ЛОГІКО-ФЕНОМЕНОЛОГІЧНИЙ РОЗГЛЯД АРГУМЕНТАЦІЇ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізується джерельна база та ступінь наукової розробленості досліджуваної проблеми, визначаються об’єкт, предмет, мета та завдання дисертаційної роботи, методи дослідження, формулюються положення наукової новизни, які виносяться на захист, окреслюється теоретичне та практичне значення роботи, містяться відомості про апробацію та публікації результатів наукового дослідження.

У першому розділі «Теоретико-методологічні підстави логіко-феноменологічного розгляду аргументації», що містить два підрозділи, значна увага приділяється особливостям феноменологічного аналізу логіки, сучасному розумінню поняття аргументації, з’ясовуються підстави для її логіко-феноменологічного розгляду.

У підрозділі 1.1 «Феноменологічний розгляд логіки: історичний аспект» досліджуються історичні передумови розвитку та становлення феноменологічної логіки як сучасного напрямку логічного знання.

Важливим творчим етапом у філософії Е. Гусерля була його робота «Логічні дослідження» (1900-1901 рр.), у якій він висуває проект «чистої логіки» як «науковчення», а також ґрунтовно аналізує проблему психологізму в логіці. Саме ці аспекти поглядів Е. Гусерля і сформували передумови виникнення феноменологічного спрямування у логіці. Філософ не зводить логіку до чисто нормативної науки, а підкреслює необхідність існування її теоретичної частини. Така теоретична логіка і є «науковченням» або «чистою логікою», змістом якої є ідеальні закони мислення. 

Оскільки виникнення феноменологічної логіки пов’язане з проблемою психологізму-антипсихологізму в логіці, то в роботі розглянуті різні погляди, що демонструють відмінність позицій щодо цієї проблеми. Якщо кінець XIX – перша третина XX століття характеризується пануванням парадигми антипсихологізму, то в другій половині ХХ століття, у зв’язку із застосуванням логіки в системах штучного інтелекту, почалося нове обговорення проблеми психологізму-антипсихологізму в логіці.

На підставі цього у дисертації було встановлено, що для логіко-феноменологічного розгляду аргументації застосовується концепція «чистої логіки» Е. Гусерля, втім з урахуванням суб’єкта пізнавальної діяльності.

У підрозділі 1.2 «Проблема витлумачення поняття «аргументація»» увага приділяється виявленню сучасних точок зору щодо визначення аргументації.

Формування теорії аргументації, як самостійного напрямку, почалося у    50-і роки ХХ століття і було підготовлено тривалою історією її розвитку.

Було з’ясовано, що існує ціла низка підходів до аналізу особливостей теорії аргументації: теорія аргументації С. Тулміна, неформальний підхід до аргументації у роботах бельгійських дослідників, який отримав назву «нова риторика» (Х. Перельман, Л. Ольбрехтс-Титека), теорія з орієнтуванням на аудиторію (Р. Рієке, М. Зілларс), неформальна логіка (Е. Блейр, Р. Джонсон,    Д. Валтон, Дж. Вудс, Р. Пінто, М. Гільберт, Т. Говьєр та інші), формальна діалектика (Н. Решер, Е. Барт, Е. Краббе), прагмадіалектичний підхід (Ф. ван Еємерен, Р. Гроотендорст, Ф. Снук Хенкеманс та інші), концепція наукової аргументації (О. Алєксєєв, А. Івін, Г. Рузавін та інші), концепція філософської аргументації (О. Алєксєєв, І. Гріфцова, Н. Зайцева, Я. Слінін та інші), концепція історико-культурної аргументації (І. Герасимова, Г. Гриненко та інші), суспільно-політична аргументація й еристика (І. Микиртумов,                 І. Хоменко та інші), концепція риторичної аргументації (Н. Колотілова,          В. Петров), логічні моделі аргументативних процедур (Д. Зайцев,                     В. Навроцький та інші), комунікативний підхід (Л. Васильєв), концепція функціонального раціоналізму (Р. Роуланд), системний підхід (В. Брюшинкін), когнітивний підхід (В. Брюшинкін, В. Сєргєєв) та інші.

Не зважаючи на факт існування цілої низки концепцій до теорії аргументації, було виявлено, що досі вона не є загальновизнаною науковою дисципліною, на кшталт логіки. За цих обставин стає доречним пошук нових підходів до розгляду аргументації. Серед них можна говорити про доцільність логіко-феноменологічного розгляду аргументації.

 Другий розділ «Сучасні концепції феноменологічної логіки», який складається з двох підрозділів, присвячений аналізу існуючих концепцій побудови феноменологічної логіки, а також з’ясуванню того, яка з цих концепцій може стати підґрунтям для логіко-феноменологічного розгляду аргументації.

У підрозділі 2.1 «Формальна феноменологія В. Васюкова» аналізується логічна концепція В. Васюкова, що виникла на межі декількох дисциплін – онтології, логіки й феноменології.

У ході дослідження було з’ясовано, що формальна феноменологія являє собою розширену версію системи онтології Лєснєвського. Системи, які конструює В. Васюков, демонструють важливість звернення не лише до онтологічних, а й до феноменологічних засобів, які є важливими при розгляді інтенціональних об’єктів. Феноменологічні ідеї є важливою основою для суттєвого розгляду онтологічних та епістемічних проблем. У цьому розгляді можливі певні труднощі, які долаються, за В. Васюковим, завдяки розширеній та інтенціонально структурованій предметній області для семантичних досліджень.

Важливими операторами, які вводить В. Васюков, є оператор ноези <-> й оператор інтенціональності [-], а також монада інтерсуб’єктивності і, завдяки якій оператори <-> і [-] замінюються на <->_і і [-]_і. У своєму дослідженні він проводить аналогію між ноезою і модальністю, що дає пояснення для розуміння ноем та інтенціональних об’єктів як модальних об’єктів згідно з алгебраїчною інтерпретацією.

Було з’ясовано, що В. Васюков уперше в логічній літературі запропонував новий клас логічних систем, для семантики яких характерні предметні області з інтенціональними об’єктами, що й створило новий напрям дослідження сучасної некласичної логіки формальну феноменологію.

Таким чином, у своїх розвідках В. Васюков зосереджує увагу на онтологічній проблематиці, а суб’єкт пізнавальної діяльності тут фактично не розглядається.

У підрозділі 2.2 «Феноменологічна  логіка А. Ішмуратова» розглянуто ще один варіант феноменологічної логіки. У логіці А. Ішмуратова досліджуються феноменологічні структури і створюються засоби їх експлікації у контексті загальних логічних тем. Усі логічні операції ґрунтуються на феноменологічних процедурах.

Предмет його логіки розширюється завдяки включенню до нього не лише інтенціональних станів, а й когніцій і соціокогніцій. Його феноменологічний розгляд логіки має важливе значення для прагматичного рівня.

У своєму варіанті феноменологічної логіки автор пропонує розгляд інтенціональних структур за допомогою графів. Він надає загальну стратегію розгляду того чи іншого об’єкта, яка полягає в аналізі тексту, що описує потік свідомості, з метою виявлення інтенціональних конструкцій та побудови графа.

Запропонований А. Ішмуратовим феноменолого-логічний метод до розгляду інтенціональних актів є візуальним, наочним, простим, логічним методом, який надає можливість розглядати складні структури, спираючись на їхнє графічне зображення. Він застосовує свою концепцію інтенціональної графіки при розгляді конфліктних ситуацій, де головними є дієслова, які вказують на інтенціональні стани суб’єктів.

У дисертації було встановлено, що концепція саме «феноменологічної логіки» А. Ішмуратова становить інтерес для використання її у подальших дослідженнях із логіко-феноменологічного розгляду аргументації. Це пояснюється тим, що в його концепції увага приділяється логіко-феноменологічним характеристикам суб’єкта пізнавальної діяльності.

У третьому розділі «Можливості використання методів діаграм та графів у логіко-феноменологічному розгляді аргументації» досліджуються особливості аргументації з позиції логіко-феноменологічного розгляду, а також сучасні методи репрезентації структури аргументації.

У підрозділі 3.1 «Феноменологічний характер аргументації» розкриваються питання щодо феноменологічного характеру аргументації. Для цього аналізуються основні феноменологічні, а також пов’язані з ними поняття та ідеї, якими можливо описати феноменологічний характер аргументації: смисл і значення, поняття особистого смислу, інтенціональність, інтерсуб’єктивність, концепція Іншого Я, концепція «типізації» та «анонімності».

На підставі проведеного дослідження було встановлено, що поняття «смисл» при феноменологічному розгляді аналізується із урахуванням інтенціональності. Далі смисл закріплюється за певним мовним виразом у вигляді значення.

Метою аргументації є концептуальна зміна позиції адресата, іншими словами, ми намагаємося проникнути в ментальний простір адресата, щоб примусити його усвідомити свої подальші дії. Завдяки цьому адресат починає по-іншому бачити предмет, на який спрямована його увага. В інтенціональному контексті це означає, що адресат переосмислює предмет. Таке переосмислення можливо пояснити завдяки тому, що свідомість у феноменологічному контексті розуміється як нескінченний смисловий горизонт, що постійно змінюється. Отже, цим і прояснюється можливість зміни погляду адресата в аргументативному контексті.

Передати свій смисл іншому суб’єкту з позицій феноменологічного методу можливо завдяки теорії Alter ego. Інший завжди виступає проекцією мене самого. Для того щоб домогтися порозуміння в аргументативному сенсі, ми повинні ототожнити себе з Іншим, що означає наділити його пережитими в моєму досвіді особистими смислами.

Було встановлено, що людина існує в культурно-історичному просторі, який передбачає існування інших людей. Функціонування з іншими людьми передбачає, що людина існує в інтерсуб’єктивному вимірі, завдяки чому стає можливим взаємодія й обмін інформацією у комунікативному процесі.

Важливою у феноменологічному трактуванні аргументації є концепція «анонімності» й «типізації». Для того щоб збагнути поведінку інших людей, виявляється необхідним застосування анонімних типізованих конструктів, які являють собою осмислені предметності. Типізацію можна пояснити тим, що зовнішній світ сприймається нами не як неповторний, що має окремі об’єкти, а як «гори», «дерева», «люди». При переході від конкретного об’єкта до його типізації відбувається стирання індивідуальних ознак, зростає ступінь абстрактності й анонімності. Для аргументації це означає, що забезпечивши адекватну ситуацію ступеня анонімності й оперуючи інтерсуб’єктивними смислами, відбувається полегшення засвоєння трансльованого повідомлення, а також зниження психологічного порогу сприйняття. Унаслідок цього повідомлення сприймається адресатом не як нав’язане, а як власне, узгоджене з досвідом.

Також було встановлено, що розглядаючи структуру аргументації, або створюючи безпосередньо аргументацію, важливим є застосування феноменологічного підходу, суть якого полягає у ретельній розробці та аналізі механізмів міркування усіх можливих учасників аргументативного процесу.

У підрозділі 3.2 «Методи аналізу структури аргументації: неформальний підхід» головна увага приділяється розгляду методу діаграм, який є важливим при аналізі структури аргументації. За основу береться розроблений Д. Валтоном (D. Walton) метод, який можна визначити як графічний метод у неформальній логіці, що застосовується при реконструкції аргументації у тексті при створенні припущень про ймовірне значення цього тексту.

Під час дослідження було виявлено, що за характером складових аргументація буває простою і складною. Останню в свою чергу поділяють на конвергентну (множинну), зв’язану (сурядну), серійну (підрядну), дивергентну, які відрізняються характером взаємозв’язку між аргументами в аргументації, а також запропоновані приклади аргументацій і їхні діаграми.

Розглянуто запропоновані Д. Валтоном чотири категорії обґрунтувань (слова індикатори, структура висновку, тест «маскування», контекст діалогу) й типи перетворення (вилучення, додавання, переміщення, заміщення), включаючи техніку додавання пропущених засновків і висновків. Це все вважається необхідними й корисними інструментами для побудови діаграми аргументації.

На сьогодні метод діаграм, який досліджувався в багатьох монографіях, є головним і важливим методом для розгляду структури аргументації. Проте існує й інша можливість аналізу структури аргументації, що може доповнити метод діаграм, завдяки феноменологічному трактуванню самого аргументативного процесу.

У підрозділі 3.3 «Метод графів у логіко-феноменологічному дослідженні аргументації» запропоновано розгляд аргументативних текстів завдяки схематичному зображенню, яке можна назвати інтенціональною графікою, або феноменолого-графічним методом. Для цього в дисертації надана історична довідка щодо теорії графів.

На підставі розробленого графічного методу у феноменологічній логіці, який запропонував А. Ішмуратов, а також на прикладі його аналізу конфліктної ситуації  «Імпічмент», у дисертації було зроблено висновок, що такий метод можна застосовувати й при розгляді аргументативних текстів. Це надасть візуальне уявлення тексту й покращить його сприйняття. Для цього було запропоновано алгоритм побудови інтенціонального графа, що включає у себе визначення точки зору аргументації, її об’єктів, суб’єктів, та інтенціональних станів. На підставі цього будується граф, який з’єднує елементи аргументації за допомогою стрілок, які й демонструють відношення суб’єктів до певної ситуації в аргументативному тексті.

У дисертації наводяться приклади графічної схематизації, а також розглядається взаємозв’язок методів діаграм та інтенціональної графіки. Було виявлено, що метод графів будується, беручи до уваги інтенціональні стани суб’єктів аргументації, що відрізняє його від методу діаграм, який базується на когнітивному підході, де важливим є присутність третього суб’єкта (спостерігача аргументації).

У дисертації був зроблений висновок, що ці два методи не заперечують, а доповнюють один одного, що надає можливість всебічного розгляду досліджуваного аргументативного тексту.