвитку: міжнародний досвід та вітчизняні  реалії» – дається узагальнений аналіз досягнень та проблем у процесі становлення освіти для сталого розвитку.

Футуризація і інноватизація утворюють ядро ​​освіти для сталого розвитку, і внаслідок цього вона є більш динамічною, прогресивною у порівнянні з іншими напрямами розвитку постнекласичної освіти. Десятиріччя ООН з ОСР включає орієнтацію на трансформацію екологічної освіти в освіту для сталого розвитку. На разі універсальної моделі освіти для стійкого розвитку не існує. Кожна країна має визначати свої пріоритети і програми дій, а також визначити свої цілі. В групу країн, які лідирують з ОСР, входять Швеція, Нідерланди, Австрія, з пострадянських країн - Казахстан.

ОСР є новою формою «пронизуючого» навчання, яке охоплює практично усі предметні галузі природничих, гуманітарних і технічних наук.  Основні тенденції трансформації існуючої ситуації в плані цілей політики і практики полягають у переході від освіти як підготовки до економічного життя до освіти як основи для створення сталого суспільства, економіки та навколишнього середовища; від освіти як продукту до освіти як процесу набуття компетентностей; від практичного сприйняття освіти як інструкції до освіти як співучасті в навчанні. Міжнародний досвід вказує на такі нові підходи в освіті, пов’язані з упровадженням ОСР: міждисциплінарний підхід, заснований на вивченні соціально-екологічної моделі світу; модель випереджаючої («майбутньої») освіти, орієнтованої на практику; активна модель знань і конструктивно-оптимістичний підхід до вирішення проблем розвитку.

Встановлено, що в Україні вже наявна реальна діюча екологічна освіта, а основні завдання полягають в її подальшій модернізації у контексті розробки освітніх стандартів третього покоління. Питання формування освіти в інтересах сталого розвитку повинні бути виведені з числа галузевих в категорію національних пріоритетів.

У другому підрозділі – «Випереджаюча освіта для сталого розвитку та соціокультурне проектування в Україні і на Дніпропетровщині» – надано характеристику випереджаючої освіти як практичного механізму впливу засад сталого розвитку на освітню практику.

Загальнометодологічною основою практичного використання освіти для проектування соціальних інновацій є концепт ноосферної освіти. У його межах забезпечується розробка, передусім, проективно-моделюючих функцій освіти стосовно суспільства. Сама модель збалансованого майбутнього повинна реалізовуватися завдяки соціальному проектуванню, що призведе до формування нової моделі розвитку суспільства.

Випереджаюча освіта є основоположним елементом існуючої системи освіти, мета якої – становлення інформаційного суспільства зі сталим розвитком. У новій освітній моделі випереджаючий аспект повинен акцентувати увагу на технологіях вивчення майбутнього і прогнозування. Практичні функції випереджаючої освіти реалізуються через принцип освіти впродовж усього життя. Філософська значущість ідеї освіти впродовж усього життя в контексті концепції ОСР полягає в тому, щоб забезпечити кожній людині постійний розвиток, вдосконалення, творче оновлення протягом всього життя, а значить, забезпечити сталий розвиток всього суспільства.

В Україні на загальнодержавному рівні визнано пріоритетність розвитку освіти як фактора формування нових соціальних відносин. На сьогодні успіхи у впровадженні освіти для сталого розвитку цілком очевидні, оскільки Україна є єдиною країною, де її складові включені наскрізно пронизують усі рівні освіти. На Дніпропетровщині програма «Освіта для сталого розвитку» є методологічною та операціональною основою трансформації регіональної системи освіти на засадах сталого розвитку.