Англіканство: ґенеза, віросповідна сутність, місце в соціокультурному житті Англії :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання, окреслено наукову новизну, теоретичне й практичне значення, охарактеризовано методи, аргументовано зв'язок роботи з науковими програмами й темами, подано відомості про апробацію основних результатів дисертації.

У першому розділі  «Теоретико-методологічні засади та джерельна база дослідження» проаналізовано основні підходи в роботі, які є теоретичною базою для дослідження особливостей англіканства, його місця в соціокультурному житті Англії та визначено основні методи, які використано в дисертації.

Встановлено, що англіканство як напрям протестантизму, сформований в Англії у процесі Реформації, з його догматичними, культовими, організаційно-церковними особливостями є предметом наукового дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних авторів. Традиція дослідження особливостей реформаційних процесів у Європі, розгляд змісту вихідних віроповчальних ідей, культових особливостей протестантизму та його різновидів, зокрема англіканства, бере свій початок у працях відомих дореволюційних церковних істориків і дослідників-релігієзнавців (А. Булгакова, Н. Деліцина, С. Бондаря, А. Потєхіна, Х. Ретивцева, В. Соколова, Г. Вейнгартена, Л. Гейссера, Ф. Паульсена, В. Михайловського, В. Палмера, І. Пусі, В. Біркбека, Дж. Вордсворта та ін.).  Для більшості цих робіт перевагою є фактологічний матеріал, спрощене розуміння передумов і причин церковних реформ в Англії. Варто зазначити, що дореволюційними дослідниками було багато зроблено для з’ясування чинників виникнення та еволюції Англіканської церкви, особливостей її віровчення, богослужіння, організаційної структури, а також причин і наслідків Англійської революції, політики влади щодо церкви в епоху Реформації та пореформаційний період, насамперед у питаннях ідеології та релігійно-господарської практики, зокрема секуляризації.

У процесі пошуку зафіксовано, що в радянській науковій літературі (В. Гараджі, В. Добренькова, Ф. Капелюша, І. Кривельова, Л. Мітрохіна, В. Соколова, С. Токарєва, Д. Фурмана, А. Чанишева та ін.) був ґрунтовний огляд причин і передумов виникнення протестантизму, змісту основних його принципів, особливостей культової практики та аналіз специфіки основних його течій, розвитку та подальшого переосмислення вихідних ідей протестантизму. Що стосується безпосередньо англіканства, то цьому напряму, як правило, приділялася увага в межах загальної критики протестантської ідеології, і як результат – особливості Англіканської церкви як специфічного різновиду християнства розглядаються досить побіжно. Варто відмітити, що в дослідженнях (М. Барга, А. Ісаєнко, В. Лавровського, Т. Павлової, Ю. Саприкіна, Н. Смирнової, В. Штокмар та ін.), присвячених особливостям Реформації в Англії, причинам виникнення англіканства достатньо об’єктивно і ретельно розглядався вплив на Англіканську церкву політичних, соціально-економічних, релігійних чинників, які тією чи іншою мірою накладали відбиток на ідеологію англіканства. Поряд з релігієзнавчими підходами та узагальненнями, автори не обійшлись без використання характерних для того часу ідеологізованих моментів при оцінці віровчення та діяльності досліджуваної релігійної організації. З методологічного погляду, основний акцент у них робився на соціально-економічних та соціально-політичних аспектах, в той час, як інші аспекти вважались другорядними і, відповідно, аналізувались менш глибоко і ґрунтовно.

Зосереджено увагу на тому, що в останні роки у вітчизняній релігієзнавчій науці долаються догматизм і підходи, що характеризуються однобічним розумінням соціокультурних та релігійно-духовних процесів і явищ. Нове релігієзнавче бачення, яке ґрунтується на досить потужному масиві наукових досліджень релігії і враховує зміни, що відбулися у світі та в його релігійно-церковній сфері, втілено у цілій низці праць, у яких сформульовано загальні методологічні підходи до комплексного наукового аналізу історії та ідеології протестантизму в різноманітних його конфесійних виявах, окреслено теоретико-методологічні аспекти дослідження взаємозв’язку ренесансного гуманізму і Реформації на англійському ґрунті, розглянуто витоки та особливості англіканства, специфіку взаємодії влади і церкви тощо. У роботі зазначено, що досить плідними є розвідки українських релігієзнавців (В. Бондаренка, С. Головащенка, В. Докаша, В. Єленського, А. Колодного, П. Кралюка, В. Лубського, В. Любащенко, Л. Филипович, М. Черенкова, П. Яроцького та ін.), які присвячені різноманітним аспектам реформаційного руху в Європі, висвітленню змісту основних принципів ідеології протестантизму, особливостям поширення та функціонування протестантських організацій на українських теренах, процесам, що відбуваються в сучасному протестантизмі та визначенню місця протестантських церков у міжцерковному діалозі та екуменічному русі. 

У контексті реконструкції причин і передумов виникнення реформаційних ідей та їх поширення в Англії на особливу увагу заслуговують праці англійських дослідників (прибічників ліберальної, консервативної, позитивістської, «ревізіоністської» концепцій Реформації, концепції конфесіоналізації та ін.) (Дж. Страйпа, Дж. Барнета, Л. Додда, Дж. Рассела, Г. Галлама, Т. Маколея, Д. Юма, А. Алісон, В. Мітфорда, В. Коббетта, Г. Бокля, Д. Р. Гріна, А. Дж. Діккенса, Дж. Р. Елтона, Дж. Скерісбрика, Е. Даффі, К. Хейга, С. Ландера, І. Люкстона, П. Маршалла, К. Кемба, Д. МакКалока, Р. Хоулбрука та ін.), в яких розглядаються особливості соціокультурного і духовного життя Англії в дореформаційний, реформаційний та пореформаційний період, наводиться характеристика, виявляються чинники та дається оцінка Реформації в Англії,  аналізуються зміни, що відбуваються в релігії та церкві, у її взаєминах із владою, визначається роль і місце релігійних ідей у світогляді англійців. Важливе місце в дослідженнях англійських авторів (Дж. Стефенсона, Дж. Кокса, К. Уорда, Б. Кайє) займають і питання особливостей існування англіканських церков у секуляризованому суспільстві, екуменізму та міжцерковного діалогу, місця жінки в Церкві Англії тощо.

        У другому розділі «Передумови виникнення та сутнісні характеристики англіканства» виявлено причини та з’ясовано специфіку реформаційних процесів в Англії, розглянуто ґенезу англіканства, зміст його основних догматичних настанов, особливості релігійно-церковної практики, структури та організаційних засад Англіканської церкви.

У підрозділі 2.1. «Реформація в Англії в контексті трансформаційних процесів в Європі кінця XV – першої половини XVIІ століть: особливості і наслідки» встановлено, що епоха Реформації – це період, коли, з одного боку, відбувалися глибокі соціально-економічні й політичні зміни, що зумовили зародження буржуазних відносин в Європі, з іншого – кардинальна духовна перебудова усього середньовічного суспільства.          Реформація стала значною подією у соціокультурному житті тогочасної Європи та вплинула на релігійну картину всього світу, поклавши початок новій течії християнської релігії –  протестантизму, що об'єднує цілу низку напрямів.

         Показано, що реформаційні процеси в Англії були підготовлені історичним розвитком, який є загальним для всієї Європи. Але процес та результати англійської Реформації відрізнялися специфічними особливостями, які надали своєрідності релігійній ситуації у цій країні та визначили позицію Церкви Англії як провідної, державної релігії. Підкреслено, що Реформація в Англії, на відміну від інших європейських країн, розпочалася з ініціативи правлячої верхівки, набула форми боротьби короля Генріха VIII за політичну незалежність від Риму. Це призвело до збереження ієрархічного устрою церкви та певного консерватизму релігійного життя.

Виявлено, що в результаті англійської буржуазної революції (середина XVII ст.), яка була спрямована проти королівського абсолютизму, феодального дворянства та Англіканської церкви, остання була замінена кальвіністськими церквами, спочатку пресвітеріанською, а потім конгрегаціоналістською. У період Реставрації Англіканську церкву було відновлено. Після другої буржуазної революції в Англії (кінець XVIII ст.) Англіканська церква залишилась панівною, але були дозволені й інші віросповідання.

У підрозділі 2.2. «Серединний шлях (via media) догматики і теології англіканства» зазначено, що в XVI – XVII ст. було остаточно сформовано компромісний (via media) доктринальний вигляд Англіканської церкви та завершено розробку її догматичних принципів і культу.

Підкреслено, що англіканська віра ґрунтується на Святому Письмі; трьох історичних символах віри (Апостольському, Нікейському та Афанасіївському), які коротко викладають християнське віровчення; положеннях чотирьох Вселенських соборів ранньої церкви (Нікейського, Ефеського, Константинопольського і Халкідонського), які затвердили основи церковного віровчення та «39 статтях» Церкви Англії, які є основою англіканського віровчення та вказують на проміжну позицію, яку займала церква в міжконфесійних суперечках XVI ст. між Римом, з одного боку, і радикальним протестантизмом – з іншого; єдиний служебник – «Книгу спільної молитви», яка і сьогодні залишається символом церковної єдності Англіканської співдружності.

Головним є те, що доктрина Англіканської церкви – унікальне поєднання положень, які властиві як католицькому, так і протестантському (лютеранському та кальвіністському) віровченням. Концепція спасіння поєднує лютеранський принцип спасіння через особисту віру і католицьке вчення про «добрі справи», які повинні здійснювати віруючі на користь церкви, як прояв цієї віри. Зберігаються такі католицькі догмати, як віра у Святу трійцю, спокутування гріхів, боговтілення, друге пришестя, воскресіння, церковна ієрархія та єпископат, пишне богослужіння. Прийнято також лютеранські догмати: заперечення главенства Папи Римського, целібату священиків, поклоніння іконам і мощам, шанування святих, невизнання перевтілення хліба і вина у тіло і кров Христа, відмова від індульгенцій, заперечення надналежних заслуг тощо. Визначено, що до власне англіканських догматів належать: визнання національної, державної за своїм статусом церкви на чолі з королем, використання в богослужбовій практиці англійської мови, відсутність положення про чернечу обітницю і утримання від шлюбу англіканського єпископату; поєднання внутрішньої єдності віровчення з можливістю його різного тлумачення церквами Англіканської співдружності (що дає їм певну свободу у вирішенні нагальних проблем) та ін.

Виявлено, що протягом тривалої історії англіканства в ньому виникали різні течії, які надавали йому певної конфесійної своєрідності та унікальності. Сучасні тенденції в розвитку англіканства окреслені насамперед в існуванні двох протилежних течій: ліберальної і традиціоналістської. Представники першої відстоюють поширені сьогодні в неохристиянстві ідеї «безрелігійного християнства» і «деміфологізації» мови релігії, екзистенційного осягнення трансцендентного Бога тощо. Ліберальні ідеї відображено в таких напрямах, як «теологія звільнення» і «феміністська теологія». Така течія в англіканстві як «радикальна теологія» відстоює консервативні позиції, є своєрідною реакцією на секулярні тенденції в сучасному англійському суспільстві.

У підрозділі 2.3. «Релігійно-практичні та організаційні виміри англіканства: особливості богослужіння та церковного устрою» зроблено спробу дослідити особливості церковної ієрархії та богослужіння англіканства. Зазначено, що одним із головних принципів устрою Англіканської церкви, за яким вона відрізняється від інших протестантських церков, є збереження єпископату та триступеневої ієрархії духовенства. За своїм устроєм Англіканська церква є єпископальною. Глава церкви – король (королева). Король має верховну владу в церкві, хоча він не має права проповідувати та здійснювати таїнства. Король (королева) Великобританії оголошується Конституцією Верховним правителем Церкви Англії. Королівська влада освячується Церквою Англії під час коронації. В духовному плані Англіканську церкву очолюють два архієпископи, які мають постійні місця у Палаті лордів. Нині англіканство об’єднує 25 автономних церков і 6 церковних організацій, які в минулому входили до складу Британської імперії. Підкреслено, що зберігаючи самостійність, ці церкви утворюють Англіканську співдружність. Всесвітнім консультативним центром цього об’єднання є Ламбетська конференція, яка скликається, починаючи з середини XIX ст., один раз на десять років. Ламбетські конференції виконують функції консультативного органу церкви.

Також увагу сфокусовано на вивченні особливостей богослужіння Англіканської церкви. Зазначено важливі для англіканства таїнства, а саме таїнство хрещення та євхаристії. Проте при цьому особливо наголошується на Святій Євхаристії або на Святому Причасті, яке займає центральне місце в англіканському богослужінні, подається у формі спільного принесення молитов і восхвалінь, в якому життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа проголошуються через молитву, читання Біблії, спів і прийняття Хліба і Вина, як це було встановлено під час Таємної Вечері. У той час, як багато англікан надають Євхаристії такого великого значення, що і західна католицька традиція, має місце певна свобода в літургічній практиці, а стиль богослужіння варіюється від найпростішого до ретельно розробленого.

Заслуговують на увагу також різноманітні обряди та елементи релігійної практики англіканства. Зазначено роль книг: «Книги спільної молитви» і «39 статей» англіканського віросповідання, які є доктринальними джерелами Церкви Англії. Порядок посвяти у сан та обов'язки духовних осіб встановлено окремим документом – «Ординалом», який додається до «Книги спільної молитви».

        У третьому розділі «Церква Англії: трансформація цілей і напрямів діяльності» визначено роль англіканства в політичному та соціокультурному житті сучасної Англії, досліджено особливості взаємодії Церкви і соціуму; виявлено засади та напрями реалізації екуменічної позиції Церкви Англії, їхній зв'язок з процесами лібералізації і демократизації релігійно-церковного життя.

У підрозділі 3.1. «Англіканська церква в соціокультурному та поліконфесійному просторі сучасної Англії» доведено, що Англіканська церква посідає провідне місце в соціокультурному та поліконфесійному просторі Англії кінця ХХ – початку ХХІ ст., що зумовлено історією цього релігійного об’єднання, його тісним зв’язком з духовними традиціями англійського суспільства, впливом на формування суспільних та ціннісних пріоритетів англійців, виконанням Церквою Англії функції державної церкви цієї країни.

Особливої уваги заслуговує той факт, що взаємини між Церквою Англії та державною владою є неоднозначними. З одного боку, зберігається вплив Корони на призначення ієрархів Церкви, парламентський контроль за реалізацією Генеральним синодом його особливих законодавчих повноважень з церковних питань, з іншого, Церква є на практиці фінансово незалежною від держави, оскільки державне фінансування є вкрай обмеженим, має можливість формувати свою власну позицію (яка часто є досить критичною) стосовно різних напрямів діяльності англійського уряду, зокрема щодо його колоніальної політики, а в останній час – реформ у сфері охорони здоров'я, освіти та соціального забезпечення. Крім цього за умов поліконфесійності сучасної Англії на порядок денний подається питання, яке активно дебатується, про можливу зміну статусу самої Церкви Англії і статусу монарха стосовно неї – із «захисника віри» і офіційного глави цієї однієї церкви до захисника всіх релігій, які сповідує населення Об'єднаного королівства. Це по суті призведе до позбавлення Англіканської церкви її привілейованого державного статусу і втрати впливу англіканства.

Водночас, Англіканська церква постає як досить динамічне релігійне об’єднання, відкрите до нового прочитання Слова Божого з врахуванням реалій сьогодення, тих змін, що відбуваються в житті Англії та у світі. В останні десятиліття спостерігаються суттєві трансформації в релігійному житті Церкви Англії, свідченням демократизації якого є більш активна участь мирян у житті Церкви – в богослужінні і церковному управлінні, розширення прав і свобод членів релігійної громади в прийнятті рішень, які стосуються церковного життя, літургічне оновлення, переосмислення ролі інституту чернецтва, турбота самої Церкви про зростання власного морального авторитету в суспільстві. Особливо це важливо за умов, коли в Англії, як і в інших західноєвропейських країнах, зменшується відвідуваність церков, релігійні питання у житті звичайних британців все більшою мірою витісняються питаннями моралі і громадянської відповідальності, а з іншого боку, спостерігається зростання чисельності прибічників католицизму, ісламу та деяких інших релігійних течій, і певне зменшення послідовників англіканства.

Виявлено, що одним із напрямів активної участі Церкви Англії в житті соціуму, в розв’язанні наявних в ньому проблем є її соціальна робота. Мається на увазі церковна присутність у школах, лікарнях, в’язницях, соціальних закладах, органах управління, допомога церкви та її служителів і послідовників у розв’язанні сімейних проблем, піклування про самотніх і знедолених, жертв пияцтва і наркоманії, застосування при цьому засобів профілактики і реабілітації. Значною є роль Англіканської церкви у здійсненні благодійницької діяльності, спрямованої на надання допомоги певним прошаркам суспільства, реалізації важливих соціальних проектів.

У підрозділі 3.2. «Англіканство та екуменізм» встановлено, що Англіканська церква, яка сьогодні об’єднує близько одного відсотка населення Землі, є послідовним прибічником міжконфесійного діалогу, бере активну участь у роботі Всесвітньої ради церков та екуменічних контактах з різними напрямами в християнстві. У питанні міжцерковного діалогу для Церкви Англії актуальною є тема співпраці як в межах Англіканської співдружності, так і взаємин з представниками інших християнських конфесій. Церква Англії, разом з іншими британськими церквами, активно використовуючи інститут місіонерства і ґрунтуючись на колоніальній міці своєї країни, багато зробила для залучення до лона християнства представників усіх рас і більшості народів світу, для створення наявної зараз Англіканської співдружності, яка перебуває під її безпосереднім впливом.

Однак, варто визнати, що лібералізація догматики і церковної практики Церкви Англії, яка знайшла своє вираження насамперед у рішенні Генерального синоду про дозвіл висвячувати в сан єпископа жінок, попри глибокі корені профеміністських ідей в англійському суспільстві і в церкві, стала причиною внутрішніх конфліктів між консерваторами і лібералами, відтоку віруючих та їх переходу в католицизм. Це може стати реальною перепоною в екуменічному діалозі як з католиками, так і з православними, привести до порушення наявного протягом століть балансу між католицькою та протестантською традиціями всередині Англіканської церкви, і врешті – до її розколу. Наслідком ситуації, що склалася в англіканстві, є оприлюднення Апостольської конституції «HYPERLINK "http://www.credo-ua.org/2009/11/8152"AnglicanorumHYPERLINK "http://www.credo-ua.org/2009/11/8152" HYPERLINK "http://www.credo-ua.org/2009/11/8152"CoetibusHYPERLINK "http://www.credo-ua.org/2009/11/8152"» (2009), яка по суті стала формою підтримки і визнання папським престолом правомірності практики переходу англікан під омофор Католицької церкви, заклала формальні основи створення персонального ординаріату, структури, формування якої дозволяє англіканам зберегти певні форми своєї літургічної і канонічної традиції.

Зроблено припущення, що за умов, коли процеси, які відбуваються в Церкві Англії, впливають не лише на специфіку взаємин між християнськими церквами та на перспективи екуменічного руху і міжцерковного діалогу, а по суті на долю всього англіканства, надзвичайно важливим є вироблення в межах цього релігійного об’єднання єдиної програми дій. Вона має сприяти знаходженню порозуміння між консерваторами і лібералами в межах англіканської спільноти з ключових догматичних питань та питань релігійно-церковної практики, усвідомленню відповідальності Церкви за те, що відбувається в Англії і у світі в цілому.