ОСВІТНЬО-ВИХОВНИЙ АСПЕКТ СОЦІАЛЬНОЇ ДОКТРИНИ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ: СТРУКТУРА, ЗМІСТ, ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дисертації, показано зв’язок роботи з науковими програмами, визначено об’єкт, предмет, сформульовано мету і завдання дослідження, окреслено методологічну базу, науково-теоретичне та практичне значення дисертації, новизну отриманих результатів, зазначено відомості про апробацію дослідження та його структуру.

У першому розділі «Освітньо-виховний аспект соціальної доктрини Католицької церкви як об’єкт релігієзнавчого дослідження» подається аналіз теоретичної бази дисертації, визначається ступінь розробленості теми, аналізуються ключові для означеної теми поняття.

У підрозділі 1.1. «Ступінь наукової дослідженості теми та аналіз джерельної бази дослідження» міститься огляд наукової літератури та джерельної бази з соціальної доктрини Католицької церкви, яка стосується освітньо-виховної проблематики. Зважаючи на багатогранність феномену католицької соціальної доктрини та багатовимірність її освітньо-виховного компоненту, комплексне висвітлення предмету дослідження вимагає активного звернення як до першоджерел, так і до наукових праць, присвячених окремим аспектам досліджуваної проблематики.

Першорядну джерельну базу дослідження складають офіційні документи Католицької церкви, які становлять основу соціальної доктрини церкви, конкретні методичні напрацювання церкви в освітньо-виховній галузі, які показують особливості втілення цієї доктрини на місцях, офіційні заяви та звернення, виголошені від імені Католицької церкви; міжнародні та українські документи, що визначають правові основи свободи совісті і релігії та релігійних організацій; друковані ЗМІ та електронні ресурси, розміщені у всесвітній мережі Інтернет, офіційний сайт Ватикану, офіційні сайти РКЦ в Україні, УГКЦ, а також католицьких церков в інших країнах світу.

Вагомим доповненням до першоджерел є наукові праці українських та зарубіжних дослідників, що стосуються вивчення соціальної доктрини Католицької церкви, місця та ролі релігійної складової в освітньо-виховному процесі, католицької освітньо-виховної концепції та шляхів її реалізації в сучасному суспільстві. Дослідження соціальної, політичної та ідеологічної ролі католицизму у житті суспільства активно здійснювалося радянськими науковцями: Л. Великовичем, І. Ковальським, М. Коротковим, І. Миговичем, М. Мчедловим, Ф. Овсієнком, О. Онищенком, В. Фомиченком, М. Шейнманом, І. Ястребовим та ін. Здебільшого цим дослідженням притаманне яскраво виражене ідеологічне забарвлення, яким зумовлюється упередженість викладу матеріалу, хоча й серед робіт радянських дослідників католицизму виступають цінні ідеї та погляди щодо широкого спектру питань, пов’язаних із соціальною діяльністю церкви.

Соціальна доктрина католицизму активно досліджується українськими науковцями в період незалежності нашої держави. Окремі аспекти зазначеної теми досліджували релігієзнавці, історики, педагоги та богослови: О. Браславець, В. Бондаренко, Л. Геник, В. Єленський, А. Жаловага, М. Закович, М. Кирюшко, А. Кислий, М. Кияк, С. Кияк, А. Колодний, С. Ладивірова, В. Лубський, І. Мищишин, А. Нагірняк, О. Недавня, В. Сергійко, Н. Стоколос, О. Титаренко, Л. Филипович, М. Чировський, І. Шостак, Ю. Щербяк, П. Яроцький та ін.

Серед зарубіжних авторів дослідженням соціального вчення католицизму займались: А. Бадджо, Л. Бароніо, І. Боровик, Т. Бремер, Ж-П. Віллем, Д. фон Гільдебранд, Г. Гутьєрес, Й. Гьофнер, Т. Ельдерб, М. Етерович, Д. Коген-Задаа, П. де Лоб’є, А. Ляун, Ю. Майка, Н. Мор, Д. Моравскі, Т. Рауш, К. Фальконі, О. Дж. Шеупнер. Дослідженнями в колі окресленої проблематики займаються науковці з Росії та Білорусі: Д. Д’яков, О. Зайцева, Л. Карімова, В. Кірьянов, Ф. Козирєв, А. Мартисевич, В. Устінєнко Т. Фолієва, Х. Чатрі та ін.

У дисертації визначено недостатність дослідження освітньо-виховного компоненту католицької соціальної доктрини, який би не обмежувався певними історичними, етнічними чи територіальними рамками, а виражав цілісний погляд Церкви, що випливає з її соціальної доктрини. Такий стан речей значною мірою пояснюється, насамперед, динамічним розвитком соціального вчення Католицької церкви та досить широким спектром питань, які це вчення охоплює на сьогоднішній день.

Підрозділ 1.2. «Місце і роль освітньо-виховної компоненти у соціальній доктрині Католицької церкви». Освітньо-виховний компонент присутній у всьому суспільному вченні церкви та становить його основну сутнісну рису, оскільки випливає з права церкви навчати, яке виводиться безпосередньо з посланництва Ісуса Христа, що дає їй усі підстави для початку широкої суспільної діяльності. У широкому смислі церква здійснює освітньо-виховну діяльність, проголошуючи основи свого віровчення та викладаючи офіційний погляд на кожну з існуючих у суспільстві проблем, проте вона має також власний погляд на організацію педагогічного процесу, який включає у себе положення щодо освіти та виховання всебічно-розвинутої та вільної особистості, до якого прагне сучасна Католицька церква в світлі християнської антропології. У такому розумінні, розгортаючи широку діяльність  у  освітньо-виховній  галузі,  церква  веде   освітньо-виховну діальність у вузькому розумінні. Можна констатувати, що саме освітньо-виховна діяльність церкви, з постійним зверненням до розвитку всебічно-розвинутої особистості та її активного включення у суспільне життя, є пріоритетно-важливою основою для розбудови достойного людини суспільства. Першим адресатом соціальної доктрини виступає церковна спільнота з усіма її членами, кожен із яких несе соціальну відповідальність. Соціальне вчення церкви постає як заклик до сумління віруючих, а власне сама доктрина постає для них орієнтиром, «світлом моральної правди». За такого підходу до розуміння феномену соціальної доктрини католицизму, без освітньо-виховного компоненту: навчання, катехизації, виховання, – вона просто не може відбутися, оскільки в такому разі соціальна доктрина перестає виконувати свої функції.

Підрозділ 1.3. «Феномен католицької освіти та виховання в сучасній науковій літературі та в офіційних документах Католицької церкви». У процесі еволюційного розвитку, відповідно до історичних умов та суспільних трансформацій, Католицька церква була змушена переглядати своє ставлення до освіти та виховання. Практично до моменту оформлення офіційної соціальної доктрини, висловлювання церквою свого ставлення до розвитку світських педагогічних ідей відбувалось у формі авторитетної критики, яка стосувалась серед іншого свобод совісті та друку, незалежних від релігії наукових досліджень та навіть   світської   школи.  Поява енцикліки  Лева  ХІІІ «Rerum novarum» у 1891 р. започаткувала нову епоху у розвитку соціального вчення Католицької церкви та заклала підґрунтя для розвитку освітньо-виховної його складової, значно посприявши започаткуванню широкої дидактичної активності серед світських католиків.

Сучасна концепція католицького виховання була розроблена під час роботи ІІ Ватиканського собору (1962–1965 рр.) та викладена у декларації «Gravissimum Educationis» (1965 р.). Сформульована у документі мета виховного процесу істотно відрізняє його від попередніх документів, оскільки апелює не до християнських доброчесностей, а до категорії «справжньості» та полягає у «становленні людської особистості з огляду на її найвищу ціль і одночасно на благо суспільства, членом якого є людина і в обов’язках якого вона, ставши дорослою, прийматиме участь» (GE, 1). Згідно декларації, католицьке виховання прагне, перш за все до гармонійного розвитку людської особистості, який безпосередньо пов’язується із її суспільною реалізацією. Після Собору освітньо-виховна тематика отримує поштовх до свого подальшого розвитку, детально розробляється та знаходить висвітлення у наступних документах церкви.

Аналіз різних підходів до з’ясування особливостей католицької освіти та виховання дає підстави визначати поняття католицької освіти як процес і результат засвоєння особистістю певної системи знань, практичних умінь і навичок через призму католицького віровчення та пов’язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної творчої діяльності, а також морально-естетичної культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особистості.

Другий розділ «Освітньо-виховна складова соціальної доктрини Католицької церкви» присвячено аналізу ключових напрямів освітньо-виховної роботи Католицької церкви, що знайшли своє відображення у соціальній доктрині.

Підрозділ 2.1. «Сімейне виховання у католицькому соціальному вченні». Увага Католицької церкви до сімейного виховання, пояснюється місцем, яке відводиться інституту сім’ї у її соціальній доктрині. Оскільки подружжя створюється задля народження і виховання дітей, то саме сім’я розглядається як той суспільний інститут, якому належить первинне та відповідальне право виховувати своїх дітей, адже в процесі родинного виховання відбувається розвиток людини в усіх вимірах, включаючи суспільний. У Декларації «Gravissimum Educationis» це положення формулюється як «право батьків на виховання власних дітей» і доповнюється положеннями про право усіх людей на виховання та права християн на християнське виховання. Церквою проголошується право родини на вільне влаштування свого домашнього релігійного життя під керівництвом батьків та формулюється заклик до громадянської влади визнавати за родиною це право і не чинити перешкод у його здійсненні. Сім’я виступає першою, проте не єдиною та не виключною виховною спільнотою. Необхідність ширшої та складнішої виховної активності, на якій наголошує церква, визначається суспільним, громадянським та церковним виміром людського життя і стає можливою завдяки співпраці різних виховних інстанцій.

Підрозділ 2.2. «Статеве виховання як передумова гармонійного розвитку особистості». Важливим напрямом сімейного виховання, відповідно поглядів церкви, є статеве виховання, яке батьки повинні дати своїм дітям. Право церкви займатись цим питанням випливає з того, що оскільки статева етика торкається фундаментальних цінностей людського і християнського життя, то це загальне суспільне вчення церкви однаково поширюється і на цю проблематику. Основною метою статевого виховання є належне пізнання значущості статевості, а також гармонійний та інтегральний розвиток у напрямку до психологічної зрілості, маючи на увазі повну духовну зрілість, до якої покликані усі віруючі. На сучасному етапі питання статевості та статевого виховання розглядаються католицькою соціальною доктриною у контексті проблеми загального розвитку людства.

Підрозділ 2.3. «Католицька церква у середній та вищій школі: шляхи та засоби освітньо-виховного впливу» Діяльність Католицької церкви в системі освіти, у залежності від конкретної ситуації у країні (регіоні), представлена у різних формах та регулюється конкордатами, що дає змогу говорити про унікальність католицького досвіду у цій сфері. Конкордати містять обов’язкові положення, щодо освітньо-виховного аспекту її діяльності: встановлення юридичних засад для відносин між Святим Престолом та конкретною державою, які починаються з визнання церкви юридичною особою; підтвердження права батьків обирати спосіб виховання для своїх дітей до моменту досягнення ними повноліття; регулювання роботи католицьких шкіл. На сьогоднішній день католицька освітня система включає у себе: а) церковні університети та факультети; б) католицькі університети та факультети; в) виші інститути релігійних наук; г) католицькі школи.

Підрозділ 2.4. «Освітньо-виховна діяльність засобами сучасної комунікації у документах Католицької церкви». Важливе місце у соціальному вченні Католицької церкви займають проблеми, пов’язані зі стрімким розвитком інформаційного простору. Величезні можливості, які він несе, за умови нерозумного використання, можуть становити загрозу у справі виховання, навчання та формування особистості. Призначення усіх форм комунікації розглядається католицькою церквою через призму «служіння правді» та передбачає необхідність утримуватися від помилок та уникати всього, що спонукає до неправдивого, недосконалого й шкідливого для інших стилю життя та поведінки, тому будь-які технічні засоби, перш за все, повинні служити «добрій меті»: вдосконалювати духовну культуру людей, постачати їм потрібні фахові знання а також давати глибоке розуміння християнських принципів. Оскільки шкідливі якості преси та «поганих видовищ» загрожують формуванню здорової особистості, церква закликає вжити всіх засобів, відповідальність за здійснення цього завдання покладається на всіх членів церкви, а обов’язок відповідального навчання та виховання стосується усіх учасників соціальної комунікації: священства, мирян, а також тих, хто забезпечує діяльність засобів масової комунікації: журналістів, акторів, письменників та усіх, хто так чи інакше задіяний у цій справі.

Третій розділ «Особливості реалізації соціальної доктрини Католицької церкви в Україні через засоби освіти та виховання» розкриває зміст освітньо-виховної діяльності Католицької церкви в українському контексті.

Підрозділ 3.1. «Освітньо-виховна діяльність Католицької церкви в контексті соціального служіння». Католицька церква веде широке коло соціальної роботи, забезпечуючи, окрім матеріальної чи психологічної допомоги, духовну опіку та моральну підтримку соціально-незахищених категорій населення. Історія багатьох європейських країн, в тому числі й України, свідчить про значні здобутки Католицької церкви у сфері освіти та виховання, а її суспільне вчення, особливо після ІІ Ватиканського собору, закликає до створення сприятливих умов, що забезпечуватимуть реалізацію права кожної людини на виховання. Благодійні організації Католицької церкви ведуть активну роботу серед «проблемних» категорій населення, зокрема дітей та молоді, з якими ведеться різнопланова харитативна робота, у тому числі й освітнього та виховного характеру, яка не обмежується лише функціонуванням недільних шкіл, але охоплює значно ширші види діяльності. Виховання всебічно-розвинутої особистості у дусі католицької соціальної доктрини, реалізується через організацію дошкільних виховних установ, сиротинців; освітньою роботою у сфері охорони здоров’я та здорового способу життя; організацією капеланського служіння, зокрема студентського тощо.

Підрозділ 3.2. «Роль мирянського апостолату в системі католицької освіти та виховання». Увесь доктринальний корпус, так чи інакше, звертається до проблематики мирянського служіння. Власне, першим адресатом соціальної доктрини виступає церковна спільнота з усіма її членами, кожен з яких несе соціальну відповідальність. У соціальній доктрині Католицької церкви обґрунтовується необхідність активного соціального служіння, важливим аспектом якого виступає освітньо-виховний компонент. Логічним наслідком практичної реалізації мирянами свого покликання до служіння є утворення різноманітних церковних та навколоцерковних мирянських, молодіжних організацій релігійного та світського характеру, а також спільнот віруючих мирян, які є невід’ємними складовими частинами багатьох католицьких чернечих орденів і згромаджень («треті чини», світські інститути, «терціарії» тощо).

Підрозділ 3.3. «Особливості функціонування католицьких навчальних закладів в Україні». Активну освітньо-виховну діяльність, відповідно до принципів власної соціальної доктрини, Католицька церква розгортає в незалежній Україні, причому розвиток католицьких конфесій у нашій країні відзначається динамічністю й характеризується значними трансформаціями.

Католицька освіта займає особливу позицію з огляду на те, що в Україні вона традиційно існувала завдяки закордонній підтримці і навіть локалізація її освітніх осередків у нашій країні відносно донедавна була проблематичною. Відтак, для неї характерне активне розгортання власного освітньо-виховного потенціалу, який вона довгий час вимушена була стримувати. Після легалізації церкви у 1989 р., вона здобула можливість вести широку суспільну діяльність та одразу чітко визначила пріоритетність освітньої та наукової діяльності. Згідно з даними Міністерства культури України, на початок 2012 р., в Україні діють 16 духовних навчальних закладів УГКЦ та 8 – РКЦ. Важливим здобутком католицьких університетів є високий рівень незалежності від держави, як при прийнятті рішення стосовно змісту та наповнення навчальних програм, так і у фінансовій сфері. Крім того, католицький університет сьогодні цілком відповідає ідеалу цього вищого навчального закладу, успішно поєднуючи навчальну діяльність з проведенням наукових досліджень, чого подекуди бракує у вітчизняних освітніх установах відповідного рівня.

Підрозділ 3.4. «Характер співпраці держави і церкви з питань освіти та виховання». У залежності від історичних, політичних та соціокультурних умов, країна може виступати прикладом різних способів сполучення державного та релігійного компоненту в освіті. Хоча українським законодавством закріплене положення про відокремлення школи від церкви, сьогодні питання співробітництва між цими інституціями постали як надзвичайно актуальні. Це особливо стосується країн, які намагаються подолали наслідки комуністичного режиму, який довгий час гальмував можливість розвитку релігійних організацій. Останніми роками в Україні ведуться небезуспішні спроби зближення світської освіти із релігійною, адже розвиток освіти та виховання на благо сім’ї є важливим діапазоном співпраці між світською та церковною владою заради добра всього суспільства. Серед основних напрямів співпраці, що ведеться в нашій державі щодо зближення світської та релігійної освіти можна назвати: - викладання «Основ християнської етики», що вже досить довгий час ведеться у загальноосвітніх школах деяких регіонів України (переважно в західному) та спільну розробку програми з цього предмету, яка отримала державне визнання; - визнання теології університетською дисципліною; - розгляд питання про можливість визнання релігійних організацій суб’єктами права щодо заснування освітніх закладів різних форм та рівнів державної акредитації.