ЛЮДИНОВИМІРНІСТЬ ДИЗАЙНЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ(СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ КОНТЕКСТ)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтовано актуальність теми, характеризується ступінь її наукової розробки, формулюються мета, завдання, об’єкт та предмет дослідження, її методологічні основи і наукова новизна, вказується на теоретичне й практичне значення, наводяться дані про апробацію результатів дослідження та публікації.

У першому розділі «ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДИЗАЙНЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ» обґрунтовано людиновимірність дизайнерської діяльності як головний концепт дослідження; розкрито предметну спрямованість, морфологію і характер дизайнерської діяльності; визначено принципи, підходи, методи і категорії дослідження.

У підрозділі 1.1. «Людиновимірність дизайнерської діяльності – головний концепт дослідження» автор виходить з того, що категорія діяльності має різноманітні види і форми, і тому дослідження дизайнерської діяльності є однієї з форм свідомої людської активності, специфіка якої полягає в її людиновимірності. Соціальне значення і сутність якої виявляється в її спрямованості на олюднення дійсності. Відтворюється історичний шлях розвитку дизайну, що виокремився у самостійну сферу діяльності наприкінці XIX століття. Підкреслюється його спрямованість на подолання суперечностей між людиною і предметним світом. Відмічається, що дизайнерська діяльність, як творчий процес, метою якого є створення речі і визначення формальних якостей промислових виробів, містить в собі смисли – риси, структурні і функціональні взаємозв'язки, які перетворюють предмети (речі) у єдине ціле як з точки зору споживання, так і з точки зору виготовлення предметів. Людиновимірність дизайнерської діяльності визначено як головний концепт, що з боку суб’єктивації формується під впливом сутнісних сил особистості дизайнера і відчужується митцем у зовнішнє середовище, а з боку об’єктивації – постає продуктом професійної праці дизайнера, що спрямована на формування естетичного ідеалу суспільства і виконує роль диспозитивну (за М.Фуко), тобто організує і направляє соціальну комунікацію людей між собою, а також гуманізує і естетизує взаємодію людей з природою, тобто інтегрує їх у органічну цілісність шляхом привласнення дизайнерської продукції і збагачення сенсоутворюючими образами.

У підрозділі 1.2. «Предметна спрямованість, морфологія і характер дизайнерської діяльності» розкрито особливості предметної спрямованості, морфології і характеру дизайнерської діяльності. Предметний світ, що створюється дизайнером за законами краси й функціональності є, у певному сенсі, результатом проникнення естетики в матеріальне і духовне виробництво, сферу комунікацій, що задовольняє потребу особистості в естетизації навколишнього простору. Завершується цей рух створенням естетичного ідеалу конкретної доби. Морфологічний аналіз дизайнерської діяльності визначив базову структуру, яку створюють основні її типи, що постійно відтворюються; виокремлено її елементи: люди, фізичні речі, символи і зв’язки між ними, і три основних характеристики дизайнерської діяльності: а) самодіяльність, б) самоорганізація, в) саморозвиток. Формалізовано предмет, об'єкт і суб’єкт дизайнерської діяльності. До внутрішніх ознак, що засвідчують людиновимірність дизайнерської діяльності віднесено: а) її енергозалежність від стану фізичної людини, б) смислотворчість як джерело інноваційних форм, в) її творчий характер, г) онтологічна і функціональна залежність від потреб організму людини та ін. До зовнішніх – віднесено: а) її гуманістичну спрямованість і соціально затребувану продукцію, що призначена на задоволення людських потреб у красивому і корисному; б) формування естетичного ідеалу як продукту суспільного договору, в) соціалізацію індивіда, що адаптується під естетизоване засобами дизайну середовище, г) демократизацію суспільних відносин шляхом позитивної комунікації людей і обміну інноваційними товарами. Далі автор подає критерії розвитку людиновимірності предмету дослідження у двох проекціях: а) як дизайнерську культуру митця-дизайнера; б) естетичну культуру споживача і суспільства, що концептуально увінчуються відповідними ідеалами.

У підрозділі 1.3. «Принципи, підходи і методи аналізу дизайнерської діяльності» визначається методологічний інструментарій дослідження – принципи, підходи, методи і категоріальний апарат дослідження. До інструментально-методологічного комплексу дослідження включено класичні засоби філософського аналізу: природа, сутність, зміст, форми, що виконують узвичаєні у філософському дослідженні функції. Уточнено значення понять «суб’єктивоване» і «об’єктивоване». Діяльнісний підхід визначено за провідну ідеологему дослідження, доповненням до якого є інші засоби дослідження: антропологічний, когнітивний, цивілізаційний, інституційний, аксіологічний та ін. Проаналізовано доцільність використання у даному дослідженні принципів діалектики, синергетики, історизму та ін. Відібрано комплекс методів дослідження, до яких включено: системний, структурно-функціональний, гуманістичний, аксіологічний, порівняльний, культурологічний, моделювання, проектування, прогнозування, аналізу, узагальнення, класифікації, індукції та дедукції, «мозкового штурму», «експертних оцінок», «колективного блокнота», «асоціацій та аналогій» та ін. Окремий інструментарій дослідження складають категорії, завдяки яким пояснюється феномен людиновимірності дизайнерської діяльності. Нарешті, обґрунтовано провідну світоглядну установку і ідеологію даного дослідження. До світогляду віднесено гуманізм і екогуманізм, а до ідеології – семантичні фільтри, через які необхідно пропустити все багатство дизайнерських ідей для встановлення людиновимірності дизайнерської діяльності: цілісність дизайнерської діяльності, з диференціацією її поміж дизайнером і замовником/споживачем, процеси відчуження і привласнення, опредмечування і розпредмечування, взаємообмін суб’єктивованого і об’єктивованого та ін.

У другому розділі «ЛЮДИНОВИМІРНІСТЬ ДИЗАЙНЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ЧИННИК ГУМАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ» досліджено генезис, сутність, зміст і форми дизайнерської діяльності; розглянуто відчуження у процесі самореалізації особистості дизайнера; охарактеризовано процес привласнення дизайнерської продукції як механізм гуманізації соціального розвитку.

У підрозділі 2.1. «Генезис, сутність, зміст і форми дизайнерської діяльності» відзначається, що дане явище завжди мало людиновимірний характер. При цьому підкреслено, що воно детермінується двома чинниками: підставою та умовами. До підстави даного явища віднесено суб'єктивований світ дизайну, що існує в структурі біологічної людини у потенційній формі. Умови, що її детермінують можуть бути, як мінімум, двох видів: первинні і вторинні. До первинних умов віднесено все те, що пов'язане з організацією і протіканням біологічних процесів: енергетичних, інформаційних, психічних, інтелектуальних. До вторинних умов породження дізайнерської продукції віднесено наявну у структурі сучасного суспільства сферу дизайну. Сутність людиновимірності дизайнерської діяльності полягає в тому, що вона є способом надання предметному середовищу людського буття певних, підкорених потребам людини, властивостей. Зміст людиновимірності дизайнерської діяльності формалізовано, як сукупність процесів класичного і постмодерністського спрямування. Визначено основні напрями виявлення людиновимірності і тенденції інституціоналізації дизайнерської діяльності, а також критерії виявлення людиновимірності дизайнерського продукту – соціальні, функціонально-технічні, ергономічні, естетичні та ін. Проаналізовано атрибутивні риси, підсистеми і механізми особистості дизайнера, що є затребуваними у ході професійної діяльності і залучення яких є свідоцтвом посилення людиновимірності даного явища.

У підрозділі 2.2. «Самореалізація особистості дизайнера як джерело і механізм гуманізації дизайнерської діяльності» з’ясовано, що дизайнерська діяльність надає можливості саморозвитку особистості, яка стає дійсним суб’єктом творчого процесу. Особистість тут виступає у двох іпостасях: у одному випадку – вона є дизайнером, у другому – споживачем. За таких умов, відчуження і привласнення продуктів дизайну є механізмами функціонування людиновимірності дизайнерської праці, що визначають її міру і темпи функціонування. Доведено, що дизайнер закладає основи людиновимірності у власну професійну діяльність багатьма засобами. Для цього дизайнер активно використовує механізми підсвідомості, свідомості, самосвідомості і надсвідомості, що забезпечують його, з одного боку, невичерпною енергоінформаційною базою, з надр якої він черпає ідеї для власного синтезу, а з іншого, – він «відкидає» свої винаходи у зовнішнє середовище, насичуючи його креативними смислами, що формують у споживача певний ідеал естетичної культури. Визначено місце і роль основних механізмів: переживання, соціалізації, творчості, нарешті, відчуження. Дизайнер, як професійний суб’єкт, повинен мати низку атрибутивних особистісних властивостей, що забезпечують йому успіх у професійній сфері. Виокремлюються чотири творчі особистості: 1) дизайнер як творча особистість; 2) замовник; 3) споживач; 4) глядач. Проаналізовано параметри і види самореалізації. Якщо підходити принципово до ефективного задоволення потреб сучасного споживача, що неухильно зростають, то міра гуманізму і корисності виробів дизайну має постійно зростати. (Авторське визначення закону конкурентної боротьби на ринку дизайнерських послуг).

У підрозділі 2.3. «Привласнення продукції дизайнерської діяльності як механізм гуманізації соціального розвитку» досліджується механізм привласнення дизайнерської продукції і послуг, як засіб гуманізації суспільних відносин. Людиновимірність, як наслідок гуманізації дизайнерської діяльності, можна виявити у наступних аспектах: аксіологічному, гносеологічному, соціальному, онтологічному, психологічному, культурному. Вони, сутнісні сили дизайнера, як субстрат людяності, матеріалізуються у двох формах і відповідно вживаються різними споживачами: а) когнітивній – ідеями, парадигмами, концепціями, нарешті, теорією дизайну і б) уречевленій – споживацькими речами, художніми виробами і послугами. Сила когнітивного впливу виявляється у ході формування у споживача/суспільства естетичної культури і естетичного ідеалу. У когнітивному і уречевленому впливі дизайнера на споживача відбувається одна і та ж сама процедура – привласнення матеріалізованого субстрату людяності споживачем. Суттєва відмінність біологічної й соціальної форми привласнення виявляється в механізмі відтворення стереотипної поведінки, яка в першому випадку має генетичну, а в іншому – соціальну природу. Механізм «відчуження-привласнення» зводить у соціальній комунікації дизайнера і споживача. Крім механізму «відчуження-привласнення» тут діє ще й інший – когнітивний механізм, що знімає суперечність між естетичними ідеалами особистості і суспільства, що рухає соціальний світ у еволюційному напрямі. Механізм формування особистості споживача і дизайнера під впливом естетичного ідеалу суспільства, має (за О.П.Беженарь) чотири ланки: 1) естетичний ідеал суспільства; 2) естетичний ідеал особистості; 3) процес естетичної взаємодії особистості і суспільства; 4) ланка управління естетичною взаємодією особистості і суспільства.

У третьому розділі «ОПТИМІЗАЦІЯ ЛЮДИВИМІРНОСТІ ДИЗАЙНЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СУЧАСНОМУ МІНЛИВОМУ СОЦІУМІ» уточнено значення національних традицій як чинників оптимізації людиновимірності дизайнерської діяльності; окреслено аксіологічні чинники дизайнерської діяльності; виділено основні пріоритетні напрями розвитку дизайнерської діяльності в Україні.

У підрозділі 3.1. «Національні традиції як чинники оптимізації людиновимірності дизайнерської діяльності» визначено, що витоки культурної різноманітності національних шкіл дизайну полягають у національній психології, що детермінується історичним досвідом народу, його зв’язком з рідною природою і багатоманітністю використання зразків національних та ремісничих традицій. Практика розвитку дизайну представлена національно-культурними моделями дизайну, що являють собою предметне втілення традиційних та інноваційних технологій національної дизайнерсько-образної системи, орієнтації на природні локальні особливості, національні переваги і характери у предметах дизайнерської творчості. Значення слова «національний дизайн» вбирає у себе і функцію предмета, і усі фази його виготовлення – формальні, утилітарні, концептуальні. Визнаними лідерами національних традицій в дизайні є Скандинавія, Фінляндія, Італія та Японія. Україна є ареалом, в якому відбувається взаємодія різних геополітичних світів культури. Попередні процеси денаціоналізації суспільства негативно позначилися на розвитку дизайнерської культури України. Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. з’являється нова домінанта формування «української національної моделі дизайну». Стан сучасної дизайнерської науки дозволяє з нових позицій розглядати український дизайн в його жанровій різноманітності, еволюції творчості митців, процесі створення новітніх дизайнерських концептуальних моделей, спрямованих на національну, історичну, просторову самоідентифікацію

У підрозділі 3.2. «Аксіологічні чинники підвищення людиновимірності дизайнерської діяльності» окреслено головні положення аксіології дизайну: цінності та інтереси кожної людини, родини, етносу, нації, людства є однаково важливими і мають бути збалансованими, а в ідеалі – гармонізованими; цінності культури існують не розрізнено, а пов’язані між собою в єдине гармонійне ціле – культурний космос; цей світ – особлива нормативно-ціннісна реальність, всередині якої людина живе як духовна істота; етнічна культура розглядається як простір людської життєдіяльності, як своєрідний «життєвий світ», що сприяє формуванню ідентичності людини і суспільства. Звернення до аксіологічних чинників зумовлено об’єктивною потребою в осмисленні процесу інтенсивного розвитку сучасної культури.

У підрозділі 3.3. «Приорітетні напрями розвитку дизайнерської діяльності як засіб гуманізації суспільних відносин в Україні» виділено основні пріоритетні напрями згідно з концепцією гуманітарного розвитку України, що формалізовані і подані як система. Головною метою яких є розвиток дизайну на основі людиновимірності, як проектної художньо-технологічної діяльності, спрямованої на формування гармонійного предметно-просторового, житлового, виробничого, інформаційно-комунікаційного, соціально-культурного середовища, що забезпечить підвищення конкурентоспроможності економіки і зростання якості життя населення.