МОДЕЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ 1917 – 1922 РР. У СУЧАСНИХ ШКІЛЬНИХ ПІДРУЧНИКАХ З ІСТОРІЇ



Название:
МОДЕЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ 1917 – 1922 РР. У СУЧАСНИХ ШКІЛЬНИХ ПІДРУЧНИКАХ З ІСТОРІЇ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір мети дисертації, актуальність, теоретичне і практичне значення, об’єкт і предмет дослідження, його хронологічні та територіальні межі, визначено тему та завдання дослідження, розкрито наукову новизну роботи, висвітлено процес апробації отриманих результатів.

Перший розділ роботи “Методологія, історіографія та джерельна база дослідження” присвячено характеристиці шкільного підручника як історіографічного джерела і особливостям його аналізу, аналізу сучасного рівня наукової розробки теми у вітчизняній і зарубіжній літературі, джерельній базі дослідження та становленню сучасного шкільного підручникотворення з історії як складової історіографічного процесу.

У підрозділі 1.1. “Методологія дослідження висвітлення моделей української державності в шкільних підручниках історії”, ґрунтуючись на принципах історизму, системності, багатофакторності, об’єктивності, наступності та спираючись на методи історіографічного аналізу та синтезу, порівняльного аналізу, історико-хронологічного методу, доводиться, що шкільний підручник з історії є специфічним історіографічним джерелом синтетично-генералізованого характеру, що несе на собі відбиток, сучасних суспільних проблем і поглядів щодо їх розв’язання певних політичних, етнічних тощо груп, історичної пам’яті та суспільної історичної свідомості, адаптації до вікових особливостей учнів, через що несе у собі відомості про головні тенденції розвитку історичної науки та наукової позиції конкретних істориків, опосередковано характеризує суспільну історичну свідомість і вплив на неї політичних, соціальних, етнічних, релігійних та інших чинників. З середини 80-х рр. у Росії та середини 90-х рр. ХХ ст. в Україні під впливом політичних процесів, пов’язаних з плюралізацією суспільства, підсиленням уваги до феномену ідентичності та засобів впливу на суспільну свідомість, а також зі змінами підходів до історіографічних досліджень (перенесення фокусу з комплексу фактів на інтерпретації), шкільний підручник стає предметом історіографічного аналізу.

Однією з провідних сюжетних ліній сучасних підручників з новітньої історії України є процес державотворення, що притаманне низці європейських (особливо посткомуністичних) країн і відбиває попередню (радянську) традицію формування змісту шкільної історичної освіти та визначених з початку 90-х рр. ХХ ст. пріоритетів у вітчизняній історичній науці. Ознайомлення учнів з процесом українського державотворення 1917 – 1922 рр. відбувається на прикладі УНР доби Української Центральної Ради, Української держави П. Скоропадського, УНР доби Директорії, ЗУНР і УСРР.

У підрозділі 1.2. “Історіографія проблеми”, виходячи з повноти й аспектності висвітлення проблеми дослідження в усій сукупності літератури з означеної теми, виокремлено чотири групи публікацій, присвячених: 1) шкільному підручнику як специфічному історіографічному джерелу (в російській історіографії Т. Володіна, О. Орловський, Н.Поваляєва, О. Крючкова, О. Фукс, М. Шабельников, в українській – І. Гирич, Я. Грицак, Г. Касьянов, Л. Зашкільняк, О. Удод, Н. Яковенко та ін.)[1]; 2) дидактичним аспектам подання історичного матеріалу у підручнику, становленню вітчизняних підручників з історії, включаючи загальні характеристики трансформацій їх змісту (К. Баханов, І. Гирич, Н. Гупан, В. Мисан, О. Пометун та ін.)[2]; 3) аналізу висвітлення окремих тем і ракурсів шкільних підручників, які напряму не пов’язані з предметом дослідження, але містять підходи і зразки аналізу змісту підручника (Н. Гончаренко, М. Кушнарьов, М. Мудрий, В. Середа, Ю. Шаповал, Н. Яковенко та ін.)[3]; 4) висвітленню у підручниках подій і явищ, які хронологічно і тематично пов’язані з предметом дослідження (С. Литвин, О. Дубас, К. Стецевич, О. Радзивілл)[4], включаючи аналітичні публікації російських дослідників (Д. Бондаренко, В. Мироненко та ін.)[5]

У підрозділі 1.3. “Джерельна база дослідження” визначено основні групи історіографічних джерел: 1) базові шкільні підручники з новітньої історії України, рекомендовані Міністерством освіти і науки України для використання у закладах освіти, навчальних закладах, та їхні перевидання, що дозволяє дослідити еволюцію поглядів авторів (Н. Гупан, В. Даниленко, М. Коваль, І. Коляда, С. Кульчицький, Ю. Курносов, О. Реєнт, О. Рубльов, О. Сушко, Ф. Турченко, Ю. Шаповал та ін.); підручники і навчальні посібники, допущені до використання у загальноосвітній школі Міністерством освіти і науки України або відповідними освітніми структурами регіонального рівня; підручники з історії рідного краю, у яких висвітлюється перебіг подій 1917 – 1922 рр. у регіонах, що дає уявлення про особливості державної політики на місцях; методичні посібники для вчителів, що містять наголоси на певних акцентах змісту; допоміжні посібники для учнів (робочі зошити, атласи, збірники завдань, хрестоматії тощо), де учні методичними засобами підводяться до оціночних суджень, що відповідають поглядам авторів або упорядників; 2) нормативні документи, які розроблялися провідними істориками або фахівцями у галузі управління освітою, прийняті Міністерством освіти України (пізніше МОНУ) і видаються від його імені (державні стандарти в освітній галузі “Суспільствознавство”, навчальні програми з історії України для загальноосвітніх навчальних закладів, інструктивні листи щодо вивчення навчальних предметів у наступному навчальному році), де акумулюється концептуальна інформація щодо висвітлення тих чи інших змістовних ліній, зокрема моделей української державності; 3) публікації (переважно виступи, інтерв’ю, спогади) авторів, видавців, інших осіб, дотичних до створення підручників, про підготовку (від задумів до останнього видання, чинники впливу на кореляцію змісту навчальних книг тощо); 4) рецензії, матеріали обговорення підручників на різних рівнях (науково-методичною комісією з історії МОН України, на робочих нарадах з моніторингу підручників з історії при Українському інституті національної пам’яті, у роботі круглих столів у Інституті історії НАН України, у Комітеті з питань науки і освіти Верховної Ради України, на семінарах і конференціях, присвячених проблемам змісту шкільних підручників, що проводилися Радою Європи та Єврокліо в Україні, на засіданнях українсько-польської комісії експертів у справі удосконалення підручників тощо); 5) аналітичні праці істориків, присвячені окремим питанням змісту шкільних підручників з історії або поглядам щодо їх висвітлення.

Визначено, що становлення сучасних підручників з історії відбувалося у три етапи: 1) початковий, пов’язаний зі створенням підручників першого покоління на нових методологічних засадах і реалізацією змісту, окресленого проектом навчальної програми 1992 р.; закріпленням змісту у стабільній програмі 1996 р., концептуальним і змістовним доопрацюванням підручників; вихід перших регіональних підручників з історії (1992 – 1998 рр.); 2) удосконалення наративу, поява другого покоління підручників; інтенсивна розробка посібників з історії рідного краю (1998 – 2004 рр.); 3) сучасний, видання навчальних книг третього покоління (підручник для п’ятого класу 12-річної школи, підготовка і видання  у 2010 р. підручників для десятого класу), повернення у 2010 р. до 11-річного терміну навчання у школі, видання підручника для п’ятого класу у новій редакції (2005 – 2010 рр.).

У другому розділі “Національні моделі української державності 1917 – 1920 рр.” показано, як на початку 90-х рр. ХХ ст. в українських шкільних підручниках відбулася радикальна зміна щодо тлумачення сутності політичної влади в Україні у 1917 – 1920 рр.: від оцінки Української Центральної Ради, Гетьманату та Директорії як політичних сил, які тимчасово прийшли до влади внаслідок піднесення національного руху, викликаного загальноросійською боротьбою трудящих мас за соціальне визволення внаслідок Лютневої революції в Росії, сил, ворожих радянській владі і тому приречених на поразку (1991), – до визнання УНР “першою демократичною державою на території України, гетьманату та інших форм державності”, що стали результатом “боротьби українського народу за державні права” на тлі революційних процесів, що відбувалися в Росії (1992), та форм державності, які символізують певні етапи розвитку Української національно-демократичної революції 1917 – початку 1918 рр. і боротьби за збереження державної незалежності (1918 – 1920 рр.) (1998). У подальшому моделі української державності розглядаються у підручниках уже в контексті Української революції, яка була ширшою за розмахом і швидше розвивалася, завдяки сприйняттю суспільством національної ідеї, та мала серйозні перепони з боку загальноросійських сил.

У підрозділі 2.1. “Українська Народна Республіка доби Української Центральної Ради” простежується подання у підручниках еволюції УЦР від громадської організації до лідера національно-визвольного руху, крайового органу влади в Україні, кульмінацією якого є проголошення автономії. Протягом цього періоду відбулося формування державного апарату (змінювався склад УЦР, створено розпорядчий орган Малу Раду, виконавчий орган – Генеральний Секретаріат і місцеві органи – ради), національної армії з українізованих полків, загонів гайдамаків і вільного козацтва. Проголошення ІІІ Універсалом УНР у складі федеративної Росії подається як підсумок державотворення: приреченість на знищення (С. Кульчицький) або “фактична незалежність” (Ф. Турченко). Проголошена ІV Універсалом незалежність УНР – “звільнення від полону автнономістсько-федералістичних ідей” (С. Кульчицький), “незалежність
де-юре” (Ф. Турченко). Останні державотворчі рішення УЦР (прийняття Конституції та обрання Президента) оцінюються як символічні. Невдачі державотворчої діяльності УЦР автори підручників пов’язують з нерозв’язаністю соціально-економічних питань, внаслідок чого – слабка соціальна база влади, недооцінкою необхідності створення національної армії тощо. Проте УНР доби УЦР стала відродженням української державності і піднесла на новий рівень національну свідомість українців. К. Алтабаева О. Білоусько, В. Дюлічев, О. Єрмак, О. Ігнатуша, В. Ревегук, В. Ткаченко, Г. Турченко, Ф. Турченко та ін. наводять факти підтримки Центральної Ради місцевим населенням, його участі у процесі українізації армії, створенні місцевих органів влади.

У підрозділі 2.2. “Українська держава П. Скоропадського” визначено, що протягом 1991 – 2010 рр. у підручниках значно збільшився матеріал, присвячений Українській державі та радикально змінилися оцінки її сутності. Сам П. Скоропадський оцінюється в них як переконаний монархіст і одночасно носій українських національних традицій. Створена ним держава за формою правління протиставляється республіканській і демократичній УНР доби УЦР, подається як монархічна форма правління (Ф. Турченко); дивовижне сплетіння монархічних, республіканських і диктаторських засад (І. Коляда, О. Ількова, О. Сушко); тимчасовий політичний режим, залежний від австро-німецької окупаційної армії з використанням історичної традиції (С. Кульчицький, Ю. Шаповал). Територіально Українська держава перебувала у межах УНР доби Центральної Ради, але остаточно кордони не були визначені. Зовнішня політика Української держави характеризується як активна щодо Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини, а пізніше Франції, Англії (Ф. Турченко) та жорсткою щодо Росії, Польщі, Румунії (Н. Гупан, О. Пометун). Уряд Української держави було сформовано за професійною ознакою і представлено переважно українцями конституційно-демократичної та монархічної орієнтації. Особливу роль в уряді відігравали діячі, пов’язані з українським національним рухом: Ф. Лизогуб, Д. Дорошенко, М. Василенко, М. Чубинський. Установлений гетьманом П. Скоропадським режим мав авторитарний характер та опирався на стару бюрократію, що, з одного боку, сприяло підтримці порядку в країні, з іншого, репресивні методи спричиняли соціальне протистояння. Аграрна політика Української держави поєднувала в собі відродження старих аграрних відносин з прагненням законодавчо по-новому його розв’язати, що так і не було реалізоване. Промислова політика гетьмана не мала великих успіхів через об’єктивні причини, проте за Української держави почала формуватися банківська система, уведено грошову одиницю, відновлено роботу залізничного транспорту. Гетьман мав намір створити 300-тисячну армію, зробивши перші кроки в цьому напрямі, але стикнувся з активним протидією окупаційного командування.

У підрозділі 2.3. “Українська Народна Республіка доби Директорії” схарактеризовано зміни, що відбулися у оцінці сутності влади Директорії УНР з органу диктатури до спадкоємиці УЦР, логічної ланки у процесі державотворення, відновлення демократичних завоювань УНР. Характеризуючи відновлену УНР автори підручників наголошують на поверненні республіканської форми правління та диктаторських повноваженнях самої Директорії. Органи влади УНР часів Директорії більшістю підручників чітко невизначено. Спостерігається тенденція до виокремлення ролі Трудового конгресу як прообразу парламентаризму в Україні. Автори підручників часто закидають Директорії непродуманий радикалізм і відсутність бачення державотворчих процесів (Ф. Турченко), недбале ставлення до армії, декларативність соціальної політики, безперспективність зовнішньої політики (С. Кульчицький, Ю. Шаповал) і, як наслідок, приреченість на поразку і відчайдушні кроки, на зразок, Варшавської угоди. Регіональні підручники зазначають, що у добу Директорії відбувалося відновлення місцевих органів влади часів УЦР, активізувалася діяльність військових отаманів, що в окремих регіонах призвело до формування так званих республік – Холодноярської на Єлісаветградщині та Гуляйпільської на Запорожжі.

Розділ 2.4. “Західноукраїнська Народна Республіка” присвячений оцінці ЗУНР як моделі української державності у підручниках від буржуазної республіки з антинародної владою, що утворилася внаслідок розвалу “клаптевої австро-угорської габсбурзької монархії”, до державного утворення з вищим органом законодавчої влади – Національною Радою. Держава мала свою символіку, за короткий термін створила ефективну систему управління та військові частини (жандармерію та УГА). Ідеологічні засади діяльності лідерів ЗУНР були далекими від соціалізму. Акт злуки УНР і ЗУНР оцінюється як такий, що відповідав настроям більшості українського населення Галичини, реалізував прагнення українців до соборності, але відбувався у трагічній ситуації й носив декларативний характер. У підручниках, як у тексті, так і за допомогою методичного апарату, практикується порівняння окремих аспектів моделей української державності (ідеологічне спрямування, ступінь демократичності, органи влади, соціальна, аграрна, зовнішня політика тощо), але не ставиться питання про ступінь легітимності.

У третьому розділі “Радянські моделі української державності” простежується відображення у шкільних підручниках еволюції радянської державності в Україні.

У підрозділі 3.1. “Українська Народна Республіка: більшовицький варіант” розглядається, як у першій половині 90-х рр. ХХ ст. в українських шкільних підручниках відбувалася радикальна зміна поглядів на радянську модель державності від сприйняття її як єдиної правильної, такої, що відповідала прагненням трудящих мас, утвердження якої було закономірним процесом, але укладання пізніше воєнно-політичного союзу радянських республік та утворення СРСР, незважаючи на зовнішньо демократичні форми побудови, призвели до остаточної втрати суверенітету (1991) до визнання УСРР (УРСР) іншою, ніж УНР, привнесеною ззовні формою української державності, яка спиралася на диктатуру більшовицької партії та репресивну політику, що від самого початку розглядалася більшовицькими лідерами як складова радянської федерації, та з входженням до СРСР остаточно втратила суверенітет (1992).

Перший варіант радянської державності (УНР радянська) розглядається як нелегітимний, локальний, чужий, привнесений ззовні, такий, що тримався на багнетах; сутність якого полягала у прихованій диктатурі жорстко централізованої партії. Назва держави (Українська Народна Республіка) та її виконавчі органи (Народний Секретаріат) використовувалися більшовиками з маніпулятивною метою. Національні прагнення українців в УНР радянській нехтувалися, її керівництво здійснювалося російським радянським урядом через членів РСДРП(б). Кордони радянської України у підручниках чітко не визначаються, а створені на території України Донецько-Криворізька, Одеська РР і РСР Таврида підпорядковувалися Радянській Росії. Армія УНР радянської складалася з частин російських військ, збільшовизованих українських солдатських і робітничих червоногвардійських частин. Основними рисами політики більшовиків в Україні у цей час були червоний терор, утворення ревкомів, підпорядкування фінансів та промисловості органам РСФРР, вивезення хлібу та металу.

Підрозділ 3.2. “Українська Соціалістична Радянська Республіка
(до 1922 р.)”
присвячено розгляду у шкільних підручниках еволюції радянської державності. УСРР тлумачиться як державне утворення, “псевдодержава” (Ф.Турченко), створена за російським радянським зразком , з притаманною йому компартійною диктатурою як основою державності. В УСРР вона здійснювалася за допомогою влади КП(б)У – складовою РКП(б), відтак уніфікація назв державних і місцевих органів, законодавчих актів тощо. Статус УСРР визначався як обмежений суверенітет. Особливу роль в організації влади відігравали каральні органи. Влада вибудовувалася “згори – вниз”: спочатку створювалися вищі органи, а потім, за їхнім зразком, – місцеві. Влада була суворо централізованою. Значну частину вищих чинів складали неукраїнці. Збройні сили, фінансова система та народне господарство УСРР підпорядковувалися Радянській Росії. Радянська політика в Україні здійснювалася на тих само засадах “воєнного комунізму”, що й у Росії.

У підрозділі 3.3. “Входження Української Радянської Соціалістичної Республіки до складу СРСР” аналізується інтерпретація авторами підручників факту входження УСРР до складу Радянського Союзу (“псевдофедеративної держави” (Ф. Турченко)) оцінюється у підручниках як обмеження суверенітету через контроль центру за допомогою РКП(б), Червоної армії, ЧК; зменшення, порівняно з “воєнно-політичним союзом”, повноважень, хоча юридично закріплені деякі завоювання українського народу (визнавалася територіальна цілісність, існування власного адміністративного апарату, права на національно-культурне життя національних меншин). Утворення СРСР розглядається авторами навчальних книг як закономірний результат політики більшовиків. Сам факт утворення Союзу подається як такий, що не викликав резонансу у суспільстві, але неоднозначно був сприйнятий українськими лідерами та економістами. У цілому радянська модель української державності постає у підручниках як така, що не має нічого спільного з попередніми національними українськими моделями, натомість повністю подібна до російської радянської державності.

 



[1] Гирич І. Концептуальні проблеми історії України / І. Гирич. – Тернопіль: Богдан, 2001. – 223 с.; Гирич І. Підручник як головний засіб будівництва держави / І. Гирич // Історія та правознавство. – 2007. – квітень. – № 11. – С.9–12; Грицак Я. Як викладати історію України після 1991 року / Я. Грицак // Страсті за націоналізмом. Історичні есеї. – К.: Критика, 2004. – С.11–23; Зашкільняк Л. Історія і соціальне замовлення (на прикладі шкільних підручників з історії) / Зашкільняк Л. // Шкільна історія очима істориків-науковців: Матеріали Робочої наради з моніторингу шкільних підручників історії історії України / Упорядник Н. Яковенко. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2008. – С.66–83;. Касьянов Г. Підручники з історії України у світлі критеріїв Міжнародної мережі дослідження підручників / Г. Касьянов // Шкільна історія очима істориків-науковців: Матеріали Робочої наради з моніторингу шкільних підручників історії історії України / Упорядник Н. Яковенко. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2008. – С.84–89; Крючкова Е. А. Становление школьных учебников истории нового поколения в современной России :90-е гг. XX – начало XXI вв. : Дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01 – общая педагогика, история педагогики и образования / Елена Алексеевна Крючкова. – М.: Моск. гос. пед. ун-т., 2005. – 267 c.; Орловский А. Я. Школьные учебники по русской истории в России в конце XIX – начале XX в. (Опыт создания и методического построения) : Дис. ... канд. пед. наук : 13.00.02 – Теория и методика обучения и воспитания (по областям и уровням образования) / Орловский Алексей Яковлевич. – М.: Моск. гос. пед. ун-т, 2002. – 198 c.; Поваляева Н. Е. История Отечества до начала ХХ века в современных школьных учебниках : Дис. … канд. ист. наук : специальность 07.00.09 – историография, источниковедение и методы исторического исследования / Поваляева Наталия Евгеньевна. – М.: Моск. гос. обл. ун-т, 2004 174 c.; Удод О. Про актуальні проблеми інтеграції історичної науки і освіти / О. Удод // Історія в школах України. – 2007. – № 7. – С.14–18; Удод О. Про роль і значення шкільної історії у процесі творення національної ідентичності / О. Удод // Історія України. – 2010. – № 37. – С. 3–6; Удод О. Сучасний український підручник з історії в оцінці польських та німецьких істориків / О. Удод // Проблеми історії України. Вип. 9. – К., 2003. – С.427–435; Удод О. Шкільний підручник як історіографічне явище / О. Удод // Шкільна історія очима істориків-науковців: Матеріали Робочої наради з моніторингу шкільних підручників історії історії України / Упорядник Н. Яковенко. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2008; Фукс А. И. Школьные учебники Д. И. Иловайского и их реакционная сущность / А. И. Фукс // Преподавание истории в школе. – 1982. – №5. – С.69–76; Фукс А. И. Школьные учебники по русской истории (1861–1917 гг.). Учеб. пособие / А. И. Фукс. – М.: МОПИ им. Крупской, 1978. – 85 с.; Фукс А. Н. Школьные учебники по отечественной истории как историографическое явление / А. И. Фукс // Преподавание истории в школе. – 2007. – №7. – С.28–33. Шабельникова М. А. Вопросы русской культуры в школьных учебниках XX – начала XXI столетия : диссертация ... кандидата исторических наук : 07.00.09 – историография, источниковедение и методы исторического исследования / Шабельникова Мария Александровна. – М.: Моск. гос. обл. ун-т, 2007. – 200 с.

[2] Баханов К. Написані з власного погляду (перше покоління українських підручників: основні напрямки модернізації) / Баханов К. // Історія в школах України. – 2004. – №5. – С.11–17; Гирич І. Нове бачення історії України в сучасних українських підручниках / І. Гирич // Історія України. – 1999. – № 25 – 28 (липень). – С.1–2; Гирич І. Б. З відстані часу / І. Б. Гирич // Свічення душі. Збірник пам’яті Наталії Теплоухової / Упоряд.: Н. Г. Теплоухова, П. П. Панченко. – К.: Генеза, 2000. – С.76–79; Гирич Ігор. Історія України нового часу в сучасній шкільній освіті / Ігор Гирич. – К.: ВД “Стилос”, 2009. – 64 с.; Гупан Н. Нові підходи до відбору та структурування змісту підручника з історії України / Н. Гупан // Збірник наукових праць. Педагогічні науки. Вип. І. Част.І. – Х.: ХДУ, 2008. – С.68–72; Кульчицький С. Державний стандарт освіти й вимоги до нового покоління підручників з історії / С. Кульчицький // Українська історична дидактика: Міжнародний діалог (фахівці різних країн про сучасні українські підручники з історії): Зб. наук. ст. – К.: Генеза, 2000. – С.227–232; Пометун О. Методика роботи з підручниками на уроках історії України в 10 класі / О. Пометун // Історія і суспільствознавство в школах України: теорія та методика навчання. – 2011. – №1. – С.3–9; Пометун О. Навчання історії без пристрастей і пересудів / О. Пометун // Історія в школах України. – 2002. – №4. – С.7–11.

[3] Гончаренко Н. Міфи в сучасних підручниках з історії України / Н. Гончаренко // Історична міфологія в сучасній українській культурі. Матеріали дослідження. – К.: Стилос, 1998. – С.68–82; Гончаренко Н. Школа іншування / Н. Гончаренко, М. Кушнарьова // Критика. – 2001. – №4 (42). – С.20–23; Мудрий М. Тема “колоніального статусу” України у підручниках з історії / М. Мудрий Шкільна історія очима істориків-науковців: Матеріали Робочої наради з моніторингу шкільних підручників історії історії України / Упорядник Н. Яковенко. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2008. – С.90–107; Середа В. Вплив польських та українських шкільних підручників з історії на формування польсько-українських етнічних стереотипів / В. Середа // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів: ЛНУ, 2000. – Вип.35–36. – С.387 – 399; Середа В. Конструювання образу іншого та історичної ідентичності в Україні і Польщі: порівняльно-текстовий аналіз шкільних підручників / В. Середа // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. – Харків, 2003. – С.270–276; Терно С. Підручник з історії сьогодні: стан і перспективи / С. Терно // Історія в школах України. – 2004. – №1. – С.6–8; Яковенко Н. Образ сусіда в українських підручниках з історії України // Н. Яковенко // Історія та правознавство. – 2005. – № 34–36. – С.73–82; Яковенко Н. Польща й поляки у шкільних підручниках історії, або відлуння далекого й близького минулого / Н. Яковенко // Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні ХVІ – ХVІІ ст. / Н. Яковенко. – К.: Критика, 2002. – С.366 – 382.

[4] Дубас О. Висвітлення питання про утворення національних держав у 1917 – 1921 рр. у підручниках видавництва “Генеза” / О. Дубас // Українська історична дидактика: Міжнародний діалог (фахівці різних країн про сучасні українські підручники з історії): Зб. наук. ст. – К.: Генеза, 2000. – С.115–124; Литвин С. Висвітлення постаті С. Петлюри в радянських та пострадянських підручниках з історії України / С. Литвин // Українська історична дидактика: Міжнародний діалог (фахівці різних країн про сучасні українські підручники з історії): Зб. наук. ст. – К.: Генеза, 2000. – С.125–133; Литвин С. Формування національної свідомості учнів у процесі вивчення доби національно-визвольних змагань 1917 – 1921 рр. / С. Литвин // Історія в школах України. – 2000. – №3. – С.20–22; Стецевич К. “Націотворення” держави перехідного періоду – на прикладі українських шкільних підручників / К. Стецевич // Історична освіта: європейський та український досвід. Викладання національної історії в школах Центральної і Східної Європи / Пер. з нім. Н. Саповська, О. Красівська– “К.І.С.”, 2010. – С.266–285.

[5] Бондаренко Д. Я. Революция 1917 года и Гражданская война в современных украинских учебниках истории / Бондаренко Д. Я. // Преподавание истории в школе. – 2009. – №10. – С.73–76; Мироненко В. Украина и Россия в учебниках по истории Украины / В. Мироненко. – Режим доступу: http://www.mironenko.org/index.php?option=com_content&task=view&id=132; Освещение общей истории России и народов посткоммунистических стран в школьных учебниках истории новых независимых государств / Под ред. А.А.Данилова, А.В.Филиппова. – М.: Государственный Клуб, 2009. – 389 с.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины