«ЦЕРКВА ХРИСТОВА» (CHURCH OF CHRIST) В КОНТЕКСТІ РЕСТАВРАЦІЙНОГО РУХУ В ХРИСТИЯНСТВІ: ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ, ЕТАПИ РОЗВИТКУ І ПРОБЛЕМИ СЬОГОДЕННЯ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, висвітлений зв’язок з науковими темами та планами, сформульовано мету й завдання дослідження, вказана теоретико-методологічна основа дослідження, зазначені положення наукової новизни, показано практичне значення роботи, наведені дані про апробацію результатів дослідження і загальну структуру роботи.

У першому розділі – «Реставраційний рух ХІХ ст. в США та «Церква Христова» (Church of Christ) в контексті досліджень та висновків західного та вітчизняного релігієзнавства» – аналізується ступінь розробки проблеми у працях українських та зарубіжних дослідників. Вивчення даної проблеми в роботах американських істориків і релігієзнавців почалося з 60-х років ХХ століття і за цей час з’явилися класичні праці Л.Гарретта, Г.Холлоуея, Д.А.Фостера, Г.Дж.Хамбла, Дж.М.Пауелла, М.А.Нолла, Е.І.Уеста. Однак необхідно зауважити, що більшість висновків зазначених робіт є недостатньо об’єктивними і навіть конфесійно заангажованими.

Певний внесок у розробку теми зробили і такі американські дослідники, як Р.Річардсон, Е.Фергюсон, Х.Р.Нібур, Ч.І.Чейні, У.Р.Хогг, В.Г.Маккой, Д.Шакельфорд, Є.Дженкінс, Дж.Найт, Е.Керн, Л.А.Маккміллон, Б.Уалдріп, Х.Грім, К.Л.Аллен, Ф.У.Маттокс, А.У.К.Гаррісон та інші.

Серед українських вчених, які займалися дослідженням історії та вчення Реставраційного руху та Церкви Христової можна назвати П.Павленка. Певний внесок у розробку теми зробила В.Андросова.

У сучасному релігієзнавстві Церкви Христові віднесені до нових релігійних течій, тому для дисертаційного дослідження надзвичайно важливими є напрацювання вітчизняних вчених у цьому напрямку релігієзнавчої науки. Тут привертає увагу колективна монографія за редакцією А.Колодного «Нові релігії України» Серед українських вчених, праці яких присвячені явищам релігії та релігійності і, зокрема, їх новітнім проявам, такі відомі дослідники, як А.Колодний, В.Єленський, П.Косуха, Є.Дулуман, М.Бабій, П.Павленко, Л.Филипович, Н.Дудар та інші.

Новітню і нетрадиційну релігійність досліджують російські релігієзнавці М.Трофимчук, Є.Балагушкін, І.Кантеров, П.Пушков, англійська дослідниця А.Баркер, американські науковці Д.Макдауелл, Д.Стюарт, У.Мартін, Д.Маршалл, Г.Дж.Беррі та інші.

В українському академічному релігієзнавстві створено методологічні основи та розроблені основні напрями дослідження протестантизму, на основі якого і виник на початку ХІХ століття Реставраційний рух у США. Значною мірою ці проблеми розглядалися у дослідженнях А.Колодного, П.Яроцького, М.Бабія, Л.Филипович, В.Докаша, Р.Сітарчука, В.Любащенко, Л.Бородинської, В.Титаренко, М.Черенкова та інших. Заслуговує на увагу монографія російської дослідниці А.Алексєєвої «История инакомыслия в СССР», яка містить матеріали з історії протестантських церков.

Співвідношення релігійного з національним стали предметом спеціальних досліджень В.Любащенко, П.Кралюка, Л.Филипович, Н.Стоколос. В.Єленським досліджені посткомуністичні трансформації українського суспільства, які є важливим чинником внутрішньоцерковних трансформацій.

Надзвичайно важливі процеси, що пов’язані з таким явищем, як американізація та її впливом на сучасне релігійне життя в Україні є предметом дослідження А.Колодного, Л.Филипович, В.Єленського, Е.Мартинюка, О.Никитченко та інших.

Певний внесок у розуміння ролі та місця релігійного фактору в історії США зробили такі зарубіжні дослідники, як В.Согрін, А.Кіслова, Н.Яковлєв, Л.Бусбі, К.Дьюрем, Х.Казанова, Ч.Д.Коул та інші.

Релігійний фактор та його зміни в американському суспільстві з 60-х років ХХ століття до наших днів стали предметом дослідження Д.Кемпбелла і Б.Патнема, за результатами якого у 2010 році була видана книга «Американська благодать: як релігія розділяє та об’єднує нас».

Важливими є також дослідження релігійного феномену в історії України таких українських істориків, як Р.Сітарчук, І.Данілова, Л.Бородинська, Н.Бєлікова та інших.

Такі дослідники, як М.Бабій, О.Бучма, В.Климов, А.Колодний, М.Маринович, І.Мозговий, Г.Надтока, О.Саган, Л.Филипович, П.Яроцький та інші детально розробляли проблеми національно-релігійної взаємодії, державно-церковних відносин, релігійної свободи і релігійних прав людини, конфліктів на релігійному ґрунті в контексті розвитку українського суспільства.

Джерельну базу дисертації становлять опубліковані та неопубліковані документи і матеріали. По-перше, це конфесійні джерела: праці богословів цього християнського руху. По-друге, це порічні підшивки журналів та газет, які видають релігійні організації Церкви Христової в США та Україні. По-третє, це американська довідкова література, що стосується сучасного стану релігійних організацій Церкви Христової в США та інших країнах світу. Четвертою групою джерел є документи, віднайдені в таких архівах: управління у справах національностей і релігій Донецької облдержадміністрації, Центру релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних стосунків, Державному архіві Донецької області та деяких інших областей. До п’ятої групи джерел входять документи органів державної влади України та міжнародні документи. До шостої групи джерел відносяться ті, що створені за участю автора: релігієзнавчі спостереження за діяльністю релігійних організацій Церкви Христової в Україні та США протягом 25-ти років, листування з провідними діячами і місіонерами Церкви Христової, інтерв’ю та інші.

Здійснений у розділі аналіз дозволяє зробити висновок, що Реставраційний рух першої половини ХІХ століття в США та «Церква Христова» (Church of Christ) не є достатньо вивченою темою у вітчизняному та європейському релігієзнавстві, а американські дослідники здебільшого є конфесійно заангажовані, що довгий час не дозволяло об’єктивно вирішувати означену наукову проблему.

Активна діяльність американських місіонерів, що спричинила появу Церкви Христової на українському ґрунті, привертає певну увагу українських релігієзнавців. Особливий акцент в їх дослідженнях зроблено як на розгляді феномену протестантизму в історії християнства, так і на процесах американізації сучасного релігійного життя в Україні, що можна побачити на прикладі українських Церков Христових.

Церква Христова є новою для України релігійною системою, що робить цей феномен складовою досліджень, які присвячені новим релігійним течіям. Саме завдяки українському релігієзнавству ми маємо ґрунтовну методологічну основу дослідження неорелігій. Звертає на себе увагу той факт, що серед всіх європейських країн американські місіонери Церкви Христової досягли за останні 20 років найбільших результатів саме в України і саме в найбільш урбанізованих регіонах нашої країни (Донецька область та Київ).

Поступовий розвиток Церкви Христової в Україні протягом останніх років та розповсюдження ідей реставрації на українському грунті, що є достатньо новим феноменом для історії християнства в Україні, потребують детального, об’єктивного і виваженого дослідження.

У другому розділі – «Реставраційний рух та «Церква Христова» (Church of Christ): історія виникнення і розвитку, ґенеза та еволюція віровчення» – автор розглядає Реставраційний рух і «Церкву Христову» як продукт американської суспільно-економічної, соціокультурної та релігійної ситуації XIX століття; аналізує передумови і джерела руху Реставрації та роль і місце О’Келлі, Сміта і Джоунса на ранньому етапі розвитку руху і, особливо Бартона У.Стоуна та Томаса і Олександра Кемпбеллів як головних ідеологів і організаторів Реставраційного руху, а також розглядає процес формування теології руху Реставрації.

У підрозділі 2.1. «Передумови, джерела та організаційне оформлення Реставраційного руху» розглядаються історичні закономірності формування передумов виникнення ідей Реставрації новозавітної церкви в соціокультурних умовах колоніальної Америки та Британських островів XVII – XVIII століть та початку ХІХ століття у Сполучених Штатах.

Початкова мета руху Реставрації, що заявив про себе на початку ХІХ століття на території США, полягала у тому, щоб принести християнську єдність, відродивши у церкві втрачені нею новозавітні практики. Джерелами руху Реставрації були духовні пошуки релігійних дисидентів Англії, Шотландії та Ірландії у XVII – XVІII століттях, які знайшли відповідний і досить плодючий ґрунт в особливостях колоніальної історії Америки. Саме активна протестантська еміграція, що створила американську націю, надала унікальну для тих часів свободу цим пошукам. Так звані «Духовні Пробудження», особливо «Друге Велике Пробудження» (1775–1830 рр.) створили певні історичні умови для обміну ідеями серед різних протестантських груп американського фронтіру, насамперед, між пресвітеріанами, баптистами і методистами, а також відіграли одну з визначальних складових становлення американської самосвідомості.

Привертає увагу те, що ранній період Реставрації пов’язаний з розвитком ідей повернення до новозавітного християнства і критикою церковних організацій, які виникли після Реформації, що призвело до появи окремих рухів серед методистів (О’Келлі) та баптистів (Сміта-Джоунса). Після того, як пресвітеріанин Бартон У.Стоун виступив з ідеєю єдності християнства, розпочався новий етап у русі Реставрації новозавітної церкви. А раціонально виважена позиція Томаса та Олександра Кемпбеллів у цьому питанні надали руху організованої форми, що і спричинило об’єднання цих течій у русі Реставрації.

У підрозділі 2.2 «Об’єднання рухів Стоуна і Кемпбелла та становлення Церкви Христової зразка Нового Завіту» розглядається досить складний етап в історії реставраційних пошуків, який починається з об’єднання рухів Стоуна і Кемпбелла. Саме об’єднання «християн» «Церкви Христа» Б.У.Стоуна та «Учнів Христа» О.Кемпбелла дало поштовх до швидкого зростання авторитету ідей Реставрації та появи цілої плеяди активних лідерів цього руху, а також росту місцевих конгрегацій, відкриттю навчальних закладів та активної видавничої діяльності. Однак, саме в цей період почали формуватись нові ідеї стосовно співпраці церков і створюватися біблійні та місіонерські товариства, що і стало причиною майбутньої кризи в русі Реставрації.

У підрозділі 2.3. «Процес формування теології руху Реставрації» розглядається стан Реставраційного руху як відродженої Церкви Христової новозавітного зразка. Хоча лідери Реставрації негативно ставилися до будь-якої теології, історія розвитку руху спонукала їх виробити базові теологічні принципи своєї позиції. Найбільша заслуга у цьому процесі належить О.Кемпбеллу. Центром ранньої теології Реставраційного руху було прагнення відродити ті елементи новозавітної церкви, які вона втратила протягом століть і, особливо, її єдність. Тому, приймаючи більшість фундаментальних доктрин традиційних протестантських церков, богословський акцент лідерів руху був сконцентрований на вченні про церкву, хрещення та Господню вечерю. Саме в цих питаннях і повинна була, з точки зору О.Кемпбелла, відбутися реставрація Церкви Христової новозавітного зразка.

У третьому розділі – «Криза Реставраційного руху у ІІ половині ХІХ століття» аналізується як загальнонаціональна кризова ситуація, що виникла в Сполучених Штатах у 50-х роках ХІХ століття, пов’язана з жорстким протистоянням Півночі і Півдня країни стосовно цілої низки питань як соціально-економічного розвитку, серед яких особливе місце займала проблема рабства, так і внутрішньоцерковні кризові моменти.

У підрозділі 3.1. «Реставраційний рух у період Громадянської війни в США (1861-1865 рр.)» характеризуються кризові процеси у русі Реставрації, які починають зростати з 1850-х років, коли виникає перша місіонерська організація. Ця криза набирає сили під час Громадянської війни в США (1861-1865 рр.), яка розколола країну на два ворогуючі табори. А перемога Півночі у війні ще більше посилила протистояння між різними реставраційними церквами.

У підрозділі 3.2. «Роль редакторів у русі Реставрації» розглядається видавнича діяльність, як одна з особливостей в організації реставраційних християнських церков та її роль у кризовий період ІІ половини ХІХ ст. У відсутності єдиної організаційної структури конгрегації, що стояли на позиціях Реставрації, вирішальну, а часом і організуючу роль відігравали редактори релігійних журналів, серед яких особливо необхідно виділити Б.Франкліна, І.Еррета, Т.Фаннінга, Д.Ліпскомба, Дж.В.МакГарвея та Мозеса Ларда. У дослідженні зазначається, що саме вони і формували принципові позиції різних реставраційних спільнот.

У підрозділі 3.3. «Остаточний розкол Реставраційного руху» аналізується ситуація, яка склалася після Громадянської війни в США (1861-1865 рр.) та в епоху Реконструкції в Реставраційному русі. Криза руху, яка полягала в соціокультурних, соціально-економічних і релігійних відмінностях Півночі і Півдня Сполучених Штатів у цей історичний період, початок створення місіонерських і біблійних товариств, впровадження інструментальної музики під час богослужінь призвели до остаточного розколу Реставраційного руху і поступового створення окремих конфесій, серед яких на Півночі США починають домінувати «Учні Христа», а на Півдні «Церкви Христові».

У четвертому розділі – «Реставраційний рух у ХХ столітті» – Реставраційний рух розглядається переважно на прикладі «Церкви Христової» (Church of Christ), яка поступово стає магістральною реставраційною течією в ХХ столітті.

У підрозділі 4.1. «Розрив між «Християнськими Церквами» та «Церквами Христовими» 1906 року. Причини та наслідки» з’ясовується, що у ХХ столітті після остаточного розколу Реставраційного руху і появи різноманітних реставраційних християнських конфесій («Церква Христова», «Християнські Церкви» («Учні Христові»), «Християнські Церкви та Церкви Христові» тощо) починається новий етап в еволюції тих конгрегацій, які виникли на хвилі Реставрації. Духовна криза Реставраційного руху була тісно пов’язана з соціально-економічними, політичними та культурними процесами, які переживали США на початку ХХ століття. Інтенсивний економічний розвиток Півночі Сполучених Штатів сприяв також і загальній лібералізації церковного життя, що і призвело до того, що «Учні Христа» почали відходити від базових принципів Реставрації. А менш економічно розвинений аграрний Південь, де переважали «Церкві Христові», тяжів до консерватизму і біблійного фундаменталізму. Все це стало причиною припинення діалогу між реставраційними течіями та початку окремої історії «Церкви Христової» (Church of Christ). У період до Другої Світової війни консервативні тенденції та ізоляціонізм спричинили виникнення серед віруючих конгрегацій Церкви Христової ідеї про свою винятковість.

У підрозділі 4.2. «Розвиток «Церкви Христової» в період від 1941 року до початку ХХІ століття» аналізується останній період у становленні Церкви Христової в США та світі. Починаючи з 1941 року ситуація в Церквах Христових поступово змінюється. Зростає відсоток освічених проповідників, розвиваються духовні навчальні заклади, видавнича діяльність. Церкви Христові поступово стають респектабельними конгрегаціями, які об’єднують віруючих середнього класу, що призводить до більшої лібералізації церковного і приватного життя. А це дає поштовх спротиву з боку більш консервативно налаштованих лідерів, що призводить до виникнення чергових кризових напруг.

Більшість Церков Христових у США на початку ХХІ століття дотримується середньої магістральної лінії з тенденціями у більш прогресивний бік. Вони мають виважену теологію, в якій зберігаються базові принципи Реставрації, але вже не критикуються віруючі інших деномінацій.

Активним фактором розповсюдження ідей Реставрації у світі після Другої Світової війни і, особливо на межі ХХ–ХХІ століть, стає місіонерська діяльність Церков Христових, що призвело до того, що кількість віруючих у Церквах Христових за межами США вже перевищує кількість американських віруючих.

У п’ятому розділі – «Церква Христова» на межі ХХ–ХХІ століть» – автор досліджує основи віровчення, обрядову практику та організаційний устрій Церков Христових; аналізує причини та особливості становлення «Церкви Христової» (Church of Christ) в Україні, місіонерську діяльність американських проповідників та сучасний стан українських «Церков Христових» в контексті трансформації українського суспільства.

У підрозділі 5.1. «Основи віровчення, обрядові практики та організаційний устрій» зазначається, що Церква Христова протягом своєї історії набула національних рис і стала часткою американською культури. А це означає, що ідеї Реставрації вже остаточно забарвлені американським національним культурним баченням. Церква Христова стала інструментом не тільки розповсюдження ідей Реставрації, а й провідником американізації і консюмерізму, як процесу імпорту американських життєвих стандартів, менталітету та системи цінностей.

«Церква Христова» (Church of Christ) декларує, що єдиним символом її віри є Христос і Біблія. Ідея повернення до новозавітного зразка дозволила сформувати базові теологічні принципи цього зразка, які стосуються свого розуміння хрещення, причастя, проведення богослужіння та церковно-організаційних питань.

Підрозділ 5.2. «Церква Христова в Україні: причини та особливості становлення, місіонерська діяльність, сучасний стан» присвячено аналізу розповсюдження реставраційних ідей в Україні завдяки діяльності місіонерів Церкви Христової з США.

Своє розуміння теологічних і організаційних зразків новозавітної Церкви американські місіонери почали активно впроваджувати в різних регіонах України, починаючи з перших років незалежності. Але найбільшого успіху вони досягли у Донецькій області та Києві. Це було обумовлено урбаністичною специфікою, розмитістю традиційних національних цінностей та більшою індивідуалізацією приватного життя населення цих регіонів.

Автор дійшов до висновку, що розвиток українських Церков Христових за останні двадцять років пройшов три періоди, а саме:

-         місіонерсько-євангелізаційний період (1990-1999 рр.);

-         період вкорінення у національній ґрунт і поява своєрідності в діяльності українських Церков Христових (2000-2005 рр.);

-         період стабілізації діяльності Церков Христових в Україні (з 2006 року по цей час).

В дисертації розкриваються особливості кожного із названих етапів історії Церкви Христової в Україні.

Автор зробив висновок, що наразі триває процес формування свого національного обличчя українських Церков Христових і зміна поглядів американських місіонерів на українську культуру та її традиції. Ця тенденція починає поступово набирати силу, що свідчить також про природний духовний імунітет і силу української національної культури.