ПРОСТОРОВА СТРУКТУРА ШЕСТОВИЦЬКОГО АРХЕОЛОГІЧНОГО КОМПЛЕКСУ В УРОЧИЩІ КОРОВЕЛЬ В КІНЦІ ІХ – НА ПОЧАТКУ ХІ СТ. :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

ВСТУП

У вступі подана загальна характеристика теми роботи, обґрунтовано її актуальність, визначено об’єкт та предмет дослідження, мету й завдання роботи, методологію, окреслено хронологічні рамки, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

РОЗДІЛ 1

ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ ТА

ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Історіографія проблеми. Перші публікації про Шестовицький археологічний комплекс були присвячені розкопкам курганного могильника. Найбільш фундаментальною з них є узагальнююча монографія Д.І. Бліфельда “Давньоруські пам’ятки Шестовиці” (1977 р.). У науковій літературі 70-х рр. ХХ ст. у більшості з наступних публікацій Шестовиця розглядається як відкрите торгово-ремісниче поселення і порівнюється з такими відомими пам’ятками ІХ–ХІ ст., як Ладога, Рюрикове городище, Гньоздово, Тімерьово та ін. (Булкін В.О., 1978, Толочко П.П., 1979, Петрухін В.Я , 1979 р. та ін.). З початком нових археологічних досліджень наприкінці 90-х рр. за їхніми результатами з’являються праці О.П. Моці, В.П. Коваленка, О.В. Шекуна, Ю.М. Ситого та ін., в яких аналізується сутність та структура пам’ятки, запроваджуюються до наукового обігу нові матеріали, уточнюється топографічна структура тощо. У 1999 р. була видана монографія Ф.О. Андрощуку, які автор розглядає Шестовицю як сезонний військово-торговельний центр на “Хазарському шляху”. На думку В.П. Коваленка та О.П. Моці, основна функція Шестовиці як протоміста – контролювати підступи до Чернігова по р. Десні та суходольному шляху на Київ, забезпечуючи надійний контроль (а при необхідності – й блокування) обох. Другою важливою функцією мешканців Шестовиці була участь в організації великокняжого полюддя. Є.О. Шинаков розглядає Шестовицю як дружинний табір варягів-найманців під Черніговом. Розмаїття поглядів щодо виникнення та функціонального призначення Шестовицького археологічного комплексу в ур. Коровель засвідчує неабиякий інтерес науковців до цієї пам’ятки, підкреслюючи її важливість для вивчення державотворчих процесів у Київській Русі наприкінці ІХ – на початку ХІ ст. Водночас слід зазначити, що узагальнюючої праці, яка б підсумовувала наслідки досліджень поселенської частини комплексу, й досі немає.

1.2. Історія дослідження пам’ятки. Перші археологічні дослідження в Шестовиці провели М.А. Константинович (1878 р.) та П. І. Смолічев (1925–1927 рр.). У 1946 р. дослідження Шестовиці були відновлені Я.В. Станкевич. У 1946–1947 рр. обстеження комплексу провів О.О. Попко, в 1947 р. – І.І. Ляпушкін. Початком нового етапу досліджень Шестовиці стали роботи Д.І. Бліфельда 1948 р., 1956–1958 рр. У 1970 р. пам’ятку оглянула М.А. Попудренко та дослідила 2 кенотафи в ур. Діброва. У 1971 р. комплекс обстежували М.П. Кучера та О.В. Сухобоков у 1976 р. – В.П. Коваленко.

У 1983–1985 рр. Шестовицька експедиція Інституту археології АН УРСР та Чернігівського історичного музею під керівництвом В.П. Коваленка та О.П. Моці провела дослідження на північній околиці посаду (ур. Сад Льодового) та на городищі в ур. Коровель. 1992 р. незначні розкопки на городищі здійснені Ф.О. Андрощуком. З 1998 р. на території пам’ятки працює Міжнародна археологічна експедиція Інституту археології НАН України та Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка під керівництвом О.П. Моці та В.П. Коваленка. З 1998 по 2009 рр. експедицією досліджено значні площі: на городищі планомірно вивчається його східна половина та ведуться розкопки на посаді та подолі. Загальна розкопана площа на кінець 2009 р. становила 3174 м² на городищі; на посаді – 6415 м² і на подолі – 784 м².

1.3. Джерельна база дисертаційного дослідження включає чотири групи джерел: письмові, речові, зображальні та етнографічні.

Жодної літописної згадки про Шестовицький археологічний комплекс в ур. Коровель не відомо. Перші згадки про нього містять історико-краєзнавчі праці О.П. Шафонського “Черниговского наместни­чества топографическое описание” (1786 р.), а також “Историко-статистическое описание Черниговской епархии” (1874 р.) Філарета (Гумілевського). Значний інтерес становлять архівні матеріали, репрезентовані польовими щоденниками та археологічними звітами П.І. Смолічева, Я.В. Станкевич, І.І. Ляпушкіна, О.О. Попка, Д.І. Бліфельда. Основним джерелом для запропонованого дослідження стали звіти про результати археологічних досліджень Шестовицького археологічного комплексу в ур. Коровель.

Речові джерела поділяються на археологічні артефакти, антропо­логічні, остеологічні, палеоботанічні та інші матеріали. Сукупний аналіз археологічних артефактів дозволяє не тільки з’ясувати період існування тих чи інших об’єктів, а й визначити причини їх виникнення, реконструювати характер забудови, скласти уявлення про події, що спричинили появу чи загибель окремих комплексів і всієї пам’ятки.

Зображальні джерела представлені замальовками та креслениками дослідників у польових щоденниках, наукових звітах, картографічними матеріалами та фотодокументами, що являють собою фотофіксацію комплексу та окремих об’єктів у різні часи їхнього вивчення.

Етнографічні джерела дають можливість уявити особливості розвитку ремесел та промислів, що не змінювались протягом декількох століть, конструктивні особливості жител і господарських будівель тощо.

Нумізматичні та сфрагістичні джерела представлені знахідками одинадцяти дирхемів першої половини Х ст., трьома візантійськими монетами кінця ІХ – початку ХІ ст. та вислими печатками.

Таким чином, пропоноване дослідження забезпечене належною джерельною базою, що дозволяє вирішити поставлену проблему.

РОЗДІЛ 2

ТОПОГРАФІЧНА СТРУКТУРА ГОРОДИЩА В УР. КОРОВЕЛЬ

У розділі характеризується топографія Шестовицького городища, аналізуються рештки оборонних споруд, структура та хронологія житлово-господарської забудови.

2.1. Топографія городища Коровель. Городище в ур. Коровель неправильної округлої форми (площа понад 1 га), розташоване на стрілці вузького мису, що більше, ніж на 1 км виступає в заплаву правого берега р. Десни, на південь від с. Шестовиця в ур. Коровель. Із заходу до самого підніжжя мису підходила р. Жердова (права притока Десни), з півдня та сходу мис прикривали численні стариці Десни. Поверхня городища являє собою рівний майданчик. У давнину по всьому його периметру проходив вал, що нині сильно розсунувся і  фіксується тільки з напільної (північної) сторони (висота 1–2 м, ширина в підошві 20–25 м). Перед валом знаходився замитий нині рів (ширина 11–12 м, сучасна глибина до 1 м). Південно-східна частина мису, що похило спускається до заплави, також була обрізана глибоким ровом. Головний в’їзд на городище знаходився з напільного північного боку, інший – на протилежному (південному) схилі.

2.2. Структура та хронологія оборонних споруд городища. За час розкопок на городищі виявлено кілька смуг валів, ровів і частоколів у різних частинах мису. Оскільки більшість з них споруджені за відносно короткий хронологічний період (кінець ІХ–Х ст.), спочатку усі вони сприймалися як синхронні. Комплексний аналіз різних категорій знахідок, стратиграфічних матеріалів дозволив розділити оборонні споруди на декілька будівельних періодів і зрозуміти культурно-хронологічну схему їхнього розвитку.

Перші давньоруські укріплення на городищі Коровель з’явилися наприкінці ІХ ст. і складалися з двох ліній – частоколу та ровика перед ним, простежених з напільного боку та на стрілці мису – від західного до східного його країв, зі слабо вигнутою назовні середньою частиною, що надавало укріпленням дещо округлих обрисів. Південна ділянка частоколу відокремлювала ділянку стрілки мису з похилими схилами і малопри­датною для забудови площею. Північна ділянка частоколу приблизно посередині ширини мису мала проїзну вежу з брамою та піднятим над нею на потужних стовпах приміщенням (“сторожкою”), що опалювалося великою піччю. До вежі вела дорога, обмежена із заходу та сходу легкою огорожею, що поступово звужувалась по мірі наближення до воріт. Судячи з усього, частокіл захищав також східний та західний схили мису.

Таким чином, перше Шестовицьке городище кінця ІХ ст. мало розміри 80 х 100 м (площею 8000 м²); однак характер легких укріплень вимагав від мешканців подальшого їхнього посилення. Тому через деякий час на початку Х ст. з внутрішнього боку від північної лінії частоколу викопується рів та будується нова, потужніша лінія оборони, що мала більш складну конструкцію і включала вал з городнями та клітями, а також внутрішній (шириною до 2,5 м і глибиною до 1,2 м) та зовнішній (шириною близько 8 м і глибиною до 3 м) рови. Посередині ширини мису знаходилась в’їзна брама та міст через рів, що були розташовані навпроти воріт, зафіксованих у конструкції частоколу кінця ІХ ст. На стрілці мису досліджено рів шириною 17 м і глибиною 3,3 м від рівня материка, що відрізав її звужену частину, яка в районі рову мала ширину близько 30–35 м. Розмір площадки городища майже втричі скорочується. Воно мало розміри 45 х 60 м (площею 2700 м²). На початку другого десятиліття Х ст. укріплення гинуть в пожежі, але незабаром відновлюються.

У другій половині Х ст. площа городища збільшується майже вдвічі. З північного боку будується напільний вал, зміцнений плотовими конструкціями з внутрішнім і зовнішнім ровами, прохід через які захищала потужна в’їзна вежа. Перед валом з півночі проходив рів шириною 12 м при глибині до 3 м. Як і в системі укріплень внутрішнього (малого) городища початку Х ст., з боку майданчика до підніжжя валу прилягав т.зв. “внутрішній рів”, що являв собою низку окремих ям, завширшки до 2,4 м і завглибшки до 1,2 м, викопаних безсистемно, з метою швидкого отримання ґрунту для підсипки тіла валу. Цей “внутрішній рів” відсутній на ділянці, що знаходиться перед в’їздом на городище. У подальшому саме зовнішня ділянка оборонних споруд, як найбільш вразлива, неодноразово перебудовувалась і реконструювалась.

На відрізаній стрілці мису зводиться ще один фортифікаційний елемент оборони – дерев’яна вежа. Реконструкція укріплень Шестовицького городища могла бути пов’язана з політики Святослава Ігоревича та Володимира Святославича, для здійснення якої відбувається накопичення військових контингентів у дружинних таборах та укріплених центрах. У такому вигляді фортицікаційні споруди городища проіснували до ХІ ст., коли знову були знищені в ході міжусобної боротьби Ярослава Мудрого і Мстислава Тьмутараканського.

2.3. Житлові та господарські комплекси городища. Забудова городища Коровель кінця ІХ – початку ХІ ст. представлена житловими комплексами і невеликою кількістю господарських ям. Житлові споруди ІХ–ХІ ст. представлені переважно котлованами підклітів квадратної та прямокутної форми, що заглиблені в материк більше ніж на 1 м. з глинобитними печами. Складнішими для інтерпретації є наземні житла кінця ІХ – початку Х ст., що не мали заглибленої частини. Їхніми основними ознаками є залишки глинобитних печей, у деяких випадках – з передпічними ямами.

До першого будівельного періоду (кінець ІХ – початок Х ст.) належать 3 житла: одне – із заглибленим у материк підклітом підквадратної форми та ледь заглибленими ямами округлої та видовженої формами із залишками печей; два інші (I, III) представлені залишками неглибоких ям та печами й слідами підлоги, що просіла.

Житла другого будівельного періоду (перша половина – середина Х ст.) мають заглиблені в материк котловани розмірами 4,5 х 5 м до 5,5 х 5,8 м по дну (житла IV–VI), орієнтовані стінами за сторонами світу. Розміри жител другого будівельного періоду на городищі дещо перевищують розміри традиційних давньоруських жител лісової та лісостепової зон цього часу. Печі, обернені устям до півдня, у двох випадках (житла V–VІ) стоять у північно-західних кутах споруд, а у житлі ІV – у східному куті. Входи до будівель V–VІ знаходяться у північно-східній стіні, у житлі ІV – у південній стіні. Стіни в житлі VI були облаштовані “в закидку”, а в будівлях IV–V – зрубні. Присутність на Шестовицькому городищі двоповерхового житла (житло VI) у першій половині Х ст. вказує на досконалі традиції житлобудування мешканців, притаманні міським центрам цього періоду.

До третього будівельного періоду (друга половина Х ст.) відноситься житло VII. Через знищення культурного шару та частини материка будівля зафіксована лише завдяки залишкам глинобитної печі.

Окрім жител, на городищі виявлені господарські споруди та ями, що розташовувались біля жител або ж неподалік від них і належать до різних періодів забудови.

Складна культурно-хронологічна схема розвитку Шестовицького городища зумовлена умовами його існування. Воно періодично зазнає пожеж та руйнацій, що маркують кожен з будівельних періодів. Невелика площа майданчика та наявність кількох потужних ліній укріплень не передбачали спорудження тут значної кількості жител та наявності садибних ділянок, про що свідчить відсутність огорож.

РОЗДІЛ 3

СОЦІАЛЬНО-ТОПОГРАФІЧНА СТРУКТУРА
ШЕСТОВИЦЬКОГО ПОСАДУ ТА ПОДОЛУ

Розділ присвячено характеристиці топографії та аналізу забудови посаду і подолу; вперше виділено її етапи у Х – на початку ХІ ст.

3.1. Топографія, житлово-господарська забудова та хронологія посаду. З півночі до городища прилягав відкритий посад, який починає формуватися практично водночас із городищем. Його територія займає всю площу мису на північ від городища (близько 25 га). Станом на кінець 2009 р. на посаді досліджено 6415 м². Найбільш наближеною до городища ділянкою посаду, що досліджується, є розкоп № 1, розташований за 200 м на північ від його валу. Протягом 1998–2009 рр. тут розкопано 1038 м². До періоду Х – початку ХІ ст. на розкопі № 1 відноситься 45 споруд, серед яких два житла та серія виробничих і господарських комплексів, що поділяються на 2 будівельні періоди.

До першого періоду належить наземне житло розмірами 7 х 8 м, орієнтоване кутами за сторонами світу. По центру знаходилось відкрите вогнище, складене з вальків річного глею, що імітували каміння. Характер будівлі та знахідки вказують на скандинавське походження його господаря. Навколо житла досліджено серію господарських та виробничих споруд з рештками горнів для виплавки кричного заліза, від яких залишилися лише передгорнові ями, що вказує на довготривалий процес видобутку та обробки заліза, протягом якого споруди поступово змінювали одна одну. Скандинавські традиції у ковальській справі підтверджені металографіч­ними аналізами Г.О. Вознесенської.

Окрім металургійної та ковальської справ, на садибі виявлені сліди косторізного ремесла, риболовного промислу, сільського господарства.

Забудова другої половини Х – початку ХІ ст. представлена 16 спорудами. Серед них – житло, реміснича будівля та серія господарських будівель. Житло мало розміри 5,5 – 6 х 12 м, орієнтоване по осі захід-схід. Східна частина споруди мала заглиблений на 1,3 м в материк котлован з піччю у північно-східному куті. Зі сходу до неї примикала наземна частина житла з великою жаровнею. Переважна більшість будівель цієї садиби мали господарське призначення, окрім ремісничої майстерні по обробітку пірофілітового сланцю та виготовленню з нього пряслиць, що знаходилася у західній частині садиби. У будівлі та навколо неї зафіксовано значну кількість відходів виробництва, бракованої та готової продукції.

Як і садиба першої половини Х ст., зі сходу садиба другого етапу відмежовувалася від дороги огорожею: за 3–3,5 м від житла був виявлений рівчачок від її конструкції.

За 500 м на північ від городища розташована північна ділянка посаду. Протягом 1998 – 2009 рр. тут досліджено 2244 м², виявлено 6 жител, близько 50 господарських споруд та 4 зруйновані кургани давньоруського часу. На початку Х ст. на цій ділянці перші поселенці насипають перші кургани з тілоспаленням (курган № 161). Пізніше, близько 20–30 рр. Х ст., ділянка починає забудовуватися, і виникають перші садиби у міжкурганному просторі, де будуються житла та господарські споруди (садиби І, ІІ, V). Згодом (близько 40–50 рр. Х ст.) тут з’являються нові садиби (ІІІ, IV, VI, можливо, VII), а житла та господарські споруди старих перебудовуються. Наприкінці Х – на початку ХІ ст. садибна забудова цієї ділянки посаду занепадає, а на її місці вдруге з’являються поховання під курганними насипами, що розташовувалися на північ від посаду (так звана VI курганна група за Д.І. Бліфельдом). На північ від цієї ділянки В.П. Коваленко у 1983–1985 рр. провів археологічні дослідження (27 розкопів і ряд траншей загальною площею 2 870 м²), в ході яких виявлено понад 100 об’єктів господарського й промислового призначення Х – початку ХІ ст. та залишки курганного могильника. Частина з виявлених об’єктів була пов’язана з вогнем, відтак винесення їх за житлову зону було досить логічним задля пожежної безпеки.

На північно-західній околиці посаду, в ур. Узвіз, за 750 м від городища досліджена ще одна садиба із залишками наземного житла, рештки якого збереглися лише завдяки тому, що були перекриті після його загибелі на початку ХІ ст. насипами курганів кінця ХІ–ХІІ ст. (IV курганна група за Д.І. Бліфельдом). Поряд з житлом розташовувалися господарські та виробничі об’єкти першої половини Х ст.

Із зростанням чисельності населення пам’ятки посад поступово збільшувався і на середину Х ст. займав площу близько 25 га. Для періоду Х – початку ХІ ст. на посаді зафіксовано сліди різноманітних ремесел та промислів, а також землеробства, скотарства та збиральництва.

3.2. Топографія подолу. Пониження рівня ґрунтових вод дало можливість заселити 3 заплавні підвищення на захід від городища, а на 3 наступних гривах (ур. Колодливо та Діброва), відділених від зони забудови рукавами р. Жердови, розмістити курганний могильник (групи І – ІІІ за Д.І. Бліфельдом).

3.3. Житлово-господарська забудова подолу. Дослідження 1998–2006 рр. на 3 грядах, що не затоплюються, дали змогу зафіксувати житлову та господарсько-ремісничу забудови Х–ХІ ст. Рештки одного з наземних жител першої половини Х ст. зафіксовані на ІІІ подільському підвищенні. Його наземна частина, судячи з концентрації керамічного матеріалу, мала розміри щонайменше 4 х 6 м і орієнтувалася за сторонами світу. Краще збереглася його заглиблена частина (5,4 м завдовжки та 1,60–2,25 м завширшки), в західній частині якої зафіксовано розвал глинобитної печі. Із заповнення котловану походять 15 посудин ранньогончарних типів, у т.ч. – горщик банкоподібної форми з вертикально поставленими вінцями. Подібні форми посуду мало поширені в Шестовиці, але представлені в матеріалах Гньоздівського комплексу. Крім того, тут досліджено 2 господарські ями та серію стовпових.

Роботи на ІІ подільському підвищенні показали, що культурний шар тут має потужність до 0,3 м, завдяки чому його нижня частина не зазнала руйнації під час оранки. В ході розкопок тут зафіксовані сліди розораних наземних жител з розвалами глинобитних печей та передпічними і господарськими ямами, сліди садибних огорож та значна кількість споруд ремісничого, промислового і господарського призначення, пов’язаних із лісохімічними промислами, металургійним, ювелірним та косторізним ремеслами тощо. Проте основною галуззю діяльності мешканців подолу було, вірогідно, обслуговування річкових суден, включаючи їх ремонт. Це засвідчують, зокрема, знахідки залізних лодійних заклепок та їхніх фрагментів. Вірогідно, саме на подолі під час зупинок проживали екіпажі торгових суден, що пояснює відносно значну концентрацію тут предметів північного походження, серед яких відзначимо кістяну дудку з гомілкової кістки молодої особини великої рогатої худоби з продряпаними на трьох гранях руноподібними знаками; фрагмент бронзової черепахоподібної фібули типу ЯП 51 тощо.

Крім того, на подолі досліджено залишки причальних конструкцій, які неодноразово перебудовувалися, що свідчить про їх довготривале використання. Тут також досліджено ділянку дороги та сліди від мосту через одне із русел р. Жердови. Дорога проходила від городища, огинаючи старицю Коровель у напрямку заплавних курганних груп і, вірогідно, продовжувалась далі – на Вишгород (т.зв. “Шлях Володимира Мономаха”).

На відміну від інших частин пам’ятки, життя на подолі не припи­няється: в ХІ ст. тут існувало житло розмірами 9 х 14 м. Лише центральна його частина мала заглиблений підкліт овальних обрисів, по контуру якого простежена серія стовпових ям від конструкції стін та підлоги.

Наявність на подолі культурного шару та об’єктів ХІ ст. підтвердило його подальше існування, що було зумовлено функціонуванням водного та суходольного шляхів з Чернігова до Києва.

РОЗДІЛ 4

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

ШЕСТОВИЦЬКОГО КОМПЛЕКСУ

В розділі подається загальна характеристика соціальної структури населення пам’ятки, розвитку військової справи, ремесел, промислів, сільського господарства та торгівлі.

Соціальну верхівку Шестовиці складали воїни гарнізону, перебування яких засвідчують численні поховання, здійснені за обрядом як тілоспалення на стороні й на місці, так і тілопокладення в могильних ямах та камерах. Про високий статус похованих свідчать п’ять камерних поховань скандинавів (кургани №№ 36, 42, 98, 110, 164). За матеріалами Шестовицького некрополя можна простежити безперечний зв’язок воїнів з торговельною справою: з 11 виявлених тут важків 9 походять з дружинних поховань, 1 – з бідного рядового поховання і 1 – з жіночого.

Соціальна структура мешканців давньоруської Шестовиці відбилася і на характері заселення пам’ятки. Еліта проживала на майданчику городища чи під його стінами. Воїни-ремісники та воїни-торговці селилися на посаді (розкоп № 1) та  подолі, неподалік укріплень.

Основну масу населення пам’ятки складав звичайний люд, що займався промислами, сільським господарством тощо. Забудова північної ділянки посаду може свідчити про однорідність місцевого населення, яке проживало тут.

Поліетнічний склад населення зі скандинавською військовою верхівкою, скандинавськими ремісничими традиціями у ковальській справі та основною масою слов’янського населення, яке займалося сільським господарством і промислами, є характерним для такого роду пам’яток, розвитку й успішному функціонуванню яких сприяли торгові й військові походи, збирання данини тощо.

Багаторічні дослідження на городищі, посаді та подолі значно доповнюють колекцію дружинного реманенту з некрополя, проаналізовану свого часу Д.І. Бліфельдом. Його можна розподілити на  три основні категорії: предмети озброєння, елементи костюму дружинника та спорядження бойового коня. Найчисельнішу групу озброєння в Шестовиці складають залишки метальної зброї: вістря сулиці, стріл та деталі сагайдаків. Усього на території пам’ятки виявлено 45 наконечників стріл різних видів (втульчасті двошипні, черешкові пласкі, гранені бронебійні); п’ять залізних і одну кістяну петлю від сагайдаків. До метальної зброї можна віднести і наконечник сулиці, що походить з території посаду.

Рубляча зброя з Шестовиці представлена невеличкою сокиркою типу ІІІ (за А.М. Кірпічніковим) та уламками лез і втулок від інших екземплярів. Ударна зброя представлена залишками 4 кістенів, знайдених в різних частинах пам’ятки. Наявні тут і 4 бойові ножі, що визначаються за своїми розмірами та наявністю кровостоку. Із захисного спорядження виявлена лише частина наруча.

Окрім предметів озброєння, з різних частин пам’ятки походить ціла низка знахідок військового призначення та елементів спорядження – оселки з отворами для підвішування, підковоподібні фібули із закрученими, ограненими та ромбовидними пласкими закінченнями, виготовленими як із кольорового металу, так й із заліза. Про високий статус вояків свідчать знахідки елементів набірного поясу, що репрезентовані ремінними пряжками, бляшками для його оздоблення, виготовленими відповідно до волзько-болгарської та скандинавської традицій. Декілька екземплярів віднесені спеціалістами до продукції місцевої “Чернігівської школи”.

До предметів спорядження верхового коня належать фрагменти вудил із псаліями, уламки стремен, підпружні пряжки та бляшки для оздоблення вуздечки.

Однією з найбільш розвинених галузей ремесла на території Шестовицького комплексу були металургійна справа та ковальство. Під час аналізу садибної забудови на ділянці розкопу № 1 згадувалися споруди, пов’язані з металургійною справою. Тут досліджено 7 передгорнових ям з уламками ошлакованих стін сиродутних горнів, спорудою для зберігання сировини, залишками наземного горну. В котлованах передгорнових ям та навколо них виявлено значну концентрацію відходів металургійного вироб­ництва (шлаків, шматків футуровки від зруйнованих горнів, фрагменти керамічних сопел та ін.). Сліди металургійного виробництва виявлені уздовж усього західного схилу мису до ур. Узвіз та на території подолу у вигляді залишків виробничих споруд та концентрації металургійних шлаків.

Сліди ювелірного виробництва на Шестовицькому комплексі виявлені лише фрагментарно. Про діяльність шестовицьких майстрів-ювелірів Х – початку ХІ ст. можуть свідчити знахідки виплесків кольорових металів, сировини та робочого інструментарію. У північно-східній частині посаду у споруді № 51 другої половини Х ст. виявлено численні виплески кольорових металів та обрізки бронзового казана. В культурному шарі садиби знайдено уламок керамічної ллячки, залізний скальпель та залізний, обтягнутий бронзою важок бочкоподібної форми вагою 98,7 гр. Знахідки фрагменту глиняної ллячки, бронзового та залізного ювелірних пінцетів, виплесків кольорових металів та обрізки бронзових казанів на подолі засвідчують про заняття тут ювелірним ремеслом.

Косторізне ремесло представлене відходами та готовою продукцією, виявленими на всій території пам’ятки. На другому подільському підвищенні в розкопі № 4 досліджено яму № 20, що являла собою підкліт майстерні ремісника, який займався обробітком кістки та каменю. У заповненні ями зафіксовано значну кількість кісток тварин (близько 380 фрагментів), частина з яких була відходами косторізного ремесла. Окрім того, з ями походять декілька екземплярів обробленого каміння, що могли слугувати сировиною для каменерізного ремесла. Готова продукція поділяється на окремі категорії за її призначенням. До першої можна віднести знаряддя праці: “ковзани” та проколки, що застосовуються для обробітку шкіри; орнаментир для прикрашання кераміки; речі дружинного призначення та спорядження вершника (кістені, накладки на сагайдак, вістря-кочедики, фрагменти псаліїв); речі побутового призначення (гребінці, гольники, сопілка, гральні бабки, гудзики тощо).

На всіх складових комплексу протягом 1983–2009 рр. виявлено понад 200 виробів з пірофіліту. Основну їх масу складають пряслиця біконічної форми. Пряслиця Х–ХІ ст. мають параметри у таких межах: діаметр отворів – від 9 до 11 мм, зовнішній діаметр – від 23 до 30 мм (найбільш поширений 23–26 мм),  висота – від 9 до 11 мм. На розкопі № 1 посаду у садибі другої половини Х – початку ХІ ст. виявлені сліди обробітку пірофілітового сланцю та виготовлення з нього пряслиць. Тут зафіксовано 22 заготовки та відходи виробництва у вигляді окремих уламків пірофіліту, які концентрувалася у споруді № 11 та навколо неї, що дає змогу інтерпретувати її як майстерню.

На користь обробітку деревини на Шестовицькому комплексі свідчать численні знахідки знарядь праці, пов’язаних з цим ремеслом: сокири, долота, тесла, свердла, ложкорізи та різці різних форм та розмірів.

Промисли Шестовиці можна розподілити на кілька різновидів: лісохімічні (вигонка смоли та дьогтю, випалювання вугілля та випарювання поташу); підсобні (мисливство, рибальство, бортництво); сільськогосподарські домашні (переробка продукції рослинництва та тваринництва для подальшого зберігання, видобуток та використання барвників та дубелів при обробітку шкіри та тканин, збиральництво, прядіння тощо).

Лісохімічні промисли представлені на Шестовицькому комплексі 7 смолокурними ямами (5 на території посаду і 2 на подолі) та знахідками денець кружальних посудин з отворами для фільтрування смоли й дьогтю.

У Шестовиці виявлено 3 об’єкти, які можна пов’язати з випарюванням поташу. Один з них – під напільним валом городища – датується кінцем ІХ – початком Х ст. і належить до перших промислових споруд раннього посаду.

До підсобних промислів належать мисливство, рибальство, борництво та збиральництво. Археологічно мисливський промисел на Шестовицькому поселенні можна простежити за залишками остеологічних матеріалів та деякими знаряддями (кістяні та залізні двурогі вістря стріл). Остеологічні визначення кісток з території поселення, проведені О.П. Журавльовим, показали, що 18% з усієї кількості кісток належать диким тваринам. Це може вказувати на поширення т.зв. “княжого полювання”, коли полювання на диких тварин носило розважальний характер або використовувалося як один з елементів тренування княжої дружини.

Концентрація рибальських знарядь праці на території Шестовицького комплексу підтверджує активне заняття мешканців поселення цим промислом.

4.5. Сільське господарство. На території Шестовицького комплексу виявлені різноманітні знаряддя праці для обробітку землі, збирання врожаю, його переробки, а також рештки тари для переносу і зберігання продукції. До знарядь для обробітку ґрунту відносяться уламок вістря залізного наральника з посаду та наральник з череслом типу ІВ4 (за Ю.О. Красновим) з подолу. Знаряддя для збирання врожаю представлені 17 фрагментами серпів і трьома уламками кіс. В шарах Х – початку ХІ ст. жорна представлені лише фрагментарно. Вони були виготовлені з різних матеріалів: вапняку, вулканічного туфу, пірофіліту, а в одному випадку – з граніту.

Скоріше за все, місцеві мешканці обробляли легкі дерново-підзолисті супіщані ґрунти, що знаходилися на терасі, хоча не можна виключати також використання заплавних територій.

Тваринництво було невід’ємною галуззю сільського господарства Шестовиці, оскільки давало не тільки продукти харчування, але й сировину для ремесел та промислів. Про заняття тваринництвом свідчать знахідки пружинних ножиць для стрижки вовни, а також численний остеологічний матеріал, що походить з культурних нашарувань та об’єктів.

4.6. Торгівля і торговельний інвентар. Серед численних знахідок на Шестовицькому комплексі особливе місце займають речі, пов’язані з торговельною справою (терези, важки, монети, фрагменти гаманців та речі імпортного походження). У різних частинах пам’ятки виявлено 3 фрагменти бронзових терезів і 38 важків. Вони виготовлялися з різних матеріалів (заліза, бронзи, свинцю, скла) і мали різну форму (кубічну, чотирнадцятигранну, циліндричну, біпірамідальну, сферичну та напівсферичну, бочкоподібну, у вигляді диска). З Шестовицького могильника походять 29 важків, знайдених в 11 курганах, з городища, посаду і подолу – 9 важків, серед яких скляний важок (exagion) – еквівалент візантійського соліду. Аналізуючи важки з Шестовиці, можна стверджувати, що місцева вагова система сформувалася під впливом скандинавської. Подібність вагових систем Шестовиці, Старої Ладоги, Бірки, Хедебю та Супрут свідчить про торговельні та культурні зв’язки між цими регіонами.

На активні торговельні відносини Шестовицького археологічного комплексу наприкінці ІХ – на початку ХІ ст. вказують знахідки візантійського, арабського та скандинавського імпорту у вигляді полив’яного посуду, амфорної тари, монет, скляних браслетів, намистин, підвісок тощо.