РОДОВІДНА ДВОРЯНСЬКА КНИГА ХАРКІВСЬКОГО НАМІСНИЦТВА ЯК ДЖЕРЕЛО З ІСТОРІЇ СЛОБІДСЬКОГО ДВОРЯНСТВА :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено дослідницьку мету й завдання, сформульовано об’єкт і предмет дослідження, вказано хронологічні рамки й географічні межі роботи, визначено методологічну основу дослідження, з’ясовано наукову новизну й практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ «Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження» присвячено аналізу історіографічної ситуації навколо досліджуваної проблеми та огляду джерельної бази роботи.

Встановлено, що хоча становище слобідської еліти вже давно привертає увагу вчених, Родовідна дворянська книга Харківського намісництва та джерела, пов’язані з її укладанням не досліджувалися ані в джерелознавчому, ані в конкретно-історичному плані. Історіографічна традиція представлена працями в яких розглядалися лише окремі аспекти історії слобідського дворянства.

Ґрунтовні дослідження історії слобідської еліти розпочалися у останньому десятиріччі ХХ ст. У цьому сенсі слід особливо виділити роботи В. Маслійчука, присвячені історії і генеалогії слобідської старшини у другій половині XVII ст. – першій половині XVIII ст. В. Маслійчук також дослідив процес формування у слобідської старшини шляхетської самоідентифікації, що виявлялося у пошуку «шляхетських коренів», зміні прізвищ, використанні гербів[1]. Становище козацької старшини Слобідської України в період ліквідації полково-сотенного устрою краю (1750–1760 роки) досліджено С. Потапенко[2]. Студії О. Алфьорова[3] та                    В. Комарова[4] присвячено генеалогіям старшинсько-дворянських родів Слобідської України. Геральдичні традиції Слобідської України загалом і герби слобідських старшинських родів зокрема стали об’єктом досліджень                              О. Однороженка[5]. Огляд основних джерел та літератури з генеалогії козацько-старшинських родів Слобожанщини подано у монографічному дослідженні                     В. Томазова[6].

Серцевину джерельної бази дисертації становить комплекс джерел пов’язаних з укладанням Родовідної дворянської книги Харківського намісництва. Це окремі частини (перша, третя, шоста і уривок четвертої) Родовідної дворянської книги Харківського намісництва, які зберігаються у відділі колекцій рідкісних видань і рукописів Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна,  абеткові дворянські списки і екстракти доказів дворянства, які зберігаються у ф. 1709 «Харківське намісницьке правління» Центрального державного історичного архіву України в м. Києві.

Водночас були залучені документи, які додатково висвітлюють становище слобідського дворянства та зберігаються у ф. 1709 «Харківське намісницьке правління», ф. 1923 «Чугуївська дворянська опіка» Центрального державного історичного архіву України в м. Києві. Джерела, які допомагають з’ясувати деякі особливості документування приналежності до дворянського стану зберігаються ф. 14 «Харківське дворянське депутатське зібрання» Державного архіву Харківської області.  

Також залучено ряд опублікованих джерел з історії слобідського дворянства. Це, насамперед, робота С.П. Потапенко «Еліта Слобідської України. Списки козацької старшин 60-х рр. XVIII ст.», і «Родословная книга потомственных дворян Харьковской губернии», опублікована  А.Ф. Парамоновим.

До актуалізованої джерельної бази дисертації також належать опубліковані у «Полном собрании законов Российской империи» (тт. 22-26) законодавчі акти, які визначали правила документування приналежності до дворянського стану у досліджуваний період.

У цілому, охарактеризована джерельна база є репрезентативною і дозволила вирішити поставлені дослідницькі завдання.

Другий розділ «Абеткові списки» складається з трьох підрозділів, у яких здійснено формулярний аналіз, з’ясовано особливості укладання і розкрито інформативні можливості цього джерела.

Поява абеткових списків була викликана виданням Катериною ІІ «Жалуваної грамоти дворянству» 1785 р. Згідно з положеннями цієї грамоти, предводителі дворянства мали скласти списки дворян повіту, які містили відомості про вік, сімейне, майнове і службове становище дворянина, місце його проживання. «Жалувана грамота» містила і формуляр цих списків.

З’ясовано, що основним джерелом абеткових списків були «формуляри» (складені за тією ж формою що і майбутні абеткові списки), які місцеві дворяни надсилали до повітових дворянських опік, а також дворянські списки, складені у попередні роки. Дворянські опіки могли також використовувати відомості про дворян, які перебували у розпорядженні інших установ, таких як нижній земський суд, повітовий суд тощо. Необхідною умовою внесення до абеткових списків було доведення дворянства. Про це можуть свідчити численні клопотання про внесення до абеткових списків, які містили відомості про шляхетне походження предків, копії документів про службу та чини тощо. Після розгляду цих доказів члени повітової дворянської опіки складали окремий протокол про внесення дворянина до абеткового списку дворян повіту. Не мали необхідності доводити свою шляхетність ті дворяни, які вже були внесені до дворянських списків у попередні роки. Контроль над законністю внесення того чи іншого дворянина до абеткових списків з боку коронної влади здійснював повітовий стряпчий.

Встановлено, що, хоча абеткові списки різних повітів складались за єдиною формою, проте кожен з цих списків мав певні особливості, які відображались як у характері записів так і у повноті відомостей. Це, у першу чергу, стосується відомостей про майнове становище дворян, службове становище їх синів.

Визначено, що за своїми ознаками (ординарність походження, однорідність змісту, однотипність форми) абеткові списки можна віднести до масових джерел, що дає можливість дослідити становище окремих дворянських родин, соціально-етнічних груп (колишня слобідська старшина, колишня старшина Гетьманщині, російські дворяни) і повітового дворянства у цілому.

Записи у абеткових списках, містять важливі відомості про матеріальне становище слобідських дворян. Усього до абеткових списків було записано 442 дворянина. 165 осіб визначені як представники козацько-старшинських родів, що складає 37 % від загальної кількості дворян. При цьому 42 представники колишньої козацької старшини були великопомісними дворянами, тобто мали більш ніж 100 ревізійних душ, що складає 53 % від загальної кількості великопомісних дворян 7 повітів (79 дворян). Серед великопомісних дворян знаходимо чимало репрезентантів колишньої старшини Гетьманщини. Отже, представники козацько-старшинських родів чисельно переважали серед великопомісних дворян, що свідчить про досить міцні економічні позиції колишньої козацької старшини. Разом із тим, найбільшими поміщиками намісництва були дворяни неукраїнського походження: бригадир Іван Хорват (серб за походженням) і колезька асесорша Анісія Матвєєва (вдова колишнього московського купця).

Певні висновки щодо становища слобідського дворянства дають можливість зробити і відомості про службове становище дворян. При цьому слід зауважити, що абеткові списки, на відміну від записів у родовідній книзі, містять інформацію про службу дворян «по виборам». Проаналізувавши етнічне походження осіб, які входили до складу станових установ, бачимо, що у багатьох випадках на виборні посади обирались дворяни, які не належали до колишньої козацької старшини. Разом із тим, із записів у абеткових списках видно, що представники слобідських козацько-старшинських родів займали майже усі ключові і найбільш престижні виборні посади (повітового предводителя дворянства, ісправника, судді повітового суду). Характерно, що представники колишньої козацької старшини обирались на посади  повітових предводителів, ісправників та суддів навіть у тих повітах, у яких слобожани не становили серед місцевого дворянства помітної більшості.

Цінну інформацію про провінційне дворянство дають відомості про сімейне становище дворян. Так, записи про дворянських дружин часто містять інформацію про їх походження. Це дає можливість дослідити особливості «шлюбної політики» місцевого дворянства, зокрема колишньої слобідської старшини. З відомостей про дворянських дружин бачимо, що найчастіше представники слобідської старшини укладали шлюб з жінками, які належали до одного з ними соціально-етнічного середовища: доньками представників слобідської старшини і старшини Гетьманщини, священників, козаків. Що ж стосується старшинських доньок, то досить непоодинокими були випадки, коли їх видавали заміж за дворян, які не належали до козацької старшини.

Третій розділ «Екстракти доказів дворянства» складається з трьох підрозділів, у яких здійснено формулярний аналіз, з’ясовано особливості укладання й розкрито інформативні можливості цього джерела.

Встановлено, що розгляд дворянських справ і укладання родовідної дворянської книги входило до компетенції дворянського депутатського зібрання. Кожен претендент на дворянство мав надати оригінал або засвідчену копію доказів власної шляхетності. У тому разі, коли докази визнавались беззаперечними і достатніми не менш як двома третинами дворянського депутатського зібрання, претендент вносився до родовідної книги. Якщо ж докази вважались недостатніми, вони  повертались прохачу. У разі позитивного вирішення справи щодо внесення дворянина до родовідної книги, надані ним докази зберігались у архіві дворянського зібрання. Розгляд наданих претендентами доказів певним чином документувався: складались протоколи засідань дворянського депутатського зібрання і екстракти доказів.

Встановлено, що Харківське дворянське депутатське зібрання у своїй діяльності спиралось на дворянське законодавство Російської імперії (у першу чергу на «Жалувану грамоту дворянству» 1785 р.), а також на «Положення про Харківське дворянське зібрання», які були затверджені харківським дворянством 4 січня 1786 р. Ці «Положення» визначали внутрішній регламент Харківського дворянського депутатського зібрання, обов’язки і повноваження його членів.

З’ясовано, що рішення про внесення дворян до родовідної книги виносилось Харківським дворянським депутатським зібранням під час загальних зборів, які скликались, як правило, один раз на рік і тривали не більше місяця. У період між сесіями дворянського депутатського зібрання його поточні справи здійснювали губернський предводитель дворянства, чергові дворянські депутати і дворянський секретар. Докази дворянства, які надходили протягом цього часу, оформлювались у вигляді екстрактів, які розглядались під час загальних зборів дворянського депутатського зібрання. До цих екстрактів вносились і відомості про дворян, зібрані під час укладання абеткових списків.

Аналіз екстрактів доказів, наданих представниками колишньої слобідської старшини, дає нам можливість з’ясувати найпоширеніші серед даної групи способи отримання спадкового дворянства. З екстрактів доказів дворянства видно, що претенденти на внесення до родовідної книги спирались або на власні заслуги (чини, які давали право на спадкове дворянство, ордени та ін.), або на докази дворянського достоїнства предків. У останньому випадку доведення шляхетного походження прохача відбувалось за наступним алгоритмом: 1) надання доказів, які б доводили належність хоча б одного з предків прохача до слобідської старшини; 2) надання підписаних дворянами родовідних розписів або свідоцтв, в яких визнавалось, що прохач походить за прямою чоловічою лінією і від законних шлюбів від означених. Іншим поширеним способом отримання дворянства було доведення спорідненості з особами, які вже були внесені до родовідної книги, довівши своє шляхетне походження. У такому разі, екстракти доказів містили посилання на докази, надані родичами прохача, а також докази спільного походження від предка, дворянська гідність якого вже була доведена.

Серед доказів, які свідчили про приналежність предків прохачів до слобідської старшини, найчастіше зустрічаються свідоцтва повітових судів, які доводили факт старшинської служби предків у слобідських козацьких полках. При цьому з’ясовано, що одним із основних джерел інформації про старшинську службу прохачів були переписні і кампутні книги. Доводячи свою приналежність до слобідських старшинських родів, прохачі також посилались на ордери, атестати, укази похідних і полкових канцелярій в яких вказувався старшинський «ранг» предків прохача. З практики діяльності Харківського дворянського депутатського зібрання видно, що дворянство визнавалось за козацькою старшиною, яка мала «ранги» від сотника і вище. 

У подібний спосіб доводили своє дворянство і представники колишньої старшини Гетьманщини. У той же час російські поміщики досить часто користувались можливістю довести свої права на спадкове дворянство, надавши докази жалування їх предків вотчинами і помістями.

Екстракти доказів, наданих на розгляд Харківського дворянського депутатського зібрання, не лише розкривають особливості здобуття місцевою елітою дворянських прав а й містять важливі генеалогічні відомості, що дозволило реконструювати 35 старшинських родоводів.

Четвертий розділ «Родовідна дворянська книга» складається з трьох підрозділів, у яких проведено формулярний аналіз, з’ясовано особливості укладання й розкрито інформативні можливості цього джерела.

З’ясовано, що на початок 1786 р. було створено всі передумови для початку нобілітації претендентів на спадкове дворянство: проведено вибори повітових депутатів, обрано дворянського секретаря, затверджено «Положення про Харківське дворянське зібрання», утворено дворянську казну. Все це дозволило Харківському дворянському депутатському зібранню вже у жовтні 1786 р. винести перші рішення про внесення 277 дворян до родовідної дворянської книги. При цьому встановлено, що дворянські депутати, в окремі дні, виносили по кілька десятків рішень про внесення до родовідної дворянської книги, що свідчить про те, що основна робота з розгляду доказів дворянства була проведена у попередній час.

З’ясовано, що у жовтні 1789 р. було в цілому завершено розгляд доказів шляхетності, які були надані на розгляд Харківського дворянського депутатського зібрання в перші 2-3 роки після початку його діяльності. Разом із тим, значна частина місцевих дворян не була внесена до родовідної книги. У 1792 р. і 1794-1795 рр. розгортається новий етап нобілітації, перерваний указом від  4 грудня 1796 р., згідно з яким дворянські депутатські зібрання більше не могли «вводить в дворянское достоинство и выдавать на оное грамоты». Усього в період між 1786 і 1795 рр. Харківське дворянське депутатське зібрання прийняло 1083 рішення, згідно з якими  до родовідної книги було внесено 1231 дворянина.

Записи у родовідній книзі, згідно із «Жалуваною грамотою дворянству», мали складатись за тією самою формою, що і абеткові списки. Проте, результати порівняльного аналізу записів у абеткових списках і родовідній книзі свідчать про цілий ряд відмінностей між цими документами. По-перше, структура записів, які стосувались дворян внесених до родовідної книги хоча й відповідала рубрикам абеткових списків, проте втратила табличну форму. По-друге, записи у родовідній книзі містили відомості про внесення дворянина до цієї книги (дата укладання протоколу про внесення до родовідної книги, його номер, а також номер дворянської грамоти). По-третє, деякі відомості про дворян, які містили абеткові списки не потрапили до родовідної книги. Так, у родовідній книзі далеко не завжди можна знайти відомості про походження дружини, в той час як абеткові списки містять дану інформацію. Не були перенесені до родовідної книги і деякі записи, які відображали матеріальне становище дворянина (це, у першу чергу, стосувалося записів, які містили відомості про земельні володіння й інше нерухоме майно дворян). Перераховані відмінності, проте, не зменшують цінності Родовідної дворянської книги Харківського намісництва як історичного джерела.  

Зауважено, що назва «Родовідна дворянська книга Харківського намісництва», є хоча і прийнятою, але не зовсім точною. Більшість записів у цій книзі стосується дворян, рішення про внесення яких до родовідної книги було прийнято між 1786 і 1795 рр. Разом з тим, родовідна книга також містить записи, які стосуються дворян, які були записані до неї у 1799-1819 р., тобто у період існування Слобідсько-Української губернії. Ці записи були зроблені за іншою формою, не містили відомостей про вік, майнове становище дворянина, місце його служби і проживання, далеко не завжди містили відомості про дітей і дружину дворянина.

Відомості, які містить родовідна книга дають можливість оцінити матеріальне становище представників тих дворянських родів, які були до неї внесені, з’ясувати генеалогічні зв’язки між ними, уточнити службове становище окремих осіб, їх місце проживання,  зробити висновки щодо внутрішньої ієрархії місцевого дворянства, з’ясувати особливості нобілітаційного процесу.

Доведено, що визнання давності того чи іншого роду (та відповідне внесення його до шостої частини родовідної книги), далеко не завжди свідчило про те, що цей рід належав до верхівки місцевого дворянства. Це пов’язано з тим, що згідно із «Жалуваною грамотою дворянству» право на спадкове дворянство мали всі нащадки осіб, благородство яких було доведено. Отже, право на дворянство, в тому числі і на внесення до престижної шостої частини родовідної книги, отримали не лише знатні слобідські «фамілії». Дворянство змогли отримати і ті родини, які за своїм соціальним і матеріальним становищем були ближчі до селян, ніж до дворян, або навіть встигли потрапити до категорії військових обивателів (останні згодом втратили дворянство), проте мали серед своїх предків представників козацької старшини. Таким чином, умовний поділ спадкового дворянства на «розряди», можна застосовувати щодо слобідського дворянства дуже обмежено, оскільки факт внесення до тієї чи іншої частини родовідної книги далеко не завжди визначав місце, яке займав дворянин в суспільній ієрархії.

---

[1] Маслійчук В. Л. Козацтво Слобідської України / В. Л. Маслійчук // Історія  українського  козацтва:  [Нариси: У 2 т.]  /  [Ред. кол.: В. А. Смолій (відп. ред.), О. А. Бачинська, А. О. Гурбик та ін.]. – Т. 1. – К. :  ВД «КМ Академія», 2007. – С. 632–688.; Маслійчук В. Л. Козацька старшина слобідських полків другої половини XVII – першої третини XVIII ст. / Маслійчук В. Л. – Харків: ВД «Райдер», 2003. – 252 с.; Маслійчук В. Л. Козацька старшина Харківського слобідського полку 1654–1706 рр. / Маслійчук В. Л. – Харків : Ун-т внутр. справ, 1999. – 124 с. – (Харківський біографічний словник).; Маслійчук В. Прагення «щляхетськості» козацької старшини Слобожанщини (друга половина XVII-XVIII ст.) / В. Л. Маслійчук // Україна в Центрально-Східній Європі. – 2004. – №4. – С. 265-278.; Маслійчук В. Л. Проблема тяглості української історії та генеалогія одного шляхетського слобідського роду / В. Л. Маслійчук // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: [Збірник наукових праць]. – Харків: Вид-во Харк. ун-ту, 1998. – С. 120–123.; Маслійчук В. Л. Провінція на перехресті культур: [Дослідження з історії Слобідської України XVII–ХІХ ст.]. / Маслійчук В. Л. – Харків: Харківський приватний музей міської садиби, 2007. – 400 с.; Маслійчук В. Л. Слобідська Україна / Маслійчук В. Л. – К.: ІУАД НАНУ, 2008. – 71 с.

[2] Потапенко С. П. Іван Осипович і Петро Іванович Острозько-Лохвицькі та їхня родинна хроніка / С. П. Потапенко // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції [«Видатні постаті науки, культури і освіти України»] (Київ, 30–31 жовт. 2008 р.). – К. : ДАККіМ, 2009. – С. 118–120.; Потапенко С. П. Слобожанщина – історико-етнографічний регіон України / С. П. Потапенко // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 90-річчю заснування Національної академії наук України [«Україна: від самобутності – до соборності»] (Київ, 22–23 травн. 2008 р.). – К. : ДАККіМ, 2009. – С. 152–154.; Потапенко С. П. Службовці полкових канцелярій Слобідської України першої половини 1760-х років: чисельність, персональний і соціальний склад, родинні зв’язки / С. П. Потапенко // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів (Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського). – 2008. – Вип. 16. – С. 66–97.

[3] Алфьоров О. А. Старшинський рід Алфьорових: генеалогія, соціально-політичне становище слобідської гілки другої половини XVII – початку ХХ ст. / Алфьоров О. А. – Біла Церква: Вид. О. В. Пшонківський, 2009. – 150 с.

[4] Комаров В. В. Кондратьевы. Род воинов и благотворителей / Комаров В. В. – Сумы : ООО «РИО «АС-Медиа», 2005. – 47 с.

[5] Однороженко О. А. Геральдичні традиції українського козацтва / О. А. Однороженко // Історія українського козацтва: [Нариси: У 2 т.] / [Ред. кол.: В. А. Смолій (відп. ред.), О. А. Бачинська, А. О. Гурбик та ін.].– Т. 2. –               К.: ВД «КМ Академія», 2008. – С. 178–214.; Однороженко О. А. Родовий герб Донців-Захаржевських як відображення процесів формування нової соціальної еліти на землях Слобідської України в козацький період            / О. А. Однороженко // Матеріали п’ятої Сумської наукової історико-краєзнавчої конференції (20–21 листоп. 2003 р., Суми). Ч. ІІ. Історія Сумщини з найдавніших часів до кінця ХІХ ст. Новітня історія Сумщини. – Суми: Сум ДПУ     ім. А. С. Макаренка, 2003. – С. 71–75.

[6] Томазов В. В. Генеалогія козацько-старшинських родів: історіографія та джерела (друга половина ХVІІ – початок ХVІІІ ст.) / Томазов В. В. – К.: Видавничий дім «Стилос», 2006. – 284 с.