ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету й завдання, розкрито теоретичну та методологічну основу, охарактеризовано наукову новизну отриманих результатів, теоретичне та практичне значення, відомості про апробацію результатів і публікації за матеріалами дослідження.
У першому розділі „Теоретико-методологічні аспекти дослідження” здійснено аналіз понять символу, символічного універсуму, цивілізаційної символічної формації.
У підрозділі 1.1. „Понятійна основа дослідження символічних формацій у глобальному цивілізаційному процесі” розглянуто поняття „символ”, „символічний універсум”, „символічна формація” й „глобальний цивілізаційний процес”. Поняття символу в історії філософії широко розроблене. Однак, розуміння символу в наш час характеризується суттєвою суперечливістю. Обґрунтовується позиція, що символом не можна вважати будь-який знак. Знакові системи є ієрархічними структурами. Символи належать до найвищих ієрархічних рівнів подібних систем. Для них притаманні такі риси як загальність, виконання функцій операторів семіозису та породжуючого начала в ньому. Символи як знаки спираються на цінності. Найбільш фундаментальні символи є знаковим вираженням базових цінностей тієї чи іншої людської спільноти.
Термін „символ” позначає споглядальну думку або поняття. Він є своєрідним паролем образу або абстрактного уявлення в людському мисленні. Головним в його виникненні є споглядальність, мімезис. Саме останній перетворює предметність конкретної цивілізації в символічну реальність. Головною особливістю символу, на відміну від знака, є розширення уявлень, орієнтації їх на суспільний ідеал, що властиво природі мистецтва. Символ постійно апелює до нашої чуттєвості й емоційності, на відміну від решти знаків. Природа кожного символу неповторна. Для символу характерні глибинні смисл і значення. Можна сказати, що він поєднує безконечності всіх понять. Символ є моделлю взаємного переплетіння життя суспільства й світобудови. Сприйняття й розуміння символів вимагають від реципієнтів навчання, своєрідної посвяти. Символ не просто прагматичний знак, а заклик до вищого.
В історії філософії символ витлумачується через єдність раціонального, емоційного та прагматичного (дієвого) аспектів. Основна властивість символу – вираження і сприйняття абстрактного поняття через конкретний образ. Істина при сприйнятті цього образу охоплюється розумом. Але розум тут начебто злитий з природою самих речей. Пізнання символу містить низку наслідків – передбачення, розсудливість, мудрість. Філософія „розкладає” символічну мову на елементи, щоби зробити її зрозумілою. Історико-філософський аналіз теорії символу дозволяє виокремлювати центри, певні реперні точки нашого подальшого дослідження символічних формацій у глобальному цивілізаційному процесі. Перший центр характеризує Сакральне, другий – Людину, третій – Світ, як ціле, яке включає в себе глобальну систему соціального буття.
Найважливіше поняття в нашому дослідженні – „глобальний цивілізаційний процес”. Після краху Римської імперії та періоду, який називається середніми віками, Європейська цивілізація стала розвиватися не як єдина імперська ієрархія, а як сукупність незалежних держав. Будучи цивілізаційно єдиною, але політично роздробленою, цивілізація Західної Європи здійснювала експансіоністський тиск на решту світу. Таке домінування спиралося на поширення культури, яка набувала ознак дійсно всесвітньої, глобальної культури. І розвиток європейської державної моделі, і поширення західної культури є визначальними моментами процесу, який тепер називається глобалізацією. Тому глобалізація в своїх суттєвих рисах є продовженням європейської модернізації (І. Валлерстайн). Причому, цей процес розглядається в історичному технологічному розвитку – від вітрильних суден до аеронавтики, від телеграфу до оптико-волоконного кабелю та Інтернету, від радіо до супутникового телебачення. Процес глобалізації створює новий міф технічної досконалості, що має неадекватні наслідки для всесвітнього цивілізаційного процесу. Здається, що будь-яка проблема має суто технологічне вирішення. Ігнорується цілісність людського буття, яке відображається поняттям ціннісно-символічного універсуму.
Сформульоване поняття спирається на відоме поняття „ціннісно-смислового універсуму” видатного вітчизняного філософа С. Кримського. У пізнанні „ціннісно-смислового універсуму” він виділяє сферу людської діяльності, яка реалізує в системі цивілізацій ноосферну відповідь на космічний запит розуму. Одна з характеристик ціннісно-смислової моделі С. Кримського полягає у створенні людиною культурного ландшафту. Він символізував багатство й розмаїття Універсуму. За межами Універсуму існує світ несвідомості та безвісті. Ціннісно-смисловий універсум відокремлюють від несвідомого „захисні мури символів” (К. Юнг). Космос входить до людського світу як базис існування людини. Природа переробляється в культурну онтологію. Цивілізація постає як онтологія культурного ракурсу ціннісно-смислового Універсуму. Згідно з цією концепцією ми виділяємо „символічні універсуми цивілізацій” Сходу та Заходу, які є об’єктом нашого дослідження. Самі ж цивілізації постають просторовими ціннісно-символічними системами.
У різноманітті знакових форм ціннісно-смислових універсумів ми виділяємо найбільш суттєві символи, їх генезис та розвиток у глобальному цивілізаційному процесі. Ця сукупність символів характеризується терміном „символічна формація”. Символічні формації складаються історично, як непередбачуваний результат символічної діяльності. Як і мовні формації М. Фуко вони індиферентні стосовно внутрішніх суперечностей. Ці суперечності вже на більш конкретному рівні проявляються в порядках дискурсів.
Символ-образ узято в аспекті його знаковості. Образ і смисл – два його полюси. Символічні формації цивілізацій є не лише вираженням, але і засобом культивації духовних цінностей. Ідеї, символи, цінності створюють люди, але виживають лише ті, які відповідають цілісності тієї чи іншої цивілізації. В цьому сенсі символічні формації індиферентні і стосовно суб’єктів історичного процесу. Символічні формації – це сукупність уречевлюваних у знаково-предметній формі і тим самим об’єктивованих ідей. Вони пронизують побут, культуру, етнічні стосунки, релігію, міфи, філософію, науку в глобальному цивілізаційному процесі. Символічні формації є умовою стабільності культурної визначеності цивілізацій.
Досвід філософської спадщини мислителів великих цивілізацій Сходу та Заходу дозволяє розвинути наше уявлення про поняття „символічної формації цивілізації”. Ми пропонуємо інноваційний підхід, який концептуалізує генезис і розвиток символічних формацій у глобальному цивілізаційному процесі. Цей підхід має тріадичну форму.
Сакральний центр символічної формації в історії філософії досліджують через розвиток міфів та релігійних вчень. Сакральний центр виражає сукупність священних речей, які виокремились плином історичного процесу цивілізацій, закріпилися у її світогляді й впливають на перетворюючу і пізнавальну діяльність.
Центр „Людина” є медіатором сакрального центру та того центру, який ми визначаємо як „Світ”. Центр „Людина” апелює до двох тенденцій в історії філософії. Перша – реалістична, яка походить із взаємозв’язку людини та природи (раціональності). Друга – ідеалістична тенденція, яка має акцент духовності (сакральності). Раціоналістична та ідеалістична тенденція стосовно розуміння „Людини” по-різному орієнтують свідомість, творчий та евристичний потенціал цивілізаційних символічних формацій. Кожна з формацій, отже, існує не як якась константа, а як суперечлива єдність, яка проявляється в порядках дискурсів стосовно трьох центрів нашої схеми.
Центр „Світ” в історії філософії відображає зовнішню дійсність як простір існування людини (В. Шинкарук, В. Іванов, О. Яценко та ін.). Він відображає систему взаємозв’язку природи та суспільства. Людина віддзеркалюється в природі й фізичному, і духовному сенсах. Символічна формація будь-якої цивілізації має тріадичну структуру, поєднуючи названі центри тяжіння ціннісно-смислового універсуму.
У ході аналізу проблем символічного виміру глобального цивілізаційного процесу ми виділили такі тріадичні конструкції великих цивілізацій Сходу та Заходу:
· символічна формація індійської цивілізації – символи „Ом”; „Колесо Закону”; „Чакра” ;
· символічна формація китайської цивілізації – символи „Цянь (смиріння)”; „Ян-Інь”; „Панда”;
· символічна формація мусульманської цивілізації – символи „Аллах”; „Мухаммед”; „Місяць”;
· символічна формація античної цивілізації – символи „Колона”; „Лавр”; „Пегас”;
· символічна формація західноєвропейської цивілізації – символи „Трилисник”; „Латинський Хрест”; „Євросоюз (єдність у різноманітності)”.
· символічна формація східноєвропейської цивілізації – символи „Трійця”; „Східний Хрест”; „Тризуб”.
У підрозділі 1.2. „Методи дослідження символічних формацій в історії філософії” проаналізовано концепції системно-структурного та функціонального, компаративного, археологічного, герменевтичного, психоаналітичного й діалектичного методів:
· методи системно-структурного та функціонального аналізу характеризують структуру й функціонування символічних формацій цивілізацій в глобальному цивілізаційному процесі;
· компаративний метод дозволяє порівнювати філософські системи великих цивілізацій Заходу та Сходу, їхні ідеї, образи та архетипи, відмінності та виявляти подібність;
· метод археології знання характеризує символічні формації як безособові «осади» символічних практик багатьох поколінь;
· герменевтичний метод дає інструменти тлумачення текстів, які відобразили символічні формації цивілізацій;
· методи психоаналізу характеризують психічні імпульси розвитку символічних формацій у глобальному цивілізаційному процесі;
· діалектичний метод дозволяє зрозуміти символічні формації як об’єктивно суперечливі системи, що здатні до саморозвитку.
У другому розділі „Генезис і розвиток символічних формацій цивілізацій Сходу в глобальному цивілізаційному процесі” розглянуто символічні формації індійської, китайської та ісламської цивілізацій. В сучасному світі, де відбувається глобалізація цивілізаційного процесу та становлення інформаційного суспільства, історія філософії зайнята пошуком загальнолюдських духовних цінностей з метою діалогу між цивілізаціями. У глобальному цивілізаційному процесі символічні формації Сходу успішно адаптувалися до впливу новітніх комунікаційних технологій. Протягом ХХ та початку ХХІ століття інтерес західної макроцивілізації до локальних (базових) символічних формацій цивілізацій Сходу неймовірно зріс. Сучасний західний світ значно просунувся по шляху освоєння та асиміляції східних символічних формацій. Цей вплив пояснюється неповторністю й унікальністю давніх цивілізацій, їхнім ціннісно-пізнавальним елементом символічного універсуму. Головна ціннісна якість проявляється в контекстній орієнтації світосприйняття. Цивілізації Сходу вчать нас художнього смаку, відчуття прекрасного, споглядання й збагнення свого духовного світу, що є співзвучним для інформаційного суспільства.
У підрозділі 2.1. „Генезис і розвиток символічної формації Індійської цивілізації в глобальному цивілізаційному процесі” розкриває система символів „Ом”, „Колесо закону”, „Чакра”, які дають поєднання світу сакрального, людського буття та буття природи. Основи символічної формації індійської цивілізації ми виявляємо у Ведах, а розвиток в Упанішадах, Махабхараті, Бхагавадгіті, Дхаммападі, філософських концепціях Патанджалі, Шанкари, Рамакрішни, С. Вівекананди, Р. Рая, Р. Тагора, Ауробіндо Гхоша, С. Радхакришнана. Міметична природа символічної формації індійської цивілізації вражає безупинним буянням форм. У глобальному цивілізаційному процесі індійська символічна формація викликає неослабний інтерес. Вона має вплив на символічні формації Заходу, прикладом чого можуть служити „Пакт культури” М. Реріха, рух хіпі, йогічний бум, інтегральна йога Ауробіндо Гхоша, рух свідомості Крішни. Загалом ми можемо говорити про глибоку евристичність символічної формації індійської цивілізації в інформаційному суспільстві, що задається потенціалом релігійної трансцендентальності, що знаходить філософську інтерпретацію.
Історико-філософський аналіз генезису й розвитку символічної формації Індійської цивілізації в глобальному цивілізаційному процесі має таку характеристику:
· веди, упанішади, веданта – сакральне як брахман і боги, що належать світу, людина, що міститься в колесі сансари і шукає виходу з нього, природа як майя;
· філософія Бенгальського Відродження (Р. Рай) убачає в символах та „Колесо закону” людину як творіння Бога. Три складники Сакрального – „Джняна” (пізнання); „Бхакті” (любов); „Карма” (служіння, праця). Вплив на глобалізаційний процес – діяльність „Брахмо-самадж”;
· головна концепція філософії Рамакрішни Парамаха́мси – віра в безсмертну душу. Символ „Ом” трактує людину не як індивідуального Бога, а загального – Брахмана. Він здійснює реформу індуїзму;
· філософська інтуїція Свамі Вівекананди – ствердження духовної єдності Всесвіту. Тлумачення символу „Ом” – Всесвіт складається з вічного „Ом”. Символ „Колеса Закону” – вічний рух до космічної свідомості (Брахман, Будда, Христос, енергія нескінченності). Вплив – злиття всіх центрів символічних формацій цивілізацій Заходу та Сходу;
· концепція свідомості Шрі Ауробіндо прагне до інтеграції вищих сфер розуму, стверджує духовні орієнтири символів „Ом” та „Колеса Закону”. Ці концепції мають глибинний вплив на розвиток символу “Чакра” як символізації свідомості Індійської цивілізації. П’ята Веда – „Савітрі” в глобальному цивілізаційному процесі, на його думку, втілює духовну еволюцію історії розвитку людства – „Єдиний символ”. Заснування інтегральної йоги;
· принцип ненасильства Махатми Ганді в символі „Чакра” вбачає організацію людства відповідно до світового божественного закону.
У підрозділі 2.2. „Генезис і розвиток символічної формації Китайської цивілізації в глобальному цивілізаційному процесі” доводиться, що трьома найбільш значущими символами тут є „Цянь”, „Ян-Інь”, „Панда”. Вибір цих символів є невипадковим. Вони виражають об’єктивні духовні цінності не тільки локальної китайської цивілізації, але й входять у сучасний символічний інформаційний потік глобального цивілізаційного процесу. Разом з економічним підйомом Китаю ми спостерігаємо посилення інтересу до його духовної філософської спадщини. Символічну формацію китайської цивілізації обґрунтували і розвинули вчення Конфуція, Лао Цзи, Будди, Вань Чуна, Шан Яна та ін. Образна система китайської символіки завжди мала на меті відобразити глибинні основи досвіду, що потребує витонченості, а не грубого реалізму (В. Малявін). Символічна формація китайської цивілізації відобразилася в феномені „Сань цзяо” (три китайські релігії – конфуціанство, даосизм і буддизм), та в суперечливому поєднанні колишніх непримиренних ворогів конфуціанства та легізму. Символічна формація китайської зазнавала впливу і впливає на глобальний цивілізаційний процес. Проявом цього є пропаганда стилів бойових мистецтв „ушу”, „Книги перемін”, („І цзин”), „цигун”, „гунфу”.
Історико-філософський аналіз генезису й розвитку символічних формацій Китайської цивілізації в глобальному цивілізаційному процесі має таку характеристику:
· філософська концепція Конфуція визначає „Небо” як умову „досконалої людини”. „Небо” – не персоніфікована керівна сила Всесвіту, людина розглядається ним перш за все як член якоїсь групи, а природа – умова раціональної людської діяльності;
· філософська рефлексія Ван Чуня веде до витлумачення „Неба” як елементу природи й безформеннго ефіру. Вплив на глобальний цивілізаційний процес – натуралістична концепція символу „Цянь”;
· філософська концепція Хань Фея підпорядковує людину державі: розвиток цивілізації здійснюється за законами природи („дао”) і спирається на власні закони держави („фа”);
· символ „Панда” в сучасному глобальному цивілізаційному процесі звернений до скарбниці даосизму – трактату філософа Чжуан-цзи. Основна концепція – наявність „начала”. Стан свідомості – природність, глибинна чуттєвість та етична досконалості;
· філософська рефлексія Лінь Яньмея спрямована на використання символічної формації китайської цивілізації для побудови гармонійного соціалістичного суспільства. Передбачається поєднання „Неба” (космос) і людини. Вплив на глобальний цивілізаційний процес – теорія „гармонійного” (аналогія в різних цивілізаціях – „золоте століття”, „Царство Боже” і т. д.).
У підрозділі 2.3. „Генезис і розвиток символічної формації Мусульманської цивілізації в глобальному цивілізаційному процесі” розкриваються символи „Аллах”, „Мухаммед” і „Місяць”, які належать до найбільш значущих і шанованих символів символічного універсуму мусульманського світу. У глобальному цивілізаційному процесі до сакральних, гуманістичних, духовних, психологічних і філософських концепцій символічної формації Ісламу існує неослабний інтерес. Фундаментом символічної формації мусульманської цивілізації є Коран. Розвиток її здійснювався у філософських концепціях Абу Наср Мухаммеда аль-Фарабі, Авіценни, Мухаммада Ікбала, Мухаммада та ін.
У глобальному цивілізаційному процесі символ „Аллах” концептуалізує вищі сакральні виміри. Це – найбільш послідовне єдинобожжя в історії світової цивілізації.
Шлях філософської рефлексії в цій цивілізаційній системі представлений такими етапами:
· філософська рефлексія аль-Фарабі виявляє єдину релігію, яка інтерпретується в усіх релігіях. Концепція символу „Пророка” передбачає людину, яка досягла висот і у філософії, і в духовності пізнання Всесвіту. Вплив на глобальний цивілізаційний процес – філософська істина трансформується в символи дії;
· філософське вчення Авіценни (Ібн Сіни) в символі „Аллаха вбачає першопричину й істину абсолютного буття. Субстанція має тріадичну природу – розум (акл), душа (нафс), тіло (джиєм). Головне досягнення рефлексії Авіценни – „худжжа-ал-Хакк” (доказ Аллаха);
· філософська та поетична творчість Мухаммада Ікбала поєднує „Людину” та „Світ” з символом „Місяця”. Потенціал Ісламу полягає в духовному спасінні та політичній емансипації. Вплив на глобальний цивілізаційний процес – концепція „Тартибу” (духовної єдності народу);
У третьому розділі „Генезис і розвиток символічних формацій цивілізацій Заходу в глобальному цивілізаційному процесі” досліджено розвиток символічних формацій античної, західнохристиянської та східнохристиянської цивілізаційних систем. Її основою є символічна формація античної цивілізації, яка впливає не лише на розвиток символічних формацій цивілізацій Європи, але й на сучасний глобальний цивілізаційний процес.
У підрозділі 3.1. „Генезис і розвиток символічної формації Античної цивілізації в глобальному цивілізаційному процесі” розкрито в єдності символів „Пегас”, „Колонна”, „Лавр”. Історико-філософський аналіз генезису й розвитку символічної формації Античної цивілізації в глобальному цивілізаційному процесі має таку характеристику:
· символ „Пегас” утілює нескутий дух поета (еода). Перший еод – Гомер, що втілює в глобальному цивілізаційному процесі людське натхнення. Гомерівська мудрість символізує світ богів як співтворчість діянь героїв;
· філософська рефлексія Піфагора в символі „Колона”, яка концептуалізує потрійну природу людини та Всесвіту, макрокосму й мікрокосму, як вінчання божественної всеєдності;
· філософська рефлексія Платона в символі „Пегас” характеризує одержимість творця „даймоном”. Концептуалізація безконечності символу має вплив на глобальний цивілізаційний процес (ейдос, апофатизм, інтенція);
· філософська рефлексія Аристотеля у символі „Колона” поєднує людину і Всесвіт;
· філософська рефлексія символу „Лавр” концептуалізує агональну тенденцію досягнення перемоги (Аристотель), „humanitas” (Цицерон). Символізація влади.
У підрозділі 3.2. „Генезис і розвиток символічної формації Західнохристиянської цивілізації в глобальному цивілізаційному процесі” досліджено неповторні особливості її символізму. Історичною особливістю є синтез античного й давньоєврейського символічних універсумів. Її становленню сприяли філософські теорії Філона Олександрійського, Августина Аврелія, Максима Сповідника, П. Абеляра, Томазо Аквіната, подальшому розвитку – концепції Ф. Петрарки, Піко делла Мірандоли, М. Кузанського, Дж. Бруно, Ф. Бекона, Ф. Вольтера, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, І. Канта, Г. Геґеля, А. Шопенгауера, Л. Фейербаха, К. Маркса, Ф. Енгельса, З. Фройда, Е. Фромма, К. Юнга та ін. В основу евристичного потенціалу символічного універсуму західнохристиянської цивілізації було закладено синтетичну єдність античного й давньоєврейського символічних універсумів. Античний інтелектуалізм як базовий для розвитку західноєвропейської цивілізації в подальшій історії розчинився в суспільно-матеріальній даності. Ми маємо справу з народженням нової „тілесності”, тобто символічної формації, що зумовлюється пануванням земних природних благ. Історико-філософський аналіз генезису й розвитку символічних формацій Західнохристиянської цивілізації в глобальному цивілізаційному процесі має таку характеристику:
· концепція символу „Трилисника” Августина Аврелія передбачає присутність Бога в людській душі, красу божественної світобудови;
· концепція Томазо Аквіната сакрального центру „Трилисника” становить першу сутність, яка є актуальною, але не потенційною. Вплив на глобальний цивілізаційний процес – через неотомізм;
· філософська рефлексія символу „Трилисника” І. Канта вказує на постулат чистого практичного розуму;
· концепція Г. В. Ф. Геґеля символу „Трилисника” визначає форму первинного символу, що має історичну втіленість релігії народу;
· філософська рефлексія символу „Латинського хреста” І. Канта вказує на нескінченість прогресу людини в пізнанні світу, людина – суб’єкт морального закону;
· у Г. В. Ф. Геґеля Боголюдина Ісус поєднує Людину з Богом. Людська історія є розгортанням, саморозвитком абсолютного розуму;
· філософська рефлексія в екзистенціалізмі символу „Латинського хреста” Ж. Сартра переміщає цінності сакрального на реалізацію істини суб’єктивності. Символ Хреста у К. Юнга уособлює самість і прагнення „телеозису” (довершеності) цивілізації;
· філософська рефлексія Л. Фейєрбаха, К. Маркса і Ф. Енгельса вбачає в сакральному людське суспільство, яке протиставлене людині і орієнтується на історичну дію мас для ліквідації відчуження як перепони на шляху до справжньої історії як творчості людей;
· філософська антропологія А. Гелена на прикладі символу „Євроcоюзу” вказує на матеріалістичну орієнтацію людини в сучасному світі;
У підрозділі 3.3. „Генезис і розвиток символічної формації Східнохристиянської цивілізації в глобальному цивілізаційному процесі” досліджено символи „Трійці”, „Східного Хреста” та „Тризуба”. Концепція апофатизму, яка є притаманною богослов’ю Православної Церкви, є нетотожною безособовій містиці і досвіду божественної позабуттєвості. Концепція „троєдності” є поєднанням розумінням досвіду „два” – це є число, що розділяє, і „Трійці” – яка перевершує розподіл і є єдністю сущого. „Трійця” – це основна концепція Православ’я в символічній формації східнохристиянської цивілізації. Отже, єдиною сутнісною константаою символічної формації східнохристиянської цивілізації був і є „Східний Хрест”. Концепція Східного Хреста символізує розп’яття Ісуса Христа, яке після його Воскресіння є втіленням спасіння роду людського, перемоги Боголюдини над смертю. Символіка хреста втілена в православному культі. Хрест символізує Древо Життя та життєвих випробувань, що має витримати православний християнин, який обстоює віру.
Історико-філософський аналіз розвитку символічних формацій Східнохристиянської цивілізації в глобальному цивілізаційному процесі має таку характеристику:
· богословська концепція Православної Церкви, яка застосувала термін „Трійця”, означала спорідненість людини із божественною буттєвістю. Сакральна істина символу „Трійця”, сформульована Григорієм Богословом, вірно сприймається як нероздільна Божественність, символ людини, що втілює Божественну Красу;
· філософська рефлексія, яку здійснив національний філософ Г.С. Сковорода, є екзистенційним наповненням символу Хреста і вказує на різницю двох шляху істини –мирської та короткої (Божественної) у контексті „філософії серця”;
· філософська рефлексія о. Павла Флоренського щодо символу Трійці та Хреста виражає конкретну метафізику світла як „океану сяючої енергії”. У глобальному цивілізаційному процесі – ікона-символ „Трійця” – є вічним прототипом і надією „душі людства”;
· філософська рефлексія О. Лосєва символу „Східного Хреста” дає розвиток особистості у двох планах – історичному й особистісному;
· пізнання символу „Тризуб” у глобальном цивілізаційному процесі апелює до психоаналізу як методу пізнання людини й міфології народів (концепція К. Юнга);
· концепція О. Кайсарова вказує на зв’язки символу „Тризуб” з загальними уявлення про Всесвіт, його троїчність; | 
