МІЖКУЛЬТУРНА ВЗАЄМОДІЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: ФІЛОСОФСЬКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ВИМІР :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У «Вступі» обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито ступінь наукової розробленості проблеми в зарубіжній і вітчизняній літературі; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами; сформульовано мету й основні завдання, об’єкт, предмет і теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження; розкрито наукову новизну положень, які виносяться на захист; викладено практичне значення одержаних результатів; наведено дані про апробацію результатів дослідження, структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі «Поняття «культура» у філософсько-культурологічному дискурсі» проаналізована історична логіка його розуміння, множинність його інтерпретації, модерний сенс та особливості її в умовах глобалізації.

У підрозділі 1.1 «Сенс модерної інтерпретації поняття «культура» подано генезис філософсько-культурологічного розуміння поняття «культура». Зазначається,  що мають місце різноманітні підходи до його інтерпретації, які досить всебічно розглянуті у науковій літературі. В роботі акцентується увага на модерному проекті розуміння культури. Підкреслюється, що він перш за все презентував себе у вигляді еволюційної теорії, що базувалась на картезіанській ідеї спільності розуму, можливості встановлення таких саме закономірностей у царині культури, як і в царині природи. Поряд з цим було висунуто друге принципове положення модерного проекту культури: – уявлення про неї як відображення суспільних відносин і як таку, що розвивається за законами соціуму та може бути свідомо скорегована у відповідності до потреб суспільства. Така інтерпретація мала важливий аспект – використання культури для виховання потреб та формування певних форм організації господарсько-економічної та політичної діяльності. В цьому погляді поєднались дві оцінки культури – соціальне походження і репресивний характер. У першій половині ХХ ст. з’являється концепція культури як системи цінностей та знаків цих цінностей. Системоутворюючі компоненти визначались як тріада – знак, цінність, норма. Подальший розвиток пов’язаний з появою кібернетичної моделі культури, кібернетичної машини (Ж.Ф. Ліотар), яка набуває виразу мовної гри. Така концепція була переосмислена в руслі лінгвістичного повороту в філософії, внаслідок якого простір культури набув значення комунікативного. Означені підходи до розуміння культури не суперечать один одному, а доповнюють інтерпретацію культури як засобу організації та розвитку людської життєдіяльності, підкреслюють її функціональний та інструментальний аспекти і стають підвалинами для усвідомлення культури як своєрідних соціокультурних технологій менеджменту.

У підрозділі 1.2 «Культура в контексті глобалізації» подано аналіз взаємозв’язку культури та глобалізації, підкреслюється, що цей зв'язок стає підґрунтям дослідження міжкультурної взаємодії, множинності її виявів. Глобалізація розглянута як соціокультурний простір, в якому функціонують культури, поширюється і розповсюджується їх зв’язок як вияв розвитку культури, її динаміки. Доведено, що розуміння глобалізації базується на домінанті культури.

Доведено, що відбулося зміщення акцентів в розумінні глобалізації з економічних факторів до культурних. Глобалізація набула метафоричних образів «глобального села», «компактного глобусу», «глобального міста». З цього приводу заслуговують на увагу в теоретико-методологічному плані роздуми М.Д. Култаєвої. Обґрунтовано, що глобалізація вимагає нових форм культурної взаємодії, сприяє трансформації культури. Вони пов’язані між собою і мають зворотній вплив. Міжкультурна взаємодія стає своєрідним містком між глобалізацією та культурою. Новий стан як культури, так і міжкультурної взаємодії визначають Інтернет і комп’ютер. Вони втілюють у собі інноваційні технології, стають культурогенними і сприяють появі таких видів культур як технологічна, інформаційна, мережева, віртуальна тощо, які не існували в минулому. У філософсько-культурологічному вимірі глобалізація постає як феномен, обумовлений розвитком культури і в той же час сама культура зазнає впливу глобалізації. І в такому розумінні цей взаємозв’язок постає одним із аспектів більш широкої проблеми сучасності, а саме єдності світу і розмаїття культур.

У підрозділі 1.3 «Технологічність і множинність культури в сучасних філософських концепціях» доводиться, що розгляд культури у вигляді технології організації символічного, знакового та смислового ряду соціокультурного життя стає базою для прагматичного підходу в її інтерпретації. Культура як технологія організації життєдіяльності людини вибудовує зразок поведінки, системи символів, що виражають сенс і «алгоритм» відповідної практичної дії. Культура набуває множинного вигляду, сукупності варіантів систем знаків, цінностей і норм, які репрезентують самобутні способи життєдіяльності спільнот. Підхід до культури як множинності складових, в якій немає ні хронологічно-векторної, ні структурно-ієрархічної узгодженості й підпорядкованості, змусив дослідників другої половини ХХ століття зосередитись на проблемах аналізу взаємодії компонентів глобальної системи культури і через це звернутися до загального визначення вмісту поняття «культура людства», яка складається з множини менших, але принципово відкритих культур (М.М. Бахтін). Звернення до концепту «культура людства» було стимульовано глобалізаційними процесами останніх десятиліть, оскільки за його допомогою можливо пояснити поєднання в єдиному комплексі різноманіття форм культури, символічно-знакових систем, що забезпечують соціокультурну взаємодію між спільнотами.

В сучасних культурологічних та філософських роботах зустрічається спроба підміни поняття «культура людства» поняттям «глобальна культура». В цьому випадку полілогічність як умова діалогу і як форма існування культури підміняється уніфікацією і стандартизацією форм культури, формуються і пропагуються зразки «мак-культури» – своєрідного сурогату універсальної культури, що постає у вигляді «умови людського існування». Відбувається сплощення розуміння культури до рівня задоволення потреб і бажань, технологічної процедури, узгодженого стандарту.

Подолання проблеми різноманітності культурних форм набуло вигляду їх уніфікації як «однотипних націоналізмів». Суспільство, створене за національним принципом, або існує паралельно глобалізаційним процесам, або суперечить, або використовується як структурна одиниця глобальної культури. Перший варіант є скоріше виключенням, пов’язаним зі штучною ізоляцією національної спільноти, або специфікою її місця в глобальній системі відносин (деякі країни Африки й Азії). Другий і третій варіанти – цілком відповідають концепту глобальної культури. Усунення діалогічності як принципу буття культури призводить не тільки до сплощення і зведення різноголосиці культурної взаємодії до технологічно зрозумілого міжкультурного конфлікту, але й до конфлікту між історичними або «часовими» формами національної культури. Національний фактор сприймається як елемент маркування, виокремлення традиційної локальної культурної спільноти, стає інструментом урізноманітнення новостворених тотальностей на кшталт Євросоюзу.

У другому розділі «Міжкультурна взаємодія в умовах глобалізації» визначені варіанти співіснування культур, розглянуто мережу як форму міжкультурної взаємодії.

У підрозділі 2.1 з’ясовуються «варіанти співіснування культур в умовах глобалізації». Зазначено, що глобалізація у значенні об’єктивного історичного процесу замінює в сучасних теоретичних конструкціях традиційні для минулого поняття «історичний прогрес», «еволюція культури» і т.п.

Культурне різноманіття визнається за необхідні умови глобалізації, яка набуває ознак загального фону культур. Результат контакту культур відбувається у різних варіантах: гібридизація, креолізація, глокалізація, культурний імперіалізм, тощо. Кожен з них є своєрідною логізацією складного і динамічного процесу міжкультурної взаємодії. В філософських системах сучасності міжкультурна взаємодія подається не просто як відхід від принципу моно-центричності культур, а як визнання їх багато-центричності. Це змушує відмовитись від ідеї монолітності навіть мультикультурних систем. Культура в сучасному світі є комбінацією фрагментів різних культур, які узгоджуються з традиційною практикою локальної культури і перетворюють її на частку загальної системи «культури людства». Інтерпретація глобалізації як необхідності розмаїтості способів організації життєдіяльності провокує методологічний ефект – мішанини центрів і країв. Цей ефект часто використовується для штучної підтримки множинності як умов глобалізації – стимулювання регіональної ідентичності, конструювання штучної історичної ідентичності в межах сталої локальності (наприклад, в межах сталої європейської історичності створити штучну, уявлену ідентичність спадкоємців кельтів, трипільців, іберів). Багатомірність глобалізації дає змогу для множинності, але разом з природнім різноманіттям, яке склалось історично, в системі ідентичностей сучасної людини все більше з’являється штучно сконструйованих локальностей і тотальностей. Вирішення проблеми множинності/єдності культури в сучасній філософії відходить від застарілого лінеарного сценарію розуміння міжкультурної взаємодії як відношення «вищих і нижчих» культур з метою модернізації чи вестернізації «недорозвинених» культур, що в свою чергу призводить до уніфікації культур у вигляді «глобальної культури». Спрощений підхід до розуміння зустрічі культур як конфлікту і виживання найбільш життєздатної культури втратив свою актуальність.

У підрозділі 2.2 «Мережа як форма міжкультурної взаємодії» підкреслюється, що морфологія мережевого суспільства суттєво відрізняється від традиційного тим, що у системі соціокультурних зв’язків відсутня ієрархія, для нього характерна мобільність і ситуативність. Комунікація здійснюється одночасно за різними напрямками і сферами, тобто це динамічний процес, що не має чіткої спеціалізації. Культура як мережа відбиває нове бачення множинності й мінливості цього феномену, який не зводиться лише до статичних історичних чи територіальних форм і структур, припускає автономію кожного елементу. Мережа культурної взаємодії – це множинність взаємопов’язаних вузлів, інтерактивна система, що генерує виникнення внутрішніх зв’язків і утворення нових мереж різного розміру. Цим пояснюються культурні рухи у сучасному світі, які не прив’язані до традиційних форм культурних спільнот – молодіжні субкультури, поп-культура, неокультурні локальності тощо. Вони перестають бути чужорідним утворенням, що руйнує систему культурних зв’язків, оскільки тут немає лінійного з’єднання просторового, часового, соціального, національного маркування феномену культури. Міжкультурна взаємодія набуває характеру тотального мережевого зв’язку, для неї важливим є принцип «комунікативної раціональності», що передбачає вихід за межі суб’єктивності й рутинних соціокультурних практик історично чи територіально обмеженої спільноти. Вона створює різноманіття множинності в часовій, просторовій і ідентифікаційній єдності, здійснюється на рівні множинних контактуючих носіїв певних ідентичностей, створюючи ефект дифузного взаємопроникнення культур. Основними принципами міжкультурної взаємодії як мережі стають: велика кількість об’єктів, діячів, створення мережі агентів; опосередкованість впливу (вплив через мережу агентів); використання слабкого зв’язку між діячами для утворення провідного потоку інформації, дифузні мережеві системи створюють цілісний інформаційний потік, вона не працює за принципом обмеження і вилучення «чужого», а тому кількість об’єктів і діячів – відкрита множинність. Замість поняття «чужий» мережева система використовує поняття «інший», наголошуючи на функціональній придатності будь-якого відмінного елементу для комунікативних зв’язків. Розгляд культури як мережі реструктурує наше уявлення про механізми і способи міжкультурної взаємодії за умов переходу людства до «інформаційної епохи», в якій головною ознакою стає мережеве з’єднання, яке викликає певний розрив між глобальною діяльністю й усталеним традиційним соціальним поділом. З одного боку посилюється інтеграція різних процесів соціальної і, в тому числі, міжкультурної, комунікації, а з іншого – відбувається дезінтеграція та фрагментація усталених форм взаємодії.

У третьому розділі «Ринкова природа міжкультурної взаємодії та маркетингові засоби її структурування» головна увага приділяється з’ясуванню ринкової природи міжкультурної взаємодії, доводиться, що синтез ринку і культури, або реструктуризація культури в інтересах ринку, що відбулась з розвитком суспільства споживання, призвела до використання практики маркетингу для формування суспільної думки, а разом з цим, і організації міжкультурної взаємодії за принципом маркетингу.

У підрозділі 3.1 «Ринкова природа міжкультурної взаємодії» зазначено, що для епохи масового виробництва і споживання ринок перетворився на категорію, що пояснює все різноманіття соціально-культурних процесів. Ідея «капіталу розмаїтості», що передбачає збереження культурних і територіальних локальностей разом із їхніми матеріальним та правовим різноманіттям, у повній мірі відповідає попиту глобального ринку, який існує завдяки територіальній виробничій спеціалізації, різниці рівнів життя й оплати праці, культурній екзотиці. За висновком М. Хардта і А. Негрі, сучасна система міжкультурної взаємодії «цілком відповідає ідеології корпоративного капіталу та світового ринку», передбачає, що вся соціокультурна система має бути побудована на ринковому принципі – «забезпечення вибору». Глобальний ринок усуває національні та територіальні сегментації розподілу споживання товарів і формує ринкову сегментацію, яка ґрунтується на задоволенні потреб, що пов’язані з бажанням і перевагами певного роду штучних задоволень, які пропонує інтеркультурне масове виробництво. Ринок, як система «біополітичного структурування» життєвого ладу, створює стилі життя, дизайнерський простір, які уніфікують символічне оточення людей по всьому світу, залучаючи специфіку культурних локальностей як чергову товарну пропозицію, що поширює товарний вибір. Символізація товарів та створення привабливого товарного образу і разом з цим стилю життя, який приходить з товаром-символом – це інструментальний рівень міжкультурної взаємодії доби глобалізації. Фабрикуються універсальні культурні/товарні цінності, які «зрізають якір» сталих локальних культур, формуються субкультури без укорінення в традиційних національних культурах, перетворюючи їх на «цільове середовище» ринкових стратегій, що стимулюють споживання через уникнення сталих форм, традиційності.

У підрозділі 3.2 «Маркетингові технології як інструмент міжкультурної взаємодії» визначено, що інформаційні технології та мережева система соціокультурних зв’язків формують сучасну модель світового ринку, яка перебирає на себе функції прагматичної моделі міжкультурної взаємодії.

Інструментом створення міжкультурної взаємодії стають маркетингові технології і практики, а також принципи побудови корпорацій. Корпорація як особливий вид мережі передбачає горизонтальне розповсюдження, а не вертикальне структурування. Запозичення маркетингових технологій для сфери менеджирування міжкультурної взаємодії в сучасному світі надає змогу сформувати головні принципи організації взаємин між культурами: контроль за збереженням і збільшенням різноманітності; дроблення великих ідентичностей, що вкорінені історично й територіально; створення наднаціональних спільнот, які подібні до маркетингових груп; контроль за забезпеченням мобільності та множинності ідентичностей; утворення мереж міжкультурної комунікації, що стимулюють систему виробництва і розподілу товарів та послуг. Відкритість доступу в мережу, необмеженість та різновекторність контактів мережевого суспільства перетворюють різноманіття і мобільність в послуги, які реалізовуються в межах маркетингових технологій, що стимулюють дроблення великих культурно-історичних локальностей та штучне конструювання культурного різноманіття задля розширення стимулювання попиту і виробництва товарів і послуг, урізноманітнення вибору засобів задоволення матеріальних та естетичних потреб. Фактично міжкультурна взаємодія потрапила під контроль ринкових механізмів, а соціальна дія перетворюється на акт вибору, для якого необхідна наявність альтернатив соціокультурної практики, матеріальних та духовних уподобань. Через міжнародну ринкову інтеграцію відбувається міжкультурна комунікація, яка призводить до утворення спільного символічного поля, що коригує культурні локальності.