ЕКСТАТИЧНІСТЬ У ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІЙ ТА ЯПОНСЬКІЙ ЕКЗИСТЕНЦІЙНІЙ ФІЛОСОФІЇ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи; наведено відомості щодо  наукових публікацій та апробацій одержаних результатів на наукових конференціях.

          У першому розділі «Теоретико-методологічнізасадитаджерельнабазадослідження» здійснено огляд джерельної бази з теми дисертаційного дослідження, проаналізовано основні методологічні підходи до оцінки феномену екстатичності. Простежено ступінь наукової розробки теми у здобутках вітчизняних та зарубіжних дослідників.

          У підрозділі 1.1.«Джерельнабаза та методологічнізасадидослідження» визначено загальний підxід та методологічні засади роботи. Специфіка теми порівняння японської та західноєвропейської екзистенційної філософії передбачає обрання компаративістського підходу як головного методологічного підходу дослідження. Визначено, що серед методологічних засад даного дисертаційного дослідження чільне місце посідає ствердження необхідності спеціального філософсько-антропологічного, на відміну від психологічного та релігійного, аналізу феномену екстатичності, застосування комплексного підходу до передавання буддійської термінології та здійснення самодостатнього філософського аналізу знакового простору культури, що має своєю віссю проблему тотожності і відмінності.

          У підрозділі 1.2. «Проблематлумачення поняття екстатичності» проаналізовано особливості різних підходів до тлумачення поняття екстазу (релігійного, психологічного, фізіологічного, естетичного), здійснено первинний аналіз еволюції розуміння поняття екстазу. Аналіз розпочато з усвідомлення того, що найбільш поширене буденне сприйняття екстатичності зазвичай межує з психологічним розумінням екстазу як стану надзвичайного збудження, нестями. У той час як медичне та фізіологічне розуміння мають негативне забарвлення, оскільки пов’язують такий стан із психічними розладами та душевними хворобами. З позицій екзистенціалізму феномен екстатичності розглядається у суто філософському тлумаченні: екстаз ототожнюється з екзистенцією, оскільки екзистенція розуміється як постійний вихід із себе, що передбачає проекцію себе назовні, вихід із свого власного буття з метою здійснення чогось нового.

          У другому розділі «Екстатичне існування у західноєвропейській філософії» вивчено еволюцію розуміння феномена екстатичності від Платона до  С.  Кіркегора, К.  Ясперса, Ж.–П.  Сартра та М. Гайдеґера. Адже,починаючивідПлатонатаАрістотеля,протиставленнятарозрізненняпонятьessentiaтаexistentiaслугувалоненакористьостанній,підпорядковуючиіснуваннясутності.Ілишефілософіяекзистенціалізмузосередилаувагунапроблемііснуваннятавизначилалюдинучерезвідкритість її екзистенції.

          У підрозділі 2.1. «Екстазяккульмінаціяінтуїтивногопізнання» проаналізовано становлення феномену екстатичності у філософії Платона, неоплатонізмі, середньовічній містиці, представленій Майстером Екгартом.

Платонсистематизуєекстазякознакубожественноїнаснаги,описуючикожнузчотирьохйогобожественнихформ, що походять від Аполона, Діоніса, Муз й Ерота та Афродити. ЗаПлатономвідбожевілля походятьнайбільшіблага,алелише у тому випадку, якщо миотримуємойогоякбожийдар. Засновник неоплатонізму Плотін, переосмислюючи Платона, звертається лише до двох останніх форм божевілля: навіяного музами та Еросом, зауважуючи, що під вплив муз може потрапити будь-хто з тих людей, хто гостро відчуває красу існуючого. Головною характеристикою благодаті у Плотіна євихіддушізамежісебесамої.

          Натомість МайстерЕкгартвважає,щозасвоїмиприроднимивластивостямидушазасвоїмежівийтинеможеілишесилаблагодатіробитьтакийвихідможливим,даруючидуші«надзвичайнусутність». Недивно,щояпонськіфілософиКіотськоїшколизнаходилитакбагатоспільногоміжположеннямидзен-буддизмутасередньовічногомістицизму.АджеуМайстераЕкгарта,крімпоняття«благодать»,такогоблизькогодобуддійськогопоняття«саторі»,знаходимопоняття«ніщо»,якимтакактивнопослуговувалисяпослідовникидзен-буддизму.Цідвапоняттязнаходятьсяуньогоупрямомузв'язку,пояснюючиоднеодне,аджеублагодатідушаопиняється тоді,коливонавиходитьзасвоїмежі.КолидушапочинаєсприйматидіїБогаякактивністосовносебесамої,тодіБогстаєдушінепотрібним. НебудучистворенаБогом,звільнившисьвіднього,душапрориваєтьсякрізьсвійпраобраздосвоєїсутності.

          З`ясовано, що для цього періоду екстазє позитивною сутністю,дляякоївирішальнимзалишаєтьсябажаннявийтизасуб’єктивнімежічуттяісвідомості, досягнувши найвищогостанунаближеннядоІдеалу,злиттязАбсолютом.

          У підрозділі 2.2. «Екстатичнебуттявтрадиції релігійного екзистенціалізму» розглянуто розуміння екстатичності С. Кіркегором та К. Ясперсом.

          Продовжуючитрадиціїнеоплатонізмутамістцизму, С. Кіркегордійшоввисновкупронеобхідністьдляіндивіданезнеособленого,нейтральногоабсолюту,анадінтимногоБога,оскількитрагічнийдіалогзособистим,власнимБогомвідкриваєлюдинішляхдонескінченності,вічності,одночаснопредставляючиїїочамбездоннустрахітливупрірву. ЛюдськебуттяобмежуєтьсяНіщо,крімтого,Ніщопозбавляєлюдинусвободитаневинності,наділяючиїїстрахомітривогою.Усвідомленнясвоєїскінченностіпороджуєвлюдиніглибокийвідчай,протетількицейвідчайдозволяєлюдинівідкритиБогатавіднайтизв’язокзним,завдякиусвідомленнюсвоєїскінченностілюдинавіднаходитьзв’язокзнескінченним. Кожнелюдське «Я»єсинтезомскінченноготанескінченного — обмеженелюдськебуттязнаходитьсяпоручзнескінченноютрансценденцією.

          Межові ситуації К. Ясперса, якілюдина не може ані змінити, ані вийти з них,  виступаютьосновоположнимидлялюдськогоіснування. Постаючи буттєвимядромособистості,екзистенціямаксимальнорозкриваєтьсялюдинівмежовихситуаціях.Черезусвідомленнясвоєїскінченності,слабкості,незахищеності,щознеобхідністюсупроводжуєлюдинувмежовихситуаціях,стаєможливимвихідзамежічуттєвогобуття,наближеннядотрансценденції. Екстатичність у К. Ясперса — цеекзистенційнеосяяння, що висвітлюєтрагічністьлюдськогобуття і відбуваєтьсяумоментиконтактубуденногоіснуваннялюдинизАбсолютом,зісвітомтрансценденції. Людина пізнає себе лише у присутності трансценденції, залишаючись відкритою для буття у цілому. Переживаючи незадоволення наявним буттям, будучи не в змозі погодитися зі сприйняттям себе лише як частини історичного процесу, людина постійно наполегливо прагне буття.

          У підрозділі 2.3. «Екзистенція як екстаз у філософії Ж. –П. Сартра» виявлено, що буття у його філософії постає яксамодостатнєтазамкнененасобі,свідомістьякдефіцитбуттяєнебуттям,абоНіщо,щовтручаєтьсявсерединусамогосерцябуття,алезалишаєтьсятакимНіщо,щотрансцендує іпостійновиходитьзасвоїмежі.Цеієсвобода,наякумивсіприречені. Людинапостійнознаходитьсяпозасвоїмимежами, здійснюючисвійпроекті«гублячисебеназовні», вона існуєяклюдина.

          Важливим для з’ясування феномену екстатичності поняттям є самосвідомість, щопояснюється Ж. –П. Сартром черезототожненнясвідомостізНіщо.Утойчас,якбуттяпростоє,свідомостініколинемає,оскількивонанепіддаєтьсяідентифікаціїякнаявнийфакт,там,деїїшукають,воназавждивідсутня.Свідомістьневловима через те,щотой,хтоїїпереслідує,маєхапатисялишезапустіслідиїїпопередньогоперебування.

           Людськеіснуванняпостійносупроводжуютьдватипиекстазів:першийзних — екстаз,щоштовхаєнасдобуття-в-собі, другий — той,щонизводитьнасдонебуття.Вартотакожзупинитиувагуназмішанихсинтезах,щовикористовуютьподвійністьзначеньчасовихекстазів,які,зодногобоку,стверджують,щояєтим,чимябув — урозумінні того,щолюдиназупиняєтьсянаодномуперіодісвогожиттяівідмовляєтьсябратидоувагизміни,щовідбуваютьсяпізніше.Аздругого боку, переконуютьутому,щоянеєтим,чимбув,яклюдина,щозаперечуєсвоєминулеіводночаснаполягаєнасвоїйсвободітаперманентномупереосмисленнісебе.Усецевідображаєрізністорониодногойтогосамогопроцесу — конституюваннялюдськоїреальностіякбуття.

          У підрозділі 2.4. «Екстатичнеіснуванняяктурбота у філософії  М. Гайдеґера» проаналізовано екстатичноосмисленуекзистенцію як змістовнийвихідвістинубуття,  а також екстатичнестояннявістинібуття як єдино можливийспосіб,делюдинаперебуваєпоблизубуттяусвоїйістиннійсутності. Досліджено екстатично-горизонтальнуєдністьчасовості, щоформуєспецифічністьпереступання,притаманногоDasein — трансцендентність. Часовість так чи інакше містить у собі екстатичну складову, а сутність кожного екстазису складає відчуження у напрямку до дечого. Це відчуження є немовби відкритим назустріч дечому та полягає у знаходженні поза собою. Напрямок, у якому екстазис відкритий, те, назустріч чому він відкритий, є горизонтом кожного екстазису. Проаналізовано поняття екстатичного за своєю природою проекту, через який просвічує буття. Такий накид є структурою екзистенційного розуміння, яке завжди спрямоване до певної можливості, розуміння завжди таке, що настає, воно наближається до себе, відштовхуючись від обраної можливості. І визначається воно поєднанням трьох екстазисів часовості – майбутнім як тим, що настає, минулим і теперішнім, або актуалізацією. М. Гайдеґер наголошує на тому, що термін «екстатичний» не варто асоціювати з екстатичними станами або чимось подібним, зводячи його головним чином до виходу за свої межі, виступання-за-себе. Такий вихід за межі має безпосередній зв’язок з екзистенцією.

          У третьому розділі «Феномен екстатичності у концепціях представників Кіотської школи філософії» сформульовано особливості японського екзистенціалізму та висвітлено специфіку розуміння екстатичності його представниками. Визначено специфічні риси, характерні для філософії представників Кіотської школи; з’ясовано, чому феномен екстатичності посідає чільне місце у філософуванні японських екзистенціалістів.

          У підрозділі 3.1. «Кіотська школа філософії як осередок «японського екзистенціалізму» пояснено, чому саме ця філософська школа обрана об’єктом для даного дослідження; концепції яких саме персоналій та з яких причин використовуються для зіставлення із екзистенціалізмом західноєвропейським; проаналізовано передумови виникнення та розвитку екзистенціалізму на засадах дзен-буддизму.

          Філософсько-антропологічні ідеї представників Кіотської школи, як носіїв живої традиції, розглянуто в дисертації під кутом зору виявлення їх концептуальної та термінологічної близькості, евристичної цінності та актуальності в «синтезі» людського знання.Найзначущим з поміж  загальних, хоча і суперечливих концепцій є «Абсолютне Ніщо», що самою своєю суттю найчастіше використовується як наріжний камінь для визначення належності до школи, а тому Кіотську школу слід розуміти як групу мислителів, які доклали зусиль для спільного осмислення ідеї «Абсолютного Ніщо», що є основоположною для феномену екстатичності.

          З’ясовано, що філософію екзистенціалізму в Японії представляли насамперед Нісіда Кітаро (лідер та засновник Кіотської школи, який, виконуючи роль учителя та натхненника більшості мислителів того часу, є чимось на зразок уособлення тогочасної філософії у цілому) та його учні, послідовники і коментатори, які розвивали створену на основі західного екзистенціалізму самобутню теорію, а саме Нісітані Кейдзі, Масао Абе та Д. Т. Судзукі, які, відштовхуючись від власної рефлексії, створили свої оригінальні теорії. Інші мислителі тогочасної Японії або ж передусім керувалися запозиченими теоріями (були послідовниками неокантіанства, філософії життя Ф. Ніцше, теорії А. Шопенгауера), або ж уважали себе марксистами, або цікавилися у першу чергу соціально-політичними проблемами тогочасного суспільства, через що ми не включаємо їх до цього дослідження, оскільки їх концепції не забезпечують нам вичерпного матеріалу для філософсько–антропологічного аналізу феномену екстатичності.

          У підрозділі 3.2. «Контекстуальні особливості східного концепту екстазу» висвітлено особливості розуміння поняття Порожнечі та Абсолютного Ніщо, їх важливість для аналізу феномену екстатичності.  Основою концепцій, що створювалися в результаті нашарування ідей західного екзистенціалізму на традиційне світосприйняття та релігійну філософію, стало  філософське поле дзен-буддизму. У філософії представників Кіотської школи поруч розвивалися поняття, класичні для дзен-буддизму та основоположні для екзистенціалізму, переплітаючись, взаємозамінюючи та взаємодоповнюючи одне одне. Контекстом для розвитку феномену екстатичності є таке поняття, як Ніщо як засновок для вирішення протистояння спільного та індивідуального, Порожнеча як умова поєднання спільного та індивідуального, як трансформація діалектики процесу в діалектику місця і далі у філософію Абсолютного Ніщо, поняття чистого досвіду, що набуває вигляду самопробудження як віднайдення істинного Я, поєднання суб’єкта та об’єкта, запозичена з медитативних практик Дзен концепція самопробудження як апеляція до творчої Порожнечі, якою є кожен індивід.

          Практикування Дзен та дослідження філософських текстів надихнули японських екзистенціалістів на пошук Абсолюту, що був сформульований у вигляді двох основних запитань, з яких розвинулася їх теорія: відкриття самого себе та відкритість існуванню (прив’язаність до життя). Його духовний пошук можна звести до дедалі більш глибокого занурення у найпотаємніші закутки людського мислення з метою віднайти автентичного себе та об’єдатися з ним. Провідним мотивом, який Нісітані Кейдзі продовжував розвивати від однієї праці до іншої, було пробудження істинної особистості (самотрансформація).

          Підвищення Ніщо до самоусвідомлення у людській свідомості постає як сприйняття буття як Ніщо — воно є місцем, у якому особистість може напряму схоплювати себе інтуїтивно, а також місцем, у якому Абсолют стає найбільш реальним. Ця ідея зародилася як спроба пояснити Ніщо як нескінченну ідею, що схоплюється інтуїтивно особистістю, і поступово розвинулася до метафізичного принципу, такий собі «універсал універсалів», найвищий принцип реальності, який обмежує значення інших універсалів. Дзен–буддійське Ніщо — активне, оскільки воно поєднує ніщо і дещо, немає нічого поза Ніщо.

          У підрозділі 3.3. «Екстатичність якфілософськийтарелігійнийдосвід у доробкуКіотськоїшколифілософії» проаналізовано специфіку розуміння екстатичності в концепціях представників японського екзистенціалізму. З’ясовано, що екстатичність постає головним чином як самопробудження, що відбувається внаслідок роботи над власною свідомістю та полягає у подоланні дуальності світосприйняття і віднайденні людиною власної істинної природи. Адже в японському екзистенціалізмі реальністьможназвестидопрямоїінтуїції,самоусвідомлення,задопомогоюякоголюдинапереступаєсуб’єкт–об’єктнийсвіт. Надзвичайно важливим моментом у філософії буддизму в контексті аналізу феномену екстатичності є розуміння процесу пробудженняособистості.Ізсамогопочаткубуддизмбуврелігією,якамогланавчитиспособу,уякийможнаподолати,перевищитисвіт.Єдине,щонеобхіднозробити –цевідслідититаподолатизв’язки,якіприв’язуютьнасдоречейусвіті.У японській екзистенційній філософії подоланнясвітутотожнеподоланнютаперевищеннюсебе-у-світі,протемовайденепроіснуваннянатомістьякогосьіншогосвіту,апропробудження,задопомогоюякоголюдинаусвідомлюєсвоюістиннуйавтентичнуприродутапродовжуєжити згідно знею.

          Існувати, будучи по суті Абсолютним Ніщо, є максимальним, основним, межовим самозапереченням. Істинна самосвідомість самості існує таким чином, і нам це відомо завдяки трансцендуванню, піднесенню над нашою поведінкою. Зазвичай це знання називається самосвідомістю. Самість не страждає через те, що перевищує її або знаходиться поза нею. Можна сказати, що самість перевищує себе зсередини самої ж себе. Моральна свідомість перевищує цілий вимір екзистенційного усвідомлення. Самість завжди повинна розумітися як динамічна та свідомо активна. Самість — це динамічний просторово-часовий вектор.Вона творчо активна як самодетермінація абсолютного теперішнього.

          Відносини Я–Ти між людьми та між людиною і Богом можливі лише у ситуації самопробудження, що постійно розгортається, розширюється. Самопробудження — умова возз’єднання з нашим істинним обличчям (тим, яке ми мали до нашого народження, «до» застосовується не в темпоральному, а в онтологічному значенні).  Кожна людина знаходиться у безперервному самопробудженні, що нескінченно розгортається увсіх напрямках.

          У четвертому розділі «Екстатичність у концепціях представників західноєвропейського та японського екзистенціалізму: порівняльний аналіз» здійснено зіставлення феномену екстатичності в обох варіантах екзистенційної філософії. З’ясовано, що схожість характеру філософування представників західноєвропейського та японського екзистенціалізму слід пояснювати не планомірним запозиченням, а спільністю вектора запитування, спрямованого вглиб, до сутності буття, у ті його основи, де властивості мови втрачаються та позбавляються сенсу, де на перший план виходить безпосереднє переживання реальності.

          У підрозділі 4.1. «Взаємоспрямованість векторів західноєвропейської та японської екзистенційної філософії»проаналізовано близькість відчуття буття, яке розуміють не як статичну визначеність трансцендентної істинної реальності, а як безперервний процес розгортання буття, що відбувається у часі так само, як і в людині, так само, як і сприйняття людини як істоти скінченної, сповненої відчуття межовості власного буття. Формулюються спільні риси обох традицій екзистенціалізму, такі, як антираціоналізм, антиконцептуалізм, антропологізація як посилена увага до особистісного досвіду, акцентуація світу внутрішніх переживань людини.

          Предметом осмислення для обох варіантів екзистенціалізму стає буття, що схоплюється не опосередковано шляхом раціонального мислення, а відкривається безпосередньо через екзистенцію. В екзистенції людина, наділена свободою, змушена кожного разу обирати себе саму, стає відповідальною за свої вчинки, так само як за історію і за світ у цілому. Реальність же натомість сприймається інтуїтивно у безпосередньому схопленні, що також об’єднує екзистенціалізм східний та західний.

          Точкою перетину обох світоглядів є глибоке дослідження феномену смерті, що вириває людину з буденності та слугує причиною постійної тривоги і внутрішнього напруження, що провокує людину до нескінченного пошуку сенсу життя, що межує з усвідомленням людиною власної смертності. Посилений інтерес до людини є визначальним у формулюванні основних проблем, що досліджуються: феномену свободи, відповідальності за вибір себе, сенсу життя, самотності, смерті тощо. Відбувається докорінне переосмислення проблеми людини:  в екзистенціалізмі людина більше не є абстрактною істотою, у центрі уваги — внутрішній світ людини, сповнений її переживань і турбот, страхів і тривог, головним є особистісний конкретний індивідуальний досвід. Основним методом є метод інтуїтивного пізнання, безпосереднього схоплення. Виявлено, що більшість рис, що є специфічними характеристиками японського варіанта екзистенціалізму, своїм джерелом мають основні постулати дзен-буддизму, що відігравав роль базового підґрунтя для цього напряму філософування.

          У підрозділі  4.2. «Контекстуальні особливості феномену екстатичності у західноєвропейському та японському варіантах екзистенційної філософії»зіставлено особливості сприйняття зазначених понять представниками західноєвропейського та японського екзистенціалізму як таких, що утворюють контекстуальне поле для дослідження феномену екстатичності. Виявлено, що європейський екзистенціалізм відкриває особистості прірву Ніщо шляхом радикалізації суб’єктивності до ступеня екстатичного самостворення, у той час як Порожнеча передбачає звільнення від прив’язаності до самості, суб’єктивності, вимагає трансгресії, звільнення від Его.

Ніщо або Порожнеча знаходяться у центрі всіх форм буддійської думки, дзен-буддизм також не становить винятку. Для західної традиції ця проблема найчастіше ототожнюється з небуттям. Насправді ж Ніщо у цьому контексті не означає заперечення або відмову від будь-чого, як і не означає воно певний вакуум або відсутність буття. Ніщо у філософії дзен-буддизму - це внутрішня сторона реальності, що має на увазі життєстверджувальний підтекст. Проблема Ніщо актуалізується головним чином у той момент, коли буденна плинність нашого життя порушується внутрішніми сумнівами і тривогою, у ситуаціях, коли ми ставимо собі запитання з приводу самих себе та коли виникає проблема сенсу людського існування. Ніщо є зміщеним у бік самого суб’єкта, і його свобода або автономія виступає функцією екзистенції, що сама себе переступає всередину Ніщо. Лише у тому випадку, якщо самість прориває сферу свідомості, сферу буття і спирається на Ніщо, вона може досягнути такого рівня суб’єктивності, що вже не може бути об’єктивована. У цьому контексті Ніщо виступає універсальним засновком усього, що існує.

          У підрозділі  4.3. «Особливості розуміня екстатичності у представників західноєвропейської та японської екзистенційної філософії» визначено, що для обох варіантів екзистенціалізму особистісне існування реалізується в екстатичності, коли самість переступає себе, виходить за свої межі. Екстатичність репрезентує перехід від самості до її витоків, до істинної природи, від буття до Ніщо. Мова йде про схоплення людиною своєї скінченності в контексті трансцендування, коли відбувається прорив до глибин людської екзистенції. Разом з тим зафіксовано певні розбіжності у японському та західноєвропейському розумінні екстатичності, зумовлені специфікою світосприйняття і традицією філософування на Сході та Заході, такі, як розуміння Бога, буття та небуття, ставлення до смерті, самосвідомості тощо.        Поняття Порожнечі дещо відрізняється від західноєвропейського поняття Ніщо. Для філософії екзистенціалізму таке Ніщо найчастіше виступає синонімом небуття, як вихідна точка суб’єктивності або як дещо, до чого відноситься екзистенція, а його функції постають як репрезентативний корелят екзистенції. На противагу такому погляду, Ніщо у східному розумінні означає порожнечу, що спустошує саму себе (самоспустошується) навіть у тій точці, де вона постає як дещо, відносно чого існує екзистенція. Буддійська порожнеча  не означає антитези буття, його заперечення, вона означає Ніщо як буття, порожнечу як прихисток буття як такого. Екзистенціалізм, на думку представників Кіотської школи філософії, так само відкриває особистості прірву Ніщо, але шляхом радикалізації суб’єктивності до ступеня екстатичного самостворення. Шуньята, на їх думку, іде далі, вона як порожнеча передбачає звільнення від прив’язаності до самості, до суб’єктивності, вона вимагає трансгресії, звільнення від Его. Істинна порожнеча є нічим іншим, як досягненням усвідомлення своєї абсолютної справжньої природи.